Проблеми художнього перекладу камерно-вокальної музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

ПРОБЛЕМИ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ

Вежневець Ірина Леонідівна,

кандидат мистецтвознавства, доцент

кафедри академічного і

естрадного вокалу та звукорежисури

м. Київ

Камерна музика народжується з унікального тандема поезії і музики. Вірш, як художній твір сам по собі є культурним об'єктом, зі зміною поетичного коду відповідно до іншої мови, втратою інтонацій і орфоепії рідної мови, він дуже часто, втрачає історичну, стильову символічність, головний сенс, і всі можливі глибини підтекстів які створює композитор музичними засобами. Саме тому не припиняється наукова дискусія на тему перекладів музичних творів їх доцільності. Головним питанням лінгвістів залишається сама сутність перекладу, що важливіше зміст або сенс? Перед музикантами повстає питання якісної інтерпретації музичного твору, яка напряму залежить від розуміння і художнього відтворення поетичного тексту.

Художній переклад - креативний жанр, в якому твір, написаний однією мовою, відтворено іншою. Поезія вербальна, має міцні лінгвістичні бар'єри і масу умовностей. На відміну від музики, живопису, скульптури і танців, поетична творчість доступна лише тим, хто знає мову, якою вона написана. Особливості художнього перекладу визначені його місцем серед інших типів перекладу і його відношенням до оригінальної поетичної креативності.

Переклад має довгу історію. Його якість і зміст змінюється від епохи до епохи, залежно від розуміння вимог до перекладу і поезії країни. Періоди встановлення національної літератури завжди характеризуються швидким зростанням кількості перекладів. Розповсюдження вокального твору країнами світу, веде до його різномовного перекладу, адаптації. Саме тут проблема якісної інтерпретації викликає правомірне запитання: «наскільки переклад відповідає оригіналу?».

«Синтетична природа камерно-вокальної музики породжує проблему міжвидового перекладу, як перекладу синхронного, адже в «продукті» синтезу, камерно-вокальному творі, поезія зберігається та існує паралельно з музикою. Це приводить до нового розгляду питань камерновокальної музики під кутом інтерпретації: традиційна комунікативна система «композитор - виконавець - слухач» доповнюється ще однією ланкою - «поет» [5, с. 17].

В інтерпретації камерно-вокальних творів беруть участь два виконавця: співак і піаніст, головна мета концертмейстера - разом з солістом розкрити музично-художній задум твору дотримуючись високої культури виконання.

Видатний грузинський концертмейстер Важа Чачава згадуючи всесвітньо відомого британського концертмейстера Джеральда Мура написав: «Мур вчить виконавців уникати монотонності, щоразу варіювати інтонацію залежно від сенсу слів, нових психологічних поворотів. Мур ґрунтується на найтіснішому взаємозв'язку між музикою та словом, властивим усім найбільш значним вокальним творам» [3, с. 3]. Наприклад, Мур дає пораду: «Слова «still» и «Nacht», безумовно, містять поетичну суть першої вокальної фрази, а слова «rnhen» та «Gassen» - другий. Але тут є один елемент, про який знають лише виконавці. Йдеться про те, що при виконанні необхідний найтонший контроль за ритмом, особливо на підступній третій долі» (Ф. Шуберт «Двійник» (Der Boppelganger), вірш Г. Гейне) [3, с. 388]. Інтонації, глибині сенсу фрази відводиться значуща роль.

Проблема еквіритмічного (коли вербальні акценти відповідають ритму музичної фрази), художньо значущого, точного в різноманітному відношенні перекладу, завжди актуальна для вокальної музики. Існували та існують прихильники виконання творів мовою оригіналу та прихильники еквівалентного у художньому і розмовному відношенні перекладу. Але це особлива майстерність вищого ґатунку, яка має свою дуже складну специфіку. переклад музичний інтерпретація камерний

Переклад вокальних творів є неможливим без розуміння структури самих музичних творів та характерних рис композиторського стилю.

Еквіритмічний переклад або еквіритмічний - переклад виконаний із збереженням віршованого розміру (числа складів, наголосів, розподілу слова).

Еквіритмічний переклад є дуже складним. Одразу підкреслимо, що абсолютно едентичного перекладу не може бути, ритмічний переклад повинен узгоджуватися з нотним текстом. Дослідники виділяють такі види еквіритмічності:

1. Повна еквіритмічність - передає всі лінгвістичні та музичні аспекти (вершина майстерності перекладача).

2. Часткова еквіритмічність - не дотримується точного розподілу слів, точного числа наголосів у рядку, але зберігає розмір та «клаузули» (закінчення рим - ритмічного акценту, наголосу). В суголосних словах рими поділяються на чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні (наголос на четвертому складі з кінця). Цікавим є факт, що в Україні до середини ХУЛІ ст. «нормативною» вважалася жіноча рима, мода на яку прийшла із польської поезії. Одним з перших українських поетів, які почали вживати чоловічі рими, став Григорій Сковорода.

Отже, перекладач має впоратися з практично нездійсненним завданням - не тільки правильно зрозуміти зміст, закладений автором, відчути та передати атмосферу оригіналу. Фактично перекладачу необхідно ідеальне володіння рідною мовою та мовою оригіналу, знання в галузі філології, стилістики, історії, мистецтва. Перекладач повинен бути наділеним поетичним талантом, володіти навичками та прийомами віршування. І, що дуже важливо, він має знати принципи створення, структуру, стилістику музичних творів.

У безлічі камерно-вокальних творів є невдалі поетичні тексти, пов'язані або з погрішностями перекладу, або з розбіжністю смислових акцентів тексту в оригінальному та варіантах перекладу, і як наслідок цього - розбіжність смислових основ інтонації перекладеного тексту та інтонації музичної фрази. Властива композиторському стилю «зорова інтонаційність», що є основою для театрально сценічного втілення вокального твору, особливо коли йдеться про характерні музичні портрети, або психологічні образи-замальовки монологічного або діалогічного плану, стає недосяжною метою.

Існують і інші проблеми перекладу. Наприклад: структура і порядок слів у фразі в різних мовах створюються по різним законам; не співпадають ритм слова і ритм музики; довжина слова і музичної інтонації (дроблення тривалості звуку змінює музичну фразу і її акценти; семантичне і стилістичне навантаження слів в різних мовах може не співпадати. Є проблема імпліцідності мови, тобто її реальної форми знань, що мають властивості неусвідомлюваності, невербальності та автоматизму.

Переклад залежить від часу, коли він створюється. Наприклад, у ст. панувала тенденція «стилізації» особливостей і норм французької поезії, своєрідна неокласика. Інтерес до унікальних національних рис у ст., вимагав максимального наближення до тексту оригіналу.

«Але є плюси перекладів» - кажуть прихильники перекладів на рідну мову. Слухач розуміє літературний текст і емоційно на нього реагує.

Олександр Опанасович Потебня - видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, значне місце в своїй естетичній концепції відводить тлумаченню національного та інтернаціонального в культурі. Він розглядав засвоєння культурних досягнень інших народів як необхідний процес, але цей процес, на його думку, відбувається шляхом узгодження й переломлення кращих набутків інших народів через призму національного [4, с. 8]. Це цілком відповідає сучасним вимогам якісного перекладу музичних творів.

І. Франко був одним із перших в Україні, хто визначив засади перекладознавчої проблеми як філософсько-естетичної категорії. І. Франко прискіпливо стежив за розвитком світової культури, за виданнями з теорії літератури (оригінальними та перекладними), культурології, філософії, естетики, «переклад був для нього рушієм суспільно-історичного процесу, і могутнім націєтворчим чинником, і об'єктом лінгвостилістичних досліджень» [1, с. 505].

У сучасних уявленнях про художній переклад - панує вимога максимально обережного ставлення до об'єкта перекладу. Відтворення витвору мистецтва вимагає дотримання єдності змісту, форми, національного, особистого стилю автора і особливостей його рідної поетичної мови.

Отже, ми вважаємо переклад текстів музичних творів складним завданням, що відповідає філософсько-естетичній категорії. Він характеризується одним можливим варіантом перекладу - еквіритмічним перекладом. В інших випадках краще скористатися літературним перекладом без музики, а потім повною мірою насолодитись музичним твором мовою оригіналу.

Використані джерела