Теоретичні питання дослідження специфічних прийомів гри на духових інструментах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні питання дослідження специфічних прийомів гри на духових інструментах

Наталія Качмарчик, старший викладач кафедри музичного мистецтва Луганської державної академії культури і мистецтв

Стаття присвячена специфічним прийомам гри, котрі отримали поширення в сучасному виконавстві, на духових інструментах. Розвиток і вдосконалення виконавського мистецтва в другій половині ХХ - початку ХХІ ст. супроводжувалися активним розширенням традиційного арсеналу виражальних засобів новими або малопоширеними прийомами гри. Вони отримали назву «сучасні», «нетрадиційні», «нові», «специфічні», «колористичні» тощо. Їх наукова розвідка розпочалася в останні десятиріччя минулого століття й поступово набула ознак самостійного напряму в прикладному музикознавстві. У роботах україно- й російськомовних науковців, присвячених новим прийомам гри у творах сучасних композиторів, не сформована єдина, спільна термінологія. На початковій стадії досліджень автори підсумовували власний виконавський і педагогічний досвід і не вдавалися до теоретичних узагальнень. У дисертаційних роботах українських науковців основну увагу зосереджено або на ґрунтовному комплексному вивченні окремого виконавського прийому (В.П. Качмарчик, І.С. Гишка), або на їх використанні у виконавстві на одному інструменті (В.М. Апатський, Р.А. Вовк, Д.М. Муєдінов). Нині очікує остаточного вирішення проблема їх систематизації, котра знаходиться в стадії становлення.

Ключові слова: духові інструменти, термінологія, специфічні прийоми гри, класифікація.

Natalia Kachmarchyk, Senior Lecturer at the Music Art Department Luhansk State Academy of Culture and Arts

The article is devoted to specific performance technique, which became widespread in modern wind instruments performance. The development and improvement of performing arts in the second half of the XX - the beginning of the XXI century were accompanied by the active expansion of the traditional means of expression with new or less common instrumental techniques. They were called “modern”, “new”, “non-traditional”, “specific”, “colorful” etc. In the last decades of the past century their scientific exploration began and gradually acquired the features of an independent direction in applied musicology. Single, common terminology has not been formed in the researches of Ukrainian- and Russian-speaking scientists, which were devoted to the new methods of performance in the works of modern composers. At the initial stage of exploration, the researchers summarized their own performing and pedagogical experience and did not contain theoretical generalizations. In the dissertation researches of Ukrainian scientists the main attention is focused either on the thorough complex study of a separate performance technique (V.P. Kachmarchyk, I.S. Gishka), or on their use in performance on the one instrument (V.M. Apatsky, R.A. Wovk, D.M. Muedinov). For the present time, the issue of systematization is waiting for the final solution, which is in the process of formation.

Key words: wind instruments, terminology, specific performance techniques, classification.

Сучасний репертуар для духових інструментів активно завойовує виконавську й слухацьку аудиторії, стає все більш об'ємним і затребуваним. Його інтерпретація на концертній естраді вимагає від виконавців не тільки високої професійної підготовки, розуміння стильових особливостей музики ХХ-ХХІ ст., знання сучасних композиторських технік, а й збагачення виконавського арсеналу включенням нових, невідомих або малопоширених у попередні епохи прийомів гри. Їх поява зумовлена докорінним переглядом звуковиражальних, тембрових і динамічних можливостей духового інструментарію, новим підходом до технологічних основ виконавства. У прикладному музикознавстві вони отримали назву «сучасні», «специфічні» або «нетрадиційні», як важливий складник сучасної виконавської майстерності почали осмислюватися в останні десятиліття ХХ-ХХІ ст. Разом із тим у дослідженнях виконавства на духових інструментах залишається неусталеним науково-термінологічний апарат і систематизація прийомів гри, поширених у сучасній музиці, що зумовило актуальність статті.

Питання використання специфічних виконавських прийомів у творах для духових інструментів уперше привернули увагу дослідників у кінці ХХ ст. Аналіз літератури, у котрій розглядаються новітні виконавські технології на духових інструментах, показує, що в більшості робіт висвітлюються емпіричні спостереження авторів на основі їхнього власного виконавського досвіду й відсутні теоретичні узагальнення (показовим прикладом такого підходу є методичний посібник О.В. Танцова «Новые приемы игры на флейте», 2011). Автори статей або розділів у навчальних посібниках, методичних підручниках і дисертаційних дослідженнях зосереджують увагу на поодиноких прийомах нетрадиційної техніки гри в контексті технології, історії їх використання в композиторській практиці, методики навчання тощо. Так, у підручниках C.Я. Лєвіна (Левин, 1973) та Ю.П. Усова (Усов, 1989) епізодично згадуються лише окремі специфічні прийоми гри на духових інструментах, такі як перманентне дихання та гра акордів. Б.А. Діков, аналізуючи «специфічні прийоми звуковидобування на дерев'яних духових інструментах» (Диков, 1985: 176), відносить до цієї групи як давно поширені у виконавській практиці засоби, так і маловідомі нові техніки. Спираючись на роботу Б. Бартолоцці (Bartolozzi, 1982), він пропонує згрупувати виконавські прийоми згідно з особливостями технології їх відтворення.

