Сергій Борткевич (1877-1952): особливості творчої реалізації композитора-емігранта

Размещено на http://allbest.ru

Сергій Борткевич (1877-1952): особливості творчої реалізації композитора-емігранта

Якубов Темур Азимович, доктор філософії (025 «Музичне мистецтво»)

Сергій Едуардович Борткевич - композитор і піаніст, педагог і перекладач, народився на Харківщині в заможній дворянській сім'ї. Завдяки ґрунтовній освіті він чудово володів кількома іноземними мовами, серед яких німецька, англійська, французька, давньогрецька та латина. Від матері успадкував любов до музики - з дитинства навчався гри на фортепіано в таких митців, як Ілля Слатін та Альберт Бенш. Тоді й створив свої перші твори для фортепіано (не збереглися). Згодом митець шліфує свої музичні навички вже як студент консерваторії - у Санкт-Петербурзі (Карл ван Арк, Анатолій Лядов) і Лейпцизі (Альфред Райзенауер, Соломон Ядассон).

До буремних революційних подій кар'єра музиканта розвивалася напрочуд вдало. На той час молодий митець прагнув реалізації як піаніст-віртуоз. Завдяки протекції А. Райзенауера, ще студентом С. Борткевич у Мюнхені виконав Концерт для фортепіано з оркестром № 2 Ф. Ліста (диригент - Ф. Вайнґартнер), гастролював Італією. По закінченню консерваторії, уже як самостійний музикант, С. Борткевич обирав шлях емігранта - цього разу добровільного - й 1904 р. оселився в Німеччини. Він грав численні концерти як соліст (у т. ч. з оркестром), камерний ансамбліст і акомпаніатор. Географія його виступів охоплює Берлін, Лейпциг, Мюнхен, Париж, Будапешт, Ригу, Відень, Харків тощо. У той самий період митець дебютує в ролі композитора, переважно концентруючись на творах для власного інструменту, які цілком охоче публікували німецькі нотовидавці та виконували тогочасні піаністи, зокрема Любка Колесса. Набутим досвідом С. Борткевич щедро ділився з учнями - від 1906 р. як запрошений професор консерваторії Кліндворта-Шарвенки в Берліні, а 1910/1911 н.р. вже як її штатний викладач.

У класі митця було одинадцять юних піаністів, які спеціально приїхали навчатися з Риги, Смоленська, Києва, Одеси, Даугавпілса (Латвія), Гаутсдейла (США), Нюрнберга й інших міст Німеччини. Тяжкого удару творчій реалізації С. Борткевича завдала Перша світова війна, наслідком якої стала його депортація з Берліну 1914 р. Утім у Харкові митець продовжував активну діяльність. Він викладав приватним чином і, згодом, у консерваторії; всупереч відсутності контакту з німецькими видавництвами, створив нові твори, серед яких і перші в історії української музики віолончельний і скрипковий концерти. Виступи та гастрольні поїздки також тривали, хоча їхня географія обмежена південним заходом Російської імперії та Москвою. 1919 р. С. Борткевич поїхав відпочивати до Криму, звідки повернутися додому йому вже не судилося. Через наступ більшовиків у листопаді 1920 р. митець із дружиною були вимушені емігрувати до Стамбула. Цього разу ситуація склалася зовсім інша - відносно бідне музичне життя столиці Османської імперії та втрата сімейних статків змусили С. Борткевича цілковито зосередитися на заробітках: педагогічній діяльності та поодиноких виступах на кшталт музичних вечорів у салонах дипломатичних місій. Показово, що протягом майже двох років митець написав лише один опус - Три п'єси для віолончелі з фортепіано. Поступове покращення матеріального становища та відновлення контактів з німецькими видавцями стимулювали С. Борткевича знову переїхати до Європи, значно перспективнішої для творчої реалізації як композитора та виконавця.

Переїзд 1922 р. до Австрії став новим творчим поштовхом для митця - він створив низку фортепіанних, камерних та оркестрових композицій, виступав у Відні, Берліні, Гаазі, Празі, Лейпцигу, Мадриді, Варшаві, перш за все концентруючись на виконанні власних творів (тобто обирає композицію як основний напрям діяльності). Незважаючи на критичне ставлення до радіотрансляцій, які на той період дійсно не відзначалися високою якістю звучання, митець не відмовлявся й від цього ресурсу для ознайомлення широкої аудиторії зі своєю творчістю. Не полишив С. Борткевич і педагогічну діяльність - він викладав приватно та у Віденській школі Е. Горака.

Натхненний творчими успіхами композитор 1929 р. вирішив знову оселитися в Берліні. Наслідки такого рішення виявилися неоднозначними. Виступи С. Борткевича обмежувалися грою на радіо, утім, доволі активною (Берлін, Мюнхен, Лейпциг, Кенігсберг, Прага, Вроцлав, Рига, Відень). Доволі складним виявився пошук нових учнів - С. Борткевич навіть просив свого голландського друга Гюґо ван Далена надіслати йому учнів з Нідерландів. Основним доходом композитора були виплата роялті, які, утім, поступово знецінювалися інфляцією. Водночас значно звузилося коло жанрових інтересів митця - крім кількох творів для фортепіано та вокального циклу в цей період з'явилися аранжування (як власних п'єс, так і творів інших композиторів), що, однак, компенсувалося створенням наймасштабнішого опусу С. Борткевича - триактної опери «Акробати» (1932). На жаль, домогтися сценічної постановки твору композитор так і не зміг: після приходу до влади А. Гітлера змінилася дирекція німецьких театрів, з якими митець мав попередні домовленості. А отже не справдилися і надії на фінансові надходження від спектаклів. Постійна скрута, до якої 1933 р. додалися утиски нацистського режиму, змусили С. Борткевича знову повернутися до Відня. борткевич музикант композитор піаніст

Проте в Австрії фінансовий стан митця не покращився, як безуспішними залишаються і спроби знайти приватних учнів. З іншої сторони відновилася концертна діяльність митця як піаніста та диригента, а 1938 р. С. Борткевич гастролював у Мюнхені й Амстердамі. Композиторську активність зосереджував на оркестровій музиці - створив дві симфонії, сюїти, увертюра.

Водночас митець звертався до літературної діяльності - написав мемуари (1936), Чотири новели «Еротика» (1940), а також працював над перекладом німецькою мовою кореспонденції П. Чайковського та Н. фон Мекк (опубліковано в Лейпцизі, 1938.). Плідною виявилася і мандрівка на Балкани 1939 р. Протягом півроку митець виступав на радіо Белграда, Загреба, Любляни, презентуючи власні композиції як піаніст і диригент; написав «Югославську сюїту» для фортепіано, домовився про публікацію своїх творів у Сербії. Черговим тяжким ударом для С. Борткевича стала Друга світова війна . Почали затримувати, а згодом взагалі припинили виплату роялті з Німеччини. Нотовидавці не змогли опублікувати нові твори через нестачу паперу, а деякі манускрипти згоріли внаслідок бомбардувань. Композитор уже не мав ні сил, ні наснаги для створення масштабних творів, компонуючи цикли мініатюр із залученням написаних значно раніше творів. Лише кілька опусів вдалося надрукувати у Відні - решта так і залишилася рукописами. Протягом кількох років митця рятувала робота в Консерваторії міста Відня.

Згодом композитор отримав дві пенсії - від муніципалітету й Австрійської спілки композиторів. Його шанувальники 1947 р. навіть організували у Відні «Товариство Борткевича», а за рік бундеспрезидент Австрії присвоїв митцеві звання професора. «Олімпійське скерцо» для оркестру було премійовано (з 34 кандидатів) на виконання під час Олімпійських ігор у Лондоні 1948 р. До останніх днів свого життя С. Борткевич і сам продовжував виконувати власні твори, навіть такі масштабні як Фортепіанний концерт № 1 (у віці 74 роки!). До 75-річного ювілею митець із величезним успіхом продиригував концерт із власних композицій. Утім його здоров'я поступово погіршувалося і за півроку, 25 жовтня 1952 р. С. Борткевича не стало.

Огляд життєвого шляху митця дає змогу відобразити особливості його творчої діяльності як емігранта - добровільного і вимушеного. Молодий музикант із заможної сім'ї обирає одну зі світових столиць для побудови кар'єри піаніста-віртуоза. Натомість зрілий митець, що втратив усе через прихід до влади більшовиків, змушений багато часу приділяти викладацькій діяльності, перекладу (музичному та літературному). Стрижневим напрямом творчості він обрав композицію, створював оперу, симфонії тощо. Водночас виконавська діяльність (піаніст, диригент) стала розцінюватися перш за все як засіб популяризації власних творів попри постійну фінансову скруту і, часто, відсутність можливості опублікувати власні манускрипти.

Размещено на Allbest.ru