Опера "Le Grand Macabre" Д. Лігеті: абсурд або реальність

Размещено на http://allbest.ru

ОПЕРА «LE GRAND MACABRE» Д. ЛІГЕТІ: АБСУРД АБО РЕАЛЬНІСТЬ

опера лігеті le grand macabre абсурдність реальність вертикальний двосвіт

Постановка проблеми. Опера Д. Лігеті «Le Grand Macabre» являє собою поєднання ознак двох театральних жанрів - опери та commedia dell'arte і втілює в собі як трагікомічність кінця світу, якого насправді не було, так і тріумф любові. Усі її персонажі уособлюють собою двосвіт - світ протилежностей. Маски або маріонетки, вони не мають розвитку протягом всього дійства і є символами різних емоційних та психологічних станів. Навіть сам жанр опери використовується як маска, де, за словами дослідника Іштвана Балажа, «підривний аспект особливо проявляється в музично-драматичній структурі» [2, 87]. Дьордь Лігеті, переступивши через страх, сміється над смертю. Світ уяви став для композитора притулком, де можна перечекати катастрофи XX століття, сховатися від абсурдної реальності навколишньої дійсності.

Актуальність дослідження полягає у необхідності нових підходів до аналізу багатопараметрової опери «Le Grand Macabre» Д. Лігеті у зв'язку з її різноманітними режисерськими інтерпретаціями. Кожна з них розкриває нове бачення закладеної і в сюжеті М. де Гельдерода, і в музичному тексті Д. Лігеті проблеми двосвіту, двоплановості та дуалістичності.

Аналіз досліджень і публікацій. Оскільки опера пов'язана з ідеями театру абсурду, важливим джерелом може служити дисертаційне дослідження Олександри Моцар [1], присвячене ряду сучасних композиторів, драматургів, що проповідують ідеї театру абсурду, серед яких не знаходимо Д. Лігеті. В українських наукових розвідках ми майже не знаходимо звернень до опери «Le Grand Macabre». Але в європейському музикознавстві існує декілька важливих досліджень творчості Лігеті, зокрема його опери : з точки зору постмодернізму - монографія Пітера Едвардса [3], втілення теми смерті - робота Флоріана Форстхубера [4], виявлення пародійності - дослідження Аманди Джо Сьюелл [7].

Мета статті - вияв музичних особливостей втілення двосвіту в опері Дьордя Лігеті «Le Grand Macabre» через співіснування, перехрестя абсурдності та реальності буття.

Об'єктом дослідження є двосвіт в музичному театрі ХХ століття. Предметом дослідження обрано оперу «Le Grand Macabre» Д. Лігеті в контексті поєднання абсурду та реальності, як основних факторів двосвіту.

Виклад основного матеріалу. Дьордь Лігеті (1923-2006), австрійський композитор угорського походження, зазначав наявність підтексту, двоїстості, багатозначності у своїй творчості, що знайшло втілення в його єдиній опері «Le Grand Macabre» (1975-1977, друга версія 1996). В українському перекладі вона має варіанти назви «Великий Мрець», «Великий Мертвиарх», «Великий Макабр». В ній, одній з головних опер ХХ ст., «музично-драматична форма та гротеск пропонує нові перспективи музично-драматичної ідентичності <.. .> в контексті музичного постмодернізму» [3, 3].

Звернемось до етимології назви «macabre», яка походить від французького «похмурий, похоронний». Визначення «macabre» виглядають наступним чином :

• той, хто представляє або уособлює смерть;

• той, хто одержимий нею;

• жахливий, шокуючий.

Головне питання, що виникає протягом прослуховування : «А чи немає тут подвійного або навіть потрійного дна?».

Опера «Le Grand Macabre» є результатом кохання Лігеті та литовсько-німецької художниці Аліуте Мецис, їхнього ставлення до світу. В творі присутні стилістичні риси від обох митців, відбивається прагнення звільнити пригнічені почуття, характерні для експресіонізму; їх об'єднувала зацікавленість психологічними процесами та емоційними станами.

