Український пісенний фольклор: тяглість традицій у межи часі

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Український пісенний фольклор: тяглість традицій у межи часі

Аліса Данилевич кандидатка історичних наук,

асистентка кафедри етнології та краєзнавства,

Дар'я Шестова магістриня кафедри історії мистецтв

Київ, Україна



Анотація

Актуальність теми. В сучасній історичній науці питання вивчення культури, зокрема національного музичного та пісенного фольклору, посідають вагоме місце в дослідженні історії українського мистецтва. З отриманням Україною незалежності, активізувалися її зв'язки з європейськими країнами; на новий рівень постало питання ознайомлення світу з творами як класичного, так і модерного українського фольклору; з'явився інтерес до національної культури, її традицій та історії, що не могло не позначитися на загальносвітових культурних тенденціях. Актуальність теми значно підвищилася і у зв'язку із агресією російської федерації на незалежну суверенну Україну, бажання ворога знищити нашу державу, поневолити країну, що вже не раз відбувалося в історії. І одним із інструментів боротьби за свободу стає багатовікова поетична та музична культура українців, що пройшла довгий шлях розвитку і не загубилася у часі.

Методологія ґрунтується на загальнонаукових принципах історизму, об 'єктивності, хронологічної послідовності, системності та комплексності, що дозволяє прослідкувати тенденції розвитку та функції українського фольклору в історичному просторі.

Використано також і спеціально-наукові методики: порівняльно-історичний метод застосовано з метою відстежити динаміку функціонування українського фольклору в різні історичні періоди, з'ясувати особливості та рівень популяризації української народної пісні в Україні та за її межами. Застосовується також етнографічний метод порівняльного мовознавства та музикологічний диференціального аналізу засобів музичної виразності в народній та авторській музиці різних часів.

Наукова новизна полягає в розгляді проблематики впливу національного фольклору на український соціум від ХІХ ст. до сьогодення, в тому числі за часів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На основі компаративного аналізу з'ясовано особливості побутування народної пісенної творчості на різних етапах розвитку української державності та становлення національної самоідентифікації українського народу.

Висновки. Встановлено, що не дивлячись на довгий історичний шлях, в якому відбувались процеси трансформації, періоди занепаду і відродження, утиску та визволення, українська народна творчість була і лишається невід 'ємною частиною культури української нації. Доведено, що для української спільноти є типовим звернення до народної традиційної культури, в тому числі і пісенної фольклорної спадщини, в періоди гноблення національної свідомості та уразливості української державності.

Ключові слова: Україна, українські традиції, український фольклор, етнографія, пісенна творчість, народна пісня, національна самоідентифікація, музичний стиль.



Abstract

Ukrainian song folklore: continuity of traditions in the interim

Alisa Danylevych

Candidate of historical sciences, assistant professor of the Department of Ethnology and Local History,

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Daria Shestova

M. A. in History, Department of Art History, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Relevance of the topic. In contemporary historical science, the study of culture, particularly national musical and song folklore, holds a significant place in the exploration of the history of Ukrainian art. With Ukraine gaining independence, it's ties with European countries intensified, raising the issue of introducing the world to works oвf both classical and modern Ukrainian folklore. There emerged an interest in national culture, its traditions, and history, impacting global cultural trends. The relevance of the topic has significantly increased due to the aggression of the Russian Federation against independent sovereign Ukraine, the enemy's desire to destroy our state, nation, subjugate our people, and oppress the country, as has occurred multiple times in history. One of the instruments in the fight for freedom becomes the millennia-old poetic and musical culture of Ukrainians, which has undergone a long development and has not been lost over time.

The methodology is based on general scientific principles of historicism, objectivity, chronological sequence, systematicity, and complexity, allowing the tracking of trends in the development and functions of Ukrainian folklore in historical space. Specialized scientific methods are also applied: the comparative-historical method is used to trace the dynamics of Ukrainian folklore functioning in different historical periods, elucidate the features and level of popularization of Ukrainian folk songs in Ukraine and beyond. Ethnographic methods of comparative linguistics are also employed, along with a differential analysis of the means of musical expression in folk and author's music of different times.

The scientific novelty lies in examining the issue of the influence of nationalfolklore on Ukrainian society up to the present, including during the times of Russia's full-scale invasion of Ukraine. Based on comparative analysis, the peculiarities of the existence of folk song creativity at various stages of Ukrainian state development and the formation of the national self-identification of the Ukrainian people are clarified.

Conclusions. It is established that despite the long historical path, with processes of transformation, periods of decline and revival, oppression and liberation, Ukrainian folk creativity has been and remains an integral part of Ukrainian national culture. It is proven that, for the Ukrainian community, turning to the traditional culture, including folkloric song heritage, is typical during periods of suppression of national consciousness and vulnerability of Ukrainian statehood.

Key words: Ukraine, Ukrainian traditions, Ukrainian folklore, ethnography, song creativity, folk song, national self-identification, musical style.



Вступ

Історіографія проблеми. Початки дослідження української фольклористики сягають перших десятиліть ХІХ ст., коли у 1819 р. з'явилося видання українських народних пісень, підготовлене полтавським етнографом і педагогом М.А. Цертелєвим [44]. Проте, вважаємо справедливим згадати і те, що перша фіксація українських дум припадає на 1506 р., коли польський хроніст С. Сарніцький, у контексті свого дослідження, вперше застосував термін «дума» стосовно української пісні, а у 1684 р. у збірнику Кондрацького вже був наведений текст української народної думи «Про козака Голоту» [11, с.12].

Дорадянський період позначився появою видань пісень М. Максимовича [23], а згодом його збірок «Украинские народные песни» [25] та «Сборник украинских песен» [24]. Укладач підкреслював національний характер українських пісень, їхню пристрасть, дух боротьби за свободу, силу почуттів, що відсутнє, на думку М. Максимовича, у російських піснях. До цього періоду відносяться і праці І. Срезневського [34], П. Лукашевича [21], А. Метлинського [27], В. Гнатюка [5] та ін.

