Мелодекламації Леоніда Лісовського: жанрово-стильові особливості

Мелодекламації Леоніда Лісовського: жанрово-стильові особливості

Анна Дробиш, аспірантка кафедри історії української музики та музичної фольклористики

Мета роботи - визначити жанрово-стильові особливості мелодекламацій Л. Лісовського. Методологія дослідження: теоретичний і культурно-історичний методи застосовано для висвітлення історії жанру, музично-аналітичний - щоб проаналізувати мелодекламації Л. Лісовського, структурний і системний - для виявлення жанрово-стильових ознак його творів. Наукова новизна: розглянуто і введено в науковий обіг мелодекламації Л. Лісовського; проаналізовано зразки цього жанру; визначено їх жанрово-стильові особливості й новаторські ознаки. Висновки. Виявлено такі жанрові особливості мелодекламацій Л. Лісовського: використання двох різновидів мелодекламації - читання тексту згідно з фіксованою ритмічною партією та імпровізаційного виконання тексту без нотної фіксації вокальної партії; застосування різних жанрових моделей (вальсу, маршу, хоралу, пісні, романсу, зокрема й циганського), іноді поєднаних у межах одного твору; розширення ролі фортепіанного супроводу і надання йому семантичного значення у відтворенні вербального тексту; створення мелодекламацій як суто музичного, а не літературного чи театрального жанру. Стильові особливості мелодекламацій: розвиток традицій російської композиторської школи для відтворення східної тематики; використання рахманіновського типу фактури і прихованого голосоведення, що у творах Л. Лісовського сприяє поліфонізації викладу; вплив ладо-гармонічної мови П. І. Чайковського; освоєння і творче застосування стилістичних здобутків імпресіонізму; використання засобів, властивих модерністській музиці; звернення до символістських текстів Е. Толлера, В. Інбер та К. Фофанова. Мелодекламації Л. Лісовського - його творча лабораторія. У 18 зразках цього жанру, створюваних упродовж майже 30 років, відображено становлення митця та еволюцію його індивідуального композиторського почерку. Засвоєння здобутків провідних творчих шкіл, опанування стилістичних прийомів романтизму, імпресіонізму, символізму й модернізму, високий рівень фортепіанної техніки сприяли створенню оригінальних зразків популярного жанру, новаторського для української музичної культури.

Ключові слова: мелодекламація, творчість Л. Лісовського, жанрово-стильові особливості.

Anna DROBYSH,

Postgraduate at the Department of History of the Ukrainian Music and Musical Ethnology

Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

LEONID LYSOVSKY'S MELODECLAMATIONS: GENRE AND STYLISTIC PECULIARITIES

The goal of the work is to identify genre and style features of L. Lisovsky's melodeclamations. Research methodology: theoretical and cultural-historical methods are used to study the history of the genre, musical and analytical - to analyze the melodeclamations of L. Lisovsky, structural and systemic - to identify the genre-stylistic features of his works. Scientific novelty: L. Lisovsky's melodeclamation works were studied and introduced into the scientific community; the samples of the genre were analyzed; their genre and style peculiarities and innovative features were pointed out. Conclusions. The following genre features of L. Lisovsky's melodeclamations were found: use of two types of melodeclamation - recitation of the text according to the fixed rhythmic partition, and improvisational performance ofthe text without musical fixation of the vocal part; use ofdifferent genre models (waltz, march, chorale, song, romance, including Gypsy), sometimes combined within the same piece; expanding the role of piano accompaniment and giving it a semantic meaning in the creation of the verbal text; creating melodeclamations as a purely musical genre, rather than a literary or theatrical one. The stylistic peculiarities of the melodeclamations: the development of the tradition of the Russian school of composition for the creation of symmetrical themes; the use of the Rachmaninoff type of structure and the near voice, which in the works of L. Lisovsky contributes to the polyphonization of the book; the influence of the lado-harmonic language of P. Tchaikovsky; mastering and creative use of stylistic skills of impressionism; use of devices characteristic of modernist music; reference to the symbolist texts of E. Toller, V. Inber, and K. Fofanov. The melodeclamations of L. Lisovsky - his creative laboratory. The 18 pieces of this genre, composed over a period of more than thirty years, depict the formation of the artist and the evolution of his individual composer handwriting. He mastered the skills of the leading schools of composition, understood the stylistic methods of Romanticism, Symbolism and Modernism, obtained a high level of piano technics - all these factors contributed to the creation of original examples of the popular genre, innovative for the Ukrainian musical culture.

Key words: melodeclamation, works of L. Lisovsky, genre and style peculiarities.

Вступ

Постановка проблеми. Леонід Лісовський (1866-1934 рр.) - український і російський¹ композитор, педагог, піаніст, диригент, ансамб- ліст, музичний критик, редактор музичних творів, перекладач, музично-громадський діяч. Він - автор понад 300 творів різних жанрів, серед них: камерно-інструментальні й камерно-вокальні, оркестрові й хорові (чотири кантати й півтора десятки окремих хорів), опери Леонід Лісовський, на думку музикознавця Якова Пол- фьорова, є одним із відомих композиторів «не українців», які «своєю діяльністю допомагають еволюції української музики» та «відобразили національну творчість у своїх творах» (Полфьоров, 1927: 241). Закінчивши Петербурзьку консерваторію (1891-1897 рр., класи композиції М. Соловйова і фортепіано Ф. Черні), Л. Лісовський жив і працював у Петербурзі (1897-1898 рр., 1909-1913 рр.), Полтаві (1899-1909 рр.), Тіфлісі (1913-1914 рр.), Харкові (1914-1934 рр.). Одноактні опера-феєрія «Сон старого саду» (1900-1901 рр.) і буфонада «Диво» (1913-1914 рр.) були повністю завершені, проте видана й виконана була лише перша. Упродовж 1904-1905 рр. композитор працював над третьою оперою - «Страшна помста» (за М. Гоголем): згідно з автографом каталогу творів митця, завершена була тільки перша дія опери. й ескізи до балету Балет «Казка Майської ночі» на сюжет М. Гоголя міг би. Найбільш повний і точний перелік творів композитор надає в каталозі, укладеному в 1928 р. Камерно-вокальна творчість становить 62 романси, 16 мелодекламацій. Частину з цих творів опубліковано у видавництвах П. Юрген- сона й «А. Федоров і К°». Однак майже третина (24 романси, 3 мелодекламації та окремі частини циклу «Загадки. Музичні малюнки для голосу і фортепіано») залишилася рукописною.

Окрім традиційних жанрів, у доробку Л. Лісо- вського є й такі, що мало властиві творчості його попередників і сучасників. Наприклад, комічний романс і комічна сюїта. Романс «Кукушка и петух» (1901 р.) написано для тенора і баритона на слова однойменної байки І. Крилова, а комічну сюїту «У приказных ворот» - для баритона і баса саМа^о - на початку творчого шляху Л. Лісовського, коли він тільки-но вступив до консерваторії (1892 р.). Другу редакцію митець здійснив 1898 р. Ще один оригінальний твір - вокальна сюїта «Лозунги ЦК ВКПБ» (1925 р.). Присвячено її 8-й річниці Жовтневої революції, сюїта складається з 29 номерів та розподілена на два зошити (№№ 1-15, 16-29). Згодом (орієнтовно в 1928-1930 рр.) сюїта отримала схвальну рецензію голови науково-творчого відділу ВУТОРМу М. Вериківського, проте її так і не опублікували. Виокремимо і жанр сатири, ознаки якого спостерігаємо не лише у вербальних текстах викривально-політичного характеру, а й у самому жанровому визначенні «сатира» - саме так і вказано на титульному аркуші твору: «Сатири до слів В. Пронози», опублікованого Держвидав України. За словами Я. Полфьорова, Л. Лісовський звернувся до цього жанру у 1924 р., створивши музичний супровід до п'яти сатир Валерія Пронози (Василя Еллана-Блакитного). Вокально- інструментальний цикл «Російські загадки. 60 музичних картинок для рояля та голосу» (1915 р.) присвячено другій дружині композитора Неонілі Петрівні Ранхнер (прізвище від першого шлюбу, в дівоцтві - Сокальська, донька композитора й фольклориста Петра Сокальського). Цикл складається з чотирьох зошитів - 60-ти музичних замальовок: «Віник», «Дощ», «Метелик», «Рукомийник», «Сіль», «Хліб» тощо. Усі п'єси укладено в алфавітному порядку. Окремі номери циклу опубліковано видавництвом О. Федорова «Симфонія».

Серед камерно-інструментальних творів Л. Лісовського теж переважає жанр мініатюри: вальси, етюди, рондо, скерцо, баркароли, серенади, танцювальні п'єси (менуети, полонези, мазурки, вальси, польки, козачки), дитяча сюїта для фортепіано в чотири руки «Хто сьогодні в бассу»стати першим українським балетом. Згідно з клавіром більшість номерів було створено у 1927-1929 рр. Твір лишився незавершеним. Балет побудований на мелодіях українських народних пісень, деякі з яких узято зі збірок П. Демуцького та Л. Ревуцького., «досвід гармонічної, поліфонічної та варіаційної обробки відомого мотиву “Журавель”». Новаторським є жанр «музичних фотокарток» фортепіанного циклу «На виставці собак. Сім фотографій». Є у доробку митця і твори великої форми. Для фортепіано - три сонатні Allegro, скерцо до мажор для правої руки, прелюд-скерцо для лівої руки, варіації (перекладені для двох фортепіано), а також поліфонічні твори - фуги і канони. Для оркестру митець написав три увертюри і програмні п'єси.

Як бачимо, основою творчого доробку Л. Лісовського є камерно-вокальні й камерно-інструментальні жанри. У руслі цих жанрових пріоритетів митця перебуває і мелодекламація, яка є одним із «лейтжанрів» його творчості. До мелодекламацій Л. Лісовський звертався упродовж усього життя: починаючи ще з доконсерваторських часів, з 1889 р., і до 1920-х рр. Цей жанр став одним із провідних у його творчості, набув ознак, властивих індивідуальному стилю митця. Серед них: визначальна роль партії фортепіано, використання жанрових мікстів, вибір поетичних творів сучасних поетів (представників символізму, конструктивізму тощо), звернення до соціально-психологічних текстів із ознаками декадансу («Здесь умирает все» та «Русалка» на слова К. Фофанова, «Восток и мы» на слова В. Інбер), застосування засобів імпресіонізму та модернізму у створенні музичних образів. Зазначимо й новаційні особливості жанру: використання декламації в увертюрі до балету «Казка Майської ночі», а також один із нездійсненних задумів - декламація до драматичної картини (містерії) «Цар Ірод» К. Гай-Сагайдачної⁵.

За такий тривалий період (понад 30 років) мелодекламація у творчості Л. Лісовського зазнала жанрово-стильової еволюції, що позначилося на виборі поетичного тексту і музичній стилістиці. Композитор писав мелодекламації не лише для сольного, а й для хорового виконання, що свідчить про його особливу зацікавленість художніми й композиційними можливостями цього жанру. У статті йдеться про 15 із 18-ти мелодекламацій (дві з яких хорові), оскільки три твори поки що не знайдено.

