Скрипкова музика у "Шевченківських концертах" міст Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ століття

Размещено на http://allbest.ru

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Скрипкова музика у «Шевченківських концертах» міст Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ століття

Волощук Ю.І.

Вступ

Постать та творчість Тараса Шевченка набули популярності серед українців Галичини ще за його життя. Національні ідеї Кобзаря мали потужний вплив на культурне та громадсько-політичне життя в краї. Твори Тараса Шевченка друкували галицькі часописи “Слово”, “Вечерниці”, “Мета”, “Русалка”, “Світ”, “Правда”, “Зоря”, “Діло”, “Неділя”.

Наприкінці ХІХ століття і особливо у міжвоєнний період (20-30-ті роки ХХ ст.) завдяки діяльності товариства “Просвіта” культ Шевченка у Г аличині став масовим серед українців. Шевченківські концерти з читанням поезій та виконанням пісень на його вірші у день народження поета та в роковини смерті в умовах бездержавності стали для української громади національним святом. До пам'ятних днів готували святкові програми, до яких залучали молодь, членів громадських організацій, спортивних товариств та хорів.

Якщо наприкінці ХІХ століття у таких концертах брали участь виключно хорові колективи, вокальні ансамблі та співаки, то з початком наступного століття до програм все частіше включають інструментальні твори. Такі зміни репертуару були пов'язані насамперед із професіоналізацією музичного життя, розвитком мистецької освіти через відкриття розгалуженої мережі навчальних закладів різних рівнів. Залучення до програм «шевченківських концертів» скрипалів та ансамблів за участю скрипки було зумовлено її значною популярністю в регіоні. Адже ще з XV-XVI століть скрипка була провідним інструментом «троїстих музик», а також - досить поширеним серед народних музикантів.

Виклад основного матеріалу

Виконавська діяльність галицьких скрипалів і концертне життя Галичини 1848-1939 рр. формувалися і розвивалися впродовж трьох часових меж, які умовно можна визначити: друга половина ХІХ - початок ХХ ст. - формування концертного життя і скрипкового виконавства; 1910-1920-ті роки - період становлення національної скрипкової школи; 1930-ті роки - активний розвиток концертного життя і національного виконавського стилю.

На другу половину ХІХ - поч. ХХ ст. (до 1910 р.) припадає початок складного і тривалого процесу формування концертного життя і національного скрипкового виконавства в Галичині. Однією з найважливіших особливостей західноукраїнської музичної культури зазначеного періоду було те, що вона розвивалась переважно у формах аматорського мистецтва.

Організацією концертного життя в краї на професійному рівні займались переважно австрійські та польські товариства й організації (Галицьке музичне товариство, музично-драматичне товариство імені С. Монюшка, Львівська філармонія та інші).

Проте, спрямовуючи свою діяльність на розвиток німецької та польської культури, вони майже зовсім не цікавились станом українського музичного мистецтва. Тому й духовні запити українського населення, його музичні потреби могли бути задоволені лише шляхом самодіяльного музикування. Аматорство давало основні кадри виконавців і майже зовсім перейняло функції професійних організацій.

Вагоме місце в організації аматорського концертування в Галичині у другій половині ХІХ - початку ХХ століття займали українські музично-хорові та просвітні товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, “Руська бесіда”, “Боян”, які брали участь у проведенні літературно-музичних вечорів, ювілейних та розважальних концертів, активно пропагували національну музику.

У концертах, організованих цими творчими організаціями, переважала хорова та вокальна музика. Інструментальні твори в концертних програмах звучали дуже рідко. Цей факт був пов'язаний з відсутністю на той час у Галичині українських музичних навчальних закладів та зі складністю опанування мистецтвом гри на інструментах.

Струнно-смичкове виконавство другої половини ХІХ ст. було тісно пов'язане з традиціями народного та домашнього побутового музикування. Про факт зацікавлення скрипковою грою в домашньому побуті згадує А. Вахнянин. Він, зокрема, зазначає: “Сім'я Леонтовичів відзначалась грою на скрипці ... Це були примітивні виконавці, але все ж таки були. Тодішня гімназійна молодь ...” [1, с. 27-28]. Аматори-скрипалі часто були учасниками співочих зібрань, вечорниць, супроводжуючи спів чи танці.

