Різноманітні види та форми колективного музичення в мистецькій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЗ «Маріупольська музична школа № 2 ММР»

Різноманітні види та форми колективного музичення в мистецькій школі

Яковлева Оксана Василівна, викладач вищої категорії, старший викладач

НестеренкоОрловська Галина Кирилівна, спеціаліст першої категорії

м. Маріуполь, Україна

Анотація

Інструментальний ансамбль прототип нашого життя з усіма складнощами відносин. Піаністуансамблісту частіше доводиться підкорятись іншим солюючим інструментам за рахунок своїх власних музичних амбіцій. Педагог обов'язково повинен ознайомити концертмейстера-початківця з особливостями інструментального та вокального виконання солюючої партії. У зв'язку з відсутністю в мистецьких школах класу акомпанементу, у межах варіантного часу пілотного проекту запропоновано учням не тільки класичний підхід до концкласу, алей й не менш цікавий творчій. Розглянуто етапи такої роботи. По закінченню мистецької школи багато учнів не підуть у професію музиканта, а можливість працювати творчо залишиться, то ж у вільний час вони зможуть скористатися цими навичками. Такий вид діяльності передбачає колективні заняття, що вирішують проблему сучасності: зростаючу ізоляцію в суспільстві, втрату дружби та духовних контактів.

Ключові слова: інструментальний ансамбль, колективне музичення, особливості інструментального та вокального виконання, творчій підхід до концкласу, можливості рояля, навички музичної творчості, благотворна форма музичного розвитку дитини.

Аннотация

РАЗНООБРАЗНЫЕ ВИДЫ И ФОРМЫ КОЛЛЕКТИВНОГО ТВОРЧЕСТВА В МУЗЫКАЛЬНОЙ ШКОЛЕ

Инструментальный ансамбль прототип нашей жизни, со всеми сложностями отношений друг с другом. Пианисту-ансамблисту чаще приходится подчиняться другим солирующим инструментам за счёт своих собственных музыкальных амбиций. Педагог обязательно должен ознакомить начинающего концертмейстера с особенностями инструментального и вокального исполнения солирующей партии. В связи с отсутствием в музыкальных школах класса аккомпанемента, в пределах вариантного часа пилотного проекта ученикам предложен не только классический подход к концклассу, но и не менее интересный творческий. Рассмотрены этапы такой работы. По окончании музыкальной школы большинство учеников не пойдёт в профессию музыканта, но возможность работать творчески останется, и в свободное время они смогут воспользоваться этими навыками. Данный вид деятельности предполагает коллективные занятия, которые решают проблемы современности: растущую изоляцию в обществе, потерю дружбы и духовных контактов.

Ключевые слова: инструментальный ансамбль, коллективное музыцирование, особенности инструментального и вокального исполнения, творческий поход к концклассу, возможности рояля, навыки музыкального творчества, благотворная форма музыкального развития ребёнка.

Annotation

Yakovleva Oksana, Necterenko-Orlovskaya Galina

(Ukraine)

VARIOUS FORMS AND STATES OF COLLECTIVE MUSIC-MAKING IN AN ARTISTIC SCHOOL

An instrumental group is an anetype of our life, including all complications of interpersonal dealings. A pianist, who plays in an instrumental group, more than other has to bend the knee to the instruments, which have got solo parts, in the prejudice of own music ambitions. Education specialist must acquaint an accompanier-neophyte with a specific nature of vocal and instrumental execution of solo part. Due to lack of an accompaniment class in the artistic schools, in terms of draft guide's option time, we can offer our pupils not only classical procedure to concerto class, but not less interesting an imaginative touch. Work stages of such task are considered in the article. After leaving artistic schools, plenty of pupils shall not become musicians, but they retain for the entire life the skills to act creatively, and in leisure, they shall be able to harness music art's skills. This type of activity includes group studies, which solved the nowadays problem: a towering apartness in society and loss of friendship and spiritual contacts.

Keywords: instrumental group, collective music-making, specific nature of vocal and instrumental execution, imaginative touches to concerto class, grand piano's special features, music art's skills, beneficial state of music child development.

«Не має у світі зв'язків дорожчих, ніж ті, які пов'язують людину з людиною», [10, 156] якось сказав Антуан де Сент-Екзюпері. Чи не музика найкращий в цьому помічник?