За життя Л. Лісовського, особливо в період із кінця 1890-х до початку 1920-х рр., твори його були добре відомими й часто виконуваними, публікувалися провідними видавництвами (П. Юрген- сона, О. Федорова, Держвидав України). Митця знали також як активного музиканта-виконавця: піаніста-соліста й ансамбліста. Однак згодом за складних соціокультурних, політичних та економічних умов про Л. Лісовського забули. Його багату музичну й літературну спадщину практично зовсім не досліджено. Твори митця різних жанрів (зокрема, загадки, байки, сатири й мелодекламації) потребують уваги музикознавців. Мелодекламації Л. Лісовського - серед найперших зразків цього жанру в історії української музики. Проте з 18-ти мелодекламацій чотири досі не опубліковані. Жодну з них, як і майже весь творчий доробок Л. Лісовського та його епістолярій, поки що не введено у науковий обіг. Особистий архів композитора (1425 одиниць зберігання) з Інституту рукопису НБУВ (Ф-І. Од. зб. 39470-40895) лише останнім часом (з кінця ХХ ст.) починає привертати увагу мистецтвознавців. Композитор і досі залишається невідомим для виконавців. Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності не тільки реабілітувати постать Л. Лісо- вського й повернути його твори у виконавську сферу, а й розглянути і ввести у науковий обіг українського музикознавства жанр мелодекламації, новаційний для української музики досліджуваного періоду. ^{5 В архіві Л. Лісовського зберігається лібрето до цього твору} ремаркою: «В одній дії з мелодекламацією та співом».

Аналіз досліджень. Наукове осмислення життя і творчості Л. Лісовського лише розпочалося. Ґрунтовної монографії про нього ще не написано. Виокремимо статті Алли Литвиненко (Литвиненко, 2017; 2018; 2009), Майї Ржевської (Ржевська, 2010; 2009; 2005), Світлани Колти- шевої (Колтишева, 2008). У працях цих авторів реконструйовано основні факти біографії митця, розглянуто соціокультурні процеси України першої третини ХХ ст., висвітлено регіональні особливості культурного життя міст, де працював митець (зокрема, Полтави і Харкова), здійснено стислий огляд його творчого доробку. Важливим документальним підґрунтям і неоціненним інформаційним джерелом є архівні матеріали Інституту рукопису НБУВ, передусім архів Л. Лісовського: це документи, епістолярні, літературні й нотні матеріали, без яких жодне дослідження життєт- ворчості композитора неможливе.

Жанру мелодекламації присвячено небагато праць. У дисертації Антоніни Ольшевської розглянуто історію жанру, яка бере свій початок від античних часів. Музичні зразки доби класицизму й романтизму (музика Л. Бетховена до «Егмонта» Й. Гете, балади для декламації Р. Шумана, мелодрами для читача і фортепіано Ф. Ліста і Р. Штрауса) свідчать про зацікавленість композиторів цим жанром. Від початку ХХ ст. до мелодекламації зверталися Е. Хумпердінк у «мелодраматичній музиці до казки» (А. Ольшевська) «Діти короля», Д. Мійо в «Орестеї», А. Шенберг у вокальному циклі з 21 -ї мелодекламації «Місячний П'єро», Берг⁶, залучивши Sprechstimme в опері «Воц- цек», тощо. Принагідно зазначимо, що в листі до доньки Наталії Л. Лісовський описує дискомфорт та певне безсилля перед «виникненням усіх новітніх течій у музиці, до яких в мене ніколи душа не лежала» (Ф. І. Од. зб. 40216. 4 арк.). Однак в архіві композитора знаходимо переписаний його рукою уривок з «Місячного П'єро» А. Шенберга (№ 5 «Вальс Шопена»). Це свідчить про зацікавленість Л. Лісовського новими мистецькими ідеями і бажання реалізувати їх у творчості.

У Росії засвоєння й розвиток європейських тенденцій спостерігаємо у творах О. Тітова та Пашкевича, мелодрами яких були частиною оперного сценічного дійства. Поширенню мелодекламації в російській та українській культурі періоду ХІХ-ХХ ст. сприяв новий стильовий напрям - символізм - із містичним змістом текстів, «розширенням художньої вразливості» (рос. впечатлительности) (Мережковський, 2007), ідеалізацією музичного мистецтва тощо. Наприкінці XIX і в перших десятиліттях ХХ ст. до цього жанру звернулись А. Аренський, А. Архангельський, С. Волков-Давидов, А. Лур'є, В. Ребі- ков, П. Ренчицький, А. Спендіаров, А. Таскін, Юрасовський та багато інших. Українські композитори також не оминули популярного жанру: Косенко, М. Леонтович, К. Стеценко, пізніше В. Губа та інші митці долучилися до створення його національного зразка.

А. Ольшевська виявила також особливості функціонування жанру мелодекламації в культурі Росії періоду Срібного віку, висвітлила й теоретичні аспекти жанру (Ольшевська, 2015). Дослідниця звертається до теорій С. Волкова-Давидова (Волков-Давидов, 1901; 1903) і М. Гнесіна (Бонді, 1961; Архипова, 2007). Ці автори визначають багатогранність мелодекламаційного жанру, результати їх досліджень можуть бути методологічним підґрунтям для музикознавчих праць. А. Ольшев- ська склала каталог мелодекламацій російських композиторів за період 1897-1929 рр., основу якого становлять опубліковані твори цього жанру та рукописи, що зберігаються у фондах бібліотек й архівних установ. Цей каталог дає змогу виявити значну зацікавленість композиторів жанром мелодекламації в досліджуваний період, адже в переліку - 557 позицій із зазначенням авторів музики й літературного тексту, назви й жанрового спрямування твору, присвяти (якщо є), видавничих даних або місця зберігання рукопису. Надзвичайну популярність мелодекламацій Олександр Блок назвав «літературно-музично-вокальною епідемією» (Блок, 1908: 2). Проте серед величезної кількості творів, за А. Ольшевською, у наш час було виконано лише кілька, зокрема, на концерті піаніста і композитора М. Коллонтая у 1990 р.

А. Ольшевська визначає три художньо-стильові напрями в культурному житті початку XX ст.: символізм, декаданс і модерн, які й відображені у мелодекламаціях Л. Лісовського: символістські й декадентські «Артистичне смакування негативних сторін життя» (А. Ольшевська) як credo декадансу, втілене у мелодекламаціях Л. Лісовського на слова поета-передсимволіста К. Фофанова: «Русалка» 1891 р. та «Здесь умирает все» 1902 р. Остання мелодекламація охарактеризована застиглими акордами та короткочасним емоційним сплеском, утіленим у мелодичних ламентозних інтонаціях. «Русалку» поки що не знайдено. - у поетичному тексті, модерністські - у стилістиці фортепіанної партії.

В огляді мелодекламацій Л. Лісовського авторка неодноразово акцентує його «велике обдарування», яке вбачає у «витончених і свіжих гармонічних прийомах, що детально відображають текст» (Ольшевська, 2015: 178), технічній розкутості й загальній виразності творів.

І. Кириліна, окрім історичної панорами розвитку жанру, надає аналіз мелодекламацій Л. Бетховена. Дослідниця зауважує, що з появою мелодрами за часів віденського композитора виконавці отримали жадану свободу інтерпретації, а вербальний текст набув глибшої емоційності завдяки інструментальному супроводу (Кириліна, 1999).

Вивченню жанру в історичному й аналітичному контекстах присвячені роботи Н. Говар і В. Логі- нової. Так, у першому дослідженні надано цінну інформацію щодо мелодекламацій російського композитора та піаніста В. Ребікова - автора низки новаторських жанрів, що сформувалися на перетині різних видів мистецтв. Такими жанрами виявилися «меломіміка», «мелопластика», «мелопоема», «ритмодекламація». Їх походження і подальший розвиток дослідниця пов'язує з мелодекламацією «класичного» зразка (Говар, 2019). В. Логінова вдається до аналізу реформаторських «музично-сценічних жанрових форм», розглядаючи «“інсценовані романси”, “кумедні та серйозні сценки для гри, співу” і “мелодекламації”» у творчості цього митця (Логінова, 2002: 27). Обидві праці підтверджують актуальність і наукову новизну дослідження мелодекламацій Л. Лісовського.

Мета дослідження - визначити жанрово-стильові особливості мелодекламації Л. Лісовського.

Завдання дослідження:

- окреслити основні етапи розвитку мелодекламації;

- проаналізувати мелодекламації Л. Лісо- вського та здійснити періодизацію розвитку цього жанру в його творчості;

- виявити спадкоємність жанрово-стильових ознак у мелодекламаціях Л. Лісовського;

- визначити жанрові особливості та стильові тенденції мелодекламацій митця;

- розкрити значення мелодекламацій у творчості Л. Лісовського.

Виклад основного матеріалу

Практично в усіх відповідних довідниках мелодекламацію (від грец. /иєАод - пісня, мелодія і лат. declamation - декламація) визначають як художнє читання тексту під музику: мелодекламація - це «поєднання виразного вимовляння тексту (переважно поетичного) і музики, а також твори, що ґрунтуються на такому поєднанні» (Мелодекламація, 1976: 510). Завдяки підкресленій емоційності та порівняній простоті вокальної партії цей жанр набув неабиякої популярності наприкінці ХІХ і в першій третині ХХ ст. Як зазначають А. Ольшевська та Л. Кириліна, від французької сценічної драми, німецького зингшпіля, російської мелодрами та салонної мелодекламації цей жанр пройшов шлях до мелодекламації як музичної мініатюри, камерного, високопрофесійного читання під музику.

За умов тривалої історії розвитку, жанрових впливів і створення численних музичних зразків, на думку А. Ольшевської, впродовж багатьох століть мелодекламація не зазнала суттєвих змін і є синонімом до визначення «мелодрама». Головною ж відмінністю більш давніх зразків від ранніх творів ХХ ст. є форма й характер виконання твору, що тяжіє наразі до мініатюри, камерності виконання та більшої емоційності. Досягнути такого ефекту стало можливо завдяки супроводу: гнучкі й вишукані фортепіанні партії давали змогу акценту вати деталі вербального тексту, сповільнювати або прискорювати його виконання, таким чином заспокоюючи або хвилюючи слухача. мелодекламація лісовський імпресіонізм

Різні за характером та музичним оформленням мелодекламації Л. Лісовського відображають основні стильові тенденції жанру в першій третині ХХ ст.: звернення до символістських текстів та, як наслідок, посилену емоційність завдяки фактурним фігураціям, темпово-динамічним зсувам, емоційним «модуляціям» тощо.

Написані на вірші англійського й російських письменників 18 типологічно різних композицій утворюють своєрідну мініенциклопедію (табл. 1).

Звертаючись до поезії класиків (О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, О. Толстого, П. Шеллі) та символістів (К. Фофанова⁸, Е. Тол- лера та В. Інбер), Л. Лісовський відтворив дві різні типологічні жанрові моделі, визначальним критерієм яких є втілення «музики мови» (Л. Сабанєєв). Перша жанрова модель більше нагадує «музичне читання» (М. Гнесін), в якому партія фортепіано виконує роль підтримки вербального тексту. До такої моделі належить лише останній твір⁹ «Восток и мы» на слова поетеси Віри Інбер¹⁰ Проте, на думку К. Зелінського, у цьому творі авторка завуалювала ідею нерівноправності в суспільстві¹¹. Написана для голосу, рояля і струнного квартету мелодекламація «Восток и мы» - єдиний зразок із фіксованим ритмоме- лодичним рисунком¹² (на кшталт мелодекламацій

М. Гнесіна). П'єсу Л. Лісовський розділив на дві контрастні частини (позначивши римськими цифрами I і II): перша частина має ознаки розгорнутого вступу, написана виключно для інструментів. Мелодія, доручена фортепіано і скрипкам, вибудована за звуками мажорної пентатоніки до, проте в без супроводу. Як вирок сприймається низхідний цілотоновий рух на словах «Там, при посольствах, сады, в которых много воды и желтый песок». Низкою стрімких пасажів і завершальним збільшеним секстакордом а-с^-/ (у до мажорі) композитор завершує твір.

Отже, у мелодекламації «Восток и мы» для рельєфного відтворення змісту тексту читця Л. Лісовський використав засоби пізньороман- тичної та імпресіоністичної ладо-гармонічної організації музичної тканини, серед яких: децентралізація ладу шляхом тяжінь до дисонансів та опорних дисонансних співзвуч (за Ю. Холо- повим - «функціональна інверсія»), акордові й мелодичні дублювання, поліладова барвистість першого розділу.

Друга жанрова модель мелодекламацій Л. Лісовського характеризується особливою значущістю Є. Тарланов, Г Лагунова та інші літературознавці творчий почерк К. Фофанова визначають як предмодерністський, який передує символізму. Мелодекламації «Русалка» та «Ненастный день потух» поки що не вдалося знайти. Інбер Віра Михайлівна (1890-1972 рр.) - радянська письменниця, перекладач, журналіст. Її творчість 1920-х рр. позначена впливом конструктивізму. К. Зелінський вважає, що поетеса говорить «про китайця, якого б'ють бамбуком за те, що він відважився зайти у Посольський квартал у Пекіні... Це вже її нова «печаль» з приводу недосконалості світоустрою». Такий прийом використано і в декламації до увертюри з ^{балету «Казка Майської ночі»: у рукописних ескізах клавіру композитор зафіксував ритм декламації, проте нотного запису мелодії немає. Таку ж техніку роботи з текстом Л. Лісовський застосував і в сатирі} «Тиша в Гамбурзі» на слова В. Пронози: наблизив вокальну партію до мовної декламації, вдавшись до інтонаційних нюансів. партії акомпанементу. Б. Асаф'єв так сказав про співвідношення слів і музики у вокальних жанрах: «Сфера Lied (романсу etc) ніколи не може бути повною гармонією, союзом між поезією та музикою. Це, ймовірніше, «угода про взаємодопомогу», а то й «поле битви», єдиноборство» (Асаф'єв, 1963: 233). Ці слова якнайкраще ілюструють співвідношення вербального і музичного текстів у мелодекламації. Особливої ваги в цьому жанрі набуває інструментальний компонент твору, який відповідними музичними засобами забезпечує необхідне естетичне сприйняття і розуміння вербального тексту. Вочевидь, саме тому більшість мелодекламацій Л. Лісовського належить до другої типологічної групи.

Розвинута партія фортепіано значною мірою зумовлена високим рівнем підготовки Л. Лісо- вського як піаніста-віртуоза. Зазвичай такою ж складною, сповненою суто піаністичних труднощів і витончених образних характеристик із використанням пізньоромантичних ладо-гармонічних засобів, насиченого фактурного викладу є фортепіанна партія і в численних камерно-вокальних творах митця. Йдеться, зокрема, про романси «Дождь» (слова К. Бальмонта), «На холмах Грузии» і «Татарская песня» (слова О. Пушкина), «Японская серенада» (слова Т Щепкиної-Куперник), «Баркаролла» (слова К. Романова), «Песнь любви» (слова М. Лохвицької).

А. Ольшевська називає такі мелодекламації «інсценованими віршами»: гармонічно пряна музична тканина, розгорнута мелодична лінія, чітка архітектонічна логіка є важливими компонентами, які створюють в уяві слухача необхідну декорацію до паралельно декламованої історії. У мелодекламаціях цього типу втілено романтичні, пізньоромантичні та імпресіоністичні стильові тенденції. Фортепіанна партія повністю виписана на папері, натомість фіксації вербального складника немає: як і в більшості мелодекламацій інших композиторів, вербальний текст написаний на полях нотного паперу чи між рядками або, за потреби, над відповідними тактами, надаючи виконавцям можливість імпровізувати.

Таблиця 1 Мелодекламації Л. Лісовського

Мелодекламація на слова І. Тургенєва «Как хороши, как свежи были розы» У мелодекламації «Я молю об одном», що написана 1922 р. на слова П. Руднєва, композитор знов апелює до П. Чайковського, а саме до середнього секвенційного розділу п'єси «Октябрь» із циклу «Времена года». Схожою є не тільки низхідна хроматична інтонація, а й її гармонічне, ритмічне й фактурне оздоблення., датована 1889 р. (тобто створена ще до навчання в консерваторії), - перший зразок цього жанру у творчості Л. Лісовського. «Фантазія для фортепіано», за визначенням митця, містить авторську примітку- роз'яснення щодо виконавських нюансів: збіг початку фраз слів і музики, імпровізаційність у виконанні вербального компонента «за взаємною згодою піаніста і читача» тощо. Окрім того, композитор зауважує, що твір виконується «з супроводом декламації (за бажанням)». Розвинена мелодична лінія, підголосковість, гармонічна барвистість (однотерцієві зіставлення тональностей, акордика шостого низького ступеня й альтерованої субдомінанти, складні акордові нашарування на тонічному органному пункті), яскраві модуляційні звороти й використання різножанрових ритмо-інтонаційних формул (романсових, пісенних, хоральних, вальсових) становлять фактично самостійний фортепіанний твір.

Зазначимо жанрові ознаки, притаманні мелодекламаціям Л. Лісовського:

- використання двох жанрових різновидів мелодекламації: 1) читання тексту згідно з фіксованою ритмічною партією, записаною нотами; 2) імпровізаційного виконання тексту без нотної фіксації вокальної партії;

- застосування різних жанрових моделей - вальсу, маршу, хоралу, пісні, романсу, зокрема й циганського, іноді поєднаних навіть у межах одного твору;

- розширення ролі фортепіанного супроводу та надання йому семантичного значення у відтворенні вербального тексту;

- створення мелодекламацій як суто музичного, а не літературного чи театрального жанру.

Серед стильових особливостей відзначимо такі:

- розвиток традицій російської композиторської школи, зокрема застосування ангемітонних ладів (цілотонового гексахорду й пентатоніки) для відтворення східної тематики (на кшталт «російського сходу» у творах О. Бородіна, М. Мусорг- ського, М. Римського-Корсакова);

- використання рахманіновського типу фактури (густої, наскрізь мелодизованої, часом багатошарової або, навпаки, фігураційної) і властивого російському композитору прихованого голосоведення, що у творах Л. Лісовського сприяє поліфонізації викладу;

- вплив ладо-гармонічної мови П. Чайков- ського;

- освоєння і творче застосування стилістичних здобутків імпресіонізму: вільне використання зменшених септакордів і збільшених тризвуків, модулювання в далекі тональності (мажоро- мінорних та однотерцієвих зв'язків), прозорість і витонченість звучання, зумовлене образністю вербального тексту;

- використання засобів виражальності, властивих модерністській музиці: остинатних фігурацій, стрибкоподібної мелодики, фактурно-динамічної активності;

- звернення до символістських текстів Е. Тол- лера, В. Інбер та К. Фофанова.

Мелодекламації Л. Лісовського - це його творча лабораторія. У 18 зразках цього жанру, створюваних упродовж майже 30 років, відображено професійне становлення митця та еволюцію його індивідуального композиторського почерку. Засвоєння здобутків провідних творчих шкіл, опанування стилістичних прийомів романтизму, імпресіонізму, символізму, модернізму, високий рівень фортепіанної техніки сприяли створенню оригінальних зразків популярного жанру, новаторського для української музичної культури.

Список використаних джерел

1. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс (книга первая и вторая). Ленинград: Музыка, 1963. 378 с.

2. Архипова М. М. Гнесин и его теория «музыкального чтения». Вестник Российской Академии музыки имени Гнесиных. 2007. № 1. С. 15-27.

3. Блок А. Вечера «искусств». Речь. 1908. 27 октября. С. 2.

4. Бонди С. О «музыкальном чтении» М. Ф. Гнесина. М. Ф. Гнесин. Статьи, воспоминания и материалы. Москва: Советский композитор, 1961. С. 80-101.

5. Волков-Давыдов С. Краткое руководство по мелодекламации. (Первый опыт). Москва: Типография К. Л. Меньшикова, 1903. 100 с.

6. Волков-Давыдов С. Д. Мелодекламация: очерк. Москва: В. С. Балашев и К°, 1901. 32 с.

7. Говар Н. Фортепианная миниатюра отечественных композиторов первой половины ХХ в.: монография. Москва: Юрайт, 2019. 347 с.

8. Зелинский К. Европеянка. На литературном посту. 1929. Вып. 11-12. URL: https://zelmski.org/Hteratumyie-portretyi-konstruktivistov/ (дата обращения: 12.01.2022 р.).

9. Зинькевич Е. Методологические аспекты, проблемы, традиции и новаторства. Исторические аспекты теоретических проблем в музыкознании: сб. науч. тр. Киев, 1985. С. 65-80.

10. Карачевская М. Эстетические взгляды М. Ф. Гнесина: исторический контекст и концептуальные параллели. Культура и искусство. 2019. № 12. С. 52-68.

11. Кириллина Л. «Эгмонт» Бетховена. Гетевские чтения. Москва: Наука, 1999. С. 136-150.

12. Колтишева С. Забуті сторінки історії. Постать Л. Лісовського у контексті музичної культури. Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Вип. 74: Естетика і практика мистецької освіти: зб. ст. Львів: Сполом, 2008. С. 236-245.

13. Круглова Е. Символика розы в русской и немецкой поэзии конца XVIII - начала XX вв.: автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.01.01. Москва, 2003. 29 с.

14. Левая Т. Русская музыка начала ХХ в. в художественном контексте эпохи. Москва: Музыка, 1991. 165 с.

15. Литвиненко А. Леонид Лисовский - лабиринтами профессиональной судьбы (полтавский период жизни и творчества композитора). Virtus. Scientific Journal. 2017. Issue 17. P. 26-29.

16. Литвиненко А. Этапами творческой биографии Леонида Лисовского (Петербург - Тифлис - Харьков). Virtus. Scientific Journal. 2018. Issue 27. P. 38-21.

17. Литвиненко А. «Музыкальный календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації. Студії мистецтвознавчі. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2009. № 4 (28). С. 124-129.

18. Логинова В.. О музыкальной композиции начала ХХ в.: к проблеме авторского стиля (В. Ребиков, Н. Черепнин, А. Станчинский): дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.02. Рос. акад. музыки им. Гнесиных. Москва, 2002. 190 с.

19. Мандельштам О. Революционер в театре. Собрание сочинений: в 3 т. Т 3: Очерки. Письма. Нью-Йорк, 1969. 545 с.

20. Мелодекламация. Музыкальная энциклопедия: в 6 т. Т 3. Москва: Советская энциклопедия, 1976. С. 510-511.

21. Мережковский Д. О причинах упадка и новых течениях современной русской литературы. Вечные спутники. Портреты из всемирной литературы. Санкт-Петербург: Наука, 2007. С. 428-503.

22. Ольшевська А. Русская мелодекламация. Серебряный век: дис. . канд. искусствоведения. Московская гос. консерватория им. П. И. Чайковского. Москва, 2015. 298 с.

23. Полфьоров Я. Десять років української музичної культури. Червоний шлях. 1927. № 11. С. 225-242.

24. Ржевська М. Леонід Лісовський: сторінки біографії композитора. Музична україністика. Сучасний вимір. 2010. Вип. 5.

25. Ржевська М. Леонід Лісовський: харківські сторінки біографії. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Харків, 2009. Вип. 24. С. 41-49.

26. Ржевська М. На зламі часів. Музика Наддніпрянської України першої третини ХХ ст. у соціокультурному контексті епохи. Київ: Автограф, 2005. 352 с.

27. Ручьевская Е. О соотношении слова и мелодии в русской камерно-вокальной музыке начала ХХ в. Санкт- Петербург: Композитор, 2011. С. 43-91.

28. Сабанеев Л. Музыка речи. Эстетическое исследование. Москва: Работник просвещения, 1923. 121 с.

Архівні матеріали

1. Лісовський Л. Інвентарний опис фонду - книги № 16, 17. НБУВ. Інститут рукопису. Ф-І. Од. зб. Арк. 39470-40895.

2. Лисовский Л. Музыкальное творчество Лисовского в хронологическом порядке. НБУВ. Інститут рукопису. Ф-І. Од. зб. 39705. 2 арк.

3. Лисовский Л. Каталог, вигаданий Л. Лисовского. 1928 г НБУВ. Інститут рукопису. Ф-І. Од. зб. 39706. 12 арк.

4. Лисовский Л. Письмо Н. Л. Лисовской. НБУВ. Інститут рукопису. Ф. І. Од. зб. 40216. 4 арк.

References

1. Asaf'ev B. Muzykal'naja forma kak process [The Musical Form as a Process], book one and two. Leningrad: Music, 1963. 378 p. [in Russian]

2. Arhipova M. M. F. Gnesin i ego teorija “muzykal'nogo chtenija” [M. Gnesin and his theory of “musical reading”]. Vestnik Rossiiskoi Akademii muzyki imeni Gnesinykh [Bulletin of the Russian Gnesin Academy of Music]. Gnesinsins' Academy of Music, 2007. Issue 1, pp. 15-27 [in Russian].

3. Blok A. Vechera “iskusstv” [Evenings of “art“]. Rech'[The speech]. 27.10.1908, pp. 2 [in Russian].

4. Bondi S. O “muzykal'nom chtenii” M. F. Gnesina [On the “musical reading” of M. F. Gnesin] M. Gnesin. Stat'i, vospominaniya i materialy [Articles, Memoirs and Materials]. Moscow: Sovetskii kompozitor, 1961, pp. 80-101. [in Russian]

5. Volkov-Davydov S. Kratkoe rukovodstvo po melodeklamacii. (Pervyj opyt) [A Short Guide to Melodeclamation. (First Experience)]. Moscow: Tipografiya K. L. Men'shikova, 1903. 100 p. [in Russian]

6. Volkov-Davydov S. Melodeklamacija [Melodeclamation]. Essay. Moscow: V. S. Balashev i Co, 1901. 32 p. [in Russian]

7. Govar N. Fortepiannaja miniatjura otechestvennyh kompozitorov pervoj poloviny XX veka [Piano Miniatures by Russian Composers of the First Half of the Twentieth Century] A Monograph. Moscow: Yurait, 2019. 347 p. [in Russian]

8. Zelinskij K. Evropejanka [Europeana]. On the literary post. 1928. No. 1-12. URL: https://zelinski.org/ literaturnyie- portretyi-konstruktivistov/ [in Russian]

9. Zin'kevich E. Metodologicheskie aspekty problemy tradicii i novatorstva [Methodological aspects of problems of tradition and innovation]. Istoricheskie aspekty teoreticheskikh problem v muzykoznanii [Historical aspects of theoretical problems in music science]. Kiev, pp. 65-80. [in Russian]

10. Karachevskaja M. Jesteticheskie vzgljady M. F. Gnesina: istoricheskij kontekst i konceptual'nye paralleli [Aesthetic views of M. F. Gnesin: historical context and conceptual parallels]. Kul'tura i iskusstvo [Culture and Art]. 2019. Issue 12, pp. 52-68.

11. Kirillina L. Jegmont Bethovena [Beethoven's Egmont]. Getevskie chteniya [Goethe readings]. Moscow: Nauka, 1999, pp. 136-150. [in Russian]

12. Koltysheva S. Zabuti storinky istorii. Postat L. Lisovskoho u konteksti muzychnoi kultury [Forgotten pages of history. The figure of L. Lisovsky in the context of musical culture]. Naukovyi visnykNatsionalnoi muzychnoi akademii Ukrainy imeni P. I. Chaikovskoho [Scientific herald of Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine]. Issue 74: Estetyka i praktyka mystetskoi osvity [Aesthetics and Practice of Art Education]: Collected Articles. Kyiv, pp. 236-244 [in Ukrainian].

13. Kruglova E. Simvolika rozy v russkoj i nemeckoj pojezii konca XVIII - nachala XX vekov [The Symbolism of the Rose in Russian and German Poetry in the Late Eighteenth and Early Twentieth Centuries]: The dissertation author's abstract for gaining the degree of the Candidate of Art Criticism. Moscow, 2003. 29 p. [in Russian]

14. Levaja T. Russkaja muzyka nachala XX veka v hudozhestvennom kontekste jepohi [Russian music of the early twentieth century in the artistic context of the era]. Moscow: Muzyka, 1991. 165 p. [in Russian]

15. Litvinenko A. Leonid Lisovskij - labirintami professional'noj sud'by (poltavskij period zhizni i tvorchestva kompozitora) [Leonid - the labyrinths of professional destiny (Poltava period of life and work of the composer)]. Virtus. Scientific Journal. 2017. Issue 17. P. 26-29. [in Russian]

16. Litvinenko A. Jetapami tvorcheskoj biografii Leonida Lisovskogo (Peterburg - Tiflis - Har'kov) [Stages in the creative biography of Leonid Lisovsky (Saint Petersburg - Tiflis - Kharkov)]. Virtus. Scientific Journal. 2018. Issue 27. pp. 38-21. [in Russian]

17. Lytvynenko A. “Muzykal'nyi kalendar” A. Habrylovycha yak kulturne yavyshche i tsinne dzherelo informatsii [A. Gabrilovich's “Musical Calendar” as a cultural phenomenon and a valuable source of information]. Studii mystetstvoznavchi [Studios of Art and Science]. Rilski Institute of Philology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kiev. 2009. Issue 4 (28) pp. 124-129. [in Ukrainian]

18. Loginova V. O muzykal'noj kompozicii nachala XX veka: k probleme avtorskogo stilja (V. Rebikov, N. Cherepnin, A. Stanchinskij) [On musical composition of the early twentieth century: to the problem of author's style (V. Rebikov, N. Cherepnin, A. Stanchinsky)]: Manuscript of Dissertation work for gaining the degree of the Candidate of Art Criticism by specialty 17.00.02 Music Art. Russian Gnesins' Academy of Music. Moscow, 2002. 190 p. [in Russian].

19. Mandel'shtam O. Revoljucioner v teatre. [Revolutionary in the theater]. Mandel'shtam O. Sobranie sochinenij [Collected Works], in 3 vol. Vol. 3: Ocherki. Pis'ma [Essays. Letters]. International Literary Fellowship. New York, 1969. 545 p. [in Russian].

20. Melodeklamacija [Melodeclamation]. Muzykal'naya entsiklopediya [Music Encyclopedia], in 6 vol. Vol. 3. Moscow: Sovetskaya entsiklopediya, 1976, pp. 510-511. [in Russian]

21. Merezhkovskij D. O prichinah upadka i novyh techenijah sovremennoj russkoj literatury [On the causes of the decline and new currents of modern Russian literature]. Vechnye sputniki. Portrety iz vsemirnoi literatury [Eternal Companions. Portraits from World Literature]. Saint Petersburg: Nauka, 2007, pp. 428-503. [in Russian]

22. Ol'shevs'ka A. Russkaja melodeklamacija. Serebrjannyj vek: diss. ... kand. iskusstv. [Russian Melodeclamation. The Silver Age]. Moscow, 2015. 298 p. [in Russian]

23. Polforov Ya. Desiat rokiv ukrainskoi muzychnoi kultury. [Ten Years of Ukrainian Musical Culture]. Chervonyi shliakh [Red way]. 1927. No. 11, pp. 225-242. [in Ukrainian]

24. Rzhevska M. Leonid Lisovskyi: storinky biohrafii kompozytora [Leonid Lisovsky: pages of the composer's biography]. Muzychna ukrainistyka. Suchasnyi vymir [Musical Ukrainian Studies. Modern view]. Kiev, 2010. Issue 5. [in Ukrainian]

25. Rzhevska M. Leonid Lisovskyi: kharkivski storinky biohrafii [Leonid Lisovsky: Kharkiv pages of biography]. Problemy vzaiemodii mystetstva, pedahohiky ta teorii i praktyky osvity [Problems of interaction between art, pedagogy, and educational theory and practice]. Kharkiv State Kotlyarevsky University of Arts. Kharkiv, 2009. Issue 24, pp. 41-49. [in Ukrainian]

26. Rzhevska M. Na zlami chasiv. Muzyka Naddniprianskoi Ukrainy pershoi tretyny XX stolittia u sotsiokultumomu konteksti epokhy [At the turn of the century. Music of Dnieper Ukraine in the first third of the twentieth century in the sociocultural context of the era]. Kyiv: Autograph, 2005. 352 p. [in Ukrainian]

27. Ruch'evskaja E. O sootnoshenii slova i melodii v russkoj kamerno-vokal'noj muzyke nachala XX veka [On the Correlation of Word and Melody in Russian Chamber Vocal Music of the Beginning of the Twentieth Century]. Raboty raznykh let [Works from Various Years]: in 2 Vols. Vol 2: On Vocal Music. Saint Petersburg: Kompozitor, 2011, pp. 43-91 [in Russian]