Зв'язок народного музичного мистецтва з українськими етнічно-родинними традиціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зв'язок народного музичного мистецтва з українськими етнічно-родинними традиціями

Ченьсі Ван Аспірант

Анотація

У статті виявляється педагогічний потенціал фольклорної творчості, яка у кожну історичну епоху відображала специфіку світогляду, морально-естетичних уявлень, художнього мислення кожного етносу чи етнічної групи; узагальнено відомості з етнографічних, археологічних і різновидових писемних джерел, а також найважливіші історіографічні концепції, що розкривають питання етногенезу й етнокультурної історії українського народу. У наші дні сучасна концепція педагогіки музичного мистецтва багато в чому ґрунтується на широкому залученні народної пісенної спадщини, яка має знаходити різнобічне застосування як у процесі підготовки музично-педагогічних та творчих кадрів, так і в системі загальної музичної освіти (Борисенко, 2000). Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера - це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя окремої людини. Святково-звичаєва спадщина, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об 'єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, в одну родину. Народ тримається на прадідівських традиціях, звичаях, символах, віруваннях. І тільки вивчаючи і знаючи ці традиції, ми зможемо передавати культурну спадщину свого народу, набуту віками, нащадками. Український народ має безліч прекрасних і цікавих традицій та звичаїв. Висока моральність предків, взаємодопомога, і головне, високопоетичний культ пращурів, шанування свого родоводу - все це гідне наслідування нинішніми поколіннями. В етнокультурних нарисах, присвячених традиційному буттю українця ХІХ - першої половини ХХ ст., йдеться про свята й будні, звичаї та обряди, повір 'я і символіку та багато що інше. Разом зі свідченнями очевидців, узагальненнями дослідників та маловідомим ілюстративним матеріалом із архівів та малярських майстерень усе це складає своєрідну мозаїчну панораму народного світосприйняття.

Ключові слова: музика, етнічність, народне мистецтво, фольклор, сімейне музикування, етнічно-родинні традиції, виховання дітей.

Abstract

RELATIONSHIP BETWEEN FOLK MUSIC ART AND UKRAINIAN ETHNIC AND FAMILY TRADITIONS

Chengxi Wang Postgraduate

Izmail State University of Humanities, Ukraine Izmail State University of Humanities, Ukraine

The article reveals the pedagogical potential of folklore, which in each historical epoch reflected the specifics of worldview, moral and aesthetic ideas, artistic thinking of each ethnic group or ethnic group; generalized information from ethnographic, archeological and various written sources, as well as the most important historiographical concepts that reveal the issues of ethnogenesis and ethnocultural history of the Ukrainian people. Nowadays, the modern concept of pedagogy of music art is largely based on the broad involvement of folk song heritage, which should be widely used in the training of music-pedagogical and creative staff, and in the system of general music education. Every nation, every nation, even every social group has its own traditions, customs, rites and holidays, the formation of which has taken place over the centuries. Ritual and customary sphere - these are the signs and characteristics by which the people are recognized not only in the present but also in its historical past. After all, it covers all areas of personal and social life of the individual. Festive heritage, as well as language, are the strongest elements that unite and cement individuals into one nation, one nation, one family. The people are based on ancestral traditions, customs, symbols, beliefs. And only by studying and knowing these traditions, we will be able to pass on the cultural heritage of our people, acquired by centuries, descendants. The Ukrainian people have many beautiful and interesting traditions and customs.High morality of ancestors, mutual assistance, and most importantly, the highly poetic cult of ancestors, respect for their pedigree - all this is worthy of imitation by current generations. Ethnocultural essays dedicated to the traditional life of Ukrainians in the XIX - first half of the XX century, are about holidays and weekdays, customs and rituals, beliefs and symbols and much more. Together with eyewitness accounts, generalizations of researchers and little-known illustrative material from archives and painting workshops, all this forms a kind of mosaic panorama of the people 's worldview.

Key words: music, ethnicity, folk art, folklore, family music making, ethnic and family traditions, parenting.

Вступ

Актуальність теми. Етнічні культурні традиції у кожну історичну епоху займали основне місце у виховно-освітньому процесі. Різноманітні види фольклорної творчості визначали морально-естетичний потенціал кожного етносу чи етнічної групи. У наші дні сучасна концепція педагогіки музичного мистецтва багато в чому ґрунтується на широкому залученні народної художньої спадщини.

