Композиторська та наукова діяльність Ігоря Гайденка в контексті загального розвитку Харківської композиторської школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

КОМПОЗИТОРСЬКА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ІГОРЯ ГАЙДЕНКА В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОЇ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ШКОЛИ

Кравченко О.О.

Вступ

Ігор Гайденко є представником Харківської композиторської школи другої половини ХХ століття. Не дивлячись на яскраву самобутність та стильову неповторність, в його творчості знайшли втілення кращі традиції цього творчого осередку. Тому вивчення його творчої спадщини доцільно розглядати в контексті загальних процесів розвитку української академічної музики другої половини ХХ століття, а саме Харківського відділення.

Харківська композиторська школа була заснована у 1917 році і більше ніж за сто років свого існування лишила вагомий слід як в історії вітчизняної музики, так і світової музичної культури. Її розвиток тісно пов'язаний з діяльністю Харківської консерваторії (нині Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського) та Харківського відділення спілки композиторів України. Не дивлячись на різні творчі уподобання, прихильність до тих чи інших стилів, напрямків, течій, композитори мали спільні витоки. Важливим фактором формування композиторської школи є спадкоємність поколінь, зв'язок минулого та сьогодення. Засновником харківської композиторської школи став талановитий викладач, композитор С. С. Богатирьов. Він виховав цілу плеяду послідовників, які творчу роботу поєднували з педагогічною діяльністю і передавали знання наступним поколінням. Саме в 20-ті - 30-ті роки ХХ століття були створені всі умови для подальшого формування та розвитку композиторської школи.

За період свого існування харківська композиторська школа пройшла досить складний шлях, сповнений так званих «злетів» і «падінь». На це були об'єктивні причини, пов'язані з політичною, економічною та соціокультурною ситуацією в країні. Але в усі часи її відзначав високий професіоналізм, глибока змістовність, жанрове розмаїття, творча мобільність і при цьому, тісний зв'язок з традиціями.

Щодо питання спадкоємності поколінь, яскравим прикладом є творча династія харківських композиторів Анатолія та Ігоря Гайденко. Вона виявляється не лише у виборі професії. Спільні художні цінності, естетичні критерії, світовідчуття поєднують композиторів різних поколінь. Глибоко засвоївши кращі традиції національної та світової класики, Ігор Гайденко пропонує власне бачення світу, сповнене сміливих творчих експериментів, нетрадиційних рішень.

Не дивлячись на те, що твори композиторів харківської школи звучать не лише в Україні, а і далеко з її межами, в музикознавчій літературі вони не знайшли широкого висвітлення. Особливо це стосується творчості композиторів, які розпочали творчий шлях в 80-ті -- 90-ті роки ХХ століття і пізніше. Окремі твори, як правило, розглядаються лише в контексті загальних тенденцій розвитку харківської композиторської школи другої половини ХХ -- початку ХХІ століття, а питання біографічного характеру, авторського стилю висвітлюються епізодично.

Твори Ігоря Гайденка приваблюють новизною, розмаїттям і неординарністю творчих задумів. Це людина з широким колом інтересів, родів діяльності. Саме цим пояснюється відкритість композитора до будь-яких жанрових систем, прагнення спробувати себе в різних стилях - від джазу до неофольклоризму, від строгих барочних форм мислення до роботи в серійній техніці. Всі ці творчі експерименти мали своє підґрунття.

Формування композитора як творчої особистості відбувалося у 80-90 роки ХХ століття. Це був досить складний для української академічної музики період - напруженій соціально-політичній ситуації в країні протистояв активний творчий пошук молодих композиторів, які були творчо мобільні і відкриті до вивчення і опанування всього нового. Але не завжди вони мали можливість в повній мірі реалізувати свій творчий потенціал, втілити в життя задуми, почути твори в живому виконання. Більшість нотних видань лишалися в приватних нотних архівах. Крім того, відбулися зміні художньої парадигми. Часто актуальним ставало мистецтво, що провокувало короткотермінові емоції, створювало ілюзію затребуваності, а значить, і відчуття художньої цінності та значущості твору. Таким чином, цінність формувалася крізь затребуваність та, врешті-решт, утилітарність. Ігор Гайденко глибоко переконаний, що композитор має відчувати себе затребуваним. Але затребуваність ні в якій мірі не повинна принижувати художньої цінності твору. композитор стиль гайденко харківський

Будучи яскравою творчою особистістю, композитор не пориває зв'язку з традиціями, як української, так і світової культури. Високий професіоналізм, вільне володіння всім технічним арсеналом, глибока змістовність, широка палітра жанрів, які найчастіше відходять від традиційної класифікації, притаманні його творчості.