Першими професійними науковцями-дослідниками українського фольклору по праву вважаються М. Грушевський, М. Гоголь, М. Драгоманов, М. Костомаров та ін. вчені ХІХ ст. У ті часи не стояло на порядку денному комплексне теоретичне осмислення українського фольклору як предмету вивчення і не ставились питання дослідження фольклористики як науки, її жанрів і видів. Ці напрями в народознавстві тільки починали зароджуватися. В цей час, у середині ХІХ ст. (1846 р.), англійський дослідник Вільям Джон Томс (1803-1885) у листі, написаному під псевдонімом Амброуз Мертон і адресованому редакції британського часопису «Athenaeum», вперше застосував термін «фольклор» (Folk-Lore) народна мудрість, народне знання. Відповідно і наука фольклористика стала асоціюватися із знанням народної творчості [38, с.749]. Серед українських вчених вперше цей термін вжив М. Драгоманов у 1883 р. у рефераті «З італійської і французької літератури про народну словесність», який він підготував на прохання І. Франка і надіслав йому [4, с.13]. Це був прорив в етнографічній науці, оскільки застосування терміну «фольклор» поклало початок відокремлення цієї галузі знань від корпусу народознавчих дисциплін. Так, у дослідженні «Побожні легенди болгар» М. Драгоманов використав поняття «фольклористи», «студії фольклору», «фольклор різних країн» тощо [4, с. 15]. З цього часу активізується увага науковців до вивчення українського фольклору. Складається потужна група вчених: П. Чубинський, О. Потебня, В. Антонович, М. Лисенко, М. Номис, Ф. Вовк, І. Франко, М. та К. Грушевські, М. Сумцов, Б. Грінченко та ін., які збирають, систематизують і популяризують український фольклор.

Цікаво, що І. Франко, який чудово знав існування і побутування цього терміну в західноєвропейській етнологічній науці, почав ним користуватися лише у 1893-- 1894 рр. [40].

Проте, саме І. Франкові належить провідна роль у дослідженні музичного та пісенного фольклору, оскільки він у своїх літературно-критичних працях ставив питання розвитку української етнографії, поетичної творчості, музики та живопису [41]. Він, як і багато етнографів того часу, поділяв пісні на календарно-обрядові, любовні, вояцькі, весільні, жартівливі та ін. Він передав чимало текстів пісень композитору М. Лисенку, які славетний музикант опублікував [20].

У ці ж роки світ побачив видання Б. Грінченка, в якому дослідник намагався зібрати усю літературу з українського фольклору і застосував термін «фольклор» у назві своєї праці [7]. Одночасно у журналі «Киевская старина» вийшла рецензія на це видання Н. Шугурова [47]. Отже, можна припустити, що з цього часу термін «фольклор», «фольклористика» стають відомими науковій громадськості і ширяться в етнографічних розвідках.

Підсумував діяльність українських фольклористів протягом першого визначеного нами періоду М. Сумцов (1854--1922) у підготовленому ним виданні [35]. Тут він представив перелік із 77 осіб, які, на його думку, прислужилися на ниві дослідження усної народної творчості.

Протягом радянської доби, не дивлячись на ідеологічний контроль з боку партноменклатури за виданнями гуманітарного та історичного спрямування, розвивалася і поширювалася українська пісенна та музична народна творчість. Навіть примусове позбавлення народу власної історії, масова русифікація і насаджування часто незрозумілих соціалістичних звичаїв і обрядів, що деструктивно впливало загалом на українську культуру, не змогло зупинити процес побутування фольклорних традицій.

Вважаємо, що розпочати слід з видання М. Грінченка, в якому автор намагається прослідкувати становлення пісенного фольклору. Він пише про т. зв. «церковні лади», які почали з'являтися після прийняття християнства, «мелодійні звороти богослужбового співу», які можна було почути і в обрядових піснях ^[9]. Не слід оминати і праці О. Колесси, де вперше ставиться питання про методологічні напрями у вивченні фольклористики [18]. музичний пісенний фольклор україна

Тільки після Другої світової війни з'явилася низка праць нового на той час покоління українських фольклористів: І. Березовського, С. Грици, О. Дея, С. Мишанича, Р. Кирчіва, М. Дмитренка та ін. У 1957 р. вийшла друком знакова праця, де обстоювалися національні особливості української музики, її народні риси та ознаки [22]. Цій темі присвячено й інше видання цього автора, де вже поглиблено розглядаються традиції української народної пісні, прослідковується еволюція пісенної і музичної творчості, аналізуються характерні ознаки українського фольклору [23]. В цей самий час з'явилося видання, в якому досліджувалася уся діяльність М. Лисенка як багатогранного музичного діяча [3]. На 1960-ті 1970-ті рр. припадає найбільша кількість досліджень з української фольклористики. У 1969 р. світ побачила праця «Історія української дожовтневої музики» [16], в якій аналізується творчість багатьох українських композиторів, зокрема і тих, хто пов'язав життя з українським народним музичним мистецтвом.

Окреме місце посідає творчість М. Д. Леонтовича, який працював у жанрі обробки народної пісні і продовжив кращі традиції збереження усної народної творчості. Його спадщина налічує близько 200 обробок народних пісень для хорів, зокрема «Мала мати одну дочку», «Піють півні», всесвітньо популярний «Щедрик» та ін. відомі не тільки своїм аранжуванням, а й індивідуальним стилем.

До народної пісні звертався і К. Г. Стеценко (1882-1922), який вбачав свій самобутній стиль в українській музиці. До його кращих обробок належать «Ой сивая зозуленька», «Ой за горою, за зеленою», «Нова радість стала», «В полі, полі плужок оре», «Зійшов місяць» та ін. Художньому пошуку митця притаманна і деяка ідеологічна складова, зокрема його хорова обробка на слова «Заповіту» Т. Г. Шевченка [16, с. 533].

Чимало уваги фольклористи приділяють у цей час дослідженню епічного жанру, зокрема билинам, які поступово трансформувалися у нові фольклорні жанри балади. Про це йдеться у книзі С. Грици [8]. Підсумковим виданням розвитку фольклору за радянської доби є монографія Р. Кирчіва, в якій йдеться про місце народної творчості в культурному просторі ХХ ст. [17].

Сучасний період, що охоплює понад 30 років незалежності України, характерний активізацією вивчення українського фольклору, тенденції якого тісно пов'язані з проблемою збереження етнічної самобутності нації, її історії та культури. У серії видань «Пам'ятки історичної думки України» вийшли друком лекції з української культури за ред. Дмитра Антоновича [36], наступного року світ побачив видання «Українське народознавство», в якому окремий розділ присвячено усній народній творчості [39].

Привертає увагу низка праць відомого сучасного дослідника фольклору А. І. Іваницького, який протягом 1990-х рр. опублікував два видання підручника «Українська народна музична творчість» [14], а у 2004 він вийшов друком втретє, вже під назвою «Український музичний фольклор» [15]. Інформативною є праця Т. Коноварт про дослідження фольклору Іваном Франком [13]. Дослідниця зібрала публікації Івана Франка, в яких можна прослідкувати погляди письменника на проблеми музичної культури, зокрема фольклору. Історію розвитку, жанрову структуру, тематику фольклорних творів розкрито у навчальному посібнику І. Є. Руснака [33]. Автор навів періодизацію фольклору, помістив функціональні додатки, зокрема перелік видатних українських фольклористів. Важливим є також навчальний посібник В. Ф. Давидюка, що є добіркою лекцій вченого, які він прочитав студентам Волинського університету [10]. Автор акцентує увагу на появі перших фольклорних пам'яток у добу палеоліту, мезоліту, енеоліту, виокремлює їхні тенденції та традиції, зупиняється на фольклорі слов'ян і завершує ментальними ознаками українського фольклору. Дотичною до теми є монографія А. О. Фурдичка, присвячена аналізу розвитку національного фольклору, а саме його музичної складової у кінці ХХ початку ХХІ ст. [43]. Йдеться про процеси еволюціонування фольклору, його побутування, шляхи поширення та популяризації. Численні статті дослідника присвячені визначенню основних фольклорних тенденцій в пісенній культурі останніх десятиліть, фольк-альтернативним музичним формаціям, діяльності локальних малознаних в Україні фольклорних колективів та виконавців тощо. Отже, проаналізована історіографія свідчить про постійну увагу дослідників до фольклорної спадщини України, її еволюції, появи новітніх тенденцій тощо.

Метою статті є дослідження процесу становлення та динаміки поширення українського пісенного фольклору, його традицій і ролі в житті українського соціуму.



Виклад основного матеріалу

У вірші Івана Франка «Чим пісня жива?», який вперше надрукований у журналі «Зоря» під заголовком «Признання» [42, с. 47], є такі слова: «В пісні те лиш живе, що життя дало», а М. Гоголь у статті «Про малоросійські пісні» сказав: «Пісні для Малоросії все: і поезія, і історія, і батьківська могила» [6, с. 16]. І це дійсно так. Пісенна творчість складова художньої культури українського народу, вона увійшла в життя і побут, стала органічним компонентом повсякдення: у свята і будні, у щасливі і радісні моменти життя, і під час сумних подій.

В пісні знайшли відображення різні прояви життєдіяльності людини: героїка боротьби за свободу і незалежність, моральні та естетичні ідеали, світоглядні та релігійні уявлення, реалії сімейного та громадського побуту, матеріальні і духовні потреби, соціальні відносини та інші аспекти людського буття.

Усна передача поміж людьми текстів пісень є своєрідною формою духовної комунікації, витоки якої сягають давніх часів. Пісенна творчість тісно пов'язана з обрядовою культурою, народними звичаями, загалом естетичними потребами спілкування, співчуття і реалізації особистих настроїв і уподобань.

Характерною ознакою народної пісні є втрата у межичасі прізвища її автора, часу і місця створення, спонукальних мотивів і загалом історичного контексту появи даного твору. Отже, з'являються різновиди (варіанти, інтерпретації, редакції) пісень. Їхня варіативність ніякою мірою не впливає на цінність і побутову популярність пісні в різних місцевостях; навпаки, це є прикметною ознакою пісенного твору і стосується як віршованих, так і прозових (оповідних) пам'яток. Велику роль у переданні тексту, сюжетних ліній твору і мовної специфіки відіграє пам'ять як ключова категорія в усній народній творчості. Саме тому побутує думка, що «фольклор є мистецтвом пам'яті» [39, с. 565].

Вивчення проблеми народної музичної творчості викликало неабиякий інтерес в інтелектуальному середовищі українських митців ще наприкінці XVIII ст., що свідчить про сталу традицію та її наукову тяглість до сьогодення. Тут слід виокремити постать українського етнографа, фольклориста, письменника, лікаря, збирача українського віршованого та пісенного наративу Степана Даниловича Носа (1829-1901), який захоплювався українською народною пісенною творчістю, збирав, записував, виконував і, частково, публікував українські пісні у збірках А. Метлинського, П. Чубинського, М. Драгоманова та інших етнографів й істориків. Він поділяв пісні за змістово-тематичним принципом: історико-героїчні; соціально-побутові; ліричні; тужливі-сумні; жартівливі [11, с. 12]. Як правило, тексти пісень С. Д. Ніс подає без нотного супроводу, проте подекуди наявне поглиблене анатовування пісенного матеріалу, де вказуються музичні інструменти. До історико-героїчних ми відносимо цикл патріотичних пісень про героїчну боротьбу українців за свободу своєї країни, про любов до України, козацькі пісні про минуле солдатське життя, про участь у військових баталіях, невольничі пісні.

Сам термін «історичні пісні» одночасно ввели до наукового обігу І. І. Срезневський в альманасі «Запорожская старина» (1833 р.) та М. В. Гоголь у статті «О малороссийских песнях» (1834 р.) [6]. Часто такі пісні мають героїко-патріотичне спрямування і неабияке виховне значення [28, с. 9].

До історико-героїчної та патріотичної тематики ми можемо віднести і записані С. Д. Носом пісні, зокрема, «Та чумак бурлак воли пасе» [1, спр.6, арк.17], «Стоїть гора високая» [1, спр.172, арк.11], «Степова могила» [1, спр.174 арк. 2], «Пливе човен без весельця» [1, спр.174, арк. 9] та ін. Всі вони зберігаються у рукописах в архівних фондах. Часто в таких піснях звучить любов до рідного краю, до своєї України. Привертає увагу текст пісні «Думка над Десною», яку пронизує туга за долю України:



По Вкраїні моїй рідній Тече Дніпр з Десною,

І так тихо, і так мирно Наче брат з сестрою.

Дніпро брате, сестро Десно, Батурин Полтава!

Загинула ваша воля,

Загинула слава! [1, спр. 26, арк. 1].

Героїчна тематика присутня в багатьох піснях та віршах, занотованих С. Д. Носом. Особливо часто зустрічаються військові сюжети, захист Вітчизни від ворогів, за що віддали життя молоді хлопці:

Що там три брати рідненьких

Як голубоньки сивеньки

Постреляні та порубані спочивали,

То там вони спочивали

Що на рани постреляні,

Да порубані,

Дуже знемагали... [32, с. 30-31]

Недаремно героїко-патріотичну тематику вважають безсмертною, оскільки не тільки окремі особистості зазнали поневірянь у чужих краях, а й весь український народ проніс через століття рабства і неволі дорогоцінне відчуття любові і туги за свободою своєї країни.

Які тільки заборони не випадали на долю українського народу: забороняли український друк, нищили українську мову, українську пісню, обряди і звичаї, намагалися стерти українську культуру, проте народ і країна вижили, і багато в чому допомагала пісенна творчість, в якій були закодовані українські традиції, духовність, національна ментальність.

