Артистизм та закономірності його втілення у виконавській діяльності музиканта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра хореографії та мистецтвознавства

Львівського університету ім. Івана Боберського

Артистизм та закономірності його втілення у виконавській діяльності музиканта

Кисляк Богдан Миколайович,

кандидат мистецтвознавства, викладач

Метою статті є визначення низки особливостей артистизму та закономірностей його втілення у професійній виконавській діяльності музиканта-виконавця. Методологія презентованого дослідження ґрунтується на міждисциплінарному синтезі, поєднує досягнення музикознавства, педагогіки, естетики та психології. Основні визначення сформульовані на основі аналізу робіт з історії та практики баянно-акордеонного мистецтва, свідчень академічних музикантів-виконавців, а також власних професійних спостережень. Наукова новизна пропонованої роботи полягає в особливості підходу дослідження явища артистизму та закономірностей його втілення у виконавській діяльності на прикладі академічної баянно-акордеонної музики. Вперше зроблено спробу класифікувати артистизм згідно із запропонованими типами, для чого використовувалася спеціальна методика, що спирається на міждисциплінарний синтез, узагальнення даних досліджень у суміжних наукових дисциплінах. Висновки. Встановлено, що артистизм має надзвичайну значущість в професійному музично-виконавчому мистецтві. Адже будучи відображенням внутрішніх особистісних якостей та професійної майстерності музиканта-виконавця, він несе у собі надзвичайно значущу інформацію, перш за все для слухача, покликану додатково висвітлювати музичний художній образ, надавати йому відповідного динамізму та певної візуальної доступності. Спираючись на вищеозначені результати дослідження, на нашу думку, артистизм - це прояв внутрішньої активності та творчої сутності митця-виконавця, що є сильним засобом музично-психологічного впливу на слухачів концертної зали. Феномен артистизму в сучасному академічному музичному мистецтві є невід'ємною частиною процесу передачі художньої інформації, це явище постає найважливішим чинником спілкування професійних музикантів з аудиторією слухачів.

Ключові слова: артистизм, музика, художні можливості, сценічне перевтілення, сценічні рухи, музичне мистецтво, музичне виконавство.

Kislyak Bohdan, candidate of art history, teacher of Lviv Ivan Bobersky University, department of choreography and art history

Artistry and patterns of its implementation in musician's performance

The purpose of this article is the designation of the structure of artistry and the laws of its instillation in the professional performing activity of musicians. The methodology is based on an interdisciplinary synthesis, reaching the reach of music studies, pedagogy, aesthetics and psychology. The main designations are formulated on the basis of the analysis of the work on the history of the bayan-accordion art, the witnesses of musicians- viconauts, as well as the guardians of the power. The scientific novelty of this scientific work is based on the peculiarity of the approach to the manifestation of artistry and the regularities of its instillation in performing activity on the butt of bayan-accordion music. For the first time, the attempt to classify artistry was made from the protonated types, for which a special technique was won, which spire on an interdisciplinary synthesis, aggregating these achievements in various scientific disciplines. Conclusions. The analysis of scientific literature, the works of famous performers, and teachers showed the extraordinary significance of the phenomenon of artistry in musical and performing arts. A musician's artistry, being a reflection of his inner personal qualities and performance skills, carries extremely significant information, designed to additionally illuminate the musical image, to convey its dynamism and visual accessibility. Relying on the mechanisms of artistic transformation, artistry is a manifestation of the inner activity of the artist, a powerful means of musical and psychological influence. The phenomenon of artistry in the musical art is an indispensable part of the process of transferring artistic information, it is as the most important factor in communicating with that audience.

The key words: artistry, music, artistic skills, stage reincarnation, stage movements, musical art, musical performing.

Вступ

Постановка проблеми. В історії музичного мистецтва є чимало відомих виконавців, чий артистичний образ став уособленням справжньої художньої майстерності, набув відтінку легендарності, епохальності. Серед таких музикантів можна згадати Ф. Ліста, А. Рубінштейна, Ф. Шаляпіна, М. Юдіна, С. Ріхтера, М. Ростроповича та інших великих музикантів-творців. Згадка про них неминуче викликає в умах сучасників спогади про неабияку професійну чарівність цих особистостей, магічний вплив їх артистичних натур, а часом і гіпнотичний вплив на публіку. І це не випадково, оскільки справжня майстерність музиканта тягне за собою цілий комплекс особистісних якостей, серед яких артистизм стає одним із провідних. Таким чином, розкриття феномену артистичності музиканта-виконавця є однією з нагальних проблем сучасного музичного виконавства.

Актуальність дослідження. Механізм впливу відомих виконавців на слухацьку аудиторію ніколи не був предметом серйозного вивчення, як і саме поняття артистизму. Категорія артистизму завжди залишалася атрибутом художньої мови, синонімом досконалого володіння будь-яким ремеслом. Натомість важливість артистизму як феномена художньої творчості підтверджується живою практикою мистецтва, аналізом численних праць з історії музичного виконавства, необхідністю документальної фіксації культурної спадщини минулого. Усе це формує актуальність даного дослідження, становить ключові напрями наукового пошуку.

Аналіз джерел та публікацій. Упродовж ХХ - початку ХХІ століть наука поповнилася великою кількістю праць з теорії та методики розвитку артистизму, наголосимо, не лише митців театрально-сценічної діяльності, а й представників мистецько-педагогічної сфери. Зокрема, на особливу увагу заслуговують праці Л. Курбаса, В. Немировича-Данченко, М. Старицького,

К. Станіславського та ін., де означений феномен розглядається у контексті загальнокультурних категорій особистості. У музичному мистецтві артистизм досліджували з позицій: особистісно-адаптаційного комплексу виконавських засобів впливу на слухачів (Д. Белухін, І. Єргієв, В. Комаров, Я. Мільштейн, С. Савшинський, Д. Юник та ін.); одного з необхідних компонентів системи засобів спілкування виконавців зі слухачами (Л. Баренбойм, Й. Гофман, М. Давидов, Г. Коган, Л. Паньків, Ю. Цагареллі та ін.); показника професійної комунікативної компетентності митців сценічної діяльності (Н. Голубовська, С. Казачков, В. Муцмахер, А. Підгорна, І. Топчієва, Г. Ципін та ін.) тощо.

Натомість, аналіз літератури з досліджуваної проблеми вченими-практиками, а саме - Л. Повзун [4], В. Комаровим [2], О. Булатовою [1], В. Ражниковим [5], надають змогу зробити висновок, що мистецькі реалії сьогодення потребують ґрунтовного розгляду артистичних умінь з урахуванням сучасних досягнень психолого-педагогічної науки, в аспекті їх імплементації в мистецько-практичну діяльність музикантів-виконавців.

Метою статті є виявлення низки особливостей артистизму та закономірностей його втілення у професійній виконавській діяльності музиканта-виконавця.

Об'єктом дослідження є феномен артистизму в сучасному академічному музично-виконавському мистецтві, а предметом - специфіка явища артистизму в закономірностях його втілення у виконавській діяльності музиканта-виконавця.

Основний матеріал

У даний час продукт виконавської творчості відокремився від акту виконання і все частіше сприймається слухачами у вигляді численних компакт-дисків, DVD, Інтернету. Артистизм виконавця поступається колишній позиції, оскільки процес виконання перемістився з концертного залу в безлюддя і тишу радіо-, телестудій, а процес музичного сприйняття багато в чому втратив громадський характер. Ці нові форми та масштаби виконавської діяльності пред'являють до музиканта принципово інші вимоги, створюють складнощі підтримки емоційної та фізичної форми.

Таке явище як артистизм у повній мірі здатне проявитись лише на концертній естраді, де між виконавцем та слухачем утворюється зв'язок, на якість та міцність якого впливає в тому числі артистизм виконавця. Саме тому визначення атрибутики артистизму неможливе без вивчення комунікативної природи цього явища, його соціальної складової. Тому, в даній роботі використовується метод міждисциплінарного синтезу, сутність якого полягає в аналізі особливостей перебігу психічних процесів, мотиваційно-особистісних рис творчого мислення та психолого-педагогічних властивостей громадського спілкування.

У музичному сьогоденні, активно змінюється структура сучасного музичного інструментарію. Все частіше провідниками нового, сучасного у вітчизняній музичній культурі стають баян та акордеон. Універсальність цих інструментів, їх здатність існувати як у аматорському, так і професійному середовищі, відтворювати як традиційну академічну музику, так і активно розвиватися в руслі естрадно-джазового напряму, дозволяє їм суттєво розширювати поле свого художньо-естетичного, а також інформаційного впливу.

Багатоаспектність проявів феномену артистизму визначила широкий спектр стильових напрямків - від традиційно-академічного до естрадно-джазового музикування. При визначенні поняття артистизму ми виходили з конкретних особливостей сценічної поведінки, що виявляються у практичній діяльності музиканта-виконавця. Саме тому основним ракурсом наукового аналізу стало вивчення артистизму як поведінкового феномену.

Відтак, артистизм - це сукупність проявів загальної поведінки, як передача допоміжної художньої інформації слухачеві, додаткове освітлення музичного образу за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх проявів творчої активності митця.

В. Комаров наголошує, що обов'язковою умовою виникнення сценічного артистизму є здатність до перетворення та автокомунікації [2]. Уміння вживатися в художній образ, перейматися настроєм музики, а також вступати в діалог зі своїм «я» дозволяє виконавцю виробляти найбільш адекватні методи сценічного здійснення музичного матеріалу, найкоротшим шляхом налагоджувати контакт з аудиторією. За словами дослідника «...важливим фактором формування ефективної моделі сценічної поведінки є вміле використання кінетичних засобів - тілесної експресії, пластики рухів. Все це наділяє виконавця запам'ятовуванням, формує неповторний образ артиста» [2, 140].

Як наголошує Л. Повзун «від майстерності-артистизму інструменталістів значною мірою залежить заключний (катарсичний) результат художньої актуалізації твору» [4, 357].

Наголосимо, що характер проявів артистизму визначається цілою низкою факторів, серед яких найважливішими є такі властивості особистості як психічна активність та емоційність.

Психічна активність, що трактується як потяг бути діяльним, прагнення до самовираження, визначає продуктивність дії комунікативної складової концертного спілкування, ефективність контакту виконавця і слухачів. Емоційність, що розуміється як сукупність особливостей перебігу різноманітних афектів і настроїв людини, безпосередньо впливає на ступінь виразності тих чи інших проявів артистизму.

Під впливом описаних якостей особистості, а також у залежності від особливостей музики, формуються різні типи артистизму, серед яких ми спираємось на інтровертний і екстравертний, які В. Комаров [2] окреслив у своїй праці. Аналіз широкого спектру творів баянно-акордеонної літератури підтвердив правильність обраної класифікації.

Інтровертний тип артистизму найяскравіше виявляється у виконавців традиційно-академічного репертуару. Стиль поведінки таких музикантів спирається переважно на самопоглиблене переживання музики. Центр емоційного сприйняття зосереджений у сфері внутрішніх емоцій. У зв'язку із цим спостерігаються такі зовнішні прояви артистизму як стримані рухи рук, корпусу та мінімалістична міміка, адже виконавець при виконанні творів ніби звернений усередину себе.

Другий тип артистизму, екстравертний, властивий переважно виконавцям естрадно-джазової музики. Модель поведінки таких музикантів відрізняється превалюванням зовнішніх проявів сценічної активності, серед яких: розкута поза, чуттєва міміка, ефектні рухи рук та корпусу, допоміжні рухи (клацання пальцями, плескання, вистукування ритму ногою, цокання язиком, тощо). Найчастіше, однією з головних умов виконання естрадно-джазової музики є гра у положенні стоячи. Це дозволяє виконавцю вільно рухатися сценою, взаємодіяти з учасниками ансамблю, залом, демонструючи цим легкість і невимушеність процесу виконання, що, крім того, покращує контакт зі слухачем. Як зазначає І. Лисовець, «...художнє спілкування як із боку творців, так і з позиції публіки відрізняється від міжособистісного тим, що це уявний контакт. Крім того, його ціннісний потенціал значно вищий, тому і зміст комунікативних художніх здібностей ширший і складніший» [3, 63].

Цілий ряд проявів явища артистизму продиктований індивідуальними особливостями виконавців. Відмінності за рівнем психічної та емоційної активності визначають такі властивості мислення, як раціональність та емоційність. Домінування першого чи другого в структурі виконавського бачення музики істотно коригує характер інтерпретації та ступінь вираженості тих чи інших проявів артистизму.

Будучи відображенням внутрішніх психічних процесів людини, вищезазначені риси особистості виражають ставлення до музичного тексту і багато в чому визначають характер виконавської манери, спрямованість артистичної уваги. Модальність переживань, що переважає під час виконання музики в того чи іншого типу артистизму виконавця, вносить істотні корективи у загальний драматургічний план та взаємодію окремих частин музичного цілого.

Аналіз сценічних проявів у різних виконавців на матеріалі традиційно-академічної музики дозволяє умовно розділити їх на декілька груп, за принципом домінування у структурі виконавського мислення оптимального чи емоційного.

До групи екстравертних виконавців можна віднести В. Бесфамільнова, Н. Власова, С. Войтенко, Ю. Вострелова, І. Паніцького, А. Полєтаєва, А. Склярова та ін. Попри всі відмінності виконавських стилів цих баяністів, їх поєднує романтичне світовідчуття та націленість на аудиторію. Артистизм музикантів завжди зустрічає доброзичливе ставлення публіки, їхня поведінка на сцені одразу цьому сприяє. Підкреслимо, що зовнішні прояви артистизму більш виражені у виконавців, які є представниками саме екстравертного типу артистизму. Проте, в цілому, в структурі зовнішніх і внутрішніх проявів, поза всяким сумнівом, домінує спектр внутрішніх проявів, що зумовлено, перш за все, змістом музики, що виконується, її академічною спрямованістю. Виконанню таких музикантів більшою мірою властиве прагнення змагальності з партнерами по ансамблю, відкритий прояв почуттів через активні рухи корпусом, «нелінійний» характер міхознавства, чуттєву міміку.

До інтровертних баяністів-виконавців можна умовно віднести Ф. Ліпса, О. Шарова та ін. Суворе, класичне мислення визначає їх артистичний образ як більш стриманий проти представників першої групи. Вплив їхньої артистичної чарівності відбувається непомітно, за допомогою прихованих механізмів комунікації. Провідна роль тут належить автокомунікації, як можливості через встановлення контакту із собою ставати провідником авторської ідеї, відсуваючи на другий план власні виконавські амбіції.

Для музикантів цієї групи характерна емоційно-стримана гра з установкою на максимально точне дотримання авторського тексту. Тип взаємовідносин з оркестром тяжіє до рівноправного діалогу, а характер зовнішніх проявів артистизму дуже стриманий і скупий.

Проте, артистичний вигляд низки виконавців виявляє виражену збалансованість різних сторін мислення. Серед них: В. Дукальтетенко, Ю. Козаков, В. Семенов, Ю. Шишкін та ін. Артистизм цих музикантів демонструє надзвичайну широту їхнього дарування, уміння знаходити справжній баланс між експресією та раціоналізмом. У грі кожного окремого виконавця подібна установка дає унікальні результати. Кожна інтерпретація фарбується своїми особливими фарбами, отримує неповторне обличчя, при цьому, зовнішні ігрові прояви ніколи не стають самодостатніми і завжди підпорядковані основному мистецькому завданню.

Аналіз інтерпретацій музики естрадно-джазового напряму дозволяє говорити про те, що артистизм кожного баяніста (акордеоніста) має цілу низку специфічних рис. Музично-стильовий спектр тут значно більший, ніж у сфері камерно-академічної музики. Пояснюється це тим, що виконавцями даного репертуару є як типові представники академічного спрямування, так і баяністи (акордеоністи), носії суто естрадної традиції. Привносячи свою усталену манеру у виконання відомих і популярних мініатюр, кожен із них істотно змінює стереотип виконання такої музики.

У теперішній час, для концертно-сценічних проявів естрадної музики, характерно екстравертний тип артистизму. Проте, найбільш емоційно-загострена гра, як і превалювання своєї виконавської моделі у структурі інтерпретації, властива баяністам (акордеоністам) носіям естрадної традиції. Виконавській манері таких музикантів більшою мірою притаманна неформальна манера спілкування та поведінки на сцені, прямий діалог зі слухачами (частіше у вигляді мікрофона), відкритий прояв почуттів. Серед представників даного напрямку, необхідно відзначити В. Ковтуна, Б. Тихонова.

Музиканти, представники академічного спрямування, що виконують естрадно-джазову музику, представляють дещо інший тип виконавців. У їх грі дієве, відкрите емоційне представлення, початок, найчастіше поступається місцем психологізму, увазі до окремих деталей музичного тексту. Інтерпретація популярних естрадних мелодій такими виконавцями як А. Бєляєв, Ф. Ліпс, Н. Власов, О. Шаров, відзначена, як правило, вивіреним динамічним планом, різноманітністю штрихів, тонким нюансуванням.

Зважаючи на те, що засоби зовнішнього впливу на слухача у сфері естрадного музикування мають значно більше значення проти академічної музики, гра баяністів (акордеоністів) естрадного плану помітно виділяється на тлі класичної традиції. Репертуар у цьому виконанні відрізняється особливим динамізмом, жвавістю подачі. Виконавцям вдається передавати головні якості цієї музики, а саме - експресію ритму, чарівність тембру, легкість туше, прозорість фактури. При цьому, їх зовнішній вигляд найбільш адекватно відповідає характеру музики, що виконується.

У даний час баян і акордеон активно інтегруються у сферу масової культури. З'являються самостійні яскраві виконавці, а також цілі групи, які успішно беруть участь у великих медійних проектах, реалізують власні концертні програми (С. Войтенко, Д. Храмков - дует «Баян-Мікс»; П. Дранга, ансамбль «Нареченої» та ін.). Формується новий тип виконавця, який дедалі більше відповідає канонам нового жанру сучасного сценічного виробництва - шоу.

Породжений епохою телебачення, жанр шоу вбирає у себе все, що здатне порушити суспільний резонанс, викликати реакцію слухачів. Репертуар шоу-програм складається з нових творів сучасних авторів (в основі це пісні), аранжувань популярної класики, пісень з кінофільмів, популярних мелодій. Але головним стає не те, що виконується, а то як це подається. Сучасні системи організації сцени, світла, звуку, хореографічного супроводу докорінно змінюють роль і значення виконавця, перетворюючи його на учасника колективної творчості. За законами шоу виконавець повинен вміти не тільки грати, але й танцювати на сцені, виступати в тандемі з балетною групою, активно взаємодіяти із залом, бути інтерактивним. Спосіб представлення музичного «продукту» визначає кінцевий результат.

Наголосимо, що очевидною є тенденція до помітного збільшення частки естрадно-розважальних жанрів на ринку музичної продукції. Свідченням цього є прихід у сферу естрадно-джазової музики провідних вітчизняних виконавців-баяністів (акордеоністів).

Небачена раніше масовість поширення музики, еволюція суспільної свідомості породжують глибокі зміни щодо музиканта-виконавця та публіки. Сьогодні виконавцю недостатньо бути лише інтерпретатором музики. Для ефективного просування результатів своєї праці від нього потрібно вміння яскраво і доступно донести до слухача зміст творів, що виконуються, популярно розповісти про них, знайти підхід до будь-якої аудиторії. Доцільно процитувати слова дослідника В. Ражникова, який наголошує, що «...проникаючи в авторський задум твору, музикант виявляє ще й привабливу силу створених ним образів. Тут музикант-виконавець ближчий до драматичного актора. І той та інший утримують первинність автора твору, його духовний вплив, але при цьому звертаються безпосередньо до героїв, подій, які, як їм видається, були відтворені в цьому творі» [5, 51-52].

Отже, можна стверджувати, що артистизм стає своєрідним синонімом творчості, і в цьому, як нам здається, запорука його різноманіття в музичному мистецтві XXI століття.

Артистизм у сфері музичного виконавства в останні десятиліття набув особливої значущості через посилення впливу ЗМІ, інформаційного поля, що надзвичайно розширився. Відомі виконавці дедалі частіше виступають у ролі ведучих різних телепередач, музикують у прямому ефірі. Зовнішня атрибутика різних проявів виконавської творчості набуває дедалі більшого значення, у своїй роботі виконавець найчастіше постає як продюсер і менеджер. Ніякий культурно-просвітницький проект не обходиться сьогодні без активної медійної підтримки, в якій ключову роль відіграють відеоряд, досконалість зовнішніх деталей, використання новітніх інформаційних технологій, строкате слухацьке середовище. Все це змушує виконавця більше уваги приділяти артистичній складовій, домагатися зовнішнього блиску, а відповідно і ринкової привабливості свого «продукту».

У вітчизняній педагогіці склався цілий напрям дослідження проблем розвитку особистості засобами драматичного мистецтва. Ідея використання досягнень театральної педагогіки у підготовці вчителя не є новою. У педагогічній діяльності питання формування артистизму й акторсько-сценічних умінь знайшли відображення в роботах цілої плеяди дослідників. Так, окремі аспекти проблеми розроблені у працях А. Макаренка, сучасних педагогів Ю. Азарова, І. Зязюна, В. Кан-Калика, Н. Никандрова, Л. Безбородової, Ж. Дебелої. Вагомий внесок у дослідження проблеми артистизму зробила Л. Майковська, подавши цілісне уявлення про художньо-комунікативний аспект діяльності майбутнього вчителя музики.

