Неофольклоризм у хоровій творчості Юрія Алжнєва

аспірантка кафедри музичного мистецтва та хореографії Інституту культури і мистецтв Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Полтава, Україна)

Анотація

Стаття присвячена розгляду особливостей авторського втілення неофольклоризму в хоровій творчості відомого українського композитора, представника харківської композиторської школи Юрія Алжнєва. Зазначається, що хорова творчість митця являє собою яскравий і своєрідний шар різноманітних за жанрами і формами музичних творів (таких як: хоровий концерт, хорова концертна п'єса, хорова симфонія, пісенна симфонія), які здебільшого представлені в стильовому річищі неофольклоризму.

Виявляється, що синтезуючи різнорідні жанрові елементи і смисли, композитор породжує і продукує нові, індивідуалізовані, характерні лише для власної музичної творчості, жанрові форми і прецеденти (тобто народжені позамузичними впливами), а саме: співомовки, космогонічні суголосся тощо. Музично-мовна компонента хорових композицій Юрія Алжнєва неофольклорного спрямування відзначена широким спектром етномузичних елементів і рис, що простежується, насамперед, в інтонаційно-ладовому аспекті, а також ритміці, фактурі, гармонії, тембриці та є характерними для жанрової системи і стилістики українського національного фольклору.

Узагальнюється, що творчість Юрія Алжнєва в жанрі хорової музики сьогодні представляє собою яскравий поживний музичний ґрунт щодо подальшого музикознавчого осмислення і наукового дослідження авторських технологій і характерних особливостей художньої реалізації фольклорного компоненту в площині сучасного академічного хорового мистецтва.

Postgraduate student at the Department of Music and Choreography Institute of Culture and Arts of Luhansk Taras Shevchenko National University (Poltava, Ukraine)

The importance of the composer's reference in his work to the history (Chumayan theme) and the proto-history of Ukraine (the "Book of Veles", the state of Orienta) is emphasized, which in the musical and linguistic aspect prompts the author to choose and implement relevant folklore components and solutions in his works. It is noted that in his neo- folkloric choral compositions, the artist directly refers to established musical genres of Ukrainian national folklore (such as vesnyanka, shchedrivka, carol, Cossack song, Chumack song, lyrical folk song, humorous song, wedding song and its variant - mournful wedding song), and also raises a whole layer of archaic genre forms characteristic of the ancient folklore tradition of the Ukrainian people (ancient prayers, chants, colloquialisms, invocations, endless chants, chants, invocations, incantations).

Attention is focused on the fact that the composer successfully uses external folk stylizations (instrumental combinations such as "triple music", the manner of authentic folk singing, elements offolk theatricalization, other folk genre stylizations and allusions), as well as sound imitation and sound imagery in the folklore spirit.It is summarized that the work of Yuri Alzhnev in the genre of choral music today represents a bright, nutritious musical groundfor further musicological understanding and scientific research of the author's technologies and characteristic features of the artistic implementation of the folklore component in the plane of modern academic choral art.

Key words: Ukrainian choral music, composer's creativity, Yuriy Alzhnev, neo-folklorism, musical genres, musical style, musical language.

Постановка проблеми. Творчість сучасного харківського композитора Юрія Алжнєва, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата мистецької Премії ім. Миколи Лисенка, представляє собою яскравий і плідний масив різноманітних музичних композицій, зосереджених у великих і малих жанрах академічного мистецтва. Вона є широко відомою і визнаною не лише в України, а й в багатьох інших країнах світу. Композитор є автором значної кількості великих і малих творів для симфонічного й камерного оркестрів, різноманітних ансамблів, оркестру і ансамблю народних інструментів, великої кількості вокальних, камерно-інструментальних композицій, театральної музики тощо.

Окремою гілкою на жанровому древі композиторського доробку Юрія Алжнєва виділяється його хорова музика, представлена значною кількістю переважно великих композицій, написаних як для різних хорових формацій акапельного кшталту, так і створених для хору у супроводі симфонічного оркестру. Хорова творчість композитора відзначається ".. .масштабністю, широким розмахом драматургії, щільними інтонаційними зв'язками з народної пісенністю, з мелосом, глибиною й щирістю почуттів, драматизмом, емоційністю і психологічною напруженістю" (Клюка, 2022: 134). Вона відверто позначена цікавим фольклористичним началом, що характеризує її як яскравий і плідний доробок українського хорового неофольклоризму. Специфіка і творчі підходи композитора в реалізації неофольклорного напряму в хоровому мистецтві сьогодні привертають увагу вітчизняних музикознавців та заслуговують на поглиблене їх вивчення.

Аналіз досліджень. Не зважаючи на доволі широку популярність музики Юрія Алжнєва, в сучасному музикознавчому дискурсі його творчості присвячено не багато наукових публікацій. Основна інформація щодо композиторської творчості митця відзначена в деяких довідниково- енциклопедичних виданнях (Алжнєв, 2006; Ігнат- ченко, 2001). Цінним музикознавчім матеріалом, спрямованим на вивчення жанрового інваріанту хорового концерту в творчості композитора, є дисертація В. Осипенко, увага в якій зосереджена на вивченні творів композитора періоду 1980-х - 1990-х рр. (Осипенко, 2005). Також, в річищі цієї проблематики слід відмітити й статтю Л. Шапо- валової (Шаповалова, 1999). Разом з тим, значний масив хорових творів композитора, написаних ним в останні два десятиліття, поки що залишаються в тіні теоретичного музикознавства. Особливо актуальним для вивчення (і поки що не дослідженим) постає аспект хорової творчості композитора, пов'язаний із реалізацією ним нео- фольклорного напряму та специфіки індивідуального переломлення фольклорного начала.

Мета статті - висвітлити неофольклористичні прояви та особливості їх художньої реалізації в хоровій творчості відомого українського композитора Юрія Алжнєва.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, неофольклоризм, як художнє явище, передбачає ясний і тісний діалог музичних компонентів авторської музичної мови і фольклору, реалізований в межах музичного твору академічної жанрово-стильової системи. Майстерність художньої трансформації фольклорного начала в площину музичного твору, окреслює не тільки особливості творчого світобачення композитора, а й висвітлює індивідуальність його композиторського стилю, власні композиційно-технологічні установки тощо. Своєрідність неофольклорних хорових композицій Юрія Алжнєва є очевидною, що і спонукає до аналізу авторських принципів і підходів у процесі реалізації неофольклористичних ідей і рішень в його творах.

Отже, розглянемо неофольклорну специфіку хорового концерту №1 "Співомовки", яка й виступає головною стильовою ознакою даного твору. Обираючи хоровий концерт в якості базової жанрової моделі, композитор вибудовує на цій основі яскравий фольклористичний твір-дійство, повністю і глибоко насичений пісенною стилістикою українського календарно-обрядового фольклору, що від початку проглядається вже в самій назві твору. За спостереженням В. Осипенко, назва "Співомовки" синтезує в собі два жанрові прототипи українського пісенного фольклору - "співанки" і "скоромовки" (Осипенко, 2005: 59). У свою чергу, такий синтез свідчить про концентрацію і широке використання інтонаційних елементів пісенної і мовно-декламаційної природи, що є характерним для старовинної фольклорної творчості.

Композиція "Співомовок" являє собою три- частинний твір, розділи якого будуються на контрастно-діалогічній основі. Драматургія твору будується навколо обрядової сцени-дійства, присвяченого народним святам зимового календарного періоду. Серед головних "персонажів" дійства - молода пара закоханих, а також молодь, що святкує, розважається і жартує, хазяїн оселі, де відбувається це дійство. Молодь представлена окремими групами виконавців, серед яких виділяються дівочий хор і чоловічий, тобто відбувається персоніфікація виконавського колективу (хору) відповідно до певних розділів і епізодів композиції. Таким чином, в основі драматургії "Співомовок" проростають дві основні лінії, пов'язані з театралізацією та ігровою обрядовою дією та любовною лірикою закоханої пари. "Саме обряд зустрічі Нового року, нових сподівань і надій, черговий "початок" - новий коловорот - перегукується із вічним почуттям-станом - коханням, зародженням нової любові, яке уособлює ліричний род народної творчості (новий шар у фольклорі). <...> Композитор втілює ідею руху подій, самого життя по колу в досить симетричній і концентричній (круговій) формі на рівні цілого концерту і окремих його частин" (Осипенко, 2005: 61).

Характерною ознакою неофольклоризму цього хорового концерту виступає його внутрішня жанрова наповненість, що представляє цілий набір цікавих, у тому числі й старовинних етномузич- них взірців. Насамперед, це щедрівка (що співає дівочий хор "під вікнами" оселі) та колядка (у виконання парубкового хору), лірична пісня, жартівлива пісня, а також стильові елементи і атрибути таких жанрових кшталтів, як прозивалки, нескінчухи, приспівки, скоромовки тощо.

