Особливості вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти

Размещено на http://allbest.ru

Особливості вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти

Peculiarities of vocal and performing activity applicants for art institutions of higher education

Садовенко С.М. Садовенко Світлана Миколаївна (Sadovenko Svitlana), доктор культурології, доцент, с.н.с., професор кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслужений діяч мистецтв України (Doctor of Cultural Studies, Associate Professor, Senior Researcher, Professor Departments of Academic and Pop Vocal and Sound Directing of National Academy of Management of Culture and Arts, Honored Art Worker of Ukraine) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Вокально-виконавське мистецтво, як невід'ємна частина музичної педагогіки, охоплює ланцюг складних проблем, розв'язання яких потребує використання розмаїтих професійних теоретичних знань і практичних вокальних прийомів. Для розуміння особливостей вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти неодмінною є послідовна опора на фундаментальні методологічні принципи вокальної педагогіки, наукове підґрунтя теоретиків музичного мистецтва, культурологів, психологів, вокалістів-педагогів тощо.

Метою пропонованої статті є визначення та розгляд особливостей вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти. вокальний музичний педагогіка виконавство

Виконавство для вокаліста є тим фундаментом, що найбільшою мірою сприяє прояву не тільки фахових компетентностей, а й розкриттю творчої особистості, вираженню емоційного інтелекту, психологічної культури, духовного світу індивідуальності тощо.

Специфічними рисами вокально-виконавської діяльності є:

* особлива мова вокально-виконавського мистецтва зі своїми закономірностями існування й розвитку;

• характерологічний спосіб узагальнення музичного матеріалу, що виражається у власному прочитанні та інтерпретації вокального твору співаком через його індивідуально-особистісні відчуття;

• використання вокально-художньої уяви, спочатку при формуванні вокально-технічних та вокально-виконавських навичок;

• точне визначення і чітке розуміння форми твору в усіх її маніфестаціях, зокрема, подачі музичного твору в різних формах культурно-мистецьких проєктів - сольної програми, концерту-лекції тощо.

Першорядну роль у вокально-виконавській діяльності відіграє індивідуальний спосіб самовираження співака у реалізації вокальних образів, що об'єднує чотири визначені вище специфічні риси. Співак покликаний донести ідею, використовуючи всі сформовані у нього вокально-технічні й вокально-виконавські навички. Без вокаліста/виконавця твір композитора залишається потенційним, а не реальним твором мистецтва. Іншими словами, у вокально-виконавській діяльності реалізується конкретна ситуація щодо суб'єктивно-об'єктивних відносин, у якій активність суб'єкта (співака) виражається у наданні об'єкту (твору) значущості й цілісності.

Успіх цієї системи обумовлюється особистим обдаруванням та інтелектом вокаліста, його запасом слухових почуттів і знанням музичних стилів, його володінням своїм голосовим апаратом і загальним комплексом авторського арсеналу. Все це разом дозволяє розглядати вокальне виконання як художньо-творче явище з притаманними лише йому специфічними ознаками.

На формування готовності до вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти може впливати рівень виконавської культури. Остання є складовою музичної культури, що складається з системи якостей, набутих умінь, що безпосередньо забезпечують якісний рівень вокально-виконавської діяльності. Будь-яка діяльність, у тому числі й вокально-виконавська передбачає вироблення певних умінь та навичок для досягнення поставленої мети. Під виконавською культурою нами розуміється сукупність професійних якостей та знань, які знаходять свою проєкцію в уміннях, забезпечують високий рівень виконавської діяльності у навчальному процесі та реалізують специфічне виявлення фахової культури в умовах виконавського процесу.

Отже, виконавську культуру вокаліста ми розглядаємо як специфічне виявлення професійної культури в умовах вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти.

Аналізуючи специфічні особливості вокального виконавства, корифеї вокально-виконавської творчості (Т. даль Монта, Л. Леман, Ф. Литвин, С. Лемєшев, Т. Руффо, П. Доминго, О. Образцова, М. Бієшу та ін.) та вокально-педагогічної діяльності (М. Гарсія, Л. Дмитрієв, П. Троніна, В. Луканін, М. Донець-Тисейєр та ін.) особливу роль відводять особистості виконавця як інтерпретатора вокального твору. Праці й зафіксовані погляди цих та інших митців і педагогів дають підґрунтя стверджувати, що творчість виконавця накладається на стильові особливості музичного твору, які зумовлюють конкретні цілі та завдання всієї вокально-виконавської творчості співака. Таким чином, відбувається взаємовплив і взаємопроникнення загальних і специфічних властивостей вокально-виконавської діяльності.

Дослідники Г. Коган, Є. Гуренко, В. Москаленко та ін. цілком справедливо вважають виконавця «співавтором», що здатний реалізувати формування твору. Відомою є думка знаного в усьому світі піаніста Євятослава Ріхтера, що виконавець є одночасно і музикантом, і актором.

Відтак, вокаліст-виконавець - це митець-інтерпретатор, здатний творчо усвідомлювати авторський текст і реалізовувати його в міру свого обдарування. Він не просто перетворює нотні знаки на звуки голосу, а надає їм художньої значущості. Співак-виконавець постає як митець, адже його виконання є творчим процесом, в якому у специфічній формі відбувається складний процес творення оригінального й самобутнього культурно-творчого продукту. У такому втілені кожен новий твір набуває особливої вокально-художньої, естетичної цінності.

Справжній митець-інтерпретатор відрізняється не лише індивідуальним, неповторним тембром голосу, а й виконавським стилем, манерою виконання. Роль виконавця як художника-інтерпретатора особливо унаочнена у вокально-виконавській сфері. Тут безперечним є своєрідний симбіоз оперної і камерної творчості.

Видатні представники вокально-виконавського мистецтва (М. Каллас, Л. Паваротті, П. Домінго, О. Образцова, І. Архіпова, М. Бієшу та інші) однаково вдало розвинули свій творчий потенціал у цих двох напрямках.

Специфічність вокально-виконавської творчості обумовлена самою її природою. Основними її компонентами є не тільки ступінь обдарування співака та його спрямування (оперне, камерне або синтетичне), але й головне - це поняття виконавського стилю.

Зупинимося більш докладно на характеристиці формування цієї властивості. Зростити хорошого співака дуже непросто. Ця справа вимагає великого творчого напруження як від педагога, так і від студента- вокаліста, здобувача мистецьких закладів вищої освіти. Педагогу з вокалу необхідно «поставити голос», тобто створити з природного матеріалу «інструмент», на якому необхідно навчити майстерно грати, а також виховати музиканта, який буде цікавим публіці, матиме «своє обличчя».

Деякі зарубіжні співаки й педагоги, зокрема, М. Дель-Монако, Е. Барра, І. Кораделлі та інші, виділяють етапи у становленні співака: технічний і художній, розподіляючи у часі роботу над різними аспектами вокально-педагогічного процесу.

Українській вокальній школі притаманний єдиний синтетичний, узагальнений підхід щодо виховання співака. З перших кроків навчання відбувається одночасна робота і над технікою, і над втіленням образів.

Технічна досконалість передбачає вільне оперування виконавськими технічними прийомами, використання всього арсеналу виконавських засобів для осмислення художніх цілей. У процесі музично-педагогічної діяльності ця якість знаходить своє втілення у здатності досягнути високих виконавських результатів, спираючись на засвоєнні в період навчання знання (про музику, про технологію виконання, підбір аналогій

у царині інших мистецтв), уміння (створення індивідуальної інтерпретації та обґрунтування її виконавської вірогідності) та навички.

Для цього необхідно формувати психологічну установку на виконавську діяльність, розвивати попит у виконавській творчості як необхідного шляху власного професійного становлення, творчу індивідуальність здобувача освіти у процесі роботи над художнім образом, над емоційно-яскравою переконливою інтерпретацією твору; вдосконалювати технічну майстерність, накопичувати різноманітний репертуар і формувати навички його педагогічного інтерпретування; розширювати музичний кругозір і досвід.

Крім того, неможливо переоцінити враження, що справляє на учнів «живе» виконання вчителя/викладача, якщо воно насправді якісне, досконале, професійне і яскраве, ніж слухання «законсервованих» (Г. Падалка) творів. Високий ступінь майстерності передбачає вільне і природне володіння голосовим апаратом, а вибір доцільних засобів цілком залежить від стилю, змісту та характеру твору, а також від розуміння його виконавцем.

Виконавське мистецтво співака потребує вільного володіння співацьким апаратом, осягнення авторського змісту, формування власної виконавської концепції, знаходження та вдосконалення засобів її реалізації. Це вимагає досягнення збалансованості між доцільними виконавськими прийомами музичної виразності й високопрофесійним рівнем технічного апарату для відображення глибини образності виконуваного художнього твору.

Виконавська практика доводить, що лише впевненість у власних силах дає можливість співаку продемонструвати комплекс виконавських якостей. До них можна віднести чотири основні якості.

Перша - відчуття музичного твору. Насамперед, співак мусить чути твір - це вміння чути деталі в цілому і ціле з охопленням усіх деталей, тобто здійснювати єдність аналізу та синтезу.

Друга якість - вміння запам'ятовувати і свідомо утримувати в пам'яті розучуваний твір. Причому не лише музичний і поетичний текст, а й усі вокально-технічні та вокально-виконавські відчуття й навички.

Музика пізнається слухом, отже, процес її сприйняття потребує засвоєння різноманітного вокально-музичного матеріалу. Без гімнастики запам'ятовування неможливий прогрес у сприйнятті й відтворенні музики. А запам'ятовування неможливе без діяльності, порівняння, розрізнення, виокремлення й опрацювання вокальних звукосполучень у процесі їх чергування та опанування вокальним твором у цілісному його звучанні.

Третя - здатність до збагачення своїх вокально-звукових відчуттів, тобто, вокально-звукове уявлення, побудоване на внутрішньому та вокальному слухові, пов'язане з багатством переживань і формуванням конкретних відчуттів.

Діяльність уяви полягає у постійному відкритті нових сторін вокального твору. Вимисел перероджує відображуваний у мозку образ, за допомогою «запропонованих обставин» робить його конкретнішим і утримує на ньому увагу. «Оточуйте його швидше цими красивими, хвилюючими вимислами вашої фантазії», - зазначав К. Станіславський.

Четверта якість - здатність до узагальнення окремих вокальних відчуттів і професійних навичок (фіксування), тобто вміння мислити за законами музичної та вокальної логіки. Якщо виконання нестабільне, порушується процес цілісного сприйняття музичного образу, руйнується емоціональна атмосфера.

При недостатньому розвиткові хоча б однієї з цих якостей, процес виконання не буде повноцінним.

Досягнення мети щодо вокально-виконавської підготовки передбачає включення здобувачів освіти до активної навчально- виконавської діяльності за допомогою різних методів і прийомів. Їх сутність, разом зі змістом формування готовності до вокально- виконавської діяльності, утворює відповідну методику, ефективність якої оцінюється результатами досягнення поставлених цілей.

Практика показує, що успішність формування будь-якого музичного явища, зокрема готовності до вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти, залежить передусім від методичного забезпечення навчального процесу. Викладачу необхідно володіти варіантною методикою і обирати найдоцільніші диференційовані методи роботи для вирішення конкретних завдань з кожним здобувачем.

Розглянуті компоненти, взяті окремо, на наш погляд, не зможуть у повному обсязі забезпечити успішне формування вокально-виконавської діяльності. Лише комплексне забезпечення виділених компонентів може стати підґрунтям виконавського розвитку, як основи формування вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти.

Таким чином, формування вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти є провідною проблемою сучасної музичної педагогіки вищої школи. Така готовність дає молодому музиканту впевнено почувати себе у професійній діяльності.

Вокально-виконавська діяльність є системою накопичених знань, умінь, досвіду, вольових якостей, практичної діяльності, набутого позитивного відношення та емоційно-інтелектуальної захопленості професією, усвідомлення своєї ролі у майбутній діяльності.

Самосвідомість необхідна для активної регуляції особистісної діяльності. Розуміння себе, своїх прагнень, можливостей, наявність адекватної самооцінки своїх здібностей, придатності до вокально-виконавської діяльності є необхідною передумовою у професійному становленні співака.

Готовність до вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти ми розглядаємо як складне особистісне утворення домінантного, психофізичного стану особистості, який характеризується позитивною установкою до вокального виконавства, загальною та спеціальною освіченістю, виконавською культурою і виконавськими якостями, що продуктивно реалізуються в педагогічній практиці.

Готовність до вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти є результатом певного досвіду митця, що ґрунтується на позитивному ставленні до художньої діяльності, усвідомленні її мотивів і потреб, що у сукупності визначають її результативність. Такий підхід дозволяє виявити взаємозв'язок та взаємозалежність структурних компонентів цього феномену (когнітивно-креативного, ціннісно-орієнтаційного, емоційно-вольового, вокально-операційний) і є важливою методологічною позицією для подальшої практики щодо удосконалення методики формування готовності до вокально-виконавської діяльності здобувачів мистецьких закладів вищої освіти.

Підвищення ефективності та якості вокально-виконавської підготовки можуть бути вирішені шляхом створення відповідних педагогічних умов, а саме: цілеспрямованого розвитку спонукальних мотивів вокально-виконавської діяльності, поглиблення теоретичної підготовки, формування прийомів творчої діяльності, збагачення естетичних ціннісних орієнтацій, підвищення рівня технічної майстерності особистості як основи її готовності до вокально-виконавської практики.

Отже, вокальне виконавство є результатом певного досвіду, що ґрунтується на позитивному ставленні співака до діяльності, усвідомленні мотивів і потреб останньої, що у сукупності визначають її результативність.

Особливості вокально-виконавської діяльності визначаються фаховим профілем та компетентностями здобувачів мистецьких закладів, якими вони мають оволодіти, згідно стандартів вищої освіти та відповідних освітніх програм. Останні передбачають різнобічну освіченість, наявність виконавської культури, знайомство із суміжними царинами вокального мистецтва, професійну компетентність, багатство емоційного світу, громадянської позиції, адже без розвиненої здатності сприймати, оцінювати та співпереживати не можливо проявити сферу почуттів, що є характерним і дуже важливим аспектом успішності для сучасного вокаліста виконавця.

Размещено на Allbest.ru