Мемуари як предмет музикознавчих досліджень

Мемуари як предмет музикознавчих досліджень

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри культурології

Анотація

Мета статті - охарактеризувати мемуари як предмет музикознавчих досліджень. У роботі проаналізовано теоретичну сутність поняття «мемуари» під яким розуміють специфічний жанр літературно-художньої творчості, що заснований на документалістиці. Виявлено різновиди мемуарного джерела: мемуари «сучасні історії» (які сконцентровані на оприлюднення та публікацію у майбутньому, пріоритетом для них виступає інформативність) та мемуари - автобіографії (які сконцентровані на відтворенні індивідуального життєвого досвіду автора й адресовані до безпосередніх нащадків). Методи дослідження. Для проведення дослідження були використані загальнонаукові й спеціальні методи: аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, системно-структурного аналізу, за допомогою яких охарактеризовано такі риси мемуарного джерела як ретроспективність та суб'єктивність. Наукова новизна. У роботі здійснена спроба комплексного аналізу сутності (властивостей) мемуарного джерела як об'єкта музикознавчих досліджень. Встановлено, що правдивість змісту мемуарів безпосередньо залежності від особистої зацікавленості автора, а також від кондицій роботи над мемуарним твором. Визначено, що характерною й водночас об'єктивною рисою мемуаристики є їх суб'єктивність, спричинена індивідуальними особливостями психіки оповідача, нестійкістю людської пам'яті, а також - епохою, коли формувалися мемуари. Висновки. Встановлено, що аналіз мемуарів як предмета музикознавчих досліджень особливо висвітлюється у вивченні творчої біографії музиканта. З'ясовано, що факти та відомості, що містяться в мемуарах композиторів, суттєво втрачають сенс, якщо розглядати їх окремо, поза контекстом їхньої музичної творчості, і навпаки, лише за сюжетами композицій стають детально відомі можливі стимули та впливи на їх створення. Визначено, що коментування мемуарів видатних композиторів визначається як своєрідний спосіб пізнання особистості музикантів, можливість глибше зануритися в минуле.

Ключові слова: мемуари, мемуаристика, музикознавчі дослідження.

Abstract

Lytvynenko Alla, Candidate of Art History, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Cultural Studies, Poltava National Pedagogical University named after V.G. Korolenko

Memoirs as a subject of musical research

The purpose of article is studying the memoirs as a subject of musicological research. The theoretical essence of the concept of memoirs, which is understood as a specific genre of literary and artistic creativity based on documentary, is analyzed. It was found that memoirs of «contemporary history» (which are focused on publicizing and publishing in the future, informativeness is a priority for them) and autobiographical memoirs (which are focused on reproducing the author's individual life experience and are addressed to immediate descendants) are distinguished. Research methods. Author has used the next methods for this scientific investigation anamely general scientific and special methods: analysis and synthesis, comparison, generalization, system-structural analysis. Scientific novelty. It has been established that the veracity of memoirs directly depends on the personal interest of the author, as well as on the conditions of work on the memoir. It has been determined that subjectivity is defined as a characteristic and at the same time objective feature of memoirs, which is caused by a significant number of factors: the individual characteristics of the narrator's psyche, the instability of human memory, as well as the era and conditions of the formation of the memoir. Conclusions. It has been established that the analysis of memoirs as a subject of musicological research is especially highlighted in the study of the creative biography of a musician. It has been found that the facts and information contained in the composers' memoirs lose their meaning significantly if considered separately, outside the context of their musical creativity, and vice versa, possible stimuli and influences on their creation become known in detail only from the plots of the compositions. It has been determined that commenting on the memoirs of prominent composers is defined as a unique way of getting to know the personalities of musicians, an opportunity to delve deeper into the past.

The key words: memoirs, memoirs, musicological studies.

Основна частина

Постановка проблеми. Високий дослідницький інтерес музикознавчих дослідженнях до мемуарів констатує той факт, що незалежно від часу створення спогади, а саме мемуари, ніколи не втрачають своєї актуальності, оскільки мемуари є носіями історичної пам'яті, показником рівня цивілізованості суспільства, «засобом «духовної наступності поколінь», його свідомого відношення до свого минулого, й, у даний спосіб, до власного існування загалом» [11, 43]. У музикознавстві інтерес до мемуарів набув мультидисциплінарного характеру, а підходи до вивчення такого виду особових джерел різняться. Однак цінність дослідження для широкого кола гуманітаріїв полягає, насамперед, у побудові надійного концептуального фундаменту, оволодіння яким створить для дослідника-музикознавця інструмент пізнання особливостей мемуарів.