Завдяки своєму неповторному чарівному звуку і широким технічним та художньо-виражальним можливостям скрипка посідає одне з перших місць серед музичних інструментів у народному виконавстві. Потрапивши в Галичину ще у XV ст., вона звучить на весіллях і масових святкуваннях, використовується як сольний та акомпануючий інструмент.

Значне місце у творчості народних скрипалів посідає похідна і танцювальна музика. У їх виконанні звучать марші, гопаки, козачки, коломийки, польки, вальси та інші танці. У репертуар народних музикантів входять також п'єси для слухання, характерною ознакою яких була музична колористичність, багата образність та яскрава зображальність (відтворення звуків сопілки, співу птахів, півня, окремих слів людської мови).

Позитивний вплив на виконавську діяльність народних скрипалів мали кріпацькі симфонічні оркестри, які були в маєтках багатих поміщиків. Після скасування панщини значна частина кріпосних музикантів пішла в місто, поповнюючи там оркестри, а частина залишилась по селах і прищеплювала народним скрипалям ту виконавську школу, яку вони набули в поміщицьких оркестрах. У цій школі ширше застосовувались різноманітні позиції, штрихи (деташе, легато, стакато) [2, с. 18].

Традиції народного виконавства відіграли важливу роль у формуванні національних рис галицької скрипкової школи.

Поряд із творенням основ скрипкового виконавства починає розвиватися концертно-просвітницька діяльність. У досліджуваний період у Галичині викристалізувались два основні види музичних імпрез: ювілейні свята, влаштовані для вшанування громадських діячів або установ, відзначення важливих історичних подій, і концерти розважального характеру. шевченко скрипковий музика культура

Починаючи з 1868 р. стали традиційними вечори, присвячені пам'яті Т. Шевченка, які проводились в усіх містах і селах краю. Так, концерт, присвячений 24-й річниці з дня смерті Т. Шевченка відбувся в залі Народного дому у Львові у 1885 р. Організаторами виступили товариства “Просвіта”, “Руська бесіда” та “Академічне братство”. Цей вечір був цікавий тим, що до традиційних хорових номерів програми додалися виступи інструменталістів. Зокрема, камерний ансамбль у складі Качковського, Швабеля і Вольмана виконав тріо Є. Качковського [3]. “Шевченківський ювілей” в Бережанах (1887) відзначився виконанням скрипкових творів, що було досить рідкісним явищем у концертному житті краю [4]. Святкування роковин Кобзаря у 1889 р. запам'яталось виступами піаністки Ольги Гладилович, професора консерваторії Галицького музичного товариства скрипаля М. Вольфсталя та чоловічого хору “Лютня” [5].

Репертуар скрипалів-виконавців, що концертували разом із хоровими колективами, здебільшого складався з легких розважальних п'єс маловідомих західноєвропейських композиторів та невеликих творів української тематики. Зокрема “Пурпурі з народних пісень” Біликовського прозвучало на “шевченківському концерті” в Станіславі, організованому 1895 року [6].

Цікавим є той факт, що у програмах «шевченківських концертів», поряд з творами національної тематики, зрідка виконувались і твори великої форми. Так, на концерті, влаштованому українськими та польськими товариствами до 26-ї річниці від дня смерті Т. Шевченка у Станіславі, у виконанні викладача консерваторії імені С. Монюшка М. Друкера прозвучав скрипковий концерт Ф. Мендельсона (Andante i Finale) [7].

Відсутність у програмах концертів другої половини ХІХ ст. скрипкових творів українських композиторів пояснюється їх незначною кількістю і часто низьким художнім рівнем.

Крім вже згаданих скрипалів, на сценах Галичини виступали І. Левицький, Є. Перфецький, С. Паньків, І. Гринчук, Й. Слоневська та інші. Але в більшості випадків українські музиканти Галичини демонстрували аматорський рівень виконання, для якого характерні слабка технічна підготовка, одноманітність тембрового забарвлення, недосконале відчуття форми.

