Педагогічна діяльність Володимира Гошовського у Львівській консерваторії (1961-1969)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна діяльність Володимира Гошовського у Львівській консерваторії (1961-1969)

Ліна Добрянська

Розглянуто етномузикознавчу педагогічну діяльність Володимира Гошовського, яку вчений активно провадив протягом нетривалого часу викладання у Львівській консерваторії. Проаналізовано навчальні курси педагога, що забезпечували студентам комплексну музично-фольклористичну підготовку, та його роботу керівника народномузичної секції Студентського наукового товариства.

Ключові слова: Володимир Гошовський; Львівська консерваторія; етномузикологічна освіта.

Лина Добрянская. Педагогическая деятельность Владимира Гошовского во Львовской консерватории (1961-1969).

Рассматривается этномузыкологическая педагогическая деятельность Владимира Гошовского в период его кратковременного, но активного преподавания во Львовской консерватории. Проанализированы учебные курсы педагога, обеспечивающие студентам комплексную музыкально-фольклористическую подготовку, а также его работу руководителя народно-музыкальной секции Студенческого научного общества.

Ключевые слова: Владимир Гошовский; Львовская консерватория; этномузыколо-гическое образование.

Lina Dobrianska. The Pedagogical Activities of Volodymyr Hoshovsky in the Lviv Conservatory (1961-1969).

This article describes the musical folkloric activities of Volodymyr Hoshovsky during his tenure at the Lviv Concservatory between 1961-1969. Analysis of his courses and pedagogical work provides insight into his comprehensive approach to ethnomusicological training as well as his his work as section manager of the Student Scientific Society.

Key words: Volodymyr Hoshovsky, Lviv Conservatory, ethnomusicological education.

У музично-фольклористичній діяльності Володимира Гошовського винятково важливе місце належить львівському періоду 1961-1969 років, пов'язаному із працею науковця у Львівській державній консерваторії ім. М.В. Лисенка (нині - Національна музична академія ім. М.В. Лисенка). Робота в цьому виші була визначальною для становлення В. Гошовського як етномузикознавця - теоретика і практика і разом з тим мала велике значення для навчального закладу, адже завдяки В. Гошовському тут відбулися чималі зрушення в студіях над народною музикою.

Загалом певні аспекти педагогічної праці В. Гошовського спорадично привертали увагу дослідників його доробку, та не настільки, як, наприклад, його науковий спадок. Однак розвідки, яка б цілісно характеризувала майже десятилітню педагогічну діяльність В. Гошовського у Львівській консерваторії, до цього часу не існує, хоча частково цієї теми торкалися у своїх працях В. Пасічник [38, с. 22-24], С. Перескоцька [41, с. 20-23] та автор цих рядків [10, с. 47; 15, с. 174]. Заповнити прогалину пропонується у даній статті, яка ґрунтується головно на численних архівних документах із Державного архіву Львівської області та Архіву Львівської національної академії імені М.В. Лисенка, більшість з яких вводяться у науковий обіг уперше. гошовський львівськіа консерваторія музикознавчий

На формування В. Гошовського як педагога-етномузиколога та й на перебіг усієї його подальшої педагогічної роботи вагомий вплив мала власна освіта дослідника, яка була різнобічною і досить тривалою. Після закінчення гімназії майбутній науковець навчався у празькому Карловому університеті на філософському (історико-філологічному) факультеті за спеціальностями слов'янська етногра-фія та філологія, унаслідок чого здобув ступінь доктора філософії [33; 34]2. Згодом, повернувшись до України, В. Гошовський закінчив Ужгородське музичне училище (у 1949 році) та екстерном - оркестровий факультет Львівської консерваторії за фахом „концертний виконавець та викладач” [34, с. 46]3.

Спеціальної системної музично-фольклористичної освіти В. Гошовський не мав як із об'єктивних причин - в середині ХХ століття здобути її було важко і за кордоном, і в Україні [25], так і через обставини особистого характеру. В одному з листів В. Гошовський згадував, що „після закінчення гімназії, університету або консерваторії […] спеціально фольклористикою не цікавився” [28, с. 34-35]. У консер-ваторії вона пройшла повз увагу дослідника, можливо, і тому, що екстерністам курс „народної творчості” не читався і від них „не вимагали навіть скласти залік” [28, с. 35]. Однак попри те, що В. Гошовський початково „розминувся із своїм покликанням” [7, с. 8], здобуті протягом попередніх років знання у сфері мовознавства (лінгвістики), етнографії та музики, допомогли йому в 33-літньому віці знайти для себе нову спеціальність - етномузикологію, що знаходилася на перетині цих трьох наук [7, с. 9].

В. Гошовському дуже швидко вдалося стати фахівцем у новообраній галузі, у чому йому надзвичайно допомогла самоосвіта - вивчення та критичне осмислення великої кількості спеціальної музично-фольклористичної літератури, до чого вчений призвичаївся у роки навчання в Карловому університеті1. Властиво, ще під час проживання в Ужгороді в середині 1950-х років саме зі студіювання джерел (з-поміж яких були „видання НТШ, праці та збірки Колесси, Роздольського-Людкевича, Гнатюка та ін” [28, с. 36]) та виїздів у терен розпочався етному-зикологічний шлях ученого [10, с. 45]. Разом з тим, дослідник намагався здобути й „офіційну” музично-фольклористичну освіту, яку на той час в Україні надавала тільки аспірантура Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії [Див: 36, с. 17; 21, с. 9]. У 1958 році В. Гошовський спробував туди вступити, підготувавши реферат майбутнього дисертаційного дослідження на тему „Коломийка у слов'ян та інших народів”, однак попри те, що він успішно склав іспити в заочну аспірантуру, у навчанні йому було відмовлено [8, с. 402-403].

Самотужки продовжуючи теоретично-практичні студії над народною музикою, В. Гошовський пов'язував свій подальший науковий зріст з роботою у Львівській консерваторії, сподіваючись таким чином „вийти „на орбіту” науковця” [40, с. 137]. Переїзд до Львова приваблював і можливістю одержати більший доступ до львівських бібліотек, „які мали у своїх фондах всю необхідну для пізнання історії музичної фольклористики в Европі літературу” [28, с. 30].

Загалом попри побоювання вченого1 у нього не виникло особливих проблем із зарахуванням на роботу у цей виш: протягом кількох попередніх років він встиг зарекомендувати себе як фаховий дослідник народної музики Закарпаття, завдяки чому заслужив прихильне ставлення і ректора консерваторії Миколи Колесси, і завідувача теоретико-композиторської кафедри Станіслава Людкевича [40, с. 131]. На той час В. Гошовський уже мав стаж роботи у виші: протягом п'яти років він читав німецьку мову в Ужгородському університеті [34, с. 47], і досвід викладання народномузичних дисциплін: від 1959 року він вів у музичному училищі курс народної творчості [34, с. 57]. 11 червня 1961 року вчений подав до консерваторії заяву на ім'я ректора М. Колесси з проханням прийняти його на роботу, успішно пройшов конкурс та, згідно із заявою в його особовій справі, вже 10 липня 1961 року був затверджений на посаді старшого викладача оркестрової кафедри [34, с. 48].

