Хорова театралізація творів інструментальної генези (на прикладі проекту "Симфонічні танці Мирослава Скорика" камерного хору "Київ")

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського

Кафедра хорового диригування

Хорова театралізація творів інструментальної генези (на прикладі проекту «Симфонічні танці Мирослава Скорика» камерного хору «Київ»)

С. Ваврищук, творчий аспірант

Київ, Україна

Анотація

Мета роботи - виявити риси хорової театралізації «Симфонічних танців» М. Скорика у виконанні Муніципального академічного камерного хору «Київ». Методологія дослідження побудована на комплексному підході, який включає жанрово-стильовий, структурно-семантичний, інтонаційний, хорознавчий методи аналізу.

Наукову новизну визначає висвітлення особливостей театралізації хорових перекладень оркестрових творів як перспективної тенденції сучасного українського хорового театру. Вперше об'єктом дослідження постає оригінальна виконавська інтерпретація симфонічних творів М. Скорика камерним хором «Київ». Обраний твір розглянуто як феномен «хорового театру» - потужного напрямку сучасного хорового мистецтва, основу якого становить сценічне трактування хору як головного учасника дії та багатофункціональність учасників вокально-сценічного дійства. Виявлення експресивно-мовних прийомів та семантичних виразних можливостей утворення такого типу видовищного театрально-хорового синтезу проявляє шляхи новітнього трактування хорового жанру в сучасному академічному виконавстві.

Результати. Аналіз театралізованого виконання проекту «Симфонічні танці Мирослава Скорика» камерним хором «Київ» виявляє композиційні і драматургічні риси, які створюють цілісність сюїтно-циклічної форми: застосування принципів хорового театру в усіх трьох контрастних частинах; наявність різноманітних інтонаційних арок у циклі та єдиної драматургічної лінії розгортання образів: дует з хором («Іспанський танець») - камерний дует («Східний танець») - фінальна хорова сцена («Карпатський танець»); виявлення серединної функції «Східного танцю», який контрастує з крайніми частинами завдяки введенню сопілки та інших ударних інструментів та відсутності хорових ритмічних аранжувань; зростання драматургічної ролі солістів в усіх частинах; тяжіння до динамізації й крещендування у формотворенні кожної танцювально-жанрової частини. Проект «Симфонічні танці» є новою яскравою вокально-сценічною інтерпретацією оркестрових композицій М. Скорика. Він демонструє розширення вокально-технічних й художньо-образних ресурсів хорового виконавства через відтворення у вокальних партіях інструментальних інтонацій, що зберігають специфіку змісту музичного «оригіналу», демонструють відчуття його жанрової природи та витончене й високохудожнє розуміння нових можливостей для презентації відомих творів, що їх надає хоровий театр.

Ключові слова: хорова театралізація, хоровий театр, музика Мирослава Скорика, творча діяльність Миколи Гобдича, камерний хор «Київ», проект «Симфонічні танці Мирослава Скорика».

Annotation

S. Vavryshchuk. Creative Postgraduate Student at the Department of Choral Conducting Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music (Kyiv, Ukraine)

Choral theatricalization of works of instrumental genesis (on the example of the project «symphonic dances of Myroslav Skoryk» of the chamber choir «Kyiv»)

The purpose of the work is to identify the features of choral theatrical performance of "Symphonic Dances" by M. Skoryk performed by the Municipal Academic Chamber Choir "Kyiv".

The research methodology is based on an integrated approach, which includes genre-style, structural-semantic, intonation, choral methods of analysis. The scientific novelty is determined by the coverage of the peculiarities of theatricalization choral translation of orchestra works as a promising trend of modern Ukrainian choral theater. For the first time, the object of research is the original performance interpretation of M. Skoryk's symphonic works by the chamber choir "Kyiv". The selected work was first considered as a phenomenon of "choral theater" - a powerful direction of modern choral art, which is based on the stage interpretation of the choir as the main participant in the action and the multifunctionality of the participants of vocal and stage action. Identification of expressive-linguistic techniques and semantic expressive possibilities of formation of this type of spectacular theatrical-choral synthesis shows the ways of the latest interpretation of the choral genre in modern academic performance.