У піснях «Слово на Вкраїну понашому» [1 спр. 26, арк. 13-14] та «Огнем і пожаром горіла Вкраїна» [1, спр. 26, арк. 1415 зв.], на фоні опису мальовничої природи України, де «. сонце вечірнє ярко горить, Дніпро дідусь сивий в мірі біжить. і шелестить очерет з осокою, ніби розмовляє брат з сестрою.», «.ось на пригірку козацьке село, в вишневих садочках тоне воно.» [1, спр. 26, арк. 13] мова йде про важку історичну долю України, коли вороги перетворили нашу землю на руїни, коли «ангел смерті над єю носився, козацька гаряча кров проливалась. всюди трупу людського гори валялись.» [1, спр. 26, арк. 14-15]. Закінчується поезія словами: «Лихая година! Всі її мордували. Терпіла Вкраїна» [1, спр. 26, арк. 14].

Серед соціально-побутових пісень переважають: бурлацькі, чумацькі, солдатські і рекрутські, розбійницькі тощо.

Чимало пісень у записах С. Д. Носа присвячено важкій козацькій долі:

Ой криче, криче Чорненький ворон,

При глибокій долині,

Ой плаче, плаче. Козаче, -

Да на чужій Україні,

Ой плаче плаче Молодий козаче

Да по своїй родині [1, спр. 42, арк. 6].

Загалом козацька та запорозька тематика широко представлена у записах С. Д. Носа. Козаки постають і як військові, які захищають свою землю, і як молоді хлопці, котрі сумують за коханими, які їх чекають вдома, і як веселе товариство, яке вміє і підбадьорити один одного, і посміятися, і підтримати у скруті.

Запорозьку тематику можна продовжити піснею «Ой у лузі пили друзі, пили запорожці», де йдеться про вбитого козака, у якого «тіло кров'ю окипіло, от сонечка вчорніло, а од дощику змарніло». Закінчується вірш закликом до товариства:

Викопаймо, милі браття Глибокую яму Да наробимо милі браття Самі собі слави Висиплемо, милі браття Високу могилу Так щоб видно браття стало На всю Україну [1, спр. 14, арк. 127].

Широко відома народна пісня «Ой не шуми луже, зелений байраче» також є у записах С. Носа. Відомо чимало її редакцій, одну з яких і записав етнограф:

Ой не шуми луже Зелений байраче Ой чого ти плачеш Молодий козаче Не рад би я плакать Плачуть мої очі Темненької ночі Сусіди близькі Вороги тяжкі Не велять ходить Дівчат любить Я дівчину люблю А люблячи візьму Я в скорості умру [1, спр. 14, арк. 125].

Записи С. Носом пісень соціальнопобутового спрямування значні за обсягом та різнобарв'ям тематики. Ми виокремили лише декілька з метою продемонструвати різну проблематику та зміст текстів пісень: про нещасливу людську долю: «Уродила мене мати ...», про невірність дружини або чоловіка: «Як поїхав мій миленький у поле орати», застереження від пияцтва: «Чоловік жінку веде із шинку», про злодіїв та крадіжки як соціальне явище та ін. [1, спр. 16, арк. 15, 23, 40].

Чимало пісень у записі С. Носа присвячено лірично-любовній тематиці: серед них «Ой не війся хмелю», «Ой у лузі калина зацвіла» та ін. До прикладу:

Ой у лузі калина зацвіла

Мене мати за нелюбого отдала

У нелюбого ні динички, ні відра

Ой піду я до сусідочки огня.

А в сусідочки мій милий сидить

Сусідочку за білу ручку держить

Сусідочкі щиру правду говорить

Чув я мила худу правду про тебе

Ой ти милий, людям Віри не май [1, спр. 171, арк. 31-36].

До тужливо-сумних пісень можна віднести наступні:«Чи то Божа мені кара» [1, спр. 171, арк. 7-7зв.], «Шумить, гуде дібровонька» [1, спр. 26, арк. 26], «Чужа доля ходить полем» [1, спр. 26, арк. 11], «Ой, нащо я Боже на світ народилась» [1, спр. 172, арк. 16] «Ой, у полі край могили дівчина співає» [1, спр. 26, арк. 34], які і за змістом, і за спрямуванням різні, проте кожна з них присвячена окремій темі.

Прикладом жартівливої пісні може слугувати пісня «Ой під вишнею»:

Ой під вишнею,

Під черешнею,

Стояв старий з молодою,

Як і з ягодою.

І просилася, і молилася

Пусти мене старий діду

На вулицю погулять.

Ой, я сам не піду,

І тебе не пущу,

Хочеш мене старенького да покинути.

Ой ти старий дідуган, ізогнувся як дуга

А я молоденька гуляти раденька [1, спр. 7, арк. 4].

Все це тематичне розмаїття пісенної творчості, залишеної у записах етнографа, свідчить про його глибоке розуміння естетики пісенної майстерності та усвідомлення необхідності їхнього збереження як безцінних раритетів народної культури.

За радянської доби український фольклор, національні традиції та обряди не були популярні, оскільки радянська ідеологія та цензура попри декларацію вільного розвитку усіх культур республік СРСР насправді дуже дозовано і вибірково дозволяла «свободи» національної пісенної творчості. Не дивлячись на тотальний контроль з боку радянської влади за творчістю українських музичних колективів, утиск виконавців та обмеження потенційного слухача у виборі музики, все одно існувала низка музикантів, що створювали музичний продукт, який містив звернення до фольклорних традицій. Зокрема, у 1918 р. В. Ємець створює Хор кобзарів, який з роками трансформувався і вже за часів незалежної України набув звання Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г. І. Майбороди [29].

З самого початку свого існування, колектив увів до свого репертуару історичні пісні «Про Нечая», «Про Морозенка», щедрівки та колядки, календарно-обрядові пісні, не забуваючи і про традиційну спадщину українських кобзарів, наприклад «Ой не пугай, пугаченьку»:

Ай ой не пугай, пугаченьку,

Та ой не пугай, пугаченьку,

А в зеленому байраче(ньку).

Ай ой як мені не пугати,

Ай ой як мені не пугати,

Ай ускрізь гори та байра(ки).

Ай ускрізь гори та байраки,

Ай ускрізь гори та байраки,

Ай ніде мені гнізда зви(ти).

Ай ніде мені гнізда звити,

Ай ніде мені гнізда звити,

Ай діток своїх прихили(ти) [45].

