Вокальні жанри і стилі: види, специфічні риси, порівняльний аналіз, приклади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

звукорежисури Інституту сучасного мистецтва

Вокальні жанри і стилі: види, специфічні риси, порівняльний аналіз, приклади

Садовенко Світлана Миколаївна, доктор культурології, доцент, с.н.с, професор кафедри режисури та акторської майстерності та кафедри академічного і естрадного вокалу та, заслужений діяч мистецтв України

Жанр (від фр. Genre - «манера, різновид») у мистецтвознавстві - рід твору, що характеризується сукупністю змістових і формалістичних особливостей. У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація має свої особливості, залежні від специфіки виду мистецтва. До прикладу, побутовий жанр вбирає специфічний жанровий ряд - портрет, пейзаж, натюрморт, - що властивий живопису і неможливий у музиці, літературі, кіномистецтві. Специфічними музичними жанрами так само є пісня, романс, кантата, ораторія».

Музичний жанр - багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо). Поняття музичного жанру відображає основну проблему музикознавства і музичної естетики - взаємозв'язок між позамузичними факторами творчості з її суто музичними характеристиками. Музичний жанр є одним із найважливіших засобів художнього ототожнення.

Поняття музичного жанру побутує в різних аспектах:

широкому - оперний жанр, симфонічний жанр, камерний жанр та ін.;

вузькому - велика опера, лірична опера, комічна опера, музична драма та ін.; також симфонія, симфонічна поема або камерна симфонія, сюїта; увертюра; соната, квартет; арія, аріозо, романс, каватина, пісня.

Музичний жанр може мати такі функції:

комунікативні, пов'язані з організацією художнього спілкування;

семантичні, що визначають зміст художнього твору;

тектонічні (структуротворчі), що визначають побудову твору.

Окремі дослідники (зокрема, В. Цукерман) розрізняють первинні жанри - що безпосередньо пов'язані з умовами їх побутування, та вторинні жанри - що сформувалися в умовах концертного виконавства.

Дослідники вважають, що з плином історії музичного мистецтва можна розрізнити три основні форми його побутування - синкретичну, естетичну та віртуальну.

Синкретичну форму музикування визначає синхронізм творення, втілення та сприйняття музики. Це - найстаріша форма побутування музики. Музичний жанр виступає передусім як канон, що забезпечує відтворення відповідної певній традиції ситуації. Основною функцією жанру стає комунікативна функція.

Естетична форма з'явилася з розвитком нотного запису. Музичний жанр стає естетичним феноменом. Музичні твори подаються слухачеві. Цій формі характерне злиття строгої організації з чуттєво повноцінною звуковою та інтонаційною формою. Основною функцією жанру стають семантичні функції.

Віртуальна форма (так звана, шизофонія) виникла з появою та розвитком індустрії звукозапису, що призвело до розриву між виконанням та сприйняттям музики. Від попередніх форм побутування музики шизофонічну форму відрізняє те, що музика може прослуховуватись слухачем практично в будь-якій ситуації. На зміну публіці приходять відокремлені слухачі. Основною функцією жанру стають структуротворчі функції, що часто призводить до плутанини понять жанру і стилю, особливо відносно популярної музики. В багатьох випадках більш вдалим музикознавці вважають термін «музичний напрямок».

Основні музичні вокальні жанри:

Пісня - основний та найстародавніший жанр. Існує професійна та народна пісня. Це один з найулюбленіших публікою музичних жанрів, наймасовіший та найдемократичніший.

Хор - вокальний твір, що виконується гуртом співаків. Суто вокальний хор (без музичного супроводу) називається «хор а капелла».

Гімн (від грецького слова «славити», «хвалити») - це величавий урочистий спів на чиюсь честь. Давньогрецькі гімни - урочисті пісні на честь богів переможців Олімпіади, воїнів-героїв; в сучасному житті створюються гімни окремих країн, організацій, корпорацій та ін.

Романс - невеликий вокальний твір для одного голосу з супроводом, який відрізняється від пісні складнішою формою та більшою роллю супроводу. Первісно романс означав пісню народного типу, що виконувалась іспанською мовою. У ХІХ ст. романс став одним із провідних та улюблених жанрів музичного вокального мистецтва.

Арія - розвинута закінчена вокальна п'єса для голосу-соло з оркестровим супроводом; як правило, це частина оперної дії, що передає внутрішні переживання та стан героя. В первісному значенні термін «арія» означав пісню, але з часом арія набула більш розвиненої та складної форми.

Опера - музично-драматичний твір, в якому актори не промовляють, а співають весь текст - поєднують сценічне мистецтво з вокальним. Опера має синтетичний характер: в ній поєднуються поезія, драматична дія, вокальна та інструментальна музика, жест, міміка. Головну роль в опері відіграє музика.

Ораторія і кантата - музично-драматичні твори концертного типу. Виникли на зламі XVI-XVII століть. Ораторія - великий музично- драматичний твір для хору, співаків-солістів та симфонічного оркестру.

На відміну від опери, ораторія призначена не для театру, а для концертного виконання (без костюмів, декорацій, елементів танцю). Ораторія базується на драматичному сюжеті. Кантата - п'єса для одного голосу або хору з оркестром. Кантата має суто ліричний характер.

* Реквієм (з латин. «спокій») - це вокальний або вокально- інструментальний твір, присвячений пам'яті померлого. Спочатку це був жанр церковної музики. У XVIII-XIX ст. реквієм стає концертом і набуває характеру цілком світського жанру.

Стиль у загальному значенні - це сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь.

У вужчому значенні - сукупність характерних рис літератури або мистецтва тієї чи іншої епохи або науки, а також сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного народу, країни (голландський, російський, український стиль; східний, західний стиль).

Музичний стиль - сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку.

Поняття музичного стилю визначає значні етапи розвитку музичного мистецтва (наприклад, класицизм, романтизм, бароко, рококо, сентименталізм та ін., а також східний, іспанський, слов'янський, африканський тощо). Музичний стиль відображає характерні ознаки певного шару музичного мистецтва, його національної або етнічної своєрідності. Крім того, поняттям музичного стилю визначають індивідуальну творчу манеру композитора (В. Моцарта, Л. ван Бетховена, С. Прокоф'єва, Б. Лятошинського та ін.) або виконавця (К. Аббадо, Е. Гілельса, Б. Гмирі, Е. Карузо, С. Ріхтера, А. Тосканіні та ін.).

Поняття музичного стилю має естетичний та історичний аспекти.

В естетичному аспекті воно має оцінювальне значення, концентруючи увагу на єдності, органічному взаємозв'язку виражальних засобів, співвідношенні традиційного і новаторського в індивідуальному стилі, а також на ознаках часу та інтелектуально-емоційних цінностях, втілених у нормах музичної мови.

В історичному аспекті музичний стиль означає типологічні особливості музичної мови в загальному контексті або окремі напрямки розвитку музичного мистецтва.

Важливими аспектами поняття стиль є:

походження - стиль може походити від виразного автора, або певної нації, епохи тощо;

музична вираженість- пізнаваність стилю завдяки властивостям музичної мови (гармонія, мелодика, ритміка в сукупності тощо).

В залежності від походження музичного стилю розрізняють:

Авторський стиль - стиль конкретного композитора чи виконавця. В кожному конкретному випадку авторський стиль може бути незмінним або змінюватись разом з еволюцією митця. В такому випадку говорять про «ранній», «зрілий» чи «пізній» стилі.

Національний стиль може виражатися у використанні усталених елементів національного музичного фольклору і бути легко пізнаваним, або відбивати певні соціокультурні, а також соціопсихологічні особливості тієї чи іншої національної культури.

Історичний стиль характеризується втіленням теоретичних уявлень про мистецтво, філософію, світовідчуття, естетику певного часу. Генетична єдність історичного стилю є найбільш проблематичною, тому музикознавці намагаються оминати термін «історичний стиль», використовуючи натомість поняття «епоха».

У національних та історичних стилях індивідуальне начало стає типізованим. В той же час типове індивідуалізується в кожному конкретному авторському стилі. музичний мистецтво естетичний стиль

Музичний стиль має свої функції, серед яких: історико-культурна орієнтація слухачів; фіксація і висловлення певного змісту; об'єднання та розмежування музичних творів згідно певних категорій.

Для визначення належності музичного твору до того чи іншого стилю, або вивчення особливостей стилю, використовуються певні методи, а саме:

порівняльна стильова характеристика - порівнюють конкретні стилі різних авторів або епох;

метод слухової експертизи - експериментальний метод;

статистичні методи - підраховується наявність різних елементів музичної тканини - гармонічних, мелодичних, ритмічних та інших особливостей в музичних творах окремого стилю.

Якщо в академічній музиці класифікація музичної творчості за жанрами та стилями детально розроблена музикознавцями, то в сучасній популярній музиці поняття жанру і стилю нерідко вживаються як тотожні, що дає підстави говорити про переплетення термінів.

Можна спостерігати переплетення термінів «жанри» і «стилі». Зокрема, класифікування фольк-року, кантрі, панк-року як музичних жанрів в одних джерелах та музичних стилів в інших.

Наприклад, в англомовних джерелах спостерігаємо, що ресурс «Music styles» використовує термін styles, у той час, як англійська Вікіпедія та деякі інші джерела використовують термін genre, а також похідний від нього subgenre. При цьому, термін «music genre» розглядається як «категорія, що об'єднує музичні твори за стилем або основою музичною мовою». В той же час, частина музикантів (зокрема, Джордж Зорн) вважають, що категоризація сучасної музики базується більшою мірою на комерційних та маркетингових мотивах, ніж на музичних.

Таким чином, створити чітку класифікацію жанрів сучасної музики стає все важче через поєднання різних елементів виконання та структурування в одному творі.

Размещено на Allbest.ru