У деяких дисертаційних роботах українських науковців досліджуються історичні, технологічні та художні аспекти використання окремих специфічних прийомів гри в академічному й народному виконавстві на конкретному інструменті. Зокрема, глибина вивчення перманентного видиху характеризує дисертацію В.П. Качмарчика (Качмарчик, 1995), котрий докладно аналізує історію, географію поширення та фізіологію одного з найдавніших специфічних виконавських прийомів. І.С. Гишка (Гишка, 2005) досліджує технологію базингу у виконавстві на трубі. Д.. Муєдінов (Муєдінов, 2017) зосередив увагу на практичному збагаченні техніки трубача новими прийомами гри.

Мета статті - дослідити процес формування науково-термінологічного апарату й типології специфічних виконавських прийомів гри на духових інструментах.

У посібнику В.М. Апатського (Апатский, 2006) поряд із традиційними описано низку технічних прийомів гри на фаготі й інших духових інструментах, котрі автор відносить до групи «нових» або «нетрадиційних» виражальних засобів. Зосередившись переважно на технологічних і методичних питаннях дослідження цієї проблематики, він уникає її теоретичних аспектів та описує різноманітні технічні прийоми гри (подвійне staccato, portamento, glissando, frullato, язикова сурдина, багатозвуччя, мікрохроматика, нетрадиційні вібрато і трелі, шумові засоби виразності, перманентне дихання) на основі багатого власного виконавського й педагогічного досвіду. Питання формування науково-понятійного апарату та створення класифікації нетрадиційних засобів виразності, котрі на той час отримали поширення у виконавстві на фаготі й загалом на духових інструментах, у роботах дослідника поступаються питанням технології та методики їх опанування.

У дисертації «Історія, акустична природа і виразні можливості аплікатури кларнета» Р.А. Вовк також використовує термін «нетрадиційні засоби виразності» й присвячує їх аналізу четвертий розділ дослідження (Вовк, 2004: 13). До них автор відносить глісандо та його різновиди, шумові ефекти (чутне дихання або аерозвуки, мундштук, що звучить, прилаштування мундштука до нижнього коліна кларнета, використання сурдин, клапанне піцикато, вдаряння долонею по бочонку, надітому на інструмент, губне гудіння чи дзижчання, вдування повітря крізь корпус інструмента), мікрохроматику, багатозвуччя (акорди). Користуючись поширеною термінологією, дослідник зосереджує увагу на технологічних аспектах виконавства на кларнеті.

Інший підхід до термінології та систематизації прийомів гри характеризує роботи Р.М. Беговатової. У її статті «Специфические приемы игры в современном сольном репертуаре саксофона» (2011) уживається широкий спектр близьких термінів, зокрема «нові специфічні прийоми гри й і особливі ігрові ефекти», «нетрадиційні прийоми гри», «нові виконавські прийоми», «інноваційні техніки» (Беговатова, 2011: 1467). І хоча в заголовку вказано, що темою розвідки є «специфічні прийоми гри», у тексті роботи використовується переважно лише термін «нетрадиційні прийоми», а решта - не більше одного-двох разів. У дисертаційному дослідженні (2012) російська авторка пояснює, що за комплексом нових прийомів гри закріпилася назва «специфічні», усі інші визначення («нові», «сучасні», «нетрадиційні», «спеціальні») нею використовуються як синонімічні (Беговатова, 2012: 3). У другій главі пропонується найпростіша систематика нових виражальних засобів - «специфічних прийомів гри» (Беговатова, 2012: 15), об'єднаних у дві групи за такими критеріями: засіб звукоутворення (глісандо, вібрато, подвійне стакато, трелі і тремоло мікротонами або мультифонними утвореннями, сийіпд tone, багатозвуччя, мікрохроматика) і засіб звуковидобування (шумові й ударні ефекти, біфонія, гра зі співом, перманентне дихання). Кожний прийом супроводжується практичними рекомендаціями й ілюстраціями нотних прикладів із музичної літератури.

