Мікіс Теодоракіс: композитор як продюсер власних творів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мікіс Теодоракіс: композитор як продюсер власних творів

Рябчун Ірина Володимирівна (Riabchun Irina),

кандидат мистецтвознавства, старший викладач

кафедри музично-сценічного мистецтва

МЗВО «Київська Академія мистецтв»

Анотація

У статті дається огляд життєвого шляху і творчої діяльності всесвітньо відомого новогрецького композитора Мікіса Теодоракіса. Уперше у світовому музикознавстві творчість Теодоракіса розглядається як своєрідний мистецький проєкт, продюсером якого є сам композитор. Вивчається жанровий синтез у творчості М. Теодоракіса, його участь у громадсько-політичнім житті, зв'язки з аудиторією як передумови для актуальності його музики і її популярності як у Греції, так і за її межами

MIKIS TEODORAKIS: COMPOSER AS A PRODUCER OF HIS OWN WORKS

Abstract

The article provides an overview of the life and work of the world-famous modern Greek composer Mikis Theodorakis. For the first time in world musicology, Theodorakis' work is considered as a kind of art project, the producer of which is the composer himself. The genre synthesis in the Theodorakis' work, his participation in public and political life, connections with the audience as prerequisites for the relevance of his music and its popularity both in Greece and abroad are studied.

Творчість грецького композитора Мікіса Теодоракіса упродовж десятиліть вивчається не тільки грецькими музикознавцями, але є предметом постійного зацікавлення вчених всього світу. Першість у дослідженнях його яскравого життя і самобутньої музики належить автору монографії про композитора з його власною передмовою «Мікіс Теодоракіс: міф і політика у сучасній грецькій музиці» (1980), австралійській музикознавиці, журналістці і поетесі Гейл Холст Уорхафт (1941) Holst-Warhaft G. Мікрд 0єо3горак]д: uuOog кап поїтк] оті] оіг/рро\т] єлирткі] liougiki] / npoloyog Мікі] єобгорак] * рєтафрао] їтаиатр Краои\'акі], AiЈq Тоїріргокои. AOpva : АуЗрорєЗа, 1980., 277 о.. Серед інших значних публікацій, здійснених вже у ХХІ столітті - дослідження Георгія Логофетіса (2004) AoyoOsrqg Г. Мікрр (-коЗоіракрр: 0ррокєіа liou sivai і] ЕІІаЗа. Аркрра, 2004,

246 о., Ксені Балоти (2005) Млаїгот] S. Мікрр 0єо3горак]д. ЕкЗооєїд SaPPala, 2005, 101о., а також численні праці самого М. Теодоракіса (див. рис. 1), які відкривають його власні погляди на сучасну грецьку музику у контексті історії грецького етносу, зокрема монументальне автобіографічне видання «Шляхи архангела» (2009) 0єо3горак]д М. Аророї тої.) Арраууєіои: аиторкг/рофіа. Кр]трд, Нракієїо: 1 Іахт.ліотщішкіф ЕкЗооєїд, 2009. Ss 2n. (1180о.) і одна з останніх великих публікацій композитора «Де знайду свою душу» 0єо3горак]д М. Hou va Ррго rqv yup] рои nr.pvi] каї ло/лтіоиор (оє 2 т.,т. 'Б) AOpva, ^{(-kooaioviKip lavoo, 2017, 234} о..

Рис. 1.

На фото: Мікіс Теодоракіс - диригент18.

В українському музикознавстві дослідження, присвячене М. Теодоракісу увійшло до книги «Нариси з історії грецької музики»«Мікрд ©єобгоракрд, svag ano тоид орраупкбтєроид onyppovoug Ellpvsg pouGiKoowOsTsg» («Мікіс Теодоракіс - один з найзначніших сучасних грецьких композиторів») https://youngpeople.gr/wp-

content/uploads/2016/04/%CE%9C%CE%AF%CE%BA%CE%B7%CF%82- %CE%98%CE%B5%CE%BF%CE%B4%CF%89%CF%81%CE%AC%CE%BA%CE%B7%CF% ^82jPg _і9

⁹ Рябчун І. Харалампіду Л. «Нариси з історії грецької музики» Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017, ISBN 978-966-489-396-8, 347 с., а стаття «Античні мотиви в оперній творчості М. Теодоракіса» - до збірки «Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства» (200 8) «Античні мотиви в оперній творчості М. Теодоракіса». Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. «Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства» Марині Романівні Черкашиній-Губаренко присвячується. Випуск 89,2008, С. 701-713.

У ланцюгу: епоха - стиль - композитор - твір - виконавець - аудиторія - композитор займає серединну ланку, хоча, безумовно є головною персоналією, певним абсолютом, наділеним привілеєм не тільки відображати психоемоційний стан свого історично-географічного середовища, але і формувати психічну реальність (якою є музика у людському сприйнятті) необмеженого часово-просторового континууму. Як це очевидно, творець музики при усіх своїх чеснотах не є по визначенню останньою дистанцією у системі функціонування музичної творчості. Згадаємо прадавні часи, коли, зокрема у стародавньому Єгипті, ім'я композитора взагалі не оголошувалось, позаяк музика була продуктом колективної творчості жерців, призначеною для спілкування з підвладним суспільством. Справді, з погляду стародавніх єгиптян, композитора можна було б назвати привласнювачем інформації і тим, хто завдяки певним маніпуляціям зі звуками, свідомо, чи ні, маніпулює суспільством на свій розсуд.

З іншого погляду, зв'язок композиторської творчості з народною часом може бути настільки щільним, що межа між ними буде корегуватись не естетикою, не жанром, навіть не музичною мовою, а освітою композитора, його «наднаціональними» технічними засобами, які дають можливості для розкриття філософських концепцій, глибокого етнічного змісту, що виходить за межі сьогодення, торкаючись глибинних шарів історії.

Саме таким «народним» митцем є Мікіс Теодоракіс, чия композиторська діяльність почалася з пісенної творчості, якій він не зрадив упродовж свого життя. Творче обдарування М. Теодоракіса породжене стихією грецької народної музичної традиції, яка охоплює фольклор і церковну музику. У ранніх пісенних зошитах визначилися жанрові вектори творчості М. Теодоракіса, зокрема, його інтерес до народної і громадянської пісні, а також до церковних вокальних жанрів.

У віці 12 років він вже був автором 17 музичних творів. Водночас займаючись грою на скрипці і гітарі, Мікіс нерідко виступав як виконавець у домашніх концертах для гостей, граючи у родинному квартеті. Змалку музична творчість стає частиною його життя: кожного дня він пише по декілька пісень і співає їх своїй матері. Вони проводять вечори за обговоренням нових пісенних опусів юного композитора. У цім спілкуванні формується потреба Мікіса у тісних контактах з аудиторією, яка проявлятиметься все його життя як поєднання композиторської діяльності з продюсерською. Об'єднавчим фактором двох галузей стає соціальна активність М. Теодоракіса і його участь у суспільному і громадському житті Греції.

У 1942 році М. Теодоракіс створив при церкві Святої Варвари Пелопонеського міста Триполі самодіяльний хор, який успіхом виконав перед прихожанами його літургічний гімн Кассіані (Каооіауц) Тропар «Кассіані» для чотириголосного чоловічого хору був створений у 1943 році. У 1983 році М. Теодоракіс зробив версію твору для мішаного хору., присвячений візантійській черниці, поетесі, композиторці Кассії Константинопольскій Кооош, або Егкаоіа канонізована православна свята (805/810-865) (за «Tripolitis. А. Kassia : The Legend, the Woman, and Her Work» («Тріполітіс. А. Кассія: Легенда, Жінка та Її Праця»). Garland Library of Medieval Literature Series A, 84. New York: Garland Publishing, 1992, 153 p.. Сам композитор називає 1937-1943 роки юнацьким періодом своєї творчості.

На той час Греції музична діяльність обмежувалась церковним співом, фольклором і громадянською піснею: не було симфонічних оркестрів, консерваторій, музичних видань і навіть радіо ©єобгоракрд M., 2009., T. 1, o. 14.. Але це не завадило професійній композиторській діяльності М. Теодоракіса, не відвернуло його від творчого шляху, а навпаки, мобілізувало його на подолання труднощів у доведенні власних композиторських творів до аудиторії.

Творче становлення М. Теодоракіса співпало у часі з Другою світовою війною і супроводжувалось його самозреченою і ризикованою політичною боротьбою. Активна громадянська позиція вже з юнацьких років була основою життя і творчості композитора. Починаючи від 1943 року за участь у русі Опору, він був декілька разів заарештований спочатку італійськими, а потім німецькими окупаційними властями. Деякий час М. Теодоракіс продовжував заняття в Афінській консерваторії, перебуваючи у нелегальнім стані. Він таємно пробирався у класи консерваторії у нічні години, користуючись приязним ставленням охоронців закладу. Втім, такі зайняття припинилися, після його арешту і заслання у Ікарію, а потім у «табір смерті» острову Макроніссос. Проте попри всі перешкоди, у 1950 році М. Теодоракіс закінчує Афінську консерваторію. Отримавши диплом, працює директором музичної школи критського міста Ханья, де, серед іншого, проявляє свої продюсерські якості, заснувавши свій перший оркестр.

теодоракіс композитор продюсер

Рис. 2. На фото: Мікіс Теодоракіс - солдат, з майбутньою дружиною Мірто Антіноглу,1951 рік 24

Починаючи від сорокових років М. Теодоракіс, не полишаючи пісенні жанри, пробує себе у жанрах симфонічної, хорової, камерно- інструментальної, театральної музики і музики для кіно За http://www.mikistheodorakis.gr/el/multimedia/photos/all/ Серед творів цього періоду - Гімн для хору і трунного оркестру та Гімн господу для хору (1942), Маленька симфонія (камерна музика для струнних) (1945), Дует для двох скрипок (1946), Тріо для фортепіано, скрипки та віолончелі (1947). Серед пісень, створених у цей період найбільш відомі Осінь любові, Ніжна Юність, Осінні мелодії (1942), Застольна (1946).. Активною була у ці роки і його фортепіанна творчість - крім численних мініатюр він пише Сюїту для фортепіано і симфонічного оркестру у п'яти частинах (1949-1955), Сиртос Ханьотський для фортепіано і симфонічного оркестру.

У 1954 році М. Теодоракіс від'їжджає до Франції. Він вчиться аналізу музичних форм у Олів'є Мессіана і оркестровому диригуванню у Ежена Віго. Подальші роки були для композитора плідним етапом творчості і початком завоювання міжнародного авторитету. У 1957 році його Сюїта для фортепіано з оркестром була удостоєна Першої премії за кращий музичний твір Московського фестивалю, журі якого очолював Д. Шостакович. Тоді ж Мікіс Теодоракіс пише свою першу Симфонію (1948 -1953), а також музику балету «Антигона», прем'єра якого відбулася у 1959 році на сцені театру Ковент-Гарден. Ця вистава мала неабияке значення для історії новогрецької музики: уперше на одній з найбільш визнаних західноєвропейських сцен прозвучала яскрава і самобутня музика молодого грецького композитора, заснована на національнім фольклорі. У балеті присутні зв'язки з античною драмою, підкреслені введенням у партитуру партій хору та кантора. Завдяки єдності музики, хореографії і художнього оформлення твір був високо оцінений як твір, що продовжує балетні традиції С. Дягілєва. Завдячуючи успіху «Антигони», за пропозицією Д. Мийо М. Теодоракісу було присуджено Американську музичну премію Коплі як кращому композитору 1959 року.

М. Теодоракіс згадував, що у роботі над «Антігоною» він опинився не перехресті шляхів музичної композиції - шляху математичних обчислень звукових поєднань і безпосереднього слідування звучанню грецької народної музики. Прем'єра балету показала перспективність другого із зазначених способів композиції: публіка, досить холодно зустрівши початок балету, написаний із застосуванням сучасних методів композиції, з ентузіазмом відгукнулася на появу візантійського мелосу. Хоровий фрагмент, у якому у лаконічнім оркестровім супроводі звучала візантійська мелодія, справив на аудиторію приголомшливе враження. Для М. Теодоракіса така реакція була відповіддю на питання про подальший власний творчий шлях і «віднайденню себе у зверненні до витоків грецької музики» Стаття у газеті «Наше покоління» (1966)..

Повернувшись у 1960 році до Греції, композитор знову звертається до жанру популярної пісні, який остаточно стає провідним у його творчості. Увагу М. Теодоракіса все більше привертають пісні громадянського змісту, які складають особливий жанровий пласт грецької популярної музики. Зокрема його цікавлять жанри міської пісні ребетико (пісні портових таверн) і димотико (міські пісні).

У творчості композитора значну роль відіграє сучасна грецька поезія. Завдяки органічному поєднанню музики та поетичного тексту, який відображує глибинні шари національної свідомості, прихильність аудиторії отримують вокальні цикли «Архіпелаг», «Місто А», «Епіфанії» на вірші лауреата Нобелівської премії 1963 року Й. Зеферіса, «Роміосіні» («Ромейство») на вірші Я. Ріцоса, «Mauthausen» на текст Й. Кабанелліса, а також ораторія «Достойно єсть» («То Aciov Еогі») на вірші видатного поета О. Елітіса.

Продуктивною була творча співпраця композитора з його молодшим братом - поетом Яннісом Теодоракісом (1932-1996), яка розпочалася ще у 1952 році у роботі над музичною поемою «Загублений». Далі у їх творчій співпраці були створені поеми «Прекрасне місто», «Заплакані очі», «Туманний світанок», які увійшли до циклу «Пустельники». Аудіозапис циклу був здійснений 1960 року у виконанні автора під акомпанемент популярних у Греції виконавців - Маноліса Хіотіса (бузуки) і Димитріса Фабаса (класична гітара). М. Теодоракіс, усвідомлюючи, що не володіє ні спеціальними професійними вокальними даними, ні точністю інтонування, усе ж, приймає, за його словами, «емоційне рішення» представити твір у своїм виконанні для розкриття «глибоко особистого» змісту поем. Пізніше композитор створив чотири різних оркестровки «Пустельників» не тільки для популярних грецьких виконавців, таких, як Костас Хатзіс, Маринелла, Маргарита Зорбала, але навіть для великої Едіт Піаф. Перша частина циклу, яка отримала у французькій версії назву «Les Amants de Teruel», звучала у фільмах «Медовий місяць», «The Lovers of Teruel», «Z».

Не менш яскравою була робота М. Теодоракіса у галузі музики для драматичного театру і кіно. Особливо успішною була співпраця композитора з кінорежисером М. Какояннісом. Музика до кінофільму «Грек Зорба» (1964), яка відкрила композитору шлях до світової слави, стала своєрідним музичним символом грецького національного мистецтва і найбільш відомим у світі грецьким музичним твором. Їй судилося відіграти важливу роль і у подальшій творчості М. Теодоракіса.

Після повернення на батьківщину все яскравіше розкривалась вміння композитора «говорити» у музиці з народом, від його імені і його мовою. Активною була і музично-просвітницька діяльність композитора: він заснував Малий симфонічний оркестр, який гастролював по всій Греції, знайомлячи слухачів з шедеврами класичної музики. У 1963 році М. Теодоракіс бере участь у створенні асоціації «Молодь Ламбракіса» і очолює її.

Доля Греції вкотре болісно торкається життя і творчості композитора у 1967 році. Після захоплення влади фашистською хунтою М. Теодоракіс бере участь у створенні Патріотичного фронту і веде активну підпільну діяльність. У ці важкі для Греції роки композитор був нестримним як у політичній діяльності, так і у творчості, яка перетворюється на дієвий засіб супротиву. За участь у русі Опору М. Теодоракіса знову було заарештовано, він перебував у засланні і під домашнім арештом, а його музику забороняють для виконання. Перебуваючи у таборі Оропос поблизу Афін, композитор таємно передавав свої нові твори за кордон, де їх виконували знаменита грецька кіноактриса Меліна Меркурі і співачка Марія Фарадурі, яка згодом стала однією з провідних виконавець музики М. Теодоракіса.

Завдяки підтримці найавторитетніших діячів світової культури, серед яких були Дмітрій Шостакович, Артур Міллер, Лоуренс Олів'є, Ів Монтан у 1970 році тюремне ув'язнення для М. Теодоракіса було замінено вигнанням. Хворий на сухоти композитор чартерним авіарейсом дістався Парижу, де його зустріли К. Каврас, М. Меркурі і Ж. Дасен. За тиждень до М. Теодоракіса приєдналися дружина і діти, які дісталися Франції морськими шляхами.

У вигнанні композитор пише цикли «Вісімнадцять наспівів гіркої батьківщини» («Та Аєкаорто liavoipdyooSa про лікрцо потрібно») на вірші Я. Ріцоса і Балади на вірші М. Анагностакіса, музику до фільмів М. Какоянніса «Троянська жінка» та «Серпіко». 1971 року, перебуваючи у Чилі, він був гостем видатного поета Пабло Неруди і слухав музику чилійських композиторів на його вірші. Тоді ж у М. Теодоракіса народилася ідея покласти на музику поезію П. Неруди, яку він називав «Євангелієм нашого часу». Так був створений найбільш значний твір М. Теодоракіса періоду вигнання - ораторія «Canto General» для меццо- сопрано, баритона, хору і оркестру. Слід зазначити, що до складу оркестру увійшли як класичні, так і народні, а також естрадні інструменти, серед яких - бузукі, флейти, електрична, акустична і дванадцятиструнна гітари, електроконтрабас, два фортепіано та ударні.

Деталі спільного концерту на стадіоні Сант-Яго де Чилі М. Теодоракіс обговорює у телефонній розмові з П. Нерудою у 1973 році, перебуваючи в Аргентині. Однак через прихід до влади у Чилі військової хунти Піночета, запланована чилійська прем'єра «Canto General» тоді не відбулася. Твір прозвучав наступного, 1974 року, у Парижі. На батьківщині П. Неруди він був виконаний майже через десятиліття - у 1993 році.

Упродовж років вигнання М. Теодоракіс гастролює у багатьох країнах світу, зустрічається з головами держав, знайомиться з видатними політичними діячами.

Його авторські концерти перетворюються на міжнародну трибуну боротьби за відновлення демократії у Греції, а його ім'я стає символом цієї боротьби.

У 1974 році, після падіння грецької хунти М. Теодоракіс повертається на батьківщину. Він продовжує концертну діяльність, виступаючи у Греції і за її межами. Водночас проявляє себе і як активний громадський і державний діяч: його обирають членом грецького Парламенту на терміни від 1981 по 1986 і від 1989 по 1992 рік. У 19901992 роках композитор займав посаду державного міністра культури. За організацію громадського руху «Суспільство миру» і миротворчу діяльність у1983 році М. Теодоракіс був нагороджений радянською Ленінською премією миру.

У 1986 році, після аварії на Чорнобильській АЕС, композитор організує концертне турне містами Європи проти застосування ядерної енергетики. Також здійснює серії концертів з метою привернути увагу європейської громадськості до необхідності боротьби проти неграмотності, вживання наркотиків і до інших гострих соціальних проблем. Він активно виступає у пресі публічно, відгукуючись на кризисні ситуації, які складаються у Греції. І хоча його політична позиція неоднаково сприймається співвітчизниками, навіть запеклі політичні опоненти віддають данину його визначному внеску у розвиток грецької культури. Він є органічною багатосторонньою особистістю, про що свідчить різноманітність тематики його публікацій, серед яких - поетичні збірки, політичні маніфести і дослідження на теми музики і культури.

Особливою популярністю користуються цикли пісень М. Теодоракіса на вірші грецького поета-революціонера Янніса Ріцоса. Назва пісенного циклу «Роцюооуц» (буквально: ромейство, грецькість, еллінізм) на його вірші, створеного у 1966 році, відображає характерну для грецької ментальності національну гордість, яка набуває форми етнічної ностальгії за далекими часами, коли Еллада була основою Священної Римської імперії. Саме тоді елліни почали називали себе ромеями. Цікаво, що нинішні греки-понтійці старших поколінь і досі називають свій варіант грецької - ромейською мовою.

У мелодиці «Роміосіні» підкреслений зв'язок із візантійським мелосом. Тим самим композитор поряд з назвою циклу вводить його історичний контекст, розкриваючи основну ідею: візантійський музичний стиль, як одна з двох найважливіших складових грецької традиційної музики, і нині відображає риси національної свідомості через упродовж віків сформовану естетику. Водночас лаконічні фрази мелодії і її архаїчна ладова структура органічно поєднуються із суворим поетичним викладом Я. Ріцоса.

Глибинний етнічний символ «ромейство» з'являється також у пісенному циклі М. Теодоракіса - «Вісімнадцять наспівів про гірку батьківщину» (1972). Поетичний текст, покладений в основу циклу, Я. Ріцос створив у часи диктатури, знаходячись у засланні на острові Лерос. Імпульсом для написання віршів послужив лист М. Теодоракіса, в якому, серед іншого, містилося прохання до поета надіслати що-небудь з неопублікованих творів. Майже всі вірші, окрім двох останніх були створені упродовж одного дня - 16 вересня 1968 року. Я. Ріцосу вдалося передати ці вірші разом з іншими творами до Парижу, де М. Теодоракіс написав до них музику. Створений пісенний цикл відіграв суттєву роль у політичній боротьбі за визволення Греції.

«Вісімнадцять наспівів про гірку батьківщину» являють собою оригінальну сюїту, яка складається з яскравих пісенних мініатюр. Поетичні «етюди» Я. Ріцоса з документальною достовірністю втілюють самобутні грецькі сюжети, розкриваючи яскраві національні риси. У музиці М. Теодоракіса поетична символіка втілюється через рельєфну мелодику, в якій вгадуються інтонації народної і громадянської пісні. Палітра настроїв включає як сонячні барви («Цикламен», «Стрункі дівчата»), так і похмурі тони («Меморіал», «Очікування», «Поминальна»). При цьому важливе місце у циклі посідають драматичні наспіви. Найбільш яскравий з них, чотирнадцятий наспів - «Ромейство не оплакуй» («Рющоонуц lwv tuv к/ар») - завжди знаходить гарячий відгук у публіки.

У контексті подій початку вісімдесятих років рядки згаданого вище вірша Я. Ріцоса, так само, як і музика М. Теодоракіса, є виразом протидії військовій хунті, яка захопила владу у Греції. Красномовною є і присвята музично-поетичного циклу першій демонстрації молоді на вулицях Афін. Смисл поетичної сентенції «Ромейство не оплакуй» полягає у тому, що глибокій вірі у тому, що пригнічена нація у своїм злиденнім стані накопичує сили для протидії і врешті-решт дає відсіч загарбника

Піднесений тон поезії Я. Ріцоса нагадує пафос давньогрецьких трагедій. У той самий час у віршах присутній глибинний зв'язок з візантійською образністю. Він проявляється, передусім, через символіку світла, яке у богослов'і є еквівалентом істини та справедливості і ототожнюється православним віруванням. У метафоричності поезії Я. Ріцоса «прочитується» історичний сюжет, на фоні якого алегорично звучить заклик до боротьби. Натомість М. Теодоркіс знаходить яскравий жанровий еквівалент змісту поезії Я. Ріцоса і його ідеї. Мініатюра сприймається публікою як символ ромейства, грецькості, як адекватний ним сучасний музичний символ еллінізму.

Цикл «Вісімнадцять наспівів про гірку батьківщину» виконували не тільки видатні грецькі співаки, серед яких Й. Даларас і М. Фарадурі, але і сам автор. Його «композиторський голос» здатний передати експресію і пафос творів, донести зміст поезії так, що має у грецької публіки величезний успіх, «завойовуючи» сцену і публіку як справжня «зірка».

Однією із характерних рис творчості М. Теодоракіса є поєднання симфонічного, камерного і ораторіального жанрів. Композитор є автором семи симфоній для великого симфонічного оркестру, у партитурах більшості з яких присутні хор та солісти. Значення хору у його симфонічних творах можна порівнювати з роллю у давньогрецьких трагедіях: він сприяє розвитку, розумінню і оцінці подій, які зображуються. Включення хорової і вокальних партій до оркестрової партитури органічно доповнює і розкриває пісенні якості симфонізму М. Теодоракіса.

Симфонію у дев'яти частинах на власні тексти для читця, подвійного струнного оркестру і мішаного хору композитор написав у 1943-1945 роках. У 1945 році були створена також Маленька симфонія для струнного оркестру у трьох частинах і твір «Цвинтар» для хору та струнного оркестру на вірші Д. Соломоса. У 1946 році М. Теодоракіс написав симфонічний твір «Прометей прикований» і симфонічну поему «Маргарита» на вірші Н. Вреттакоса для оркестру, хору і читця; Критську п'єсу «The feast of Asi-gonia» («Свято у селі Асі-гоніа») для струнного оркестру, на основі якої у 1947 році було створене «Симфонічне скерцо» для симфонічного оркестру. Цей твір є прикладом «виростання» симфонізму М. Теодоракіса з пісенної творчості.

У 1950 році М. Теодоракіс написав поему для голосу і симфонічного оркестру на власні тексти «П'ятеро солдат», а у 1954 році - кантату для хору і симфонічного оркестру «Східна неділя» на вірші Д. Соломоса.

Одним із найзначніших симфонічних полотен М. Теодоракіса є Друга Симфонія «Пісня про Землю» для дитячого хору, фортепіано і оркестру, остаточна редакція якого була завершена у 1981 році. 1960 року була написана перша версія Третьої симфонії для мецо-сопрано, хору та симфонічного оркестру на вірші Д. Соломоса і К. Кавафіса. У партитурі створеної у 1960 році Четвертої «Симфонії Хорів» на тексти Есхіла і Еврипіда присутні сопрано, мецо-сопрано, читець, хор і оркестр без струнних інструментів. У 1982 році композитор завершив роботу над Сьомою - «Весінньою симфонією» на тексти Я. Ріцоса і Й. Кулукіса для сопрано, альта, тенору, басу, мішаного хору і симфонічного оркестру.

Симфонія М. Теодоракіса «Пісня про Землю» має широкий спектр пейзажних, а також узагальнено-філософських настроїв. Її концепція відрізняється від малерівської новим рівнем розкриття планетарної свідомості, де поєднуються еллінська пантеїстична архаїка і сучасне екологічне мислення. Голос Землі, який звучить у фіналі, має критський фольклорний жанровий прототип. Звучання дитячого хору набуває у контексті симфонії символічного гуманістичного смислу.

У Третій симфонії - монументальнім полотні трагічного змісту, використані вірші Д. Соломоса і К. Кавафіса. Її прем'єра відбулася у квітні 1982 року у Берліні. Твір має антивоєнний зміст і змальовує горе матері, яка оплакує загиблого на війні сина. Цю симфонію можна віднести до епіко-трагедійного жанру, знаходячи у ньому деякі паралелі з музикою О. Бородина, М. Мусоргського і С. Прокоф'єва. Сам композитор визначає жанр симфонії як «поетичне дійство-трагедію». Філософська концепція твору розвиває тематику осмислення смерті і у цьому споріднена творам Г. Малера, С.Рахманінова і Д. Шостаковича. У Третій симфонії водночас присутні риси ораторіального та оперного жанрів. Вона складається з чотирьох частин, у кожній з яких зіставлені вільно розгорнуті епізоди.

Композитор яскраво проявив себе у хоровій музиці, створивши велику кількість творів для хору без супроводу, де нерідко звертався до церковної тематики. Проте найбільш виразно його творча особистість і здатність відгукуватися на найгостріші події сучасності виявились у кантатно-ораторіальних жанрах. Серед творів такого спрямування - вже згадувана «Canto General» ораторія на вірші П. Неруди, «Canto Olimpico» на власні тексти і вірші Д. Манди, Марш миру на вірші А. Секільяноса та інші. Крім того, композитор створив 7 гімнів, більшість з яких (крім гімну жертвам з Політехнічного інституту) присвячені міжнародним подіям.

Черпаючи сили у повсякденних громадянських подвигах, М. Теодоракіс успішно здійснює свою місію щодо продовження розвитку новогрецької композиторської школи. Знаходячись на переднім фланзі сучасних подій, композитор ніколи не втрачає інтересу до грецької історії і багатовікової культурної спадщини. Упродовж всього свого тривалого творчого життя шукає натхнення у грецькій міфології. Важливим етапом творчої діяльності композитора було звернення до давньогрецької трагедії. У його творах можна зустріти практично всі найвідоміші сюжети грецької трагедії. Серед таких творів - камерно-вокальні цикли «Діоніс», «Федра», музика до драматичних вистав (зокрема до трагедії «Едип-Цар» Софокла), музика до кінофільмів, балети «Антігона», «Орфей та Евридика» і, нарешті, - опери «Електра», «Антігона», «Медея», «Лісістрата». Шлях М. Теодоракіса до створення опери на античний сюжет також починався з традиційних грецьких жанрів: у 1962 році композитор пише музику до фільму «Електра», де фольклорний ансамбль, до складу якого входять очеретяні ріжки, цимбали і бузукі, своєрідно імітує музичний супровід античного театрального спектаклю. Музика, яку створює М. Теодоракіс, стає органічною складовою цілісного образу, що здійснюється кінематографічними засобами. Композитор прокладає шлях від давньогрецької драми до сучасності, розвиваючи на грецькому національнім ґрунті традиції європейської оперної драматургії. Він органічно відтворює втрачену частину античної трагедії, якою є музика, відштовхуючись від синкретичного кінематографічного контексту.

Подібне відчуття цілісності культурного простору притаманне світогляду композитора: творче обдарування М. Теодоракіса породжене стихією грецької народної музичної традиції, яка охоплює фольклор і церковну музику. При цьому специфічною ознакою творчості М. Теодоракіса є «прогресія» від громадянських жанрів до кантатно-ораторіальних і пісенно- симфонічних. Таким чином завдяки пісенним ознакам зберігається жанрова демократичність і зв'язок з широким колом слухачів.

Не менш важливою для цілісності світосприйняття М. Теодоракіса є його постійна громадська, соціальна і політична активність, участь у національно-громадських рухах і державницька діяльність. Він завжди невіддільний від грецького народу, його боротьби і є виразником його стремлінь, надій і вірувань мовою музики. У цьому основа композиторського і життєвого успіху М. Теодоракіса, а також основа його світової популярності.

Використані джерела

1. Рябчун І. «Античні мотиви в оперній творчості М. Теодоракіса».

Науковий вісник Національної музичної академії України

ім. П. І. Чайковського. «Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства» Марині Романівні Черкашиній-Губаренко присвячується. Випуск 89, 2008, С. 701-713

2. Рябчун І. Харалампіду Л. «Нариси з історії грецької музики» Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017, ISBN 978-966-489-396-8, 347 с.

Размещено на Allbest.ru