Відкриття в кінці ХІХ - початку ХХ ст. у Галичині значної кількості музичних шкіл та Вищого музичного інституту у Львові сприяло процесу становлення національної виконавської скрипкової школи та активізації концертного життя в 1910-1920-х роках. Розвиток камерно-концертного музикування стимулювали також організаційні заходи Музичного товариства імені М. Лисенка, яке неодноразово влаштовувало концерти солістів та інструментальних ансамблів.

Цей період характеризується розширенням та урізноманітненням концертного життя краю. Типовими стають:

- ювілейні вечори;

- концерти творчих організацій (товариства “Боян”, Музичного товариства ім. М. Лисенка тощо);

- тематичні концерти;

- вечори класичної музики;

- сольні виступи виконавців.

Як і в попередній період, українці Галичини найширше вшановували пам'ять Тараса Шевченка. До ювілейного концерту відзначення 50-х роковин смерті поета українська громадськість почала готуватись заздалегідь. З метою попереднього ознайомлення слухачів із програмою, яку виконували на концерті, диригент “Львівського Бояна” М. Волошин започаткував публікацію низки статей про окремі музичні номери. Це значно підвищило інтерес до концерту широких кіл населення. Солістами концерту виступили В. Барвінський (фортепіано), Є. Перфецький (скрипка) та П. Гарасевич (солоспів) [8]. “Шевченківське свято” влаштовувала також молодь державної учительської семінарії у Львові (1926), де поряд з хоровими композиціями, прозвучали скрипкові твори [9].

Порівняно з попереднім періодом у виконавській практиці дещо зростає питома вага творів українських композиторів. У репертуарі місцевих музикантів з'являються скрипкові п'єси В. Барвінського, І. Левицького, М. Лисенка, С. Людкевича, що було пов'язано з прагненням підняти на вищий професійний рівень українську музичну культуру, створити національну скрипкову школу. Цьому процесу сприяла активізація діяльності галицьких митців, спрямована на розширення концертного скрипкового репертуару. Але загальна кількість творів вітчизняних композиторів у концертних програмах скрипалів була ще явно недостатньою, що є свідченням, з одного боку, відсутності відомостей про національну скрипкову літературу, а з іншого, - побоювання, що виконання таких творів не приверне увагу широкої публіки.

Серед скрипалів-виконавців, які найчастіше з'являлися на концертній естраді Галичини в 1910-1920-ті рр., були Є. Перфецький, І. Левицький, Й. Москвичів, Р. Придаткевич.

Концертно-музичне життя Галичини 1910-1920-х років позначилося новою рисою, яка стала невід'ємною частиною музичної культури краю - розвитком камерно-інструментальної музики, що відповідало запитам українських слухачів і виконавців.

Концертні програми того часу, поряд із вже традиційними жанрами хорової та інструментальної музики, збагатилися новими формами ансамблевого виконавства. Наприклад, на концерті, присвяченому 51-й річниці смерті Тараса Шевченка, який відбувся 7-го березня 1912 року в залі Львівської філармонії, виступило тріо викладачів Вищого музичного інституту імені М. Лисенка (О. Ясеницька - фортепіано, Ф. Кребс - скрипка, А. Вольфсталь - віолончель) [10].

Значну увагу до виступів інструменталістів на «шевченківських концертах» приділяє відомий музичний критик В. Садовський. Проте, слід зазначити, що рецензента приваблюють насамперед виступи піаністів, значно менше - скрипалів. І лише один раз - у рецензії на Шевченківський концерт 1924 року - в поле його зору потрапляє виконання камерного ансамблю - струнного квартету: «Дуже милим вкладом у концертову програму був смичковий квартет членів Музичного товариства ім. Лисенка під проводом пані О. Шлапаківної -Зборовської. Квартет Гайдена з його дуже миленьким менуетом відограв квартет дуже старанно; одна частина Чайковського з його ІІ квартету викликала на салі повне вражіння. Коби до широкої, співної, а при тім певної гри прімістки [першої скрипки] на її звучнім інструменті дібрати такий звучний дострій і других інструментів, то при слідній музикальности і справдішнім замилуванні до ніжного камерального музикування грачів, можна би мати свій українській камеральний квартет на зразок таких-же чужосторонніх квартетів» [11, с. 5-6].

Найактивніше розвивається концертне життя та українське скрипкове виконавство Галичини у 30-х роках ХХ століття. Визначну роль у процесі професіоналізації музичного життя краю даного періоду відіграло Музичне товариство імені М. Лисенка. Довкола нього об'єднувалися музиканти, яким доводилося працювати в складних умовах, відстоювати кожен крок на шляху розвитку українського мистецтва.

Активному розквіту скрипкового виконавства слугувала діяльність Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові та його численних філій, спрямована на виховання національних професійних музичних кадрів.

Поширенню національного концертного життя значною мірою сприяв також створений у 1934 р. Союз українських професійних музик. Крім заходів, спрямованих на підтримку матеріального становища музикантів, статут передбачав догляд і контроль за професіональним рівнем усіх мистецьких заходів на території Східної Галичини, за налагодженням та підтримкою зв'язків зі спорідненими мистецькими організаціями в країні й за кордоном, за роботою музичної преси, видавництв музичної літератури. Передбачалися відкриття музичних шкіл, організація концертів.

У концертному житті Галичини 1930-х років продовжують розвиватися форми концертів, започатковані в попередній період. Але значно частіше, ніж у 1910-1920-ті рр., проводяться концерти камерної та класичної музики, сольні вечори, що є свідченням зростання музичного професіоналізму концертуючих артистів.

Досить поширеними залишаються святкування, приурочені видатним діячам та історичним подіям українського минулого. Концерти на честь Т. Шевченка були найбільш визначною подією в національно-культурному житті українців. Вони піднімали патріотичний дух народу. Шевченкове поетичне слово й пісня об'єднували людей, ставали поштовхом до боротьби за національну ідею. Шевченківські урочистості були своєрідними показовими звітами- концертами, які свідчили про зростання професійної майстерності хорових колективів, а також про розвиток творчих здібностей виконавської молоді.

У березні 1933 року під орудою товариства “Просвіта” відбувся “Шевченківський концерт” у Сяноці, де поряд із хоровими творами та солоспівами звучала й скрипкова музика. На вечорі виступив юний скрипаль Богдан Чайківський, який у супроводі піаністки Кіндієвої відіграв з бравурою “Угорські танці” Й. Брамса та з молодечою сентиментальністю “Казку” І. Левицького [12].

Цікавою та різноманітною музичною програмою відзначався концерт, присвячений 120-й річниці з дня народження Кобзаря, влаштований молоддю Львівської академічної гімназії у 1934 р. У другій частині вечора прозвучали такі скрипкові твори, як “Слов'янський танок” А. Дворжака і “Вічний рух” О. Новачека. Інтерпретатором виступив учень професора Є. Перфецького Іван Ковалів [13].

Концерт ушанування пам'яті Т. Шевченка відбувся 13-го березня 1938 р. Критика відзначила гру молодої скрипальки Шури Анни, яка виконала “Канцонетту” П. Чайковського і “Угорський танець” № 5 Й. Брамса [14].

Вагоме місце в концертних програмах скрипалів 30-х років займали твори українських авторів: В. Барвінського, В. Безкоровайного, М. Гайворонського, Б. Кудрика, І. Левицького, С. Людкевича, Й. Москвичіва, Р. Придат- кевича, К. Стеценка. На підтвердження цієї думки можна навести програму сольного виступу Олександри Деркач у березні 1939 р., приуроченого роковинам від дня народження Кобзаря. До програми, поряд з творами західноєвропейських композиторів, входили “Тихий спомин” С. Людкевича, “Сонатина” М. Гайворонського, “Сумна пісня” В. Барвінського, “Фантастичний етюд” Й. Москвичіва [15].

Особливо популярними були інструментальні твори М. Лисенка, які звучали майже в кожному концерті українських виконавців-скрипалів: “Сюїта” на українські народні теми, “Сарабанда й гавот”, “Друга рапсодія”.

Упродовж 30-х років на сценах Галичини продовжували виступати скрипалі Є. Перфецький та Й. Москвичів, які почали свою концертну діяльність ще на початку ХХ століття. Поряд з ними з'являється цілий ряд молодих виконавців: Олександра Деркач, Іван Ковалів, Юрій Крих, Євген Цегельський, Володимир Цісик, Стефанія Левицька. Досягнувши вершин професіоналізму, вони стали фундаторами української виконавської скрипкової школи в Галичині.

Значний внесок у розвиток українського камерно-ансамблевого музикування Галичини зробив скрипаль Євген Козулькевич. Майбутній музикант народився 13 жовтня 1904 р. у м. Снятин (тепер Івано-Франківської області). Закінчивши гімназію в Коломиї, хлопець вступив у Вищий музичний інститут, де вивчав скрипкову гру в професора Й. Москвичіва (1926-1928 рр.).

У 1928-1930 рр. вчився також на “концертних курсах” (Львів), після закінчення яких пішов працювати у Вищий музичний інститут педагогом класу скрипки. Паралельно навчав скрипкової гри у філіалі цього ж інституту в Перемишлі.

У 30-ті рр. великою популярністю серед музичної громадськості користувалося тріо у складі Є. Козулькевича (скрипка), І. Негребецької (фортепіано), О. Красіцького (віолончель). У виконанні цього колективу неодноразово звучали твори Генделя, Бетховена, Чайковського, Барвінського.

Оцінюючий один з виступів ансамблю, музична критика писала: “15 III відбувся концерт в честь Т. Шевченка в залі Народного Дому в Перемишлі ... Фортепіанне тріо а-моль П. Чайковського бездоганно виконане професорами Музичного інституту в Перемишлі п. Негребецькою, п. Красіцьким і п. Козулькевичем. Може, спочатку віолончель вступила трохи задискретно, та зате цілість зробила найкраще враження, перш за все завдяки мистецькій грі п. Негребецької та п. Козулькевича, який має прекрасний тон в ніжних партіях...” [16].

Висновки

Таким чином, концертне скрипкове виконавство в Галичині, яке ще в другій половині XIX ст. перебувало в зародковому стані, протягом 10-20-х рр. ХХ ст. поступово зростало, досягнувши в 30-х роках досить значного розмаху. Удосконалення форм концертного життя та розширення кола концертуючих місцевих і приїжджих скрипалів-професіоналів стало основою для подальшого розвитку вітчизняного скрипкового мистецтва.

Активна участь скрипалів в одній з найпоширеніших форм концертного життя регіону - «шевченківських концертах», сприяла популяризації скрипки та скрипкової музики українських композиторів серед широких верств населення, що відповідно слугувало значному пожвавленню музикотворчого процесу в краї, сприяло інтеграції галицького скрипкового мистецтва у світову музичну культуру.

Список використаних джерел

1. Вахнянин А. Спомини з життя. Львів, 1908. C. 27-28.

2. Гуменюк А.І. Інструментальна музика в художньому житті українського народу. Інструментальна музика. К.: Наукова думка. С. 9-34.

3. Діло. Львів, 1885. Ч. 21-22.

4. Діло. Львів, 1887. Ч. 20.

5. Діло. Львів, 1889. Ч. 61.

6. Діло. Львів, 1895. Ч. 60.

7. Діло. Львів, 1887. Ч. 21.

8. Діло. Львів, 1911. Ч. 55.

9. Діло. Львів, 1926. Ч. 57.

10. Діло. Львів, 1912. Ч. 49.

11. Горак Я.Р. Виступи українських виконавців-інструменталістів у музично-критичній оцінці Володимира Садовського. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. № 1. С. 3-10.

12. Діло. Львів, 1933. Ч. 82.

13. Діло. Львів, 1934. Ч. 121.

14. Оголошення концертів (1923-1939 рр.). ЦДІАЛ України, ф. 327, оп. 1, спр. 2, арк. 92.

15. Барвінський В. Леся Деркач: Вечір скрипкових творів. Жінка. Львів, 1939. Ч. 13-14.

16. Михальчишин Я. З музикою крізь життя. Львів: Каменяр, 1992. 232 с.

Размещено на Allbest.ru