Суть поп-року як складової популярної культури. Особливість зйомки відеокліпів на кращі пісні та їх ротації на телебаченні або у мережі Інтернет. Етапи формування іміджу естрадного артиста. Суть музичного доробку провідних українських поп-рок-виконавців.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Візуалізація як форма репрезентації культурних кодів в українському поп-року

Популярна музика має свої форми репрезентації, які є важливими для її функціонування. Цим вона відрізняється від музики академічної, бо для виконавців останньої, наприклад, немає необхідності знаходити нові артистичні образи, створювати імідж, шукати оригінальні форми промоції, нагадувати про себе в рекламі тощо. У контексті дослідження поп-року як складової популярної культури зосередимо увагу на двох аспектах. Першим з них є промоція своєї творчості, в якій вагому роль відіграють відеокліпи як презентаційні ролики не лише власного продукту, а й самого колективу. Другий момент передбачає формування власного іміджу, який робить артиста впізнаваним, що надзвичайно важливо і для естрадних артистів, і представників шоу-бізнесу.

Однією з поширених форм промоції в популярній музиці, до якої відноситься поп-рок, сьогодні є зйомка відеокліпів на кращі пісні та їх ротація на телебаченні або у мережі Інтернет. Бурхливий розвиток відеоіндустрії останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. зробив випуск відеокліпів на головні хіти майже обов'язковим. На сьогодні режисерами випрацьовані основні жанри відеокліпів та їх найбільш продуктивні формати й виражальні засоби, які поставили музичну відеоіндустрію на потік. У сучасних працях, присвячених відеокліпам (дослідження Г. Курінної [83], І. Романовської [144], Е. Совєткіної [158], С. Соколюк [159], К. Станіславської [164], О. Чернишова [187], Т. Шак [189], І. Шнур [202] та ін.), розроблено різноманітні їх класифікації, охарактеризовано кінематографічні прийоми, які використовуються у відеокліпах тощо. Головною тезою усіх праць, присвячених відеокліпам, яка часто навіть не озвучується, оскільки вона лежить в основі будь-якого музичного відео, є питання взаємозв'язку тексту і музики з відеорядом. У відеокліпах візуальний ряд може як доповнювати музику, так і контрастувати їй, а також додавати нові смисли. Тобто, будь-яка складова мистецького твору, яким є відеокліп, може мати свої культурні коди, і чим більше їх закладено авторами у творі, тим він є більш глибоким. Розгляд культурних кодів у творах популярної музики є надзвичайно важливим, бо їх аналіз спростовує думку про поверховість популярної музики, яка апелює до життєвого досвіду пересічної людини та розкриває складні філософські теми передусім типовими образами, загальними місцями або усталеними кліше, зрозумілими широкій аудиторії. Саме наявність культурних кодів створює глибинний вимір творів, що належать до популярної музики, які також, хоч і в інший спосіб, репрезентують власну культурну традицію.

У підрозділі 1.1 ми зазначали, що поп-рок у своїй ґенезі має два коди - соціальної заангажованість та соціального конформізму, які утворюють підвалини поп-року як стильового відгалуження рок-мистецтва й представлені у кожній композиції, і в кожному конкретному випадку можна говорити лише про превалювання або домінування того чи іншого коду. Також зазначалося, що художні образи, втілені поп-рок-музикантами, в тому числі і відеокліпах, можуть мати ще й свої культурні коди. Згадаймо виділені Т. Гундоровою в образі Вєрки Сердючки гендерний, маргінальний, попкультурний та постоталітарний коди. Тож образи, представлені в текстах, музиці і відео поп-рок-виконавців, мають свої коди, пов'язані з тематикою тієї чи іншої композиції. Проілюструємо це на прикладі відеоробіт найбільш відомих представників українського поп-року.

Гурт «Океан Ельзи» є одним з найпопулярніших українських рок-виконавців, він відомий не лише у нас в країні, а й за її межами. У творчому доробку колективу не один десяток кліпів, які з різних боків презентують їх творчість. Розглянемо лише два, які відносяться до різних періодів творчості.

Дихотомія «людина - машина» («живе - неживе») є однією з ключових в індустріальному і постіндустріальному суспільстві. Ця проблематика у творчості «Океану Ельзи» розкривається у пісні «911» (2001). В основі тексту пісні - іронія: ліричний герой порівнює себе з машиною, він кохає іншу машину, і вони разом є щасливою родиною. Одночасно ця «ідилія» порушується при озвучення його телефону: 911- це популярний номер рятівної служби. «911» - це назва пісні, яка набуває значення коду - іронічного і одночасно трагічного: головний герой волає про допомогу, але її не знаходить. Код «911» обігрується не тільки у тексті, а й у відеоряді. Кліп на пісню «911» є максимально аскетичним - усі члени гурту «Океан Ельзи» знаходяться в машині, яка символічно уособлює головного ліричного героя пісні, який наприкінці твору самознищується через вибух. Гра смислами, що приховані у тексті й відеоряді, органічно доповнюється музикою, яка одноманітністю та сумним настроєм підкреслює загальну духовну безвихідь, закладену у змісті твору.

Інші смисли розкрито в пісні «Життя починається знов» (2015), яка розкриває соціальну тему життя літніх людей. В описі цього відео, яке міститься на офіційному каналі гурту, зазначено, що воно поєднує формати короткометражного фільму й соціальної реклами. Твір має два плани - текстовий та візуальний. Якщо брати смисловий зріз лише тексту пісні, то це - звичайна любовна лірика. Другий смисловий шар накладається за допомогою відео, яке надає твору нового - соціального - виміру, оскільки тема кохання у кліпі розкривається у соціальному плані. Відео- ряд подає фрагменти життя щасливих пар, які разом вже багато років, а цементує відео сюжетна лінія, в якій показана доля двох людей, що знаходять одне одного після тривалої розлуки. Окрім соціального аспекту (код соціальної заангажованості), розкриття теми кохання літніх людей йде і в екзистенційному ключі (ко- хання=життя, життя=кохання), де акцентуються аспекти внутрішньої свободи людини, її постійне та невпинне прагнення до щастя.

