Основні тенденції розвитку сучасного хореографічного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції розвитку сучасного хореографічного мистецтва

Драбік Олена Ярославівна,

здобувачка Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Фриз Петро Іванович,

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри вокально -хорового, хореографічного та образотворчого мистецтва

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Сучасне хореографічне мистецтво характеризується утворенням синтетичних художніх форм, посиленням тенденцій до взаємопроникнення різних видів мистецтв. Вони супроводжуються пошуками нових засобів виразності, жанровою різноманітністю, відмовою, зокрема, від традиційних балетних форм, порушенням канонів класичного танцю тощо. Розуміння цього феномену вимагає осмислення особливостей його розвитку в системі національних культурних традицій. Необхідність дослідження сучасної хореографії зумовлена синтетичними процесами в культурі, коли все відчутніше проявляється поєднання художньої та позахудожньої реальності, сполучення мистецтва із соціальною дійсністю, унаслідок чого утворюються не лише нові жанри, але й принципово нові якості художнього твору.

Сучасний етап розвитку української хореографії позначений поглибленим науковим дослідженням закономірностей формування мистецтва танцю загалом, з'ясуванням його синтетичної природи на практично-виконавському (К. Балог, Є. Васильєва, В. Верховинець, К. Голейзовський та ін.) і теоретико-методичному (К. Василенко, А. Гуменюк, Г. Добровольська, Ю. Станішевський та ін.) рівнях. Попри досить вагомі теоретичні розробки питання синтезу мистецтв у галузі сучасної хореографії, доводиться констатувати недостатність його цілісного, системного висвітлення. Поза полем уваги дослідників продовжують перебувати проблеми впливу європейських культурних традицій на розвиток сучасного хореографічного мистецтва. хореографія мистецтво танець

Поняття "сучасна хореографічна культура" застосовують на означення танцювального мистецтва, у якому не дотримано базових принципів класичної хореографії (наприклад вигорнутість, натягнута стопа, округлі положення рук, специфічний апломб, рівний тулуб, витягнута шия та осаджені лопатки тощо) і ґрунтується на синтезі кількох мистецтв. У сучасному світі хореографічне мистецтво має задовольняти потреби суспільства, а тому повинне шукати нові підходи до сценічних зразків та здійснювати їх на якісно новому, інноваційному рівні. Одним із таких підходів є синтез різних видів мистецтва, використання досвіду народу, його адаптація до конкретних умов сучасного та модернізованого суспільства задля підвищення інтересу до хореографічної культури загалом [1, 81].

Синтез мистецтв - це органічна єдність художніх засобів і образних елементів різних мистецтв, у якому втілюється універсальна здатність людини естетично опановувати світ. Здатність до синтезування як особливість людського інтелекту сприяє систематизації дійсності та уявлень про неї, знаходячи вияв у найрізноманітніших видах людської діяльності, виступаючи логічною основою науки та мистецтва. Феномен синтезу мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, що об'єднані єдністю задуму, стилю, виконання, але створені за законами різних мистецтв [2, 6].

Синтез у мистецтві досягається завдяки універсалізму художнього мислення і світогляду митця, здатності актора або режисера до цілісного сприйняття і відображення. Відсутність у сценічному творі органічності часто є наслідком свідомого прагнення до створення ефектнішого видовища. Однак у такому разі художні прийоми і засоби впливу на глядачів, себто форма, видаються за самий синтетичний зміст, тим самим перекручується сутність синтезу мистецтв. Натомість під впливом справді творчого синтезу знімається суперечність між взаємодіючими видами мистецтва й народжується зовсім нова якість. Причому кожному окремо взятому виду мистецтва властиві риси синтезу.

Сучасній хореографії властивий певний дуалізм: з одного боку, вона тяжіє до музики і відповідних засобів виразності, з іншого - розвивається як театральне мистецтво. Останнє дає нам право розглядати сценічну хореографію як окремий вид сучасного театрального мистецтва. На розвиток постмодерністських течій у хореографії вплинуло багато факторів. Передусім синтез мистецтв. Для вирішення творчих завдань хореографи звертаються до музики (використання поліфонії, принципів симфонічної драматургії), кіно (монтаж, рапід, крупний план), скульптури (позування, образні ремінісценції), телебачення (мозаїчність, кліповість, непередбачуваність документалістики). Постановки багатьох зарубіжних хореографів будуються за принципом хепенінгу, у яких дія розгортається алогічно, випадково, несподівано навіть для самих постановників [2, 8].

ХХ століття започаткувало в танцювальній музиці нові ритми: регтайм, фокстрот, вальс-бостон, твіст, халі-галі, танго та ін., отримують розвиток стилі рок-н-рол, диско тощо. Як і раніше, у хореографії і балетній музиці використовують елементи музично-танцювального фольклору різних народів, особливо латиноамериканського і африканського.

Функціонування синтетичних форм сценічного хореографічного мистецтва на сьогодні простежується як на рівні техніки виконання - своєрідний синтез елементів класичного, українського, народного, бального, архаїчного та інших видів танцювального мистецтва, що є одним із проявів звичного в межах постмодернізму цитування, так і на рівні ідейного (філософського) змісту танцю. Кожен із сучасних хореографів створює власний неповторний світ танцю, об'єктивуючи його універсальність засобами артистизму, технічними та художніми новаціями, втілюючи основоположний принцип постмодернізму - герменевтичний підхід до задуму та реалізації твору, який міститься у визнанні конструктивної ролі часової дистанції між створенням тексту та його тлумаченням [3, 122].

Досліджуючи сучасну хореографію постмодерну, відзначимо різноманітність, навіть суперечливість пошуків її представників. Головною ознакою постмодерністської хореографії є екзистенційна направленість, що дає змогу виявити емоційність, конфліктність, експресивність, трагедійність, психологізм людського буття з розкриттям його фундаментальних тем Людяності, Долі, Відчаю, Свободи, Любові. Спостерігається збагачення сценічно- хореографічного досвіду, у якому поєднуються універсальність підходів до мистецтва танцю; виразність, властива експресивній школі танцю; залучення до хореографічної практики найновіших технічних досягнень сучасності в поєднанні з артистичною обдарованістю, відкритістю художнім знахідкам представників інших мистецтв.

Отже, тенденції розвитку сучасного хореографічного мистецтва характеризуються відмовою від традиційних хореографічних форм, руйнуванням еталонів класичного танцю, нігілізмом до чистоти жанрів та загальноприйнятих художніх цінностей, епатажністю і революційністю (у культурному сенсі), експерименталізмом, стильовим новаторством тощо.

Література

1. Бернадська Д. Сучасна хореографія в контексті синтезу мистецтв. Актуальні питання гуманітарних наук. 2013. Вип. 7. С. 78-86. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ apgnd_2013_7_11 (дата звернення: 03.05.2023).

2. Бернадська Д.П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній сценічній хореографії : автореферат дис. ... канд. з мистецтвозн.: 17.00.01 / Київський національний університет культури і мистецтв. Київ, 2004. 21 с.

3. Шариков Д. І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії. Генезис і класифікація сучасної хореографії - напрями, стилі, види. Київ: КиМУ, 2010. 208 с.

Размещено на Allbest.ru