Авторські пісні: до історії їх створення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Авторські пісні: до історії їх створення

Ярмолюк Анжела Володимирівна

заслужений діяч мистецтв України, композитор, виконавець, радіоведуча передачі «Ніхто, крім нас»

м. Київ, Україна

Як композитор, я працюю над створенням авторських пісень, у тому числі й музики на вже створені вірші. Однак подеколи, маючи таку потребу, створюю відповідні й слова до своєї музики. Причому й віршовані тексти і музика формуються на розумінні впливу музики на людину, на певну аудиторію, відчуття її настрою і потреби. Однак головним завданням завжди залишається питання впливу, що здійснює та чи інша пісня на слухачів.

Маю за честь співпрацювати з народним артистом України Фемій Мустафаєвим. Якщо ми маємо поїхати на передову, то обов'язково стаю експертом, в першу чергу, своєї творчості. Маю розділити свої пісні на продуктивні робочі області, створивши своєрідні підпрограми з відповідними ярликами. Дуже важливо знати хто буде в залі героєм- слухачем. Чи є хтось в глядацькій залі, кого хочеться побачити і спеціально для тієї людини чи гурту підготувати окремий твір, може навіть на окреме його замовлення, чи повністю всю програму концерту. авторський пісня текст

Доволі часто під час концертів з'ясовується, що серед присутніх слухачів в залі є іменинник, у якого саме в цей день - День народження. Герой обов'язково запрошується на сцену. Його всі разом вітають і, зрозуміло, що саме для нього виконується його улюблена пісня або декілька пісень на замовлення. Потім всі разом віншуємо його піснею «Многая літа!». Такі дні народження додають наснаги, впевненості воїнам і не забудуться вже ніколи.

Неодноразово під час концертів ратники замовляють улюблені пісні, щоб поспівати їх разом. Коли запитуємо у них які саме пісні хочуть співати, то відповідь завжди ідентична - українську народну або пісні на вірші Тараса Шевченка. Назавжди закарбувалося в пам'яті виконання всіма присутніми в залі відомої пісні «Думи мої». Навдивовижу всі воїни слова відомого твору Тараса Шевченка знали напам'ять і співали «Думи» глибоко, проникливо, з вірою в перемогу. І здавалося, що саме ця пісня додає їм сил, міцності, впевненості, у цьому гуртовому виконанні загартовує їх. Саме з цією піснею Великого Пророка у нас на очах бійці ставали незламними.

Нашим воїнам дуже важливо відчувати всебічну підтримку. Ми радіємо, коли бачимо їхні очі, бажання нас почути. Кожен захищає країну по-своєму. Я ж дарую мистецтво, яке називається пісня!

Композитор-пісенник є музичним куратором своєї творчості, якщо сам є її виконавцем. Проте, необхідно завжди пам'ятати, що пісні, виконувані іншими виконавцями, проходять вже їхню професійну музичну аналітику. Слухачі сайтів YouTube, Google та інших слухають треки, ідентифікують їх загальні музичні елементи і стають тим геномом, який протягом певного часу керує користувальницьким попитом і є великою причиною того, що своїми смаками і відданими голосами вирішують, що люди мають слухати далі.

Великою мірою в особистій творчості мені допомагає специфіка роботи на українському радіо «Радіо культура» ведучою створеної мною авторської програми за назвою «Ніхто, крім нас», в якій маю змогу сама вирішувати хто буде гостем передачі, з ким записати ефір, які пісні дати на широкий загал слухачів і пустити їх в подальшу ротацію. Доводиться постійно виступати в якості старшого музичного аналітика у самої ж себе! Будуючи кожну радіопрограму як окремий культурно-мистецький проект, спираюся на свою музичну підготовку, особистий досвід та власні творчі проекти, в яких виступаю як композитор і виконавець. Допомагає розуміти потребу слухача те, що постійно сама перебуваю на лінії фронту. Це дуже важливо, адже радіо слухають і в мирній частині Україні, і на передовій.

Крім цього, на першому каналі українського радіо створено також мій авторській спецпроект «Війна. Жіночий погляд», в якому відбувається спілкування з жінками військовослужбовцями, або з тими дівчатами й жінками, які поруч з чоловіками воюють на передовій. Це міні-інтерв'ю протягом 3-5 хвилин декілька разів на день. Це дуже щемливо, коли жінка говорить про захист своєї сім'ї. Українці кожного дня з ефірів постійно чують голоси жінок-Берегинь та їхні обґрунтування-пояснення чому саме вони пішли на фронт - щоб захищати Україну. Ідея передачі - про творчих людей, жінок, які є поетами, композиторами, виконавцями, що також пишуть вірші, пісні про і для військових. Це пряма моральна підтримка наших військових на Сході Україні. Адже саме сьогодні, коли активної фази війни немає, є важливим психологічний настрій. Такі навіть міні-вкраплення, міні-інтерв'ю стають міцною підтримкою і опорою бойового духу захисників кордонів.

Мені подобається вираз сучасного науковця й знаного педагога, професора НАКККіМ Світлани Садовенко про те, що кожна пісня має відбитки пальців її авторів. Можу те саме сказати про свої власні пісні. Кожну з них створюю окремо під конкретну людину, подію, залишаючи не тільки відбитки своїх пальців, а й відбиток усього людського життя та його історії. Адже останнім часом, вже майже п'ять років, - пишу багато творів для наших захисників на передовій, а також для сучасних виконавців, які на передовій тішать бійців своєю творчістю. А ще - обов'язково маю розказати про це в радіопередачах усім цивільним людям, які навіть уявити не можуть того, що ж відбувається там, на фронті, в холодних бліндажах, під постійними обстрілами. І як чекають воїни цієї теплої, щирої творчої підтримки.

З усією відповідальністю можу стверджувати, що пісня має психологічний вплив на наших воїнів, дозволяє їм, мужнім захисникам, хоч на короткі миті військового життя розслабитися, викликати у них звичайні людські почуття, допомагає бійцям виказати емоції, які сховані глибоко в середині кожного, потанцювати разом з артистами на сцені, з автоматом в руках заспівати.

Ніколи не зітруться з пам'яті ті солдатські хорові виконання, коли всі разом, стоячи, ми співали разом пісню «Рідна мати моя», слова Андрія Малишка («Пісня про рушник»), музика Платона Майбороди. У кожному слові пісні, що виконували тоді бійці відчувалися життєві спогади, пов'язані з образом матері - символом чистоти, любові і в той же час, матері-захисниці, яка дала життя кожному і захищає від ворогів навіть на відстані своєю материнською любов'ю.

Якщо взяти ще одну мою авторську пісню, приміром, «Молитва», назва якої з часом перетворилася на «Молитву за Україну» (варто зауважити, що перейменували її діти-виконавці - учасники зразкового художнього колективу Театр пісні «Ладоньки» Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва (художній керівник - Світлана Садовенко) (див. рис. 1), то ця пісня була створена на початку воєнної агресії на Донбасі, а потім і ескалації в Криму. Слова самі лягли на папір, причому, разом з музикою. Сьогодні, вже вкотре виконуючи цю пісню, кожного разу переживаю кожен рядок пісні:

Іде війна, страшна війна...

У тих полях, де достигало жито,

Пролилась кров наших дітей.

І як тепер з цим болем жити?!

Приспів: Руки здійму до неба,

Боже, благаю, не треба!

Миру ти дай Україні!

Щастя моїй родині!

Батька залиш дитині!

Кожній сім'ї, людині, - Гідної дай долі!

Досить війни! Доволі!

Впадуть сніги, не стане ран

На цій землі, що встигла посивіти.

Та пам'яттю про тих, хто воював Калина буде кров'ю багряніти, багряніти, багряніти... Приспів (той самий)

Рис. 1. На фото: Народний артист України Фемій Мустафаєв з учасниками зразкового художнього колективу Театр пісні «Ладоньки» Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва (художній керівник - Світлана Садовенко, керівники - Ольга Левченко, Анастасія Нечаєва, Катерина Канонишена. Концертмейстер - Андрій Бєдний)

Особливо згадуються концерти в Будинку офіцерів, в Українському Домі, коли разом зі мною цю пісню співали діти з художнього колективу «Ладоньки», вбрані в усе біле, наче Янголята (див. рис. 2, 3).

Весь зал слухачів, серед яких були військовослужбовці й інші глядачі, встали. Так і слухали, стоячи, усю пісню. Навіть після її завершення ще декілька секунд всі стояли, наче дослухували кожен щось своє у тиші, що панувала у великому залі, а потім вибухнули гучні оплески. Зауважу, що цю пісню-молитву люди слухають стоячи завжди, навіть якщо вона звучить на самому початку концерту.

Як уродженка Криму, міста Джанкой, болісно переживаю всі події, пов'язані з анексією Криму. Відразу відгукнулася на всі заходи щодо підтримки кримських татар на самому кордоні, практично за 200 метрів до умовного кордону.

Рис. 2. На фото: З учасниками зразкового художнього колективу Театр пісні «Ладоньки» виконуємо пісню «Молитва за Україну»

Рис. 3. На фото: З учасниками зразкового художнього колективу Театр пісні «Ладоньки» виконуємо пісню «Молитва за Україну»

Під час концерту побачила табличку з написом «Джанкой - 2 км». Я співала з таким завзяттям, щоб Джанкой почув мене. І я відчувала, що мій голос долітає до рідного міста. Це насправді, дуже страшно, коли до

твоєї Батьківщини 2 кілометри, а ти не можеш туди навіть підійти. У тебе більше немає рідного міста, у тебе його відібрали!

Під великим враженням була створена пісня «Мені снилося». Причому, відразу слова лягали на музику. Писалася саме пісня!

Мені снилося

Мені снилося кримське небо,

Мені снилося Чорне море,

Що у світі все так, як треба,

Що немає війни і горя.

Мені снилися твої очі!

В них я бачила всесвіт для себе.

Мені снилося - ти зі мною поруч,

А не там, де палає небо!

Мені снилися заметілі,

Мені снилися дощі, повені.

Час настав, і ми прокинулись!

Ми не зломлені, ми не скорені!

Ось так і створюються нині мої пісні!

Ще однією історією сьогодення є пісня, за однойменною назвою моєї авторської радіопередачі «Ніхто, крім нас!». А написана вона була після побаченого мною по телебаченню сюжету новин, в якому молодий воїн виступав у вишиванці, яка була одягнена на бронежилет. Це мене дуже вразило і народилася пісня.

Ніхто, крім нас!

Починається новий день,

Ми піднімаємось на світанку.

Я вдягаю під бронежилет Українську вишиванку!

Приспів: А ми воюємо, прийшов наш час!

За Україну, її славу, її волю!

І незабутнє, що ніхто, крім нас,

Ми пронесем через життя з собою!

Ми піднімаємося за життя,

Що після нас продовжать наші діти!

За Україну ми ідемо до кінця!

За Україну, що найкраща в світі!

2. Ми захищаємо той колосок,

Що в полі буде дозрівати,

Щоб завжди квітнув весняний бузок.

Який цвіте у батьківської хати.

Приспів.

Ми піднялися, бо ми народ!

Нас не зламати, нас не залякати!

Бо з нами правда, з нами Бог,

Й свята молитва, що читає мати!

Приспів.

Після концертів приходить розуміння того, яку саме хочуть чути бійці пісню на концертах. Однією з важливих тем для них є тема про батьків. Розуміючи, якою саме має бути нова пісня, я звернулася з цим питанням до Героя України Дмитра Васильовича Павличка. Попередньо обговорили з поетом, що в пісні має бути віра в життя, в перемогу, пісня має бути дуже близькою кожному бійцю, щоб кожен відчував, що його чекає вдома мама. І Дмитро Васильович написав вірш, до якого музика склалася сама, наче завжди ця пісня жила:

Спасибі, мамо, я не вбитий,

Лежу під кулями в бою Недоторканий. Заповитий В молитву і любов твою.

Приспів: Небо в зорях наді мною, мамо,

Поруч грає річки течія.

А за мною - Україна,

Україна, мамо,

У садах, мов стежечка твоя.

Молись, не плач, а як загину В крові московської орди,

Свою хустину в домовину Мені на очі поклади.

Маю відзначити, що коли звучить ця пісня, тиша стоїть неймовірна. Здається, наче від цієї тиші і пісні, повітря зупиняється, - так уважно її слухають наші бійці, занурюються в глибину пісні, щоб ніхто не заважав подумки побути поруч з найдорожчою людиною - мамою, що аж дзвенить повітря. Після таких концертів та їх впливу на емоційний стан бійці точно знають, що на них чекають, їх люблять, що вони не забуті. Справді, кожна пісня має свою історію створення, має свій вплив. Проте ці слова «Ніхто, крім нас» залишаються актуальними завжди. Кожен з нас на своєму місці створює свою історію. Але всі ми маємо працювати над тим, щоб Україна відбулася, щоб запанував мир.

Размещено на Allbest.ru