Наша держава являє собою багатонаціональну та мультикультурну освіту, запорукою нормального розвитку якої є безумовний облік та розвиток всього культурного розмаїття країни. Найважливіше місце у соціокультурному просторі займає спадщина, що сформувалася на основі цінностей національних культур, що набули поширення на території України. Вивчення та популяризація культурної спадщини народів є найважливішим завданням державної культурної політики. Святково-обрядова культура відноситься до нематеріальної культурної спадщини, за допомогою якої формується почуття самобутності, наступності та поваги до культурної різноманітності й творчості людини.

У народі існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків карається людьми і Богом. Український народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно. Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ.

Аналіз останніх досліджень. Загальні проблеми організації сімейного дозвілля визначаються в низькі фундаментальних досліджень. Це, зокрема, роботи, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській родині (О. Вишевський, А. Даник, В. Постовий); визначенню педагогічного потенціалу українських народних традицій та обрядів у навчально-виховному процесі (К. Журба, О. Кузик, Г. Майборода, Т. Мацейків, З. Нігматов, М. Стельмахович); з'ясуванню місця і ролі культурно- просвітницької діяльності у духовному розвитку людини (Т. Алексєєнко, С. Анісімов, І. Барвінок, Л. Бойко, О. Гавеля, Л. Миронова).

Мета. На основі аналізу літератури, присвяченої вивченню сімейного життя і побуту українського народу і сімейної обрядовості, зокрема українського музичного фольклору (В. Борисенко, О. Воропай, Н. Здоровега, О. Кравець, В. Скуратівський) у статті окреслено соціокультурні аспекти становлення та розвитку сімейного дозвілля, зокрема зв'язок народного музичного мистецтва з українськими етнічно-родинними традиціями. Визначено зокрема, що еволюція форм дозвілля в українській родині історично відбувалася шляхом запровадження сімейних традицій, свят і обрядів.

Викладення основного матеріалу

Народна музика, музичний фольклор, традиційна музика - все це музично-поетична творчість народу, невід'ємна частина народної творчості, що існує, як правило, в усній формі і передається з покоління до покоління. Вони поєднують стійкість основних компонентів, але в той же час завжди відкриті для оновлення структури та змісту, виходячи з реалій, що змінюють один одного. Народна пісня не народжується і живе в момент виконання, вона зберігається в пам'яті співака-виконавця і передається з уст. Завдяки цьому можна уявити які наспіви звучали багато століть назад, адже в сучасній традиційній музиці присутні основні елементи, музично-поетичні образи, що пройшли через епохи.

Творцями народної музики були лише безпосередні виробники матеріальних благ. При розподілі праці виникли своєрідні професії виконавців (часто і творців) творів народної творчості - скоморохи та рапсоди. Народна музика нерозривно пов'язана із життям народу. Вона - невід'ємна частина народної художньої творчості (фольклору), що існує, як правило, в усній (безписемній) формі та передається лише виконавськими традиціями. Безписьмова (по витоках - дописьменна) традиційність - визначальна ознака народної музики та фольклору загалом. Фольклор - мистецтво пам'яті поколінь.

Народні українські пісні відомі на весь світ. Протягом багатьох століть українська пісня захоплює розум і душу людей. Неймовірне відчуття і чуйність мелодії та лірики, багатий набір інструментів створюють унікальну ритмічну структуру. Традиційні пісні з великою честю і задоволенням передаються кожному новому поколінню. З раннього дитинства діти виховуються в атмосфері національного мистецтва. У дитячих садках, школах та інститутах дітей, учнів та студентів заохочують до участі у різноманітних виставах, присвячених українським традиціям, історії тощо.

З часу розвитку письмових музичних традицій відбувається постійна взаємодія усних і письмових, побутових і професійних фольклорних та позафольклорних традицій усередині окремих етнічних культур, а також у процесі складних міжетнічних контактів, включаючи взаємовплив культур різних континентів. Причому кожна традиція сприймає нове (форми, репертуар) за її специфічними нормами, новий матеріал освоюється органічно і не здається чужорідним. Така традиція народної музики є «материнською» для писемної музичної культури.