Дослідженню термінологічного апарату та характеристиці специфічних особливостей і призначення нетрадиційних прийомів гри на дерев'яних духових інструментах присвячені публікації й дисертаційна робота І. В. Віскової (Вискова, 2016, 2009). Проголошуючи необхідність розширення наявної термінології в умовах постійного оновлення виконавської практики, авторка вводить нові терміни: «система темброзвукових засобів», «темброзвукова модель», «темброзвукові елементи», «темброзвукові структури» тощо. І.В. Віскова пропонує класифікацію специфічних прийомів гри за кількома параметрами: спосіб звуковидобування, періодичність звукових коливань, їх частота, амплітуда тощо, не всі з яких, на наш погляд, є доцільними.

Методичний посібник О.В. Танцова «Новые приемы игры на флейте» (Танцов, 2011) є показовим у підході, поширеному серед музикантів-прак- тиків, до використання термінології, створення систематизації тощо. Автор не з'ясовує різниці між близькими поняттями при визначенні специфічної виконавської техніки, називаючи прийоми гри «засобами гри», «техніками», «ефектами звуковидобування», уживаючи як взаємозамінні синоніми поняття «нові», «нетрадиційні», «особливі». Проголошуючи у вступному розділі формування трьох напрямів розвитку сучасного виконавства на флейті (мультиінтерваліка й мультифоніка, сонорні ефекти та нові віртуозні способи гри, зокрема виконання обертонів, циркулярне дихання, розширення діапазону інструмента), О.В. Танцов будує методичний розділ лише з двох глав, котрі мають презентувати авторський погляд на систематизацію, але не відповідають заявленому у вступі принципу. У першій главі «Операції зі звуковисотністю» розглянуто обертони, мультифоніки, глісандо, вібрато, чвертьтони, трелі й тремоло, а в другій главі «Спеціальні ефекти» об'єднано сонорні ефекти, спів з одночасною грою, циркулярне дихання, гру на головці флейти й опанування надвисокого регістру (четвертої октави).

Г.П. Марценюк у статті «Нетрадиційні та сучасні прийоми виконання у практиці гри на тромбоні» (Марценюк, 2017) аналізує такі виконавські прийоми гри на тромбоні, як двоголосне виконання (багатозвуччя); мікрохроматика (або мікроінтервальна техніка); базинг; педальні звуки; темброва різноманітність (збагачення тембру завдяки використанню різноманітних прийомів «вібрато»); колористичні ефекти (зміна тембру за рахунок використання різних типів сурдин) (Марценюк, 2017: 193). Поряд із поширеною термінологією для визначення виконавських прийомів, котрі автор традиційно іменує «новими нетрадиційними», «сучасними» або «специфічними виразово-виконавськими засобами гри на духових інструментах», він використовує менш поширені назви - «колористичні» або «нетрадиційні та колористичні прийоми» (Марценюк, 2017: 198). І хоча в роботі проголошується, що існує «науковий запит на системне осмислення проблем теорії і практики гри на мідних духових інструментах», її основу становить виконавсько-методичний аналіз прийомів гри на засадах практичного досвіду.

Також порівняно з попередніми спробами науковців Д.М. Муєдінов розширює параметри класифікації: «звук і способи або засоби його створення, особливості технології, середовище виникнення» (Муєдінов, 2017: 31). Автор вдало підкреслив широке трактування поняття «звук», котрий використовується в сучасній виконавській практиці. Це не тільки «традиційний» музичний звук, котрий видобувається в різний спосіб, а й синтезовані музично-шумові ефекти, імітація різноманітних звуків природи, звуки без фіксованої висоти (шуми, удари тощо). У цілому запропонована Д.М. Муєдіновим класифікація нетрадиційних прийомів гри на трубі містить такі види: прийоми музичного походження (мікроінтервали, гармонічні інтервали й акорди, гра на препарованому інструменті та використання різних пристосувань і сурдин, звуки, оброблені комп'ютером тощо), немузичні виконавські прийоми (ударно-шумові ефекти, імітація звуків природи, перманентне дихання, театралізація виконавського процесу).

