Формування вокальних навичок естрадного співу у школярів в позакласній роботі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування вокальних навичок естрадного співу у школярів в позакласній роботі

Жанна Сироткіна

кандидат педагогічних наук, доцент Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Людмила Чеботар викладач

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

АНОТАЦІЯ

В статті доводиться важлива роль естрадного вокалу в музичному та загальному розвитку дитини; розглядаються методичні аспекти процесу формування вокальних навичок естрадного співу школярів загальноосвітньої школи в позакласній роботі. Авторами визначаються завдання вчителя на початковому етапі навчання естрадному вокалу: розвивати інтерес і любов до музичного мистецтва (естрада, народні пісні, класична музика); формувати у дитини самостійність, ініціативність, сміливість та творчу активність; залучати учнів до світу почуттів, допомагати їм пізнати емоції та творчі можливості, заховані в їхній душі; навчати основ музичної грамоти; навчати естрадної та народної творчості, мистецтву вокального виконавства, вмінню знаходити контакт із глядачем у музично-сценічних формах; формувати вміння дитини бачити і відчувати красу музичних звуків; знайомити з новинками музичного мистецтва (музичні записи, статті в журналах, відеозаписи тощо); навчати найпростішим і основним прийомам хореографії; виховувати почуття відповідальності. В дослідженні запропоновано принципи та методи формування вокальних навичок школярів у процесі естрадного співу. До провідних принципів навчання віднесено: принцип добровільності; опори на інтерес; індивідуального підходу; доступності; послідовності; принцип взаємоповаги; поступовості і послідовності в оволодінні мистецтвом співу, принцип успішності; здоров'язбережувальний (пропорційності навантаження рівню та стану здоров'я дитини); принцип творчого розвитку та ін. В роботі запропоновано певну систему методів, спрямовану на активізацію процесу формування вокальних навичок школярів в позакласній роботі. На окрему увагу заслуговують деякі методи навчання естрадному вокалу: концентричний метод, спрямований на розвиток голосу та його діапазону; фонетичний метод; пояснювально-ілюстративний; метод уявного чи внутрішнього співу; порівняльного аналізу; методи контролю та управління освітнім процесом тощо. Проте, проведене дослідження виявило обмежену кількість методичного забезпечення процесу формування вокальних навичок естрадного співу саме в загальноосвітній школі, в умовах позакласної роботи. Означену проблему було оголошено як перспективний напрям подальших досліджень.

Ключові слова: естрадний спів, вокальні навички, школярі, позакласна робота, загальноосвітня школа.

ABSTRACT

FORMATION OF VOCAL SKILLS OF POP SINGING AMONG SCHOOLCHILDREN IN EXTRACURRICULAR WORK

Zhanna Sirotkina

PhD of Pedagogical Science, Assistant Professor

Izmail State University for the Humanities, Ukraine

Ludmila Chebotar Teacher

Izmail State University for the Humanities, Ukraine

The article reveals the huge role ofpop vocals in shaping the worldview of modern youth. The possibilities of organizing extracurricular activities at school with the help of pop singing are revealed. The task of the teacher at the initial stage of learning pop vocals is defined: to develop interest and love for the art of music (pop, folk songs, classical music); to develop in the child independence, initiative, courage and creative activity; to involve students in the world of ideas and feelings, to help them learn the emotions and creative possibilities hidden in their souls; teach the basics of musical literacy; to teach pop and folk art, the art of vocal performance, the ability to find contact with the audience in musical and stage forms; to form the child's ability to see and feel the beauty of musical sounds; to acquaint with novelties of musical art (musical recordings, articles in magazines, video recordings, etc.); teach the simplest and most basic techniques of choreography; cultivate a sense of responsibility. The principles and methods offorming the vocal skills of schoolchildren in the process ofpop singing are proposed. The leading principles of teaching pop singing are determined: principle of voluntariness; interest; individual approach; approachability; sequences; the principle of mutual respect; gradualness and consistency in mastering the art of singing, from simple to complex; the principle of success; health-preserving; the principle of creative development. Vocal teaching methods are offered: concentric; phonetic; explanatory and illustrative; display method; imaginary inner singing; comparative analysis and others. However, the study revealed a limited number of methodological support for the process of forming vocal skills of pop singing in secondary school, in extracurricular activities. This problem has been identified as a promising area for further research.