Традиційна українська музика переважно гетерофонна: одна й та сама мелодія розподілена між різними голосовими партіями, з одним провідним голосом, переважно в середньому регістрі. Ведучий (соліст) починає співати і визначає хід мелодії, а інші голоси часто з'являються пізніше. Цей гетерофонічний груповий спів часто прикрашає самостійний голос у дуже високому регістрі.

Принцип гетерофонії дає головному голосу багато місця для імпровізації, безперервного варіювання та прикрашання. Це також впливає на тексти пісень, оскільки окремі слова чи фрази подовжуються за допомогою вокалізму або збільшуються додатковими складами. Цей вид хорового співу часто зустрічається в Центральній Україні, в степах і на Сході України, де також дуже популярні ліричні балади.

Досить повний репертуар козацьких пісень і танців набув великої популярності. Ця музика сягає багатовікової усної традиції билини і дум, тобто довгих ліричних балад, що оспівують подвиги козаків.

Насамперед, традиційна народна музика - це життя і душа українців. Пісні розповідають про історію цих людей, їх особливості та якості, про переваги такого роду спільноти та про ландшафт, у якому живуть ці люди. Вони також розповідають про етику та правила суспільного життя. Ці пісні є культурним надбанням, яке збереглося до наших днів. Їх можна класифікувати як за різними жанрами, так і в обрядових і позаобрядових піснях.

Великий поет Г. Тукай залишив нащадкам такі натхненні рядки: «Народні пісні - це найдорожча і найцінніша спадщина наших предків... яку б народну пісню ми не взяли, при тонкому дослідженні та вивченні вона, без сумніву, розкриє перед нами душу народу, розповість про його сподівання та думки» (Борисенко, 2000).

Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров'я нації з покоління до покоління.

Найважливіші етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім'ї завжди супроводжувалися різноманітними обрядами і звичаями. До традиційної сімейної обрядовості належать обряди, пов'язані з біологічним циклом існування людини - народженням (пологові звичаї та хрестини), одруженням (шлюб і весілля), смертю (похорон і поминки).

Сім'я є першою та найважливішою сходинкою для сходження маленької людини у світ музики. Саме батьки закладають основи його світогляду, моралі, естетичних уподобань, природність та невимушеність обстановки, спільне слухання музики, та особлива атмосфера, яка створюється під час занять із коханою людиною - все це визначає великі можливості для прилучення дитини до музики.

«Хороші батьки важливіші за добрих педагогів». Саме так висловився відомий піаніст та педагог Генріх Нейгауз, маючи на увазі, що найкращі педагоги будуть безсилі, якщо батьки до музики байдужі. Тут закон строгий і майже не знає винятків. Тому що саме тата та мами повинні «заразити дитину любов'ю до музичних занять, правильно організувати ці заняття, нарешті, якщо потрібно, відвести в музичну школу, гурток, студію». Мати і батько, що щиро люблять музику і займаються самоосвітою, навіть якщо вони не грають на жодному музичному інструменті і не співають, у справі музичного виховання дитини можуть зробити дуже багато (Паїк, 2003).

Від того, як будуються відносини у сім'ї, які цінності, інтереси висуваються у її старших представників на першому плані, залежить, якими виростуть діти. Музичне виховання та розвиток дитини в сім'ї залежить від тих передумов та умов, які визначаються і вродженими музичними задатками, і способом життя родини, її традиціями, ставленням до музики та музичної діяльності, загальною культурою. Дотримання музичних традицій - шлях до єднання сім'ї, так як в ній народжується почуття живої наступності поколінь, відчуття причетності до музичної історії свого народу, минулого, сьогодення та майбутнього своєї країни.

Музичні традиції кількох поколінь дозволяють дитині усвідомити свій взаємозв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками та пишатися своєю родиною. Традиції своїм корінням сягають у далеку давнину, вони так чи інакше завжди були пов'язані з укладом сімейного життя народу, побутом. Пісні супроводжували українця все життя: від народження і до смерті. Народжувалась дитина, і її появу зустрічали пологовими піснями - починався пологовий обряд. Потім під пісні немовля хрестили - влаштовувався святковий хрестильний стіл. Під колискові пісні малюк засинав. Дорослі виховували та розважали його, виконуючи частівки, потішки, примовки.

