Труба: історія та органологія інструмента в динаміці стильових змін від бароко до класицизму

Размещено на http://allbest.ru

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Труба: історія та органологія інструмента в динаміці стильових змін від бароко до класицизму

Анотація

Мета статті - висвітлити історію та органологію труби у контексті стильової динаміки розвитку музичного мистецтва, з'ясувати особливості еволюції інструменту в період переходу від Бароко до Класицизму.

Методологічною основою статті є комплексний підхід, заснований на історико-культурологічному, музично-теоретичному та органологічному методах дослідження. Основними теоретичними методами роботи є жанрово-стильовий, систематизація та узагальнення; практичними - збиральний та описовий. Наукова новизна. Питання еволюції трубного мистецтва та конструкційних трансформацій інструменту порушуються у взаємозв'язку зі стильовою динамікою розвитку музичного мистецтва. Особливу увагу приділено цим процесам у період переходу від Бароко до Класицизму, що не отримали належного вивчення в музикознавстві.

Висновки. Еволюція будь-якого інструменту завжди обумовлена естетичними та стилістичними настановами певного історичного періоду. Це реалізується в пошуку нових технічних і тембральних якостей, конструкційних змін інструментів, що яскраво унаочнює розвиток трубного мистецтва. Вихід труби за межи прикладних функцій, усталення сольних якостей позначилися на тому, що до XVIII століття її конструкція зазнає різноманітних модифікацій, серед яких найпоширенішими були «натуральна» труба (Principale) та барокова труба (сіагіпо). Обмежені технічні можливості Principale та яскравий вітальний тембр барокової труби не задовольняли вимогам Класицизму. Це знов потребувало конструкційних змін, одним із варіантів став винахід клапанної труби, яка відтворювала всі звуки хроматичної гами. На початку ХІХ століття для неї було написано десяток творів (у т. ч. концерти Й. Гайдна та Й. Н. Гуммеля). Поряд з цим, була сконструйована труба з вентильним механізмом. Це не вирішило кризи: в наступні півтора століття труба знов посіла місце суто оркестрового та ансамблевого інструменту.

Ключевые слова: труба, Бароко, Класицизм, органологія, конструкційні особливості, стильова парадигма, історична динаміка.

Abstract

Trumpet: history and organology of the instrument in the dynamics of style changes from baroque to classicism

Zhang Jinqiu, graduate student of Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko.

The purpose of the article is to highlight the history and organology of the trumpet in the context of the stylistic dynamics of the development of musical art. To find out the features of the evolution of the instrument during the transition from Baroque to Classicism.

The methodological basis of the article is a comprehensive approach based on historical-cultural, music- theoretical and organological research methods. The main theoretical methods of work are genre and style, systematization and generalization; practical - summary and descriptive. Scientific novelty. The questions of the evolution of trumpet art and structural transformations of the instrument are raised in relation to the stylistic dynamics of the development of musical art. Special attention is paid to these processes during the transition from Baroque to Classicism, which have not received adequate study.

Conclusions. The evolution of any instrument is always determined by the aesthetic and stylistic guidelines of a certain historical period. This is realized in the search for new technical and timbral qualities, structural changes of instruments, which vividly illustrates the development of trumpet art. The use of the trumpet beyond the limits of applied functions, the establishment of solo qualities affected the fact that by the 18th century its design underwent various modifications, among which the most common were the "natural" trumpet (Principale) and the baroque trumpet (clarino).

The limited technical capabilities of the Principale and the bright welcoming timbre of the Baroque trumpet did not satisfy the requirements of Classicism. This again required structural changes, one of the options being the invention of a valve pipe that reproduced all the sounds of the chromatic scale. At the beginning of the 19th century, a dozen works were written for her (including concerts by J. Haydn and J. N. Hummel). Along with this, a pipe with a valve mechanism was designed. This did not solve the crisis: in the next century and a half, the trumpet again assumed the role of a purely orchestral and ensemble instrument.

The key words: trumpet, Baroque, Classicism, organology, structural features, stylistic paradigm, historical dynamics.

Вступ

Постановка проблеми. Маючи опосередковану роль у мистецтві, музичний інструментарій споконвіку був невід'ємною складовою виконавської творчості.