Автор картин, ескізів сценографії та костюмів, афіш до спектаклів, Аліуте Мецис, яку часто порівнювали з І. Босхом, визначала свій стиль як «ірреалізм» та бачила світ як гібрид. За словами самої художниці : «Я не належу ні до сюрреалістів, ні до гіперреалістів. <...> Я малюю дуже реалістично, але побачити все це реально неможливо. <...> Чому персонажі моїх картин скалічені, сліпі, декадентні, зламані, постаріли? Тому що на цій землі немає жодної нормальної людини, принаймні я ніколи її не зустрічала. Ось чому існує реальність, яка є нереальністю» Letter from Ligeti to Aliute of 8.2. 1972, Р. 65..

Галерист Герд Ессен наголошував на подвійності природи самої Мецис. Подібну двоїстість відзначає у своєму світорозумінні також і Дьордь Лігеті : «Моя музика не є літературною чи ілюстративною, вона сповнена відчуттів та асоціацій. Я люблю алюзії, подвійні значення, багатомірність значень, хибні підстави, приховані мотиви» [6, 94].

Смерть є головною та загальною темою роздумів Лігеті та Мецис. Можливо тому в опері вони хотіли замкнути її за допомогою висміювання.

Опера написана у 1977 році за мотивами п'єси бельгійського сюрреаліста Мішеля де Гельдерода, жанр якої він зазначав як «чорний фарс». Коли Мецис запропонувала обрати у якості основи опери п'єсу Гельдерода, Лігеті сказав : «Нарешті я знайшов п'єсу про кінець світу. Химерний, демонічний, жорстокий і також дуже комічний твір, якому я хотів додати додатковий вимір, двозначність» [5, 115]. До нового жанру «Le Grand Macabre» - «анти-анти-опера» - додається ще гротеск, сарказм, пародія, іронія - і все це гіперболізується.

В опері Лігеті простежується вплив «театру абсурду» (засновники письменники, драматурги Ежен Йонеско та Семюел Беккет) та «театру жорстокості» письменника, драматурга, реформатора театру Антонена Арто. Останній використовує чорний гумор як форму світосприйняття і прагне зіштовхнути глядача зі світом несвідомого.

Сюжет опери «Le Grand Macabre» сконцентрований навколо Некроцаря (Макабра), за Гельдеродом - Некрозотара, який з'являється в вигаданій країні Брейгельландії, щоб сповістити про наближення кінця світу. В його образі угадуються риси одержимих смертю тоталітарних диктаторів ХХ-XXI століття. Опера висміює політичні системи, що тероризували Лігеті все життя. Некроцар намагається знищити повну веселощів та радості Брейгеллландію. Але її жителі примудряються споїти Некроцаря і тим самим врятувати свій веселий край від загибелі. Такий штучний щасливий фінал в опері іронізує над масовим кіно з його обов'язковим атрибутом - позитивною розв'язкою. Але, водночас, залишається питання : чи реальний цей фінал, чи, можливо, він є справжньою реальністю, яка оточує нас; передсмертною агонією світу, яку ми не хочемо бачити?

В «Le Grand Macabre» є багато посилань до середньовічних фантасмагоричних творів нідерландського живописця Ієроніма Босха (1450-1516) та фламандського художника Пітера Брейгеля Старшого (1525-1569). Навіть дія відбувається у вигаданій країні - Брейгелландії, що підштовхує до пошуку сюжетних аналогій з картинами та налаштовує на сприйняття героїв опери у метафоричному ракурсі. Головна асоціація виникає з картиною Брейгеля «De triomf van de dood» («Тріумф смерті»), яка ніби стає пророцтвом і натякає на кінець мешканців Брейгелландії. У Середньовіччі виникає поняття, пов'язане з терміном «macabre» - «танець смерті». В основі даної алегорії у літературі та живописі лежить сюжет про недовговічність людського буття - Смерть під виглядом танцю веде до могили представників усіх верств суспільства. Цій ідеї підпорядкована і будова всієї опери. Символічним є її початок - з монологу п'яного Піта Пивна Кружка про долю Брейгелландії . Лігеті із сарказмом цитує середньовічну католицьку секвенцію «Dies irae». Піт немов висміює назву князівства - низхідна фанфарна мелодія монологу фривольно рухається до слова «golden» на ff. Починаючи оперу цією спотвореною цитатою, Лігеті зазначає, що кожного жителя чекає свій власний «Dies irae».

Опера є сюрреалістичним описом майбутнього апокаліпсису з брехливими пророками, корумпованим урядом, недієздатною розвідкою, гедоністичною заключною мораллю. Лігеті використовує алюзії з музики інших авторів, щоб підкреслити драматичні моменти, які показані з гумором, навіть гротеском. Найвідоміший номер опери - Пасакалія, одна з найпорочніших сцен процесії в історії опери. Цей номер в партитурі має назву «колаж» і є найскладнішим випадком пародії в усій опері. Він складається з понад ста тактів і містить не менше семи різних історичних і культурних згадок, які Лігеті назвав «синтетичним фольклором». Тема супроводжує появу Некроцаря і заснована на шаленому спотворенні теми з фіналу Симфонії № 3 «Героїчної» Л. Бетховена. Ритм, абрис і інструментовка не змінені, але висота звуку трансформована в пари тритонів. Опера Лігеті має дві головні теми: почуття жаху перед Страшним Судом та любов сильніша за смерть. Вона побудована як подвійний світ, у якому кожен персонаж є половиною цілого :

• два государі - Некроцар та принц Го-Го;

• два міністри - лідери двох ворожих партій, Білої та Чорної;

• подвійне кохання - ідеальне Аманди і Амандо, агресивна любов астронома Астрадамора та його жінки Мескаліни.

Що в сучасному світі для людини може бути найбільшим жахом? Лише одна асоціація виникає з кінцем світу - широкомасштабна ядерна війна чи її загроза. 2017 року відбулася прем'єра нової напівсценічної концертної постановки «Le Grand Macabre» у Берліні та Лондоні (диригент Саймон Реттл). Відомий неоднозначним трактуванням опер, американський режисер Пітер Селларс переніс дію опери з Брейгелландії в сучасну епоху - політичні розбірки на конгресі з атомної енергії. На екрані ми бачимо індустріальні види, вибухи ядерних бомб на атолі Бікіні, Чорнобильську АЕС. Проектується карта ядерного світу в розвитку - від перших випробувань у Неваді, бомбардувань Хіросіми та Нагасакі до розкиданих у світі реакторів. В оглядах на постановку зазначалось, що «перетворивши анархічну, апокаліптичну фантазію на застереження про майбутню ядерну катастрофу, Селларс позбавив оперу її радості, приструнив її шокуюче лихослів'я, а витончену дотепність перетворив на знаряддя науки» [8]. Лігеті додає в оригінальний текст Гельдерода двох персонажів:

• богиня Венера, яка символізує ідеальне кохання;

* Гепопо, офіцер таємної поліції, яка є прямим посиланням до Гестапо.

Пам'ять про травму, пережиту композитором у юності під час Другої світової війни, в опері озвучується приховано. Втіленням цих емоцій є один з найяскравіших моментів опери - епізод із офіцером таємної поліції Гепопо. Цей епізод представлений алюзією на три таємні поліцейські організації, які у Лігеті було найбільше причин зневажати : Гестапо, радянське КДБ і східнонімецьку політичну поліцію, які становлять абревіатуру «Гепопо». У постановці Селларса це хвора жінка, яка б'ється у передсмертних конвульсіях. Саме вона передбачає наближення Некроцаря та кінець світу.

Головний двосвіт опери концентрується саме у фігурі Некроцаря - при його першій появі Лігеті в ремарках ставить питання «це смерть чи шарлатан?». Подальший розвиток опери так і не дає відповіді на це питання. Його поява у другій дії справляє жахливе враження - постає хода, у супроводі зображеного на проекторі одного з атрибутів «танцю смерті» - коня у ролі гонця, який розносить радіацію по світу, заражає ненавистю, що починається зсередини та призводить до загального божевілля усіх персонажів і повної абсурдності подій на сцені. Монолог-пророцтво Некроцаря представляє собою похмуре псалмодування півголосом на звуці «с¹» з авторською ремаркою misterioso. Некроцар виступає в ролі провидця майбутнього. Саме в його монолозі при слові «time» запускається метроном, що починає відлік до кінця світу. Звертає на себе двосвіт Сцени Го-Го та народу. Ми бачимо зіткнення інфантильного принца-ненажери Го-Го, зайнятого лише собою, і жителів Брейгелландії. Він благає врятувати їх від комети, що наближається. Лігеті обирає для Го-Го партію контратенора, щоб підкреслити його слабкість та безпорадність. Для зображення народу використовує цікавий прийом. Він розташовує хор за сценою і в залі, серед слухачів, підкреслюючи, що вони повинні злитися з усіма і створити ефект несподіванки із остинатними вигуками «Our great leader!» та «Go-Go!».