Коли дитина підросла, вона, спілкуючись з однолітками, виконувала ігрові пісенні приспіви, заклички дощу, сонцю, веселці, вироки птахам та комахам. Підлітком він уже брав участь у молодіжних іграх та хороводах, на вечірках та бесідах співав разом з іншими нові для себе пісні: сімейні та любовні, жартівливі та танцювальні. Коли молодята одружилися, весілля проходило лише під традиційні весільні пісні. І так у всі дні: будь той час, коли з узгір'я закликали піснею прихід весни з її теплом та появою першої зелені; або коли в полі, підрізуючи стебла золотої пшениці, співали календарно-обрядові житні пісні; або коли в довгі зимові вечори під дзижчання прядки співали протяжну пісню.

Пісні звучали різні, супроводжуючи людей в усіх справах та турботах. Вони допомагають жити та працювати, заряджають енергією, додають душевних сил. Їх співали до глибокої старості. І коли людина помирала, її ховали під сумні, багатокручинні пісні - заліки. Так все своє життя проживає людина під пісню.

Позитивну роль у відродженні музичної культури відіграють етнічно-родинні традиції домашнього музикування - галузі музичної діяльності, майже втраченої на сучасному етапі.

Не випадково досвід практичного музикування має давнє коріння. Вважають, що народження світського музикування почалося з епохи Петра I. Музика звучала під час танців, застіль, об'єднувала людей, сприяла невимушеності у спілкуванні. Але нові форми музикування торкнулися насамперед невеликої дворянської верхівки, діти якої почали навчатися співу та гри на музичних інструментах у приїжджих німецьких та італійських музикантів. Відтоді, музика входить у життя вищих верств суспільства, поширюється аматорське музикування. Музичне мистецтво стає не лише розвагою, а й естетичною культурною потребою.

Часто на музичних вечорах народжувався новий твір: пісня чи романс, складений любителем-поетом чи любителем-композитором, адже «не одними великими композиторами та віртуозами живе музика. Вона тримається і існує її звучанням у всіх колах суспільства і безлічі її безіменних авторів, що відповідають потребі свого кола» (Паїк, 1995).

Традиція музикування зародилася в далеких часах і розвивалася протягом багатьох століть. Зародження традицій домашнього музикування дозволяє розглядати музику як область освіти і виховання.

Органічний зв'язок музики з життям людини був важливою позицією в розгляді питань виховання. Народжується дитина, і все її життя вже пронизане музикуванням, так як супроводжує її всюди. Вокальне, інструментальне музикування супроводжує конкретні життєві обставини, удосконалює емоційний світ людини, його почуття.

Домашнє музикування - це потреба у творчій діяльності та творчій самореалізації. На наш погляд, це інтровертно-екстравертний процес, в якому відбувається трансформація із зайнятого «для себе» в спілкування в мікрогрупі з людьми, близькими по духу та устремлінням. Результат такої діяльності може бути представлений більш широкою публікою на домашніх концертах, адже спільне музикування дітей та дорослих було і буде традиційною формою виховання в сім'ї, де дитина ставала безпосереднім учасником музичного процесу, де не було і не могло бути слухачів, що пасивно сприймають. Спільні заняття музикою дозволяли дітям знайти необхідні життєві та музичні знання, вміння. Прислухаючись до звучання, дитина наближалася до самостійного музикування. Він ставав співучасником колективного виконавського дійства, вчився співвідносити свої дії з діями інших виконавців, що сприяло розвитку здібностей «бачити», «чути», «відчувати» загалом, відчуваючи свою причетність до сімейного музикування (Борисенко, 2000).

Поява в наших будинках засобів аудіо- та відеозапису є немалою справою музичного виховання та освіти, але ніяк не замінює радості самостійної активної участі у процесі відтворення музичного твору. Як показує досвід, такі заходи викликають живий інтерес у дітей та дорослих, пробуджують бажання пізнавати та виконувати музичні твори вдома, у колі рідних та близьких. Але для втілення ідеї музикування в сім'ї, зберігання етнічно- родинних традицій важливо, щоб батьки володіли музичним інструментом, а діти, на додаток до всього сказаного, прикладом навчалися музичної грамоти та гри на інструменті.

Багато жанрів і форм, типових сьогодні для професійної музики, спочатку виникли в народній творчості. Скажімо, дуже поширена в класичній музиці форма рондо, в якій написані різні п'єси і фрагменти творів Куперена, Гайдна, Моцарта, Шопена, народилася з народних хорових пісень. «Батьками» всіх музичних інструментів, що використовуються сьогодні у професійній музиці, є народні інструменти. Найяскравіший приклад - це скрипка, яка довгий час не визнана професіоналами саме за те, що була народним, «мужицьким» інструментом.

І хоча імена численних музикантів-виконавців із народу забуті, результати їхньої творчості не пропали даремно. Завдяки їм виконавське мистецтво постійно вдосконалювалося. Єдиними професійними виконавцями народної пісні були довгий час мандрівні актори. Раніше вони називалися скоморохами, у Франції - жонглерами, у Німеччині - шпильманами, у Англії - менестрелями. Ці актори просто й щиро висловлювали почуття багатьох тисяч людей, розповідали про свої мандри та висміювали пороки багатіїв церковнослужителів, тому правлячі класи та духовенство оголосили їх поза законом, забороняли уявлення.

Проте народну пісню заглушити не можна було і не можна до сих пір. У певному сенсі ця музика щасливіша! Тоді як численні війни та стихійні лиха безповоротно знищували твори самодіяльних умільців-живописців, архітекторів, майстрів прикладного мистецтва - народні мелодії, як і прислів'я, казки, билини, усно передавалися з покоління до покоління і таким чином були збережені для нащадків.

Народна інструментальна музика складає окремий розділ музичного фольклору. Гра на традиційних музичних інструментах - це феномен музично-інструментальної культури українців, який, на відміну від академічного інструментального виконавства, має ознаки архетипового первісно-синкретичного звучання й структурно складається з традиційних народних музичних інструментів, на яких вона виконується, та традиційної інструментальної музики (Яківчук, 2003).

Багато композиторів черпали з народної музики найбагатший мелодійний матеріал. Переймаючись духом народної музики, вони намагалися передавати його у своїх творах.

«Музику створює народ, а ми, художники, лише аранжуємо її». Цей вислів належить Михайлу Івановичу Глінці - композитору, котрому народна музика стала основою всієї творчості.

Важливим аспектом для характеристики музичного мистецтва є взаємозв'язок музики та моралі, музики та моральності. Етичний вплив музики на людину є не моралізування, а виховання красою. Не можна сказати, що у співвідношенні музики та моральності все ясно і виразно. Не завжди людина, котра любить і розуміє красиву, хорошу музику, виявляється високо моральним. Формуючи в людині певні типи переживань та емоційних станів, музика впливає на поведінку людини. А це і є початком моральності. Свої морально-виховні функції музика здійснює і у співдружності з іншими мистецтвами. Регулювання поведінки людини можливе лише тому випадку, якщо виражаються музикою емоції пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями та соціальними цінностями. Установленню таких асоціацій і служить спілка музики з поетичним словом, театральною дією, її участь в інших видах синтетичного мистецтва.

Місце музики у побуті, у повсякденному житті людей взагалі є чи не ключовим під час розгляду питань функціонування музичної культури. Від того, як і якою мірою включається музика в життя, залежить, нарешті, її вплив на людей. Тому розгляд форм музикування, що мають, так би мовити, «прикладний» характер, становить чималий інтерес для дослідження стану музичної культури. Разом із спеціальними музичними заходами (концертами, театральними спектаклями та ін.) вони визначають зміст суспільного музичного життя.

Звичаї у сім'ї чи сімейні традиції - це своєрідний показник благополуччя та щастя у ній. Кожна родина має свої традиції. Хтось просто обідає разом чи ходить гуляти у вихідні дні, а чиїсь традиції сягають корінням у минуле, залежать від національності, віри тощо. Знайомство з сімейними музичними традиціями, вивчення народних інструментів сприяє формуванню маленької людини національної самосвідомості.

У сім'ї, що серйозно займається музичним вихованням, дитина постійно перебуває у музичному середовищі і з перших днів життя отримує різноманітні та цінні враження, на основі яких розвиваються музичні здібності, формується його музична культура.

Проте, нині музика поступово йде з сім'ї, як чинник виховання, що пов'язано з неузгодженістю сімейного та дошкільного музичного виховання, пасивною позицією певної частини батьків та низьким рівнем їхньої педагогічної культури, недооцінкою музики як дієвого виду мистецтва у духовному становленні особи дитини. Цьому також значною мірою сприяло інтенсивний розвиток у засобах масової комунікації розважальної індустрії, в якій музика подається найчастіше у формі фонового рекламного, розважального напряму.

Музика своєю мовою може не тільки малювати картини природи, повторивши в звуку спів птахів, гуркіт грому, шум дощу, біг коня і т. д. Особливість музики така, що ви можете не тільки малювати та представляти картини, ви можете відчувати настрій та переживання людини. Адже коли ви почуєте дзвінку, радісну пісеньку, вам одразу стане весело, захочеться заспівати, потанцювати. Якщо ж пісенька сумна, танцювати не захочеться. Ось так поступово, слухаючи музику природи та навколишнього світу, ви долучаєте дитину до розуміння музики (Фабрика-Процька, 2008).

Слухання музики має власні можливості. Воно має велику силу впливу на дітей. Саме ставлення батьків музики передається дитині. Якщо дитина зацікавлено слухає твір разом із батьками і висловлює своє ставлення, це не минає безслідно. Вона духовно збагачується, формуються її смаки, уподобання. Вибір музичних творів, які дитина слухає вдома, залежить від музичного смаку та музичного досвіду сім'ї, її загальнокультурного рівня. Для розвитку музичних здібностей дітей, формування основ музичної культури необхідно використовувати народну та класичну музику. Адже, як правило, лише на шедеврах можна виховувати уподобання дітей.

Музичне виховання є необхідним чинником згуртування дітей та батьків. У Китаї вважається, що коли батько та сини, старші та молодші брати слухають музику разом, не порушуються злагода та споріднене кохання, встановлюється гармонія; оскільки з'єднуються інструменти, щоб прикрасити пісню, і узгоджуються темп та ритм, щоб зробити досконалою красу музичного твору. Таким чином, встановлюється єдність та злагода між батьком і сином, паном та підданим, запановує братня любов між усіма народами. Так у Стародавньому Китаї розуміли значення музики.

Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї тощо. Основні елементи сімейної обрядовості - родильні, весільні, поховальні, поминальні обряди. Також у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, вступ до парубоцтва й дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля та інші.

До сімейних традицій належить і свята. Свята з'явилися дуже давно, і люди самі створювали їх. Ще в давнину свята були не тільки розвагою - вони виховували, пробуджували в людях почуття прекрасного, дозволяли розслаблятися і почуватися вільними. Як відомо з історії, організація свят належала до улюблених занять наших предків. Сьогодні проведення традиційних домашніх свят із використанням музики та співу не втратило своєї актуальності.

Слід зауважити, що народні календарні свята протягом ХХ століття пройшли складний шлях еволюційних та трансформаційних змін. Процес трансформації традиційних свят, що розпочався із середини ХІХ ст. та зумовлений розвитком нових соціально-економічних відносин, посиленням впливу міських форм культури та інтенсифікацією етнокультурних контактів, продовжує тривати і на початку ХХ ст. Змінювалася функціональна спрямованість святкових циклів: зменшувалась роль магічної підструктури обрядів, а на перший план виходили демонстративно-символічні та розважально-ігрові компоненти свят. Змінювався гендерний аспект святкової культури: у громадських святах збільшувалася роль підлітково-молодіжних груп (Скуратівський, 1995).

Формами традиційної української культури є ігри, пов'язані з відгадуванням різних питань, виконанням бажань або пошуками предметів («кільце», «фанти», «так чи ні»). Трансформацією цих ігор можна вважати конкурси, інтелектуальні та творчі ігри, які копіюють телевізійні шоу та ігри, пов'язані із зображенням предметів, різними інсценуваннями. Сучасні городяни все частіше знаходять інформацію про ігри, рецепти святкових страв, ідеї різних подарунків в Інтернеті, що є проявом глобалізаційних процесів.

Українська традиційна інструментальна музика охоплює різні жанрові сфери. Ще здавна музичні інструменти застосовували як знаряддя звукотворення при спілкуванні людини з природою. Так, мисливці послуговувалися спеціальними кличними звуковими комплексами, якими імітували звукову комунікацію між тваринами, заманюючи їх таким способом у пастку чи засідку.

Вагому частку в традиційній інструментальній музиці посідає інша жанрова сфера, головна роль якої - музична комунікація між людьми в процесі праці і обряду. До них, безумовно, належать трудові й обрядові пісні (Скуратівський, 1995).

До найбільш об'ємної належить сфера інструментальної музики для розваги- слухання та власного задоволення. Це жанри, що охоплюють широке коло пісенного і речитативного звукового матеріалу (чабанські жалі, думи, лірницькі псальми тощо), а також жанри, які вже втратили первинну функцію (ритуально-обрядову, комунікативну або іншу), хоча й грунтуються на їх ритмо-інтонаційному складі (наприклад, інструментальні композиції, в яких голос тварин чи птахів імітують не з метою полювання на них, а задля підсилення моменту зображальності в музичних розповідях про їхні повадки). До цієї ж сфери належить і похідна й танцювальна музика: марші та сюжетні («Аркан», «Горлиця», «Лісоруби», «Косарі», «Чабан», «Швець» та ін.) і побутові танці: «Гопак», «Вальс», «Козачок», «Коломийка», «Полька» тощо. Ще однією складовою цієї жанрової сфери є ліро-епічна інструментальна музика. Вона втілюється у вільних композиціях із узагальненою образністю і у творах із детальною програмністю. Це впливає на послідовну зміну зображувальних подій легенди, або ж на програмну ідею, яка супроводжується лише загальною назвою.

Таке розмаїття жанрів традиційної музичної культури, взаємодія різних народно-музичних форм, типів і стилів, безумовно, не може однаковою мірою з'являтися на всій території українських етнографічних земель. Найбільшу єдність можна побачити в обрядових жанрах, які завжди перебували ніби під охороною самого обряду, що певною мірою позбавляло проникненню в традиційну культуру чужинних елементів. Інші ж жанри вирізняються більшою диференціацією, зумовленою впливами сусідніх народів. Так, на Східній Україні в народно-музичній творчості українців помітний взаємозв'язок із піснею підголосково-поліфонічного складу; на Буковині, Гуцульщині та Закарпатті - із румунською традиційною культурою, яку привнесли сюди мандрівні цигани-музиканти; на чималій території західного регіону відчуваються польські, словацькі і навіть угорські мотиви. Проте український музичний фольклор загалом вирізняється надзвичайною самобутністю й оригінальністю (Фабрика-Процька, 2008).

Громадські форми традиційних календарних свят можна знайти у трудових колективах та на загальноміських заходах. Так, відзначення новоліття в трудовому колективі зберігає не тільки традиції громадянського святкування Нового року з прикрасою ялинки, Дідом Морозом, Снігуронькою та подарунками, але й, частково, традиції святкового вбрання в костюми Баби Яги, Лісовика та інших міфологічних персонажів. У трудових колективах, як правило, працюють люди різних національностей, тому, відзначаючи свято в сімейному колі або серед своїх одноплемінників, люди не забувають приносити на роботу національні страви та пригощати ними колег іншої етнічної приналежності: українці пригощають варениками та пампушками, росіяни - млинцями та паскою, казахи - самсою та баурсаками, вірмени - гатою та пахлавою, татари - котламою та чак-чаком.

Наприклад, успіх впровадження у життя проводів зими забезпечило лише наявність видовищно-досугових форм, багато з яких мали традиційне походження. Так, з масляного циклу були взяті такі обрядові форми як катання на конях, катання з гір, спортивні змагання, ігри, масові гуляння, спалювання опудала. Але це вже не були обряди, що несли певне семантичне навантаження, це вже були розважальні дійства, у яких залишилася лише дві функції - компенсаторна та символічна (зміна пір року, боротьба з пороками, демонстрація «етнічності») (Паїк, 1995).

Суто родинні свята з нагоди дня народження дорослих та дітей, а також таких знаменних дат, як день весілля батьків, день пам'ятної події у житті членів сім'ї (надходження до школи, перемога на конкурсі та ін.), мають значний виховний потенціал. фольклорний етнокультурний український

До сімейних свят також відносять проведення у будинку громадських свят: День матері, День батька, День сім'ї, професійні свята дорослих. Підготовка дітьми та дорослими майбутнього свята (вигадування сценарію, підбір музики, пісень, випуск стінгазети, приготування святкових частування), вручення подарунків при особливому емоційному підйомі створюють ту атмосферу урочистості, радості та щастя, яка формує духовну культуру, згуртовує, зміцнює колектив.

Висновки

Тема відродження сімейних традицій особливо актуальна для України нині як у духовній та моральній сфері, так і у сфері виховання дітей, їх загальної та музичної освіти. Становище у культурі, зокрема музичної, викликає тривогу та побоювання. Засилля низькопробної поп-музики у побуті практично не залишило можливості, а часто й потреби спілкування з найкращими зразками світової музичної культури. Ми, педагоги та батьки, часто забуваємо про те, що музичне виховання є важливим засобом формування духовної подоби людини. Головна мета такого виховання - не стільки оволодіння музичними знаннями та навичками, скільки моральне вдосконалення людського духу.

Як відомо, усі сім'ї мають різний рівень музичної культури. В одних з повагою ставляться до народної та класичної музики, професії музиканта, часто відвідують концерти, музичні спектаклі, у домі звучить музика, яку дорослі слухають разом із дитиною. Батьки, розуміючи, яку радість та духовне задоволення приносить дітям музика, намагаються дати їм музичну освіту, розвинути їхні здібності. Таке ставлення до музики породжує музичні традиції.

У деяких сім'ях мало стурбовані музичним вихованням дітей, навіть із дуже гарними задатками, оскільки батьки не бачать у цьому практичної користі. До музики вони ставлення лише як до засобу розваги. У таких сім'ях дитина чує здебільшого сучасну «легку» музику, бо до «серйозної» музики її батьки байдужі. Таким чином, відбувається знецінення досвіду попередніх поколінь, скорочення виховного потенціалу сім'ї, розрив зв'язку між поколіннями, зростання напруженості у відносинах батьків та дітей.

В даний час назріла необхідність переосмислити роль батьків у виконанні виховної функції, гуманізувати стиль спілкування дітей та батьків, зблизити їх музичні інтереси, встановити зв'язок домашніх занять музикою з національними культурологічними традиціями.

Водночас в родинному колі є всі можливості для застосування різних видів музичної діяльності. У сім'ї, що серйозно займається музичним вихованням, дитина постійно перебуває в музичному середовищі, вона з перших днів життя отримує різноманітні та цінні враження, на основі яких розвиваються музичні здібності, формується музична культура, складаються певні традиції. Саме дорослі мають збагатити духовний світ дитини музичними враженнями, викликати інтерес до музики, сформувати основи музичної культури; розвинути музичні та творчі здібності у процесі різних видів музичної діяльності, сприяти загальному розвитку дітей засобами музики, передати традиції свого народу.

Джерела і література

1. Борисенко В.К. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців [Текст]: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К.: Унісерв. 2000. 190 с.

2. Паїк В. Корінь безсмертної України і українського народу [Текст]. Львів: Червона калина. 1995. 240 с.

3. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу. К.: Освіта. 1995. 272 с.

4. Фабрика-Процька О. Пісенна культура лемків ХХ століття: збереження традиції та новотворчість [Текст]: дис. ... канд.: 17.00.01. Прикарпатський нац.. ун-т ім. Василя Стефаника. Івано-Франківськ. 2008. 290 с.

5. Яківчук А.Ф. З роси і з води [Текст]: оповіді про народні традиційні свята. Чернівці: Місто. 2003. 172 с.

References

1. Borysenko V. K. (2000). Tradicii I zhittediialnist etnosy: na materalah cviatkovo-obriadovoi kultury ukrainciv [Traditions and life of the ethnos: on the materials of festive and ceremonial culture of Ukrainians]. Textbook, manual for students. Higher education lock Kyiv National University named after Taras Shevchenko. K .: Uniserv.. 190 p. [in Ukrainian].

2. Fabryka-Protska O. (2008). Pisenna kultura lemkiv XX stolittia [Song culture of the Lemkos of the twentieth century: preservation of tradition and innovation] Textbook. dis. ... cand.: 17.00.01. Pre-Carpathian National University named after Vasily Stefanik. Ivano- Frankivsk. 290 p. [in Ukrainian].

3. Paik V. (1995). Korin bezsmertnoi Ykraini I ykrainskogo narody [The root of immortal Ukraine and the Ukrainian people]. Textbook. Lviv: Chervona Kalyna. 240 p. [in Ukrainian].

4. Skurativsky V. T. (1995). Didukh: Sviata ykrainskogo narody [Didukh: Holidays of the Ukrainian people]. K .: Education. 272 p. [in Ukrainian].

5. Yakivchuk A. F. (2003). Z rosi i vodi [From dew and from water]. Textbook: stories about folk traditional holidays. Chernivtsi: The city. 172 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru