Микола Лисенко і Михайло Вериківський: перехресні інтенції творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії, теорії музики та методики музичного виховання

Микола Лисенко і Михайло Вериківський: перехресні інтенції творчості

Прокопович Тетяна Юріївна,

кандидат мистецтвознавства, доцент

Мета статті - розкрити спільні духовно-ціннісні погляди представників різних генерацій українських композиторів шляхом порівняльного аналізу життєтворчості М. Лисенка і М. Вериківського. Застосування історичного, компаративного, жанрово-стильового методів дослідження дозволяє осмислити процес утвердження національного музичного мистецтва у вирі суспільно-політичних подій другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття. Наукова новизна пропонованої роботи полягає у висвітленні композиторської, диригентської, виконавської, педагогічної, фольклористичної, музично-теоретичної та музично-громадської діяльності М. Лисенка та М. Вериківського, які в складних історичних реаліях імперської і радянської влади виступили незламними провідниками українського культурного руху. Висновки. Відзначено, що талант митців із різних регіонів України - Полтавщини (М.В. Лисенко) і Волині (М.І. Вериківський) - максимально розкрився у Києві. Гуртування співвітчизників довкола піднесення національної самосвідомості і збереження історичної пам'яті українського народу, визначили багатогранну діяльність ключових постатей вітчизняної музичної культури. Опрацювання українського фольклору, музична інтерпретація Шевченкового слова стали важливим чинником етноідентифікації композиторів. Для кожного з цих авторів провідними були вокально-хоровий і оперний жанри. Зближує М. Лисенка і М. Вериківського відкритість до жанрових новацій на засадах відповідності національних музичних зразків європейським стандартам. З'ясовано, що самобутній стиль українських композиторів сформувався у загальному контексті художньо-естетичних орієнтирів епохи. Романтична ґенеза творчості М. Лисенка істотно відрізняється від модерністських шукань М. Вериківського. Суголосні у ідейних принципах вони виявили самостійність і новизну художніх рішень. В цьому проявляється природна еволюція української композиторської школи першої половини ХХ століття.

The key words: життєтворчість, інтенція, національна композиторська школа, пасіонарна особистість, романтизм, модернізм.

Prokopovych Tetiana, Ph.D. of Art, Associate Professor, Assosiate Professor of Department of History, Music Theory and Methodology of Music Education of Rivne State University of Humanities

Mykola Lysenko and Mykhailo Verikivsky: the crosscurrent intensions of the creativity

The purpose of this characterized scientific article is to reveal the the compatibility of the spiritual and value beliefs of the various composer generations of Ukrainian academic classical music arises on the example of the comparative analysis of the life-creativity of distinguished composers a namely Mykola Lysenko and Mykhailo Verikivsky. The application of historical, comparative, genre-stylistic scientific methods of research allows us to understand the process of establishing the national musical art in the vortex of socio-political events of the second half of XIX^th and first half of XX^th century. The scientific novelty of this represented investigative article consists in highlighting the composer, conductor, performing, pedagogical, folkloristic, music-theoretical and music-social activities of famous masters M. Lysenko and M. Verikyvskyi, who in the complex historical realities of imperial and Soviet power acted as indomitable leaders of the Ukrainian cultural movement. Conclusions. The brilliant artists' talent from different regions of Ukraine (Mykola Lysenko from Poltava region and Mykhailo Verikivsky from Volyn region) was opened maximally in Kyiv. The Ukrainian folklore's development, the musical interpretation of renowned, legendary Shevchenko's words, became an important factor in the ethno identification of the composers. The vocal-choral and operatic genre were the priority for both authors. The openness to genre innovations gets closer M. Lysenko and M. Verikivsky. It is absolutely logical that the original creative musically artistic style of distinguished Ukrainian academic classical composers was formed in the general context of the era.

Mykola Lysenko's romantic genesis of creativity differs significantly from Mykhailo Verikivsky's modernist research.