Учені соціологи зазначають, що в сучасному світі є дефіцит спілкування, зростає ізоляція, втрачаються дружні й духовні контакти. Цю проблему в музичному світі допоможе вирішити колективне музичення. У чому різниця між грою в ансамблі й виконанні соло?

Соліст піаніст здатен виконати весь твір цілком, а піаніст у складі ансамблю тільки свою партію, де партнером він стане виключно в процесі спільної праці. Уміння грати з одним або кількома партнерами дуже важлива сторона професійної майстерності музиканта-виконавця. [2, 3]. Отже, йому потрібно прислухатися не тільки до звуків фортепіано, але і до інших за тембром звуків (скрипки, голосу вокаліста, флейти тощо), адже замість звичайних двох нотоносців з'являться 3, 4, 5 та більше лінійок, в залежності від складу колективу. Піаністуансамблісту частіше доводиться підкорятись іншим солюючим інструментам за рахунок своїх музичних амбіцій.

Педагог обов'язково повинен ознайомити концертмейстера-початківця з особливостями інструментального та вокального виконання солюючої партії. Учень повинен мати уявлення про штрихи (у струникків), техніку дихання (у духовіків і вокалістів), поняття теситури (у вокалістів) та діапазону (в інструменталістів). Вдалим можна вважати колективне музичення, в якому тембри виконавців або зливаються, або відтіняють один одного. Оскільки музика подібна до людської мови, то загальний звуковий план повинен складатися з органічної взаємодії всіх учасників ансамблю. Завжди треба враховувати специфіку музичних інструментів, яким акомпанують. концертмейстер вокальний солюючий інструмент

Для струнних інструментів (народні та оркестрові) важливу роль має спосіб звуковидобування. На домрі грають медіатором, а на сучасній класичній гітарі нігтьовою фалангою (нігтем), у наслідок чого звук домри дзвінкий, яскравий і більш насичений, звук гітари м'який, камерний. Отже, необхідно дуже коректно підбирати звук супроводу. Звучання скрипки завжди яскравіше, світліше, ніж у альта чи віолончелі. Верхні струни скрипки звучать виразніше, аніж низький регістр, тож при мелодії на струні «соль» концертмейстер зобов'язаний бути максимально охайним у своїй партії. Віолончель, як інструмент з низькою тиситурою, потребує від піаніста особливої уваги до басового регістру на фортепіано. У рояля верхній регістр полярний звучанню віолончелі, що складає враження його більшої звучності. У той же час низький регістр, співпадаючий з регістром віолончелі, потребує ясної та виразної артикуляції.

У духових інструментів свої особливості: труба, флейта, кларнет, володіючи більш яскравим звуком, ніж гобой, фагот, валторна, котрі мають приглушене забарвлення, потребують від партії фортепіано індивідуального підходу до кожного представника групи мідних або дерев'яних інструментів. Враховуючи те, що характерні тембри роблять звучання чітким, різноманітним, лінія мелодії в їх партіях не потребує додаткової допомоги супроводу. Тобто увага піаніста концентрується на лінії басу.

Голос це живий організм, цілковитий інструмент, що дихає. Навіть дуже складна фактура піаніста підпорядковується живому диханню вокаліста. Вибудовуючи музичну фразу, промовляючи та інтонуючи текст, підтримуючи співака на довгих звуках, піаніст не тільки грає рівно та ритмічно, не затримуючи руху, але й вміло використовує в своєму виконанні агогіку (особливо на довгих звуках). Інструменталісти на сцені по відношенню до піаніста знаходяться в більш близькому «звуковому полі», ніж вокалісти, від яких звуковий потік більшою частиною потрапляє в зал. Частіше вокаліст, який співає на диханні, «заглушає сам себе», і створення звукового балансу лягає на «плечі, руки та вуха» концертмейстера.

Оскільки в мистецьких школах відсутній клас акомпанементу, то в межах варіантного часу пілотного проекту ми можемо запропонувати учням не тільки класичний підхід до концкласу, але не менш цікавий творчій, а саме:

підбір по слуху акомпанементу;

перекладання партії супроводу;

аранжування оригіналу;

гра супроводу за буквеним позначенням;

складання особистих творів для групи інструментів [3, 8].

Лінія басу це гармонічна та ритмічна основа; соковиті, глибокі баси надійна підтримка ансамблістам. Практика доводить, що басів багато не буває, а зазвичай не вистачає. Фактура рояля різноманітна може бути плотною та насиченою, а може бути прозорою і легкою. Цей факт грає важливу роль в пошуках звукового співвідношення концертмейстера та соліста. Наступна задача піаніста в ансамблі подолання технічних складностей. Мало зіграти віртуозно пасаж, необхідно виконати його синхронно з учасниками ансамблю. Синхронність це показник загального уявлення виконавців про темп і ритм твору. Варто пам'ятати, що окрім художніх уявлень треба враховувати технічні можливості інших інструментів (швидкісні, фразовані та ін.). У концертмейстерапочатківця існують ще задачі ритмічного, агогічного і навіть фізичного збігу із солістом. Помилка піаніста з невеликим досвідом «почув зіграв» = «спізнився». Вміння чути партію соліста наперед застава синхронного виконання, при якому очі повинні випереджати пальці. Гра по нотах це одна із завад у концертмейстерському класі. Своєрідний «трикутник» акомпаніатора: очі, ноти та руки на клавіатурі.

Виконання напам'ять є безперервний двоєдиний процес, а в процесі ак омпанування ноти виявляються третім складником виконавського процесу.

Робота над супроводженням у класі вокалу має свої характерні особливості, тому що зміст твору повною мірою розкривається через поетичні та музичні образи, злиття слова та звука. У процесі вивчення твору необхідно емоційно й дуже грамотно прочитати слова. Текст розкриває художній задум твору. Від учня треба домогтися досконалого знання вокальної партії: тексту, м елодійної лінії, кульмінаційної крапки, цезур. Так само необхідний структурно гармонічний аналіз партії фортепіано. Учень повинен отримати відомості про тембр, теситуру та діапазон вокального голосу , щоб, зіткнувшись з цими поняттями в подальшій практиці, це не стало для нього несподіванкою.

У процесі розбору акомпанементу до творів інструменталістів учень повинен знати особливості інструментів , які він буде супроводжувати: діапазон, тембр, настройка та можливості (технічні та звукові). Сила звучання рояля для

скрипки може бути яскравішою, аніж для альта та віолончелі; трубі, флейті, тромбону та кларнету партію фортепіано грають звучніше, ніж гобою та валторні; для домри гучніше, ніж для гітари. Ці знання накопичуються роками практики, але на початковому етапі це потрібно знати. Робота з учнями складається з таких етапів:

виконання твору солістом (солістами) і викладачем;

вивчення сольної партії (чи кількох при наявності);

визначення типу фактури партії фортепіано (поліфонічна, акордова чи змішана);

підбір зручної аплікатури;

робота над динамікою та звуковим балансом;

звуковий баланс в обстановці концертної зали (перед виступом);

концертний виступ як підсумок [1, 72-79].

По закінченню мистецької школи багато учнів не підуть у професію музиканта, а можливість працювати творчо залишиться. Як учасники ансамблю вони зможуть знайти себе у будь-якому колективі, маючи змогу частіше виходити на сцену та зустрічатися з публікою, підвищуючи свій позитивний соціальний статус [5, 3]. У вільний час учні зможуть скористатися навичками музичної творчості:

підбір по слуху акомпанементу;

перекладення партії супроводу;

аранжування оригіналу;

гра супроводу за буквеним позначенням;

складання особистих творів для групи інструментів [3, 8].

Творчі види передбачають не тільки індивідуальні, а й колективні заняття. Підбір по слуху є одним з головних напрямів у розвитку музичних здібностей. Будь яка улюблена мелодія (інструментальна чи вокальна) може бути підібрана («знята») та виконана на фортепіано. Учню пропонується послухати виконану педагогом знайому мелодію на інструменті , до якого він звик (у нашому випадку на фортепіано). Коли мова йде про підбір для сольного виконання, починати треба « зверху» (мелодійної лінії); а в випадку підбору супроводу треба починати «знизу» ( з гармонії). Дитина повинна бути ознайомлена викладачем з елементарними поняттями тональності й основними функціями: мажор мінор, T-S-D. Підбір акомпанементу припускає розподіл на два плани лінію басу та гармонійну надбудову. На початковому етапі можна рекомендувати для лівої руки замість октави брати або один звук, або квінту, а в правій руці використовувати тризвуки в зручному розташуванні. Згодом переходимо на акорди з оберненнями які пізніше розкладаємо на гармонійні, мелодійні та змішані фігурації (замість гармонійних «картопель» з'являються розкладені акорди та всілякі види арпеджіо). Учню пропонуються елементарні стильові ритмічні фігурації, які він в змозі опанувати.

Дуже часто в сучасній музичній літературі зустрічаються партії супроводу, незручні для піаніста, бо написані або народником або духовиком, який не розуміє специфіки фортепіанної фактури. Тому концертмейстер змушений змінити запропонований текст на власне перекладення. Викладачу варто не боятися робити для дітей зручні варіанти партії супроводу, враховуючи фізичні та технічні можливості дитини та надалі навчити її цієї майстерності. Як варіант, складна фактура може бути розкладена для виконання в 4 та більше рук. Можна запропонувати зробити перекладення суто фортепіанного твору на ансамблевий соло на іншому інструменті та партія супроводу.

Набравшись досвіду у вмінні перекладати різноманітні мелодії можна переходити до наступного творчого виду аранжування. Маленький аранжувальник (англ. arranger), що володіє ще й композиторськими навичками, збагачує мелодію новою музичною фактурою. За основу можна брати одноголосну мелодію з літерним позначенням гармонії та скласти партію супроводу іншим інструментам або вокалу. Аранжувальник може змінювати мелодію, гармонію та навіть форму. Якщо мелодія маловиразна та скупа аранжувальник має право замінити її на більш виразну, зберігаючи задумку композитора. У кінцевому підсумку від таланту та музичного смаку аранжувальника залежить переконливість звучання та стильовий напрям твору.

Пройшовши усі ці етапи (підбір по слуху, перекладання, аранжування), можна переходити до композиції. Легше починати з мелодії та акомпанементу на вірші зберігається ритмічна пульсація, пропорційність і цілісність форми. Для створення композиції потрібні відомості про мелодичні та технічні можливості інструментів або вокалу, початкові знання структурно-гармонійних правил і багата уява. Для композитора-початківця необхідно «насититися» музикою різних жанрів і напрямів (від класики до сучасності).

Заняття творчими видами захоплюють і розвивають учнів, дозволяють адаптувати партію акомпанементу персонально під дитину, розширити виконуваний репертуар і близько познайомитися зі специфічними особливостями різних інструментів та вокалу.

Отже, гра в ансамблі це благотворна форма музичного розвитку учнів. І майбутньому музиканту-професіоналу, і музиканту-любителю колективне музичення дає не тільки яскраві музичні враження, а й навик гри з інструментами представниками різних груп. Якщо учень має середні виконавські здібності та сольні виступи якого посередні, у складі ансамблю він має змогу розкритися повною мірою, відчуваючи себе частиною «команди».

Перед концертмейстером відкриваються додаткові можливості: темброві поєднання, різноманітність динамічних відтінків, спільність образного змісту, єдність музичних напрямів і вражень. Достатньо зібратися двом або трьом виконавцям, що знають нотну грамоту, як вони вже можуть стати камерним колективом, для якого відкриється світ музичної літератури у всьому його різноманітті. Тому дуже важливо щоб початкові навички гри в ансамблі закладалися дитині з перших кроків елементарного рівня навчання в мистецькій школі. Пробуджувати глибокий тривалий інтерес до музики одна з найважливіших задач викладача [1, 20].

Література

1. Алексєєв О. Д Методика навчання грі на фортепіано. Державне музичне видавництво. Москва, 1961. 271 с.

2. Готліб А. Д. Основи ансамблевої техніки. Москва : Музика. 1971. 93 с.

3. Мельник М. Й. Музичний інструмент. Фортепіано. Методичні рекомендації і програмні вимоги для викладачів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів щодо диференційованого підходу до навчання дітей, які володіють обмеженими музичними задатками. Вінниця : Нова книга, 2005. 20 с.

4. Сент-Екзюпері А. Вибране. Москва : Московский рабочий, 1981, 352с.

5. Саварі С. В. Абетка акомпанементу : навч. посіб. Донецьк. 2005. 72 с.

6. Яковлева Оксана Васильевна, Нестеренко-Орловская Галина Кирилловна (Украина)

Размещено на Allbest.ru