У той же час огляд стану досліджуваної проблеми і наш власний практичний досвід роботи у цьому напрямку свідчать про те, що проблема формування артистизму особистості у сфері навчально-виховної та музично-виконавської діяльності вищої школи розроблена недостатньо та має значний потенціал для розвитку. Можливості театральної педагогіки використовуються не зовсім ефективно, хоча з кожним роком спостерігається тенденція до усунення даного явища. Існуючі методи підготовки до професійної діяльності не завжди відповідають вимогам життя. На нашу думку, необхідно більш якісно адаптувати вітчизняний і закордонний досвід, враховуючи особливості актуальної регіональної соціокультурної ситуації.

Висновки

артистизм виконавський музикант

Отже, здійснений нами аналіз наукової літератури та творчої діяльності відомих виконавців та педагогів баяністів (акордеоністів), дозволив розширити розуміння такого феномену як артистизм. Заглибившись у структуру даного явища нами було окреслено особливості та закономірності втілення його ключових складових, а саме - інтровертного та екстравертного типу артистизму виконавців. Підкреслимо, що виконавці обох типів створюють своєрідну проекцію власного бачення твору через артистизм. І ми впевнились, що така проекція, тобто «здатність наділити іншого своїми думками, мотивами, переживаннями» [1, 25], в кожного з типів виконавців індивідуальна.

Встановлено, що артистизм має надзвичайну значущість в музично-виконавському мистецтві. Адже будучи відображенням внутрішніх особистісних якостей та професійної майстерності виконавця, він несе у собі надзвичайно значущу інформацію, перш за все для слухача, покликану додатково висвітлювати музичний образ, надавати йому динамізму та візуальної доступності. Спираючись на вищеозначені результати дослідження, на нашу думку, артистизм - це прояв внутрішньої активності та творчої сутності митця, що є сильним засобом музично-психологічного впливу на слухача.

Перспективи дослідження. Матеріали даної роботи можуть слугувати імпульсом до більш детального розкриття сутності феномена артистизму. Кожен з окреслених типів виконавського артистизму (інтровертний та екстравертний) може бути розглянутий в інших сферах мистецької діяльності. На нашу думку, найбільш перспективним для вивчення є питання зв'язку артистизму з проблемою психології творчої діяльності виконавців, їх індивідуальними особливостями, видами темпераменту тощо. Поєднання даних якостей і рис відкриває широкий тематичний простір для подальших досліджень в галузі музичного мистецтва.

Список використаних джерел і літератури

1. Булатова О.С. Педагогический артистизм: учебное пособие. М.: Издательский центр «Академия», 2001. 240 с.

2. Комаров В. Артистизм як феномен музичного мистецтва (на матеріалі музики для баяна та акордеону): дис.... канд. мист.: 17.00.02 «Музичне мистецтво», Оренбург, 2010. 163 с.

3. Лисовец И. Театр как искусство общения. Культура художественного общения - искусство театра. Искусство театра: время теории и практики. Свердловск, 1989. 389 с.

4. Повзун Л.І. Камерність як жанрово-стильова парадигма інструментально-ансамблевої творчості: дис.... д-ра мист.: 17.00.03 / НМАУ

ім. П.І. Чайковського. Київ, 2018. 403 с.

5. Ражников В.Г. Резервы музыкальной педагогики. М., 1980. 96 с.

References

1. Bulatova, O. (2001) Pedagogical artistry. M.: Publishing Center «Academy» [in Russian].

2. Komarov, V. (2010) Artistry as a Phenomenon of Musical Art ^ased on мшїс for вауап and асш^ю^. PhD thesis. Orenburg [in Russian].

3. Lysovets', I. (1989) Theater as an art of communication. Culture of artistic communication - theater art. Iskusstvo teatra: vremja teorii i praktiki. Sverdlovsk [in Russian].

4. Povzun, L. (2018) Chamber music as a genre-style paradigm of instrumental- ensemble creativity. Extended abstract of Doct. sc. thesis. National Academy of Music named after P.I. Tchaikovsky. Kyiv [in Ukranian].

5. Razhnikov, V. (1980) Reserves of music pedagogy. M., 96 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru