Психофізіологічні особливості діяльності диригента хорового колективу

The purpose of the research is to determine the peculiarities of psychophysiological activity of the conductors of the choral collective. Research methodology - a complex of interrelated methods was used in order to achieve the goal, namely: analytical -for processing and analysis of scientific literary sources on the topic of research of national and foreign scientists in cultural studies, art, psychophysiology, which cover the conductor's activity as a creative personality interaction with the team; theoretical - to systematize the scientific provisions for determining the conductor activity and work of the leader of the choral team, as well as to analyze the art and psycho-physiological achievements of leading scientists; system-structural - for structuring of components of psychophysiological elements in the context of substantiation of activity of conductors of choral collective; generalization - to summarize conceptual provisions in psychology, musicology, physiology, pedagogy, as well as formulating conclusions of work.

The scientific novelty is to identify the psychophysiological andpsychic components of the conductor of the choir conductor, to identify the influence ofpsychophysiological processes on the formation ofconductor skills, which led to such conclusions. On the basis of the analytical method, the scientific ideas and approaches for determining the psychophysiological process of the conductor of the choir conductor (art, physiological, psychophysiological), which formed scientific ideas about the content and specifics of the conductor skill, were outlined. (Psychophysiological and psychomotor) levels ofperception and functioning of conductor skills during work with the choir are established. The creative portrait of the choir leader and the conductor's peculiarities as an artist, manager, manager is analyzed, polyfunctionality and complexity of the profession are determined. The proposed article outlines promising issues that need to be addressed and meticulous attention from psychologists, physiologists, art critics, educators, and practicing musicians.

Професійна діяльність диригента це творчий процес, який залежить від поєднання психофізіологічних та психомоторних компонентів. А саме вміння спілкування диригента та виконавців (музикантів) з використанням як I-ої (прості подразники звуковий ряд та його ритм, диригентські рухи (в музиці)) та II-ої (вміння словесно (вербально) оформити звукові знаки музичного твору та його подання в емоційно-логічній інтерпретації) сигнальної системи. Диригент повинен володіти вмінням знайти контакт, а також володіти основами творчого спілкування з колективом виконавців (Герасимова-Персидська, 2006; Єржемський, 1988; Жулябіна, 2017).

Усвідомлюючи складність та полізмістовність діяльності керівника хорового колективу, диригент має володіти великим музичним талантом, обдарованістю, що визначається проявом психофізіологічних функцій (силою нервових процесів, лабільністю, швидкістю обробки інформації, яку адресовано до першої та другої сигнальної системи, збудливістю та гальмуванням, увагою та пам'яттю); також володіти здатністю через жести (диригентські рухи) виражати сутність музичного твору, що зумовлено психомоторикою.

Чим вразливіші рухи диригента, тим менше вони віддзеркалюють структуру диригентського руху, що призводить до неточностей в управлінні колективом. Диригентські жести, які зумовлені психомоторикою та психофізіологічними функціями, віддзеркалюють партитуру музичного твору та спрямовані на творче спілкування з музичним колективом, викликаючи різноманітні творчі прояви в діяльності колективу виконавців. Перед музичним колективом, як i перед диригентом, стоїть головне завдання - володіння «двома видами тексту»: нотним (що є проявом другої сигнальної системи, складні символи: нота, її довжина та висота звучання) та текстом диригентських жестів (прояв психомоторики, що є похідною першої сигнальної системи) (Герасимова-Персидська, 2006: 3).

Виконання будь-якого музичного твору проходить через призму свідомості диригента та отримує відбиток його темпераменту, специфіки сприйняття зовнішнього світу через сенсорні системи, а також емоційний стан диригента: «Акцентуються, виступають на передній план, сприйняття других гальмується. Вони “маскуються”, сходячи нанівець. Образ предмету в самому процесі сприйняття ретушується, моделюється, перетворюється залежно від взаємовідносин суб'єкта та об'єкта, що віддзеркалюється, життєвого значення для суб'єкта i відношення суб'єкта до нього» (Рубінштейн, 1959).

Диригент - це менеджер музичного колективу, але при цьому він керує мистецьким процесом, звучанням музики. Поряд з цією функцією диригент також здатний керувати емоційно-психічним станом музикантів та слухачів, створюючи психологічну та психофізіологічну картину музичного твору, яка існує в симбіозі з музичною матерією твору, що виконується. Таким чином, диригент створює дві паралельні траєкторії подій: у своїй свідомості та свідомості музикантів, а потім й у слухачів; звучання музики, з одного боку, та емоційно-психофізіологічне сприйняття музичного твору, з іншого боку; при цьому i диригент, i музиканти, i слухачі працюють одночасно з двома явищами, але керує цими явищами диригент через власні емоції, які віддзеркалюються в його психомоториці, яка своєю чергою контролює партитуру та виконання музичного твору (Вальтер, 1962; Герасимова-Персидська, 2006; Жулябіна, 2006).

Диригування - це складний процес, який поєднує психомоторику та технологію диригентських рухів (схеми, графіки рухів). Диригентське виконавство дає змогу перетворити емоції, психологічні стани та музичні образи диригента на звуковий та емоційно-психомоторний ряд, що характеризують музичний твір, який має духовний відтінок диригента як митця. Психофізіологічна діяльність диригента під час виконання музичного твору (концерту), супроводжується активним творчим процесом, особливістю якого є відсутність виправлення помилок, що вказує на унікальність кожного виступу.

Багатовекторна психологічна та психофізіологічна діяльність диригента реалізується через конфлікт між творчим процесом та процесом його управління. Успіх такої діяльності базується на психофізіологічному процесі лабільності, тобто швидкій зміні одного процесу іншим, навіть з протилежною функціональною реакцією та достатньою силою нервових процесів, що забезпечує яскраву та емоційну виконавську діяльність диригента. Слід відзначити, що творчість та контроль - це не тільки антагоністичні процеси, але й процеси, які доповнюють один одного та виступають запорукою успішної діяльності диригента. Контроль за творчим процесом відбувається завдяки професійним якостям диригента. Психофізіологічні функції людини є генетично детерміновані, тобто диригентом необхідно народитися, але повсякденна та кропітка праця здатна розвивати і поліпшувати психофізіологічні показники, які формують професійні навички та мануальну техніку диригента (Герасимовська-Персидська, 2006; Єржемський, 2006; Овсянкіна, 2007).

Так, на думку Бруно Вальтера, «прагнення деяких диригентів не інтерпретувати творчо твір, а лише час від часу реалізувати те, що написано, не йти від думки музики, заснованої на її живому диханні, а йти до відчуття, заснованого на метрі, що складає основу диригентського мистецтва» (Вальтер, 1962).

На думку Г Ержемського, «диригування - це не набір індивідуальних дій керівника, а цілісна система взаємодії з музичним колективом. Центральною ланкою цієї системи, її об'єднавчою основою є реальний художній результат, навколо якого координуються всі функції практичної діяльності, як самого керівника, так і його творчих партнерів» (Єржемський, 1988).

Відтак пріоритетний критерій нашої розвідки полягає у визначенні психофізіологічних та психічних складових елементів у діяльності диригента, як фахівця в музичному мистецтві, що зумовило з'ясувати стан дослідженності означеної проблеми, обґрунтувати наукові уявлення про особливості діяльності диригента, розкрити психофізіологічні аспекти диригентської майстерності в контексті роботи з хоровим колективом.

Таким чином, на основі узагальнення мистецтвознавчих та психофізіологічних підходів до діяльності диригента хорового колективу ми констатуємо певні міркування. Діяльність диригента під час репетиції чи концерту складається з двох складових елементів: перша - взаємодія з членами музичного колективу, друга - взаємодія з внутрішнім світом диригента, яка заснована на принципі самопізнання. Поєднання означених двох процесів відбувається під егідою особистості диригента, що забезпечує функцію контролю творчого процесу та відтворення драматургії музичного твору колективом виконавців, уможливлює виконання акту самоконтролю та всебічної реалізації стратегії виконання, а також надання об'єктивної оцінки рівня виконання музичного твору.

психофізіологічний диригент хоровий

Отже, віддзеркалення внутрішньої моделі музичного твору через опрацьовану партитуру та надання емоційного тонусу твору є основою диригентської діяльності. Під час розкриття драматургії музичного твору диригент шукає шляхи його реалізації мануальної техніки. Відтворення художнього образу музичного твору відбувається на психологічному рівні, який реалізується через психомоторику та психофізіологічні особливості диригента, які екстраполюються на учасників хорового колективу як симбіоз партитури-проєкції та емоційний тонус-реалізації під час (виконавських дій). Найскладніше завдання діяльності диригента - це порівняння реального музичного образу з його інтуїтивним планом (прообразом) та майстерність відтворення художнього змісту музики через усвідомлення нотних знаків партитури під час розбудови цілісної драматургії твору.

1. Вальтер Б. О музыке и музицировании. Исполнительское искусство зарубежных стран. Москва, 1962. Вып. 1. 176 с.

2. Герасимова-Персидская Н. О восприятии музыки и постижении смысла. Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. Чайковського: зб. статей. Київ: НМАУ ім. П. Чайковського, 2006. Вип. 60. С. 3-8.

3. Ержемский Г Психология дирижирования. Москва: Музыка, 1988. 96 с.

4. Жулябина М. О некоторых психологических аспектах профессии дирижера. Вісник КГУ. Педагогіка. Психологія. Соціологія. Київ, 2017. № 4. С. 86-87.

5. Рубинштейн С. Принципы и пути развития психологии. Москва: Наука, 1959. 426 с.

6. Овсянкина Г. Музыкальная психология. Москва: Издательство «Союз художников», 2007. 240 с.

References