Key words: pop singing, vocal skills, schoolchildren, extracurricular activities, secondary school.

Постановка проблеми

вокальні навички естрадний спів

Сьогодні музична естрада відіграє особливу роль серед різних видів музичного мистецтва. В наш час естрадна музика є як видом мистецтва, а й соціокультурним феноменом, залучаючи своєю емоційністю, яскравістю, виразністю, безпосередньою зв'язком з рухом та ритмом, барвистістю сценічного втілення.

Вимоги до виконавців естрадного вокалу зростають щороку, оскільки естрадна вокальна музика відрізняється не тільки мелодійною та ритмічною своєрідністю, а й особливими законами аранжування, а успіх вокаліста-естрадника перебуває у прямій залежності від рівня освоєння елементів, що становлять базу концертно-виконавчої та пісенної діяльності: робота над постановкою голосу, артикуляцією, диханням, вдосконалення навичок почуття ритму, звуковедення, інтонування; підбір репертуару та пов'язаного з ним художнього образу; формування навичок роботи з мікрофоном, навичок сценічної культури та поведінки на сцені.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми естрадного співу та методи формування вокальних навичок в означеній техніці розглядалися в науково-методичній літературі в різних аспектах. Так, в історичній ретроспективі висвітлюють проблематику О. Грачова, А. Жебровська, Т. Рябуха, В. Чепеленко та ін. Методичних аспектів підготовки естрадних вокалістів у своїх дослідженнях торкаються О. Довгань, К. Лінклейтер, С. Ріггс, Н. Фоломєєва тощо. Особливості естрадного вокального мистецтва в стилістичному аспекті розкривають Н. Дрожжина, У. Саржент, А. Симоненко та ін. Досить широко вивчають особливості сучасного українського естрадного мистецтва І. Бобул та Н. Шевченко. Всі ці знахідки спрямовані, перш за все, на підготовку вокаліста- професіонала.

Методичним проблемам вокальної підготовки присвячені праці В. Антонюка, Д. Аспелунда, В. Богадурова, В. Гнидь, Н. Гребенюк, Л. Василенко, Л. Дмитрієва Т. Ткаченко та ін. Вокальне навчання школярів привертає увагу Є. Алмазова, В. Ємєльянова, Д. Огороднова, О. Ростовського, Ю. Юцевича та ін..

Важливо зазначити, що сьогодні, естрадний вокал вважається одним із найпопулярніших видів мистецтва, яке приваблює школярів. Спів є одним із перших проявів музичності дитини - творчий, цікавий процес, який слід підтримувати та розвивати. Процес співу допомагає дитині не лише набути певних навичок щодо розвитку голосу та музичного смаку, а й сприяє особистісному становленню, самореалізації у подальшому житті.

Особливий потенціал, щодо занять естрадним вокалом в загальноосвітній школі, має позаурочна діяльність, яка не передбачає будь-яких обмежень, покарань, зобов'язань, а навпаки - заохочує дитину до самовираження, розкриття творчих здібностей, самореалізації. Адже в позаурочний час дитина має можливість займатися тим, до чого є поклик душі. Тому школярі із задоволенням обирають саме такий вид творчої діяльності та самореалізації.

Але спостереження за практикою доводять, що спеціальних методик та досліджень, спрямованих на формування вокальних навичок естрадного співу у школярів в процесі позаурочної діяльності в загальноосвітній школі, майже не існує, або є дуже в незначній кількості.

Актуальність проблеми та недостатня її розробленість обумовили вибір теми дослідження та визначили мету статті - дослідити вплив естрадного вокалу на творчий розвиток дітей та систематизувати методи формування вокальних навичок естрадного співу у дітей в позакласній роботі загальноосвітньої школи. До основних завдань статті було віднесено:

- визначити характерні ознаки естрадного співу;

- окреслити педагогічно-виховний потенціал естрадного вокалу в позакласній діяльності загальноосвітньої школи;

- систематизувати принципи і методи формування вокальних навичок естрадного співу у школярів в позакласній діяльності;

- намітити основні напрями розвитку означеної проблеми.

Естрадний спів як вид вокального мистецтва, сформувався від злиття народного та академічного співу. Незважаючи на суттєві відмінності з академічним вокалом, естрадний спів базується на тих самих фізіологічних принципах у роботі голосового апарату. Основні властивості, характерні для естрадної манери співу: близькість до мовної фонетики, щільне звучання у грудному регістрі, відсутність вираженого прикриття «верхів». Для навчання фізіологічним принципам у роботі голосового апарату включені вправи з різних методик з академічного та естрадного співу:

1) дихальної гімнастики індійських йогів;

2) дихальної гімнастики О. Стрельникової;

3) фонопедичного методу розвитку голосу В. Ємельянова;

4) методики педагога-вокаліста США та Канади Сет Ріггса.

Спів, який ми чуємо на концертах - це те, до чого прийшов вокаліст, освоїв дихальну техніку, навчившись інтонуванню; він навчився використовувати резонатори і має власний тембр; співак не карбує слова, а співає згідно з вокальною орфоепією (є, наприклад, своя специфіка у вимові при виконанні пісні англійською чи будь-якою іншою мовою і вона не завжди збігається з нормами мови розмовної). Щоб навчитися співати гарно та професійно важливо освоїти декілька «пунктів»:

1. Постановка правильного дихання - це те, з чого починається шлях будь-якого вокаліста. Неправильний вдих, недостатній вдих або взагалі його відсутність веде до затискачів, при яких учень замість співу переходите на крик, співає на зв'язках, а це нерідко призводить до травм голосового апарату. Від дихання залежить сила голосу, його свобода, тембр, витривалість і виразність виконання. На що слід звертати увагу при виконанні дихальних вправ: стежити, щоб при вдиху не виникало перенапруги, затискачів; не піднімалися плечі; при вдиху м'язи горла розслабляються, тому треба намагатися зберегти відчуття вдиху і «перенести» цю ж позицію на видих. Вдих має бути активним, інтенсивнішим, ніж наш побутовий вдих, але при цьому не жадібний і не напружений. Видих має бути економним, але водночас вільним.

2. Чисте інтонування - це влучення у ноти. Найчастіше проблеми виникають через відсутність синхронізації між слухом та голосом. Будь-яка нота має свою частоту. Так от коли людина не потрапляє у ноту - вона не потрапляє в конкретну частоту, і випромінює, можна сказати, частоту, що знаходиться поруч, внаслідок цього виникає дисонанс і те, що ми чуємо, уловлюється нашим вухом як щось неправильне, негармонійне. Навчитися потрапляти в ноти нам допоможе улюблене ще з дитинства заняття - це сольфеджіо. В даному випадку розвиваються різні грані музичного слуху: чути та розпізнавати, чути та відтворювати, запам'ятовувати та відтворювати ноти. Для тих, хто не знайомий з теорією музики (яка має пряме відношення до практики), рекомендація така: співати інтервали, тому що будь-яка пісня - це послідовність інтервалів, як би прозаїчно це не звучало. І будь-який фальш виникає саме тоді, коли той чи інший інтервал береться голосом невірно - занижуючи чи завищуючи ноту.

3. Резонатори. Звук резонує у порожнинах нашого співочого апарату. Це надає йому чинності і формує тембр. А тембр - це найважливіша складова, індивідуальна особливість вокаліста. Тембри можуть бути схожі, але кожен вокаліст має свій власний, яким його можна відрізнити від усіх інших.

Грудний резонатор - вібрації верхньоключичного відділу, нижньореберного, спини, грудної клітки, трахеї, і навіть великих бронх. У цьому народжуються низькі обертони голосу.

Головний резонатор - вібрації в голові, в черепі до потилиці, сюди ж входять зуби і темрява. Там народжуються високочастотні обертони.

Змішаний резонатор - це одночасні вібрації в головному та грудному відділах, іноді у лопатках та спині.

Голос, його рівність звучання на всіх регістрах залежить від здатності користуватися резонаторами автоматично. Варто ще додати, що всередині грудного простору резонаторне звучання засноване на релаксації.