Не менш цікавим з точки зору неофольклористики є й наступний, тобто Другий хоровий концерт Юрія Алжнєва під назвою "Дівич-сон". За визначенням автора, "Дівич-сон", це: "обставини, де знаковість музики відштовхується від традиційного погляду на обряд і сприяє поетичному узагальненню Життя як Кохання" (Осипенко, 2005: 66). Дослідники ж творчості Юрія Алжнєва трактують назву твору також і крізь призму психоаналітики людського стану сну, (зокрема сновидіння) та виявляють метафоричні асоціації з символами і знаками інших фольклорних практик (дівич-вечір, сон-трава й ін.) (також там). Отже, як і перший хоровий концерт автора, концерт "Дівичсон" представляє музичну інверсію народнообрядового дійства, але пов'язану вже не з календарною обрядовістю, а з весільним обрядом.

"Дівич-сон" написано для хору без супроводу, з використанням народних текстів і поезії П. Куліша та є тричастинним циклом. Хоча зовнішньо композиція сприймається більше як "відкрита форма" та нагадує рапсодійний тип. Цьому сприяє суттєва строкатість, мозаїчність побудови матеріалу, часті контрастні зіставлення, рух частин без зупинки тощо. Усе це повністю відповідає сюжетній лінії твору, підпорядкованій насиченому й динамічному дійству народного гуляння на весіллі. Жанрова система твору, що будується на прототипах відповідних до музичновесільної традиції, вміщує й контрастний компонент - молитву (в авторському представленні - стародавню молитву), яка раптово вклинюється посеред активно-рухливої й весільно-святкової другої частини та символізує духовну рефлексію як невід'ємну паралель людського буття.

Яскравим показником фольклорності у творі виступає дзвоновість, що досягається методом сонористики. На різних етапах хорової драматургії вибудовує різноманітні дзвонові ефекти, що відповідають і "далеким" дзвонам, і "близьким" дзвонам, і поступовому віддаленню від дзвонів тощо. Слід також відмітити й певну інтонаційну єдність сонористичних дзвонових грон з ключовими інтонаціями-поспівками, що виникають на різних етапах музичної форми. Ладова система твору також знаходиться повністю в фольклористичному ключі: переважають секундові інтонації-поспівки зі стрибками на кварту, трихордові та тетрахордові побудови, окремі стилізації архаїчного мелосу, поспівки в два устої в межах квінти й ін.

Ще однією хоровою композицією Юрія Алжнєва, що відображає традиції фольклорної обрядової практики, але написаною вже в іншому жанровому річищі є одночастинний компактний концертний твір "Корочун-коляда". Жанрова основа твору закладена в його назві - коляда, тобто велика колядка. Дослідники визначають цей твір як концертну колядку, яка має певні риси хорового концерту, що презентує цей жанр в більш лаконічному, тобто "згорнутому" вигляді (Осипенко, 2005: 101).

Ідея твору пов'язана зі зображенням святкування обряду одного з найважливіших народних свят давньоязицької традиції - Різдва молодого Божича-Сонця, що відображає вершину зимового обряду, тобто вшанування Коляди (зокрема через закликання-звеличення божества КорочунаКоляди), спрямоване як і більшість фольклорних свят на єдність Роду, поминання Духів предків тощо (також там).

Базовим жанровим прототипом в творі власне і є колядка, яка на драматургічному й формоутворюючому рівнях проводиться багатократно почергово з іншими епізодами (рівень рефрену в формі рондо). В епізодах, що здебільшого символізують звернення-звеличення Корочуна, вбачаємо атрибутику жанрового прототипу найдавнішої фольклорної верстви народної творчості - закличок. Ладова система твору також тісно зв'язана з давнофольклорною основою. Це, знов-таки, трихордові тетрахордові чи пентахордові поспівки на основі окремих ладів народної музики, зокрема лідійського, збільшеного (цілотонового) тощо. До фольклорної традиції належать і методи інтервального й акордового паралелізму, що використовує автор в музичній тканині твору, зокрема терцієвий, квінтовий паралелізм, ходи паралельними терцквартакордами, а також бурдонні голоси та витримані органні пункти.

Звичайно ж яскравим і колоритним атрибутом фольклористики в цьому хоровому творі є залучення в музичну його площину інструментальної складової, що представлена трьома різноплановими інструментами - бухалом, бубном і флейтою. Не важко зрозуміти, що такий інструментальний склад апелює саме до української етнонаціональної музичної традиції "троїстих музик" з її актуалізацією сольно-мелодійної (у даному випадку - флейта) та акомпануючої (бухало й бубон) функцій. Разом з тим, партія флейти у цьому творі дещо виходить за межі інструментального супроводу, притаманного троїстій музиці та іноді виконує більш самостійну мелодико-тематичну чи підголоскову роль.

Ще одним яскравим прикладом реалізації фольклорних засад в жанрах концертної хорової музики в творчості Юрія Алжнєва є його П'ятий хоровий концерт "Світання Оранти", написаний для жіночого хору. Композитор конкретизує жанрову спрямованість твору визначенням "космогонічні суголосся".

Як відомо, термін суголосся походить від давньослов'янського слова "согласія" та за трактовкою Академічного тлумачного словника української мови означає "співзвуччя" (Суголосся, 1978: 821). Термін космогонія (від грецької - буквально народження всесвіту) означає науку, що вивчає походження та розвиток космічних тіл і їхніх систем, тобто галактик, туманностей, зір і зоряних скупчень, Сонця та тіл Сонячної системи, великих, карликових і малих планет, астероїдів, їхніх супутників, комет, метеоритів тощо (Відьмаченко, 2014). У свою чергу, авторське бачення композитором суголосся полягає в реалізації його в жанровій і формоутворюючій площині, де космогонічні суголосся - це співрозмова (співзвуччя) автора твору (точніше - семантики його індивідуальної музичної мови) з виконавським колективом як носієм національної пісенної традиції (Осипенко, 2005: 99). "Суголосся на відстані простору і часу - це співрозмова різних поколінь, різних культур, різних епох. Духовний зв'язок поколінь забезпечувала спрадавна традиційна обрядовість, спрямована на поминання предків, звертання до них із проханням допомоги та захисту, а також була засобом "гармонізації людського єства з Земною природою і Всеєдиним Світом" (також там).

Семантика назви твору, тобто "Світання Оріанти", віддзеркалює певні культурні смисли космосу прадавньої України - країни оріїв (або аріїв), часів її "світання" (світу, світанку, розквіту...). В тричастинній композиції автором використано три різні типи літературного тексту, тобто старовинна обрядова поезія, народні тексти більш пізнього часу, сучасна українська поезія (вірші Ліни Костенко).

Стильова площина музичного тексту концерту відповідним чином знаходиться у фольклористичному річищі. А це усе ті ж поспівки, засновані на комбінаціях відповідних праінтонацій, варіантне їх розгортання тощо. Жанрові орієнтири розділів і окремих епізодів спрямовують нас і до прадавніх жанрових архетипів (гукання), і до більш усталених і розвинених фольклорних зразків (веснянка). Важливою рисою неофольклоризму в творі виступають стилізаційні вкраплення "звучання природи", адже тематика навколишнього світу є однією з домінуючих у музичному фольклорі слов'янських народів. Досягається це автором через вдале звуконаслідування і звукозображання різноманітних звуків явищ природи (насамперед, щебетання птахів й ін.). Нарешті, найбільш вираженим символом фольклорного начала в концерті виступає фрагментарно впроваджений автором в академічний хоровий виклад елемент автентичного старовинного співу з повним збереженням іманентної манери виконання (цитування старовинної веснянки).

Не менш цікавими з точки зору реалізації неофольклорної стилістики виявляються й більш пізні хорові твори композитора. В цьому аспекти слід відмітити "Симфонію ланів" (друга назва "Оваста Перва"), створену за мотивами Велесової Книги. Це масштабний хоровий твір зі значною симфонізацією музичної драматургії, створений для великого мішаного хору та великого симфонічного оркестру та який за основними жанровими рисами дуже наближається до жанру хорової симфонії. Цікавим художнім рішенням автора стала відмова від використання в творі вербальних текстів, що відводить від буквальної смислової прив'язки до літературного змісту та значно посилює музичну складову та виражальні можливості хорової вокалізації.

Не зважаючи на те, що "Велесова книга" сьогодні вважається науковою спільнотою джерелом з неоднозначною історією та сумнівною автентичністю, автора все ж таки цікавило її змістовне наповнення як проекція в світовимір давної України. А отже і "Симфонія ланів" спрямована на відображення тих образів і картин, що розкриваються саме в цьому артефакті, тобто життя і культура прадавніх слов'ян, їх господарська діяльність, вірування, зіткнення і війни із сусідами та численними завойовниками (готами, гунами, римлянами, греками, варягами й ін.). Оскільки "Велесова книга" поділяється на частини, які складаються з літературних гімнів, то, відповідно, й сама музика "Симфонії ланів" повністю проникнута гімновими жанровими рисами. Не зважаючи на потужну симфонічну драматургію твору, його основа дуже мелодійна і пісенна. Музична мова симфонії концентрує в собі як сучасні елементи музичного мовлення, так і значні інтонаційно-тематичні пласти широкого й виразного пісенного начала. Але, разом з тим, музика твору яскраво насичена й інтонаційно-жанровими атрибутами українського етнонаціонального кшталту.

Ще один масштабний твір Юрія Алжнєва, Пісенна симфонія "За чумацьким шляхом." для солістів, великого хору та великого симфонічного оркестру, містить цікаві неофольклористичні прояви. В симфонії композитором використано тексти народних пісень, а також поезію Василя Бондаря, Віктора Бойка, Ліни Костенко. Тематика твору безпосередньо концентрується в його назві, тобто симфонія присвячена темі тяжкої долі українських чумаків, які у старі часи (з XV по XVIII ст.) займалися торговельно-візницьким промислом на землях Великого Степу, сутність якого полягала в транспортуванні різноманітних товарів, здебільшого солі й риби, артільним способом, насамперед воловою валкою. Такий вид підприємництва часто був небезпечним. Українська музична культура накопичила величезну кількість народнопісенного фольклору, присвяченого чумацькій справі та який закарбувався у відповідному жанровому еквіваленті - чумацька пісня. Пісенна симфонія Юрія Алжнєва "За чумацьким шляхом..." - це вдала спроба композитора перетворити різноплановий і різнохарактерний жанровий масив чумацької пісні на великий і масштабний за драматургією жанр, з яскравою сюжетною лінією, але в основі якого залишається пісня. Інтонаційні засади пісенної симфонії відбивають народнопісенні риси здебільшого пізнього українського фольклору. Яскравий національний колорит і блискучі стилізації народного співу складають основу неофольклорного каркасу симфонії. Разом з тим, композитор включає в композиційну драматургію і окремі стилізації старовинного автентичного співу, елементи і знаки національно-фольклорного інструментального музикування тощо.

Висновки

Отже, хорова творчість відомого українського композитора, представника харківської композиторської школи Юрія Алжнєва являє собою яскравий і своєрідний шар різноманітних за жанрами і формами музичних творів (таких як: хоровий концерт, хорова концертна п'єса, хорова симфонія, пісенна симфонія), які здебільшого представлені в стильовому річищі неофольклоризму. Композитор проявляє особистий підхід в реалізації фольклорної специфіки в своїх творах, що можна систематизувати наступним чином.

По-перше, це звернення автора до тематики старовинної обрядовості, архаїчно-язичницької ритуальності, глибинних традицій народної культури, які несуть в своїй основі ігрову дію, театральність, сценічність (календарні обряди, зокрема обряд зустрічі Нового року, весільний обряд, язичницькі обряди вшанування духів і богів).

По-четверте, синтезуючи різнорідні жанрові елементи і смисли, композитор породжує і продукує нові, індивідуалізовані, характерні лише для власної музичної творчості, жанрові форми і прецеденти (тобто народжені позамузичними впливами), а саме: співомовки, космогонічні суголосся тощо.

По-п'яте, музично-мовна компонента хорових композицій Юрія Алжнєва неофольклорного спрямування відзначена широким спектром етномузичних елементів і рис, що простежується, насамперед, в інтонаційно-ладовому аспекті, а також ритміці, фактурі, гармонії, тембриці та є характерними для жанрової системи і стилістики українського національного фольклору.

Творчість Юрія Алжнєва в жанрі хорової музики сьогодні представляє собою яскравий поживний музичний ґрунт щодо подальшого музикознавчого осмислення і наукового дослідження авторських технологій і характерних особливостей художньої реалізації фольклорного компоненту в площині сучасного академічного хорового мистецтва.