Інформаційна революція у технології музичного постмодернізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційна революція у технології музичного постмодернізму

мистецтво постмодернізм музика стиль

Олена Сєрова

Поява нових технологічних засобів створення творів мистецтва протягом усієї історії людства мала тісний зв'язок із змінами в історика-політичних та соціально-економічних процесах. Через мистецтво людська свідомість реагує на ці зміни, відтворюючи їх у художньо - образних моделях. Починаючи з ХХ ст., ці зміни якісно пришвидшились, так само як і пришвидшилось подвоєння кількості інформації у порівнянні із попередніми століттями. Якщо для подвоєння кількості інформації на планеті в перший раз людству знадобилося 1750 років, то друге подвоєння настало в 1900 р., третє - у 1950 р. Але у 1970 - ті рр. обсяг інформації подвоювався кожні п'ять-сім років, у 1980-ті подвоєння відбувалося в за 20 місяців, а у 1990-х - кожні 12 місяців [2]. Інформаційний бум зумовив зміну сприйняття інформації також у мистецькій парадигмі, адже мистецтво вважається своєрідним різновидом інформації, закодованої у художніх образах. Інформації у художньому творі другої половини ХХ ст. стає більше, вона стає глибша, ускладнюються її нашарування, з'являється поняття художнього інтер- та гіпертексту [1].

Новий інформаційний простір та нова соціокультурна парадигма другої половини ХХ ст. зумовила появу нових естетичних тенденцій в мистецтві того часу. Зовнішній світ навколо митця ускладнився і розширився. Людина оволоділа небаченими раніше енергіями; по-

роджені людським розумом техніка і технології змінюють світ навко - ло неї. Вона спостерігає небачені раніше швидкості, своєю увагою постійно перебуває у ЗМІ, вона живе на порозі інформаційної революції та появи нового інформаційного суспільства, що прийде на зміну постіндустріальному. Людина-митець створює нові форми мистецького вираження, зокрема і музичного, які ми узагальнюємо під терміном «музичний постмодернізм».

Стосовно музики постмодернізм може бути розглянутий і як художній стиль, і як художній стан. Як музичний стиль, він характеризується, зокрема, повною переорієнтацією із художнього результату на процес створення та сприйняття музичного твору. Як художній стан постмодернізм переорієнтовує музичний твір на видовищність. Тобто зміст інформації вже не такий важливий, як її сприйняття. Але ця видовищність не обов'язково має вказувати на жанр інструментального театру, адже сам процес інтерпретації та сприйняття музичного тексту на - багато цікавіший, ніж його художній зміст. Це пов'язано, насамперед, з тим, що впродовж ХХ ст. продовжувало змінюватись відношення композиторів до фундаментальних засобів музичного вираження. Постмодернізм привніс в музику поряд із продовженням радикального ускладнення музичної вертикалі, також і радикальне її спрощення. Ситуацію в гармонії в музиці першої половини ХХ ст. можна визначити як «емансипація дисонансу». В 1950-х рр. мінімалісти запропонували естетику «емансипації консонансу». Консонанс, як колись дисонанс, тепер теж розглядається як автономне інформаційне явище, не зв'язане із жодним акордом жодним тяжінням. Відбулось розщеплення цільного тонально-гармонічного, фундаментом якого завжди були дисонатно - консонантні зв'язки, на два окремі автономні інформаційні полюси. Тепер не тяжіння визначає логіку розвитку гармонічної вертикалі, а нове відчуття автономного поєднання звуків тут і зараз. Нова музика, яка відображає новий стан людської свідомості, зажадала і нової свободи - свободи від причинно-наслідкових тонально-гармонічних законів. Тому в середині ХХ ст. поруч із додекафонією, серійністю та серіалізмом з'явились і нові техніки композиції, в яких втілилось нове розуміння музичної вертикалі як глобального інформаційного тексту.

По перше, це - сонористика. Це вид сучасної техніки композиції, що використовує яскраво забарвлені нові звучання і оперує ними для створення і розвитку музичної вертикалі. Звук із тембрально та динамічно конкретизованої величини перетворюється на інформаційний пласт. Подекуди (наприклад, в творчості Д. Лігеті) сам звук стає першопричиною та змістом розвитку музичного матеріалу твору,

сенс якого полягає у трансформації звуку у багатошаровий інформаційний пласт. Схоже діє спектральний метод композиції - техніка, в основі якої опора звуковисотної організації музичного тексту на дані спектрального аналізу звуку.

Ідея випадковості та інформаційної недетермінованості музичного тексту ознаменувала появу алеаторики - техніки композиції, що передбачає неповну фіксацію музичного тексту, який відносно вільно відтворюється або навіть компонується в процесі виконання. Техніка мінімалізму полягає у інформаційному самообмеженні композитора, що трансформує музичний матеріал за принципом «мінімум обробки, максимум функції», розуміння твору як самодостатнього організму, що розвивається поза авторською волею [3]. Як не дивно, останнє зближує мінімалізм з алеаторикою.

Багатошаровість інформаційних пластів, інтер - та гіпертекстуальність як основа музичного матеріалу визначає сутність техніки по - лістилістикОстання передбачає навмисне поєднання в одному творі несумісних або надзвичайно відмінних стилістичних елементів: прямі або видозмінені цитати з музики інших епох, вкраплення фрагментів джазової, поп - чи рок-музики, залучення в симфонічні партитури електронних та екзотичних інструментів. Але у різних композиторів полістилістика виявлялася по різному і висловлювала абсолютно різний зміст. Х. Ціммерман прагнув за допомогою полістилістичних прийомів передати історичність. У Л. Беріо та А. Шнітке цей метод відтворює еклектичну атмосферу сучасної цивілізації. А. Шнітке навіть до - пускає, що прийоми полістилістики змінюють асоціативну цінність твору і можуть породити певний різновид музичної журналістики.

Робота з музичним матеріалом як з інформацією певним чином притаманна і неофольклоризму, стилістичний ґрунт якого базується на зверненні до глибинних змістів архаїчного фольклору, «не актуальних» сучасності та їхній синтез з «актуальними» новітніми композиційними системами. Фольклорний автентичний музичний текст, потрапивши в інший художньо-часовий інформаційний вимір, набуває нових крос-культурних якостей музичної «машини часу».

Отже, музичне мистецтво інформаційної доби художньо відтворює її закони, шукаючи нові - інформаційно-орієнтовані - засоби розвитку музичного матеріалу. Робота із звуком як інформаційним об'єктом породжує нову композиторську технологічність і, як наслідок, новий зміст.

Література

1. Купер И.Р. Гипертекст как способ коммуникации // Социологический журнал. 2000. №1/2.

2. Плешаков В.А. Киберонтология и психология безопасности информационной сферы: аспект киберсоциализации человека в социальных сетях ин - тернет-среды // Вестник ПСТГУ IV: Педагогика. Психология. 2010. №4. С. 131 - 141.

3. Поспелов П. Минимализм и репетитивная техника // Муз. академия. 1992. №4.

Размещено на Allbest.ru