Під час занять вокалом дуже важливий початковий етап, тому що в цей час зазвичай закладається загальне уявлення про спів як вид мистецтва. Головне завдання педагога - створити умови для розвитку мотивації до пізнання та вокальної творчості дітей. Важливе у процесі навчання - поступовість, засвоєння та закріплення отриманих навичок.

На початку занять педагог має провести прослуховування дитини, продіагностувати його музичні дані. Слід не забувати під час занять естрадним вокалом про звуковидобування. Спів має бути м'яким, без фізичних зусиль. Правильний звук має бути зручний учневі, а сам процес співу повинен приносити задоволення. Важливо дотримуватися правила: чим вище нота, тим нижче її треба відчувати. В учня має бути стан готовності до початку співу, він досягається слуховим мисленням того, що треба співати. Спів у думках відбувається завдяки рефлекторному налаштуванню мускулатури голосового апарату. Важливим елементом тренування є вміння розслабити мускулатуру, що допомагає знімати напругу. Дуже важливим є емоційний фактор, який впливає на звучання голосу підсвідомо та цілісно.

Потрібно розвивати самостійність у вихованців. Як зазначав видатний педагог О. Макаренко, треба створити таку атмосферу, при якій всі необхідні рішення виходили б від самого колективу, а педагог лише підводив його до таких рішень.

Означимо завдання педагога на початковому етапі навчання естрадному вокалу:

1) розвивати інтерес та любов до музичного мистецтва (до естрадної, народної пісні, до класичної музики);

2) розвивати в дитині самостійність, ініціативу, сміливість та творчу активність;

3) долучати вихованців до світу ідей та почуттів, допомогти пізнати приховані у їх душах емоції та творчі можливості;

4) навчати початкових основ музичної грамоти;

5) навчати естрадному та народному мистецтву, мистецтву вокального виконання, вмінню знаходити контакт із глядачем у музично-сценічних формах;

6) формувати вміння дитини бачити та відчувати красу музичних звуків;

7) познайомити з новинками музичного мистецтва (музичні записи, статті в журналах, відеозаписи тощо);

8) навчати найпростішим та початковим прийомам хореографії;

9) виховувати почуття відповідальності (Білоусенко, 2006).

Принципи, що лежать в основі роботи:

1) принцип добровільності;

2) опори на інтерес (всі заняття, як практичні, так і теоретичні, повинні бути цікавими для кожної дитини незалежно від віку);

3) принцип особистісного підходу (до кожної дитини - індивідуальний підхід);

4) доступності (матеріал, що викладається, повинен бути доступний розумінню кожної дитини);

5) послідовності (викладення матеріалу, як практичного, так і теоретичного характеру повинен мати логічну послідовність);

6) принцип взаємоповаги (не допускати переваги одних дітей над іншими; кожна дитина талановита по-своєму і вимагає уваги та поваги);

7) поступовості та послідовності в оволодінні майстерністю співу, від простого до складного;

8) принцип успішності;

9) здоров'язбережувальний (пропорційності навантаження рівню та стану здоров'я дитини);

10) принцип творчого розвитку (Поляков, 2008).

Всі ці принципи допоможуть реалізувати методи вокального навчання, які розглянемо більш детально.

1. Концентричний метод - спрямований на розвиток голосу та його діапазону; доцільно починати розвивати голос з примарних тонів (середина діапазону голосу) з рухом вгору до ноти, що спокійно береться, а потім рухаючись вниз, через всі регістри, також до найнижчої ноти.

2. Фонетичний метод - це голосоутворення у вигляді використання окремих звуків мови і складів. Формування звуків мови (голосних і приголосних) - це завдання артикуляційного апарату, яке є найрухливішою наочною частиною голосового апарату у процесі співу, що є принципово зручним у педагогічному відношенні. Округлення дзвінких голосних та наближення глухих голосних до дзвінких, вирівнюють співочі голосні за звучанням.

Приголосні у мовленні та вокалі формуються майже однаково, але у співі вимовляються чітко, зрозуміло та максимально швидко. Глотка у співі перебирає функцію створення вокальних якостей голосних та їх закругленість, гортань визначає ступінь імпедансу, а артикуляційний апарат формує голосні і приголосні. При співочому голосоутворенні активізується робота всього артикуляційного апарату при виголошенні, як голосних, так і приголосних. За допомогою фонетичних вправ ми можемо впливати на весь голосовий апарат. Домагаючись вільної, активної роботи цих органів - правильно формувати функцію органів голосоутворення. Певні фонетичні вправи дозволяють розвинути дихання, виробити потрібну атаку звуку, а також зробити співочу дикцію більш чіткою та розбірливою.

3. Пояснювально-ілюстративний метод полягає в тому, що викладач передає учням готову інформацію за допомогою різних засобів навчання - пояснення (бесіда, розповідь, монолог, діалог) та наочності, - а учень сприймає, усвідомлює та фіксує у пам'яті цю інформацію.

4. Метод показу вчитель повинен поєднувати з поясненням технології способів звукоутворення, залучаючи дітей до обговорення характеру звучання та інтерпретації творів, що виконуються. При повторенні вдалих моментів увага учнів спрямовується на усвідомлення і запам'ятовування м'язових, вібраційних і слухових відчуттів, що виникають, якими потім будуть самостійно користуватися. У таких випадках методи показу та наслідування виявляються досить ефективними. На початковому етапі вокальної роботи метод показу має переважати, а надалі - використовуватись мінімально. Показ музичного твору викладачем розкриває лише сутність співочого прийому, а учень сам знаходить необхідні внутрішні установки до виконання того чи іншого завдання. Це можливо лише в тому випадку, якщо завдання дітям зрозуміле і конкретний прийом для його вирішення органічно випливає з мети як результат, що легко закріплюється.

5. Метод уявного чи внутрішнього співу є одним із найефективніших у роботі з дітьми. У практиці музичного виховання дітей він використовується не тільки у вокальній роботі, а й у процесі навчання гри на різних музичних інструментах. Використання уявного співу активізує слухову увагу, спрямовану на сприйняття і запам'ятовування звукового зразка наслідування. Інтонація може покращитися за умови систематичних спроб реально відтворити звук певної висоти, коли шляхом спроб і помилок дитина намагатиметься підлаштувати свій голос до того звуку, який вона чує ззовні.

Використання методу внутрішнього співу пов'язане з такими видами психічної діяльності, як музично-слухові уявлення, що стосуються не лише висоти тону, а й охоплюють усі вокально-виконавчі компоненти. Навіть лише музичні та емоційно-виразні уявлення без реального співу неминуче змінюють ритм дихання відповідно до музичного фразування, викликають відчуття співочої опори, внутрішньої м'язової активності всього голосового апарату. Уявний спів вчить внутрішній зосередженості, оберігає голос від перевтоми за необхідності повторювати одну й ту саму музичну фразу з метою заучування, розвиває творчу уяву, яка необхідна для більшої виразності виконання.

У процесі роботи з учнями цей метод є особливо ефективним у поєднанні з репродуктивним. Він використовується на уроці в різних ситуаціях: при розспівуванні, прослуховуванні музичного матеріалу з метою кращого запам'ятовування, при розучуванні нових творів або для повторення раніше вивчених і забутих. Слухове сприйняття учнів особливо активізується за умови поєднання уявного співу з зоровим рядом, коли діти спостерігають за мімікою, способом артикуляції та дихальними рухами вчителя. Крім того, якість звукового зразка можна змоделювати за допомогою нотних або ручних знаків.

6. Метод порівняльного аналізу є досить складним, але цілком доступним. Наприклад, педагог демонструє учням два зразки одного й того самого звуку чи фрагмента мелодії, просить порівняти їх і сказати, який більше сподобався. Навіть вокалісти на початковому етапі здатні дати естетичну оцінку будь-якому вокальному виконанню: красиво чи некрасиво звучить голос, який характер звучання. У процесі подальшої роботи метод порівняльного аналізу слід використовувати систематично. Поступово, порівнюючи різні зразки звучання голосу, учні вчаться диференційовано сприймати окремі компоненти техніки, відрізняти правильне звукоутворення від неправильного. За допомогою методу порівняльного аналізу виконавці-початківці навчаються не тільки слухати різних співаків, але й оцінювати власне виконання, що формує навичку самоконтролю, настільки необхідну для успішного вокального розвитку (Дмитрієв, 2004).