Проведений аналіз використання науково-термінологічного й понятійного апарату в дослідженнях сучасного виконавства на дерев'яних духових інструментах дає змогу зробити висновки щодо відсутності чітких визначень важливих понять і спільного підходу дослідників до стандартизації термінології. Поширений термін «нетрадиційні» прийоми гри набув розповсюдження як протиставлення до поняття «традиційні» прийоми, характерні для академічного виконавства європейської традиції, але він неточно відтворює сутність явища, тому що багато з них є звичними для конкретних виконавських шкіл, представниками котрих вони не сприймаються як виключне явище (наприклад, перманентний видих у духовому виконавстві Близького Сходу та Індії). Також неточно називати їх «новими» або «сучасними» з причини їх поширення від часів Античності в народному виконавстві й в академічній традиції¹Г. Берліоз розповідає про високу професійну майстерність виконавське мистецтво німецького тромбоніста Шраде, котрий уміло грав три- й чотиризвучні акорди в гармонічному вигляді (Берліоз, 1967: 348-349).. Тому серед уживаних термінів найбільш прийнятним, на наш погляд, є «специфічні прийоми гри» як такий, що вказує на їх своєрідність і характерність переважно для творів сучасних композиторів, починаючи з другої половини ХХ ст.

Представлені спроби систематизації специфічних прийомів гри, що зустрічаються нині у творах, написаних для виконання в академічній традиції, не є універсальними й потребують подальшого вивчення, доповнення й уточнення. З метою створення всеохопної типології специфічних прийомів гри на духових інструментах можна запропонувати такі параметри: розвиток традиційних прийомів звуковидобування шляхом: а) ускладнення інтонування, артикуляції, штрихів (мікрохроматика, флажолети, звуки крайніх регістрів, глісандо, базинг); б) використання малопоширених або принципово нових в академічному виконавстві прийомів гри (багатозвуччя, спів та одночасна гра, перманентний видих, шуми, slap, імітація звуків природи і тварин); застосування спеціальних додаткових пристроїв, конструкцій тощо (препаровані інструменти); створення нових сонорних ефектів на електронних духових інструментах (цифрова труба Дж. Моррісона) або за допомогою електронних засобів і комп'ютерних технологій, унаслідок чого відбувається «темброва модуляція» звучання інструмента; виконання функцій, не передбачених акустичною природою інструмента і властивих іншій інструментальній групі, зокрема ударним інструментам, - «функціональна модуляція» (удари долонями, стук клапанами або вентилями); залучення позамузичних засобів виразності, включення елементів театралізації (акторська гра, пантоміма, елементи декорацій, костюми, грим тощо). Розглянута проблематика, на наш погляд, має широку перспективу подальших наукових розвідок.

1. Апатский В.Н. Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства / НМАУ им. П.И. Чайковского. Киев, 2006. 432 с.

2. Беговатова М.А. Специфические приемы игры в современном сольном репертуаре саксофона. Известия Самарского научного центра РАН. 2011. Том 13. № 2 (6). С. 1467-1470.

3. Беговатова М.А. Современное исполнительство на саксофоне в аспекте расширения звуковых возможностей инструмента: автореф. дисс. ... канд. искус.: 17.00.02 «Музыкальное искусство». Казань, 2012. 26 с.

4. Берлиоз Г. Мемуары. Москва, 1967. 812 с.

5. Вискова И.В. Проблемы терминологии в современной исполнительской практике на деревянных духовых инструментах. Вопросы инструментоведческой терминологии: материалы Международной дистанционной конференции. 2016.

6. Вискова И.В. Пути расширения выразительных возможностей деревянных духовых инструментов в музыке второй половины ХХ века: автореф. дисс. ... канд. искус.: 17.00.02 «Музыкальное искусство». М., 2009. 25 с.

7. Вовк Р.А. Історія, акустична природа і виразні можливості аплікатури кларнета: автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Київ, 2004. 19 с.

8. Гишка І.С. Звукотворчий компонент трубного виконавства: традиції та базинг: дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Львів, 2005. 293 с.

9. Диков Б.А. Специфические приемы звукоизвлечения на деревянных духовых инструментах. В помощь военному дирижеру: сборник статей. М.: ВДФ при МГДОЛК им. П.И. Чайковского, 1985. Вып. XXIII. C. 63-74.

10. Качмарчик В. П. Перманентний видих у виконавстві на духових інструментах (проблеми історії та фізіології): дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Київ, 1995. 141 с.

11. Левин С.Я. Духовые инструменты в истории музыкальной культуры. Ленинград: Музыка. Ленинград. отд., 1973. 263 с.

12. Муєдінов Д.М. Нетрадиційні виконавські прийоми на трубі в контексті історико-художнього розвитку: дис. ... канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво». Харків, 2017. 201 с.

13. Танцов О. Новые приемы игры на флейте. Москва: МГК им. П. И. Чайковского, 2011. 80 с.

14. Усов Ю. История зарубежного исполнительства на духовых инструментах. Москва: Музыка, 1989. 206 с.