Уявлення про музичні інструменти того чи іншого періоду розвитку культури отримуємо з наскальних зображень, малюнків, іконографії, скульптури, фрескового розпису, мозаїки, живописних полотен, книжкових мініатюр тощо. Відомості про конструкцію, форми побутування та особливості виконання на деяких з них містяться в історичних та давніх літературних творах. Звичайно завдяки саме цим джерелам можна відтворити модель еволюції та особливостей розвитку музичного інструментарію, одним із знакових взірців якого є труба.

Вивчення цих першоджерел є завданням історичного музикознавства, зокрема такого його відгалуження як інструментознавство, одним з основоположників якого був Курт Сакс (1881 - 1959). Він став автором популярної сьогодні класифікації музичних інструментів, відомої як система Горнбостеля - Сакса [8, 132].

Як результат творчого освоєння інструментознавчої науки, на міцній базі цих наукових даних (М. Агрікола - М. Преторіус - К. Сакс) засновуються праці сучасних вчених Польщі, Литви, Естонії, Німеччини, США та ін. Велику роль у розвитку сучасного інструментознавства відіграв видатний вчений, виходець з України І. В. Мацієвський (нар. 1941). Цей дослідник розробив методологію та основні теоретичні положення сучасної органології - науки о музичних інструментах та їх класифікації.

Актуальність теми. Багато із вчених досліджують аспекти історії інструментальної культури, пов'язані з походженням музичних інструментів та відповідністю їх звучання стильовим особливостям виконавського мистецтва певної доби. Але багато принципів і закономірностей у розвитку деяких інструментів залишаються не з'ясованими. Деякі питання цієї проблеми безпосередньо стосуються й труби, що актуалізує їх вивчення в даній праці.

Аналіз сучасних публікацій. Тривалий час історія й органологія труби залишались на маргіналі наукових інтересів. І зарубіжні, і вітчизняні дослідники стали звертатися до цих питань, починаючи з 60-х років минулого століття. Так, авторами найвагоміших праць з цієї проблематики є: Д. Альтенбург (D. Altenburg) [11], А. Бейнс (A. Bains) [12], Р. Далквіст (R. Dalqvist) [13], С. Проскурін [7], Е. Тарр (Tarr E.) [15], Ю. Усов [10], з українських дослідників О. Вар'янко [2], І. Гишка [3; 14], П. Круль [4], В. Посвалюк [5; 6], Ю. Тарарак [8] та ін. Однак питанням, пов'язаним з еволюцією та конструкційними трансформаціями інструменту у їх взаємозв'язку зі стильовими змінами в розвитку музичного мистецтва від Бароко до Класицизму, приділена недостатня увага науковців.

Мета статті - розглянути історію та органологію труби у контексті стильової динаміки розвитку музичного мистецтва, з'ясувати особливості еволюції інструменту в період переходу від Бароко до Класицизму.

Об' єкт статті - історія та органологія трубного мистецтва.

Предмет - розвиток труби в контексті стильових змін у музичному мистецтві Бароко і Класицизму.

Виклад основного матеріалу

В кожній музикознавчій праці, присвяченій історії та органології інструментів, зазначається, що духові музичні інструменти одними з перших увійшли в повсякденний ужиток людини, адже це були звичайні речі: тростина, морські мушлі, кістка або ріг тварини тощо, які видавали звук шляхом вдування повітря [8, 128]; [9, 5]; [10, 6]. Звичайно їх використання було прямо пов'язано із тогочасним побутом, полюванням, бойовими чи обрядовими діями тощо.

Згодом первісні форми удосконалювались, і вже за часи античності з'явились інструменти схожі на сучасні. В цю добу духові інструменти розділяються на три види - 1) флейтові, звук у яких утворювався завдяки подачі повітря до лабіального отвору; 2) інструменти з язичковим типом звуковидобування (прототипи сучасних кларнетів, гобоїв, фаготів); 3) попередники мідних духових інструментів з воронкоподібним мундштуком, головну роль під час гри на яких відігравав ігровий апарат (губи, дихання) виконавця [9, 5-6]. мистецтво труба бароко класицизм гама

Серед інструментів третього типу лідируючи позиції займала труба. Тривалий час це був сигнальний інструмент, що зберігав цю функцію навіть у добі Середньовіччя та Відродження. Сольні якості труби було виявлено й оцінено набагато пізніше. Однак у всі часи принцип звуковидобування на трубі був один і той самий: у вузький отвір вдувалося повітря, а широка частина резонувала, підсилюючи звучання.