The key words: life-creativity, intension, national composer school, passionate personality, romanticism, modernism.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасному українському музикознавстві досить часто і широко застосовується метод порівняльної типології творчості видатних композиторів. З'ясування спільного в художньо-естетичних позиціях митців дає можливість краще виявити самобутність кожного. Подібність тематики і розбіжність її індивідуально-авторських інтерпретацій свідчить про об'єктивну закономірність музично-історичного процесу, розкриває природу творчого мислення. Синхронне і діахронне зіставлення багатогранної мистецької діяльності провідних діячів у національній музичній культурі маркує дивовижну точку перетину творчих інтенцій композиторів на художньо-концепційному, жанровому і стильовому рівнях.

Актуальність дослідження полягає у порівняльному аналізі життєтворчості діячів української культури - Миколи Лисенка і Михайла Вериківського. Хоч вони належать до різних вікових генерацій, привертає увагу спорідненість їх етичних і естетичних переконань. Це підкреслює генетичний зв'язок між представниками української музичної культури і значення національної традиції в різних соціокультурних контекстах.

Огляд літератури. На успадкування М. Вериківським лисенківських настанов щодо утвердження і піднесення української музичної культури вказує Р. Скорульська у статті «М. Лисенко та М. Вериківський» [10, 69].

Прикметно, що порівняння творчості М. Вериківського з його попередниками чи сучасниками виявились одним із критеріїв оцінювання мистецьких здобутків композитора. Спершу в художній літературі і критиці композиції М. Вериківського зіставляли із зарубіжною музикою. Так, у романі «Честь» (1929)

Михайло Могилянський вказав на зв'язок творів українського композитора з «німецькою експресіоністичною музикою» [8, 98]. Максим Рильський відчув «відгомони Чайковського» в опері «Наймичка», але тут же визнав важливу ознаку стилю М. Вериківського - «творчу самостійність» [9, 343]. Згодом музикознавці - Д. Гаркавенко, А. Кармазін, І. Пясковський,

Т. Романишина, Р. Скорульська - здійснили порівняльно- типологічний аналіз його композиторської творчості. З'ясовуючи міру подібності творчих індивідуальностей, автори публікацій обирали різні аспекти «митецьких паралелей», зокрема: жанрово-тематичний (М. Вериківський - М. Мусоргський), естетико-стильовий (М. Вериківський і Б. Яворський, О. Скрябін, М. Рославець, Б. Барток, О. Мессіан, М. Скорик, М. Лисенко).

Дослідники наголошують на відповідності естетико-стильових засад творчості українського композитора загальноєвропейським художнім тенденціям. Тим часом зіставлення життєдіяльності представників різних поколінь української музично-професійної школи в аспекті «митець і епоха» дозволить розкрити спільність духовно-творчих ідеалів композиторів, визначити внесок кожного з них у вітчизняну мистецьку спадщину.

Мета статті - виявити перехресні інтенції творчості М. Вериківського і М. Лисенка, а також з'ясувати роль композиторів в українському культурному процесі у складні періоди національної історії.

Об'єкт дослідження - багатогранна творча діяльність знакових постатей української музичної культури другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття, а предмет - духовно-національна спорідненість М. Лисенка та М. Вериківського як чинник розвитку української композиторської школи.

Виклад основного матеріалу

У життєвих долях М. Лисенка (1842 - 1912) і М. Вериківського (1896 - 1962) багато спільного, хоч між датами народження композиторів більш як півстоліття і творча діяльність кожного розгорталась у різних суспільно-політичних умовах. М. Лисенко працював у царській Росії, а М. Вериківський в Радянському Союзі. Проте їх зближує лідерська роль в національному культурному русі, що спричиняла конфлікт із владою. Подібність художніх індивідуальностей відчутна з відгуків про них сучасників. Так, у часописі «Рада» С. Єфремов склав промовисту характеристику М. Лисенка: «Образ вічно молодої душі, що була Інтимною Силою українського руху, його вогнем і живим зв'язком, що збирала порізнених в єдиний гурт» [3, 5].

Суголосну оцінку діяльності молодшого представника вітчизняної музичної культури дав М. Грінченко: «Скрізь, де йде рух за українську музику, ми чуємо ім'я Вериківського, бо він найактивніший із сучасних композиторів» [4, 46].

Активна національна і громадянська позиція, гідна подиву різносторонність творчих інтересів і багатогранність діяльності М. Лисенка та М. Вериківського характеризує їх як пасіонарних особистостей. Життєві сили і творчу енергію вони спрямовували на користь всієї нації. Мультимузиканти - в одній особі композитор, хормейстер, педагог, виконавець, фольклорист, науковець - напрочуд гармонійно взаємодоповнювали різні форми діяльності. Обидва мали природну здатність прислухатись до запитів суспільної дійсності й акумулювати потужний потенціал заради досягнення високих цілей.

Подвижники української культури звершували колосальну суспільну роботу. Їх роль у національній історії велика і знакова. Перебуваючи в епіцентрі культурно-громадського життя Києва, обидва композитори доклали багато зусиль для згуртування творчої інтелігенції, для збереження і розвитку національного мистецтва. Цікаво, що в помешканнях композиторів часто збиралися однодумці. Тісна дружба поєднувала М. Старицького і М. Лисенка, М. Вериківського і М. Рильського. Співпрацюючи, вони значно збагатили золотий фонд українського музичного мистецтва.

Загалом коло спілкування композиторів - широке і різнобічне. Серед друзів і соратників є політики, вчені, артистична еліта України. Це ключові постаті національно-культурного відродження кінця ХІХ - початку ХХ століття (М. Старицький, М. Драгоманов, В. Антонович, І. Франко, О. Пчілка, Л. Українка, К. Стеценко, М. Заньковецька) та, відповідно, «розстріляного відродження» 1920-х років (П. Козицький, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Л. Курбас, А. Петрицький, В. Верховинець). До того ж, М. Лисенко і М. Вериківський вшановували відомих діячів національної художньої культури і поширювали в суспільстві їх творчість. У цьому вони вбачали «потужний засіб піднесення громадянської свідомості» [8, 421]. М. Лисенко заснував першу всеукраїнську організацію «Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т.Г. Шевченку в Києві» (1906), очолив «Київський український клуб» (1908). Натомість, М. Вериківський був одним із членів Правління, а деякий час Головою правління Київської філії Музичного Товариства пам'яті М. Леонтовича (1924). Ці громадсько-мистецькі об'єднання стали флагманами українського культурного відродження, нарівні зазнавши ідеологічного тиску. Так, Російській імперській владі видались протиурядовими організовані М. Лисенком заходи із вшанування Т. Шевченка. Як відомо, обійшлося без кримінальної справи щодо закриття «Київського українського клубу». Ідея примноження національних цінностей завдяки діяльності МТЛ не узгоджувалась з планами радянських ідеологічних структур, під тиском яких припинила існування одна із найпотужніших музично-громадських організацій 1920-х років.

У складній політичній ситуації, чужій до всього українського, обидва митці дотримувалися вираження в музиці національного духу. Художньо-світоглядна близькість композиторів простежується у влучній оцінці їх доробку в сучасних музикознавчих студіях. Так, Л. Корній відзначає, що для М. Лисенка «головною була національна визначеність його музики» та «створення індивідуального стилю з виразною національною специфікою» [6, 17]. Нараз О. Давидова називає М. Вериківського одним із «найяскравіших виразників національного художнього світобачення» [2, 71]. У композиторських звершеннях М. Лисенка і М. Вериківського певною мірою моделюється перехрестя історичних шляхів України - між Заходом і Сходом, інноваціями і традицією.

Сумірним для двох композиторів є жанрово-тематичний спектр творчості. Національна тематика переважає в композиторському доробку видатних музикантів. Лідія Корній вказує на майстерність відтворення Лисенком народного характеру та розробки історичної теми в опері «Тарас Бульба». «За розкриттям у музиці української народної сфери (тематики, образів), за використанням фольклору та його перевтіленням, творчість М. Лисенка стала надихаючим зразком для композиторів наступних поколінь, його послідовників», - відзначає дослідниця [5, 14]. З цієї точки чітко прокреслюється перспектива наступника. В композиторській творчості М. Вериківського головне місце посідає національно-історична тема.

Особливо його надихали героїчні події історичного минулого українського народу, уособлені в постатях Ярослава Мудрого (монолог), Марусі Богуславки (ораторія «Дума про дівку-бранку»), Івана Гонти і Максима Залізняка (хорова фантазія «Гайдамаки»), Петра Конашевича-Сагайдачного (симфонічна поема). Розпочавши розробляти національно-історичну тематику ще у студентські роки (1919 - неспокійний час громадянської війни), композитор не відступав від неї до кінця життя.

Оновлення і збагачення жанрової палітри національної професійної музики значною мірою зближує М. Лисенка і М. Вериківського. Кожен із них в історії української музичної культури посідає почесне місце фундатора нових жанрів. Варто вказати, що деякі наміри М. Лисенка втілив у своїй творчості М. Вериківський. Так, в останніх листах М. Лисенко писав, що розпочав роботу над балетом. Але творцем українського балету на національній основі став М. Вериківський. Його «Пан Каньовський» (1931), написаний на сюжет народної балади, «об'єднав два зустрічні струмені - театралізація українського народного танцю та насичення фольклорними інтонаціями класичного танцю» [7, 152].

Зацікавлення М. Вериківського українською народною музикою, аранжування фольклорних мелодій у певному сенсі перегукується з діяльністю М. Лисенка. Збігів для порівнянь достатньо. Варто навести дві цитати з М. Рильського, які вказують на близькість композиторських почерків: «Лисенко перший своїми гармонізаціями, надрукованими в численних його збірках, подав самоцвіти нашого мелосу в золотій оправі тогочасної музичної думки» [9, 312]. У Михайла Вериківського поет підкреслює самобутність аранжування фольклорних мелодій: «Він прекрасний знавець пісні, а обробки українських народних пісень, що вийшли з-під його пера, завжди оригінальні й інтересні» [9, 344]. Разом з тим, зацікавлює учнівська інтенція М. Вериківського продовжити розпочату М. Лисенком гармонізацію народних мелодій. Це стосується передусім його студентської роботи, виконаної під керівництвом Б. Яворського і укладеної у збірку «10 обробок народних пісень». Молодий композитор творив, орієнтуючись на новітні тенденції музичного мистецтва, але це не виключає символічного нагадування 12 десятків лисенківських хорових обробок.

Загалом, хорова творчість і робота з хоровими колективами - це особливий вид мистецької творчості, який поєднує українських композиторів різних генерацій. Багато спільного між М. Лисенком і М. Вериківським у їх ставленні до національної традиції багатоголосного співу. По-перше, творчому доробку композиторів властиве жанрове розмаїття хорової музики - від мініатюри до крупної форми. Кожен із них започаткував новий хоровий жанр: М. Лисенко - кантату («Б'ють пороги»), М. Вериківський - ораторію («Дума про дівку-бранку»).

Окремо слід сказати про їх роль у розвитку хорової справи в Україні, яка здобула великий резонанс серед громадськості. Керувати хором майбутні композитори почали ще в юності - М. Лисенко працював із студентами Харківського університету, М. Вериківський - з учнями Кременецького комерційного училища. Відомо, що М. Лисенко у 90-х роках ХІХ століття, організувавши хор із учасників «Літературно-артистичного товариства», здійснив з ним концертні подорожі містами України, популяризуючи національну музику. Лисенківські починання гідно продовжили К. Стеценко, О. Кошиць. Від них естафету перейняв М. Вериківський. Він працював з аматорськими колективами на периферії, був керівником хору-студії при товаристві ім. М. Леонтовича. Пропагуючи хорове виконавство серед широких мас, М. Вериківський вже у 20-ті роки удостоївся того, щоб його ім'я почесно присвоювали собі співочі колективи, зокрема Остерський хор ім. М. Вериківського (1921) [1, 134].

Михайло Іванович дбав про розвиток професійного хорового виконавства. Він став одним із засновників хормейстерської освіти в Україні. Його багатолітня педагогічна діяльність на факультеті хорового диригування Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського (1935, 1955 - 1960 - завідувач кафедри хорового диригування) переконливо свідчить про цілеспрямовану й системну фахову підготовку майбутніх керівників співочих колективів. Серед його учнів - відомі хорові диригенти Михайло Антків, Євген Мариківський, Валентин Мальцев, Микола Щоголь.

Варто згадати, що М. Вериківський, як і М. Лисенко, ініціював відкриття музично-освітніх закладів. Двох композиторів споріднює діяльність із розвитку в Україні музичного професіоналізму. Про спільність їх музично-педагогічних поглядів свідчить викладання М. Вериківського в музично-драматичному інституті ім. М.В. Лисенка (1922 - 1928), утвореному на базі лисенківської музично-драматичної школи. Крім того, в буремні роки національно-культурного будівництва М. Вериківський брав активну участь у відкритті Київської народної консерваторії (1919), викладав на Педагогічних курсах ім. Б. Грінченка.

Порівнюючи творчі досягнення видатних діячів української музичної культури, виявляємо центральну вісь, яка пролягає між М. Лисенком і М. Вериківським. Ідеться про звернення до української класичної поезії - Л. Українки, І. Франка, В. Самійленка, Олександра Олеся, та передусім - про композиторське осягнення творчості Т. Шевченка. Цікаво, що зв'язок із Кобзарем для обох українських музик мав національно-ментальний і творчий виміри. Багато наукових студій (Л. Корній, О. Козаренко та ін.) присвячені з'ясуванню подібності психологічних натур Т. Шевченка і М. Лисенка. М. Вериківський продовжує цю лінію розвитку національної духовності.

Музична інтерпретація шевченківських образів і тем для обох композиторів мала не епізодичний, а перманентний характер. Як відомо, М. Лисенку належить роль зачинателя музичної шевченкіани (солоспіви, кантати, хори). М. Вериківський значно розширив жанрово-стильовий горизонт музичного прочитання шевченківських текстів: опери «Наймичка» і «Сотник», хорова фантазія «Гайдамаки», поема для баса в супроводі симфонічного оркестру «Чернець». На думку М. Рильського, ці твори М. Вериківського засвідчують «чудесне обрамлення шевченківського тексту, зроблене впевненою рукою майстра і продиктоване глибоким розумінням поета і епохи» [9, 344].

Отже, подібність життєтворчих принципів композиторів не стримувала пошуку різних форм самовираження, що підтверджує своєрідність і неповторність художніх результатів. Тут мимоволі постає питання авторського стилю як поєднання суб'єктивно- об'єктивних факторів - таланту і художніх тенденцій епохи. М. Лисенко у своїй музиці послідовно розвивав засадничі принципи романтизму ХІХ століття. Тим часом, творчу уяву М. Вериківського полонили ідейно-художні шукання доби модернізму. Суголосні за ідейними принципами, вони зумовили самостійність і новизну композиторських рішень. Типологічні порівняння цікаві тим, що надають можливість увиразнити індивідуальний профіль митця, пізнати його духовний світ і висвітлити самобутній авторський стиль.

Зв'язок між різними поколіннями української інтелігенції демонструють твори меморіального змісту М. Вериківського. Він написав композиції присвячені Миколі Віталійовичу - «Реквієм світлій пам'яті М. Лисенка» на сл. М. Вороного (1922), а у співавторстві з П. Козицьким кантату «Микола Лисенко» на сл. М. Рильського (1942). В національній композиторській практиці жанр музики in memorian започаткував М. Лисенко.

композитор лисенко вериківський

Висновки

Творчість М. Лисенка і М. Вериківського - це ланки одного ланцюга, природної еволюції української композиторської школи, що у періоди суспільних потрясінь і трагедій зуміла розвинути матрицю національної музичної культури та розширити її жанрово - стильові обрії. Незважаючи на те, що митці жили і діяли в різні епохи, спільною для них була національно-громадянська позиція, втілена у багатьох творчих іпостасях. Для нащадків відомі українські композитори стали прикладом самопожертви, соборності, солідарності.