Conclusion. Analysis of the theatrical performance of the project "Symphonic Dances of Myroslav Skoryk" by the chamber choir "Kyiv" reveals compositional and dramatic features that create the integrity of the a suite-cyclical form: the application of the principles of choral theater in all three contrasting parts; the presence of various intonation arches in the cycle and a single dramatic line of image development: duet with choir ("Spanish Dance") - chamber duet ("Eastern Dance") - final choral scene ("Carpathian Dance"); identification of the middle function of "Oriental Dance", which contrasts with the extreme parts due to the introduction of pipes and other percussion instruments and the lack of choral rhythmic arrangements; the growing dramatic role of soloists in all parts; the tendency to dynamize and crescendo in the formation of each dance and genre part. The project "Symphonic Dances" is a new bright vocal-stage interpretation of M. Skoryk's orchestral compositions. He demonstrates the expansion of vocal-technical and artistic-figurative resources of choral performance through the reproduction in vocal parts of instrumental intonations that preserve the specifics of the content of the musical "original", demonstrate a sense of its genre nature and a refined and highly artistic understanding of new opportunities for the presentation of famous works provided by choral theater.

Key words: choral theatricalization, choral theater, music by Myroslav Skoryk, creative activity of Mykola Hobdych, chamber choir "Kyiv", project "Symphonic Dances of Myroslav Skoryk".

Актуальність теми дослідження

Пошуки нових форм утворення дієвої комунікаційної ситуації активно відбуваються у сфері хорового виконавства останньої чверті ХХ - першої чверті ХХІ ст. Серед магістральних напрямків зміни традиційних виконавських моделей для утворення нових типів спілкування «виконавець»-«слухач» чільне місце займають принципи театралізації хорового твору. Прийоми театралізації залучають у свої виступи такі провідні хорові колективи України як Національна заслужена академічна капела «Думка», Національний заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки, Муніципальний академічний камерний хор «Київ», Муніципальний академічний камерний хор «Хрещатик», Муніципальна академічна хорова капела «Орея» та інші.

Для найменування цього потужного мистецького напрямку, що виявляється в академічному хоровому мистецтві останніх десятиліть, затверджується поняття «хоровий театр» (Киреева, Кириленко, Кошкарева, Мостова, Овчинникова та ін.). Власне визначення «хоровий театр» вказує на синтетичну природу мистецького феномену, що утворений традиціями хорового співу (і професійного, і народного) та прийомами його театралізації. Головною драматургічною одиницею в хоровому театрі виступає камерний хор, який виконує нові функції у формуванні ефектного видовища, що його якостями виступають «наявність яскравих вокальних тембрів, вміння учасників співати у хорі, ансамблі та соло; артистизм, сценічна пластичність та рухливість» (Овчинникова, 2009: 15).

Особливого значення у хоровому театрі набуває нове ставлення до створення простору звучання. Природньо, що затверджуються нові вимоги до творців цього простору - до самих хористів, які стають «хоровими артистами», які мають демонструвати «здатність до перевтілення, пластичність, свободу пересування по сцені» (Овчинникова, 2006: 176). Все це є можливим тільки за умови індивідуального виявлення кожним виконавцем артистичних рис, що є вкрай непростим завданням, адже професійне вокальне інтонування забирає значну частку зусиль, уваги та психо-емоційного контролю. В умовах розширення виконавських повноважень категорії часу, простору та руху постають нероздільно пов'язаними у нових типах комунікаційних моделей, що їх утворює «хоровий театр». Тож, музичний твір розгортається за новими правилами. Ю. Мостова наголошує: «У звичайному музичному творі на перший план виступають умовні форми часу, простору та руху. Театралізовані твори відрізняються тим, що в них ці умовні форми стають реальними (окресленими, зримими, рельєфними)» (Мостова, 2003: 10).

Нові якості хорових партитур вимагають значного розширення принципів їх виконавської реалізації. Зокрема, Н. Кошкарьова зазначає: «Феномен хорового театру - синтез опери, хореографії, ораторії, мюзиклу, драматичного театру. Хоровий театр відкриває можливості нових акустичних прийомів: сценічний рух виконавців тягне за собою рух джерел звуку, стереофонічні, антифонні ефекти» (Кошкарева, 2007: 25-26). При цьому важливим джерелом оновлень, як вказує дослідниця, стають різні види міжжанрового синтезу (через єднання ораторіальних, оперних та симфонічних жанрових принципів).

Вплив симфонічних жанрів значно збагачує звукові й фактурні параметри хорових творів і виявляється через барвисті звукові ефекти, поєднання різних типів звуків та манер звуковидобування (крик, шепіт, свист, глісандо)Останнє не в останню чергу пов'язане зі зміною естетико- стильових орієнтирів у музиці ХХ століття., що виходять за межі традиційного вокального інтонування, контрастні зіставлення на різних рівнях музичної композиції (регістрів, динамічних нюансів, штрихів тощо).

Одним із яскравих прикладів розширення виразових можливостей хору через звернення до перекладення інструментальних творів є творчий проєкт «Симфонічні танці М. Скорика», здійснений Муніципальним камерним хором «Київ», прем'єра якого відбулася на фестивалі «Київ Музик Фест-2021» у Національній філармонії України (автор ідеї та диригент-постановник Микола Гобдич, режисер Сергій Архипчук, хореограф Євген Чернов).

Попри значну увагу дослідників до творчості М. Скорика, особливостей виконання його музики в сучасному мистецькому просторі, названий проект камерного хору «Київ» поки залишається поза фокусом музикознавчих інтенцій, не зважаючи на великий успіх та визнання твору публікою. Тож, мета роботи - виявити риси хорової театралізації «Симфонічних танців» М. Скорика у виконанні Муніципального академічного камерного хору «Київ». Методологія дослідження побудована на комплексному підході, який включає жанрово-стильовий, структурно-семантичний, інтонаційний, хорознавчий методи аналізу. Наукову новизну визначає висвітлення особливостей театралізації хорових перекладень оркестрових творів як перспективної тенденції сучасного українського хорового театру. Вперше об'єктом дослідження постає оригінальна виконавська інтерпретація симфонічних творів М. Скорика камерним хором «Київ». Обраний твір розглянуто як феномен «хорового театру» - потужного напрямку сучасного хорового мистецтва, основу якого становить сценічне трактування хору як головного учасника дії та багатофункціональність учасників вокально-сценічного дійства. Виявлення експресивно-мовних прийомів та семантичних виразних можливостей утворення такого типу видовищного театрально-хорового синтезу проявляє шляхи новітнього трактування хорового жанру в сучасному академічному виконавстві.

Виклад основного матеріалу

Проект «Симфонічні танці М. Скорика» з'явився з ініціативи художнього керівника та головного диригента камерного хору «Київ» Миколи Гобдича. Творча діяльність видатного митця сучасності визначає важливі напрямки розвитку національного хорового виконавства. За відомостями Т Гусарчук, за часи керівництва камерним хором «Київ» (з 1991 року), диригентом здійснено більше 1000 концертних виступів більш ніж у двадцять одній країни (Гусарчук, 2012: 234). Така плідна діяльність дозволяє дослідниці Л. Руденко говорити про особливу «високу місію М. Гобдича та хору “Київ”» у сучасному світі та порівнювати її «з місією видатного українського диригента Олександра Кошиця» (цит. за: Гусарчук, 2012: 234). Постійне розширення репертуару хору обумовлює невпинний пошук нових мистецьких рішень та звернення до неочікуваних в хоровому виконавстві музичних артефактів. Саме такою репертуарною «родзинкою», що значно збагачує виконавську палітру хору «Київ», постає здійснене М. Гобдичем перекладення власно обраних і скомпонованих у драматургічну цілісність відомих оркестрових творів танцювального жанру М. Скорика.

Таблиця 1

«Іспанський танець» М. Скорика. Структура першого розділу (до тріо)

Створений М. Гобдичем цикл хорових перекладень «Симфонічні танці» складається з трьох частин: «Іспанський танець» (із сюїти з музики до драми «Камінний господар» Лесі Українки), «Східний танець» (інструментальний номер «Повільний танець» з фіналу першої дії опери «Мойсей»), «Карпатський танець» (вільна обробка й перекладення тем з «Карпатського концерту»). М. Гобдич організовує цикл за традиційним принципом контрасту: швидко - повільно - швидко. Власне назва твору «Симфонічні танці» підкреслює його жанрову основу - танець. Автор перекладення обирає яскраві зразки танців у творчості М. Скорика, а звернення до принципів хорового театру дозволяє створити наскрізну сюїтну драматургію, де «Іспанський танець» - це драматична зав'язка, «Східний танець» - повільний, ліричний діалог, а «Карпатський танець» -динамічна масова хорова сцена. Розглянемо кожну частину циклу більш детально, прослідковуючи особливості жанрового перекладення М. Гобдичем інструментального оригіналу танців М. Скорика в ефектну хорову композицію та прийоми їх театралізації.

Перша частина скомпонованого М. Гобдичем триптиху - «Іспанський танець» М. Скорика. В оригіналі це яскрава композиція для струнного оркестру, в якій відтворено іспанський колорит. За формою твір представляє складну тричастинну форму з серединою типу тріо, що є типовим для танцювального жанру і продовжує давню традицію його функціонування в академічній музиці (починаючи від доби бароко). Вся композиція презентує контраст двох основних тем: танцювальній темі крайніх розділів (у ритмі фанданго) протиставлена тема тріо (болеро).

Перший розділ написаний у двічі повтореній двочастинній формі, в якій друга частина при повторі значно варійована (табл. 1).

Метроритмічні, гармонічні й фактурно-темброві ознаки першого розділу цього танцю покликані передати «іспанський колорит»: гострий ритм фанданго, домінантовий лад (термін І. Способіна) від е, гармонія, яка базується на співставленні тризвуків та їх паралелізмі; відтворення у струнних гітарного звучання (мелодія проводиться arco, а супровід - pizzicato) тощо. Увесь цей розділ побудований як постійне динамічне і фактурне крещендо, що також має «іспанське» забарвлення. Показовим і важливим для хорової обробки буде те, що в оригіналі М. Скорик виокремлює дует двох скрипок solo, посилюючи експресивний іспанський колорит.

Другий розділ танцю - середина типу тріо, написана у двочастинній формі, має метроритмічні ознаки болеро. Цей розділ контрастує з попереднім розділом через зміну темпу (Allegro con brio замість Moderate), відсутність solo скрипок, оновлення ритмічних і мелодичних малюнків і, в цілому, фактури. Але цей контраст скоріше умовно-додатковий, як ще одне проявлення дії у танцювальній сцені.

Третій розділ танцю - фактурно-динамізована і скорочена реприза (Tempo I). Структура цього розділу трансформується в тричастинну (a - b (a₁) - a), що підсилює значення першої теми танцю (а).

М. Гобдич, створюючи яскраве хорове перекладення, дуже уважно ставиться до оригіналу М. Скорика і максимально зберігає фактуру і структуру твору. У трактуванні диригента це темпераментна, сповнена експресії музична сцена, що викликає широкий спектр асоціацій з іспанською культурою, популярними сюжетами, а також «музичною Іспанією», представленою на європейській оперній сцені. Звертаючись до принципів хорового театру, диригент трактує «Іспанський танець» як оперну мізансцену з двома солістами і хором. Зберігаючи тип фактури оркестрового оригіналу, М. Гобдич знаходить її нове хорове втілення.

Так, протягом першого розділу всі голоси хору інтонують матеріал на склади «пом-пом», що художньо відтворює особливості струнного pizzicato в оригіналі у М. Скорика і представляє хорове втілення тематичних елементів фактури.

М. Гобдич, як диригент, тонко відчуває особливості відмінностей хорового інтонування на різні склади і активно використовує цей прийом. На початку середнього розділу в партіях додаються склади «тра-ла-ла, ла-ла, ла-ла». Це посилює контраст тріо і крайніх розділів, а через нові склади («тра-ла-ла») утворює стійкі асоціації до опери «Кармен» Ж. БізеЧерез партію головної героїні опери. і посилює іспанський колорит танцю. В репризі повертається початкове хорове інтонування, що вдало підкреслює репризну функцію розділу.

У драматургічному плані для «Іспанського танцю» є дуже важливими протиставлення солістів і хору. У виконанні підхоплено ідею М. Скорика з двома солюючими скрипками в першій частині і вибудувано першу частину і тріо як діалогічну сцену, дует солюючих альта і тенора з хором, що вже нагадує (навіть без хорового театру) оперну мізансцену. Це вдається тому, що диригент обирає один жіночій голос (альт) і один чоловічій (тенор). Саме таке співставлення голосів є типовим для опери і створює величезне коло варіантів для виконавських інтерпретацій, активізуючи асоціативні зв'язки.

Таблиця 2

«Повільний танець» М. Скорика. Схема структури