Досліджуючи повсякденне життя, особливо важливими вважаються особисті матеріали (щоденники, мемуари, листи) та ерадокументи (джерела, пов'язані з досліджуваним періодом). Водночас, просто знати окремі факти з літератури недостатньо, щоб зрозуміти й відтворити тогочасну повсякденність та її значення у житті музикантів, тому наявні джерела повинні бути об'єктивно відображені. Вивчення минулого, як правило, трудомістке і проблематичне через віддаленість досліджуваного об'єкта. Багато подій і вчинків, що відбулися кілька століть тому, можуть втратити первісний сенс у сучасному розумінні, набути нового, нетипового для того часу змісту, або взагалі залишитися нез'ясованими. Тому дуже важливим є ретельне та вдумливе читання досліджуваних текстів, їх пояснення та правильне тлумачення. Вирішенню зазначених проблем сприяє метод культурологічного коментаря (у літературознавстві цей метод успішно використали, наприклад, В. Набоков та Ю. Лотман, у музикознавстві та музичній культурології цей коментар вперше розробив і застосував С. Тишко), тому актуальним залишається розгляд мемуарів як предмету музикознавчих досліджень.

Аналіз досліджень і публікацій. Аналізу мемуарів як предмета музикознавчих досліджень присвячена вкрай не велика кількість науково-дослідницьких розробок. Зокрема, цієї теми торкались такі відомі вчені-мистецтвознавці, - культурологи як О.І. Самойленко [10], С.В. Тишко [12], А.Г. Тартаковський [11], К.О. Павелко [16] та ін. Однак, у науковому доробку вищеозначених дослідників, на жаль, відсутня означеність теоретичної сутності феномену мемуарів, а також не представлені найбільш характерні ознаки сучасної мемуаристики.

Мета статті - охарактеризувати мемуари як предмет музикознавчих досліджень.

Об'єктом дослідження є мемуаристика, як різновид сучасної документальної літератури, а предметом - музично-теоретична специфіка мемуарів як своєрідного літературного жанру.

Виклад основного матеріалу. У сучасному музикознавстві спостерігаємо підвищений інтерес до джерел «неофіційної історії». Об'єктом аналізу все частіше стають листи, щоденники, записки, мемуари, есе та інші документи особового походження. У вивченні музичної культури мемуари виступають чи не єдиним матеріалом для проведення комплексних наукових розробок та написання літератури різноманітного жанру - від монографій, підручників, енциклопедій до художніх творів [2; 13].

В оцінці вченими джерел особового походження існує низка принципових відмінностей, у зв'язку із чим, увесь їх комплекс не може іменуватися мемуаристикою. Наприклад, щоденники, через оперативність фіксації подій володіють значно більшою достовірністю інформації порівняно з мемуарами, яким притаманна авторська інтерпретація й філософське осмислення минулого. Тому, на думку науковців, мемуари поступаються щоденникам з історико - документальної точки зору [3; 6].

Для дослідження мемуаристики необхідно взяти до уваги дві ключові характеристики культури:

- наявність автора, як головної дійової особи, яка відтворюючи власний життєвий досвід, водночас є і суб'єктом, і об'єктом культури;

- амбівалентність самого джерела, як об'єктивно існуючого діалогу автора і культури, в якому проявляється протиставлення індивідуального й загального, особистості та соціуму.

Відзначимо, що в мемуаристиці діалогічність отримує більш об'ємного, поліфонічного звучання та проявляється у формі внутрішнього діалогу автора з персонажами, із самим собою, із читачем, або у формі «метадіалогу» - з іншими творами, зі своєю епохою, майбутнім. Функціональність мемуаристики скерована на асекурації безперервності культуротворчого процесу та втіленні головних функцій культури - інформаційної, інтеграційної, комунікативної, аксіологічної, людинотворчої тощо:

- мемуари являються носіями соціальної пам'яті, де «проговорюється» епоха, її специфіка, атмосфера [5, 58];

- мемуаристика базується на ретельному відборі життєвого матеріалу, що призводить до концентрації у спогадах тих фактів, осіб, подій, ідей, які важко віднайти в інших джерелах [6];

- мемуари відображають минуле як «індивідуально - персоналізований зріз часу» й водночас містять «відбиток громадського смаку в широкому розумінні» [5, 55];

- мемуари здатні «експлікувати механізми живої комунікації, відтворювати моменти живого спілкування, напругу життєвого середовища, реалізувати рефлексію не відсторонену, а включену в комунікативний життєвий простір» [6];

- автори мемуарів постійно (свідомо чи підсвідомо) виходять на «вічні проблеми», розглядаючи їх з диференційованих поглядів та диференційованих смисложиттєвих категорій.

Слід зазначити, що аналіз мемуарів як предмету музикознавчих досліджень особливо висвітлюється у вивченні творчої біографії музиканта. Насамперед тому, що коментування мемуарів і листів композиторів передбачає синхронне пізнання не лише писемної, а й музичної спадщини. Факти та відомості, що містяться у мемуарах композиторів, суттєво втрачають сенс, якщо розглядати їх окремо, поза контекстом їхньої музичної творчості. І навпаки, лише за сюжетами композицій стають детально відомі можливі стимули та впливи на їх створення, уважно вивчаються наявні відомості у спогадах автора та його сучасників, повністю з'ясовується образно - емоційний зміст творів [8; 16].

З-поміж значної чисельності підходів для дослідження мемуарів до найбільш поширених належать інформаційний, який надає змогу проаналізувати мемуари з погляду носіїв інформації - джерел про реальну дійсність минулого, яка зафіксована в письмовій формі. У відповідності до даного підходу, мемуари належать до документальних, історичних свідчень.

В основі комунікативного підхіду до дослідження мемуаристики покладено концепцію «індивідуації» К. Юнга [15], сутність якого полягає у наявності між особою (суб'єктом мемуарів) і суспільством «вторинних зв'язків», завдяки яким людина усвідомлює особисте місце у двох площинах - екзістенціальній та еволюційній. Відповідно до такого підходу, мемуари найбільш послідовно реалізують процес самопізнання особистості. Окрім усвідомлення суб'єктом спогадів міжособистісних зв'язків, мемуарист усвідомлює й автокомунікативні зв'язки (М. Румянцева) [9, 466], завдяки яким вдається встановити позицію самого мемуариста, його особисте ставлення до відтворюваних подій, участь в історико-культурному процесі.

Біографічний підхід для аналізу мемуаристики, характеризується як засадничий через те, що передбачає дослідження життєвого шляху й продуктів творчої діяльності певної особистості. Очевидно, що поява біографіки, як одного з векторів гуманітаристики, позиціонує її як «синтетичну» науку про людину та висуває низку проблем, взаємопов'язаних із джерелами формування біографій, серед яких мемуарам належить першорядна роль.

Дослідження мемуаристики з погляду культурологічного підходу скеровано на розкриття когнітивного потенціалу джерела в межах культурологічного дискурсу. Як відомо, принципом контролю над породженням будь-якого дискурсу, є дисципліна, що визначає для нього кордони (М. Фуко) [14, 45]. Специфіка культурологічного дискурсу обумовлена поліцентричністю культурології, яка так само, як і культура, «вся твориться на кордонах» (М. Бахтін) [10, 3].

Основне завдання дослідників-музикознавців полягає у репрезентації накопиченого історико-музикознавчого матеріалу (мемуари, коментарі тощо) у ширшому культурно-історичному контексті, зіставляючи текст «мемуарів і коментарі з конкретною епохою» [12, 3]. Головні ознаки методу культурного коментаря в музичному мистецтві та музичній культурології можна дослідити спираючись на досвід, викладений у працях С. Тишка у співавторстві з С. Мамаєвим і Г. Куколь, на прикладі мемуарів Михайла Глінки. Мемуари композитора показують важливість його повсякденного життя. Його автобіографія («Мемуари» [1]) насичена описами різних моментів повсякдення композитора. Деталі, на перший погляд незначні, проходять через мемуари Глінки, переплітаючись з описами розповідей про твори, іноді стаючи їх частиною. Таким чином, культурологічне коментування мемуарів Глінки залучає багато різних джерел для правильного розуміння описаних подробиць життя музиканта, які, на перший погляд, не мають прямого відношення до його творчості.