Чи заслуговує нашої уваги опера «Le Grand Macabre»? Відповіддю на це може стати кількість її постановок та різних версій із дня прем'єри. Все більше глядач вимагає «живого» видовища. Вже не є актуальною академічна опера з розважальною функцією. Все більше притягує твір, що дасть поштовх до роздумів. Глядач повинен бути освіченим та підготовленим. Режисерське бачення Пітера Селларса не було прийнято Дьордем Лігеті, воно вкладало інший зміст в оперу. Виходячи з її музичного тексту, саме цією постановкою Пітер Селларс немов передбачив події майбутнього. Режисер сказав : «Коли Лігеті написав свою оперу, всі вважали, що це рефлексія на минуле, що вона розповідає про божевілля, яке не може повторитися. Тепер усім очевидно, що він потрапив у десятку. Вона пронизана відчуттям того, що ми кидаємося від крайності до крайності. Те, до чого ще вчора ми ставилися з поблажливою зневагою, сьогодні перетворюється на справжню небезпеку для світу» [8].

Висновки. Єдина опера австро-угорського композитора Д. Лігеті «Le Grand Macabre» є складною, багатопараметровою за задумом та його втіленням. Це спонукає до певної кількості сценічних прочитань, серед яких звертає на себе увагу постановка американського режисера Пітера Селларса. В опері, за визначенням композитора «анти-антиопері», наявні риси символізму, театру абсурду, commedia dell'arte, підсилені прийомами іронії, гротеску, сарказму. У Лігеті двосвіт трансформується з вертикальної площини в епоху романтизму до горизонтальної, в якій неможливо відокремити світ один від одного.

Перспективи дослідження бачаться в виявленні основних ідей та їх втілення через гротеск, абсурдність, пародію тощо в наступних театральних жанрах : від його прямого послідовника Дьордя Куртага (опера «Fin de partie») до сучасних українських оперних проєктів-формацій «NOVA OPERA» та «Hronotop.UA».

Список використаних джерел і літератури:

1. Моцар О. Ідеї театру абсурду у процесах оновлення музичного театру останньої третини ХХ - початку ХХІ століття : дис. ... канд. мист.: 17.00.03. Київ: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2016. 207 с.

2. Balazs I. La fin du monde vue d'en bas, L'Avant-Scene Opera, n°180, Paris, 1997. p. 87.

3. Edwards P. Gyorgy Ligeti's Le Grand Macabre: Postmodernism, MusicoDramatic Form and the Grotesque. Hardcover: Brand New, 2016. 189 p.

4. Forsthuber F. Das Sujet Tod in Gyorgy Ligetis Le Grand Macabre (Erstfassung 1978) und Benjamin Brittens Death in Venice (1975). Angestrebter akademischer Grad / in partial fulfilment of the requirements for the degree of Master of Arts (MA). Universitat Wien, 2020. 153 р.

5. Ligeti Gyorgy. Ligeti in Conversation. London : Ernst Eulenberg, 1983. 140 p.

6. Samuel C. Ligeti, le clin d'rnil au happening, L`Avant-Scene Opera, n°180, Paris, 1997. p. 94

7. Sewell A. J. Blending the Sublime and the Ridiculous : A Study of Parody in Gyorgy Ligeti's Le Grand Macabre. Master's thesis, Bowling Green State Univer., 2006. 69 p.

8. «Le Grand Macabre2» - опера для эпохи Трампа https://www.bbc.com/russian/features. URL: (дата звернення: 03.04.2023).

Размещено на Allbest.ru