Гурт «Скрябін» також є одним з найпопулярніших рок- колективів України, який має велику відеографію. Зупинимося на двох кліпах 2000-х рр., коли колектив вже почав працювати у напрямі поп-рок. Одна з найбільш значимих пісень у доробку гурту - композиція «Люди як кораблі» (2005). У цій пісні автор міркує про сенс буття, вживаючи не дуже поширену, проте дуже вдалу метафору, де люди ототожнюються з кораблями, кожен з яких має свою долю. Цю метафору («люди як кораблі») було перенесено і на кліп, який є одночасно дуже аскетичним у засобах виразності (учасники гурту виконують пісню на стилізованому під корабельні щогли і реї фоні), бо акцентовано увагу передусім на змісті пісні (іноді в кадрі з'являються ключові фрази тексту, хоча кліп не є lyric-video). Не менш важливою є музика пісні, яка одночасно тяжіє і до класичних поп-рок-балад, і до української романсовості. Усі три компонента - текстовий, музичний, візуальний - доповнюють один одного, сплітаючись у нерозривній єдності. Філософська лірика у поєднанні з ліричною пісенністю - одна з характерних рис української культурної традиції, однією з вершин якої є творчість Г. Сковороди. Тому в пісні «Люди як кораблі» найбільш виразно з усіх композицій гурту «Скрябін» виявлено національний культурний код, який на сучасному етапі репрезентовано не міською піснею-романсом, а поп-баладою, відповідаючи тенденціям часу і одночасно зберігаючи національні культурні традиції.

Філософський зміст має й композиція «Старі фотографії» (2006), яка підіймає проблему скороминучості та швидкоплинності часу. Як і в попередній композиції, текст, що має автобіографічний характер, сполучено з пісенно-романсовою лірикою. Але, окрім національного культурного коду, у цій пісні яскраво виражений ще один - ностальгічний. Це підкреслено не лише в тексті, а й в музиці пісні, яка тяжіє до стилю популярної музики 1980-1990-х рр., і у відео, яке також має багато деталей, що відсилають глядача до тих часів. Зазначимо, що ностальгічні мотиви у цілому не характерні для української популярної музики, тим не менш, ностальгічні мотиви у пісні «Старі фотографії» набувають того типу узагальнення, що можуть сприйматися як один з культурних кодів.

Гурт «СКАЙ» є одним із найвідоміших колективів, що працює у стилі поп-рок. У творчості колективу є багато пісень, присвячених особистісній ліриці, однак є й твори соціального звучання. Однією з таких композицій є пісня «Best друг» (2007). Якщо брати окремо текст твору, то його зміст розкриває тему індивідуальних взаємин між людьми, а саме дружби. Однак ця тематика за допомогою відеоряду переводить зміст твору в соціальну площину, посилюючи соціальну за ангажованість твору: у кліпі підіймається проблема ВІЛ/СНІДу в контексті ставлення суспільства до інфікованих та хворих. Відеоряд концентрує увагу на тому, що більшість колишніх друзів людини відвертаються від неї, коли дізнаються про хворобу. Додання додаткових смислів у візуальному ряді - прийом не новий, ми вже згадували його при аналізі кліпу «Океану Ельзи» «Життя починається знов». І в тому, і в іншому випадку за допомогою відео посилюється соціальна спрямованість пісні. Стосовно цієї композиції варто додати ще таке спостереження: в соціально значущих рок-композиціях розважальний первень, як правило, зведений до мінімуму, проте лише у його змістовному навантаженні. Музичний компонент може апелювати і до розважальності, як, наприклад, в композиції «Best друг», в основі якої лежить яскраво виражена танцювальна ритміка.

Творчість гурту «Мотор'ролла» розпочалася ще з 1990-х рр., але лише з 2000-і рр. їхня музика набуває стильових рис поп- року. Серед численних кліпів гурту зупинимося на відео «Аелі- та» (2007), яке у відеоряді розкриває гостросоціальну тему вживання наркотиків. Зазначимо, що текст пісні лише натякає на проблематику наркозалежності - у тексті пісні є рядок «Плямою світла мовчить Аеліта, п'є своє приторне зілля», який можна інтерпретувати саме в цьому ключі. Проблематика вживання наркотиків стала основною сюжетною лінією відео: режисер пісенний текст, який насичений символами й алегоріями, «розкодував» і вивів його подієвий ряд у соціальний план. Відмітимо у кліпі також важливий для більшості сучасних музичних відео урбаністичний код, оскільки місто як локус, де сконцентровано усі ключові події, несе окреме смислове навантаження у відео (в тексті пісні немає конкретної прив'язки до місця подій), і виступає чинником, що роз'єднує людей, і головні герої протистоять йому у своєму прагненні бути разом.

Гурту «Антитіла» лише трохи більше десяти років, і сьогодні його творчість досягла свого піку. У доробку колективу вже велика фільмографія, тому зупинимося на трьох композиціях, що підіймають соціально важливу тематику, з погляду основних культурних кодів. Пісня «Вибирай» (2009) присвячена гостросо- ціальній проблематиці впливу телебачення на людину, її залежності від картинки на телеекрані. На відміну від проаналізованих вище творів, де соціальна проблематика не була зазначена в текстах, а розкривалася у відеоряді, у цій композиції саме текст подає головний меседж твору, а відеоряд в алегоричній формі її розкриває. Попри деяку прямолінійність, на нашу думку, відео- ряду у висвітленні теми, її головна ідея, що базується на протиставленні природного і штучного, справжнього та удаваного, істинного і фальшивого, подається яскраво та виразно.

Соціально значима тема абортів піднімається гуртом «Антитіла» у пісні «Невидимка» (2012). Як і в попередньому творі, текст пісні розкриває основну його тему, а відеоряд ілюструє. Зазначимо, що ілюстративна складова у пісні «Невидимка» розвивається у динамці, показуючи усі психологічні етапи молодої жінки, яка вагається щодо долі її ненародженої дитини, що вигідно відрізняє її від пісні «Вибирай», де ідея превалює над художністю. Ефект напруження створюється за допомогою сугестивних повторів слів та музичних фраз, що посилює драматизм ситуації. Смислова єдність твору досягається за допомогою розкриття теми життя у його опозиційній діаді «життя - смерть».

Відео на композицію «Там, де ми є» (2017), на відміну від попередніх, має не соціальний, а філософський зміст, що спричинило звертання музикантів до раніше не використовуваного в їх творчості відеожанру як «lyric-video», де повністю показується текст пісні на тлі кадрів з солістом гурту Тарасом Тополею, які знімалися у трьох країнах - Україні, Канаді й Америці. Особливу увагу музиканти приділяють тексту, який у цій композиції виходить на перший план, і, відповідно до нових музичних смаків середини 2010-х рр., не вокалізується, а скоріше речитується. Центральним смисловим кодом відео є людина і природа у їх єдності. Більшість кадрів у кліпі - це картини природи, в якій людина постає лише його складовою. Цікавою є знахідка режисера щодо презентації людини як частини природи, де людина постає у кадрі найбільш виразним, глибоким, індивідуалізованим, унікальним елементом - очима.