7. Методи контролю та управління освітнім процесом - це спостереження педагога під час занять, аналіз підготовки та участі вихованців естрадно-вокального об'єднання в різних заходах, оцінка глядачів, членів журі, аналіз результатів виступів тощо (Кірюшинн, 2010).

Умовою успішної роботи є захопленість музикою самого керівника. І діти, і дорослі вибачать педагогові будь-які помилки, якщо відчують, що основною метою є передача учасникам власних знань та умінь, захопленості, а не демонстрація власної переваги. Тільки на конкретних діях можна виробити у людини почуття відповідальності, відчуття обов'язку, дисциплінованість.

На першому занятті учням слід розповісти, яку користь вони принесуть собі, школі, іншим оточуючим людям, які перспективи роботи, обговорити ті заходи, які необхідно здійснити.

Впродовж навчання естрадному вокалу, учні повинні отримати як практичні навички, так і теоретичні знання з музичного мистецтва. Тому доцільно частину часу відводити теоретичним питанням, куди можуть входити бесіди про музичну грамоту, естрадне мистецтво, про життя та творчість тих чи інших артистів, про костюми, макіяж, зачіски, бесіди про жанри музики (симфонічної, естрадної, української народної тощо). Корисно проводити бесіди з прочитаних статей з музичної преси, поділитися враженнями з перегляду будь-якої музичної передачі по телебаченню, бесіди з новинками аудіо-відео- записів.

На початку занять поки що не потрібно прагнути розширити діапазон учня, бо можна зашкодити голосовим зв'язкам. Діапазон - це звуковий об'єм, потенційні можливості вокаліста брати ті чи інші ноти. Кожна людина з народження має певний діапазон. Його можна розвивати на кілька тонів у разі потреби.

Навички з вокального виконавства учні отримують на практичних заняттях та репетиціях. Крім того, практичні заняття повинні включати навчання поведінці на сцені, контакту з глядачем, вмінню вести із ним діалог під час виступів - це точний орієнтир на розвиток музичного смаку учнів, їх музичної культури та виховання любові до гарної музики. Не менш важлива акторська інтерпретація - це погляд на даний матеріал через свій, особистий стан та ставлення, де вокальна техніка є активною помічницею акторської майстерності. Використовуючи знання різних манер, дитина поступово знаходить свій стиль, близький йому за духом та природними якостями. Створення власного образу - довгий шлях і складається з попередніх знань, практичного досвіду, навичок і стану душі. При цьому треба пам'ятати, що пластику, акторську майстерність, спів - усі ці навички необхідно розвивати у будь-якої дитини, а не тільки у тієї, яка хоче пов'язати своє життя з мистецтвом. Репертуар підбирається з урахуванням індивідуальних особливостей, віку та темпераменту дитини. Він різноманітний, охоплює багато музичних стилів, жанрів, напрямів. Вибір композицій до виконання на конкурсах, концертах розглядається педагогом, враховується тематика конкурсу та заходу. Діти успішно виконують пісні на концертах, конкурсах різного рівня. Відеозаписи виступів дозволять учням почути та побачити кожен момент виконання. Найважливіша частина творчої роботи учнів - концертно-виконавська діяльність. Вона є логічним завершенням усіх репетиційних та педагогічних процесів. Публічний виступ на концертах викликає у дітей особливий психологічний стан, що визначається емоційної піднесеністю, схвильованістю. Участь у концертах виявляє всі можливості колективу, його мистецькі здобутки, демонструє згуртованість, зібраність, музичність, сценічність. Побувавши на сцені як артист і виконавець, зазнавши сценічного хвилювання та задоволення від свого виступу, у дітей буде безліч подальших планів, розуміючи, що для того, щоб досягти успіху, потрібно багато працювати над собою. Концертні виступи є для учнів стимулом до подальшої роботи, спонукають завжди бути в хорошій виконавській формі.

