Провідні риси хорового письма Івана Бідака (на прикладі хорової обробки української народної пісні "Ой на Івана Купала")

З огляду на це, художня реалізація обробки «Ой на Івана Купала» залежить від чіткого темброво-слухового уявлення і розуміння майбутнім диригентом- хормейстером сутності провідних рис хорового письма І. Бідака. Пізнання архітектоніки, хорового стилю як сфери художньої реалізації світоглядної системи композитора [6, с. 180], інтонаційно-образного мислення, манери викладення, фактурного почерку пера - своєрідної «чорнової» техніки хорового письма митця - нелегка кропітка справа для здобувача вищої освіти.

Якість звукової реалізації хорового письма І. Бідака як виконавської категорії залежить, з одного боку, від того, настільки диригент усвідомлює засоби композиторської виразності, художньо-образний задум й авторські ремарки митця, вибудовує у слуховій уяві інтерпретаційну модель і відтворює у живому одухотвореному звучанні «на одному диханні» завершену мистецьку форму, а з іншого - до якої міри солістка і співаки хору володіють «виконавською поетикою» як комплексом компонентів хорової виразності, куди входять артикуляція, способи звуковідтворення і звуковедення, динаміка, агогіка тощо [6, с. 178-179], а також народною манерою співу. Остання передбачає яскравість звучання (особливо у солістки) і голосний відкритий звук, що має своєрідне «грудне» темброве забарвлення, особливо у жінок. У народі навіть існує вираз: «Співають, як на буряках», що означає співати на повні груди, як у полі. Цей виконавський стиль пов'язаний з перевагою у побуті хорового співу просто неба [17, с. 63, 82, 134].

Висновки

Іван Бідак - відома постать українського народного хорового мистецтва другої половини XX століття, який добре знав закони і художні особливості усної народнопісенної творчості. Його творча спадщина - це дорогоцінне надбання національної хорової музичної культури. Композитор використовує жанр обробки a cappella календарно-обрядової пісні літнього циклу «Ой на Івана Купала» для народного хору як визначальний чинник національної ідентичності, як дієвий природній спосіб інтерпретації українського фольклору.

Провідною рисою хорового письма Івана Васильовича є те, що він свідомо застосовує різноманіття прийомів хорового викладення в одному творі на тлі поступового ускладнення фактури і наростання динамічної напруженості та майстерно підпорядковує власний композиторський стиль і музичну мову розкриттю національної своєрідності автентичного пісенного першоджерела. Витончено володіючи «словником» українських національних прийомів мелодичного формотворення і гармонічного розвитку (Н. Горюхіна), митець оригінально апробує темброві засоби народного хору в якості супроводу до мелодичної лінії solo сопрано і збагачує хорове письмо яскравими політональними гармонічними співзвуччями «світлотіні» на тлі народної ладової змінності. При цьому плавне мелодично осмислене голосоведіння породжує досконалий «правдивий» образ хорової обрядової пісні.

У фактурному письмі досліджуваної композиції І. Бідак дбайливо ставиться до художньої форми, образного змісту, інтонаційних, ладо-гармонічних і стильових елементів народної пісні; варіативно використовує як загальні принципи архаїчного багатоголосся й органічні складники українського національного стилю [10, с. 342, 354], так і весь багатий арсенал найрізноманітніших художніх прийомів, вироблених у професійному музичному мистецтві; дотримується принципів остинатного куплетно-варіаційного наскрізного безперервного розвитку з вільним імпровізаційним стилем виконання, що є особливістю народного багатоголосся; поєднує класичні норми голосоведіння з народними; демонструє художній синтез найвідоміших типів фактурного устрою українського гуртового співу з прийомами професійної поліфонії та нормами класичної тонально-функціональної системи гармонії; дотримується атрибутів давнього народного ладового мислення і принципу народного підголосся (Л. Трубнікова) тощо.

Саме тому кожний наспів варіацій набуває індивідуально стильової орієнтації, випромінює активізацію «гармонічної пульсації» (Т. Мюллер) [7, с. 14], має яскраво виражену нову якість звучання і характеризується помітними фактурними, тембровими і ладо-гармонічними модифікаціями, змінами прийомів хорового письма та викладення на тлі єдиної суцільної лінії розвитку музичної думки, яка органічно пов'язана з календарно-обрядовим сюжетом поезії. Проста доступна багатоголосна мішана фактура ніби весь час «дихає», розвивається, випромінюючи стиль мислення і світогляд композитора. Ми ніби переносимось в архаїчне обрядове дійство, туди, де дівчинонька «квіти збирала, в пучечки клала, до річки несла, в воду пускала» [2, с. 2021].

Формування хорового стилю і хорового письма І. Бідака невід'ємно пов'язане з його практичним досвідом в якості диригента і художнього керівника численних хорових народних колективів. Саме цей досвід привів митця до використання класичного хорового складу - найбільш доступного для масового народного хорового співу, який володіє унікальними художніми можливостями. У зверненні Івана Васильовича до жанру концертної пісні a cappella - типової прикмети народного хорового мистецтва [17, с. 211] виявляється одне з вищих досягнень Заслуженого працівника культури УРСР.

Промайнули десятиліття, а неповторна обробка І. Бідака «Ой на Івана Купала» продовжує «жити» на концертній естраді і заворожувати слухачів своїм яскравим колористичним терпким істинно народним хоровим звучанням. Одна з головних причин виняткової популярності і життєздатності цієї хорової перлини - безперечне досягнення автором апогею злету музичної думки, художнього ефекту і катарсичних творчих переживань на тлі усвідомлення специфіки народного стилю виконання, майстерного застосування принципів народної підголоскової поліфонії, максимальної «портативності» хорового письма й економного використання виражальних засобів музичної виразності. Цей неперевершений багатоголосний класичний зразок святково-обрядової культури із творчим натхненням вивчають здобувачі вищої освіти на заняттях з хорового диригування і хорового співу у сучасній вищій школі. Але це тільки один колосок на широкій пісенній творчій ниві композитора. Тому на сучасному етапі перед науковцями у часовій перспективі розвитку вітчизняної музикознавчої думки постає актуальне завдання - всебічне і достовірне вивчення життєвого шляху, творчої спадщини і хорового стилю самобутнього українського самодіяльного композитора Івана Васильовича Бідака.

Список використаних джерел

1. Апалькова Ірина. Талант Івана Бідака. ОКТАВА (Музичний альманах). Канів. Вид. «Склянка часу» «Zeitglas», 2016. С. 49-50.

2. Васильєва О. В., Королевський В. В. Співає народний камерний хор «Ювента» Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Навчально-методичний посібник. Харків, 2017. 145 с.

3. Габель О. І. Творчість Івана Бідака - нерозкритий пласт українського хорового мистецтва. Мистецька освіта в європейському соціокультурному просторі ХХІ століття : Збір. матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Мукачево, 22-23 квітня 2020 р. Мукачево : МДУ, 2020. С. 175-178.

4. Гончарук В. А. Основні напрями фольклористичних досліджень Хрисанфа Ящуржинського. Філологічні науки : сучасні тенденції та фактори розвитку : Міжнародна науково-практична конференція, м. Одеса, 26-27 січня 2018 року. Одеса : Південноукраїнська організація «Центр філологічних досліджень», 2018. С. 80-83.

5. Єфремова Людмила. Весняно-літні та літні календарні пісні. Частотна каталогізація текстів і наспівів. Народна творчість та етнографія. 2006. № 5. С. 58-72.

6. Заверуха О. Л. Складові хорового письма : система взаємодії рівнів музичного твору. Культура України : зб. наук. пр. М-во культури, молоді та спорту Ураїни, Харків. держ. акад. Культури ; за заг. ред. В. М. Шейка. Харків : ХДАК, 2019. Вип. 65. С. 174-181.

7. Золочевський В. Н. Ладо-гармонічні основи української радянської музики. (Деякі питання народності). Видавництво «Наукова думка», Київ, 1976. 162 с.

8. Іваницький А. Укр. народна музична творчість. Посібник для вищих та середніх учбових закладів. Київ, вид. «Музична Україна», 1990. 333 с.

9. Матеріали II з'їзду Музично-хорового товариства УРСР. Журнал «Музика» № 3, Травень Червень, 1975. Видавництво «Музична Україна». С. 3-6. URL : https://shron3.chtyvo.org.ua/Muzyka/1975 N3.pdf

10. Мурзіна О. І. Народне багатоголосся. Історія української музики : У 7 т. НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, редкол.: Г. А. Скрипник (голова) та ін. Т. 1. Кн. 1: Від найдавніших часів до XVIII століття. Народна музика. Київ, 2016. С. 340368.

11. Правдюк О. А. Ладові основи української народної музики [Текст]. Відп. ред. М. М. Гордійчук. Видавництво АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Київ, 1961. 194 с.

12. Садовенко С. М. Українське народне хорове мистецтво як динамічний соціокультурний феномен : культурологічні аспекти концептуалізації. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2022. № 2. С. 40-47.

13. Семенчук В. В. Семантика купальських пісень Уманщини. Вісник Черкаського університету. Серія Педагогічні науки (№ 129). 2008. С. 106-112.

14. Скопцова О. М. Становлення та особливості розвитку народного хорового виконавства в Україні (кінець ХІХ-ХХ століття) : монографія. Київ : Видавництво Ліра-К, 2017. 180 с.

15. Шевчук Олена. Ще раз про українське народне багатоголосся (типи фактурного устрою). Проблеми етномузикології. 2019. Вип. 14. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2019. С. 49-76.

16. Шпірний Т. Пісня молодості. Журнал «Музика» № 6, Листопад Грудень, 1976. Видавництво «Музична Україна». С. 2. URL : https://shron3.chtyvo.org.ua/Muzyka/1976 N6.pdf?

17. Ященко Л. І. Українське народне багатоголосся. Київ, вид-во АН УРСР, 1962. 236 с.

Размещено на Allbest.ru