Цікаве поєднання культурних кодів ми знаходимо в музичному доробку гурту «Lama», який сполучає у своїй творчості сучасну урбаністику та стилізовану орієнталістику постмодерні- стичного ґатунку. Ідея кохання та пошуку є провідною у кліпі на пісню «Не кажу прощай» (2016). Умовний сюжет твору побудований на пошуку ліричної героїні, яку втілює солістка гурту Наталя Дзеньків, свого коханого. Останній у кадрі так не з'являється, його образ окреслено лише наприкінці кліпу, коли дівчина після пошуку коханого в різних куточках світу - у джунглях, на березі моря, під водою, опиняється в пустелі, де на пагорбі височіє буддійський храм, дивлячись на який вона бачить тінь свого коханого. Теми пошуку, кохання, природи, що протистоїть цивілізації, звертання до символіки східних релігійних практик органічно поєднані в цьому кліпі центральним жіночим образом, який набуває архетипового значення як символ кохан- ня-буття.

Відеокліп на пісню «Привіт, привіт» (2018) також втілює ідею пошуку коханого, однак його візуальний ряд вирішений більш аскетичними засобами. На відміну від попереднього відео, у кліпі два ліричних герої, які знаходяться поруч, але вони є разом лише позірно, бо у момент безпосередньої комунікації лірична героїня, перетворюючись на птаха (перший куплет) та дельфіна (другий куплет), зникає, залишаючи коханого наодинці. Дихотомія «людина - природа» у цьому відео набуває нових смислів, де природа - не символ життя, а уособлення смерті (це підкреслено похмурим осіннім колоритом), і протистоїть коханню як символу людського буття, а повторність ситуацій символізує невпинність вічного кола сансари.

У музичному доробку гурту «Lama» є й твір, де вагомого значення набуває український культурний код. Посилення національного, а не мультикультурного первня пов'язано з тим, що у кліпі на пісню «Мій милий» (2015) другим виконавцем стала співачка Тоня Матвієнко, яка у своїй творчості поєднує поп- та етно-музику. Цікавим є підхід режисера щодо втілення основного образу ліричної героїні, який відштовхувався від тексту пісні, де коханого порівнюють з чорно-білим птахом. Лірична героїня, від імені якої йде розповідь, представлена у двох іпостасях - небесній, майже безтілесній (Т. Матвієнко) і земній, чуттєвій (Н. Дзеньків). Підкреслити антиномічність режисеру вдалося через контраст кольорів одягу та волосся співачок (білий і чорний), а також тембрової палітри їхнього вокалу (високий - низький). Завдяки «розщепленню» образу ліричної героїні, він набуває багатогранності, багатовимірності. Завдяки участі у виконанні твору Т. Матвієнко національний культурний код, який міститься у пісні, увиразнюється етнічними мотивами, і не лише текстовими і музичними, а й візуальними.

Гурт «G.Torvald», який уже давно був відомий шанувальника рок-музики, отримав всеукраїнську популярність завдяки участі в Євробаченні у 2017 р., що проходив у Києві. На цьому конкурсі колектив представив англомовну пісню «Time», яка розкриває тему часу: час - це єдине, що не можна повернути, і люди повинні цінувати кожну хвилину. Філософський текст було цікаво розкрито у концертному виступі у фіналі національного відбору, який за цілісністю концепції та цікавим задумом можна прирівняти до концертного відеокліпу. Центральним елементом сценічного рішення виступу стає годинник, що розміщується на грудях соліста і позаду сцени, зі зворотнім відліком часу, який наприкінці пісні змінює колір з червоного на зелений, символізуючи початок нового часового виміру. Таке сценічне рішення є цікавим, бо таким чином візуалізується абстрактна філософська категорія часу, яка є головним концептом пісні. На жаль, це сценічне рішення композиції не було показано на самому конкурсі Євробачення, для якого було запропоновано іншу сценічну концепцію пісні, що стало однією з причин низької оцінки журі та публіки цього твору.

Співачка Альона Вінницька після уходу з популярного поп- гурту «ВІА Гра» сконцентрувала увагу на своїй сольній кар'єрі, в якій перевагу віддала стилю поп-рок. На відміну від розглянутих вище виконавців, у її інтерпретації поп-рок наближається до поп- музики з її соціальним конформізмом та тяжінням до розважальності. Також треба відмітити, що репертуар співачки є російськомовним, оскільки для неї музичним пріоритетом є російський рок. Проте говорити, що у творчості співачки превалює російський культурний код, не варто. Його скоріше можна окреслити як пострадянський, бо для багатьох виконавців важливими залишалися культурні зв'язки, які роками напрацьовувалися у часи СРСР, та почасти ностальгічний.

Розглянемо дві композиції співачки. Перша - пісня «Видишь, я жива», яка також відома під назвою «Измученное сердце» (2004). Цей твір є класичною рок-баладою, як за музичною формою, так і змістом. У цій композиції цікаво поєднані західний та пострадянський культурні коди. Пострадянський представлений дещо несподіваним поєднанням рок-естетики з еротичним іміджем, який є визначальним для цієї виконавиці (про це нижче), а також обов'язковою для пострадянської художньої творчості російською мовою. Західний культурний код репрезентовано в музиці пісні, яка є близькою до західного року, використовуючи найбільш типові його інтонації; його також підкреслено і в відеоряді, де обігрується сцена сварки подружжя в автомобілі, подібно до сюжетних колізій у фільмах європейського кінематографа.

Цікавою є трансформація музичного матеріалу та візуального ряду в піснях «Подари» (2014) та «Подари мне свое сердце» (2016). У першому відео є два візуальних ряди: один зосереджено на образі співачки, другий показує зйомку фільму про кохання, про який співає лірична героїня Альони Вінницької. Обидва плани внутрішньо не конфліктують, оскільки змістовно пов'язані між собою, однак гламурний образ співачки все ж таки протиставляється героям кінофільму, які показані в буденному житті. Відмітимо цікавий підхід режисера у втіленні опозиції «життя - мистецтво», де мистецтвом стає саме життя (образ Альони Вінницької як оповідачки), а життя у його буденності (зйомка фільму) є художньою реальністю. Таке трактування стає більш наочним після виходу у 2016 р. кліпу «Подари мне свое сердце», який є скороченою та наново аранжованою версією пісні «Подари». У творі все є мінімалізованим - і аранжування, і відеоряд: героїня Альони Вінницької йде позаміською трасою в яскравій червоній відкритій сукні та в туфлях на високих підборах, тим самим контрастуючи неяскравим кольорам осінньої природи. У цьому відео співачка постає немов героїня фільму про кохання, про який вона розповідала у попередньому відео - мистецтво для неї стало життям.

