Внесок австрійського композитора Карла Пільса до сольного репертуару для мідних духових інструментів у першій половині ХХ ст.

Соната розпочинається закличною темою, що звучить спочатку у фортепіано, а потім підхоплюється трубою. Головна партія (соль мінор) відрізняється за настроєм від головної партії Концерту (сі-бемоль мажор), але обидві містять фанфарні мотиви та інтервальні елементи, пов'язані з початковим і завершальним соло труби в Четвертій симфонії Франца Шмідта, наставника композитора.

Після початкового сплеску енергії головна тема лірично злітає, поки схвильований перехід, введений фортепіано, не поступається місцем умиротвореній побічній партії. Аналогічно до Концерту ця тема має ліричний характер, але зберігає ритмічну активність і життєву енергію початку. Фортепіано відіграє рівноправну роль у розробці з частими контрапунктичними пасажами на противагу трубі. Розробка також відзначається частими мелодичними переходами між темами головної, побічної та зв'язуючої партій. Напружені гармонії підкреслюють драматизм розробки, а реприза справляє враження підбиття підсумків перед короткою кодою і раптовим завершенням.

Друга частина, Adagio molto cantabile, розпочинається з пульсуючого ритму в партії фортепіано, який створює основу для першої теми у труби, простої у своїй пісенності, але не примітивної. Шістнадцяті акомпанементу контрастують із контрапунктичним характером мелодичної лінії, тим самим стоврюючи враження незалежності двох інструментів.

Друга тема другої частини - героїчного характеру - спочатку вступає у фортепіано в тональності мі-бемоль мажор, але згодом модулює до медіанти соль мажор, готуючи вступ труби. Ця тема ритмічно активна і різко контрастує з першою. У репризному розділі теми використовуються елементи обох тем одночасно, щоб плавно поєднати їх разом. Після повернення вступної теми коротка кода містить елементи обидвох тем, перш ніж завершитися фінальним тонічним тризвуком.

Заключна частина, Allegro agitato, відкривається раптово і драматично в соль-мінорі, тональності першої частини. Таким чином, загальний тональний план Сонати побудований як рух від тоніки (соль-мінор) до субмедіанти (мі-бемоль мажор) і назад до тоніки (соль-мінор), котра водночас є і медіантою середньої частини.

Вступні звуки початкової теми труби («заклик») в фіналі відтворюють аналогічну тему першої частини, що забезпечує тематичну цілісність сонати. Ця ж інтервальна схема, до слова, відкриває другу частину, але в інверсії. Стрімкі сексти у фортепіано надають темі труби енергійної сили. Початкова тема звучить як у соль-мінорі, так і в сі-бемоль мажорі, паралельній тональності, поступово переходячи шляхом відхилень до мі-бемоль мажору, який виявляється домінантою ля-бемоль мажору, тональності наступного розділу. Фугатний квазі-розробковий розділ на основі матеріалу головної теми готує репризу. В коді К. Пільсс знову звертається до одного зі своїх улюблених прийомів: використання елементів тем попередніх частин у зіставленні. Твір закінчується так само несподівано і драматично, як і перша частина, але з ефектом пікардійської терції - на тоніці однойменного соль мажору.

Важливим є в контексті даного дослідження відмітити, що Соната присвячена Гельмуту Вобішу, учневі Франца Денглера. Г Вобіш на час створення Сонати якраз очолив групу труб Віденської філармонії, а згодом рівно тридцять років, з 1939 по 1969, був першою трубою Віденської філармонії, окрім К. Пільса, йому присвячували свої твори Ріхард Штраус та Альфред Уль. Гельмут Вобіш став фактично основоположником нового - сольного - напрямку в трубному виконавстві західноєвропейської традиції ХХ ст. (Suggs, 2004).

Висновки

Документальні відомості про те, що П. Гіндеміт був ознайомлений із Сонатою К. Пільса, відсутні, однак можемо з певною вірогідністю припустити це. Втім, передумови виникнення Сонати для труби і фортепіано в творчості П. Гіндеміта мали небагато спільного із зовнішніми впливами: дослідники слушно вказують на те, що це один із найбільш особистісних творів у доробку митця, можливо тому, що припав на час еміграції: Сонату композитор написав ще в Швейцарії, але вже обмірковував свій переїзд до США (Morton, 1995). Також це був перший твір, який композитор написав безпосередньо під впливом звістки про початок Другої світової війни.

Отож, підсумовуючи, можемо ствердити, що хронологічна близькість цих двох творів - сонат для труби і фортепіано Карла Пільса і Пауля Гіндеміта - ілюструє завершення однієї музичної традиції та початок наступної.

Список використаних джерел

1. Brusatti O. Studien zu Franz Schmidt. Wien: Universal Edition, 1977.

2. Liess A. Franz Schmidt, Graz: Bohlau, 1951.

3. Morton P D. The influence of Paul Hindemit's “The Craft of Musical Composition” on his Sonata for Trumpet in B-Flat and Piano: diss. PhD. The University of Alabama, 1995.

4. Nemeth C. Franz Schmidt. Leipzig: VEB, 1957.

5. Obermaier O. (Hrsg.). Franz Schmidt und seine Zeit: Symposium 1985, Wien-Munchen: Doblinger, 1988.

6. Pilss K. Concerto in B-flat Major: Version for Trumpet and Piano made by the composer. North Easton, Mass.: Robert King Music, 1973.

7. Pilss K. Sonate fur Trompete und Klavier. Wien: Universal Edition, 1972.

8. Suggs R. Brilliant Music for a Dark Era: Karl Pilss, Helmut Wobisch, and the Trompeterchor der Stadt Wien. International Trumpet Guild Journal. Davenport, 2004. 28, no. 2. P 12-16.

9. Suggs R. Karl Pilss: Late Romantic Heir to the Viennese Tradition of Trumpet and Brass Ensemble Music: DMA diss. University of Maryland, 1998.

10. Tarr E. The Trumpet. Portland, OR: Amadeus Press, 1988.

11. Wacker J. An Examination of the Influence of Selected Works of Franz Schmidt on the Concerto for Trumpet and Orchestra and the Sonata for Trumpet and Piano by Karl Pilss: DMA diss. University of North Texas, 2008.

1. Brusatti O. (1977) Studien zu Franz Schmidt [Studies on Franz Schmidt]. Wien: Universal Edition. [in German].

2. Liess A. (1951) Franz Schmidt [Franz Schmidt]. Graz: Bohlau. [in German].

3. Morton P D. (1995) The influence of Paul Hindemit's “The Craft of Musical Composition” on his Sonata for Trumpet in B-Flat and Piano: diss. PhD. The University of Alabama.

4. Nemeth C. (1957) Franz Schmidt [Franz Schmidt]. Leipzig: VEB. [in German].

5. Obermaier O. (Hrsg.) (1988) Franz Schmidt und seine Zeit: Symposium 1985 [Franz Schmidt and his time: Symposium 1985]. Wien-Munchen: Doblinger. [in German].

6. Pilss K. (1973) Concerto in B-flat Major: Version for Trumpet and Piano made by the composer. North Easton, Mass.: Robert King Music.

7. Pilss K. (1972) Sonate fur Trompete und Klavier [Sonata for trumpet and piano]. Wien: Universal Edition. [in German].

8. Suggs R. (2004) Brilliant Music for a Dark Era: Karl Pilss, Helmut Wobisch, and the Trompeterchor der Stadt Wien. International Trumpet Guild Journal. 28, no. 2. 12-16.

9. Suggs R. (1998) Karl Pilss: Late Romantic Heir to the Viennese Tradition of Trumpet and Brass Ensemble Music: DMA diss. University of Maryland.

10. Tarr E. (1988) The Trumpet. Portland, OR: Amadeus Press.

11. Wacker J. (2008) An Examination of the Influence of Selected Works of Franz Schmidt on the Concerto for Trumpet and Orchestra and the Sonata for Trumpet and Piano by Karl Pilss: DMA diss. University of North Texas.

Размещено на Allbest.ru