Такий підхід дозволяє розширити відбір фактів для коментування, включити інформацію, що раніше залишалася поза полем зору музикознавців і культурологів. Таким чином долається деяка замкнутість, властива роботам у межах однієї наукової дисципліни. «Навіть у такій обмеженій сфері, як дослідження художньої творчості, історикам мистецтва важко зрозуміти музикознавців, літературознавцям - теоретиків мистецтва тощо. Факти, давно відомі одним, залишаються поза увагою інших», - відзначили С. Тишко та С. Мамаєв у книзі «Мандрівки Глінки. Україна» [12, 4].

Отже, мемуари є специфічним жанром літературно-художньої творчості, що заснований на документалістиці. Розрізняють мемуари - автобіографії та мемуари «сучасні історії». Мемуари «сучасні історії» в процесі написання зорієнтовані на оприлюднення та публікацію у майбутньому, пріоритетом для них виступає інформативність, зокрема детальний, хронологічний виклад подій та явищ суспільного значення. Однією з характерних ознак історичної мемуаристики є панорамний виклад матеріалу та наявність значної чисельності портретних характеристик як квінтесенцій свого часу, що виявляють ментальний контекст. Мемуари-автобіографії сконцентровані на відтворенні індивідуального життєвого досвіду автора й адресовані до безпосередніх нащадків. Найважливішим принципом такого типу мемуаристики є визначення вторинних, внутрішньо-родинних зв'язків, що підтверджує також вибірковість та довільність інформації, викладеної мемуаристом [4, 634].

І в тому, і в іншому випадку мемуари визначаються як глибоко суб'єктивні. Мемуари зосереджують у собі виразний відбиток індивідуальності автора, його особистісне розуміння і бачення світу, його ставлення до описуваних подій. У мемуарах відображено спосіб життя автора і його оточення, зафіксовано особливості поведінки людей у відповідних обставинах, висвітлено індивідуальний стиль як окремих громадян, так і диференційованих соціальних верств, відображено мозаїку життя соціуму загалом.

Основним джерелом написання будь-яких мемуарів є пам'ять автора, у відповідності до чого виокремлюють такі ключові характеристики мемуарного джерела: ретроспективність,

достовірність, авторська суб'єктивність. Ретроспективність мемуарного джерела визначається як одна з головних особливостей мемуаристики, через те, що між часом написання мемуарів та відтворюваними подіями обов'язково лежить певний проміжок часу. За обсягом мемуари можуть бути абсолютно незначними (у щоденниках, листах, нотатках), так і великими (у спогадах, автобіографіях, нарисах, літературних портретах). Очевидно, що віддаленість часу написання мемуарів від описуваних подій спричинює до появи в тексті ненавмисних помилок, що ставить під сумнів достовірність самого джерела. Правдивість мемуарів безпосередньо знаходиться в залежності від особистої зацікавленості автора, а також від кондицій роботи над мемуарним твором, що, неодмінно, потрібно враховувати.

На достовірність джерела головним чином здійснює вплив суб'єктивність поглядів мемуариста, його життєва позиція, світоглядні орієнтири, тип мислення, емоції, свідомі й навіть підсвідомі імпульси. Водночас суб'єктивність є об'єктивною та невід'ємною особливістю мемуаристики. Вона спричинена багатьма чинниками: індивідуальними особливостями психіки оповідача, нестійкістю людської пам'яті, яка у відтворенні минулого дозволяє пам'ятати одне й забувати інше, а також - епохою, коли створювалися мемуари [4, 634]. Саме в суб'єктивності джерела сконцентровано «виразний відбиток індивідуальності автора, його особистісне розуміння і бачення світу, його ставлення до описуваних подій» [5, 54].

Отже, пізнавальну цінність мемуарних джерел досить важко переоцінити, оскільки вони здатні «експлікувати механізми живої комунікації, передавати моменти живого спілкування, напругу життєвого середовища; реалізувати рефлексію не відсторонену, а включену в комунікативний життєвий простір» [6, 6-7].

Очевидно, що писати мемуари під силу не кожному. Імпульсом до їхнього формування визначається готовність людини поділитися своїми міркуваннями стосовно прожитого життя, а також - усвідомлення значущості своєї біографії як для самого себе, так і для суспільства загалом [7]. Написання мемуарів вимагає від автора й хисту митця, тому творцями мемуарів ставали переважно творчі особистості: письменники, музиканти, художники, вчені, а також діячі, які відіграли значну роль в історії. Їхні професійні здобутки, як і сама біографія, викликають неабиякий інтерес у дослідників, що мають цінність для суспільства й зобов'язані цілковито йому належати.

Характерною ознакою мемуаристики є життєпис у деталях. Наведені автором на перший погляд малозначні подробиці з приватного й суспільного повсякдення формують надзвичайно широкі можливості у дослідженні історико-культурного, музичного життя минулого. Отже, мемуари визначаються як «не лише індивідуально - персоналізований зріз часу, а й відбиток громадського смаку в широкому розумінні» [5, 55]. У мемуарах розкривається характер, поведінка, звички, уподобання й світоглядні пріоритети диференційованих представників суспільства; ступінь громадської активності, менталітет, сімейні й побутові традиції та багато інших факторів.

Як правило, найбільшу увагу громадськості привертали мемуари видатних осіб, які до того ж ретельно досліджувалися й публікувалася навіть за життя їхніх авторів, а спогади маловідомих осіб залишалися непоміченими, забутими. Варто зауважити, що значна кількість маловідомих або нині забутих мемуаристів, жили переважно не в столиці, а в невеликих містах та містечках, тому їхній спадок і досі залишається малодослідженим. У силу різноманітних обставин, значна чисельність таких свідчень або втрачені, або перебувають у забутті, тому їх дослідження набуває особливої актуальності та потребує особливого наукового осмислення.

Висновки. На основі проведеного дослідження можна дійти висновку, що мемуари визначаються як одна з особливих форм документальної оповіді, літературно-художнє осмислення особистістю власного життя в реаліях певного історичного часу. Акумулюючи й відбиваючи увесь світоглядний досвід автора, мемуари підводять підсумок його життєвого шляху.

Дослідження мемуарного джерела визначається як один зі способів правдивого прочитання долі особистості в історії, а також історії в долях особистостей. Інформаційний потенціал рукопису найглибше розкривається при вивченні музичної культури, історії, суспільних відносин, побутових і сімейних традицій тощо. Відзначимо, що дослідження мемуарної спадщини видатних музикантів визначається як своєрідний спосіб пізнання їхньої особистості, можливість глибше зануритися в минуле, знайти смисли, приховані під поверхнею тексту.

Перспективи дослідження. Подальше дослідження феномену мемуарів сприятиме виявленню численних творчих, наукових, громадських, міжкультурних зв'язків, під впливом яких не лише формувався ментальний образ часу, а й здійснювалося функціонування музичного ландшафту цілої епохи.

Список використаних джерел і літератури

1. Глинка М. Записки / под ред. В. Богданова-Березовского. Вступ. статья В. Богданова-Березовского, комм. А. Орловой. Л.: Госмузиздат, 1953. 283 с.

2. Давидовський Г.М. Мемуари / Центральний державний архівмузей літератури і мистецтва України. Ф. 12. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 24.

3. Егоров О.Г. Русский литературный дневник XIX века: исследование. М.: Наука, 2011. 280 с.

4. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: учеб. пособие / И.Н. Данилевский, В.В. Кабанов, О.М. Медушевская, М.Ф. Румянцева. М.: РГГУ, 1998. 702 с.

5. Коляструк О. Джерела з історії повсякденності. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.). Кн. 1, Ч. 1-2 / [відп. ред. В.М. Даниленко]. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. С. 49-73.

6. Кребель И. Мифопоэтика Серебряного века. Опыт топологической рефлексии. Санкт-Петербург: Алетейя, 2010. 592 с.

7. Литвиненко А.І. Культурологічні засади та основні підходи до вивчення джерел регіональної мемуаристики. Молодий вчений. 2017.. №8.1 (48.1). С. 30-33.

8. Набоков В. Комментарий к роману А.С. Пушкина «Евгений Онегин». Санкт - Петербург: Искусство СПб, Набоковский фонд, 1998. 928 с.

9. Румянцева М.Ф. Исторические источники XVIII - начала XX века / И.Н. Данилевский, В.В. Кабанов, О.М. Медушевская, М.Ф. Румянцева. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории. М., 1998.

10. Самойленко О.І. Діалог як музично-культурологічний феномен сучасного музикознавства: методологічні аспекти. Автореф. дис…. д-ра мистецтв.: 17.00.03. НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київ, 2003. 36 с.

