Фортепіанна музика норвезьких композиторів XX ст.: особливості фольклорного впливу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра музичного мистецтва Академії мистецтв ім. С.С. Прокоф'єва

Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Фортепіанна музика норвезьких композиторів XX ст.: особливості фольклорного впливу

Глазунова Галина,

кандидат мистецтвознавства, доцент

У музичній культурі Норвегії XX століття почесне місце посідає фортепіанна музика. У творчості сучасних норвезьких композиторів фортепіано використовується широко та різноманітно. Розширюючи межі традиційного застосування інструмента, музиканти здійснюють пошуки засобів вираження, що збагачують темброво-колористичні властивості, виявляють нові можливості фортепіанного звучання. Норвегія - країна стародавнього народного мистецтва, і саме народне мистецтво в період пробудження та піднесення національної самосвідомості стало потужним фундаментом для створення оригінального норвезького мистецтва, джерелом натхнення для багатьох композиторів ХХ століття, найважливішим засобом оновлення їхньої музики.

Самобутність і оригінальність фортепіанних творів норвезьких композиторів XX століття насамперед зумовлені глибокими і міцними зв'язками з багатовіковими глибокими національними традиціями. Проникнення в їх фортепіанні твори невід'ємних елементів норвезького народного музичного побуту, неповторної барвистості музичного фольклору, втілення інтонаційно-змістовної сфери, ладо-гармонічних, мелодійних та ритмічних особливостей значною мірою сприяли збагаченню та розширенню виразних можливостей інструмента.

Особливий інтерес викликає музика для хардангерської скрипки - одного з найбільш уживаних народних музичних інструментів, поширеного майже по всій території Норвегії. Безліч цікавих рішень і звукових знахідок, що збагатили фортепіанну музику, були зумовлені органічним перетворенням тих чи інших елементів саме цього фольклорного шару, проникненням їх у художній склад композиторських стилів.

Норвезька народна скрипка хардингфеле відрізняється від класичної тим, що має, окрім основних, чотири, а іноді й п'ять бурдонних струн. Деякі характерні особливості хардангерської музики безпосередньо зумовлені особливою конструкцію інструмента і технікою ведення смичка. Наявність резонуючих струн створює своєрідні призвуки, а їх специфічна настройка, яких відомо близько двадцяти, надає звучанню різної колористичної насиченості. Більш висока і плоска підставка, дугоподібний смичок зумовили широке застосування подвійних нот і акордів, багату орнаментику, велику кількість органних пунктів і витриманих звуків, особливо в сполученні відкритої і притиснутої струн - улюблене норвезькими скрипалями двоголосся.

Терпкі, гострі гармонії, дисонанси, що утворюються від самостійного лінеарного руху голосів, у поєднанні з мелодійними, ладогармонійними та ритмічними особливостями (імпровізаційно - варіантний принцип формоутворення, ладова і ритмічна перемінність тощо) додали неповторності звучанню хардангерської музики. Із цією фольклорною традицією пов'язані такі різноманітні жанри, як гангар, спрингар, халінг, весільні марші, які відрізняються винахідливістю, багатством образно- художнього змісту і здобули велику розповсюдженість.

Прагнення до засвоєння народно-художнього складу музики і трансформації її у форми сучасної європейської мови знаходить відгук у багатьох норвезьких композиторів. Вони мали єдину мету: на новому рівні відроджувати фольклор, досягти синтезу народних музичних інтонацій та образно-виразних структур з елементами стилів та направлень у музичному мистецтві XX століття. Однак шляхи досягнення цієї мети були різними.

Деякі композитори, такі як: С. Йордан (S. Jordan), Л. І. Єнсен (L.I. Jensen) та ін., стояли на традиційних, національно-романтичних позиціях, не відмовлялись від нових впливів, фольклорні елементи вживали дуже помірно. Фортепіанна музика у творчості цих композиторів грала не дуже значну роль, здебільше це твори малих форм, камерно-інструментальні ансамблі тощо (Л. І. Єнсен - Folklor Lomanson, Соната для віолончелі та фортепіано та ін. С. Йордан - Фортепіанні п'єси op. 3, 6, 12, 29; «Маленький концерт» для фортепіано з оркестром op. 77 та ін.).

Друга група композиторів, серед яких С. Ольсен (S. Olsen), Е. Гровен (E. Groven), Г. Твейтт (G. Tveitt), засвоюючи інструментальну сутність музики для хардингфеле, прагнули повністю підкорити свій стиль принципам народної творчості. А з нових ідей використовувати лише ті, які можуть вписатися в народну традицію, збагатити, не руйнуючи її. Фортепіанна музика цих композиторів являє значний інтерес, відрізняється винахідливістю у численних художніх рішеннях та свідчить про цікаве й плідне перетворювання фольклорних елементів у професійній творчості. (Е. Гровен - «Тосканська балада», велика кількість фортепіанних п'єс. С. Ольсен - Варіації на норвезьку народну мелодію op. 5, Дві сюїти «З Телемарку» op. 31 та ін.).

Г. Твейтт - гастролюючий піаніст, композитор, вчений -фольклорист своїми доробками зробив вагомий внесок у фортепіанну музику Норвегії. Принцип використання народних ладів був ним застосований у всіх його подальших творах (шість Фортепіанних концертів, численні сюїти, «12 двоголосних інвенцій у народних ладах», Соната «Etere» op. 129 та ін.).

Фортепіанна творчість Х. Севєрюда (H. Severud) та К. Егге (K. Egge) - найяскравіша сторінка усієї скандинавської музики XX ст. Ці та інші композитори цієї групи прямої залежності від фольклору не відчували, а спирались на опосередковане перетворення елементів народної музики. Музична мова Северюда є сплавом власних оригінальних ідей, прийомів та характерних рис народної музики, його фортепіанний стиль відрізняється ясністю та лаконізмом. (Х. Северюд - «Танці і наспіви з Сильюстьола» op. 17, 21, 22, 22-26, Фортепіанні концерти № 1, 2, Фортепіанна транскрипція музики до драми Ібсена «Пер Гюнт» op. 28 та багато ін.).

Особливість художньої індивідуальності К. Егге визначила його причетність до сучасних напрямів у європейській музиці. Написані в сучасній манері твори мають яскравий норвезький колорит. Для створення своєї композиторської техніки Егге використовував особливості побудови хардангерської музики. Його музика поліфонічна, на першому плані логіка лінеарного розвитку голосів. Він використовував дванадцятитонову техніку, не пов'язуючи себе із серійністю. (К. Егге - Соната «Сновидіння» op. 4, Фортепіанні концерти № 2 «Варіації і фуга на теми норвезьких народних пісень», «Три Фантазії для фортепіано у ритмах Гангар, Спрінгар, Халлінг op. 12а, 12в, 12с, «12 дванадцятитонових інвенцій» op. 10 та ін.).

Серед відносно молодих композиторів - К. Нюстедт (K. Nystedt), Е. Ховланд (E. Hovland), Ф. Стромхолм (F. Stromholm) та ін., творчість яких позначена сміливими пошуками нового, інтересом до експерименту, засвоєнням серійної техніки та інших напрямів у музиці XX століття, - також помітне прагнення знайти шляхи збагачення своєї музичної мови через фольклор. (К. Нюстедт - Три фортепіанні п'єси op. 16, Варіації op. 21, Сонатина op. 35 та інші. Е. Ховланд - Варіації для двох фортепіано op. 47, Скерцо та Рондино op. 29 та інші. Ф. Стромхолм - Танець тролів op. 2, Соната op. 5, 12 дванадцятитонових інвенцій op. 10, Концерт для фортепіано з оркестром op. 12 та ін.).

Перетворюючи різні стильові риси музики для хардингфеле у своїх фортепіанних творах, сучасні норвезькі композитори суттєво розширили коло фортепіанних засобів художньої виразності і, виявляючи глибоко особистий підхід до фольклору та застосовуючи прийоми синтезу, взаємопроникнення корінних національних основ і найновіших прийомів, які набули інтернаціонального поширення в музичній культурі XX століття, створюють самобутню оригінальну музику.

Література

фортепіанна музика норвезький фольклорний

1. Grinde N. A History of Norwegian Music / Trans.William H. Halverson and Leland B. Sateren. Lincoln: University of Nebraska Press, 1991. Print.

2. Gurvin O. Hardingfeleslattak [Hardanger fiddle music] horsk folkenmusikk, III v Oslo,1958-67.

3. Gyrinde N. Contemporary Norwegian Music 1970-1980. Oslo, 1988. 117 p.

4. Ph.D. / A Catalogue, Published by Contemporary Norwegian Piano Music, 3 anlargen and revised edition. Copyright. 1976. 54 p.

Размещено на Allbest.ru