Співачка Міка Ньютон, як і Альона Вінницька, є поп-рок- проектом, у якому переплетено два культурні коди - пострадянський та західний. У контексті втілення пострадянського культурного коду треба відмітити відео на пісню «Убежать» (2005), яке у свій час не взяв на ротацію жоден телевізійний канал через відверті еротичні сцени. Однак варто зазначити, що еротика у відео не є самоціллю, еротичні кадри використані для розкриття важливої для пострадянського суспільства міфологеми «буденне життя - “красиве життя”», де останнє для дівчини з неблагопо- лучної родини може реалізуватися хіба що в нічних клубах певної спрямованості. Для головної героїні Міки Ньютон такий світ «красивого життя» не є ідеалом, але в її світогляді він асоціюється відходом від буденності, від світу, де немає жахіть побуту, в якому проходить реальне життя головної героїні. Відмітимо, що інтерпретація пострадянського культурного коду як показ життя у його маргінальних проявах на середину 2000-х рр. була вже дещо застарілою та неактуальною, і, напевно, відсутність ротації цього відео для кар'єри співачки стало скоріше плюсом, ніж мінусом, бо для презентації нового проекту більш підходило наступне відео співачки «Аномалія», де було сформовано основний її імідж, який відповідав духу часу.

Цікавим є образ співачки, втілений у кліпі «Ангел» (2011), який було знято на пісню, з якою виконавиця виступила на Єв- робаченні, де посіла четверту сходинку. Героїня Міки Ньютон, відповідно до тексту пісні, є уособленням янгола як ідеалу чистого кохання. Художній образ, створений співачкою, є динамічним - на початку кліпу співачка постає у ретро-образі дівчини, яка закохана в артиста, наприкінці вона вже виступає на сцені, бо заради кохання пройшла нелегкий шлях до слави. Така сюжетна лінія не була інспірована текстом пісні, однак цілком вкладається в культурну міфологему артистичного шляху, де людина йде на сцену і стає артистом завдяки своєму першому коханню.

Підсумуємо наші спостереження використання культурних кодів у відеороботах представників українського поп-року. Культурна опозиція «соціальна заангажованість - соціальний конформізм», яка є кодовою для поп-року, формує зміст не лише текстів та музики пісень, а й відеоряду, який кореспондує або навіть може додатково посилювати той чи інший культурний код. У своїй творчості поп-рок-виконавці поєднують західний культурний код, який пов'язаний з ґенезою рок- і поп-музики, з кодом культури (українську, пострадянську), яку вони репрезентують, що також впливає на зміст відеоряду. Художні образи, представлених у відеокліпах, можуть містити й інші культурні коди (урбаністичний, ностальгічний, гламурний, культурні опозиції «природне - штучне», «життя - смерть» тощо), які представлені у відеоряді і поліфонічно взаємодіють з текстом і музикою пісень. Таким чином, популярна музика, що зазвичай оперує кліше та загальними місцями, у постмодерну добу завдяки використанню культурних кодів, що представлені у тому числі і відеоря- ді, через звертання до важливої соціальної та екзистенційної проблематики набуває нового змістовного виміру, наближаючись до культури елітарної.

Для артиста, що працює на естраді або у шоу-бізнесі, важливим є формування свого сценічного іміджу. Сьогодні вже є аксіомою, що для естрадного виконавця надзвичайно важливим є його імідж, який повинен входити в резонанс з очікуваннями потенційної аудиторії. Соціокультурний потенціал іміджу естрадного артиста підкреслює Є. Петренко, зазначаючи, що «імідж включає: 1)роль - стереотипи поведінки, очікувані поведінкові моделі, пов'язані з положенням людини в групі і суспільстві, його статусом; 2) статусні символи - зовнішні відзнаки, що дозволяють розпізнавати носіїв статусів, одяг (наприклад, уніформа), мова, манери, зачіска, житло, атрибути (наприклад, нагороди, значки); 3) статусну ідентифікацію - ступінь того, наскільки людина ототожнює себе з певним статусом, поводиться і виглядає відповідним чином» [131, с. 110-111].

А. Верещака визначає п'ять етапів формування іміджу естрадного артиста. Спочатку образ виконавця створюється його продюсерами та іміджмейкерами, апелюючи до суспільного запиту. Далі йде етап формування образу артиста на основі «Я- концепції», яка має відповідати його самооцінці та уявленню про себе. Наступним етапом для створення іміджу виконавця стає аналіз очікувань і вимог потенційної аудиторії. Далі йде конструювання іміджу виконавця відповідно до того образу, який він має позиціонувати. Наступним етапом має стати стратегія просування, де важливе місце посідає соціальна активність артиста, наприклад, участь в благодійних акціях. Також естрадному виконавцю необхідно бути присутнім в соціальних мережах, але й не нехтувати традиційними способами просування, до яких належать інтерв'ю та статті про життя виконавця [37, с. 289]. Окрім позитивних, дослідник зазначає і проблемні зони у формуванні образу артиста, зокрема відсутність оригінальності в артистичному іміджі естрадного виконавця, що призводить до копіювання відомих артистів. Тому науковець наполягає на важливості створення оригінального іміджу естрадного співака [37, с. 287]. поп рок відеокліп артист

С. Садовенко виділяє структурні елементи іміджу артиста шоу-бізнесу, серед яких вона називає візуальний образ, кінестетичні прояви, вербальні та паравербальні прояви, місце існування, упредметнену продукцію особи [146, с. 44-47]. Дослідниця зазначає, що людина одночасно живе в двох світах - реальному та ілюзорному, і імідж виконавця - це «“реальність уявного світу”, в якій є щось метафоричне, знакове і символічне. Це образ людини, яка обов'язково повинна викликати симпатію і довіру, незалежно від її дійсних особових меж, хоча міра їх близькості може бути різною - від практично повного збігу до протилежності» [146, с. 49]. С. Садовенко називає основні параметри іміджу артиста, який буде затребуваний в українському соціумі, виділяючи епатажність артиста, його комунікабельність, артистизм і пластику, які допомагають артисту створити шоу, цілеспрямованість, зовнішні дані, творчу несподіваність, креативність [146, с. 50-51].

Н. Садовнікова подає практичні рекомендації естрадним вокалістам, що починають свій творчий шлях, щодо правильного формування іміджу. Вона зазначає, що треба підібрати відповідний для свого світогляду напрям, стиль та репертуар. При виконанні твору важливо сконцентруватися на смисловому навантаженні пісні, оскільки саме його треба донести до публіки. При сценічному втіленні твору необхідно подбати про сценічний костюм, який би відповідав обраному виконавцем образу, доповнюючи його відповідним макіяжем та аксесуарами. Далі важливо продумати сценічну поведінку виконавця, у тому числі залучення видовищних форм, гру з публікою тощо. Це дозволить артис- ту-початківцю створити цілісний та драматургічно вибудований номер, який може стати важливим кроком у стратегії формування його майбутнього іміджу [147, с. 287-288].

Отже, у науковій літературі ми бачимо передусім праці, присвячені загальним питанням іміджу (роботи Н. Барни та С. Уланової [13], В. Дячук [56], Ю. Палехи [127] та ін.) або ж розвідки, де проаналізовано імідж виконавців поп-музики. Меншу увагу у науковому полі приділено питанням іміджу рок- артистів. Серед нечисленних праць - невелика, проте змістовна розвідка російських дослідниць К. Костюк та О. Савіної. У статті зазначено, що образ рок-музиканта є системою «вербальних та невербальних художніх кодів, знаків, що виражають певні актуальні ідеї сучасності». Він створений самим виконавцем або професіоналом шоу-бізнесу заради відповідного впливу на публіку під час концертного виступу [81, с. 320]. Дослідниці виділяють кілька типів образів західних рок-музикантів: 1) ковбойський, який має два підвиди - мілітаристський (байкери, рокери) і пацифістський (хіпі) та 2) театральний [81, с. 321]. Наголосимо, що серед проаналізованих авторами гуртів не було жодного представника поп-року, а музика початку ХХІ ст. представлена клаб- берами, кібер- і техно-панками, кібер- и техно-готами [81, с. 321]. У цьому контексті варто зазначити, що більшість сучасних рок-виконавців відішли від класичного іміджу, що закріпився у суспільній свідомості, який передбачав джинсовий або шкіряний одяг чи довге волосся, і багато в чому наблизилися до поп- артистів. Однак при зовнішній близькості все ж таки імідж рок- і поп-музикантів не є тотожним, оскільки рок-музика має в своїй ґенезі потужний протестний та нонконформістський потенціал, а також власну історію й традиції, в тому числі у формуванні іміджу. Тому виконавці, що працюють у стилі поп-рок, можуть обирати той імідж, який буде більш точно відповідати генеральному напряму їх творчості.

Розглянемо музичний доробок провідних українських поп- рок-виконавців, зосередивши увагу на іміджі як важливій складовій їх сценічного образу. Найбільш популярним сьогодні українським рок-гуртом є «Океан Ельзи». Імідж колективу формувався як на базі текстів й музики пісень, так і відеокліпів. Зупинимося на кількох ранніх відео гурту, які показують динаміку становлення та закріплення його іміджу. Кліп на пісню «Сосни» (1999) є одним з перших відео колективу. Ця пісня є ліричною композицією, тому образ виконавця також є підкреслено ліричним. У відео є квазі-сюжетний ряд, який для глядача є центральним, проте головний сюжет кліпу є лише відтворенням розповіді фронтмена С. Вакарчука, який постає ліричним героєм, що ділиться історією свого кохання. Попри те, що гурт «Океан Ельзи» та його соліст у відео знаходяться на другому плані, романтичний образ героя є важливим елементом кліпу і складовою іміджу колективу, який у той час тільки почав набувати популярності.

Кліп на пісню «Той день» (2000) продовжує формувати імідж гурту. Ця енергійна музична композиція потребувала інших образів, ніж лірична пісня «Сосни». Більшість кадрів для цього відео взято з концертного виступу колективу, де співак відтворює класичний образ рок-музиканта - харизматичного та розкутого, який заряджає публіку своєю енергією. Кадри з концертного виступу доповнені відеорядом з повсякденного життя Лондону. Вибір для відео однієї зі світових столиць рок-музики є надзвичайно важливим для формування іміджу колективу: показ рок-музикантів в лондонському середовищі ніби унаочнює подальші плани ще молодого, але надзвичайно амбітного колективу, а саме вихід на міжнародний рівень і, можливо, набуття популярності, як найвідоміші англійські гурти «The Beatles» та «The Rolling Stones». Поєднання кадрів із повсякденного лондонського життя з концертним виступом гурту «Океан Ельзи» виглядає цілком органічними, що свідчить про правильність формування іміджу колективу. Також виділимо ще одну деталь: зміст пісні є філософським, тому цілком виправданими є початкові кадри, де С. Вакарчук постає не в образі рок-зірки, а як людина, що відсторонено спостерігає за подіями, що відбуваються навколо.

Відео на рок-баладу «Квітка» (2001) спрямоване на розширення потенціалу іміджу колективу, в репертуарі якого з'являються пісні філософського змісту. У цьому кліпі рівнозначні всі учасники гурту, що акцентує увагу на рок-колективі як цілісній одиниці. Зовнішній вигляд, одяг, зачіски, рухи музикан-тів цілком вписуються в типову модель західних гуртів, що працюють у напрямі рок-музики. Місце зйомки - під'їзд звичайного будинку - підкреслює буденність, антигламурність цього відео, у якому проглядається нонконформістський потенціал року, увиразнений музичними деталями, що відсилають до музики 1970х рр. Філософський первень композиції підкреслюється за допомогою зовнішніх деталей, в яких побутовість набуває символічного вираження буттєвості, а сюжетні повтори унаочнюють безперервність руху буття.

Закріплює імідж гурту «Океан Ельзи» концертне відео на пісню «Я до тебе» (2001), де музиканти показані в найбільш типовій для рок-музикантів обстановці - концертному виступі, що безпосередньо відповідає тематиці пісні. У відео сконцентровано увагу на презентації музикантів: показані кадри з їх підготовки до концерту, продемонстровано шалену підтримку гурта публікою, але найбільшу увагу приділено показу харизми музикантів, які повністю розкриваються на сцені.

Отже, у формуванні іміджу колективу «Океан Ельзи» використано усі напрацьовані західною іміджологією прийоми позиціонування рок-гурту як єдиного колективу, що виражає думки й почуття публіки, є виразником нонконформістського світогляду та філософського погляду на життя. У подальшій творчості колектив у цілому не змінює свого іміджу, хоча й коригує його у відповідності до нових реалій.

Імідж гурту «Скрябін» формувався у 1990-і рр., але у 2000х рр., відповідно до нових стильових орієнтирів, він зазнає певної трансформації. Однак варто зазначити, що імідж гурту та його соліста Андрія Кузьменка, який є його обличчям, міг змінюватися, іноді суттєво, залежно від змісту пісні. У згадуваних вже кліпах «Люди як кораблі» та «Старі фотографії» в образах учасників гурту превалюють романтичні риси, що співвідноситься з лірико-філософським змістом текстів пісень. Зовсім інший імідж ми бачимо в кліпі «Любити платити» (2002), який поєднує риси агітаційного ролика нової політичної сили - «Команди озимого покоління», та соціально спрямованого відео. У тексті пісні акцентовано увагу на існуванні двох типів людей: людини, що сама відповідає за свою долю (тип, характерний для демократичних країн), і людини, яка перекладає відповідальність за свою долю на інших (тип, характерний для посттоталітарних країн). Імідж у кліпі розроблено для візуального підкреслення цього меседжу. Головний герой відео, образ якого втілює Андрій Кузьменко, своєю зовнішність та поведінкою постає уособленням нового покоління людей («озимі люди»). За сюжетом він за допомогою окулярів відкриває іншим внутрішні мотиви поведінки людей, тим самим мотивуючи їх змінити точку зору та дивитися на глибинну сутність речей. Сюжетна лінія кліпу поєднана з показом виступу усіх музикантів, що є важливим для рок- виконавців, оскільки цим підкреслюється єдність гурту.

Гурт «СКАЙ» став відомим завдяки пісні «Тебе це може вбити», на яку у 2005 р. було знято відеокліп. За жанром цю пісню можна окреслити як рок-баладу. Пісня носить особистісний характер, але у її тексті відсутня будь-яка конкретика, оскільки ліричний герой не наважується відкрити коханій людині деякі сторінки свого життя, а тому висловлюється за допомогою недомовок та натяків. Текст пісні, який містить приховану таємницю, дає широкий простір для уяви та фантазії режисера, який звертається до вічної теми кохання. Відеоряд пісні підкреслює символічність змісту твору, проте є більш конкретним: головна героїня є мертвою, і рефлексія ліричного героя, за сюжетною лінією ві- део, є вже його сповіддю після смерті коханої людини. З точки зору формування іміджу колективу вічна тема кохання-смерті є дуже вдалою, оскільки гармонійно корелює образ героя відео та імідж соліста гурту Олега Собчука. Романтична історія, яка показана у кліпі, відбувається сьогодні, і має, з одного боку, усі атрибути сучасного життя (урбаністичний код), з іншого - апелює до вічної міфологеми «кохання-смерть». Тому імідж соліста, який виконує роль ліричного героя, хоча й апелює до сучасних реалій, але підкреслено романтичний. У наступних кліпах режисери використовують різні сюжетні лінії, відповідно змінюються зовнішні атрибути, що формують імідж музикантів, однак лірична лінія залишається центральною в іміджі гурту «СКАЙ». Цьому сприяє характер музики пісень, на які знімаються відео - вони є переважно ліричними, в яких відчутно зв'язок з українською пісенно-романсовою традицією.

Зміну іміджу гурту «СКАЙ» ми бачимо у кліпах 2010-х рр., зокрема у відео «Ідеальна» (2015). Цікаво, що ця пісня ніби є відповіддю на ті питання, що були задані у пісні «Тебе це може вбити»: ліричний герой пісні вже не вагається і врешті-решт відмовляється від недомовок і стає з коханою відвертим. Однак найбільш знаковою для цього твору відповідно до його змісту є радикальна зміна іміджу соліста гурту: у кадрі ми бачимо вже не романтичного хлопця, а мужнього чоловіка, образ якого ідеально втілено за допомогою нового іміджу фронтмена. Маскулінність ліричного героя пісні підкреслюється більш «важкою» та експресивною музикою. В інших відео цього періоду, знятих на ліричні композиції, їх головний герой постає як втілення мужності.

Гурт «Мотор'ролла» до свого поп-рокового періоду був доволі популярним, але переважно у колах любителів рок-музики. Відомими на всю Україну він стає, змінивши стиль музики на поп-рок. Однією з перших композицій, написаних в новому стилі, на яку було знято відео, стала пісня «Не дзвонила, не заходила» (2003). У стилістичному відношенні пісня вдало поєдную традиції західної рок-музики і української пісенності, зокрема жартівливих й танцювальних, які на музичному рівні підкреслюють іронічний характер пісні. Іронічний характер присутній і у відеоряді, де лірична героїня, яка з'являється лише на початку кліпу та в останніх кадрах, має відповідну зовнішність та незграбно рухається. Щодо іміджу колективу, то він у кліпі подається як класичний рок-гурт, де музиканти одягнені у футболки та джинси, мають відповідні аксесуари й зачіски. Окрім ігрового початку та кінця кліпу, відео майже повністю присвячене виконанню самої пісні, що буває не так часто у відеороботах, бо зазвичай виступи гурту у кліпах доповнюються сюжетами, але сюжетність тут зведена до мінімуму. Вочевидь, цей кліп гурт трактував як іміджевий, тому зосередив увагу саме на виконавцях, гра яких стає головною подією кліпу. Зауважимо, що у відео крупним планом показані усі учасники гурту, а не лише соліст, що також трапляється нечасто.

Однією з найпопулярніших пісень гурту «Мотор'ролла» є композиція «8-ий колір» (2005), яка за жанром близька до рок- балади. Пісня є класичним зразком особистісної лірики, де тісно переплетені мотиви кохання та смерті, які також знайшли відображення і у відеоряду, де поєднуються сюжетна лінія та гра музикантів, які є оповідачами сюжету, що розгортається. Цікавою є однак зміна іміджу музикантів, які у кліпі одягнені не у традиційні рокерські футболки та джинси, а класичні костюми з сорочками та краватками. Імідж музикантів контрастує сюжетному ряду, в якому історія кохання показана в типовій міській багатоповерхівці.

У кліпі на пісню «До тебе, мила» (2006), яка є ліричною композицією, музиканти повертаються до свого основного іміджу рокерів. Однак, на відміну від попередніх відео, музиканти відмовляються до класичного для них урбаністичного антуражу. Змістом відео є виступ музикантів на пленері, який є органічним візуальним доповненням ліричної пісні про кохання. Як і у відео на пісню «Не дзвонила, не заходила», відеоряд зосереджено не лише на солісті, а й усіх учасниках колективу.

Гурт «Антитіла» стає популярним у 2008 р. завдяки своєму іронічному відео «Будувуду» (2008). Цей кліп виконує функцію іміджевого відео, оскільки в ньому значну увагу приділено не лише сюжетній лінії, а й іміджу нового колективу (концертний виступ). Зміст пісні має іронічний характер, і квазісюжетна лінія у кліпі розповідає про історію кохання, в якій важливу роль грає звертання ліричних героїв до нетрадиційних африканських релігійних практик. Звернемо увагу на імідж музикантів, бо він у подальшому стане центральним у презентації їх образів. На відміну від класичних рокерів із довгим волоссям та типовим одягом (джинси або шкіряні брюки, футболки, шкіряні куртки), усі учасники гурту одягнені в класичні сорочки з краватками. Імідж рокерів, що виступають у класичному одязі, ми вже бачили у кліпі «8-ий колір» гурту «Мотор'ролла», однак для цього колективу він був обраний для втілення конкретних образів у відео, тоді як для музикантів гурту «Антитіла» класичний одяг стане основною складовою іміджу. Варто однак згадати, що музиканти у цьому не є новаторами, а актуалізують і по-новому переосмислюють традиції раннього року, коли рок-музиканти, як, наприклад, «The Beatles», виступали у костюмах, сорочках та краватках, а імідж рокера-ковбоя або рокера-хіпі сформувався пізніше, однак у суспільній свідомості саме він закріпився як провідний.

Іронічний напрям у творчості колективу було продовжено і в інших композиціях, серед яких виділимо відео на пісню «Фари» (2017), який виконано у стилі екнш. Центральною у кліпі є сюжетна лінія, проте кадри з музикантами, де соліст Тарас Тополя, традиційно одягнений у костюм, який є основним елементом іміджу гурту, органічно вписалися у загальний відеоряд.

Гурт «Lama» стає відомим українському слухачеві завдяки виходу у 2006 р. кліпів на пісні «Мені так треба», «Моє серце», «Літак». У цих відео було сформовано основний образ колективу, головною учасницею якого є солістка Наталя Дзеньків. Солістка гурту, яку сьогодні не можна уявити без індуїстського «третього ока», не відразу знайшла свій імідж. Оскільки репрезента- ційною персоною колективу є його солістка, саме вона в першому кліпі гурту «Мені так треба» (2005) виконала роль головної героїні - сучасної дівчини, що кохає, однак не впевнена в почуттях партнера. Основою іміджу солістки Н. Дзеньків став образ сучасної жительки великого міста, яка органічно в ньому існує. Образ міської дівчини виявився дуже вдалим, і у подальшому він залишається провідним для іміджу гурту.

У відео на пісню «Моє серце» (2006) солістка гурту «Lama» продовжує працювати над своїм іміджем. Він принципово не замінюється, однак доповнюється невеличкою деталлю. У цьому кліпі Н. Дзеньків вперше з'являється з бінді - символом, що є т. зв. «третім оком», який в індуїзмі є знаком правди. З точки зору розгортання сюжету відео ця деталь не відіграє суттєвої ролі, однак є репрезентативним компонентом, який вносить нові фарби у імідж колективу: завдяки ньому стає більш зрозумілою назва гурту, що пов'язана з давньошумерською міфологією, в якій богинею-покровителькою є Лама - символ особистості. За допомогою цієї деталі співачка підкреслює себе як індивідуальність, особистість.

Кліп, знятий на пісню «Літак» (2006), стає новим етапом формування іміджу солістки гурту. У відео головна героїня, яку грає співачка, постає в двох жіночих образах, де в першому одягнена в сучасний, у другому - у стилізований індійський одяг. У другому образі співачка використовує знак бінді, який вже було успішно апробовано в попередньому кліпі. Обидва образи не суперечать один одному, а взаємодоповнюють, оскільки репрезентують співачку як романтичну героїню, відтворюючи дві іпостасі людини - реальну та ідеальну.

Усі три відео, випущені практично одночасно, швидко сформували головний імідж гурту «Lama», де образ сучасної міської успішної молодої жінки доповнюється екзотичними деталями, надаючи йому індивідуальності та неповторності. Завдяки правильно розробленому іміджу зробили гурт «Lama» успішним та популярним.

У подальшому вже сформований імідж гурту лише доповнювався новими деталями. У відео «Світло і тінь» (2008) у кадрі з'являється не лише сама співачка, а й інші музиканти гурту, що має значення для позиціонування колективу як рок-гурту, для якого важливі не лише лідери-вокалісти, а й інструменталісти. У відео використано традиційний художній прийом, характерний для кліпів рокових колективів - показ виступу гурту на невеликому майданчику, де увагу приділено не лише солісту, хоча він є центральним персонажем, й всім його учасникам. Н. Дзеньків у цьому кліпі розвиває «індійську» тему: у відео співачка з'являється не лише з бінді, а й має одяг, який відсилає глядача до індійської культури.

Ще більше індійський елемент представлений у кліпі на пісню «Тримай» (2010), яка, як і більшість композицій гурту, розкриває тему кохання. Музика у стильовому відношенні є цілком роковою, однак в інструментальних частинах доволі відчутними є елементи, які апелюють до орієнтальної музичної традиції, щоправда, не завжди індійської. На відміну від інших відео, де музичний компонент був суто західний і ніяк не апелював до орієнталістики, саме музика в пісні «Тримай» є сполучною ланкою між текстом, який оповідає про кохання, та сценічним антуражем кліпу. У зйомках відео взяли участь усі учасники гурту, проте центральним персонажем є Наталя. У кліпі є традиційні «індійські» атрибути - змія, східні килими, актори-танцюристи з розфарбованими тілами та одягом, однак в іміджі самої Наталі з умовного індійського - лише бінді й малюнки на тілі, все інше - цілком європейське. Поєднання європейського та індійського в художніх образах, втілених у кліпі учасниками гурту, не вповні відповідає тексту і лише частково музиці пісні, однак більш детально розкриває глибинний зміст назви колективу та філософію його лідерки. У цьому контексті хотілося б пригадати кліп «День народження» (1999) гурту ВВ, який у відеоряді апелює до індійської культури, хоча і в тексті, і в музиці немає нічого індійського. Також до індійської тематики звертається у кліпі «За літом, за весною» (2017) поп-співачка Злата Огнєвіч, але, на нашу думку, це виглядає менш органічно, на відміну від рок-гуртів ВВ та «Lama». У названих відеороботах індійський елемент є зовнішнім, «екзотичним», однак цікавим є нечасте, але постійне звертання українських рок- та поп-музикантів до культури Індії як країни, яка трактується і як екзотична і одночасно близька.

Цікавими є іміджеві трансформації поп-рок-співачки Альо- ни Вінницької. Нагадаємо, що до початку своєї сольної кар'єри вона була солісткою поп-гурту «ВІА Гра», який в іміджі солісток підкреслював передусім їх сексуальність. Як рок-співачка Альо- на Вінницька на початку творчої діяльності прагнула відійти від нав'язаного продюсерами «ВІА Гри» іміджу, однак у своїй творчості вона не уникнула пастки продовжувати експлуатувати його далі.

Імідж співачки у відео «Давай забудем всё», який став першим у її сольній кар'єрі, також не позбавлений сексуальності, яка однак є більш стриманою, ніж була в гурті «ВІА Гра». У ві- део підкреслюється новий статус співачки як рок-виконавиці: відеоряд сконцентровано на Альоні Вінницькій як солістці рок- гурту, де всю увагу приділено солістці, а інструменталісти з'являються в кадрі без підкреслення індивідуальності і представлені через показ силуетів, стаючи фоном для А. Вінницької, яка таким чином підкреслює себе як як рок-виконавицю.

У подальшому свій імідж Альона Вінницька формує як поєднання сексуального та гламурного компонентів, де кожен в залежності від змісту пісні та сюжету відео може виходити на перший план. У пісні «007» (2005) головний акцент зроблено не на чоловічному персонажі (головний герой кінофільмів про «агента 007» Джеймса Бонда), а жіночому, який (а точніше - які) в кліпі втілює Альона Вінницька. Співачка у відео представлена в кількох образах, і всі вони мають яскраво виражені гламурні елементи, які особливо підкреслені у сцені вечірки, куди на завдання прийшла героїня співачки. Розмаїття сценічних втілень героїні Альони Вінницької, які вдало розкривають тематику «красивого життя» у детективному сюжеті, вносить «родзинку» у відеоряд кліпу.

Кліп на пісню «Куклы» (2006) має певні риси автобіографічності і присвячений проблематиці буття людини в системі шоу- бізнесу. Гламурні образи, репрезентовані співачкою, постають уособленням представниць шоу-бізнесу, яких вона справедливо порівнює з ляльками - іграшками, іноді вельми небезпечними. І хоча сама співачка, і образи героїнь, яких вона критикує, мають яскраво виражені риси гламуру, між ними є різниця, яка полягає в органічності, «справжності» співачки, що показано передусім через природність її рухів, на відміну від штучності «ляльок». Таким чином, у кліпі Альона Вінницька як співачка використовує елементи гламурної стилістики, одночасно її критикуючи, створюючи подвійність тлумачення гламуру. У подальшій творчості Альона Вінницька продовжує втілювати гламурно-еротичні образи, які вже стали органічною частиною її іміджу.

Варто зазначити, що гламур як візуальна демонстративність, виявами якої є «предмети розкоші, демонстративна празд- ність, демонстративне споживання, стиль життя та спосіб життя, тілесність і тілесні практики» [16, с. 306], не є невід'ємною складовою рок-культури і більш специфічний для поп-музики і шоу- бізнесу, а в рок-мистецтві гламурність як культурний код пов'язана з посиленням конформістських тенденцій.

Співачка Міка Ньютон стала відомою у 2005 р., коли на телебачення потрапив її кліп на російськомовну пісню «Аномалия». Імідж співачки, представлений у відео, виявився дуже близьким до надзвичайно популярної тоді канадської виконавиці Авріл Лавін (Avril Lavigne), яка є також представницею поп- року. Текст пісні «Аномалия» змальовує «аномальну» дівчину, яка не захоплюється ані сучасною музикою, ані модою, не вживає наркотиків і має доволі туманне уявлення про новітні комп'ютерні технології. У відео співачка представлена у двох образах - дами XVIII ст. та сучасної дівчини-підлітка, які символічно відтворюють два протилежні світи - світ гламуру і «красивого життя», представлений атрибутикою моди XVIII ст., і світ нонконформізму, який репрезентує юна виконавиця у іміджі ро- керки. Саме другий образ співачки є близьким до іміджу Авріл Лавін, і він стає провідним у формуванні артистичного образу Міки Ньютон.

Поєднання підліткового іміджу з гламурним ми бачимо в кліпі Міки Ньютон на англомовну пісню «I'm Sorry» (2006). Необхідність звертання до гламуру пов'язано з сюжетом відео, де героїня сюжету є моделлю, і гламур - частина її професійної діяльності. У кліпі представлені усі елементи «красивого життя» - модний одяг, машина, гроші, однак вони вже остогидлі дівчині і тому їхня доля - згоріти у полум'ї. Щодо іміджевих пріоритетів відео, то героїня Міки Ньютон навіть у гламурних шатах зберігає підліткову безпосередність.

Пісня «В плену» (2005) є рок-баладою, що розкриває тему нерозділеного кохання. У цій ліричній композиції Міка Ньютон розкривається як виконавиця, що має красивий та сильний голос, однак її імідж усе більше наближається до типової шоу- бізнесової білявки, яка відрізняється своїм підлітковим іміджем, який був для України новим. Амплуа підлітка була вдало використано співачкою у соціально орієнтованому кліпі «Лунопарк» (2005), яка вдало розкриває образ юної дівчини, закладений в пісні, хоча сама співачка лише побіжно бере участь в сюжетній лінії відеокліпу.

Співачка Міка Ньютон, яка має хороші вокальні дані та імідж, який раніше не використовувався в українському шоу- бізнесі, попри непоганий пісенний репертуар, не стала мега- зіркою, хоча користувалася популярністю у публіки, переважно підліткової. Причин тут, напевно, є кілька, але однією з них, можливо, був не зовсім актуальний для українського слухача імідж співачки, який більше притаманний для американської, а не української культури. Тому після участі у Євробаченні 2011 р. Міка Ньютон поїхала продовжувати свою кар'єру в США.

Отже, імідж українських поп-рок-виконавців характеризується широким спектром - від романтичного героя до суворого рокера, від дівчини-підлітка до гламурної діви. Частина імідже-вих образів йде від традицій рок-культури з її нонконформістською ґенезою, частина - від напрацювань шоу-бізнесу. Більшість артистичних образів, на які орієнтуються вітчизняні поп-рок- музиканти, сформовані поза межами України і не репрезентують українську культуру, однак звертання до них допомагає утворити сполучну ланкою між вітчизняною та світовою традицією популярної музики. Імідж - найбільш інтернаціональна складова у поп-року, а тому для українських рок-музикантів імідж стає тим, що наближає вітчизняний рок до світового.