Як музичному інструменту, трубі належало важливе місце в культурі Античності, про що свідчать зображення музикантів на численних пам'ятках тієї доби. Так, серед металевих музичних інструментів, які ще до нашої ери застосовувались у воєнній музиці Китаю, дуже поширеними були бронзові труби [10, 7].

В музикознавчих розвідках з історії інструменту обов'язково згадується труба із морської мушлі - шанкха, що використовувалась в Індії [9, 7]. Суттєву роль відігравала труба у державному устрої Давнього Єгипту, де її застосовували під час різних урочистостей, ритуальних і придворних церемоній тощо.

У Давній Греції та Давньому Римі, незважаючи на певну спорідненість і спадкоємність цих культур, труба виконувала різні функції. Зокрема, в Давній Греції вона входила до складу музичних інструментів у програму Олімпійських ігор Суть змагань полягала в тому, що для того, щоб одержати перемогу, треба було взяти найгучніший звук.. Крім того, труби включались до супроводу театральних вистав, урочистих церемоній, різних свят тощо. У Давньому Римі весь інструментарій визначався за статтю людини. Труба (поряд із рогами, букцинами, літуусами) належала до «чоловічих» інструментів і використовувалась в основному у воєнному ужитку [10, 9]. Крім великих оркестрів у римських легіонах, труби супроводжували бої гладіаторів, офіційні церемонії, урочисті ходи та ін.

У Середні віки відношення до труби (і загалом до інструментальної музики) кардинально змінюється. Після падіння Риму (476 р.) у Європі під час зміни рабовласницької формації на феодальну настає час так званих «темних віків», в які залишилось обмаль достовірних відомостей щодо розвитку музичного мистецтва і культури. З початку VIII століття, з моменту утворення Священної

Римської імперії та запровадження серед європейських народів християнства, церковною ідеологією загалом заперечуються музика, танці та інші розваги, як такі, що віддаляють людину від Бога. Тому музична практика більшої частини середньовічного періоду обмежувалась рамками церковного служіння.

Із всіх видів музикування в цей час культивувався тільки хоровий спів як пристойний для ангельського служіння Богу. Інструментальна музика не визнавалась, і музичні інструменти на деякий час опинились під забороною. Але з розвитком світської культури, зокрема мистецтва мімів, жонглерів, шпільманів, а згодом труверів, трубадурів, міннезингерів, починається відродження інструментального виконавства. У своїх виступах ці музиканти використовували різні інструменти, не оминали і трубу, яка своїм гучним звуком добре привертала увагу.

Найзначнішого вжитку труба отримала в лицарській культурі, де вона застосовувалась переважно як сигнальний інструмент під час воєнних походів і для керування військом у мирну пору. Від того часу можна казати про становлення професійного трубного виконавства, оскільки цим займались спеціально підготовлені воїни-музиканти. Від їх уміння залежало належне управління воєнним і мандрівним життям середньовічних військ, а отже, успішність і бойових дій [10, 10].

Вагому роль відігравала труба в повсякденні середньовічного міста, особливо в традиції «баштової» музики. Завдяки сигналам, які поступали з міських веж, городяни дізнавалися про годину доби, важливі події чи небезпеку. Дослідники відзначають, що «традицією “баштової музики” стало виконання на свята цілих хоралів групами духовиків, які розташовувались на високих міських вежах. Для цього призначалися найбільш кваліфіковані виконавці, і часто писалась спеціальна музика. В подальшому, - резюмують автори, - такі ансамблі міських трубачів послужили основою для створення духових оркестрів» [9, 10].

До межі ХІІ століття відносяться згадки про перші інструментальні капели, що організовувались при королівських та аристократичних дворах. До їх складу входили флейти, труби, тромбони, роги, корнети, сопілки та деякі інші інструменти (напр., шалмей з подвійною тростиною - «прототип» гобою, поммер та бомбарда - попередники фаготу) [10, 11]. За формою всі ці інструменти були прямими трубками з великим воронкоподібним розтрубом.

Найнижчі за звучанням басові інструменти були три метри завдовжки, їх тростини поміщались у спеціальний чашоподібний мундштук, куди вдувалося повітря. Звичайно гра на них була надзвичайно важкою справою. Отже, різкий і грубий звук вимагав нагальних конструктивних змін цих інструментів. Проблема загострювалась й у зв'язку зі зміною естетичних настанов, пов'язаних з встановленням нового культурного періоду.

Кінець Середньовічної доби, ознаменований стрімким політичним, економічним та культурним розвоєм, відомий під назвою «Відродження». Його завершення припадає на час зламу старих феодальних та ствердження нових капіталістичних ринкових відносин (друга половина XVI - початок XVII століття). В цю епоху стрімких обертів набирає процес секуляризації (обмирщення, відходу від церковних настанов) культури, що виразилось у нечуваному розквіті мистецтва.

На початку XVII століття, завдяки виникненню нового синтетичного жанру опери, музичне мистецтво набуває надзвичайно бурхливого розвитку. Порівняно з попереднім часом, коли в ряду інших мистецтв музика займала другорядне місце, оперний жанр вивів її на рівень самостійного виду. Слідом за оперою розширює свої межі інструментальна музика, теж долаючи супровідну, акомпануючу функцію і набуваючи ознак певного окремого виду.

Надзвичайне загальне піднесення як оперного, так і інструментального мистецтва, майже не торкнулось виконавства на трубі, що і в цю пору зберігає свою прикладну функцію. Як і раніше, труба відіграє роль сигнального інструменту. Навіть, якщо партія труби вводилась до оперних партитур, то насамперед для виконання тих самих сигнальних мотивів (напр., в опері К. Монтеверді «Орфей» [10, 18-19]). Особливого покращання технічних і звукових характеристик інструменту це не вимагало, і конструкційні якості труби не потерпають суттєвих змін: у XVI столітті в Західній Європі труби мали прямий стовбур, на одному кінці якого був розтруб, а в інший вставлявся мундштук.

Відмінність одного інструменту від іншого залежала від його довжини та матеріалу виготовлення. Розміри (довжина) визначались тим, на який регістр і тональність налаштовувався стрій інструменту. Для досягнення звуків певної якості або висоти деякі труби виготовлялись дуже довгими. Зрештою це вплинуло і на форму: через незручність використання їх стали згибати, не зменшуючи при тому загальної довжини. У результаті виникли різні форми труб, серед яких як основна затвердилась овальна. Але за специфікою на всіх можна було відтворити тільки звуки натурального (обертонового) звукоряду, що в подальшому визначило назву інструменту: «натуральна» труба (або Principale)

Довжина каналу стовбура натуральної труби була вдвічі довшою, через що старовинна труба в ладі В звучала октавою нижче сучасної, тобто її натуральний звукоряд починався з До великої октави.

Натуральний інструмент був дуже складним для виконавців щодо освоєння всіх звуків верхнього і нижнього регістрів. Отже, трубачі спеціалізувались на грі у певних октавах, і навіть загалом певних окремих звуків.

Для того застосовували труби різних ладів і конструкцій та різни мундштуки (з глибокою або дрібною чашкою). У високих ладах поширеними були труби in D, in С та in В, а в низьких - in F та in Es.

Друга половина XVII - початок XVIII століття в музичній практиці барокової доби - це час затвердження звукових якостей труби нарівні з іншими солюючими інструментами. Новий музичний гомофонно-гармонічний стиль та розвиток інструментальних жанрів вплинули на впровадження багатьох інструментів, які раніше як сольні в музичній практиці не використовувались. Отже, щоб відповідати новим естетичним запитам трубі необхідно було розширити (понизити) діапазон і покращати тембральну сторону звучання. З моменту, як з'явився інструмент з приємним тембром у низькому регістрі, трубу широко застосовували у різних оркестрах та ансамблях.

Стрімкому поширенню інструменту сприяла поява так званої «барокової» труби, яка за конструкційними принципами була близькою до натуральної, але не тотожною з нею. Для точнішого інтонування новий інструмент мав кілька отворів, що надавало можливість використовувати яскравий верхній регістр. Партії у високому регістрі в багатьох творах призначались саме для виконання на барокових трубах. Не була виключенням творчість великих німецьких композиторів-поліфоністів Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя, які у своїх творах у якості сольного інструменту використовували саме барокову трубу [6, 32].

Завдяки дірочкам для інтонування барокова труба звучала у верхньому регістрі набагато яскравіше, ніж натуральна. За яскравістю звучання техніка гри на бароковій трубі, а часто і сам інструмент стали називатися сіагїпо (з латини clams - світлий, яскравий). Щоб добитися такого звучання, виконавець мав грати тільки за допомогою губ та дихання.

Звичайно і композитори, і виконавці (які у більшості теж були композиторами) намагалися максимально виявити ці ефектні якості барокової труби, створюючи партії на межі виконавських можливостей.

Про те, якою непростою справою було виконання таких творів свідчить висловлювання відомого німецького трубача і теоретика Й. Е. Альтенбурга (1736 - 1801). Віртуозно володіючи бароковою трубою, він відзначав, що для виконання партій кларіно у трубача мають бути гарні природні дані - відповідні губи, міцні зуби, гнучкий язик, чудовий дихальний апарат, загальна витривалість, і це все за умов багаточасових систематичних занять [9, 15]; [10, 23].

Для сучасних музикантів партії кларіно представляють не меншу складність, і вони з великою обачністю беруться за їх виконання.

Поширеним різновидом трубних інструментів доби Бароко була й Tromba da Caccia -- «мисливська труба». За конструкцією цей інструмент також був «натуральною» трубою без вентилів і клапанів, але з кількома отворами для регулювання інтонації.

Незважаючи на назву та її функції використання на полюванні, цей тип труби широко застосовувався в професійній музиці, зокрема Й. С. Бахом [6, 30].

Поряд з інструментами, які за формою були подібні до сучасних труб, застосовувались і такі, що були схожі на сучасні валторни. Зараз дуже складно визначити, до якого сімейства відносились такі інструменти. але в партитурах Й. С. Баха вони фіксуються і як ріг (Corno da Caccia - «мисливський ріг»), і як труба (Tromba da Caccia - «мисливська труба»). На відомому портреті Готфрида Райхе (1726 - 1727) пензля Еліаса Готтлоба Османа (Г аусмана) трубач, якому

Й. С. Бах доручав виконання партій кларіно у своїх творах, зображений саме з таким інструментом Цей портрет викликає подвійні асоціації, оскільки найвідоміший портрет Й. С. Баха (1846) був написаний тим самим художником, а з 1727 року Г. Райхе працював у лейпцизькій капелі під орудою великого композитора.

326 [7, 13-14].

Зазначені яскраві концертні властивості барокової труби дозволили використовувати цей інструмент, який до того трактувався як суто оркестровий чи ансамблевий, в якості сольного. З жанрових моделей концертного репертуару в цей час значного поширення здобули твори для солюючої труби з ансамблем струнних інструментів та цифрованим басом. Одним з перших, хто почав писати такі твори, був Дж. Фантіні (бл. 1600 - бл. 1640), який у 1638 році написав сонати для зазначеного складу інструментів. І для сучасних трубачів вони становлять труднощі для виконання у стилістиці того часу [6, 29].

Популярність та поширення таких композицій у другій половині XVII - першій половині XVIII століття надали підстави вважати цей період «золотою добою» солюючої труби [6, 28]. Поява у цей час численних сольних творів та складних оркестрових партій для труби свідчить про наявність потужного виконавського потенціалу у європейських музичних колах. Саме на таких блискучих виконавців, як Й. Альтенбург, Г. Райхе, В. Сноу, Дж. Шор та ін., створювали віртуозні оркестрові та сольні партії для труби композитори барокової доби [6, 30].

Стильові зрушення у XVIII столітті, зумовлені зміною поліфонічного типу письма на гомофонно-гармонічний, у другій половині століття відзначились у формуванні жанрів симфонії, класичного концерту та їх гібриду - концертної симфонії, в яких яскраво виражались концертні властивості інструментів. Однак яскравий тембр (clarino) не відповідав естетиці нового стилю, а обертоновий ряд звуків низького регістру (Principale) не давав можливості грати на трубі повноцінні мелодії. Поступово кардинальні зміни у музичному мисленні, а також утвердження класичного / парного складу оркестру спричинили відмову від труби як солюючого інструменту, натуральний стрій і тембр якої не задовольняли вимогам класичного письма та звучання. Незабаром бароковий інструмент, призначений для виконання соло, «зійшов зі сцени».

Принцип мелодизму, який стає основоположним в музиці класичного і наступного романтичного стилю, неможливо було відтворити на натуральній трубі з її обертоновим строєм.

Отже, у творах композиторів-класиків труба здебільшого призначалась для акомпанементу та заповнення гармонічної вертикалі в tutti. Іноді їй доручались невеликі оркестрові соло «героїчного» або «трагічного» характеру, але це був уже не бароковий, а звичайний «натуральний» інструмент (Principale). У зазначений період труба міцно посіла місце виконуючого гармонічні функції оркестрового інструменту, і як сольний інструмент майже не застосовувалась Виключенням є концерти Леопольда Моцарта, Міхаеля Гайдна та нечисленні інші твори..

Подальший розвиток музичного мистецтва і виконавства, особливо популярне мистецтво віртуозів-концертантів, вимагали всілякого посилення технічних і звукових якостей інструментів, а отже, удосконалення їх конструкційної будови. Таким чином, у 1790х роках з'являється кілька нових модифікацій інструменту, в тому числі клапанна труба, винахідником якої був віденський придворний музикант Антон Вайдінгер (1766 - 1852).

На думку автора статті, на початку ХІХ століття труба утримувалась у якості сольного інструменту саме завдяки винахідливості, виконавській майстерності та амбіційності

А. Вайдінгера. Запроваджена цим музикантом система клапанів на інструменті (що стало приводом для назви - «Klappentrompet») надавала можливість відтворити звуки всієї хроматичної гами. Як автор труби нової конструкції, А. Вайдінгер всіляко намагався її популяризувати і, безсумнівно, ініціював створення для Klappentrompet спеціального репертуару.

На цього виконавця були розраховані два трубних концерти Es- dur - Й. Гайдна (1796, перше виконання 1800) та Й. Н. Гуммеля (1803, в оригіналі E-dur), які стали перлинами в репертуарі сучасних трубачів. Крім того, «на Вайдінгера» написані «Концертная симфонія» для мандоліни, труби, контрабаса, фортепіано та оркестраЛ. Кожелуха (1798), «Opus symphonicum» Й. Вайгля (1799), «Арія» для жіночого голосу і труби Ф. К. Зюсмаєра (1800). Згадуються також Секстет Ф. Кауэра (1800), тріо Й.Н. Гуммеля для скрипки, труби та фортепіано (1802), що не збереглося, та деякі інші [1].

Свій винахід - клапанну систему - А. Вайдінгер застосував ще на валторні, на якій грав його син Йозеф. У перші десятиліття ХІХ століття обидва інструменти утримувались у виконавській практиці, але до початку 1840-х років були остаточно витіснені інструментами з вентильною конструкцією. Головними причинами цього вважаються недосконалий механізм і неякісний тембр Klappentrompet. Однак популярні концерти для труби Й. Гайдна та Й. Гуммеля та інші твори для цього інструменту були створені завдячуючи саме йому.

Конкурентом клапанної труби стала сконструйована в 1790-му році труба із вентильним механізмом, розробником якої був ірландець Шарль Клюже. Цей майстер об'єднав одним мундштуком два натуральних інструменти з різним строєм, які переключались з одного на інший за допомогою вентиля. В подальшому громіздке об'єднання інструментів замінили кронами - додатковими невеликими трубками для пониження строю. Вентильні труби теж пройшли шлях тривалого удосконалення, але їх звукові і технічні якості краще відповідали виконавським та естетичним вимогам мистецтва ХІХ століття. Проте наступний період розквіту і популярності труби як сольного інструменту настає через понад сто років.

Висновки

Отже, еволюція будь-якого інструменту завжди обумовлюється естетичними та стилістичними настановами окремого історичного періоду. Цей процес пов'язаний з певними конструкційними змінами інструментів щодо їх технічних і тембральних якостей, які розкривають потенціал їх виразних можливостей. Зокрема це яскраво унаочнює розвиток трубного мистецтва, яке, маючи багатотисячолітню історію, досягло вершини розвитку тільки у XVIII столітті.

Вихід за межи прикладних функцій, історично притаманних трубі, та усталення її як сольного інструменту зі своєю специфікою і самостійним художнім значенням вплинуло на те, що протягом XVII - першої половини XVIII століття конструкція інструменту зазнавала найрізноманітніших модифікацій. Найбільшого поширення отримали «натуральна» труба (Principale) та барокова труба, завдяки якій сформувався стиль сіагіпо. Численні різновиди цих інструментів складно класифікувати навіть сьогодні (особливо стосовно Tromba da Caccia та Corno da Cacca).

Формування стилю clarino та відповідного концертного репертуару, а також розгорнутих і складних оркестрових та ансамблевих партій для труби свідчить про те, що у XVIII столітті в Західній Європі були чудові трубачі з блискучою віртуозною технікою та високою виконавською культурою. Однак процес зміни бароко та класицизму викликав кризу трубного мистецтва. Обмежені технічні можливості Principale та яскравий вітальний тембр барокової труби не задовольняли стилістичних вимог класицизму, а отже, в технічному і тембральному плані інструмент знов потребував конструкційних змін.

Одним із варіантів став винахід клапанної труби (Klappentrompet). На початку ХІХ століття для цього інструменту було написано десяток творів (у т. ч. популярні концерти Й. Гайдна та Й. Н. Гуммеля). Поряд з цим, у 1790-х роках була сконструйована труба з вентильним механізмом, на якій теж можна було відтворювати всі звуки хроматичної гами. Однак у цілому це не вирішило кризи трубного мистецтва: у наступні півтора століття труба знов виконує роль оркестрового та ансамблевого інструменту.

Перспективи подальшого вивчення. Досягнення трубного мистецтва барокового періоду дали свої плоди у другій половині ХХ століття, коли у музичну практику увійшов стиль так званого історично-інформованого (аутентичного) виконавства. Потенціал трубного мистецтва тієї доби, прагнення відтворити концертні якості барокової труби відкривають багато перспектив для сучасних виконавців, композиторів та музикознавців. Не менш значущими в репертуарі трубачів є нечисленні твори класичного періоду, що ще чекають на розкриття інструментальної специфіки та встановлення їх місця в історичному континуумі свого часу.

Список використаних джерел і літератури

1. Антон Вайдінгер. Музична енциклопедія [Електронний ресурс]. URL: https://gufo.me/dict/music_encyclopedia (дата звернення 31.01.2023)

2. Вар'янко О. І. Труба в системі інструментальних жанрів європейської музики XVII - першої половини XVIII століть. Наукові записки Терноп. НПУ імені Володимира Гнатюка. Серія «Мистецтвознавство». Тернопіль, 2011. Вип. 2. С. 143-148.

3. Гишка І. Звук як візитна картка інструмента, основний визначник його розвитку, ролі і місця в соціально-культурній сфері різних епох (на прикладі генезису і еволюції звуку труби). Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя : збірник наукових праць / упорядник С. Д. Цюлюпа. Рівне : Волинські обереги, 2016. Вип. 8. С. 65-70.

4. Круль П. Духовий інструментарій в історії музичної культури України : монографія. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2013. 219 с.

5. Посвалюк В. Еволюція функцій і різновидів труби від давнини до наших днів. Дослідження, досвід, спогади : зб. наук. праць. К., 2003. Вип. 4. С. 166 171.

6. Посвалюк В. Труба в епоху бароко. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського : збірник наукових праць. 2009. Випуск 83. С. 12-20.

7. Проскурин С. Г. Труба в эпоху барокко: инструментарий, репертуар, исполнительские традиции : автореф. дисс. ... канд.. искусствов. спец. 17.00.02 Музыкальное искусство. Ростов-на-Дону, 2005. 27 с.

8. Тарарак Ю. П. Історія виникнення та розвитку труби: органологічний аспект. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Когнітивне музикознавство: зб. наук. ст. / Харків. нац. ун -т мистецтв імені І. П. Котляревського. Харків: ХНУМ імені І. П. Котляревського. 2019. Вип. 54. С.123 - 137.

9. Толмачев Ю.А., Дубок В.Ю. Духовые инструменты. История исполнительского искусства : Учеб. пособие. СПб.: Издательство «Лань»; Издательство «ПЛАНЕТА МУЗЫКИ», 2015. 288 с.: ноты.

10. Усов Ю. История зарубежного исполнительства на духовых інструментах : Учеб. пособ. М. : Музыка , 1989. 2-е изд. 207 с., нот.

11. Altenburg D. Untersuchungen zur Geschichte (der Trompete im Zeitalter der Clarinblaskunst. 1-3. Regensburg 1973. (Kolner Beitrage zur Musikforschung. 75.)

12. Baines A. Brass Instruments. Their history and development. London,1976.

13. Dahlqvist R. Bidrag till trompeten och trumpetspelets historia fran 1500-talet till mitten av 1800-talet. Diss. Goteborg, 1988.

14. Hyshka І. Sound Creation as an Important Component of the Trumpeter's Technical Scills (history, theory, methods, practice) : monograph. Lviv : AA, 2011. 185 p.

15. Tarr E. The Art of Baroque Trumpet Playing. Mainz : Schott Musik International Gmb&Co. KG, 1999. Vol. I. 128 p.

References

1. Vaidinher A. Music Encyclopedia [Muzychna entsyklopediia]. URL : https://gufo.me/dict/music_encyclopedia [in Russian].

2. Varianko O. I. (2011). Trumpet in the system of instrumental genres of Europ. Music of the XVII - first half of the XVIII cent. [Truba v systemi instrument. zhanriv yevrop. muzyky XVII - pershoi polov. XVIII st.]. Scientific notes [Nauk. zapysky]. Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, series "Art History". Ternopil. Issue 2. P. 143-148. [in Ukrainian].

3. Hyshka I. (2016). Sound as a business card of an instrument, the main determinant of its development, role and place in the socio-cultural sphere of different eras (on the example of the Genesis and evolution of the trumpet sound) [Zvuk yak vizytna kartka instrumenta, osnovnyi vyznachnyk yoho rozvytku, roli i mistsia v sotsialno-kulturnii sferi riznykh epokh (na prykladi henezysu i evoliutsii zvuku truby)]. History of formation and prospects of wind Music development in the context of national culture of Ukraine and abroad [Istoriia stanovlennia ta perspektyvy rozvytku dukhovoi muzyky v konteksti natsionalnoi kultury Ukrainy ta zarubizhzhia] : collection of scientific works. Compiled by S. D. Tsyulupa. Rovno: Volyn amulets publ. Issue 8. P. 65-70 [in Ukrainian].

4. Krul P. (2013). Wind instruments in the history of musical culture of Ukraine [Dukhovyi instrumentarii v istorii muzych. kultury Ukr.] : monogr Ivano- Frankivsk: Prykarpatskyi nats.universytet im. V. Stefanyka. 219 p. [in Ukrainian].

5. Posvaliuk V. (2003). Evolution of pipe functions and varieties from antiquity to the present day [Evoliutsiia funktsii i riznovydiv truby vid davnyny do nashykh dniv]. Research, experience, Memories [Doslidzhennia, dosvid, spohady]: collection of scientific works. Kyiv. Issue 4. P. 166 171 [in Ukrainian].

6. Posvaliuk V. (2009). Trumpet in the Baroque era [Truba v epokhu baroko]. Scientific Bulletin of the Tchaikovsky National Medical University : collection of scientific papers. Kyiv. Issue 83. P. 12-20 [in Ukrainian].

7. Proskurin S.G. (2005). Trumpet in the Baroque era: instruments, repertoire, performing traditions [Truba v epohu barokko: instrumental), repertuar, ispolnitel'skie tradicii]: abstract. dis. ... candidate of Study of Art specialty 17.00.02 Musical art. Rostov-on-Don. 27 p. [in Russian].

8. Tararak Yu. P. History of the pipe's origin and development: an organological aspect [Istoriia vynyknennia ta rozvytku truby: orhanolohichnyi aspekt]. Problems of interaction between art, pedagogy and theory and practice of Education [Problemy vzaiemodii mystetstva, pedahohiky ta teorii i praktyky osvity]. Cognitive musicology: a collection of scientific articles. Kharkiv National University of Arts named after I. P. Kotlyarevsky. Kharkiv: I.P. Kotlyarevsky KHNU. Issue 54. P.123-137 [in Ukrainian].

9. Tolmachev YU. A., Dubok V. YU. (2015). Wind instruments [Duhovye instrum.]. The History of Performing Arts : study guide.. St. Petersb.: Publ. house "Lan"; Publishing house "Planet of music", 2015. 288 p.: sheet music [in Rus].

10. Usov YU. (1989). History of foreign performance on wind instruments [Istoriya zarubezhnogo ispolnitel'stva na duhovyh instrumentah] : study guide. Мoscow: Music. 2nd ed. 207 p., sheet music [in Russian].

11. Altenburg D. (1973). Untersuchungen zur Geschichte (der Trompete im Zeitalter der Clarinblaskunst. 1-3. Regensburg. (Kolner Beitrage zur Musikforschung. 75.) [in German].

12. Baines A. (1976). Brass Instruments. Their history and development. London [in English].

13. Dahlqvist R. (1988). Bidrag till trompeten och trumpetspelets historia fran 1500- talet till mitten av 1800-talet. Diss. Goteborg [in German].

14. Hyshka І. (2011). Sound Creation as an Important Component of the Trumpeter's Technical Scills (history, theory, methods, practice) : monograph. Lviv : AA. 185 p. [in Ukrainian].

15. Tarr E. (1999). The Art of Baroque Trumpet Playing. Mainz : Schott Musik International Gmb&Co. KG. Vol. I. 128 p. [in English].

Размещено на Allbest.ru