11. Тартаковский А.Г. Мемуары как феномен культуры. Вопросы литературы. 1999. №1. С. 35-55.

12. Тышко С., Мамаев С. Странствия Глинки. Комментарий к «Запискам». Ч. 1: Украина. Киев: Радуга, 2005. 214 с.

13. Федорова Е.С. Частная жизнь интеллигенции на «переломе культур»: Сохранение культурных ценностей в изгнании (на материалах семейного архива: от 30-х годов XIX века к 30-м годам ХХ века): дисс…. докт. культ. наук: 24.00.01. М., 2005. 357 с.

14. Фуко М. Порядок дискурса. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. М.: Касталь, 1996. 448 с.

15. Юнг К. Психологические типы. Психология индивидуальных различий. М.: Университетская книга, 1998. 716 с.

16. Pavelko K. The cultural commentary method in study of a composer's creative biography (by the example of M. Glinka's memoirs h eritage. World science. 2019. №6 (46), Vol. 2, Р. 14-18.

References

1. Hlinka, M. (1953). Notes / Ed. V. Bohdanov-Berezovsky. Introduction. article by V. Bohdanov-Berezovsky, comm. A. Orlovoi. L.: Gosmuzizdat, 283 [in Russian].

2. Davydovsky, H.M. Memoirs. Central State Archive Museum of Literature and Art of Ukraine. F. 12. Op. 1. Ref. 7. Ark. 24. [in Russian].

3. Egorov, O.G. (2011). Russian literary diary of the 19th century: study. M.: Nauka, 280 [in Russian].

4. Istochnicovedenie: Theory. History Method. Sources of Russian history: study manual / I.N. Danylevsky, V.V. Kabanov, O.M. Medushevskaya, M.F. Rumyantseva. M.: RGHU, 702 [in Russian].

5. Kolyastruk, O. (2010). Sources from the history of everyday life // Post-war Ukraine: essays on social history (second half of the 1940s - mid-1950s). Book 1, part 1-2 / [answer ed. V.M. Danylenko]. K.: Inst. of history of Ukraine NAS of Ukraine, 49-73 [in Ukrainian].

6. Krebel, I. (2010). Mythopoetics of the Silver Age. Experience of topological reflection. St. Petersburg: Aleteia, 592 [in Russian].

7. Lytvynenko, A.I. (2017). Cultural principles and main approaches to the study of sources of regional memoirs. Young scientist, 8.1 (48.1), 30-33 [in Ukrainian].

8. Nabokov, V. (1998). Commentary on A.S. Pushkin's novel «Eugene Onegin». St. Petersburg: Art - St. Petersburg, Nabokovsky Fund, 928 [in Russian].

9. Rumyantseva, M.F. (1998). Historical sources of XVIII - beginning of XX century / I.N. Danylevsky, V.V. Kabanov, O.V. Medushevskaya, M.F. Rumyantseva. Istochnovedenie: Theory. History Method. Sources of Russian history. M. [in Russian].

10. Samoilenko, O.I. (2003). Dialogue as a musical and cultural phenomenon of modern musicology: methodological aspects Author's reference. Extended abstract of candidate's thesis. K.: NMAU [in Ukrainian].

11. Tartakovsky, A.G. (1999). Memoirs as a cultural phenomenon. Questions of literature, 1, 35-55 [in Russian].

12. Tyshko, S., Mamaev, S. (2005). Hlinka's Wanderings. Commentary on «Notes». Ch. 1: Ukraine. K.: Raduga [in Russian].

13. Fedorova, E.S. (2005). The private life of the intelligentsia at the «break of cultures»: preservation of cultural values in exile (based on the materials of the family archive: from the 1930s to the 1930s). Extended abstract of candidate's thesis. M. [in Russian].

14. Foucault, M. (1996). Order of discourse. Will to truth: on the other side of knowledge, power and sexuality. M.: Kastal, 448 [in Russian].

15. Jung, K. (1998). Psychological types. Psychology of individual differences. M.: Universitetskaya kniga, 716 [in Russian].

16. Pavelko, K. (2019). The cultural commentary method in study of a composer's creative biography (by the example of M. Glinka's memoirs heritage. World scienc, №6 (46), Vol. 2, Р. 14-18 [in English].

Размещено на Allbest.ru