Хоча В. Гошовський перш за все прагнув зосередитися на музичній фольклористиці, у консерваторії на той час була вакансія лише викладача домри, яку він і зайняв. Щоправда, у заяві при вступі на роботу науковець зазначив: „Крім спец[іального] інструменту домри (балалайки, гітари), я можу також викладати аранжировку й оркестровку, методику та народну творчість. Працюючи в консерваторії, я мав би змогу більше займатися і науково-дослідною роботою в галузі музичного фольклору […]” [34, с. 49].

Як свідчать архівні матеріали, В. Гошовський протягом тривалого часу числився та викладав на двох кафедрах - оркестровій та іноземних мов3 [47, спр. 251, 267, 271, 286, 315, 337], хоча працював також і на історико-теоретичній, на яку був офіційно зарахований лише у 1964 році. Приблизно у той же час він одержав учене звання доцента: за нього проголосувало 14 із 15-ти членів Вченої ради. Під час обговорення кандидатури дослідника за присвоєння йому звання доцента виступили, зокрема, С. Людкевич („Наукова робота і робота практична з студентами мають гарні результати, і кафедра історії і теорії музики гаряче підтримує його кандидатуру”), Марія Білинська („Прекрасно поставив у консерваторії фольклористичну роботу і заохотив включитись у неї багатьох студентів. Він - один з найбільш достойних кандидатів на звання доцента”), Євген Козак та Ісидор Вимер [47, спр. 315]1.

Разом із тим, не будучи спершу навіть приналежним до музикознавчої кафедри, учений не лише одразу ж активно включився в її робочий процес, а й, фактично, очолив етномузикологічну дослідницьку та педагогічну діяльність. Це сталося головно завдяки тому, що ще до кінця 1961 року В. Гошовському вдалося досягти у консерваторії двох важливих результатів: створити Кабінет народної музики [Дет. див.: 45; 10; 12] та організувати фольклористичну секцію (початково - гурток) Студентського наукового товариства (СНТ)3.

Ці дві події були пов'язані між собою і безпосередньо стосувалися й педагогічної праці вченого. Так, В. Гошовський глибоко вболівав за стан тогочасної музично-фольклористичної підготовки, вважаючи що „Академія Наук УРСР та консерваторії України не спроможні були до цього часу […] виховати кадри фольклористів (збирачів та дослідників)”4 [37, с. 34]. Високо цінуючи свою власну „первісну вищу освіту”, яка, за словами дослідника, відкрила йому шлях до науки [28, с. 31], В. Гошовський прагнув налагодити таке ж ефективне навчання у Львівському музичному виші, вважаючи, що п'яти років перебування у консерваторії цілком достатньо для підготовки молодих етномузикознавців [47, спр. 255]. Звичайно, що такого ж характеру мета вимагала правильної організації музично-фольклористичного навчання, у чому вченому якраз і допомагали створені ним етномузикологічні осередки.

Народномузичний кабінет - за висловом В. Гошовського, його власна „міні-А[кадемія]Н[аук]” [28, с. 30] - став у консерваторії не просто допоміжною структурною одиницею, призначеною обслуговувати навчальний процес, а насамперед „експериментальною лабораторією і центром наукової діяльності студентів і молодих педагогів”, який згодом виріс до „головного вогнища фольклористичної праці в Україні” [7, с. 10]. У Кабінеті містився аудіоархів записів народної музики, підручна бібліотека, мав він і необхідне технічне обладнання, яким опікувалася лаборант Кабінету Валентина Мазур. „Всі студенти консерваторії одержували у фольклорному кабінеті необхідні консультації з питань українського фольклору та відповідну літературу” [47, спр. 442]. Там проводилися позаурочні заняття із студентами, які і під опікою педагога, і самостійно транскрибували народномузичні твори,

у тому числі і здобуті особисто під час етнографічної практики, „на основі зібраного та розшифрованого матеріалу, студенти писали свої курсові реферати та доповіді для наукової конференції” [47, спр. 442]. У Кабінеті регулярно відбувалися засідання фольклористичної секції СНТ, які відвідували зацікавлені студенти, викладачі і навіть С. Людкевич. Загалом підрозділ „Робота зі студентами” був постійною скла-довою загальноконсерваторських річних звітів про діяльність Кабінету [47, спр. 369, 442, 484].

Інше важливе започаткування В. Гошовського - організація фольклористичного студентського осередку - відбулося навіть раніше, аніж заснування Кабінету. Фактично, потреба у приміщенні для секційних занять була однією із підстав для створення Кабінету: „Фольклорна секція СНТ повинна мати своє спеціальне приміщення, обладнане відповідним інвентарем та апаратурою, тобто фольклорний кабінет” [47, спр. 255] - це вчений зазначив у підготовленому ним восени 1961 року „Плані покращення науково-дослідної роботи фольклорної секції СНТ консерваторії” [47, спр. 255]. У проекті були накреслені основні завдання і для керівника, і для учасників секції. В. Гошовський вважав своїм обов'язком дати студентам основи збирацької, транскрип-ційної та науково-дослідної роботи, а також навчити їх „самостійно мислити, шукати, досліджувати і розв'язувати проблеми музичної фольклористики” [47, спр. 255]. Студенти ж були зорієнтовані або на вивчення цілісної народномузичної культури одного села (групи сіл), або певного народномузичного явища, поширеного на одній визначеній території. Результатом цих студій повинен був стати підготовлений до друку народнопісенний збірничок „з відповідними коментарами, відсилачами мелодико-ритмічних та тематичних паралелів та вступною аналітичною розвідкою” [47, спр. 255]. Педагог наголошував на тому, що найкращі студентські роботи необхідно публікувати1.

У наступні роки В. Гошовський успішно реалізовував свій план. І хоча з об'єктивних причин виявилося нереальним видати згадані збірнички2, студентські дослідження втілювалися у вигляді рефератів, курсових робіт, доповідей тощо. Попри те, що педагог інколи і нарікав на опікуваний ним молодіжний осередок3, протягом 1962-1969 років під керівництвом В. Гошовського був підготовлений об'ємний масив розвідок найширшої тематики. У переважній більшості ці праці були тереновими дослідженнями, що базувалися на матеріалах з архіву Кабінету народної музики. Джерельний матеріал, як згадувалося вище, студенти в основному здобували власноруч - у консерваторських експедиціях або ж, рідше, цілком самостійно4.

Згідно з планами дослідника, студенти займалися вивченням автентичної музики одного населеного пункту (усього репертуару чи лише окремих жанрів), або розробляли вужчі теоретичні проблеми. Географія студентських досліджень першого типу найчастіше охоплювала карпатські та підгірські терени - місцевості, які лежали у колі інтересів самого В. Гошовського [10, с. 50]. Теоретичні ж студії найчастіше торкались питань ладовості, ритміки, а також семіотики, вельми актуальної для вченого у львівський період3. Деякі дослідження були присвячені і проблемам музичної фольклористики, зокрема доробку та життєвому шляху Климента Квітки - особи, знакової для В. Гошовського. Розвідки про К. Квітку, виголошені у квітні 1963 році на науковій конференції СНТ [41, с. 21]4, фактично, стали першими кроками у вітчизняному квіткознавcтві5 [37, с. 37].

В. Гошовський активно заохочував студентів до публічних презентацій результатів своїх наукових напрацювань: студентські доповіді спершу зачитувалися та обговорювалися на поточних засіданнях секції СНТ, згодом найкращі з них виголошувалися на щорічних загальновишівських конференціях6, а інколи - і на заходах далеко за межами Львова1. Оскільки доповідей, як правило, було багато, педагог вважав, що їх „треба не говорити, а читати: регламент часу. Читати цікаво, коротко, стисло про конкретні і нові відкриття” [47, спр. 406]. Кращі розробки молодих етномузикологів брали участь у конкурсах студентських робіт, посідаючи призові, у тому числі і найвищі місця2. Так, найбільшим успіхом за весь час існування СНТ Львівської консерваторії стала перемога Ярослава Бодака у 1971 році на „Всесоюзному конкурсі на кращу наукову роботу вищих навчальних закладів СРСР” із розвідкою про лемківське весілля [27, с. 146]. Попри те, що ця подія відбулася вже після звільнення В. Гошовського із консерваторії, саме під патронатом ученого Я. Бодак розпочав і провадив дослідження лемківського фольклору [3, с. 107], захистивши у 1972 році дипломну роботу на цю ж тему під керівництвом Зиновії Штундер [2]. Загалом фольклористична секція, керована В. Гошовським, була однією із найуспішніших у СНТ, що не раз відзначалося на різноманітних вишівських засіданнях, у щорічних консерваторських звітах тощо [47, спр. 225, 406]3.

Звичайно, що у вихованні молодих етномузикологів незамінну роль відігравала викладацька діяльність В. Гошовського. Як згадувалося вище, дослідник певний час офіційно навіть не числився на історико-теоретичній кафедрі, однак, згідно з його особовою справою, вже у 1961 році „читав курс народної творчості”4 [34, с. 63]. Тут, воче-видь, не йшлося про викладання основного предмету „Народна творчість” на історико-теоретичному факультеті1, оскільки це було багатолітньою прерогативою С. Людкевича [13, с. 43]. Хоча, за спогадами Богдана Луканюка, наприкінці шістдесятих років В. Гошовський таки читав цю дисципліну, але для музикознавців-заочників.

Головним же предметом, який одержав у своє розпорядження В. Гошовський, стала „Фольклорна практика”, яку раніше у консерваторії вів Ярослав Шуст, відповідальний у виші за практичні народномузичні курси [14, с. 292]. Цей предмет - який фігурував у консерваторських документах також під назвами „Фольклор” або „Музичний фольклор” [14, с. 292] - був факультативом для студентівмузи-кознавців. Те, що він не входив до дисциплін спеціального циклу, підтверджують і слова самого В. Гошовського [39, с. 151]3, і робочий навчальний план за 1961 рік [47, спр. 270]4, і той факт, що студенти історико-теоретичного факультету проходили основний курс у С. Людкевича і факультативний у В. Гошовського одночасно, у першому та третьому семестрах5.

Про особливості викладання музично-фольклористичних дисциплін у В. Гошовського нині можна довідатися із не надто числен-них, але різноманітних джерел - починаючи від архівних документів і закінчуючи спогадами учнів та колег педагога [3; 38; 24]. Чи не найбіль-ше інформації містять два джерела: робочий журнал педагога за 1968/ 69 навчальний рік [16] та протокол обговорення двох відкритих уроків, які В. Гошовський дав протягом 1967/68 навчального року [47, спр. 384]. Причиною, з якої були проведені ці уроки, стало не так прак-тиковане у консерваторії ще з 40-х років взаємовідвідування та сте-нографування лекцій, як необхідність перевірки викладацької роботи науковця. Невідомо чому в традиційній щорічній характеристиці пе-дагога, яку зазвичай готував С. Людкевич як завідувач кафедри, з'я-вився додаток невідомого авторства, де йшлося про те, що В. Гошовсь-кий „читає лекції на недостатньому рівні”. Як свідчить протокол, це викликало занепокоєння і в самого С. Людкевича, і в членів кафедри, які „вважали т. Гошовського на підставі його наукових робіт за солідно-го науковця. Тому було вирішено детально ознайомитися з його лекція-ми” [47, спр. 384]. Відкриті заняття одержали високу оцінку на засіданні історико-теоретичної кафедри, що відбулося на початку 1968 року, особливо схвальними були відгуки С. Людкевича, який назвав рівень лекцій не просто задовільним, але навіть взірцевим [47, спр. 384].

Курс „Фольклорної практики” В. Гошовський читав, орієнтовно, два (можливо, три) семестри, по дві години щотижнево у формі індивіду-альних лекцій [16; 47, спр. 384]1 - що в загальному обсягу було навіть менше, аніж передбачалося офіційним навчальним планом2. Щоправ-да, педагог намагався одержати додаткові години роботи зі студента-ми, піднімаючи на Вченій раді питання про те, щоб „музикознавці і ком-позитори проходили один рік практики у фольклорному кабінеті” [47, спр. 289]. Ще одним способом якось компенсувати невеликий обсяг курсу стала індивідуальна робота В. Гошовського зі студентами, які під контролем викладача виконували самостійні завдання різного пла-ну, здаючи їх наприкінці семестру - очевидно, це було певною альтер-нативою заліку, який не був передбачений навчальними програмами3. Одним із видів самостійної роботи (що, напевно, було інспіровано особистим празьким освітнім досвідом1) В. Гошовський зробив опрацю-вання великої кількості музично-фольклористичної літератури. На основі прочитаного студенти писали рецензії та реферати: наприклад, Б. Луканюк згадує, що він, будучи музикознавцем-заочником, на пер-шому курсі готував за завданням педагога реферат про ладові концепції Філарета Колесси та Олександра Правдюка [24, с. 12]2. До того ж В. Го-шовський, наполягаючи на тому, що осмислення студентами джерел обо-в'язково має бути критичним, та заохочуючи їх у відгуках не надто зва-жати на авторитети [3, с. 107], сам виявляв велику обережність до початкових напрацювань свої вихованців3.

Цілий весняний семестр другого курсу В. Гошовський відводив для практичних робіт. Цьому передував семестр групових теоретич-них занять для першокурсників, який був тематично дуже насиченим. „Слід мати на увазі, - наголошував В. Гошовський на засіданні істори-ко-теоретичної кафедри, - що я мушу вичитати цілий курс народної творчості за 32 години. А цього дуже мало, щоби охопити все і вся та ще й до того докладно, з багатьма музичними прикладами” [47, спр. 384]. За інформацією із конспектів студентів В. Гошовського, їм читалися такі лекції: „Що таке фольклор”, „Що таке народна пісня”, „З історії збирання та дослідження народної пісні”, „Початок музики”, „Місце фольклору в історії музики”, „Виникнення жанрів”, „Знакові системи (семіотика)”, „Аналіз звукової системи і звукоряду”, „Веснян-ки”, „Купальські пісні (Петрівчані)”, „Русальні пісні”, „Осінній цикл”, „Весільні пісні”, „Речитативні форми в народній творчості”, „Народна лірика”, „Народне багатоголосся”, „Народні танці”, „Класифікація на-родних інструментів” [38, с. 23-24]. Якщо загалом оцінити тематику лекцій В. Гошовського, стає зрозумілим, що педагог, офіційно викла-даючи на стаціонарі лише факультатив „Фольклорна практика” та короткий курс „Народної творчості” заочникам, насправді охоплював проблематику значно ширшого кола етномузикологічних дисциплін. Показово, що вони практично збігаються із визначеними Б. Луканю-ком у його дослідженні про концепцію викладання етномузичних дис-циплін предметами, необхідними студентам вишів для засвоєння азів музичної фольклористики, базовими з-поміж яких є (1) „Вступ до ет-номузикознавства” (на заміну традиційному курсу „музичного фольк-лору”), (2) „Музично-етнографічна документація” та (3) „Аналіз на-родномузичних творів” [23, с. 129]. Кожному із цих предметів більшою чи меншою мірою знайшлося місце у навчальному курсі В. Гошовського.

(1) Перша дисципліна у шістдесяті роки традиційно представляла собою не так відповідніший рівню вишу „Вступ до етномузикознав-ства”, як „усереднений” курс музичного фольклору1, зорієнтований головно на вивчення окремих народномузичних жанрів [23, с. 115]. Серед таких лекцій були: „Класифікація народних пісень. Визначення жанрів”, „Огляд жанрів народних пісень. Обрядові пісні”, „Народний епос”, „Трудові, історичні та ліричні пісні” [16], „Календарні обрядові пісні” [47, с. 384]2. Разом з тим окремі лекції педагога - „Теоретичні питання фольклористики”, „Бібліографія з українського фольклору”, „З історії збирання та дослідження народних пісень” - за своїм змістом більше наближалися до дисципліни „Вступ до етномузикології”, ос-кільки присвячувалися не так самому музичному фольклору, як науці, що його вивчає, музичній фольклористиці.

(2) Вагому частку свого курсу, що було не дивно з огляду на ос-новне призначення предмета „Фольклорна практика”, В. Гошовський відводив на другу із дисциплін, документацію музичного фольклору, включаючи і три її субдисципліни (також згідно з концепцією Б. Луканюка): методику польової роботи, транскрипцію народномузичних творів та музично-етнографічну архівістику1. Оволодіння навичками збирацької праці педагог вважав одним із найважливіших завдань май-бутніх етномузикологів [47, спр. 255]. Теоретичні знання та практич-ний досвід у цій галузі студенти набували головно під час фольклори-стичних експедицій, участь у яких саме завдяки В. Гошовському стала для них обов'язковою2. Це нововведення педагога цілком себе вип-равдало, оскільки якраз безпосередня присутність на збирацьких се-ансах, спостереження за живою фольклорною традицією найсильніше зацікавлювало студентів етномузикологією, спонукало до подальшої роботи із зафіксованими в терені матеріалами. В експедиції разом із В. Гошовським їздили як студенти-музикознавці перших двох років навчання [47, спр. 422], так і представники старших курсів та інших спец-іальностей, як правило, зацікавлені члени фольклористичної секції СНТ [47, спр. 312]. Також педагог заохочував студентів самостійно запи-сувати фольклор і зазвичай депонував їхні записи в архіві Кабінету, як це було, наприклад, із творами, зафіксованими Орестом Олійником, Ми-хайлом Мишаничем, Юрієм Сливинським та іншими3. На основі по-льових матеріалів, здобутих і під час практики, і самостійно, під кері-вництвом В. Гошовського були написані та захищені дві дипломні роботи: Людмили Карпеко про календарні пісні Волинської області [20] та Юрія Сливинського про гуцульське весілля [44]4.

Наступним етапом документації після польових досліджень для студентів ставала музично-етнографічна транскрипція. Хоч, як згаду-валося вище, більшість практичних занять із транскрипції проводили-ся на другому курсі, знайомство з азами транскрибування відбувалося вже на першому, зокрема на лекціях теоретичного характеру на зразок „Ознайомлення з методами нотації пісень” [16]. Загалом же студенти В. Гошовського займалися транскрибуванням народномузичних творів протягом усього етномузичного курсу, який завершувався написан-ням різноманітних за тематикою розвідок, на зразок „Ладкання з сіл західної Бойківщини”, „Гуцульські коломийки”, „Обрядові пісні с. Хо-росниця” тощо [16]. Студенти-учасники фольклористичної секції СНТ, готуючи свої наукові дослідження, виконували значно більші за обся-гом завдання із транскрипції [47, спр. 369].

Матеріалом для практичних робіт служили переважно записи із народномузичного архіву Кабінету, найчастіше - власноруч зібрані. Однак транскрибуванням займалися всі студенти В. Гошовського не-залежно від того, чи побували вони в експедиції, чи ні. Особливо цінним видається той факт, що опрацювання консерваторських експедицій-них здобутків служило не лише дидактичним цілям, але й приносило практичну користь, адже перевірені студентські транскрипції В. Го-шовський залишав у Кабінеті, тим самим поповнюючи графічні фонди Архіву. У цьому вчений виступив новатором, оскільки матеріали пер-ших консерваторських експедицій 1958-1961 років опрацьовувала лише керівник Зеновія Штундер, хоча студенти, як згадувалося вище, також брали участь у виїздах [11, с. 129 та виноска 4 на с. 129]. Запро-ваджену В. Гошовським практику залучення студентів до транскрибу-вання експедиційних матеріалів наприкінці 1980-х років продовжив та розвинув Б. Луканюк.

(3) На третю дисципліну, „Аналіз”, в етномузичному курсі В. Го-шовського позірно відводилося найменше часу - лише 4 години на семестр, по одному лекційному та практичному заняттю. Однак навички аналізу народної музики студенти здобували й закріплювали і на лек-ціях, присвячених окремим народномузичним жанрам, і особливо під час транскрибування, адже В. Гошовський ще у 60-х роках збагнув ще досі очевидну не всім етномузикологам істину про те, що без вивчен-ня цієї дисципліни „абсолютно неможливо грамотно транскрибувати народну музику” [23, с. 127 та виноска 4 на с. 139-140]. Необхідність постійно застосовувати у навчанні методи аналізу спонукала викладача відводити їм спеціальну лекцію, одну із перших свого курсу. Крім того, педагог вважав доцільним ділитися власними новаціями і з вик-ладачами своєї кафедри, а тому не випадково обрав тему про аналіз народних пісень для одного із згаданих відкритих занять. Ця лекція, зокрема, викликала велике зацікавлення у С. Людкевича, який на об-говоренні наголосив, що і етномузикологія, і музикознавство потре-бують вироблення методів аналізу, оскільки замість виявлення суттє-вих рис та особливостей на загал „вживають словесний опис музичних явищ”. На продовження своєї думки фольклорист додав, що „Гошовсь-кий мусить створювати сам термінологію для свого аналізу, наприк-лад, визначення форми мелодичної та ритмічної літерами, назви для ритмічних рисунків, такі як: моноритмічний, ізоритмічний, гетерорит-мічний тощо” і підкреслив, що такий підхід можна тільки вітати [47, спр. 384]. Хоча водночас наукові пошуки В. Гошовського та його на-магання витворити необхідну термінологію не завжди викликали прихильну реакцію на кафедрі. Як висловився на одному із засідань Йосиф Волинський, який, до речі, також викладав у консерваторії на-родномузичні дисципліни у виконавців [47, спр. 152], „Нові терміни з'являються, сипляться і баламутять студентів. У нас є методпосіб-ник, дозволений для користування студентами, і їх ми мусимо трима-тись” [47, спр. 458].

Студенти опановували навички аналізу народномузичних творів не лише на заняттях із педагогом, але й виконуючи невеликі за обсягом аналітичні завдання, чистовики яких, упорядковані ще за часів В. Го-шовського в алфавітному порядку у двох папках, збереглися в архіві ПНДЛМЕ [48]. Ці роботи, джерельною основою яких були класичні народномузичні збірники, зокрема С. Людкевича [43], К. Квітки [22; 30], Ф. Колесси [31; 32], новіші народнопісенні зібрання, зокрема із закарпатським фольклором [17; 46] та рідше власні записи студентів1, були загалом двох видів. Перші, найчастіше під назвою „Реферат з на-родної творчості”, представляли собою аналіз двох народних пісень - як стислий (багато рефератів уміщувалися на подвійному листочку із звичайного зошита), так і досить розгорнутий. Деякі студенти готува-ли цілу низку таких невеличких „рефератів”, а часом і виконували зав-дання і одного, і другого виду. Розгляд кожної пісні передбачав визначення жанру пісні (нерідко із детальнішим описом жанру чи жанрово-го циклу, інформацією про те, ким і коли виконується пісня), з'ясуван-ня її тематики, характеристику поетичного тексту (будова вірша, се-мантика), а також синтаксичний та морфологічний аналіз мелодії. Такі завдання виконували, як правило, студенти-другокурсники музично-пе-дагогічного факультету, а також члени фольклористичного гуртка СНТ1. Роботи другого виду, які готували головно музикознавці першого кур-су, містили аналіз 6-8 народнопісенних зразків, виписаних підряд, най-частіше на нотних листках (у рефератах теж подавався нотний, а також віршовий тексти аналізованих двох пісень), під якими максимально ла-конічно, у тому числі за допомогою буквенних позначень, виписува-лися формальні ознаки пісні - структура та тип вірша, мелодична та ритмічна форми, звукоряд і лад. Загалом у цих роботах студенти де-монстрували вільне володіння аналітичною термінологією, у тому числі при розборі текстів2. Це, втім, було не дивно, оскільки базова філологічна освіта дозволяла В. Гошовському ґрунтовно та фахово подавати і такий матеріал своїм учням, що відзначалося на обгово-ренні відкритих занять педагога: „[…] Гошовський, як філолог і музи-кант, може однаково професіонально аналізувати і текстову, і музичну сторону пісні” [47, спр. 384].

Як уже згадувалося вище, доступними для студентів виявилися і новітні аналітичні розробки В. Гошовського, пов'язані із семіотикою та кібернетикою, щоправда, про такі методи викладач говорив радше із зацікавленими та сильніше підготовленими в етномузикології чле-нами СНТ, аніж на звичайних заняттях3. Утім, десь від середини 1960-х років у державі розпочалися обережні спроби залучити до навчально-го процесу актуальні технічні відкриття, для чого навіть було запла-новно провести спеціальну конференцію „з питань запровадження програмованого навчання і новітніх технічних засобів в учбовому про-цесі” [47, спр. 362]. Закономірно, що представником від консерваторії був обраний В. Гошовський.

Вузькотематичні лекції, подібні до заняття про методи аналізу, дослідник читав доволі рідко, оскільки все ж був обмежений у годи-нах. Звичнішими були лекції, на яких студенти одержували знання та уміння із кількох музично-фольклористичних галузей одночасно: за словами самого В. Гошовського, він спершу викладав теоретичний ма-теріал, розповідаючи „про якусь типову рису українського фольклору або якийсь пісенний тип”, або окремий жанр, жанровий цикл чи групу жанрових циклів, ілюстрував сказане фонограмами, а тоді студенти при-ступали до транскрибування та аналізу твору [47, спр. 384]1. Схожим чином була, зокрема, побудована друга із відкритих лекцій В. Гошовсь-кого, присвячена „розбору календарних пісень: колядок, щедрівок та веснянок” [47, спр. 384]. Стенограма обговорення цієї лекції, а також підсумкового виступу самого педагога відображає багато цікавих под-робиць і про цю лекцію зокрема, і про особливості етномузикознавчо-го викладання В. Гошовського загалом. Так, значний інтерес у присутніх викладачів викликала теоретична частина заняття, насичена основною та дотичною інформацією про календарні обрядові пісні, зокрема про їхнє походження та історичний розвиток, „екскурс в історико-політичну і навіть філософську область” [47, спр. 384] тощо. Висвітлення теми у такому ракурсі стало несподіванкою навіть для С. Людкевича, який зазначив, що ніколи „так дуже не звертав уваги на питання генези пісень, їх еволюцію, зв'язок з астрономією, історією та народною міфоло-гією” і тому ця лекція була для нього „доволі научною” [47, спр. 384]. Цікавим було принагідне зауваження С. Людкевича про те, що у В. Го-шовського „відчувається потяг укласифікувати всі подробиці, хоч це деколи дуже трудно і можна попасти у іншу крайність, але краще така деталізація, ніж загальне говорення” [47, спр. 384]. Виглядає очевид-ним, що на той час В. Гошовський працював над книгою „У истоков народной музыки славян” [6] (або вже й мав її викінчений рукопис), ос-кільки на додачу до згаданих С. Людкевичем моментів розповідав також про типологію колядок, еволюцію ладового мислення, ареали поширен-ня колядкових форм на території України та за її межами, про спільність українських колядок „з іншими слов'янськими піснями, зокрема російськими, білоруськими, польськими тощо” [47, спр. 384] - тобто, про все те, що знайшло своє відображення в другому підрозділі монографії, виданої у 1971 році.

Не лише зміст цієї лекції, але й згадані студентські реферати свідчать про те, що В. Гошовський сміливо пропонував студентам свої найактуальніші наукові надбання, завдяки чому вже від початку 60-х років його вихованці активно користувалися колядковою типологією дослідника (у тому числі буквенними позначеннями типів [48]), упер-ше оприлюдненою у 1964 році в статті „Фольклор і кібернетика” [5, с. 77-80] та розвинутою у слов'янознавчій монографії вже на початку сімдесятих [6], практикували (із різним ступенем глибини та деталі-зації) синтаксичний, морфологічний та фонетичний аналіз пісень1, прин-ципи якого були викладені також у цій статті [5, с. 76]2.

Той факт, що студенти з легкістю підхоплювали і засвоювали ідеї свого викладача, дає підстави вважати, що В. Гошовський був добрим методистом, який умів подати навіть дещо складну інформацію у до-ступній формі. Ця риса викладів В. Гошовського особливо підкрес-лювалася на обговоренні відкритих уроків: С. Людкевич зазначив, що на лекції В. Гошовського його аналіз жанрових ознак та ладових сис-тем виглядав переконливим, детальним, ясним і зрозумілим для сту-дентів, інші педагоги також акцентували на доброму контакті між сту-дентами та педагогом, зауважуючи, що „все було надзвичайно жваво і цікаво” [47, спр. 384].

Доброму засвоєнню матеріалу сприяли також графічні та звукові ілюстрації, які викладач широко застосовував на своїх лекціях - особ-ливо на тих, що були присвячені народномузичним жанрам. Ноти для лекцій педагог зазвичай підбирав „з збірок Лисенка, Рубця, Конощен-ка, Квітки та ін.”, а під час виконання самостійних робіт студенти кори-стувалися „всіма академічними збірниками пісень”, з якими педагог їх знайомив на одному з перших занять свого курсу `З історії збирання та дослідження народних пісень'” [47, спр. 384]. Аудіоілюстраціями на лекціях служили головно записи студентських фольклористичних експедицій: попри те, що ці аудіоматеріали складали основу народному-зичного архіву Кабінету, викладач використовував їх і задля того, щоб прикладом попередників заохотити своїх нинішніх студентів до занять фольклором.

Оскільки тогочасні матеріали Архіву походили виключно із захід-ноукраїнських теренів, відповідно цією ж територією обмежувалися й пропоновані студентам аудіозразки. Як пояснював В. Гошовський, „ілюстрації народних пісень […] я подаю на уроці ті, які є в наших фон-дах. Це є матеріали наших фольклорних експедицій в Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку, Волинську і Тернопільсь-ку області” [47, спр. 384]. Утім, подібне обмеження було не так виму-шеним кроком викладача, як його свідомим вибором. Він вважав, що поширення обрядових мелодій по цілій території України дозволяє звузити географію ілюстрацій і показував діалектні відміни лишень у випадках, коли на уроці залишався вільний час та була достатня кількість аудіозразків1. Вузькорегіональне походження прикладів, утім, дало підстави для критики В. Гошовського, який нібито зосередився лише на Гуцульщині і викладав не українську, а „гуцульську народну творчість” [47, спр. 384]2, що насправді не відповідало дійсності. Це зауважив на обговоренні відкритих занять В. Гошовського і С. Люд-кевич, схвалюючи обмеження педагога „до матеріалу бойківського, лемківського, до західноукраїнського, а не виключно гуцульського” [47, спр. 384]. Разом з тим якщо тип або явище, які аналізували на уроці, проявляли себе в різних місцях України по-різному, педагог цих відмін не оминав увагою і власне тоді, окрім аудіозапису, використовував ще й приклади зі збірників.

Стараннями В. Гошовського, який зі своїх поїздок до Москви та Києва привозив нові аудіоматеріали, студенти мали ілюстровані лекції про епос (билини, думи), історичні пісні та голосіння, російські „при-четания” та „протяжные песни”. Зразки з інших областей України дос-лідник демонстрував на заняттях, присвячених народному багатого-лоссю, протяжним пісням, яких не було у західному регіоні. Цікавим штрихом до інформації про ілюстрації на заняттях В. Гошовського є згадка Я. Бодака про одну із лекцій, „багатоілюстровану рідкісними зразками музичного фольклору народів Океанії”, таким чином, В. Го-шовський у курсі для музикознавців-заочників знайомив їх навіть зі світо-вим музичним фольклором [3, с. 106].

Великих труднощів викладачеві завдавала відсутність підручни-ка з народної творчості, через що він був „вимушений читати лекції за `своїм власним підручником', тобто на підставі свого досвіду та нау-кових праць” [47, спр. 384]. В. Гошовський вважав, що завдяки підруч-нику він зміг би перебудувати свою методику викладання і „залучити більше прикладів для аналізу, бо питання генези, історичної еволюції та змісту зможуть студенти вивчити з підручника” [47, спр. 384]. Прик-метно, що В. Гошовський під час роботи у консерваторії зробив ва-гомі практичні кроки для створення навчальної літератури з народної творчості1. Так, для початку він вже у 1962 році приєднався до членів музикознавчої кафедри, які під керівництвом С. Людкевича готували Хрестоматію української народної пісні [47, спр 286]2. Якою саме була участь В. Гошовського в цьому проекті у 1962-1963 роках - не відо-мо, але за планом на 1964 рік він збирався підшукати для Хрестоматії матеріал до підрозділу „Весільні пісні”, обсягом в один друкований аркуш [47, спр. 337]. Щоправда, у звіті викладача за цей же рік Хрес-томатія не згадується, натомість є дані, що він зібрав матеріали для Підручника з народної творчості та „склав тези для розділів: а) виник-нення та еволюція жанрів; б) генеза радянської народної пісні; в) коло-мийки; г) фольклор і народна творчість”, усього два друковані аркуші [47, спр. 337]. Властиво, починаючи з цього часу ім'я В. Гошовського фігурує лише у зв'язку із Підручником, тоді як над Хрестоматію про-довжували працювати інші викладачі кафедри3. Від 1965 року педагог почав займатися ще й методичною розробкою „Курсу лекцій з народ-ної творчості” (обсягом у 5 друкованих аркушів). На початку 1966 року рішенням історико-теоретичної кафедри було ухвалено поспри-яти В. Гошовському в роботі над підручником і надати йому творчу відпустку на березень-квітень та за потреби - із перспективою її про-довження, через що навіть були внесені зміни у навантаження педа-гогів кафедри [47, спр. 384]. На жаль, унаслідок непорозуміння із

С. Людкевичем у 1966 році з ініціативи В. Гошовського підготов-ка підручника остаточно зупинилася [47, спр. 403], що дало підста-ви С. Людкевичу у 1969 році із прикрістю констатувати, що в консер-ваторіях „предмет науки народної творчости позбавлений будь-яких авторитетних посібників і будь-якої відповідної наукової літератури” [26, с. 238]. Таким чином, припинення роботи над підручником відклало вирішення цієї проблеми ще на кілька десятиліть, адже до 1991 року, доки не вийшла друком книга Анатолія Іваницького „Українська народна музична творчість” [19], єдиним підручником з музичного фольклору на пострадянському просторі залишався тритомник Тетяни Попової про російський музичний фольклор [42].

На основі огляду педагогічної діяльності В. Гошовського у Львівській консерваторії, можна зробити висновок, що його праця була активною, різноплановою, плідною і новаторською. Саме в роки вик-ладання у цьому виші дослідник стрімко виріс як науковець та педагог, а також спричинився до значного поступу в етномузикологічній ро-боті консерваторії. Зорганізувавши фольклористичну секцію Сту-дентського наукового товариства, В. Гошовський надав студентам мож-ливість займатися в одному із перших в регіоні етномузикологічних осередків - Кабінеті народної музики. У шістдесятих роках через цю секцію пройшло чимало талановитої молоді, серед якої були і знані сьогодні дослідники автентичної музики Богдан Луканюк, Ігор Маці-євський, Михайло Мишанич, Юрій Сливинський, Анатолій Завальнюк, Ярослав Бодак та інші, чий інтерес до етномузикології пробудився та розвинувся завдяки В. Гошовському.

Будучи педагогом не з обов'язку, а за покликанням, В. Гошовський насамперед прагнув пробудити щирий інтерес студентів до народної музичної творчості. Цього він досягав і за допомогою теоретичних вик-ладів, читаючи інформаційно насичені, багатоілюстровані лекції, і прак-тичним шляхом, виїжджаючи зі студентами у терен та залучаючи їх до подальшої роботи із зібраним матеріалом. На своїх заняттях В. Го-шовський не просто надавав студентам базовий пласт знань з етномузикології, але й знайомив їх зі своїми актуальними науковими розробками, певною мірою здійснюючи їхню апробацію. Завдяки всьому цьому за змістовим наповненням та предметним охопленням курси, які викладав В. Гошовський, набагато випереджали свій час і цілком відповідали ви-могам саме вищої школи: „У виші до своїх слухачів повинен звертатися вчений, науковець, який роками наполегливо студіює свій предмет і знає про нього таке, чого немає в підручнику, а є лише у свіжій фаховій літе-ратурі або взагалі ще ніде не описане й нікому, окрім самого дослідни-ка, не відоме” [24, с. 16], - ці слова, сказані Б. Луканюком про С. Люд-кевича-педагога, не менш правдиво характеризуватимуть і постать В. Гошовського.

Література

1. Біля джерел народної пісні // Львівська правда. - 1964. - 28 жовтня.

2. Бодак Ярослав. Лемківське весілля на Горличчині : дипломна робо-та / Ярослав Бодак. - Львів, 1972. - 161 с., 37 с. нот. додатку.

3. Бодак Ярослав. Слово про вчителя / Ярослав Бодак // Народній пісні я життя своє присвятив : Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції, при-свяченої пам'яті видатного українського етномузиколога Володимира Гошовського / ред.-упоряд. В. Пасічник. - Львів, 2001. - С. 105-112.

4. Гошовский Владимир. Семиотика в помощь фольклористике / Вла-димир Гошовский // Советская музыка. - 1966. - № 11. - С. 100-106.

5. Гошовский Владимир. Фольклор и кибернетика / Владимир Гошовс-кий // Советcкая музыка. - 1964. - № 11. - С. 74-83 ; № 12. - С. 83-89.

6. Гошовский Володимир. У истоков народной музыки славян : Очерки по музыкальному славяноведению / Владимир Гошовский. - Моск-ва : Советский композитор, 1971. - 304 с.

7. Гошовський Володимир. „…Біографічний етюд…”. Лист В. Гошовсь-кого до Олґи Грабалової // Пам'яті Володимира Гошовського (1922- 1996) : збірник статей та матеріалів / упоряд. В. Пасічник. - Львів, 2006. - С. 7-18.

8. Гошовський Володимир. Були колись літа : Фрагменти спогадів / Володимир Гошовський // Професійна музична культура Закарпаття: Ета-пи становлення. - Ужгород, 2005. - Вип. 1. - С. 360-413.

9. Добрянська Ліна. Випускні роботи з етномузикології в ЛДК/ЛДВМІ/ ЛДМА ім. Миколи Лисенка / Ліна Добрянська // Етномузика / упо-ряд. Б. Луканюк. - Львів, 2006. - Ч. 1. - С. 164-161. - (Наукові збірки ЛДМА імені М. Лисенка. - Вип. 12).

10. Добрянська Ліна. Експедиційна діяльність Володимира Гошовського у Львівській консерваторії (1961-1968) / Ліна Добрянська // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство / упоряд. І. Дов-галюк, А. Вовчак. - Львів, 2011. - Вип. 10. - С. 44-63.

11. Добрянська Ліна. Експедиція Львівської консерваторії в село Івана Фран-ка / Ліна Добрянська // Етномузика / упоряд. Б. Луканюк. - Львів, 2007. - Ч. 2 . - С. 123-147. - (Наукові збірки ЛДМА імені М. Лисенка. - Вип. 14).

12. Добрянська Ліна. Музично-етнографічний архів Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної академії імені Миколи Лисенка (далі - ЛНМА) : історія, сьогодення, перспективи /Ліна Добрянська // Вісник Львівського університету. Серія філологічна / упоряд. А. Вовчак, І. Довгалюк. - Львів, 2009. - Вип. 47. - С. 156-164.

