Щодо доцільності використання імені Чайковського у назвах закладів освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо доцільності використання імені Чайковського у назвах закладів освіти України

Андрій Бондаренко

кандидат мистецтвознавства, старший викладач,

Київський національний університет культури і митецтв,

м.Київ, Україна

Анотація

У роботі розглядається питання доцільності використання у назвах українських закладів освіти імен діячів російського мистецтва в умовах російсько-української війни. Центральну увагу приділено питанню доцільності використання імені П. Чайковського у назві Національної музичної академії України в Києві. Досліджено біографію і творчість П. Чайковського з точки зору національної ідентифікації митця. Проаналізовано роль П. Чайковського в історії музичних навчальних закладів Києва. Розглянуто обставини присвоєння Київській консерваторії імені Чайковського в контексті інших заходів із ушанування митця. Досліджено еволюцію ставлення українців до російської культури в контексті ескалації конфлікту між Росією та Україною впродовж останнього десятиріччя. Досліджено опосередкований зв'язок між творчістю російських митців та військовими злочинами російських військових. Представлено порівняльний аналіз різних випадків використання імен російських митців у назвах закладів освіти України та зроблено висновки щодо їх доцільності.

Ключові слова: російська культура, деколонізація, дерусифікація, творчість П. Чайковського, Національна музична академія України ім. П. Чайковського

Abstract

ON EXPEDIENCY OF TCHAIKOVSKY'S NAME USING IN THE NAMES OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF UKRAINE

Andrii Bondarenko

PhD, Kyiv National University of Culture and Arts,

Kyiv, Ukraine

The issue of the expediency of using P. Tchaikovsky's name, as well as the other Russian artist's names for naming the educational institutions of Ukraine has become topical after Russia launches the full-scale aggression against Ukraine, which causes the rapid reputation decline of Russian Federation both among Ukrainians and in the world. The indirect connection between creative works written by Russians and contributing to the maintenance of Russia reputation in the world on the one hand, and Russian military crimes in Ukraine, highly supported by Russian population and involved resources of the Russian economy on the other, persuade us to stop popularizing any works written by Russian authors anymore, including P. Tchaikovsky. Also this prevail us to stop use their names in the names of streets, art and educational institutions, etc. At the same time, attempts to present P. Tchaikovsky as a Ukrainian composer or a representative of Ukrainian culture cannot withstand criticism due to the significant predominance of the Russian component in all key parameters of P. Tchaikovsky's national identification - origin, biography, language of creativity and self-definition. Any calls to "return P. Tchaikovsky to Ukraine" should be considered unrealistic, utopian, or unacceptable due to the need of source falsification.

Thus, regarding the background of Russian aggression, we consider expedient to reject of the name of P. Tchaikovsky (as well as other Russian composers) in the name of educational institutions of Ukraine and, first of all, the Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music.

Keywords: Russian culture, decolonization, de-russification, works by Petro Tchaikovsky, Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music.

Постановка проблеми

Агресія Російської федерації проти України і численні злочини, скоєні російськими солдатами на її території спонукали українців до перегляду свого ставлення до Росії та російської культурної спадщини. Процеси деколонізації та дерусифікації торкнулись і музичного мистецтва - з кінця лютого 2022 року мистецькі колективи відмовляються від виконання творів російських авторів, збільшуючи, натомість, частку українського та західно-європейського репертуару. Питання деколонізації трокнулось і долі закладів освіти музичного профілю, що носять імена російських композиторів, серед яких і Національна музична академія України імені П. Чайковського. Дискусія з приводу відмови від імені П. Чайковського у цьому закладі, що мала широкий резонанс у ЗМІ і лишається відкритою до цього дня зумовлює актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

чайковський музична академія україни

Творчість П. Чайковського ґрунтовно і всебічно досліджена музикознавцями. Серед останніх робіт, важливих у контексті порушеної проблематики - монографія «Чайковський: Україна на карті життя і творчості», в якій автори досліджують факти біографії та музичні твори П. Чайковського, пов'язані із Україною . Авторами акцентується увага на українських коріннях композитора, на плідній композиторській роботі під час перебування на території України, що може спонукати до дещо однобокого висновку щодо приналежності П. Чайковського українській культурі. Питання розвитку Київського музичного училища, що передувало відкриттю консерваторії ґрунтовно досліджено у монографії Ю. Зільбермана.

Зміна ціннісних орієнтирів українського суспільства після початку російської агресії (2014) отримала досить широке висвітлення у ЗМІ, проте лише починає бути об'єктом наукових досліджень. Так, О. Вишняк доводить повільне покращення ставлення українців до борців за незалежність України і погіршення - до її поневолювачів [3]. Є.Куньч доводить ріст усвідомлення державотворчої ролі української мови [8]. Автором цієї статті було обґрунтовано неетичність публічного виконання музики російських авторів на тлі повномасштабної російської агресії [2]. Разом з тим, проблема переосмислення процесів розвикту мистецької освіти за часів Російської імперії поки що не досліджувалась. Потребує певного переосмислення і роль П. Чайковського у становленні Київської консевраторії, яка останнім часом, на нашу думку, висвітлювалась українськими дослідниками упереджено. Нарешті, безпосередньо питання використання імені П. Чайковського в умовах російської агресії в науковій літературі висвітлюється вперше.

Мета статті. Виявити та проаналізувати аргументи щодо доцільності використання імені П. Чайковського у назвах закладів освіти України, зокрема - Національній музичній академії України.

Виклад основного матеріалу

Станом на початок 2023 року іменем П. Чайковського в Україні названі такі освітні заклади музичного профілю - Національна музична академія України (НМАУ), музичні школи в Тростянці (Сумська область), Кам'янці (Черкаська область), Кременчуці (Полтавська область), а до липня 2022 - також в Ужгороді. Імена російських композиторів носять також заклади вищої освіти музичного профілю - Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки та Донецька музична академія імені Прокоф'єва (з 2014 діє під опікою окупаційної адміністрації). Імена митців, що є представниками переважно російської культури, носять також Київська муніципальна академія музики імені Р. Глієра, Одеська музична академія ім. А. Нєжданової, Волинський фаховий коледж культури і мистецтв ім. І. Стравінського.

Питання обґрунтованості подібних найменувань українських освітніх закладів має три аспекти -

1) національної ідентифікації композитора, іменем якого названо заклад;

2) історичний: яку роль цей композитор відіграв у становленні названого його іменем закладу;

3) моральний: наскільки прийнятним є використання імен російських композиторів у назвах закладів на тлі російської агресії проти України.

В межах поставленої мети, зосередимося на питанні обґрунтованості імені Чайковського у назві Національної музичної академії України (Київської консерваторії), і відповідно почнемо з питання національної ідентифікації П. Чайковського.

Загалом, питання національної ідентифікації будь-якої постаті є доволі складним через велику кількість чинників, жоден з яких не можна вважати самодостатнім. Різні дослідники, аналізуючи чинники національної ідентифікації роблять більший акцент на приналежності особи до певної етнічної або культурної спільноти (Л. Нагорна), приналежності до певної соціально-політичної категорії (С. Кисельов), переважної мови мислення і спілкування (В. Даль), або самоідентифікації (О. Гриценко). Розглянемо крізь призму перелічених параметрів постать П.І. Чайковського.

Як відомо, за етнічним походженням П. Чайковський має російські корні (обидві бабусі - уроджені Анастасія Посохова і Катерина Попова), українські (дід по батьковій лінії - Петро Федорович), французькі та німецькі (дід по материнській лінії Андрій Асьє, що мав частково французьке і частково - австро-німецьке походження) [10]. Російські корні, як бачимо переважають.

Більшу частину життя П. Чайковський провів у Росії власне на теренах, де російське населення переважає: народився у Воткінську (близько 1300 км на схід від Москви), вчився у С.-Петербурзі і працював у Москві. Тобто становлення П. Чайковського як особистості відбувалось в російському середовищі. В 1880-1890 роках композитор тривалий час провів у подорожах, подовгу зупиняючись в Україні, Італії, Франції, проте щоразу повертався до Росії, декларуючи у листах любов до «матінки-Росії загалом і її великоросійських частин в особливості». За даними О. Соломонової на теренах України композитор провів до 10% свого життя [11], відтак близько 90 %, тобто абсолютна більшість, була проведена композитором за межами України і, за нашими підрахунками, не менше ніж 80% - саме на теренах Росії.

Щодо мови творчості, показовим для П. Чайковського є віддання переваги російськім літературним джерелам при написанні вокальних творів: усі опери, кантати та переважна більшість камерно-вокальної музики складені саме на російські тексти. Це стосується і вокальної музики, написаної, нібито, «на вірші опального Т. Шевченка» - насправді композитор не звертався до оригінальних текстів українського поета, а використовував російські переклади Л. Мея та І. Сурікова («Вечер» op. 27 № 4 та «В огороде, возле броду» op. 46 № 4 відповідно). Виключення складають лише романси op. 65 на тексти французькою мовою. Окремої згадки потребує опера «Мазепа» П. Чайковського, дія якої відбувається напередодні поразки українського війська в Полтавській битві - композитор не тільки примушує усіх дійових осіб співати російською, він обирає в якості літературного першоджерела поему О. Пушкіна «Полтава», що була написана на противагу вже популярної на той час поеми В. Гюго і відповідала імперському уявленню про українського гетьмана як «демонічної персони» [9]. Таким чином «Мазепа», хоч і пов'язана сюжетно з українською тематикою, є російською не тільки за мовою лібрето, але й основним наративом.

Аналогічну ситуацію спостерігаємо в листуванні композитора - більшість листів, в тому числі рідному брату Модесту, написані російською мовою. Винятком є декілька ранніх листів матері - Олександрі Чайковській та гувернантці Фредериці Дюбарх, написані французькою, а також деякі пізні листи колегам з європейських країн, написані французькою або німецькою. Це вказує на пріоритетність для композитора російської мови, значну вагу у його житті французької, володіння (принаймні у зрілому віці) німецькою, і цілковите уникнення української мови.

Нарешті, для з'ясування визначення національної самоідентифікації композитора, визначальним є наступний уривок з листа композитора до Надії фон Мекк:

«Що стосується взагалі російського елемента в моїй музиці, тобто споріднених з народною піснею прийомів у мелодії та гармонії, то це відбувається внаслідок того, що я виріс у глушині, з дитинства, раннього, перейнявся невимовною красою характеристичних рис російської народної музики, що я до пристрасті люблю російський елемент у всіх його проявах, що, одним словом, я російська людина в повному розумінні цього слова».

Отже: П. Чайковський є саме російським композитором щонайменше з огляду на 4 обставини - етнічну, соціально-географічну, мовну та самоідентиікаційну.

Розглянемо роль П. Чайковського у створенні Національної музичної академії України імені П. Чайковського. Як відомо, попередник нинішньої НМАУ - Київська консерваторія у статусі вищого навчального закладу з'явилась лише в 1913 році, тобто через 20 років після смерті композитора (1893). Ця обставина позбавляє логіки будь-які припущення про безпосередню роль П. Чайковського у заснуванні закладу.

В той же час до 1913 року у Києві діяло музичне училище на базі відкритого 27 жовтня 1863 року Київського відділення Імператорського російського музичного товариства. Хоча до 1913 року Київське музичне училище не мало статусу вищого навчального закладу, наступництво поколінь викладачів дозволяють говорити про витоки історії НМАУ саме від цієї дати і поставити питання щодо ролі П.Чайковського у життєдіяльності попередника Київської консерваторії - Київського музичного училища: наскільки вона була вагомою?

Т. Гусарчук згадує лише два епізоди в біографії П. Чайковського, пов'язані зі згаданими структурами - не прийняте П. Чайковським запрошення очолити «музичні справи київського відділення» (1880) та відвідування концерту студентів Київського музичного училища (1890) [4]. В першому випадку П. Чайковський відмовився, пославшись на бажання зосередитись на композиторській творчості. В другому випадку композитор отримав на згадку срібний вінок від керівництва Київського РМТ, візит композитора було висвітлено у місцевій газеті, проте підвищенню статусу музичного училища це візит не посприяв. Ю. Зільберман наводить ще один епізод біографії П. - у 1891-1892 роках композитор оплачував навчання в Київському музичному училищі студента Гріши Черничука [5]. Проте, вже у 1892 році П. Чайковський отримав повідомлення про те, що студент Черничук систематично пропускає зайняття, а про подальшу долю студента відомостей не зберіглося. Таким чином і цей епізод не свідчить про вагомість ролі П.Чайковського у розвитку Київського музичного училища.

Нарешті зупинимось на обставинах присвоєння Київській консерваторії імені П. Чайковського. Це сталося 9 травня 1940 згідно з рішенням Президії Верховної Ради УРСР у рамках заходів із відзначення 100-річного ювілею П. Чайковського на третій день після ухвалення аналогічного рішення (7 травня) щодо Московської консерваторії. Якщо у випадку Московської консерваторії рішення мало історичне підґрунтя - П. Чайковський викладав у перші роки її існування, то у випадку Київської консерваторії, як показано вище, такого історичного підґрунтя не було. Ми вважаємо, що справжній мотив членів Президії Верховної Ради УРСР лежав у політичній площині - продемонструвати відданість московським колегам та зміцнити прив'язку

Києва до політичного центру СРСР - Москви. Принагідно зазначимо, що двома роками раніше Київська консерваторія була нагороджена орденом Леніна, відтак її офіційне найменування в радянські часи містило одразу два імені-маркери: Ордена Леніна Київська державна консерваторія імені Чайковського.

Присвоєння імені П. Чайковського двом консерваторіям не залишилось поодиноким кроком уславлення російського композитора. Того ж року ім'я Чайковського отримало Алма-Атинське музичне училище (засноване 1931) та відкрито меморіальний музей у Воткінську, в 1954 відкрито пам'ятник композиторові у Москві, в 1956 в Пермському краї засноване місто Чайковський, 1965 року ім'я Чайковського отримав Пермський оперний театр. Ім'я Чайковського отримали також кілька десятків вулиць , чимало музичних шкіл тощо. Цілком очевидно, що таке повсюдне маркування об'єктів іменем П. Чайковського було елементом продуманої політики радянського керівництва. О. Корчова характеризує таку політику як «потужний культ Чайковського-реаліста», впровадженню якого сприяли такі характеристики його творчості як народність, пісенність та мелодійність, що «позірно збігалися з принципами реалізму» [7]. Очевидно, рішення щодо присвоєння вулицям, а також навчальним та мистецьким закладам імені Чайковського, так само як і подібні маніпуляції з іменем О. Пушкіна, О. Толстого і інших російських митців працювало на культивування відчуття єдності серед громадян СРСР, для яких російська мова і культура розглядалась як певний спільний знаменник.

Після здобуття незалежності України ім'я Чайковського для Київської консерваторії було легалізовано в указі Президента України Л.Кучми № 817/95 від 5 вересня 1995 року, який є чинним до цього дня. Цьому рішенню не передувало жодних дискусій щодо іменування консерваторії, отже ім'я П. Чайковського було перенесено просто механічно.

Підіб'ємо підсумок - іменування Київської консерваторії іменем П. Чайковського у 1940 році мало виключно політичне підґрунтя - зміцнення прив'язки Києва до політичного центру СРСР та інтеграції Києва у радянський культурний простір.

Нарешті, останній аспект нашого дослідження - моральний, є найскладнішим і, напевно, залишиться предметом дискусій ще тривалий час. Розгляд цього аспекту потребує певних пояснень щодо еволюції громадської думки українського суспільства щодо Росії, її культури, мистецтва і мови. Згідно з дослідженнями КМІС, впродовж 2008-2022 років ставлення українців до росіян змінювалося віж переважно позитивного (до 2014), до переважно негативного у 2022 (діагр. 1)

Зіставлення вказаної діаграми з ключовими подіями новітньої української історії вказує на те, що вирішальне значення у зміні ставлення українців до росіян зіграли розв'язання Росією війни проти України навесні 2014 року (анексія Криму та збройна підтримка самопроголошених «ДНР» та «ЛНР»), і повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

Аналогічні зміни відбувались і у ставленні українців до державотворчої ролі української мови, що дозволяє виділити три періоди: латетний (1991-2014), активний (2014-2022) та інтенсивний (з 2022) (за З.Куньч [8]). На наш полгляд така періодизація цілком застосовна і до ставлення українців до російської культури загалом. Охарактеризуємо ці періоди з точки зору розвитку музичного мистецтва та музичної освіти.

Так, «латетний період» (до 2014 року) характеризується «в гібридних, але дуже відчутних атаках на українську мову, з одного боку, та в інертній реакції українського суспільства та державних інституцій - з іншого». Дослідження О. Вишняка показують, що в цей період, як не парадоксально, громадяни України краще ставляться до поневолювачів України (Петро І, В. Ленін, Й. Сталін та ін.), ніж борців за її незалежність (І. Мазепа, Петлюра, С. Бандера та ін.) [3]. У цей період російська музика переважає в радіоефірі, складає близько половини репертуару оперних театрів та філармоній. В НМАУ ім. П. Чайковського освітній процес у цей час здійснюється переважно російською мовою, значна частина наукових статей викладачів НМАУ друкується російською мовою. Перша задокументована спроба змінити ситуацію у НМАУ мала місце у 2012 році - тоді група студентів звернулась до керівництва з проханням забезпечити навчальний процес державною мовою. Втім, ця спроба не мала належного результату - тодішній ректор НМАУ і член Партії Регіонів В. Рожок не вжив дієвих заходів для вирішення проблеми.

«Активний період» (2014-2022) характеризується «пробудженням значної частини громадянського суспільства до усвідомлення ролі державної мови в утвердженні незалежної держави» та активізацією законодавчої та виконавчої влади щодо утвердження державного статусу української мови. Велике значення мав ухвалений 2016 року закон, що передбачав збільшення частки пісень державною мовою в радіоефірі до 35% , а також запроваджений 2017 року Закон України «Про освіту», в якому чітко прописано, що мовою освітнього процесу в Україні є державна мова. У цей період у НМАУ кафедру російської музики об'єднано з кафедрою іноземної, зростає частка наукових публікацій працівників НМАУ українською мовою. Проте в репертуарі оперної студії НМАУ російський репертуар і надалі посідає чільне місце, навіть більше того - впродовж 2017-2019 років його частка навіть зростала [1].

Саме в цей період доцільність гегемонії російської класичної музики в українському просторі вперше була поставлена під сумнів. Найбільш показовими стали події довкола концерту 24 серпня 2016 року з нагоди 25-ї річниці Незалежності України, організатором музичної частини якого було призначено Кирила Карабиця. Добираючи репертуар концерту, К. Карабиць зупинив свій вибір на творах російських авторів, що були тематично пов'язані з Україною - 3-й частина фортепіанного концерту П. Чайковського, гопак із «Сорочинського Ярмарку» М. Мусоргського та хорова сцена з опери «Семен Котко» С. Прокоф'єва на вірші Т. Шевченка . Анонсований заздалегідь репертуар викликав нищівну критику Братів Капранових, яка мала вельми широкий резонанс у ЗМІ. Для глибшого розуміння сутності критики наведемо розгорнуті цитати: «У кожного музиканта в голові совок наклав "могучую кучку", і їм навіть на думку не спадає, що на день народження Української держави варто заграти українську музику, тим більше, що Чайковського у наших філармоніях скільки завгодно, а Лятошинського, Ревуцького, Косенка, Лисенка - днем з вогнем» . «Хто в цьому винен? Безперечно, перш за все наша музична освіта, яка, на жаль, практично не змінилася з радянських часів і базується на російській класиці - просто її тепер у нас звуть світовою» .

Хоча критика Капранових і не зачепила безпосередньо питання найменування НМАУ, невідворотність його актуалізації в майбутньому стала очевидною. Саме з цією обставиною, на нашу думку, пов'язана активізація частини музикознавців у спробах «українізації» Чайковського - віднайденні його українського коріння, вивченні «українських» епізодів біографії, української тематики та мелодизму в його творах тощо. Щоправда, «українізація» Чайковського у НМАУ мала і певну непослідовність - в Оперній студії ставили лише опери П. Чаковського, що не мали тематичного зв'язку з Україною («Іоланта», «Євгеній Онєгін»), а пропозиція поставити останню в українському перекладі М. Рильського не тільки була відкинута, але й спричинила до рішення Вченої ради заборонити практику виконання опер мовами іншими, ніж мова оригіналу, в принципі . На наш погляд, така політика свідчить про те, що бажання представити Чайковського частиною української музичної культури було нещирим принаймні з боку керівництва НМАУ, а справжнім було бажання надалі залишатись під омофором впливу російської культури.

Нарешті, російське вторгнення 24 лютого 2022 року спричинило до переоцінки цінностей навіть у царині класичної музики. 19 червня 2022 року Верховна Рада заборонила публічне виконання музичних творів, написаних «громадянином держави, визнаної Верховною Радою України державою агресором» . Хоча формально під цей закон не підпадають російські автори минулих епох, більшість мистецьких колективів та закладів освіти проявили солідарність із вказаним рішенням та цілковито відмовились від російського репертуару.

Публічне підняття питання щодо відмови від імені П. Чайковського припадає саме на цей період. Відслідкуємо хронологію обговорень. 7 квітня 2022 року у виданні The Claquers опубліковано відкритий лист професора НМАУ О. Корчової із пропозицією відмовитись від імені П. Чайковського, що перетворилось на «радянській і путінський ідеологічний бренд». 3 травня Студентське наукове товариство НМАУ ім. П. І. Чайковського презентувало результати опитування студентства закладу, за результатами якого 75% учасників опитування підтримали відмову від імені П. Чайковського. Пропозиція була відхилена Вченою радою НМАУ у червні 2022 року, натомість було висловлено прохання до керівництва держави «підтримати всі заходи для повернення Україні композитора з українським корінням» . Відповідь Вченої ради викликала схвальні, і почасти зловтішні відгуки у Москві («русский бунт вспыхнул в центре Киева») та осуд української громадськості . За відмову від імені П. Чайковського, зокрема, висловився міністр культури О. Ткаченко , відповідні петиції з'явились на сайті Кабінету міністрів від 18 червня , Президента України від 2 листопада та 27 грудня . Натомість на конференції трудового колективу 26 грудня 2023 року пропозицію вилучити ім'я П. Чайковського з назви закладу знову було відхилено («за» 31 із 107 делегатів, тобто 29%), натомість було постулювано, що питання вилучення імені «потребує подальшого комплексного аналізу та вивчення вітчизняних та міжнародних експертних висновків» .

Детальний аналіз аргументів, представлених учасниками дискусії вартує окремої публікації, відтак з метою вкластися в усталенні рамки, обмежимось ототожненим викладенням аргументів, спираючись на наші попередні дослідження.

Отже, загалом аргументація за відмову від імені Чайковського в прагматичному ключі (від емоційного абстрагуємось) зводиться до наступної схеми опосередкованих зв'язків (діагр.2) [2]:

Діагр. 2 Схема опосередкованого зв'язку між творчістю

П. Чайковського та російською агресією

П. Чайковського, його постать надалі вже не відігравала би роль російського адвоката, не сприяла би зміцненню російської репутації, і як останній ланцюг - не сприяла би нарощенню спроможностей армії РФ. В певний час до спроб «дерусифікації» П. Чайковського долучався навіть автор цих рядків (до початку повномасштабної війни), організовуючи виконання вокальних творів композитора в українських перекладах, і демонструючи в такий спосіб неповторний шарм мелодики Чайковського у поєднанні з українським словом.