Багатогранна в емоційному та стильовому відношенні творча особистість Ігоря Гайденка, його авторський стиль віддзеркалюють стильову множинність сучасної епохи.

Виклад основного матеріалу

Ігор Гайденко є представником середнього покоління харківської композиторської школи. Він розпочав свій творчий шлях на зламі 80-х - 90-х років ХХ століття. Постать композитора, його творчі доробки неодноразово привертали увагу музикознавців, але лише епізодично висвітлювалися питання біографічного характеру, авторського стилю. Окремі опуси композитора розглядалися крізь призму загальних тенденцій розвитку харківської композиторської школи другої половини ХХ -- початку ХХІ століття [2].

Харківська композиторська школа сформувалася на початку ХХ століття. Більше ніж за сторічний період існування вона предстала, з одного боку, як яскраве самостійне художнє явище, а з іншого боку, стала невід'ємною часткою загального культурно-мистецького процесу розвитку України. Як відзначає доктор мистецтвознавства І. С. Драч: «Сьогодні українську музику репрезентують принаймні чотири композиторські школи: київська, львівська, одеська та харківська. Кожну з них вважають «своєю» музиканти різних естетичних поглядів, творчих напрямів, стильових орієнтацій. Здається, що крім зовнішньо-технічного оснащення (яке, до речі, змінюється з часом) їх виконавців майже нічого не поєднує. Проте спільність все ж таки існує. І виявляється вона у тому «базовому прошарку», що виникає у свідомості особистості внаслідок її адаптації до загальних норм, які складаються із сукупності попередніх індивідуальних пошуків... » [1].

У витоків харківської композиторської школи стояв С. С. Богатирьов - талановитий викладач, композитор, який підготував цілу плеяду митців світового рівня: В. Т. Борисова, Д. Л. Клебанова, Ю. С. Мейтуса, В. М. Нахабіна, А. Я. Штогаренка, Б. Л. Яровинського. Слід відзначити високий професіоналізм, слідування кращим традиціям світової класики і одночасно, прагнення осучаснити музичну мову новітніми техніками композиції. С. С. Богатирьов був одним з перших харківських композиторів, хто вивчав та застосовував на практиці додекафонну техніку композиції і активно пропагував серед своїх учнів творчість композиторів нової віденської школи, чим значно випередив свої сучасників. І. С. Драч зазначала: «Один з його учнів пригадував, що Богатирьов чи не найпершим почав вивчати додекафонну систему А. Шенберга, знайомив своїх вихованців з музикою нововіденців. Його учні на практиці застосовували - як одну з можливих - додекафонну та серійну техніку» [1]. Активне звернення українських композиторів до авангардних технік припадає лише на 60 роки ХХ століття.

Твори харківських композиторів 20-х - 30-х років відрізняє раціональність мислення, використання поліфонічних форм та прийомів викладення і розвитку музичного матеріалу, рельєфність тематизму, яскрава мелодичність.

Коли ми говоримо про формування композиторської школи, важливим фактором є спадкоємність поколінь. Більшість учнів С. С. Богатирьова творчу роботу поєднували з педагогічною діяльністю і передавали знання наступним поколінням. І коли цей процес охоплює декілька поколінь молодих музикантів, це стає запорукою створення композиторської школи. Слід відзначити вагомий внесок Д. Л. Клебанова, М. Д. Тіца, В. Т. Борисова, В. М. Нахабіна у підготовку до самостійного творчого життя не одного покоління молоді.

Важливою подією стало утворення у 1932 році Харківської організації Спілки композиторів України, хоча до 1939 року вона існувала у статусі Оргкомітету. Прагнення митців до гуртування та спільного вирішення загальних мистецьких проблем є природнім покликом душі. Значно розширилися можливості творчого спілкування, з'являються нові виконавські колективи, збагачується їх репертуар творами саме харківських композиторів.

Складні часи переживала творча спільнота Харкова в період з другої половини 30-х років і до початку 60-х років. З перенесенням столиці України до Києва, Харків стає дещо провінційним містом. Кращі виконавці їдуть до столиці, політичні репресії заважають митцям вільно висловлювати свою думку. Під жорстокі переслідування потрапляє Д. Л. Клебанов за симфонію «Бабин Яр» та учні його класу.

Новий якісний етап розвитку харківської композиторської школи - початок 60-х років. Її представляють молоді, енергійні, талановиті композитори: В. С. Губаренко, І. К. Ковач, В. М. Золотухін, Б. М. Буєвський, В. С. Бібік. Всі вони були учнями Д. Л. Клебанова. Їх поєднувало бажання вільного висловлювання власної думки, постійний творчий пошук. Період відлиги, скасування «залізної завіси», вихід зі штучної ізоляції, активне засвоєння нової, раніше забороненої інформації стали характерними ознаками даного періоду. З одного боку, погляди митців були спрямовані на раніше заборонене мистецтво країн Заходу, а з іншого, починається нове усвідомлення національного, аутентичного. Для цього періоду характерна строкатість стилів (важливе місце займають неостилі, полістилістика), напрямків, нетрадиційні погляди на жанри. Композитори прагнуть до синтезу мистецтв, що призводить, з одного боку, до активного розвитку програмної музики, а з іншого, до нівеляції будь-яких жанрових позначень.

На межі 80-х - 90-х років відбувається черговий сплеск розвитку харківської композиторської школи. Це був період насичений контрастами і протиріччями. Досить нестійкій соціально-політичній ситуації в країні протистояв активний творчий пошук цілої плеяди молодих композиторів, які щойно закінчили навчання в консерваторії, були творчо мобільні і відкриті до вивчення і опанування всього нового. Нове покоління композиторів, випускників Харківського інституту (зараз університету) мистецтв О. С. Ґрінберґ, О. А. Гугель, О. С. Щетинський, І. А. Гайденко яскраво заявили про себе.

Успадкувавши досвід своїх викладачів, вони привернули до себе увагу індивідуальністю творчого стилю, бурхливою енергією, постійними пошуками і відкритістю до спілкування з публікою.

В цей час особливо важлива роль діяльності Харківської обласної організації Національної Спілки композиторів України. 90-ті роки - час активізації її робота. Молоді композитори мали можливість представляти свої твори, отримати поради досвідчених музикантів, обговорити нагальні проблеми мистецької галузі. І. С. Драч та Л. О. Кияновська згадують: «В Харківському відділенні спілки композиторів України постійно відбувались засідання, т. зв. “п'ятниці”, на яких обговорювались нові твори місцевих митців» (Драч, Кияновська). Ігор Гайденко брав активну участь у роботі творчого осередку.

Важливою складовою пізнання творчої особистості композитора є аналіз його творів. Але, досліджуючи, навіть твори програмної музики, що пов'язані зі словом, театральним дійством, ми не завжди зможемо поринути у світ переживань та відчути всю глибину творчого задуму автора. Тому в різні історичні часи для музикознавців велику цінність уявляли листи, мемуари, висловлювання митців щодо власних творчих пошуків [5].

Дещо нестандартний підхід до висвітлення особистості Ігоря Гайденка запропонував харківський режисер Тимофій Бінюков, який в медіа-проекті «Ігор Гайденко: композитор проти волі» у формі вільної бесіди прагне представити його, перш за все, як освічену, скромну, інтелігентну людину, представника творчої династії, педагога; створює можливість поринути в глибини творчої лабораторії, дізнатися про творчі уподобання, художні смаки [3]. Створюється враження, що саме в цьому жанрі співрозмовник відчуває себе найбільш комфортно, невимушено. З одного боку, медіа-проект розрахований на широке коло, а з іншого, співрозмовники уникають спрощення, притаманного жанру газетних інтерв'ю. Це своєрідний творчий автопортрет, який є ключем для розуміння творчих процесів і особистості в цілому.

Ігор Гайденко розпочав творчий шлях у складний для української академічної музики період - на межі 80-90-х років ХХ століття. Соціокультурна ситуація, що склалася той час, значно гальмувала духовний та культурний розвиток нації, не давала можливості в повній мірі реалізувати творчий потенціал, втілити в життя задуми митців. Молоді автори, як і корифеїв української музики, не завжди мали змогу почути свої твори в живому виконання. Більшість нотних видань лишалися в приватних нотних архівах. Ігор Гайденко глибоко переконаний, що композитор має відчувати себе затребуваним [4, с. 53-54]. Але затребуваність ні в якій мірі не повинна принижувати художньої цінності твору. Існує безліч прикладів, коли затребуваність не ототожнюється з художньою цінністю, а її естетичні критерії, що сформувалися протягом багатьох століть, втрачаються.

Цей період був насичений контрастами і протиріччями. Досить нестійкій соціально-політичній ситуації в країні протистояв активний творчий пошук цілої плеяди молодих композиторів, які щойно закінчили навчання в консерваторії, були творчо мобільні і відкриті до вивчення і опанування всього нового.

Творчий шлях Ігоря Гайденка триває близько сорока років. Видатний музикант працює як композитор, виконавець, викладач, науковець. У всіх сферах його діяльності у повній мірі проявилися багатогранність творчої особистості, нескінченні пошуки нових ідей та засобів виразності, інтерес до широкого кола проблем сучасності і при цьому, тісний зв'язок з традиціями.

Ігор Гайденко народився в творчій родини - його батько, Анатолій Павлович - професійний композитор. Отримав солідну музичну освіту, закінчивши фортепіанний (в класі професора Н. О. Єщенко) та композиторський факультети (в класі професора В. М. Золотухіна) Харківського університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Асистентуру-стажування він проходив у Ленінградській консерваторії в класі професора С. М. Слонімського. Одночасно пройшов стажування у відомого польського композитора К. Пендерецького, в Американській консерваторії Фонтенбло у Франції, вивчав можливості електронної музики в паризькому Інституті по дослідженню та координації музично-акустичних проблем.

Митець репрезентує себе як студійний композитор, який глибоко професійно підходить до написання технічної музики, на яку зараз є попит, оскільки для нього дуже важливо чути свої твори в живому виконанні, постійно бути в активному діалозі зі слухачем. Хоча, одночасно, він усвідомлює всі недоліки і обмеження цього методу написання музики. З іншого боку, Ігоря Гайденка приваблює музика, пов'язана зі словом, жестом, рухом. Вагому частину спадщини займає музика для театру (понад 100 вистав), які увійшли в репертуар музичних, драматичних, лялькових театрів України та зарубіжжя. Окрім того, відома його музика до циркових номерів, рекламних роликів.

Не лишаються осторонь і галузі інструментальної, вокально-хорової музики - від творів великої форми до численних мініатюр.

Композитор відкритий до будь-яких жанрових систем, прагне спробувати себе в різних стилях - від джазу до неофольклоризму, від строгих барочних форм мислення до роботи в серійній техніці. Головним творчим кредо - є бажання служити своїм мистецтвом людям, відтворювати життєві враження, думки, почуття і емоційно доносити їх до слухача. Наявність діалогу між автором та слухацькою аудиторією є пріоритетним завданням композитора. На першому місці завжди комунікативні та змістовні особливості твору. Композитор не пов'язуює свою творчість з певним напрямком чи стилем. Віддаючи данину традиції, головним є відчуття творчої свободи, оригінальність і неповторність задуму.

Творча особистість Ігоря Гайденка багатогранна в емоційному та стильовому відношенні. Його авторський стиль віддзеркалює стильову множинність сучасної епохи.

Не менш вагомий внесок композитора в розвиток сучасної музичної науки. Оскільки сучасна композиторська практика тісно пов'язана з інтенсивним використанням комп'ютерних технологій, Ігор Гайденко неодноразово підіймав це питання. Він глибоко переконаний, що існує напрям музикознавчої літератури, де автори музики виконують функції дослідників власної творчості й розкривають деякі свої секрети. Особливо зацікавлюють праці, що описують музику, написану в нетрадиційних композиторських техніках і яку майже неможливо аналізувати без знання ключа. Митець наголошує, що проблема використання музичних комп'ютерних технологій у творчому процесі на сьогоднішній день не знайшла висвітлення у сучасному вітчизняному музикознавстві, а існуючі дослідження музикознавців не завжди мають практичну цінність для композиторів-початківців. Поєднуючи творчу, наукову і педагогічну діяльність, Ігор Гайденко усвідомлює важливість висвітлення даного питання в музикознавчій літературі. Роботи науковця мають важливе практичне значення і використовуються у навчальних курсах «Композиції», «Інструментування», «Аранжування», «Електронної музики», «Музичної інформатики».

Не дивлячись на загальне поширення сучасних комп'ютерних технологій в музичній сфері, для багатьох фахівців вони лишаються неусвідомленими. Композитор на прикладі власних творів, а також зразків сучасної вітчизняної та світової музики пропонує аналіз та систематизацію основних видів сучасних музичних комп'ютерних технологій, особливості їх використання в композиторській творчості. Крім того, підіймає актуальні питання проблеми еволюції композиторського мислення в контексті роботи з комп'ютером.

На сьогоднішній день важко уявити роботу композитора без застосування сучасних комп'ютерних музичних технологій. Впроваджуються комп'ютери у процеси синтезу звуку, музичного виконання та написання музики. Ігор Гайденко відзначає, що сучасний автор використовує відповідні обладнання та програмне забезпечення на всіх етапах творчої діяльності: генерації музичних ідей, запису матеріалу, його розроблення та графічної або звукової реалізації. Даний процес ускладнюється, оскільки постійно йде вдосконалення комп'ютерних технологій. Композитор аналізує різні комп'ютерні програми з точки зору їх застосування в музичній практиці, надає практичні поради з питань автоматизації творчого процесу. І розглядає цю роботу не як механічну, а саме творчу, що потребує уяви, смаку, розвиненого музичного слуху та досвіду. Це якісно новий процес креативного мислення сучасного митця.

Слід зазначити, що наукові роботи Ігоря Гайденка тісно пов'язані з практичною діяльністю і являють вагомий внесок в розвиток сучасного вітчизняного музикознавства.

Висновки

Таким чином, відзначу, що на сьогоднішній день творчість харківського композитора Ігоря Гайденка не стала об'єктом спеціального дослідження. В окремих статтях лише фрагментарно представлені деякі аспекти творчої діяльності композитора. В більшості - це розрізнена інформація, що міститься у роботах, спрямованих на висвітлення основних тенденцій розвитку харківської композиторської школи та сучасної української музики в цілому. Харківська композиторська школа - це активна творча одиниця, яка пройшла тривалий шлях розвитку. Були періоди активних трансформацій, були складні часи, пов'язані з подіями, що відбувалися в суспільстві. Але, безперечно, вона завжди відігравала важливу у загальному культурномистецькому розвитку держави. Запорукою формування творчої школи стала спадкоємність поколінь. В цьому відношенні, творчість Ігоря Гайденка яскраво репрезентує з одного боку, вірність традиціям, а з іншого - яскаву індивідуальність, неповторність.

Різноманітна в жанровому та образному відношенні і, водночас, надзвичайно цілісна з точки зору стилістики, творчість композитора демонструє його величезний художній талант, оригінальність і самобутність композиторського письма, органічну єдність традицій та сучасності.

Список використаних джерел

1. Драч І. Харківська композиторська школа: доля і позиція в культурі. URL: http://jgreenlamp. narod.ru/charc.htm (дата звернення: 11.01.2021).

2. Драч І., Кияновська Л. Харківська композиторська школа XX століття. URL: http://classicalmusic.uol.ua/ukr/ text/9019140/ (дата звернення: 09.01.2021).

3. Ігор Гайденко: композитор проти волі. URL: https://readmeua.wordpress.com/2019/02/10/igor_gaidenko/ (дата звернення: 24.01.2021).

4. Мизитова А. Звуковые пути нового поколения харьковских композиторов. Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Харків, 2005. Вип. 10. С. 39-59.

5. Щетинський О. С. Слово композитора. Аспекти історичного музикознавства: зб. наук. ст. / Харків. нац. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. Харків, 2018. Вип. 13. С. 5-13.

Размещено на Allbest.ru