13. Добрянська Ліна. Музично-фольклористична діяльність Станіслава Людкевича у Львівській консерваторії (1939-1979) / Ліна Добрянська // Етномузика / упоряд. І. Довгалюк. - Львів, 2008. - Ч. 4. - С. 37-56. - (Наукові збірки ЛНМА ім. М. Лисенка. - Вип. 21).

14. Добрянська Ліна. Ярослав Шуст - етномузиколог / Ліна Добрянсь-ка // Вісник Львівського університету. Серія філологічна / упоряд.

А. Вовчак, І. Довгалюк. - Львів, 2006. - Вип. 37. - С. 288-299.

15. Довгалюк Ірина, Добрянська Ліна. Кафедра музичної фольклористи-ки / Ірина Довгалюк, Ліна Добрянська // Сторінки Львівської держав-ної музичної академії ім. М. Лисенка. - Львів, 2003. - С. 169-178.

16. Журнал відвідування індивідуальних лекцій. Факультет : ІТФ І-ІІ.

Предмет : Фольклорна практика. Викладач : в. о. доц. Гошовський В. Л. 1968/69 учбовий рік // Архів Проблемної науково-дослідної ла-бораторії музичної етнології ЛНМА.

17. Закарпатські народні пісні / Упорядник З. Василенко. - Київ, 1962.

18. Зінків Ірина. До історії студентського науково-творчого товариства // Сто-рінки Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка. - Львів, 2003. - С. 194-201.

19. Іваницький Анатолій. Українська народна музична творчість : по-сібник для вищ. та серед. учб. закладів. - Київ, 1990. - 336 с.

20. Карпеко Людмила. Українські календарні пісні Волинської області : дипломна робота / Людмила Карпеко. - Львів, 1966. - 41 с.

21. Карпінська Тетяна. Розвиток змісту музично-фольклористичних дис-циплін у системі вищої музичної освіти України (20-ті рр. ХХ - поч. ХХІ ст.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кан-дидата педагогічних наук. - Київ, 2005. - 20 с.

22. Квітка Климент. Українські народні мелодії / Климент Квітка. - Київ, 1922. - 236 с.

23. Луканюк Богдан. Концепція викладання етномузичних дисциплін у системі „школа - училище - виш” // Етномузика / упоряд. І. Довгалюк, Ю. Рибак. - Львів, 2008. - Ч. 5 . - С. 106-158.

24. Луканюк Богдан. Мій Людкевич / Богдан Луканюк // Спогади про Ста-ніслава Людкевича / упоряд. С. Павлишин. - Львів, 2010. - 200 с.

25. Луканюк Богдан. Начерк історії музично-етнографічної освіти (до сере-дини ХХ століття) // Етномузика / упоряд. І. Довгалюк. - Львів, 2008. - Ч. 4. - С. 102-123. - (Наукові збірки ЛНМА ім. М. Лисенка, вип. 21).

26. Людкевич Станіслав. Вступне слово до Хрестоматії українських на-родних пісень (мелодій), впорядкованих за ладотональною будовою / Станіслав Людкевич // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи : у 2 т. / упоряд., ред., пер., прим. і бібліографія З. Штундер. -

Львів, 2000. - Т 2. - 310 с., іл.

27. Мазепа Лєшек, Мазепа Тереса. Шлях до музичної академії у Львові : у 2 т. -

Львів, 2003. - Т. 2 : Від Консерваторії до Академії (1939-2003). - 200 с.

28. Мушинка Микола. Автобіографія Володимира Гошовського в його ли-стах до мене / Микола Мушинка // Пам'яті Володимира Гошовського (1922-1996) : збірник статей та матеріалів / упоряд. В. Пасічник. -

Львів, 2006. - С. 19-49.

29. Колесса Микола. Фанатик, залюблений в етномузикологію / Микола Колесса // Пам'яті Володимира Гошовського (1922-1996) : збірник статей та матеріалів / упоряд. В. Пасічник. - Львів, 2006. - С. 88-89.

30. Народні мелодії з голосу Лесі Українки / Списав Климент Квітка. -

Київ, 1917/1918. - 229 с.

31. Народні пісні з Підкарпатської Руси : мелодії і тексти / зібрав і зредагу-вав Філарет Колесса. - Ужгород, 1938. - С. 490-149.

32. Народні пісні з Галицької Лемківщини : тексти й мелодії / зібрав, упоряд-кував і пояснив Др. Філарет Колесса // Етнографічний збірник Науково-го товариства імені Шевченка. - Т. ХХХІХ-ХІ. - Львів, 1929. - 469 с.

33. Особова справа В. Гошовського // Архів ЛНМА. - Опис 2 О/С. -

Спр. 44. - С. 131-146.

34. Особова справа В. Гошовського // Архів ЛНМА. - Опис 2 О/С. -

Спр. 226. - С. 47-72.

35. Павлишин Стефанія. Був сповнений кипучої енергії / Стефанія Пав-лишин // Пам'яті Володимира Гошовського (1922-1996) : збірник статей та матеріалів / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника / упо-ряд. В. Пасічник. - Львів, 2006. - С. 90-93.

36. Пальоний Володимир. Історія української музичної фольклористики (1960-90-ті роки) / Володимир Пальоний. - Київ, 1997. - 57 с.

37. Пасічник Володимир. Біля джерел квіткознавства (про роботу В. Го-шовського над виданням праць К. Квітки) / Володимир Пасічник //Ет-номузика / упоряд. Б. Луканюк. - Львів, 2006. - Ч. 1 - С. 33-48.

38. Пасічник Володимир. Володимир Гошовський на кафедрі української фольклористики / Володимир Пасічник // Вісник Львівського універ-ситету. Серія мистецтвознавство / упоряд. І. Довгалюк, А. Вовчак. -

Львів, 2011. - Вип. 10. - С. 21-43.

39. Пасічник Володимир. Лист Володимира Гошовського до Анни Руд-нєвої від 28 жовтня 1966 року / Володимир Пасічник // Етномузика

/ упоряд. Б. Луканюк. - Львів, 2007. - Ч. 2. - С. 148-156.

40. Пасічник Володимир. Листування Володимира Гошовського з Іларі-оном Гриневецьким / Володимир Пасічник // Етномузика / упоряд.

Ю. Рибак. - Львів, 2007. - Ч. 3. - С. 119-142.

41. Перескоцька Світлана. Життєвий та творчий шлях В. Л. Гошовського : дипломна робота / Світлана Перескоцька. - Львів, 1998. - 60 с.

42. Попова Татьяна. Русское народное музыкальное творчество / Татьяна Попова. - Москва, 1955-57. - Вып. 1-3.

43. Роздольський Йосип, Людкевич Станіслав. Галицько-руські народні мелодії : у 2 ч. - Львів, 1906, 1908. - (Етнографічний збірник НТШ. - Т. ХХІ-ХХІІ).