Історія вокально-виконавських стилів: новітні виміри і підходи

Історія вокально-виконавських стилів: новітні виміри і підходи

доктор мистецтвознавства, професор

аспірант, викладач

Історія вокального виконавства звичайно прямо пов'язується з розвитком європейського оперного мистецтва, еволюція якого загалом і визначає її зміст як предмету дослідження і навчальної дисципліни. Але, ураховуючи специфіку предмету - саме вокальне виконавство, - цей феномен набуває зовсім інших спрямувань теоретичного розгляду і наукового вивчення. Адже історія вокального виконавства, як така, призначена насамперед висвітлити шляхи еволюції, процес і закономірності розвитку співу як окремого виду мистецтва в музичній культурі європейського континенту.

Такий підхід зумовлений тим, що в основі співу людини лежить голосова функція організму, пов'язана з мовленням та акустичними особливостями фонетики мови. Тож специфіка професіонального співу людини залежить від виду музичного мистецтва, жанру, стилю та манери виконання. При тому типологія співу як виду творчої діяльності розподіляється на хоровий спів, ансамблевий спів, сольний спів. У оперному мистецтві сольний спів - це найвищий якісний ступінь творчої діяльності професіонального співака. Різновидом сольного співу є камерно-вокальний спів, який сформувався в ХІХ столітті. У ХХ столітті оперний спів значно вплинув і на хорове виконавство.

Основи сучасного сольного співу закладались в оперному мистецтві, де йшло становлення основних закономірностей, принципів й прийомів вокального виконавства. Шлях перетворень співу від найпростіших форм вокального виконання у минулому до найскладнішого оперного співу на сучасних театральних підмостках власне і є історією вокального виконавства. Вивчення цієї історії - необхідна складова вітчизняної вокальної освіти та професійної підготовки співака високої кваліфікації. Таким чином, розгляд історичних шляхів розвитку та закономірностей еволюції співу в музичній культурі Європи від найдавніших часів до сучасності є нагальним завданням музикознавства.

Підручників чи посібників з питань історії вокального виконавства на сьогодні існує не багато. Це пояснюється як труднощами опису виконавської майстерності та звучання голосів співаків минулого, так і втратою чи недоступністю документів минулих епох, в яких представлено рівень і технологію співу, висвітлено музично-естетичні питання виконавської практики тієї чи іншої доби. Тож питання «Що співали?» та «Як співали?» потребують нових підходів щодо їх розкриття у сучасних дослідженнях. З цим безпосередньо пов'язана й проблема виконавських стилів, які є своєрідними індикаторами особливостей співу певних епох. Зазначені особливості, своєю чергою, впливають на композиторську творчість, визначаючи характер вокального інтонування в музичному (оперному) творі, теситуру співу та вокальний діапазон, формування типу голосу співака. Всі ці елементи музичного мистецтва: композиторської творчості, співацької практики та процесу вокального виконавства, смаків і попиту слухача, що формують його музичну свідомість, - концентруються і відображаються у музичній композиції.

Еволюція мистецтва співу - це еволюція вокально-виконавських стилів, кожний з яких ґрунтується на власній теорії, що може не відповідати й навіть заперечувати стиль і теорію минулої чи наступної доби. В основі вокально-виконавської практики різних епох лежить проблема використання природи співацького голосу. Розкриття цієї проблеми в історичному аспекті може пояснити характер звучання співацького голосу і стилістику вокального інтонування музичних творів різних часів, дати відповідь на поставлені питання «Що і як співали?». Звідси можливо відтворити історичну модель методів вокального навчання і виховання професіональних співаків, враховуючи їх взаємозв'язок і спадкоємність.

Так, специфічні особливості класичного стилю оперного Belcanto, що сформувались у XVIII столітті під впливом виконавського мистецтва співаків-кастратів, розвивали і теоретичну думку вокальної педагогіки. Фізіологічні властивості співаків-кастратів призвели до встановлення дуже високого рівня регістрового переходу в сольному співі (c², d²), який був обов'язковий для всіх типів чоловічих і жіночих голосів. Такий рівень регістрового переходу визначав відповідну технологію голосоутворення відкритого типу. Отже, регістровий механізм співацького голосу співаків-кастратів надавав можливість виявити акустичні можливості голосового апарату перш за все у яркому, світлому тембрі звука (білий звук). До кінця XVIII століття характер вокального інтонування оперних та церковних творів, діапазон та теситура співу значною мірою формувалися під впливом цього високого рівня регістрового переходу.

Встановлені співаками-кастратами принципи Belcantoзастосовувались і під час виховання нормальних, природних голосів. Однак на початку ХІХ століття, коли вплив співаків-кастратів послабшав, результат такого пристосування призвів до кризи класичного стилю Belcanto, що призвело до зміни оперного репертуару. Але еволюція принципів цього стилю відбивалась у вокально-виконавських традиціях звичайних співаків. Пристосування теоретичних і практичних установок класичного Belcantoдо процесу виховання природних жіночих і чоловічих голосів уможливило виявлення таких їх співацьких властивостей, які значно відрізнялися від можливостей голосів співаків-кастратів.

Завдяки зміні характеру використання регістрової природи співацького голосу в оперному виконавстві, акустичні властивості голосового апарату виявились зовсім іншими і вплинули на корінне перетворення співацької діяльності. Акустичні можливості голосового апарату і регістрова природа співацького голосу звичайних співаків визначили художню сферу вокально-виконавського стилю епохи романтизму. Однак зміни в області сольного співу були сприйняті лише завдяки появі нових оперних жанрів («велика» французька опера, лірико - психологічна драма, оперні творіння Р. Вагнера) і закріплені в романтичній музичній виставі.

Реформа опери здійснювалась у масштабі всього музичного театру, затребувавши удосконалення теорії вокальної педагогіки. При високому регістровому переході акустичні прояви голосового апарату та його діяльність зовсім інші, ніж при низькому рівні переміни голосових регістрів. Ці зміни, спричинені процесом зниження регістрового переходу в XIX столітті, складають смисл і суть еволюції стилю класичного Belcanto, а також теоретичної концепції сольного співу цієї епохи.

Зниження регістрового переходу призвело не лише до змін регістрового механізму співацького голосу, а й до акустичних властивостей голосового апарату співаків, зважаючи на переміну параметрів порожнин надставної трубки і подиху. Звідси - зворотній вплив акустики голосового апарату на регістровий механізм голосу і характер його використання в оперній музиці. Це поєднання і взаємовплив у виконавстві були настільки значимі, що визначали художній бік оперного мистецтва і стилю того чи іншого композитора ХІХ століття. В цьому й полягає відмінність стилю класичного Belcantoспіваків-кастратів від сучасного сольного співу як за технічними, так і художніми параметрами.

Таким чином, основними завданнями дослідників історії вокального виконавства є: виявити особливості вокально-виконавських стилів в музичній культурі різних епох, з'ясувати закономірності процесу еволюції співацького мистецтва, створити моделі формування національних вокально-оперних шкіл в оперній культурі ХІХ століття. Вирішення цих завдань має висвітлити вокально-виконавську ланку історії співацького, у тому числі оперного мистецтва, коли педагогічна практика знаходилась у нерозривному зв'язку з музикою тієї чи іншої епохи. Отже, такий підхід дасть можливість розкрити історію вокального виконавства як особливу галузь музичної діяльності, стрижневим чинником якої була зміна співацьких стилів.

Размещено на Allbest.ru