15. Bartolozzy Bruno. New sounds for woodwmd. Oxford Unwe^ty Press,Incorporated, 1982. Vol. 96. 113 p.

1. Apatsky V.N. Osnovy teorii i metodiki dukhovogo muzykal'no-ispolnitel'skogo iskusstva [Fundamentals of the theory and methods of wmd musk performance]. NMAU mem P I. Chaykovskogo: Kyiv, 2006. 432 s. [іп Russian].

2. Begovatova M. A. Spetsificheskiye priyemy ідіу v sovremennom sol'nom repertuare saksofona [Specie playmg techmques іп the modern solo saxophone reperto^e] Izvestiya Samarskogo nauchnogo tsentra RAN. Samara, 2011. Vol. 13. № 2(6). S. 1467-1470 [іп Russian].

3. Begovatova M.A. Sovremennoye ispolnitel'stvo na saksofone v aspekte rasshireniya zvukovykh vozmozhnostey mstrumenta [Modern performance on the saxophone іп the aspect of expandmg the sound capabilities of the mstrument]: avtoref. dis. kand. iskus.: spets. 17.00.02 - muzykal'noye iskusstvo. Kazan', 2012. 26 s. [іп Russian].

4. Berhoz G. Memuary [Memons]. Moskva, 1967. 812 s. [іп Russian].

5. Mskova I.V. Problemy termmologn v sovremennoy ispolnitel'skoy praktike na derevyannykh dukhovykh mstrumentakh [Problems of termmology іп modern performmg practice on woodwmd mstruments]. Mezhdunarodnaya distantsioппaya konferentsiya «Voprosy instrumentovedcheskoy terminologii». [іп Russian].

6. Wskova I.V. Puti rasshn-emya vyrazhel'nykh vozmozhnostey derevyannykh dukhovykh mstrumentov v muzyke vtoroy polovmy XX veka [Ways of expanding the expressive possibilities of woodwmd mstruments іп the musk of the second half of the twentieth century]: avtoref. dfs. kand. iskus.: spets. 17.00.02 muzykal'noye iskusstvo. Moskva, 2009. 25 s. [іп Russiaп].

7. Vovk R.A. Istonya, akustichna priroda і virazni mozhhvosti aplikaturi klarneta [НіБкіу, acoustic nature and versatilhy of clarinet musk]:, avtoref. dfs... kand. mystetstvoznavstva: spets. 17.00.03 - muzychne mystetstvo. Kyrv, 2004. 19 s. [іп Ukraiпiaп].

8. Gishka I.S. Zvukotvorchiy komponent trubnogo vikonavstva: tradhsii'ta bazmg [Sound-makmg component of the trumpet vkonomy: tradhions and basmg]: Діб... kand. mystetstvoznavstva: 17.00.03. L'viv, 2005. 293 s. [іп Ukrainian].

9. Dikov B.A. Spetsificheskiye priyemy zvukoizvlecheniya na derevyannykh dukhovykh mstrumentakh [Spedfic methods of sound production on woodwmd mstruments]. Vpomoshch' voyennomu dirizheru: [sb. st.]. Moskva: VDF pri MGDOLK іш. P I. Chaykovskogo, 1985. Vyp. XXIII. C. 63-74 [іп Russian].

10. Kachmarcdk V.P Permanently vydykh u vikonavstvi na dukhovikh mstrumentakh (problem іБкгіі'ta fizgm) [Permanent exhalation performed on wmd mstruments (problems of lustory and physklogy)]: dys. ... kand. mystetstvoznavstva: 17.00.03. Kyw, 1995. 141 s. [іп Russian].

11. Levm S.Y. Dukhovyye instrumenty v istorii muzykal'noy kul'tury [Wmd mstruments іп the htstory of muskal culture]. Lenmgrad: Muzyka. Lenmgrad. otd., 1973. 263 s. [іп Russian].

12. Muyedmov D.M. Netradytsiyni vykonavsk pryyomy na trud v konteksti istoryko-khudozhп'oho rozvytku [The extended performance techmques of the trumpet playmg іп the context of historical and artistic development]: dys. ... kand. mystetstvoznavstva: 17.00.03. Kharkiv, 2017. 201 s.

13. Tantsov O. Novyyepriyemy igrynafleyte [New techmques of playmg the flute]. Moskva: MGK іш. P I. Chaykovskogo, 2011. 80 s. [іп Russian].

14. Usov Y. Istoriya zarubezhnogo ispolnitel'stva na dukhovykh instrumentakh [History ofgn performance on wmd mstruments]. Moskva: Muzyka, 1989. 206 s. [іп Russian].

15. Bartolozzi Bruno. New sounds for woodwmd. Oxford Unwe^ty Press, Incorporated, 1982. Vol. 96. 113 p.

Размещено на Allbest.ru