Основні вимоги до сценічної майстерності:

1) техніка слова (слово є найголовнішим виразним вокально-виконавчим компонентом сценічної майстерності);

2) публічність (поведінка сприяє виникненню образу);

3) рольова гра;

5) цілеспрямований вплив на глядача;

4) репертуар (здатність до сценічного у репертуарі).

При розучуванні пісенного репертуару, педагог має звертатися до знань та вмінь дітей, отриманих на уроках предметів гуманітарного циклу:

- на уроках української мови - вміння правильно вимовляти слова, виразно

читати текст, і дотримуватись правильної інтонації при їх вимові;

- на уроках української літератури - формується початкове поняття художньої мови, вміння аналізувати образну систему, засоби та прийоми художньої виразності;

- на уроках образотворчого мистецтва - уявлення про специфіку образу у різних видах та жанрах мистецтва (Шаміна, 2010).

В естрадному вокалі, на відміну від академічного та народного, важлива виразна дикція, оскільки слова є однією із значущих складових гарної пісні. З тієї ж причини в естрадних піснях набагато частіше зустрічаються важкі для виспівування фрази, що вимагають швидкої зміни дихання, в той час як в академічних і народних піснях, найчастіше, текст адаптується під музику.

Успішність навчально-виховного процесу багато в чому залежить від того, як складаються відносини між педагогом, учнями та батьками. Враховується думка батьків, їхні запити. Вони мають брати активну участь у житті колективу: у розробці сценічного образу дитини до кожного виступу - підбирати аксесуари, концертні костюми. Найголовніше, що дають дітям заняття з вокалу окрім навичок сцени - це дисципліна, повага до свого, чужого часу та праці - це дуже важлива якість у роботі та житті.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Сучасною наукою доведено, що учні, які займаються співочою діяльністю, більш чуйні, емоційні, сприйнятливі та товариські. Володіння голосом дає учню можливість висловлювати свої почуття у співі, що заряджає його життєвою енергією. Ефективне використання різних методів формування вокальних навичок сприяє розвитку: інтересу до уроків художньо-

естетичного циклу та мистецтва загалом; спрямованості діяльності на сприймання, пізнання творів та власну творчість; ініціативності, що передбачає свободу творчого виявлення, активне включення у творчий процес на уроках, прагнення застосування набутого досвіду у позаурочний час; індивідуальному розвитку культурного потенціалу учнів та формує конструктивну життєву стратегію з орієнтацією на успіх.

Проведений аналіз науково-теоретичної та практичної бази з проблеми доводить, що формування вокальних навичок естрадного співу школярів є складним і довготривалим процесом, який, безумовно, потребує фундаментальної методичної підтримки. Перспективним напрямом вдосконалення роботи в означеному векторі вбачається розробка методичних рекомендацій та відповідного забезпечення процесу формування вокальних навичок естрадного співу у школярів в позакласній роботі; залучення дітей до виступів у шкільних святах, урочистих заходах; знайомство їх з найкращими зразками естрадного співу, розвиток у школярів оціночних навичок, формування вокальної, виконавської, музичної та художньої культури загалом.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

Білоусенко М. Постановка співочого голосу. Білгород, 2006. 324 с.

Дмитрієв Л. Основи вокальної методики. 2004. 368 с.

Кірюшин В. Емоційно-образний аналіз пісень, що розвивають. Харків: Соняшник, 2010. 167 с.

Шаміна Л. Основи народно-співочої педагогіки. 2010. 202 с.

Поляков А. Методика викладання естрадного співу. Житомир, 2008. 44 с.

REFERENCES

Bilousenko M. (2006). Postanovka spivochoho holosu. Bilhorod. 324 р. [in Ukrainian]. Dmytriiev L. (2004). Osnovy vokalnoi metodyky. 368 р. [in Russian].

Kiriushyn V. (2010). Emotsiino-obraznyi analiz pisen, shcho rozvyvaiut. Kharkiv: Soniashnyk. 167 р. [in Ukrainian].

Poliakov A. (2008). Metodyka vykladannia estradnoho spivu. Zhytomyr. 44 р. [in Ukrainian].

Shamina L. (2010). Osnovy narodno-spivochoi pedahohiky. 202 р. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru