Сутність виконавської спритності ігрових рухів майбутнього викладача-інструменталіста

Однак, у музично-виконавському мистецтві рухова система (ігровий технічний апарат) сама по собі не має винахідливості і кмітливості. При такому розумінні спритності центр тяжіння зміщується навіть не на центральну нервову систему, а на психічний інтелектуальний рівень управління виконавськими діями музиканта- інструменталіста E. При цьому рухове завдання (художня інтерпретація музичного твору) вирішується спочатку у творчій уяві, і лише потім розроблений виконавський план (Г. Гінзбург) реалізується за допомогою рухової системи (мануальної техніки).

Що стосується високих рівнів побудови, то не можливо уявити собі в них спритності, якщо, наприклад, рівень D позбавлений довіри до мудрості руки і мудрості пальців (В. Бардас, С. Фейнберг), злиття чутливої руки і чутливих пальців із знаряддям праці (смичком, міхом баяна, медіатором домри, клавіатурою чи грифом тощо), одухотворення музичного інструмента та психологічного включення його у схему тіла, рівень С 1 не володіє побіжністю пальців, а рівень С 2 - їх точністю і влучністю відповідно до нотного тексту. З іншого боку, людині з добре розробленою колекцією фонів у «фонотеці» рівня В легше, ніж іншому, без зволікання знайти руховий вихід із будь-якого положення (основне визначення спритності). Поряд із цим, бездоганна фонова робота рівня тонусу й осанки А необхідна для хорошої рухової координації, яка є необхідною передумовою для спритності.

У проекції на основне визначення виконавської спритності майбутнього викладача-інструменталіста як здатності впоратися з будь-яким виникаючим руховим завданням, слід підкреслити, що провідний рівень, згідно постулатів науковця, забезпечує такі якості спритності, як правильність і винахідливість ігрових рухів, а фонові - їх швидкість і раціональність. Якщо визначити побудову ігрових рухів за допомогою дробу, у якому числівник виражає провідний рівень, а знаменник - фонові рівні, то ми отримаємо загальну формулу активізації спритності педагога-музиканта у виконавській психомоторній діяльності (див. формулу 1):

D, C і, C 2, B,A

При цьому між нижніми координаційними рівнями управління виконавською психомоторною діяльністю буде функціонувати тілесна спритність, що представлена формулою 2. Цей вид спритності відображується у здатності миттєво долати фактори, що дестабілізують, труднощі і перешкоди із зовнішнього світу внаслідок знаходження у фонотеках рухової пам'яті фонових координаційних рівнів нових способів чи сенсорних синтезів регуляції рухів, у негайній потребі перевчитися - створити нові технічні фони й автоматизми відповідно до зміни смислу рухової задачі, у подоланні інтерференцій, у майстерному опануванні просторовою і часовою точністю техніки (А. Щапов) шляхом найменшого опору дії і найменшої витрати енергії, показниками якої є свобода ігрового апарату, м'язова еластичність туше, координація, ритмічність, економічність і легкість ігрових рухів тощо.

B, A

Між вищими координаційними рівнями буде налагоджуватися ручна чи предметна спритність (див. формулу 3). Вона віддзеркалюється як у предметних навичках - умінні маніпулювати міхом баяна, смичком, медіатором домри, натхненно володіти музичним інструментом в цілому, так і у зовнішній виконавській майстерності - витонченому мистецтві управління віртуозними ігровими рухами відповідно до художньої звукової мети і рухової програми нотного тексту на клавіатурі чи грифі інструмента, в антиципації (передчутті чи передбаченні) на основі ідеомоторних актів сукцесивної послідовності ігрових рухів у творчій уяві, у вмінні якісно читати музику з листа, грати на різних за якістю музичних інструментах і протягом короткого часу вивчати напам'ять нотний текст музичного твору тощо.

D, C 2

Зазначене свідчить про те, що виконавська спритність як комплексне психомоторне утворення не є чисто і грубо фізичною якістю, а має складну психофізіологічну структуру і тісні зв'язки з іншими психічними і фізичними здатностями. Тому важко сказати, чого в ньому більше - фізичного чи психічного. Але неодмінно майбутній викладач-інструменталіст, обдарований спритністю, повинен значною мірою володіти нею у всіх її різновидах і в усіх рівнях.

Зрозуміло, що виконавська спритність є певною мірою вродженою психомоторною якістю майбутнього викладача-інструменталіста. Проте, у процесі тренування вона значною мірою вдосконалюється і накопичується з руховим (виконавським) досвідом, тобто доступна для індивідуального розвитку. Цей досвід збагачує і «фонотеки» низових рівнів побудови, і ті фонди винахідливості, виверткості та ініціативності, які утворюють основне ядро спритності. Особливо плідним для загального розвитку спритності є оволодіння різнобічними, несхожими між собою руховими навичками, які взаємно доповнюють одна одну. Поряд із цим, головною передумовою для спритності є винахідливість провідних рівнів, яка має до своїх послуг слухняну старанність зі сторони нижчих рівнів. Ніяка культура рухів, якими нічого не досягається, не підвищує загальний рівень спритності, а, власне, ознака краси у проявах рухової спритності не є основною. Коли в наявності прекрасне поєднання економічності і строгої та ефективної доцільності рухів відповідно до звукового образу - тоді з'являється краса як неминучий супутник спритних рухів.

Природні конституційні передумови до спритності залежать від індивідуального психомоторного профілю - якісного рівня функціонування моторики майбутнього викладача-інструменталіста і зумовлюються вправністю та розвитком двох важливих сторін відомого психофізіологічного структурного комплексу, за допомогою якого реалізується спритність. По-перше, можна значно підняти керованість фонових рівнів з боку верховних Е і D як найважливішу з функціональних фізіологічних передумов досліджуваної якості. Чим більше накопичено педагогом-музикантом всіляких різноманітних за видами та якостями технічних фонів і автоматизмів, чим більші кількість, ступінь засвоєння та широта смуги «обіграності» за змінними умовами рухових навичок, тим легше реалізувати йому експромтний фондований виконавський ігровий акт, хоч би який складний відносно нотного тексту він не був.

По-друге, навмисне зштовхування студента-інструменталіста з різноманітними і непередбаченими руховими завданнями, постановка в умови, що вимагають від нього повною мірою адекватних, швидких, раціональних і винахідливих рухових реакцій, прямим чином тренують і виховують його верховні координаційні рівні, сприяючи виробленню в них маневреності, виверткості і швидкої психомоторної винахідливості. Поряд із цим, тренування цього самого виду неминуче виховує і керованість фонових рівнів. Недостатньо, звичайно, накопичити у фондах рухової пам'яті різних рівнів великі фонові багатства, не вміючи швидко та адекватно використовувати їх. Це вміння викликати потрібні фони в потрібні миті та впевнено керувати ними і може бути суттєво підвищено шляхом доцільного тренування [6].

Виконавська спритність може бути доведена до вищого автоматизму і несвідомого вибору найприйнятнішого з усіх можливих варіантів ігрового руху відповідно до звукової мети. Саме тому активізація рис спритності зумовлюється проходженням якісних і кількісних змін процесу автоматизації ігрових рухів як універсальної суб'єктивної психомоторної здібності майбутнього викладача-інструменталіста [1, с. 85] на тлі безперервного проходження цілого синтезу екстероцептивних, інтероцептивних та темпо-метро-ритмічних зворотних зв'язків-аферентацій («комплекс вундеркінда

А. Моцарта» К. Мартінсена, внутрішнє «периферичне кільце» О Шульпякова). Автоматизація виводить з поля свідомості цілу низку корекцій правильності і точності (ті корекції, які пов'язані з технічними засобами для їх досягнення). Але найголовніші, вирішальні корекції, від яких вимагається найвища пристосовність та маневреність, з погляду М. Бернштейна, залишаються нагорі. Їх не можна довірити автоматизмам.

Перспективи подальших розвідок за цим напрямком пов'язані з більш системним і комплексним висвітленням властивостей, передумов, закономірностей, методичних засад та принципів розвитку виконавської спритності щодо індивідуальних психомоторних профілів майбутніх викладачів різних видів музичних інструментів на основі всебічного вивчення сучасних наукових досліджень у галузі музичної педагогіки, музичної психології і музикознавства.

Список використаних джерел

1. Гусак В. Рухова пам'ять майбутніх учителів музики: сутність і проблеми розвитку : монографія. Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. 232 с.

2. Загальна психологія. За заг. ред. академіка С. Д. Максименка. Підручник. 2-е вид., переробл. і доп. Вінниця : Нова книга, 2004. с. 431.

3. Іващенко В. П., Безкопильний О. П. Теорія і методика фізичного виховання : Підручник. Ч. 1. Черкаси : Видавництво, 2005. 420 с.

4. Словник української мови : [в 11 т.] / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; [ред. кол. : І. К. Білодід (гол.), А. А. Бурячок, В. О. Винник та ін.]. Київ : Наукова думка. Т. 9 : С / [ред. тому : І. С. Назарова, О. П. Петровська, Л. Г. Скрипник та ін.]. 1978. 916 с.

5. Bernstein's Construction of Movements: The Original Text and Commentaries. Edited by Mark L. Latash. Routledge; 1st edition (October 30, 2020). 360 pages.

6. Dexterity and its Development, edited by Mark L. Latash, Pennsylvania University, and Michael T. Turvey, University of Connecticut Haskins Laboratories, New Haven with „On Dexterity and its Development” by Nicholai A. Bernstein, translated by Mark L. Latash - LEA, 1996, Mahwah, New Jersey, (2. Neuauflage 2016 bei Routledge). Pages 470 [471].

7. Evening talks with Sri Aurobindo. Complete in one volume. Recorded by A. B. Purani. Sri Aurobindo Ashram Trust, 1982. 786 pages.

8. Leopold Stokowski. Music for All of Us. Edition 3. Publisher, Simon and Schuster, 1943. 340 pages.

9. Weber С. М. Samtliche Schriften. Kritische Ausgabe, В., 1908, Lpz., 1921; Ausgewahlte Schriften, hrsg. von R. Kleinecke. 582 pages.

10. Zur Psychologie der Klaviertechnik : Reprint der Originalausgabe von 1927. Willy Bardas Dusseldorf, Staccato-Verlag / Carsten DUrer, 2002. 108 pages.

Размещено на Allbest.ru