Роль музичного слуху у контексті виявлення здібностей в учня-скрипаля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка

Факультет оркестрових інструментів

Кафедра скрипки

Роль музичного слуху у контексті виявлення здібностей в учня-скрипаля

Абрамова Юлія Олександрівна,

студентка 4 курсу денної форми навчання зі спеціалізації «Оркестрові струнні інструменти: скрипка» спеціальності 025 Музичне мистецтво ступеня вищої освіти «Бакалавр»

Львів-2020

Зміст

Вступ

1. Музичні та професійні здібності у початковому формуванні музиканта-виконавця

1.1 Сутність та зміст поняття «музичні здібності»

1.2 Професійні здібності музикантів-виконавців

2. Роль музичного слуху у виконавській майстерності скрипаля

2.1 Музичний слух, його види та вплив на розвиток учнів-скрипалів

2.2 Слухова активність та її функції

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

До теми музичного слуху, як одного з найважливіших елементів людських здібностей, звертались у своїх роботах та пропонували найрізноманітнішу класифікацію чимало дослідників. Серед них - Л. Ауер у своїй відомій праці «Моя школы игры на скрипке», Теплов Б. «Психология музыкальных способностей», Реан А. «Психология и педагогика», чимало статей присвятив музичному слуху і Е. Назайкінський. Усі вони зазначали домінуючу роль музичного слуху, а Теплов Б. навіть виокремив поняття «професійного музичного слуху» у контексті розвитку музиканта.

Актуальність. Дане бакалаврське дослідження побудоване на поєднанні двох важливих аспектах у розвитку дитини (майбутнього скрипаля), а саме: дослідженні поняття «здібності» та «здатності», а також поняття «музичний слух». Комплексного музично-педагогічного дослідження з цього ракурсу поки не існує, тому у даній роботі зроблено спробу поєднати ці два терміни та виявити їхню роль у контексті виховання та навчання гри на інструменті дитини-скрипаля.

Згідно з актуальністю, сформувалась наступна мета роботи: дослідити роль музичного слуху, як обов'язкової складової здібностей, у музично-образному сприйняття дитини в контексті його навчання на інструменті скрипка.

Згідно даної мети постає ряд завдань:

1. Розглянути поняття «здібності», «музичний слух», «професійний музичний слух», «слухова активність».

2. Проаналізувати роль різних видів музичного слуху в якості одного зі складових музичних здібностей у вихованні музиканта-скрипаля.

3. Виявити типи роботи педагога, які він повинен використовувати на уроках, з опорою на розвиток музичного слуху у скрипаля.

Об'єкт дослідження - музична психологія та педагогіка

Предмет дослідження - музичний слух та його роль у контексті виявлення здібностей в учня-скрипаля.

Матеріал дослідження - праці та дослідження з музичної педагогіки та психології, статті, рецензії науковців, які займалися вивченням поняття «музичний слух». Також - методична література по інструменту «скрипка».

Методика дослідження - у роботі використано аналітико-теоретичний аналіз, також, зроблено висновки з ракурсу музичної психології та педагогіки.

Теоретична база дослідження - масштабні праці дослідників, що займались вивченням здібностей, а також музичного слуху; педагогічна література з інструменту «скрипка».

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основного розділу та висновків, списку використаної літератури. Основний виклад матеріалу базується на двох розділах. Перший з них складається з двох підпунктів, та розкриває поняття музичних здібностей та професійних музичних здібностей. У Другому розділі зроблено акцент, безпосередньо, на музичний слух та розкрито поняття слухової активності. Список літератури складають 48 джерел.



1. Музичні та професійні здібності у початковому формуванні музиканта-виконавця

1.1 Сутність та зміст поняття «музичні здібності»

Музичні здібності, за визначенням відомого психолога Б. Теплова, - це індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, творення музики, здатність до навчання в сфері музики. У тій чи іншій мірі музичні здібності виявляються майже у всіх людей. Яскраво виражені, індивідуальні прояви музичних здібностей називають музичною обдарованістю [37, с. 336]. (Сам автор визначення був психологом, засновником школи диференціальної психології).

У структурі музичних здібностей виділяють загальні та спеціальні. Музичні здібності відносяться до спеціальних, тобто таких, які необхідні для успішних занять і визначаються самою природою музики, як такою. В їхній основі, як в основі здібностей до будь-якого виду мистецтва, лежить естетичне ставлення до світу. Це така ж здатність естетично сприймати дійсність, але в аспекті музики вона визначається, як звукова, або аудіальна. Також, суто у вузькому, музичному відношенні, визначається ще одна здатність - трансформувати естетичне переживання реальності в звукову реальність.

Іноді, сукупність музичних здібностей дослідники та психологи визначають загальним поняттям «музикальність» або «музичність». «Музичність - це комплекс здібностей, що розвиваються на основі вроджених задатків в музичній діяльності, необхідних для успішного її здійснення. Центром музикальності є здатність людини емоційно реагувати на музику. Ядро музикальності утворюють три музичні здібності: відчуття ладу, музично-слухові уявлення та відчуття ритму» [28, с. 41].

Здатність - це лише один з можливих проявів задатків. У дослідженнях Б. Теплова проблема музикальності розглядається різнобічно: в ній виділені більш загальні специфічні моменти. До перших відносяться переживання естетичного характеру, а саме:

· багатство та ініціативність уяви;

· здатність емоційно занурюватися в музичне переживання;

· здатність уважно сприймати почуте;

· вольові особливості,

тобто те, що відноситься до процесів та властивостей особистості, як такої.

До других психолог відносить якісну своєрідність спеціальних здібностей - музикальність, яка необхідна для будь-якого виду музичної діяльності. Крім того, цю музикальність можна визначити по відношенню до конкретної особистості за наявності наступних музичних здібностей:

· відчуття ладу - здатність переживати співвідношення між звуками, як виразовість, змістовність;

· музично-слухові уявлення - здатність прослуховувати «в голові» раніше сприйняту музику, що становить основу для музичної уяви;

· здатність до формування музичного образу;

· здатність розвивати музичне мислення;

· музично - ритмічне відчуття - здатність сприймати, переживати, точно відтворювати та створювати нові ритмічні поєднання.

До загальних музичних здібностей відносяться музична пам'ять та психомоторні здатності. Щодо психомоторних можливостей особистості, то це є можливість людини, потенційного музиканта, відтворити за допомогою рук (пальців, голосу, губ) почуте або побачене. [37, с. 335]. Проте, це лише основні складові терміну «музикальність», а додаткових є набагато більше.

Також Б. Теплов пропонує вдалу характеристику особливостей сприйняття музичного звуку, його звуковисотності та гармонічного слуху. Структура музичних здібностей, запропонована психологом, є базою для подальших пошуків дослідників у цьому напрямку. Для цілісної характеристики «музикальності» необхідно враховувати особливості самої особистості дитини, з її потребами та інтересами. Структура «музикальності» формується по відношенню до сприйняття та переживання музики. Не менш важливим є визначення тих її компонентів, що пов'язані з виконавською, творчою діяльністю.

Інший дослідник, що займався дитячою психологією та основами педагогічної психології, В. Крутецький, вважав, що музичні здібності лежать в основі таких здібностей, як:

· відчуття ладу, що виявляється в емоційному сприйнятті та легкому впізнавання мелодій;

· здатність до слухової подачі, яка виявляється в точному відтворенні мелодії на слух (інакше кажучи, музична пам'ять);

· музично-ритмічне відчуття - здатність відчувати ритм і відтворювати його.

Психолог надавав важливого значення абсолютному слуху, як здатності точно визначати висоту звуку без порівняння його з еталоном. Всі ці індивідуальні здібності групуються навколо головної здатності - «музикальності», під якою варто тлумачити здатність людини сприймати музику, як вираження певного змісту (а не просто гармонічне поєднання звуків) [17, с. 213].

Музичні здібності вивчаються психологами більше 150 років. Однак, до сих пір немає єдиної точки зору щодо їхнього походження. Кожен тип музичних здібностей, що виділяється музикантами або психологами, містить в собі раціональне зерно. До прикладу, американський психолог К. Сішора розробляв величезну кількість текстів музичних здібностей, а німецький психолог Г. Ревеш вивчав музичний розвиток дитини-вундеркінда. Багатозначність та багатовимірність музичних здібностей, індивідуальність їхньої психологічної структури спонукають кожного дослідника шукати переконливу базу для своїх висновків та тверджень.

Увесь процес музичних занять можна уявити у вигляді спіралі. Залежно від індивідуальності учня, ця спіраль може починатися з різних «витків»: з самого початку, якщо твір незнайомий виконавцю, з будь-якого іншого елементу, якщо він уже має певні знання про твір, що буде вивчатися. Звідси, варто виділити наступні найважливіші функції слухового відчуття виконавця:

1. Усвідомлення та співставлення музичного матеріалу, який виконав учень, з тим, що йому хотілося б почути. Це активний вплив того, що він чує на внутрішні музичні уявлення. Такі попередні уявлення завжди присутні у свідомості перед тим, коли виконавець тільки буде щось виконувати, він, ніби проспівує, «чує» музику всередині себе. Звичайно, такі внутрішні уявлення залежать від віку учня та етапу його ознайомлення з кожним конкретним твором.

2. Наступна, що породжує першу - це функція критики, корекції, контролю.

Навіть виконавці-початківці повинні у своїй свідомості створювати музичні образи та розвивати технічні засоби для їхнього формулювання. Також учень повинен обов'язково вміти чути та критично оцінити здійснене виконання з тим, яке б мало бути, а якщо ці для виконавства не співпадають - то визначити через відсутність яких професійних навичок вони різняться.

Вміння відрізнити виконавцем те, що прозвучало, з тим, що мало б прозвучати - є дуже важливим при самостійній роботі з твором. Саме в таких індивідуальних формах роботи єдиним контролером якості виконавства є слух.

Почувши неточність, після «діагностування» та її усвідомлення, учень в ідеалі повинен направити свої зусилля на усунення виявлених недоліків, на поліпшення якості виконавства. Обидві функції слухового відчуття беруть участь у повсякденних заняттях музиканта-виконавця при тісній взаємодії.

Найбільш яскраво цей синтез виявляється у виконанні твору повністю, коли музика формується з-під пальців виконавця, захоплює його, як того, хто створив її звучання. Справжній музикант, будучи захоплений своїм виконанням, перебуваючи в ньому на протязі усього виконавського проміжку часу, повинен передбачати якість потенційного звучання. Разом з тим, повинна функціонувати така здібність, як вміння оцінити своє виконавство, ніби чути себе збоку. Тоді виникає і миттєва реакція на почуте. Пальці і клавіші (струни, клапани, амбушюр, голосові зв'язки) підкорюються бажанню виконавця, а уява при цьому творить максимально.

Процес формування правильного ланцюга: бачу - чую - виконую включає в себе наступні етапи: слух загострюється, слухове відчуття готове сприйняти майбутній музичний матеріал і вимагає від виконавця ідентичного до сформованого в уяві звучання.

Слух музиканта, як здатність базова, системоутворююча, найтісніше пов'язаний майже з усіма музичними здібностями. Не є винятком і музична пам'ять. Тим паче, саме вона утворює органічну єдність, своєрідний «сплав» з музичним слухом.

Задля результату позитивного формування та розвитку «музикальності» у дітей важливо створювати умови, при яких відбувається накопичення запасу музичних вражень, розширюються рамки репертуару, відбувається освоєння дітьми. Та здатність, яка дозволить грамотно користуватись музичним слухом, отримувати слухові враження та передчуття, а також дозволить накопичувати музичні враження та відтворювати їх за необхідності - називається музичною пам'яттю. У дітей вона розвивається разом з музичним сприйняттям. Це загальний принцип, актуальний по відношенню до більшості школярів.

Музична пам'ять піддається значному розвитку. Педагог повинен вивчати властивості пам'яті учня, створити сприятливі умови для її розвитку. Найбільш показовий приклад - розвиток здатності читки нот з листа. За даними досліджень, лише 1,5% музикантів володіють «природним» даром читки нот з листа (він зумовлений деякими особливостями психологічної організації слухо-зорової уваги та пам'яті).

Проте, у більшості людей, хто цим даром не володіє, він компенсується:

· особливими практичними знаннями типових фактурних формул;

· спеціальними навичками швидкого орієнтування в додаткових лінійках;

· візуальному сприйнятті тональності.

Завдяки цим своєрідним перевагам, елементи нотного тексту не зчитуються послідовно такт за тактом, а сприймаються, як єдине ціле.

Існують випадки, коли дитина доволі легко читає з аркуша п'єсу за інструментом, але не впізнає її при виконанні педагогом. В таких нечастих випадках є недостатньо розвиненим слуховий контроль виконання та слабка слухо-рухова координація школяра. При цьому, вроджений дар зорово-слухової координації - у нього присутній. Формально, в такій ситуації, вимоги та прохання прочитати ноти з листа учень виконує, але виникають негативні перешкоди уже для його музичного розвитку. Такі негативні перешкоди породжують подальші труднощі в навчанні учня, а від педагога вимагають індивідуальної клопіткої роботи.

Музичні здібності є настільки специфічними, що виявляються тільки в конкретній діяльності. Саме тому, кожна конкретна діяльність не може бути якісно здійснена без наявних таких здібностей.

Людина не народжується здатною до тієї чи іншої діяльності: її здібності формуються, складаються, розвиваються в правильно організованій відповідній діяльності, протягом її життя, під впливом навчання та виховання. Іншими словами, здібності формуються впродовж життя, і це не є вроджена характеристика людини.

Серед найвідоміших психологів, дослідників музичного напрямку науки, які досягли чималих успіхів, варто назвати кілька прізвищ з ХХ ст. Це праці Б. Теплова, Л. Виготського, Л. Мазеля, Г. Когана, Е. Назайкінского, В. Медушевського, М. Арановского. Вони набули широкого та заслуженого визнання серед фахівців. Окремі аспекти музично-психологічної проблематики успішно розроблялися В. Григор'євим, О. Шульпяковою, Л. Гаккелем, В. Ражніковим, А. Малінковською та іншими.

Багато з названих прізвищ є відомими, адже, майже кожен з них є і музикознавцем, музичним критиком, видатним педагогом, композитором, виконавцем, тощо. Роботи цих авторів добре відомі в нашій країні та за її межами. Сьогодні домінує точка зору, згідно з якою музична психологія бере свій початок від Г. Гельмгольца, та з його «Вчення про слухові відчуття, як фізіологічну основу теорії музики» (1863). Великий внесок у цю сферу із зарубіжних спеціалістів вклали Г. Ріман, Е. Курт, А. Веллек, Г. Ревеш, К. Сішора, К. Мартінсен, Л. Маккіннон, Т. Маттео, В. Бардас та інші. Важливим є те, що серед цих прізвищ фігурують особистості психологів, які цікавилися музикою, так і музикантів, які цікавилися психологією.

1.2 Професійні здібності музикантів-виконавців

У сучасній підготовці випускників спеціальних музичних навчальних закладів фігурує одна дуже важлива складова: необхідний рівень знань в музичній психології. Ці знання майбутній викладач щоденно буде використовувати у своїй роботі з дітьми і повинен достеменно володіти профільною інформацією. Важливими термінами, що формують базу професійної роботи з дітьми, майбутніми музикантами, складають поняття «здібності», «творчі здібності», «музичні здібності», «музично-творчі здібності», «професійні здібності».

У філософській, психолого-педагогічній літературі представлені дослідження здібностей у працях Б. Анань'єва, Д. Кірнарської, А. Леонть'єва, С. Рубінштейна, Б. Теплова, В. Шадрікова та ін., де розглянуті передумови всебічного аналізу здібностей. Завдяки огляду цієї філософської літератури виникає можливість розкрити методологічні засади та провести аналіз проблеми розвитку здібностей. Особливо ці дослідження важливі для роботи в класі з дитиною при освоєнні виконавства на музичному інструменті. Усвідомлення специфіки самого поняття дозволить вчителю зрозуміти всі індивідуальні його тонкощі та виявити шляхи практичного вдосконалення здібностей учня.

Термін «здібності», незважаючи на його тривале та широке застосування у психології, є доволі неоднозначним. Саме Б. Теплов запропонував найбільш вживане визначення цього поняття та зробив значний внесок у розробку теорії здібностей. Найбільш поширене сьогодні є наступне тлумачення вченого-психолога: «Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке отримання, закріплення та ефективне використання на практиці» [4, с. 12]. У різних видах діяльності прийнято розрізняти загальні та спеціальні здібності (наприклад, музичні, технічні і т.д.), а також, прості та складні.

Загальні та спеціальні

Під загальними здібностями вчені Н. Бордовська, А. Реан, С. Розум розуміють таку сукупність індивідуально-психологічних якостей людини, яка відповідає вимогам широкої сфери діяльності та дозволяє успішно вирішувати різноманітні завдання [29, с. 28]. У процесі підготовки музикантів-виконавців важливі саме творчі здібності. Багато дослідників (С. Бондаренко, В. Ротенберг, А. Савенков та ін.) схильні вважати творчість різновидом пошукової активності, що орієнтується на зміну проблемної ситуації. Також творчість може орієнтуватись на зміни в самому суб'єкті, взаємодіючому з нею. Аналізуючи різні точки зору щодо складових творчих здібностей, можна зробити висновок, що, незважаючи на відмінність підходів до їх визначення, багато дослідників виділяють творчу уяву та якості творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей [4, с. 16].

Звідси, умови максимального прояву творчих здібностей у учнів допускають активізацію не лише емоційної, вольової та інтелектуальної сфери, а й сфери уяви, інтуїції, мислення. Сучасний професіонал музичної сфери повинен не лише розвивати в учневі творчі здібності, а й творчі здібності загального характеру. Поділ творчих здібностей на спеціальні та загальні визначається діапазоном видів діяльності, в яких вони реалізуються. Творчі здібності в музичній діяльності тісно переплітаються зі спеціальними.

Спеціальні здібності пов'язані з професійними. Професійні музичні здібності можуть бути представлені, як різновид наступних здібностей:

· слух;

· ритм;

· пам'ять;

· мислення,

а професійні виконавські передбачають відчуття дитиною форми твору, відчуття стилю та ін. Спеціальні творчі здібності, пов'язані з конкретними видами творчої діяльності, забезпечують успіх в певних сферах творчості. Серед них можна виділити музичні, артистичні, хореографічні, літературні здібності, а також здатність до образотворчої, технічної, наукової, управлінської, педагогічної, інформаційної діяльності. Усі вони виступають, як окрема мистецька сфера, по-різному відображають світ та «контактують» з різним матеріалом, який вимагає різного рівня підготовки. [22, с. 117].

Загальні творчі здібності, на відміну від спеціальних, реалізуються в широкому діапазоні видів діяльності та забезпечують успішність в найрізноманітніших галузях творчості. Ці здібності «спровокують» готовність особистості до успішної діяльності незалежно від її змісту. Даний вид творчих здібностей не просто дає музикантам-виконавцям можливість адекватно відображати навколишній світ в його взаємозв'язках, а й дозволяє вибрати творчі способи взаємодії з навколишньою дійсністю, як звичні та стійкі. Для того, аби вдало реалізуватись в будь-якій з ланок музичної творчості, необхідний певний комплекс здібностей - основні музичні здібності (або загальні музичні здібності).

За визначенням вчених - Д. Кірнарської, Г. Ципіної, музичні здібності - це індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, написання музики, здатність до навчання у музичній сфері. [16 с. 13]. Аналіз психологічної та музично-педагогічної літератури дає підставу стверджувати, що в даний час серед вчених немає єдиного розуміння сутності та структури музичних здібностей. Проте, варто розглянути різні погляди дослідників щодо структури музичних здібностей.

Наприклад, А. Готсдінер в своїй роботі «Музыкальная психология» наводить таку структуру музичних здібностей:

1. Музична пам'ять (загальна та музична).

2. Музичний слух (мікродиференціальний, абсолютний, звуковисотний, мелодичний, гармонічний, архітектонічний та поліфонічний).

3. Музично-ритмічне відчуття.

4. Психомоторні здібності [10, с. 98].

При цьому, дослідник підкреслює, що неповторне поєднання музичних здібностей з темпераментом, характером та інтелектуальними особливостями особистості утворює унікальну індивідуальність музиканта-виконавця.

С. Ржевкін, наприклад, включав до складу музичних здібностей наступні:

· відносний слух;

· відчуття акорду;

· здатність виконання напам'ять знайомих або заданих мелодій;

· творчу фантазію [30, с. 21].

Ще однією важливою музично-творчої здатністю є відчуття музичного ритму. Існує безліч визначень цього поняття. Відповідно до одного з них, «ритм - тимчасова структура будь-яких сприйнятих процесів, один з трьох (поряд з мелодією та гармонією) основних елементів музики, що розподіляє по відношенню до часу мелодичні та гармонічні поєднання» [40, с. 463].

Формуванню та розвитку первинних музично-ритмічних здібностей сприяють сприйняття та відтворення тимчасових співвідношень тривалостей, темпу та акценту. Вони складаються в первинну музичну здатність та є дуже важливими при навчанні гри на інструменті. Окрім цього комплексу музично-ритмічних здібностей для сприйняття музичного мистецтва обов'язковою складовою є музична пам'ять.

Цей термін включає в себе синтез різних видів пам'яті, таких як зорова, логічна, тактильна, моторна, емоційна, слухова. Ще один дослідник, Г. Ципін, пише про те, що поряд з музичним слухом та відчуттям ритму музична пам'ять утворює тріаду провідних музичних здібностей. Також автор стверджує, що жоден з видів музичної діяльності був би неможливим без тих чи інших проявів музичної пам'яті [42, с. 6].

Для музикантів-виконавців одним з найважливіших видів пам'яті є саме зорова. При вивченні твору напам'ять вона виконує найглобальнішу функцію у мозку музиканта. Також, провідну роль відіграє моторна пам'ять, що проявляється в запам'ятовуванні рухів рук та пальців (у духовиків - також губ, у вокалістів - усього вокального апарату). Для розвитку емоційної пам'яті, як одного з різновидів, необхідно постійно перевіряти, аналізувати точність, щирість, правильність почуттів, їхню логіку в контексті кожного індивідуального твору. Заключним етапом в комплексному явищі - музична пам'ять - вважається слухова пам'ять, вона є універсальною. Прояв слухової пам'яті можна прослідкувати при запам'ятовуванні ритму, мелодії, гармонії та ін.

Отже, до музично-творчих здібностей відносяться:

1. Музичний слух (звуковисотний, тембровий, внутрішній и ін.).

2. Музичний ритм.

3. Музична пам'ять.

4. Здатність працювати комплексно з сучасними засобами інформаційних технологій, та традиційними нотами, підручниками, безпосередньо акустичним інструментом.

Дослідниця Г. Жукова визначає музично-творчі здібності, як універсальні якості особистості, що проявляються у взаємодії різних видів діяльності. Також, психолог вважає, що на сьогоднішній день, такі здібності формуються успішніше при використанні інтеграції музичної та театралізованої діяльності в умовах дозвілля, в процесі якого реалізується потреба змістовного наповнення вільного часу відповідно до інтересів суб'єкта [13, с. 19].

Ще одна дослідник-психолог, С. Кріхтина, визначає музично-творчі здібності, як суто музичні здібності, і вони є базою для активної творчої музичної діяльності [18, с. 37]. Для музикантів-виконавців найчастіше визначенням музично-творчих здібностей є сукупність музичних та творчих здібностей.

Для успішної професійної діяльності сучасним музикантам-виконавцям необхідні професійні здібності, які формуються під час професійного навчання, та в своїй основі містять музично-творчі здібності. Розглядаючи професійну діяльність музикантів-виконавців, слід уточнити термін «професійні здібності музикантів-виконавців».

Професійні здібності - це індивідуально-психологічні властивості особистості людини, що відрізняють його від інших. Лише професійні здібності відповідають вимогам даної професійної діяльності та є умовою її успішного виконання, а значить, і результатом успішної професійної діяльності [5, с. 153].

Аналізуючи публікації вищеназваних дослідників-психологів та музикантів, можна зробити висновок, що поняття «професійні здібності» не визначене з точки зору його співвідношення із загальними та спеціальними здібностями. Проте, професійні здібності, так чи інакше, характеризують індивідуально-психологічні можливості особистості, відображають її властивості. Аналітика таких можливостей кожної людини, зокрема, учня, дають можливість оцінити, наскільки він готовий освоїти та виконувати трудову діяльність. Таким чином, згідно існуючих актуальних вимог, вчитель може зробити об'єктивну оцінку готовності учня до освоєння того чи іншого музичного матеріалу. [43, с. 153].

Професійні здібності музикантів-виконавців (і, безпосередньо, скрипалів), представляють собою складні багатокомпонентні якості. Вони є професійно важливими та індивідуальними і базуються на музично-творчих здібностях, складові яких тісно взаємодіють між собою, та є визначальними для сучасних музикантів-виконавців.

Структура професійних здібностей музикантів-виконавців включає в себе:

· здатність до музичного творення;

· важливі професійні якості;

· індивідуальні якості.

До професійно важливих якостей музикантів-виконавців (зокрема, скрипалів) варто віднести:

1. Високу професійну кваліфікацію, що комплексно поєднує дослідницьку, наукову та професійну музичну діяльність зі знанням інформаційних технологій.

2. Реалізацію музично-творчих здібностей та якостей особистості в професійній музичній діяльності.

3. Володіння методами музично-виконавської творчості (імпровізація), виконавською технікою.

4. Надійність у концертних виступах.

Індивідуальні якості музикантів-виконавців включають в себе: задатки, тип темпераменту, характеру, відповідальність, розвиток креативної особистості професіонала, організаторські здібності (необхідні керівнику оркестру, ансамблю, вокального колективу), конкурентоспроможність на ринку праці, індивідуальну культуру, інтелігентність, активність.

Професійні здібності є визначальними для професійної компетентності музикантів-виконавців, так як вони дають можливість бути конкурентоспроможними на сучасному ринку праці. Таким чином, професійні здібності музикантів-виконавців, і безпосередньо, скрипалів, грунтуються на музично-творчих здібностях, професійно важливих якостях та індивідуальних якостях. Музично-професійні здібності є необхідними сучасним музикантам-виконавцям для успішної професійної музично-виконавської діяльності і визначальними для професійної компетентності, що дозволяє бути конкурентоспроможним у контексті сучасної музичної освіти.



2. Роль музичного слуху у виконавській майстерності скрипаля

2.1 Музичний слух, його види та вплив на розвиток учнів-скрипалів

Музично-професійні здібності - це комплекс різноманітних задатків, якостей особистості в процесі їх розвитку. Музичні здібності належать до творчих здібностей, що передбачають наявність високого рівня емоційно-образного сприйняття навколишнього світу, вміння абстрактно мислити. також вони передбачають асоціативність мислення, та багато в чому залежать від темпераменту особистості.

Важливою передумовою успішного музичного навчання та виховання учня є об'єктивна оцінка його рівня розвитку комплексу музично-професійних здібностей, психофізичних особливостей учня, визначення перспектив їх удосконалення і розвитку. Якщо термін «задатки» трактується, як певна фізична якість людини, то під терміном «здібність» варто розглядати психічну якість освоєння людиною певної діяльності на конкретному ефективному рівні. Цей непростий феномен генетично зумовлює взаємодію всіх органів людини в контексті досягнення високого рівня результатів у творчій діяльності.

Початкова оцінка здібностей дитини - це тільки перше враження, після якого варто уже малювати «повну картину» готовності потенційного школяра до конкретних занять. Діагностика здібностей дитини передбачає аналіз динаміки процесу розвитку всіх їх складових, особливо це стосується творчих здібностей. Педагоги, вихователі, батьки повинні уважно спостерігати за дітьми, кожний з яких має індивідуальну обдарованість або здібність і це необхідно вчасно побачити та підтримати.

Критичне ставлення педагога до власних оцінок можливостей учня, його спроможність швидко змінити, в разі необхідності, зміст і методи роботи з учнем - неодмінна умова творчого підходу щодо вирішення найскладніших музично-педагогічних задач. Справжній педагог-вихователь виявляє спостережливість та обережність у роботі з кожним учнем, не боїться «витратити» час задля якомога ретельного прогнозування можливостей учня в сфері навчання музиці.

Відомий дослідник і методист Б.О. Струве недарма вважав перший рік навчання - роком «визначальним», роком більш-менш узагальненого виявлення можливостей і готовності дитини до занять музичним мистецтвом. [35, c. 24]

Складові музичних здібностей дитини:

- музичний звуковисотний слух;

- музичний ритм;

- музична пам'ять;

- емоційна вразливість у сприйманні та відтворенні музики.

Першочергове значення для майбутнього скрипаля має музичний звуковистоний слух. В першу чергу, це пов'язано з нетемперований строєм інструменту скрипка. Музичний звуковисотний слух - це здатність людини сприймати, уявляти й відтворювати окремі музичні звуки, співзвуччя або цілісні музичні побудови. Даний тип слуху повинен сприймати всі особливості музично-художнього враження: музичну інтонацію, темброві звукові фарби, ритмічне дихання музики, музичну динаміку, фразування, особливості форми.

Музичний звуковисотний слух традиційно поділяється на зовнішній та внутрішній. Якщо зовнішній музичний слух - це здатність сприймати музику лише за її реального звучання, то внутрішній слух - це здатність, можливість уявляти і переживати музичні враження поза реального звучання (в середині себе). Окрім цього, слух може поділяється на абсолютний та відносний. Абсолютний слух, на відміну від відносного, не передбачає певного «настроювання» у тій чи іншій звуковій системі: людина, її слухова уява сама є своєрідним «носієм» звуковисотного камертону. Музичний слух ще може бути активним та пасивним.

В процесі навчання музики дитину необхідно вчити:

· вслухатися у кожен звук, в характер інтонування найпростіших звукосполучень;

· спрямовувати слухову увагу на відчуття пружного напруження у звучанні будь-якого інтервалу чи окремого звука;

· чути темброву виразність кожного звука у різних динамічних градаціях;

· при виконавстві на скрипці наближати звучання інструменту до вокального.

2.2 Слухова активність та її функції.

В процесі опанування музикантом будь-якого рівня виконавської майстерності великого значення набуває виховання його слухової активності, особливо це актуально для скрипалів. Початковим етапом у цьому розвитку варто назвати виховання вміння сприймати музику внутрішнім слухом, вивчення музичного твору без інструменту.

Для цього необхідно використовувати спочатку нескладні, з технічної точки зору твори, які передбачають виконання у спокійних темпах. Такий метод вважали доцільним на будь-якому етапі удосконалення виконавської майстерності видатні музиканти - Н. Паганіні, А. Рубінштейн, Г. Венявський, Й. Гофман, Г. Нейгауз, М. Ростропович та багато інших [37, с. 340].

Головні вимоги щодо активізації музичного слуху:

1. Під час виконавстві на інструменті скрипка не вдаватись до формальних та механічних відтворень. Гра повинна бути обдуманою, кожен звук - прослуханим, інакше неусвідомлене виконавство відбивається на розвитку музиканта.

2. Вибір щоденного темпу, в якому необхідно вдумливо та результативно працювати.

3. Максимально активізувати слухову зосередженість під час занять і на сцені. Нічого так не шкодить музиці, як «приблизне» виконання. Це стосується як кінцевого результату, так і кожного дня занять.

4. Вдумливо планувати скрипковий репертуар для опрацювання учнем. Враховувати не лише рівень технічної складності творів, а й рівень та характер розвитку, спроможності учнів досягати необхідного емоційного відтворення.

Процес втілення у виконанні музичного твору певного музичного образу у кожного виконавця, навіть у учня молодших класів музичної школи, має індивідуальні риси. Поруч з тим, обов'язковими є загальні, фундаментальні ознаки:

· домінування авторського тексту вичерпним переліком визначених автором темпових, динамічних, агогічних вимог, різноманітних артикуляційних та образно-емоційних ремарок;

· залежність рівня втілення у звуках авторського тексту від виховання в учня бажання і вміння читати нотні тексти так само легко, ніби він читає словесний текст;

· виконання авторських вимог і ремарок потребує розуміння та бажання почути те, що мав на увазі автор, пережити той рівень темпових, динамічних, агогічних, тембрових градацій, акцентуацій.

Дуже важливим є розвиток з дитинства здатності до характеру «вимовляння» на інструменті або голосом кожного найпростішого звукосполучення. Така здатність допоможе дитині відчувати рівень напруження кожного інтервалу, виразність різних гармонічних сполучень, альтерацій, відхилень та модуляцій. Це стане передумовою щодо розвитку слухової активності.

Якщо дитина починає відчувати, що музичні звуки «вміють розмовляти», «співати», «танцювати», «радіти» або «засмучуватись» і все це голосно або пошепки, повільно або швидко - тоді у її свідомості народжуються яскраві емоційні звукові образи не тільки реальні, а й уявні.

5. Виховання у кожного музиканта вміння чути лінеарне розгортання мелодичного та гармонічного руху музичної думки - слухової здатності сприймати музику, яка звучить у цей самий момент, у співставленні з тим, що звучало раніше або звучатиме пізніше. Це дає можливість зрозуміти і відтворити наближений до авторського задуму текст та зміст музики. При цьому, будь-які зміни у мелодичній лінії чи гармонії, зміні тональності або динаміці будуть цікавим відкриттям для дитини. Вони викликатимуть у самого виконавця цілу низку емоцій і скрипкове виконавство дитина почне сприймати по-своєму, індивідуально та особливо [37, с. 340].

6. Виховання в учнів правильного відчуття розвитку музики у часовому (темповому) вимірі. Педагогу варто звернути увагу на сильні, слабкі, відносно сильні та відносно слабкі долі. Варто відзначити, що метроритм і темп мають у своїй структурі як моторну, так й емоційну природу, тому виховання чітких та акцентованих долей повинно супроводжуватись і внутрішніми відчуттями.

Кожен історичний період розвитку музичного мистецтва вносив у переживання ритму і темпу дещо особливе - від граціозної, плавної ходи «епохи менуету», кружляння і легкого ковзання, іноді досить швидкої «епохи вальсу», підкресленої ритмічної остінатності музики ХХ та ХХІ століть, де будь-яка доля може бути наголошеною, важливою, опорною. Варто наголошувати учням у класі скрипки на співвідношенні чіткості ритму, метру з особливостями кожного окремого твору.

Лише завдяки комплексному розумінню та тонкому відчуттю руху музики майбутній скрипаль-виконавець досягає цілісної музичної форми - уявної архітектонічної досконалості просторового розвитку звучання музичного твору.

Процес виховання слухової активності є нагальним не лише у роботі з учнями-початківцями, але й вимагає постійної кропіткої, вдумливої та наполегливої роботи протягом всього творчого життя музиканта-скрипаля.

Висновки

музичний скрипаль виконавець слух

Навчання виконавця-інструменталіста, а, зокрема, скрипаля, передбачає цілеспрямований органічний процес між педагогом та учнем. При ньому формування виконавських умінь і навичок повинно проходити усвідомлено, опираючись на знання педагогом психології, фізіології та педагогіки. Аналізуючи структуру формування виконавських навичок у дитини-скрипаля педагогом, варто виділити наступні важливі чинники, що повинні домінувати у вихованця: активність мислення, уваги, пам'яті, волі, і природні характеристики - темперамент, характер, сприйнятливість до педагогічного впливу, рухова активність, технічні дані, фізичний стан. Серед усіх названих характеристик в роботі з дитиною-скрипалем домінуючу функцію виконує, все ж, музичний слух.

Згідно з метою, у бакалаврській роботі досліджено роль музичного слуху, як обов'язкової складової здібностей у музично-образному сприйнятті дитини в контексті її навчання на інструменті скрипка, а саме:

1. Розглянуто поняття «музичний слух», «професійний музичний слух» в контексті людських здібностей та виявлено існуючі його різновиди (абсолютний, відносний, мелодичний, гармонічний, звуковисотний, архітектонічний, поліфонічний).

2. Проаналізовано роль різних видів музичного слуху, а саме, його вплив на формування, розвиток музично-образних уявлень у дитини-скрипаля. Також визначено домінуючу роль педагога, його професіоналізму у контексті визначення музичного слуху в кожної дитини індивідуально.

3. Зазначено різні форми роботи, які повинен проводити педагог з учнем для виявлення індивідуальної специфіки музичного слуху та досягти поставлених задач та цілей у вихованні дитини-скрипаля, а саме:

· навчити розрізняти звуки за тембровістю та різницею у звуковисотності;

· навчити грамотно реагувати на будь-які зміни, що відбуваються зі звуком (це особливо актуально для нетемперованого строю інструменту скрипка);

· також - правильно корегувати динаміку звуку при його видобуванні;

· регулярно практикувати вправи для розвитку внутрішнього слуху, так-званого проспівування, передчуття звучання;

· комплексно поєднувати у класі скрипки завдання на розвиток музичного слуху із завданнями, призначеними для розвитку інших здібностей та задатків дитини-скрипаля.



Список використаної літератури

1. The Pedagogy of the Pedagogy of Music Appreciation Edward Hafer, http://www.ams-net.org/ojs/index.php/jmhp/article/view/34/100

2. Агарков О. Вибрато как средство музыкальной выразительности в игре на скрипке. Исследовательско-методический очерк. - М.:Музгиз, 1956. - 63 с.

3. Ауэр Л. Моя школа игры на скрипке. Интерпретация произведений скрипичной классики. - М.:Музыка, 1965. - 272 с.

4. Богоявленская Д. Психология творческих способностей: учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений / Д.Б. Богоявленская. - М.: Академия, 2002. - 320 с.

5. Бодров, В.А. Психология профессиональной пригодности: учеб. пособие для вузов / В.А. Бодров. - М.: ПЕР СЭ, 2001. - 511 с.

6. Браудо И. Артикуляция. (О произношении мелодии). - 2-е изд. - Л.: Музгиз, 1973. - 198 с.

7. Выготский Л.С. Педагогическая психология [Текст] / Л.С. Выготский, под ред. В.В. Давыдова. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.

8. Гегель Г.В.Ф. Эстетика. - М.: Искусство. 1971. - С. 305.

9. Гинзбург Л., Григорьев В. История скрипичного искусства: учебник: в 3-х вып. - Вып. I. - М.: Музыка, 1990. - 285 с.

10. Готсдинер, А.Л. Музыкальная психология / А.Л. Готсдинер. - М., 1993. - 193 с.

11. Гуревич Л. Скрипичные штрихи и аппликатура как средство интерпретации. - Л.: Музыка, 1988. - 112 с.

12. Дружинин, В.Н. Психология общих способностей / В.Н. Дружинин. - СПб.: Питер, 1999. - 368 с.

13. Жукова, Г.Е. Формирование музыкально-творческих способностей детей дошкольного возраста в культурно-досуговой деятельности: автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.05 / Жукова Галина Евгеньевна; МГГУ им. М.А. Шолохова. - М., 2014. - 25 с.

14. Зряковский Н. Общий курс инструментоведения. - М.: Музика, 1963 7. Лесман Й. Очерки в методике обучения игре на скрипке. - М.: Госмузиздат, 1964. - 271 с.

15. Кант И. Сочинения [Текст] / И. Кант. - М.: Мысль, 1966. - 564 с.

16. Кирнарская, Д.К. Психология специальных способностей. Музыкальные способности / Д.К. Кирнарская. - М.: Таланты-XXI век, 2004. - 496 с.

17. Крутецкий В.А. Психология. // 2-е издание переработанное. - М.: Просвещение. 1956. - С. 213.

18. Крыхтина, С.Ю. Формирование музыкально-творческих способностей учащихся в условиях внеклассной работы учреждения дополнительного образования (на примере ДМШ): дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Крыхтина Светлана Юрьевна; Моск. гос. обл. ун-т. - М., 2009. - 234 с.

19. Мазель В. Скрипач и его руки. Левая рука. Композитор, Санкт-Петербург, 2008 год, 156 с.

20. Мазель В. Скрипач и его руки. Правая рука. Пальцевая техника. Композитор, Санкт-Петербург, 2008 год, 120 с.

21. Мамардашвили М.К. Эстетика мышления [Текст] / М.К. Мамардашвили. - М.: Моск. школа полит, иссл., 2000. - 416 с.

22. Мелик-Пашаев, А.А. Мир художника / А.А. Мелик-Пашаев. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 271 с.

23. Мострас К. Динамика в скрипичном искусстве. (Учебное пособие для музыкальных училищ и консерватьрий). - М.: Музгиз, 1956.

24. Музыкальная педагогика. Исполнительство: [Текст]: Сб. статей. Вып.7 / Моск. гос. ун-т культуры и искусств; науч. ред. Л.С. Зорилова, М.Б. Сидорова. - М.: МГУКИ, 2002. - 191 с

25. Музыкальная энциклопедия - Т.I. - М.: Советская энциклопедия.

26. Павлій Г. Подолання тремтіння смичка і професійне звуковидобування. 16.01.2018. https://moderato.in.ua/malenki-muzychni-istoriyi/pro-vikonavtsiv/georgiy-pavliy-podolannya-tremtinnya-smichka-i-profesiyne-zvukovidobuvannya.html

27. Польская И. Камерный ансамбль: история, теория, эстетика: Монография. - Х.: ХДАК, 2001. - 396 с.: ил.

28. Радынова О.П. Музыкальные шедевры. - М.: Гном-Пресс. 1999. - С. 41.

29. Реан, А.А. Психология и педагогика / А.А. Реан, Н.В. Бордовская, С.И. Розум. - СПб.: Питер, 2002. - 432 с.

30. Ржевкин, С.Н. Слух и речь в свете современных физических исследований / С.Н. Ржевкин. - Изд. 2е, перераб. и доп. - М.; Ленинград: ОНТИ НКТП СССР, 1936. - 311 с.

31. Сафонова E. Скрипичная школа Московской консерватории. Творческие традиции. Исследование [Текст] / - М.: Изд. орг. МГК им. П.И. Чайковского, 2002. - 172 с.

32. Сластенин, В.А. Педагогика. Учебник [Текст] / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, Е.Н. Шиянов. - М.: Академия, 2013. - 496 с.

33. Сокол А. Исполнительские ремарки, образ мира и музыкальный стиль. - Одесса: Моряк, 2007. - 276 с.

34. Сокол А. Теория музыкальной артикуляции. - Одесса, 1996. - 208 с.

35. Струве Б.А. Вибрация как исполнительский навык игры на смычковых інструментах» - Л.-М.: Музгиз, 1933.

36. Теория и методика обучения игре на фортепиано: учеб. пособие для студентов вузов / под общ. ред. А.Г. Каузовой, А.И. Николаевой. - М.: ВЛАДОС, 2001. - 368 с.

37. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей. - М-Л.: АПН РСФСР. 1947. - С. 335, 336.

38. Терентьева Н.А. История и теория музыкальной педагогики и образования. // Учебное пособие в 2-х частях. - С-Петербург: Образование. 1994. - Часть 1. - С. 18.

39. Флеш К. Искусство скрипичной игры. - М.: Музыка, 1964. - Т. I. - 271 с.

40. Харлап, М.Г. Метр. Ритм / М.Г. Харлап // Музыкально-энциклопедический словарь. - М.: Сов. энцикл., 1991. - 672 с. 1

41. Хентова, С. Маргарита Лонг [Текст] / С. Хентова. - М.: Гос.муз. издво, 1961. - 104 с.

42. Цыпин, Г.М. Психология музыкальной деятельности: проблемы, суждения, мнения: пособие для учащихся муз. отд-ний педвузов и консерваторий / Г.М. Цыпин. - М.: Интерпракс, 1994. - 325 с.

43. Шадриков, В.Д. Профессиональные способности: монография / В.Д. Шадриков. - М.: Университетская книга, 2010. - 319 с.

44. Шальман, С.М. Я буду скрипачом: 33 беседы с юным музыкантом [Текст] / С.М. Шальман. - Л: Советский композитор, 1987. - 152 с.

45. Ширинский А. Штриховая техника скрипача. - М.: Музыка, 1983.

46. Шульпяков, О.Ф. Техническое развитие музыканта-исполнителя [Текст] /.О.Ф. Шульпяков. - Л.: Музыка, 1973. - 103 с.

47. Юр`єв О. Виражальні можливості скрипкових штрихів. - К.: Музична Україна, 1974. - 115 с.

48. Ямпольский И. Основы скрипичной аппликатуры. - 4-е изд. - М.: Музыка, 1977. - 183 с.

Размещено на Allbest.ru

...