У середині ХХ ст. була прийнята постанова Ради Народних Комісарів УРСР про створення Державного українського народного хору, що мав зберігати і пропагувати українську народну творчість. Організатором і художнім керівником якого став Григорій Гурійович Верьовка (1895-1964 рр.), який ще до створення хору був композитором і займався обробками народних пісень, а також солоспівів на слова І. Франка, Л. Українки, М. Рильського [19, с. 92-93]. За півтора місяці до визволення України від нацистських загарбників, 6 вересня 1944 р. відбувся перший виступ хору, після чого колектив активно гастролював містами України, поповнюючи свій склад талановитими виконавцями, поступово ставши одним з найбільш відомих пісенних колективів. Набувши популярності в Україні, колектив починає гастролювати за межі нашої держави: в Румунії, Польщі, Югославії, Фінляндії та ін., популяризуючи українську пісню. Після смерті Г. Верьовки хору було офіційно надано його ім'я, під яким колектив відомий в усьому світі до сьогодні. Прикметною особливістю творчості хору, є виконання української народної пісні як в автентичному викладенні, так і в хорових обробках: «Ой чорна я си чорна», «Жінко моя», «Ой сивая зозуленька» тощо. Багато з цих пісень входять до репертуару хору і донині; до прикладу пісня «Туман яром» у виконані жіночої частини хору досі зриває оплески по всьому світу:

Туман яром, туман долиною,

Туман яром, туман долиною.

За туманом нічого не видно

Тільки видно дуба зеленого.

Під тим дубом криниця стояла.

В тій криниці дівча воду брало.

Та й втопило золоте відерце.

Засмутило козакові серце.

А хто ж теє відерце дістане

Той зі мною на рушничок стане.

Обізвався козак молоденький.

А я теє відерце дістану,

Та й з тобою на рушничок стану.

Туман яром, туман долиною.



Друга половина ХХ ст. характеризується поширенням нових стилів і жанрів. Зокрема, на концертну естраду виходять колективи, що просувають більш сучасну і актуальну на той час музику. Розповсюдження набуває естрадна популярна музика, західні тенденції рок-музики та рок-н-роллу, джазу та фанку й багато інших жанрів. Особливістю музичної тканини у них є тембри сучасних музичних інструментів, у тому числі електронних. Народні традиційні інструменти поступаються місцем електрогітарі та іоніці, етнічні перкусійні та ударні інструменти замінюються барабанними установками та синтезованими ударними пресетами. І на противагу подібним тенденціям в естрадній музиці все одно з'являться виконавці, котрі в своїй творчості звертаються до народних мотивів. Важливо окреслити специфіку використання фольклорних матеріалів у творчості тогочасних колективів. Під поняттям «фольклорні матеріали» мається на увазі як пісенна спадщина, так і мелодично-гармонічна фактура інструментального супроводу. Тож колективи, про які йдеться, вплели типові народні вокально-інструментальні засоби музичної виразності (ритми, тембри, фактури, форми та ін.) у сучасну естрадну музику.

Українська народна пісня поширюється не тільки на радянських теренах, а і за їх межами. Міцніють зв'язки з українською діаспорою не лише в Європі, а і за океаном. Так, наприклад, до популяризації української культури, зокрема української пісні, значних зусиль доклала виконавиця Квітослава-Орися Цісик, що виступала під творчим псевдонімом Квітка Цісик. Народжена в Америці, в сім'ї українських емігрантів, вона не забувала власне коріння. Будучи оперною та блюзовою співачкою, Квітка Цісик відома в тому числі своїм виконанням народних українських пісень, як-то: «Ой верше мій верше», «Карі очі, чорні брови», «Ой казала мені мати» та ін.

В ці ж роки популярності набуває молода на той час виконавиця і популяризаторка української народної пісні Ніна Матвієнко, яка почала свою кар'єру в хору ім. Г. Г. Верьовки, і вважала своєю місією пропагування української народної пісні на концертній естраді України та в світі. Такі відомі українські пісні, як «Летіла зозуля», «На Івана на Купайла», «Ой гаю мій гаю», «Ой при лужку» знайшли своє місце в творчому доробку виконавиці. Проте, її візитівкою можна вважати пісню «Чарівна скрипка», яка не дивлячись на те, що має композитора та автора (текст Юрій Рибчинський, музика Ігор Поклад), поширилась серед народу настільки, що переважна більшість вважає її народною:

Сіла птаха білокрила на тополю,

Сіло сонце понад вечір за поля.

Покохала, покохала я до болю

Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною.

Заблукала та мелодія в гаю.

В гай зелений журавлиною весною

Я понесла своє серце скрипалю.

На 1960-ті рр. припадає послаблення контролю над митцями й виконавцями, та їх репертуаром. На терени Радянського Союзу починає проникати західноєвропейський та американський музичний продукт, який на той час дуже різнився від традицій та стилю української естради. Українські виконавці беруть на озброєння модерні засоби музичної виразності західних колег, при цьому переплітаючи їх з автентичними українськими мотивами. Так, на хвилі синтезу західних музичних ноу-хау і української естради виникає стиль, який в подальшому отримує назву «український фанк», або ж «вусатий фанк». Такі колективи як «Смерічка», «Кобза», «Ватра», «Березень», «Водограй», «Арніка» та інші були типовими представниками цього стилю. Навіть назви цих колективів свідчать про намагання використовувати образи типові виключно для українського мовного поля: кобза, ватра, водограй тощо. Представники української естради цього часу, хай були більш вільними у творчому висловлюванні, все ж мали і певні обмеження, такі як тематика пісень чи дотримання квоти на російськомовні пісні. Сценографічні рішення та манера поведінки артиста на сцені були досить консервативними в порівнянні з західними прикладами, але більш вільними, а почасти відвертішими, ніж було притаманно радянській естраді.

Характерною особливістю пісень представників українського фанку є обрання їхньої тематики. Любовна лірика та оспівування краси природи стали основними сюжетами як авторських пісень «вусатого фанку», так і вибірки фольклорного віршованого матеріалу, які лягали на авторський музичний супровід. Такими хітами стали «Люби мене не покинь» вокально-інструментального ансамблю «Кобза», «Водограй» ВІА «Смерічка», «Весна і ти» ВІА «Візерунки шляхів» та багато інших. Одним з найвідоміших і до нашого часу прикладів цього музичного напрямку стала пісня «Червона рута». Натхненна фольклорним першоджерелом, отримала свою інтерпретацію в авторському тексті Володимира Івасюка та звучала у виконанні багатьох артистів, таких як Назарій Яремчук, Софія Ротару, ВІА «Смерічка», гурту «Тарас Чубай» та Василя Зінкевича.

Від кінця 1980-х рр., в соціокультурному просторі України організовуються перші фестивалі, в тому числі етнофестивалі. Цей феномен спричинений багатьма факторами: від збільшення попиту на сучасну музику серед українців до пошуку нових шляхів та експериментальних форматів репрезентації української пісні. Це міжнародні фестивалі «Оберіг» (Луцьк, 1989 р.), «Червона рута» (Чернівці, 1989 р.) [46], І Всесвітній український фольклорний фестиваль «Громада» (Львів, 1990 р.), фестиваль українського фольклору «Берегиня» (Луцьк, 1991 р.) тощо.

В період незалежності України активізувалась робота по створенню та проведенню етнофестивалів в Україні. Цьому сприяв наказ Міністерства культури України «Про затвердження порядку проведення фестивалів народної творчості в Україні від 06.08.1998 р. за .№363» [43]. Головними функціями фольклорних фестивалів було відродження, збереження та популяризація народної музичної спадщини України не тільки на її теренах, а й у світі.

Значною подією в суспільно-політичному та культурному просторі Європи посідає пісенний конкурс «Євробачення», в якому від 2003 р. щорічно (окрім 2015 р. і 2019 р.) бере участь Україна. Примітним є те, що Україна виборювала перші місця на цьому конкурсі тоді, коли в піснях робився акцент на традиційних автентичних образах, таких як використання етнічних народних інструментів (трембіта, сопілка, литаври чи тулумбаси) в піснях «Дикі танці» Руслани, 2004 р. та «Стефанія» Kalush Orchestra, 2022 р. Характерним було звернення до фольклорних віршованих першоджерел гуртом Go-A у пісні «Шум», яка була представлена в 2021 р. Більшість з українських артистів, що виступали на Євробаченні з 2016 р. виходили на сцену в костюмах з елементами українського традиційного вбрання, що візуально підкреслювало національну приналежність виконавця.

2015 р. Україна вперше не бере участі у Євробаченні у зв'язку з початком російськоукраїнської війни та тимчасової окупації Криму. Та вже в 2016 р. співачка Джамала виборює для України перше місце на конкурсі з композицією «1944», присвяченою темі самоідентифікації етнічних меншин (кримських татар) в Україні та приверненні уваги міжнародної спільноти до російської агресії.

За часів російсько-української війни звернення до фольклорних матеріалів стало, в переважній більшості, невід'ємною частиною творчості сучасних українських артистів. Це пов'язано з процесами відновлення ментального коду українців, їх бажання сепаруватися від історично нав'язаної культури ворожого сусіда, хвилею патріотизму, що привела до відродження традиційної української культури, а, отже, до збільшення попиту на якісний вітчизняний музичний продукт. Це проявляється в активізації уваги до народних текстових першоджерел: в архівах відшукуються записи раніше маловідомих українських народних пісень, вже знані та відомі народні пісні набирають більшої популярності. Фольклорна вокальна манера все частіше вплітається в стандартизований естрадний вокал виконавців. Традиційні вигуки «ой!», «гей!», «йой!» все частіше чуються в основному та бек-вокалі. Змінюється ладова структура: домінує мажорний лад над мінорним, використовуються лади народної музики гуцульский лад, а також еолійський і дорійський, де альтерація ступенів ладу приводить до характерного звучання, що притаманне західним регіонам України. Всі ці фактори, що є типовими для українського фольклору, в сучасному музичному просторі України диктують моду на майбутні тенденції музичної індустрії. музичний пісенний фольклор україна

Так формувалася українська народна музика, що віддзеркалювала характер народу, його історію і культуру. Довгий історичний шлях, в якому відбувались процеси трансформації, періоди занепаду і відродження, утиску та визволення, привів український фольклор та українську традиційну культуру загалом до сьогодення, коли він став символом ідентифікації українського народу, його національним кодом, засобом та інструментом популяризації української культури в світі.



Джерела та література

1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т Рильського НАН України.

Ф. 2. Ніс Степан Данилович (1829-1901).

Спр. 6. Нос С. Д. Пісні (без мелодій). 1853-1885 рр. Рукопис. 20 арк.

Спр.7. Нос С. Д. Пісні (без мелодій). Весільні, веснянки, побутові тощо. 1853-1893 рр. Рукопис. 120 арк.

Спр.14. Нос С. Д. Народні пісні (без мелодій). 1856-1862 рр. Рукопис. 175 арк.

Спр.16. Нос С. Д. Народні пісні (без мелодій). 1857-1886 рр. Рукопис. 115 арк.

Спр. 23. Нос С. Д. Пісні (без мелодій), вірші 1859 р. Рукопис. 40 арк.

Спр. 26. Нос С. Д. Вірші (різних осіб). 1859-1891 рр. Рукопис. 73 арк.

Спр. 32. Нос С. Д. Вірші, пісні (без мелодій). 1860-1892 рр. Рукопис. 18 арк.

Спр. 42. Нос С. Д. «Картинки з пожалю з посміху (по-нашому). Вірші. 1868-1869 рр. Рукопис. 20 арк.

Спр. 171. Нос С. Д. Пісні (без мелодій), вірші. Без дати. Рукопис. 26 арк.

Спр. 172. Нос С. Д. Пісні (без мелодій). Без дати. Рукопис. 20 арк.

Спр. 174. Нос С. Д. Народні пісні (мелодії з текстами; партитура для ансамблю в складі скрипки, альта, контрабаса, кларнета і флейти; партії для струнного квартету). Без дати. Рукопис. 9 арк.

2. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.

Ф. 170. Грінченки (1863-1928) письменники, видавці, педагоги; 1) Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910); 2) Грінченко Марія Миколаївна (1863-1928); 3) Грінченко Анастасія Борисівна (1884-1908).

Спр. 580. Ніс С. Д. «Махмет-Гірей», «Воєвода Кисіль», «Берестечко» та інші вірші. 1890 р. 4 арк.

3. Василенко З. І. Фольклористична діяльність М. В. Лисенка. Київ, 1972. 186 с.

4. Глушко М. Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення. Народна творчість та етнографія. 2008. №6. С.12-23.

5. Гнатюк В. Колядки і щедріки. Львів, 1914. 400 с.

6. Гоголь Н. О малороссийских песнях. ЖМНП. 1834. Ч. 2. № 4. Отд. 2. С. 16-26.

7. Гринченко Б. Д. Литература украинского фольклора 1777-1900: Опыт библиографического указателя. Чернигов, 1901. 317 с.

8. Грица С. Мелос української народної епіки. Київ, 1979. 340 с.

9. Грінченко М. Історія української музики. Київ, 1922. 278 с.

10. Давидюк В. Ф. Вибрані лекції з українського фольклору (в авторському дискурсі): навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. Вид. 3, випр., доп. та перероб. Луцьк, 2014. 448 с.

11. Данилевич А. Українська етнографія та фольклористика у творчості Степана Носа (1829-- 1901 рр.): Автореф. дис. ...к. і. н. Київ, 2020. 20 с.

12. Дей О. І. Сторінки з історії української фольклористики. Київ: Наук. думка, 1975. 272 с.

13. Іван Франко про музику / Упоряд. Тамара Коноварт. Львів, 2006. 12 с.

14. Іваницький А. І. Українська народна музична творчість. Київ, 1990. 334 с.

15. Іваницький А. І. Український музичний фольклор. Підручник для вищих учбових закладів. Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. 320 с.

16. Історія української дожовтневої музики. Київ, 1969. 586 с.

17. Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі. Львів, 2010. 536 с.

18. Колесса О. Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору. Прага, 1927. 10 с.

19. Корнійчук В. П. Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки: художньодокументальна повість. Київ: Криниця, 2012. 496 с.

20. Лисенко М. Збірник народних українських пісень. Десятий десяток. Київ, 1903. 105 с.

21. Лукашевич П. Я. Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. СПб., 1836. 170 с.

22. Ляшенко І.Ф. Народність і національна характерність музики. Київ, 1957. 92 с.

23. Ляшенко І. Ф. Національні традиції в музиці як історичний процес. Київ, 1973. 78 с.

24. Максимович М. Малороссийские песни. Москва, 1827. 286 с.

25. Максимович М. Сборник украинских песен. Київ, 1849. 129 с.

26. Максимович М. А. Украинские народные песни. Москва, 1834. 180 с.

27. Метлинский А. Народные южнорусские песни. Київ, 1854. 474 с.

28. Народні думи, пісні, балади. Київ: Молодь, 1970. 330 с.

29. Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І.Майбороди. URL: http://www bandurysty. com.ua/%D0%86⁰/oD1%81⁰/oD1%82%D0%BE% D1%80%D1%96%D1%8F/

30. Ніс С. Д. На чужині. Черниговские губернские ведомости. 1859. № 25 (неофиц. часть). С. 171172.

31. Ніс С. Д. Про Конотіп. Основа. 1861. № 11-12. С. 7-15.

32. Ніс С. Д. Про хвороби і як їм запомогти [Ліки своєнародні, з домашнього обиходу і в картинах життя.]. Київ, 1874. 54 с.

33. Руснак І. Є. Український фольклор. Київ: Академія, 2012. 304 с.

34. Срезневский И. И. Запорожская старина. Харьков, 1834. 84 с.

35. Сумцов Н. Ф. Діячі українського фольклору. Харків, 1910. 37 с.

36. Українська культура. Лекції за ред. Д. Антоновича. Київ: Либідь, 1993. 592 с.

37. Українська народна пісня: URL: https://nashe.com.ua/song/13063

38. Українська фольклористична енциклопедія [голов. ред. Г Скрипник]; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2019. 840 с.

39. Українське народознавство: навч. пос. / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Гореня, Р Ф. Кирчіва. Львів: Фенікс, 1994. 608 с.

40. Франко І. Дві школи у фольклористиці. Франко І. Зібрання творів у 50 тт. Т. 29. Літературнокритичні праці 1893-1895 рр. Київ, 1981. С. 416-424.

41. Франко І. Із секретів поетичної творчості. Літературно-науковий вісник. 1898. Т 1. Кн. 1. С. 17-26; Кн. 2. С. 75-85; Кн. 3. С. 139-151; Кн. 4. С. 1-21; Кн. 5. С. 71-80; Кн. 6. С. 137-147.

42. Франко І. Признання. Зоря. 1884. № 6. С. 47.

43. Фурдичко А.О. Український мелос на зламі тисячоліть: динаміка фольклорної традиції. Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2018. 316 с.

44. Цертелев М.А. Опыт собрания старинных малороссийских песней. СПб., 1819. 64 с.

45. Цифровий архів Фольклору. URL: https://folklore.kh.ua/site/track?id=507

46. Червона рута. URL: https://rutafest.art/

47. Шугуров Н. Литература украинского фольклора 1777-1900. Киевская старина. 1901. Т. LXXI. Кн. 3 (сент.). Отд. ІІ. С. 105-114.



References

1. Arkhivni naukovi fondy rukopysiv ta fonozapysiv Instytutu mystetstvoznavstva, folklorystyky ta etnolohii im. M. T. Rylskoho NAN Ukrainy [Archival scientific funds of manuscripts and phonorecords of the Institute of Art History, Folklore and Ethnology named after M. T. Rylsky National Academy of Sciences of Ukraine].

F. 2. Nis Stepan Danylovych [Nis Stepan Danylovich] (1829-1901).

Spr.6. Nos, S.D. (1853-1885). Pisni (bez melodii) [The nose of S. D. Songs (without melodies)]. Rukopys. 20 ark. [in Ukrainian].

Spr. 7. Nos, S. D. (1853-1893). Pisni (bez melodii). Vesilni, vesnianky, pobutovi toshcho.[Songs (without melodies). Wedding, freckles, household, etc.]. Rukopys. 120 ark. [in Ukrainian].

Spr. 14. Nos, S. D. (1856-1862). Narodni pisni (bez melodii) [Folk songs (without melodies)]. Rukopys. 175 ark. [in Ukrainian].

Spr. 16. Nos, S. D. (1857-1886). Narodni pisni (bez melodii) [Folk songs (without melodies)]. Rukopys. 115 ark. [in Ukrainian].

Spr. 23. Nos, S. D. (1859). Pisni (bez melodii), virshi [Songs (without melodies), poems]. Rukopys. 40 ark. [in Ukrainian].

Spr. 2. Nos, S. D. (1859-1891). Virshi (riznykh osib) [Poems (by different people)]. Rukopys. 73 ark. [in Ukrainian].

Spr. 32. Nos, S. D. (1860-1892). Virshi, pisni (bez melodii) [Poems, songs (without melodies)]. Rukopys. 18 ark. [in Ukrainian].

Spr. 42. Nos, S. D. (1868-1869). «Kartynky z pozhaliu z posmikhu» (po-nashomu). Virshi [«Pictures of pity with a smile» (in our opinion). Lyrics.]. Rukopys. 20 ark. [in Ukrainian].

Spr. 171. Nos, S. D. Pisni (bez melodii), virshi [Songs (without melodies), poems]. Bez daty. Rukopys. 26 ark. [in Ukrainian].

Spr. 172. Nos S. D. Pisni (bez melodii) [Songs (without melodies)]. Bez daty. Rukopys. 20 ark. [in Ukrainian].

Spr. 174. Nos S. D. Narodni pisni (melodii z tekstamy; partytura dlia ansambliu v skladi skrypky, alta, kontrabasa, klarneta i fleity; partii dlia strunnoho kvartetu) [Folk songs (melodies with texts; score for an ensemble consisting of violin, viola, contrabass, clarinet and flute; parts for string quartet)]. Bez daty. Rukopys. 9 ark. [in Ukrainian].

2. Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy im. V I. Vernadskoho NAN Ukrainy [Manuscript Institute of the National Library of Ukraine named after V I. Vernadsky National Academy of Sciences of Ukraine].

F. 170. Hrinchenky (1863-1928) pysmennyky, vydavtsi, pedahohy [Grinchenkos (1863-1928) writers, publishers, teachers]; 1) Hrinchenko Borys Dmytrovych (1863-1910) [Borys Dmytrovych Grinchenko (1863-1910)]; 2) Hrinchenko Mariia Mykolaivna (1863-1928) [Maria Mykolaivna Grinchenko (1863-1928)]; 3) Hrinchenko Anastasiia Borysivna (1884-1908) [Anastasia Borysivna Grinchenko (1884-1908)].

Spr. 580. Nis, S. (1890). «Makhmet-Hirei», «Voievoda Kysil», «Berestechko» ta inshi virshi [«Makhmet-Girey», «Voyevoda Kysil», «Berestechko» and other poems]. 4 ark. [in Ukrainian].

3. Vasylenko, Z. (1972). Folklorystychna diialnist M.V Lysenka [Folklore activity of M.V Lysenko]. Kyiv, 186. [in Ukrainian].

4. Hlushko, M. (2008). Folklor: pochatok vzhyvannia termina v ukrainskii nautsi ta yoho znachennia [Folklore: the beginning of the use of the term in Ukrainian science and its meaning]. Narodna tvorchist ta etnohrafiia [Folk creativity and ethnography], 6, 12-23 [in Ukrainian].

5. Hnatiuk, V (1914). Koliadky i shchedriky [Christmas carols and bounties]. Lviv, 400 [in Ukrainian].

6. Hohol, N. (1834). O malorossyiskykh pesniakh [About Little Russian songs]. ZhMNP, 2, 4, 16-26 [in Russian].

7. Hrynchenko, B. (1901). Lyteratura ukraynskoho folklora 1777-1900: Opyt byblyohrafycheskoho ukazatelia [Literature of Ukrainian folklore 1777-1900: Experience of the bibliographic index]. Chernyhov, 317 [in Russian].

8. Hrytsa, S. (1979). Melos ukrainskoi narodnoi epiky [Melos of Ukrainian folk epic]. Kyiv, 340 [in Russian].

9. Hrinchenko, M. (1922). Istoriia ukrainskoi muzyky [History of Ukrainian music]. Kyiv, 278 [in Russian].

10. Davydiuk, V (2014). Vybrani lektsii z ukrainskoho folkloru (v avtorskomu dyskursi): navch. pos. dlia stud. vyshch. navch. zakl. Vyd. 3, vypr., dop. ta pererob [Selected lectures on Ukrainian folklore (in the author's discourse): teaching. village for students higher education closing Kind. 3, ex., add. and processing]. Lutsk, 448 [in Ukrainian].

11. Danylevych, A. (2020). Ukrainska etnohrafiia ta folklorystyka u tvorchosti Ctepana Nosa (18291901 rr.) [Ukrainian ethnography and folkloristics in the work of Stepan Nos (1829-1901)]. Avtoref. dys. k. i. n. Kyiv, 20. [in Ukrainian].

12. Dei, O. (1975). Storinky z istorii ukrainskoi folklorystyky [Pages from the history of Ukrainian folkloristics]. Kyiv: Nauk. dumka, 272 [in Ukrainian].

13. (2006). Ivan Franko pro muzyku [Ivan Franko about music]. Upor. Tamara Konovart. Lviv, 12 [in Ukrainian].

14. Ivanytskyi, A. (1990). Ukrainska narodna muzychna tvorchist [Ukrainian folk music]. Kyiv, 334 [in Ukrainian].

15. Ivanytskyi, A. (2004). Ukrainskyi muzychnyi folklor. Pidruchnyk dlia vyshchykh uchbovykh zakladiv [Ukrainian musical folklore. Textbook for higher educational institutions]. Vinnytsia: NOVA KNYHA, 320 [in Ukrainian].

16. (1969). Istoriia ukrainskoi dozhovtnevoi muzyky [History of Ukrainian pre-October music]. Kyiv, 586 [in Ukrainian].

17. Kyrchiv, R. (2010). Dvadtsiate stolittia v ukrainskomu folklori [Twentieth century in Ukrainian folklore]. Lviv, 536 [in Ukrainian].

18. Kolessa, O. (1927). Holovni napriamy y metody v rozslidakh ukrainskoho folkloru [Main trends and methods in the investigation of Ukrainian folklore]. Praha, 10 [in Ukrainian].

19. 19. Korniichuk, V (2012). Maestro Anatolii Avdiievskyi. Portret khoru z mozaiky: khudozhnodokumentalna povist [Maestro Anatoly Avdievskyi. Portrait of a choir from a mosaic: an artistic and documentary story]. Kyiv: Krynytsia, 496 [in Ukrainian].

20. Lysenko, M. (1903). Zbirnyk narodnykh ukrainskykh pisen. Desiatyi desiatok [Collection of Ukrainian folk songs. The tenth dozen]. Kyiv, 105 [in Ukrainian].

21. Lukashevych, P. (1836). Malorossyiskye y chervonorusskye narodnue dumu y pesny [Malorossiyskie and Chervonorusskie narodnye dumy y pesni]. SPb, 170 [in Russian].

22. Liashenko, I. (1957). Narodnist i natsionalna kharakternist muzyky [Ethnicity and national characteristics of music]. Kyiv, 92 [in Ukrainian].

23. Liashenko, I. (1973). Natsionalni tradytsii v muzytsi yak istorychnyi protses [National traditions in music as a historical process]. Kyiv, 78 [in Ukrainian].

24. Maksymovych, M. (1827). Malorossyiskye pesny [Malorossiysk songs]. Moskva, 286. [in Russian].

25. Maksymovych, M. (1849). Sbornyk ukraynskykh pesen [Collection of Ukrainian songs]. Kyiv, 129 [in Russian].

26. Maksymovych, M. (1834). Ukraynskye narodnue pesny [Ukrainian folk songs]. Moskva, 180 [in Russian].

27. Metlynskyi, A. (1854). Narodnue yuzhnorusskye pesny [Narodnye yuzhnorusskie pesni]. Kyiv, 474 [in Russian].

28. (1970). Narodni dumy, pisni, balady [Folk poems, songs, ballads]. Kyiv: Molod, 330 [in Ukrainian].

29. Natsionalna zasluzhena kapela bandurystiv Ukrainy im. H. I. Maiborody [National Honored Bandurist Chapel of Ukraine named after G. I. Maiborody]. URL:http://www.bandurysty.com.ua/%D0%86%D 1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F/ [in Ukrainian].

30. Nis, S. (1859). Na chuzhyni [In a foreign country]. Chernyhovskye hubernskye vedomosty [Chernihiv provincial gazettes], 25, 171-172 [in Ukrainian].

31. Nis, S. (1861). Pro Konotip [About the Conotype]. Osnova [Basis], 11-12, 7-15. [in Ukrainian].

...