Звукозапис музичних творів в системі соціокультурних комунікацій: акмеологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звукозапис музичних творів в системі соціокультурних комунікацій: акмеологічний підхід

Савчук Андрій Євгенович (Andriy Savchuk),

професор кафедри хорового диригування та виконавства Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, доцент

Анотація

Аналізуються основні компоненти звукозаписуючого матеріалу музичних творів, що становить творчий процес між солістом та глядачем. Увага зосереджується на компонентах, що торкаються соціологічних стратегій та важливих елементів вокального музичного твору, сутність якого позначається у розкритті змістовного тексту, образного наповнення та звукової палітри. Окреслено актуальність музичної форми і артикуляції як складників художньо-мистецьких підходів. Ці чинники є важливими для творення психо-емоційного характеру музичних композицій як для виконавця, так і для слухача, глядача. Висвітлено роль синтезу формотворення і змісту вокально- інструментальних творів, що є відображенням традиційних і сучасних вимог музичного виконавства.

Ключові слова, звукозапис, соціокультурне середовище, художньо- мистецький підхід, виконавець, вокально-естрадне виконавство, музична форма, музична інтерпретація. музичний твір вокальний

SOUND RECORDING OF MUSICAL WORKS IN THE SYSTEM OF SOCIO-CULTURAL COMMUNICATIONS: ACMEOLOGICAL APPROACH

The main components of the sound recording material of musical works, which constitutes the creative process between the soloist and the audience, are analyzed. Attention is focused on the components that affect sociological strategies and important elements of a vocal musical work, the essence of which is indicated in the disclosure of meaningful text, figurative content and sound palette. The relevance of musical form and articulation as components of artistic approaches is outlined. These factors are important for creating the psycho-emotional character of musical compositions for both the performer and the listener, the viewer. The role of the synthesis of the form and content of vocal-instrumental works, which is a reflection of the traditional and modern requirements of musical performance, is highlighted.

Key words: sound recording, socio-cultural environment, artistic approach, performer, vocal variety performance, musical form, musical interpretation.

Проблема професійного росту людини, її успішності є центральною для акмеології, що почала формуватись як самостійна наукова дисципліна у 90-ті роки XX століття. Акмеологічний підхід до змісту освіти, технологій навчання і виховання студентської молоді, управління навчально-виховним процесом дозволяє перевести мистецьку освіту зі стану сталого функціонування до активного розвитку і саморозвитку. При цьому значно підвищується якість освіти, освітнього процесу, оскільки в усіх суб'єктів освіти систематизуючими постають пізнавальні мотиви: навчання стає внутрішньою мотиваційною потребою, а творче переосмислення дійсності постає провідним та пріоритетним.

Необхідність акмеологічного підходу в навчально-виховному, управлінському процесі закладів освіти мистецького спрямування очевидна, оскільки суспільство очікує, що ці випускники будуть комунікабельними, креативними, самостійно мислячими особистостями, які прагнуть до успіху й уміють самостійно будувати індивідуальну траєкторію розвитку.

Передусім, етапи розвитку суспільства залежать від економічних, політичних, соціальних сфер суспільної свідомості. Прогрес суспільства та його свідомий вибір сформувався завдяки історичним умовам. Естетичне осмислення - це компоненти що відображують ставлення людини до культурологічних аспектів, духовно-культурних цінностей свого народу. Серед важливих складників мистецької освіти в Україні є музичних напрям, зокрема, естрадне музичне мистецтво [2, с. 22-25; 4, с. 78-81].

Вокальне виконавство в галузях хорового співу та аудіовізуального мистецтва - явище динамічне. Це зображується у постійному русі модернізованих форм та компонентів, що відповідають за розповсюдження інформації у соціумі. Незважаючи на відносно невеликий історичний шлях розвитку, компоненти звукозапису сформувалися у світовому просторі музичної індустрії як унікальне художнє явище, що вирізняється своєрідною стилістикою та естетикою.

У ХХІ ст. чинники музичної культури набувають особливої актуальності та виявляють основні пріоритетні напрями у філософії, що досить інтенсивно проникає до культурної свідомості музикантів. Засоби між елітарним мистецтвом та мистецтвом авангарду, зокрема музичного мистецтва естради, вже налагоджена й активно функціонує в світовій культурі. На теперішній час доволі актуальним для естрадно-мистецького соціуму вважається питання поетапної адаптації музичного хорового мистецтва ХХ та ХХІ століть до універсальних умов виховання музикантів у галузі естрадного напрямку. В першу чергу це відобразилося на носіях звукової інформації як цифрова передача даних, а саме: компоненти накопичення, збереження та розповсюдження цифрових (звукових) елементів.

Звукозапис став невід'ємною складовою у системі передачі інформації, не лише як засіб радіо-інформативного характеру та кіно- трансляції, але й процес, що інтенсивно впровадився у галузь музичного мистецтва. Розвиток звукозаписуючого обладнання надав поштовх до масового використання мультимедійних баз у різних сферах музичної творчості. Однак існує ряд проблем, що потребують обґрунтування та вирішення задач.

Звукозапис можна класифікувати як окремий вид мистецтва, який об'єднує в собі визначені галузеві структури: інформатику, інженерію, звукорежисуру, педагогіку, логіку, музикознавство тощо. Для надання загального значення появи терміну "звукозапис" потрібно прослідкувати становлення історичних процесів формування основної термінології, що поглиблено асимілюються у музичному мистецтві [1, с. 17-20; 4, с. 79-81].

Сучасна естетика звукозапису - це зміна живого виконання на штучне (неживе, синтетичне), враховуючи те, що більшість слухачів сприймають музику в цифрових зразках, що стає очевидною відповідальністю звукорежисера у формуванні естетичних смаків. Необхідно зауважити, що генеза звукозапису та звукозаписуючого обладнання, незважаючи на величезну палітру можливостей, є всього лише новим етапом еволюції музичних засобів у ХХІ ст. Вони не замінюють творчість, талант і культуру композиторів, музикантів, виконавців та звукорежисерів.

Звукозапис у ракурсі практичних аспектів, що виходять за рамки рішень техногенного характеру, має найбезпосередніше відношення до створення, зберігання та відображення культурних цінностей (результатів творчої спадщини та культурологічних систем в галузі музичного мистецтва). Важко уявити але на початку свого існування структура звукозапису була лише породженням технічного прогресу. Генеза звукозапису бере свій початок у період XIX ст., розгляд соціально- культурної ситуації того часу дозволяє по-новому дослідити причини появи високого ступеню розвитку аудіовізуального мистецтва.

Звукорежисура з'явилася як самостійний вид у галузі звукозапису в 1940-1950 рр. у зв'язку з масовим ростом електроакустичної апаратури та запису музичного матеріалу на магнітні стрічки [3, с. 46-52]. Однак, надані відомості спеціалістом у сфері звукорежисури В. Дьяченком, з приводу розвитку звукозапису в сфері мас-медіа культури, становлення історичного етапу звукозапису постає з 1880-х рр. ХІХ ст., відколи переважають прості музичні жанри (пісенні та мовні) [1, с. 19-21; 5, с. 3537]. Так, автор поглиблено аналізує та надає відомості щодо історіографії аудіовізуального мистецтва (в нашому випадку - мистецтва, що тісно поєднано з галуззю естрадного співу), розподіливши періодизацію звукозапису в декілька етапів.

Перший етап: 1930-1950 рр. ХХ ст. - початок зародження звукозапису в теле- та радіоефірах; другий етап: 1950-1980 рр. ХХ ст. - зародження аудіовізуальних професій як звукорежисер, звукоінженер, звукооператор; 90-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст. відбувається інтенсивний розвиток комп'ютерних мультимедійних технологій та музикознавчих програм, а також впровадження звукозапису в усі сфери мультимедіа на основі комерційної діяльності [3, с. 46-52].

У розвитку музичного мистецтва кінця XX ст. відбулися свої пріоритети формування естрадного жанру. "Дефіцит часу" - ось гасло моменту винаходження нових технологій у створенні музичного продукту, що є причиною їх глобальності. Р. Безугла зазначає, що завдяки своїй різноманітності (якої ніколи не досягне жодна популярна або навіть "висока" культура), здатності дуже швидко перемикати з однієї мелодії на іншу, масова культура естрадного мистецтва безперервно пристосовується до різних типів аудиторії, що об'єднуються у більш-менш глобальну мережу".

Процеси еволюції у музичній культурі Європи та Америки виникли на початку ХХ ст. Типологізація "чужорідних" культурних елементів, в особливості основ жанру "ритмопею" була узята із країн Азії та Африки.

Ритмічність музичних композицій, вільне володіння та прояв сексуальності у творах, зрушення будь-яких канонів виступу на сцені, породили, виключно, новий жанр в мистецтві як "поп-музика". Поп- музика домінує в американській та (від середини 1960-х рр. ХХ ст.) у британській музичній індустрії. Вплив естрадної пісні на сучасну структуру міжнародної монокультури вагомий, проте більшість регіонів і країн мають свою власну стилістику виконання сучасного твору та його складових, створюючи локальні демо-версії. Деякі із цих тенденцій (наприклад "євро-поп") мали значний вплив на розвиток естрадного жанру в країнах Східної Європи (Австрія, Чехія, Німеччина, Великобританія та ін.). Західні електронні мотиви, отримані зі стилів поп- культури, співіснують або маргіналізують місцеві культурологічні надбання, що поширилися по всьому світу, і характеризують стилістичні загальні знаменники в глобальних системах комерційних музичних культур. Країни, що впроваджують технології естрадної поп-індустрії (Японія та Китай) розробили схему поп-музичної індустрії, де більшість структурних компонентів узята із західних стилів поп-культури та вже протягом кількох років вражає музичні соціуми усіх континентів світу, окрім США.

Поширення західного стилю поп-музики інтерпретувалося по- різному: у процесах американізації, гомогенізації, модернізації, творчого присвоєння, культурного імперіалізму та глобалізації. За даними британського музикознавця Саймона Фріта (Simon Frith), характеристики поп-музики - це привабливість для широкої аудиторії, а не до конкретної субкультури або ідеології, що акцентує увагу на майстерності, а не формальному "художньому" сюжеті. Музикант та вчений Тімоті Тейлор (Timothy D. Taylor) зазначив, що основний акцент робиться на записі, виробництві та технологіях звукозаписуючих компонентів. Тенденція виявляє існуючі течії в музиці, а не прогресивні розробки, і покликана стимулювати танцювальні ритми у мистецтві естрадного співу [3, с. 4752]. Найпоширенішим жанром естради можна вважати пісню (текст) та інструментальну музики (ноти, що зафіксовані на нотному стані).

Основною формою поп-музики є композиція, середня тривалість якої сягає від 2,5 до 3,5 хвилин і, як правило, вона відзначена послідовним і помітним ритмічним елементом, зміною фактури та стилем, а також основною та простою традиційною структурою. Загальні варіанти включає віршована форма (текст, покладений на музику) з акцентом на мелодичність: ритм і мелодія повинні бути простими з обмеженим гармонійним супроводом. Тексти сучасних поп-пісень зосереджені на простих тематиках - часто відображають романтичні відносини, хоча є і помітні виключення.

Термін "популярна музика" визначає своє походження декількома факторами, що історично сформували даний напрям: по-перше, як усі явища естрадної музики, що сформувалися історично (оркестрова музика, пісні політичного характеру, джаз, диско); по-друге, як будь-який зразок музичного твору (цілого або частини), що має неабияку популярність серед соціуму (фольклорна, класична, оперна музика). Естетичне осмислення мистецтва естрадного співу буває не лише зображено вербальними та аналітико-мистецтвознавчими засобами, а й музично- інтонаційними формами у таких проявах жанрово-стильових напрямків: пісні з кінофільмів, народні пісні, військові марші, джазові мелодії, арії з популярних опер та оперет, зразки симфонічної музики, твори із шоу- програм розважального характеру.

Загалом, можемо усвідомити, що синтез мистецтв, який є актуальним у контексті естрадної музики, інтенсивно впроваджується в соціум та його культуру. Передусім, це не просто синтез усіх видів мистецтв, а синтез жанрових, культурних компонентів музичної індустрії, де поєднуються джаз, рок, поп та інші вокально-інструментальні напрямки. Всі перелічені форми зображення музичного твору утворилися на основі фольклору народів світу (Європейський континент) та афро- американської культурної спадщини.

Якщо говорити про історіографічні образи формування поп- культури, яка компонувала специфічні образи естради (це стосується й українського шоу-бізнесу), то надані компоненти здійснювалась під впливом синтезу культурних інтенцій різних народів (як народів Європейського континенту, так й форм культури Американської гомонізації).

Початок ХХІ століття визначений характерними імпульсивними факторам, що вплинули на формування поп-музичної культури в зв'язку зі зниженням продажів компакт-дисків, інтернет-піратством цифрових файлів (пісень), а також зростанням популярності нових талантів поп- естради, які з'являлися завдяки телепрограмам та шоу, таким як наприклад "Pop Idol" у Великобританії.

Протягом цього періоду деякі музичні критики, соціальні коментатори та майстри музичної індустрії (інсайдери) стверджують, що в сучасній поп-музиці знижується якість пісні, по-перше, через те, що групи (колективи) пишуть музичні твори недостатньо якісного характеру та з низькім рівнем музичної фонограми, а по-друге, виконавці є менш талановитими, ніж раніше. Тобто, соліст-вокаліст не замислюється над отриманням фахової вищої освіти, навчається за методиками інтернет- ресурсів та не практикує свій вокально-виконавських досвід серед досвідчених фахівців музичної культури.

Провал продажу музичних естрадних творів закінчився у 2012-2013 рр. завдяки впровадженню легальних цифрових завантажень із систем музичних сховищ інтернет-ресурсів, таких як "dTunes", "Google Play". За спостереженням викладача хореографічного мистецтва К.Уварової, поп- культура в усьому світі створила новий прототип звучання естрадних пісень, пронизаний електронною танцювальною музикою. Так К.Уварова розглянула всі жанри мистецтва (танцювальне, вокальне, інструментальне) з єдиної точки зору, що нині комп'ютер - це невід'ємна частина діяльності кожної обдарованої творчої особистості.

Загалом, ця проблематика потребує поглиблення і подальшого дослідження в системі культурологічних, мистецтвознавчих і театрознавчих вимірів, які наповнюють навчально-методичну літературу, програмне забезпечення та інноваційні технології сучасної мистецької освіти в Україні початку XXI ст.

Використані джерела

1. Богуцький Ю.П. Парадигма національної культури в умовах глобалізації // Український народний музичний інструментарій: історія, теорія і методи дослідження: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції: до 40-річчя колекції українських народних музичних інструментів Музею театрального, музичного і кіномистецтва України (21-22 травня 2009 р., м. Київ)

2. Вовкун В.В. Концепція інноваційного розвитку української національної культури: традиції та перспективи // Український народний музичний інструментарій: історія, теорія і методи дослідження: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції: до 40-річчя колекції українських народних музичних інструментів Музею театрального, музичного і кіномистецтва України (21-22 травня 2009 р., м. Київ) / Автори-упорядники: Горенко Л.І., Черкаський Л.М. Київ: ДАКККіМ, 2009. С. 21-27.

3. Gorenko L.I. Cultural values and priorities as a strategic direction of the development of Ukraine and Europe at the beginning of the XXI century: national and civilizational dimensions // XII Международная научно-практическая конференция "Perspectives of world science and education" (12-14 августа 2020 года, Осака, Япония) // Perspectives of world science and education. Abstracts of the 12th International scientific and practical conference. CPN Publishing Group. Osaka, Japan. 2020. Pp.46-53.

4. Ковтунович Т. Особливості розвитку національної самосвідомості в сучасному українському суспільстві // Актуальні проблеми психології: Етнічна психологія. Історія психології. Психолінгвістика / За ред. С.Д. Максименка, М.- Л.А. Чепи. Київ: Міленіум, 2006. T.IX. Ч.1. С. 76-82.

5. Павко А. Методологія модерну і постмодерну: проблеми синтезу протилежних підходів // Вісник Національної академії наук України / Головний редактор Б.Є. Патон. Київ, 2011. № 3. С. 34-39.

Размещено на Allbest.ru