Перспективи дослідження теми вбачаються у вивченні духовно- творчої спадкоємності між представниками різних генерацій української академічної композиторської школи.

Список використаних джерел і літератури

1. Бугаєва О.В. Архівна спадщина Музичного товариства ім. М.Д. Леонтовича. Київ: НБУВ, 2011. 388 с.

2. Давидова О. Михайло Вериківський: пошук шляху. Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київ, 2014. Вип. 112. С. 66-72.

3. Єфремов С. Інтимна сила. Рада. 1912. 29 жовтня. С. 5-6.

4. Камінська К.С., Бенера В.Є. Творчість Михайла Вериківського в контексті сучасних наукових досліджень. Актуальні проблеми мистецької педагогіки. Хмельницький: ХГПА, 2014. Вип. 3. С. 46-52.

5. Корній Л.П. Микола Лисенко як творець української національної моделі романтичного стилю. Часопис Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського. Київ, 2012. №2 (15). С. 11-18.

6. Корній Л.П. Тарас Шевченко і Микола Лисенко: націокультурні та музично - стильові рефлексії. Часопис Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського. Київ, 2014. №1 (22). С. 15-25.

7. Мерлянова О.А. Вплив народного танцю на розвиток національного балету першої половини ХХ ст. Гілея. Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. Вип. 56 (№1). С. 150-154.

8. Могилянський М. Честь. Вбивство. Вибране. Київ: ВЦ «Академія», 2015. 208 с.

9. Рильський М.Т. Мистецтвознавчі статті. Зібрання творів: у 20 т. Т.15. Київ: Наук. думка, 1986. 544 с.

10. Скорульська Р.М. Лисенко і М. Вериківський. Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х. Київ: НМАУ ім. П. Чайковського, 1996. С. 69-72.

11. Щурова Н.С. Михайло Вериківський. Київ: Музична Україна, 1972. 52 с.

References

1. Buhaieva, O. V. (2011). Arkhivna spadshchyna Muzychnoho tovarystva im. M.D. Leontovycha. Kyiv: NBUV [in Ukrainian].

2. Davydova, O. (2014). Mykhailo Verykivskyi: poshuk shliakhu. Naukovyi visnyk NMAUim. P. I. Chaikovskoho, 112, 66-72 [in Ukrainian].

3. Yefremov, S. (1912). Intymna syla. Rada, 29/10. 5-6 [in Ukrainian].

4. Kaminska, K.S., Benera, V.E. (2014). Tvorchist Mykhaila Verykivskoho v konteksti suchasnykh naukovykh doslidzhen. Aktualni problemy mystetskoi pedahohiky, 3, 4652 [in Ukrainian].

5. Kornii, L.P. (2012). Mykola Lysenko yak tvorets ukrainskoi natsionalnoi modeli romantychnoho styliu. Chasopys Natsionalnoi muzychnoi akademii im. P.I. Chaikovskoho, 2 (15), 11-18 [in Ukrainian].

6. Kornii, L.P. (2014). Taras Shevchenko i Mykola Lysenko: natsiokulturni ta muzychno-stylovi refleksii. Chasopys Natsionalnoi muzychnoi akademii im. P.I. Chaikovskoho, 1 (22), 15-25 [in Ukrainian].

7. Merlianova, O.A. (2012). Vplyv narodnoho tantsiu na rozvytok natsionalnoho baletu pershoi polovyny 20 st. Hileia, 56 (1). 150-154 [in Ukrainian].

8. Mohylianskyi, M. (2015). Chest. Vbyvstvo. Vybrane. Kyiv: «Akademiia» [in Ukrainian].

9. Rylskyi, M.T. (1986). Mystetstvoznavchi statti. Zibrannia tvoriv: u 20 t. T.15. Kyiv: Nauk. Dumka [in Ukrainian].

10. Skorulska, R.M. (1996). Lysenko i M. Verykivskyi. Mykhailo Ivanovych Verykivskyi: pohliad z 90-kh., 69-72 [in Ukrainian].

11. Shchurova, N.S. (1972). Mykhailo Verykivskyi. Kyiv: Muzychna Ukraina [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru