Концептуальні засади музично-педагогічної діяльності Миколи Лисенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади музично-педагогічної діяльності Миколи Лисенка

Пшемінська Лариса Олександрівна -

доктор філософії, викладач історії музики Тульчинського фахового коледжу культури

Стаття присвячена аналізу концептуальних засад становлення вітчизняної музичної освіти в кінці ХІХ - початку ХХ століття в контексті музично-педагогічної діяльності М. В. Лисенка, впливу його педагогічних ідей на формування нової композиторсько-педагогічної школи.

Ключові слова: М. Лисенко, музична освіта, педагогічні ідеї, пісенний фольклор, Музично-драматична школа, українознавча спрямованість, урок, фортепіанна гра, репертуар. музична освіта лисенко

PSHEMINSKA Larysa Olexandrivna. CONCEPTUAL FOUNDATIONS OF MUSIC AND PEDAGOGICAL ACTIVITIES OF MYKOLA LYSENKO

The article is devoted to the analysis of the conceptual foundations of the formation of domestic musical education at the end of the 19th and at the beginning of the 20th centuries in the context of the music-pedagogical activity of M. Lysenko. The work considers the originality of the composer's pedagogical development, aspects of the formation of his own method of learning to play the piano. The main emphasis is on the analysis of the works of the Ukrainian Musical and Drama School, opened by M. Lysenko with the aim of training professional teaching staff for artistic educational institutions, features of the organization of the educational process, entrance requirements, distribution of subjects, selection of a high capacity teaching staff.

In the process of the national and cultural revival of the nation, the development of domestic musical education, at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries. a significant role was played by the pedagogical, educational, concert, musical and public activities of M. Lysenko (1842-1912). The founder of the Ukrainian school of composers, an outstanding composer, folklorist, teacher and musicologist, ethnographer and music theorist, pianist and choir conductor, musical and social activist and supporter of the national and patriotic ideas of our people, propagandist of national cultural traditions and folk musical creativity, creator of a new system of children's of musical education and upbringing, M. Lysenko became a musical symbol of the Ukrainian spirit, the national method of teaching music.

It was found that M. Lysenko was the first person in Ukraine who opened a department of Ukrainian drama and a bandura class, paid particular attention to the study of folklore, formation of high-quality repertoire, participation of students in concert and theater activities, teaching subjects in their native language. In the research it was revealed the influence of M. Lysenko's pedagogical ideas on the formation of a new composer-pedagogical school, whose representatives (M. Leontovych, K. Stetsenko, Ya. Stepovyi, M. Verykivskyi, V. Sokalskyi, F. Kolessa, V. Verkhovynets,

S. Liudkevych and others) created their own methods of musical education, expanded the publishing activity of songbooks, educational books on musical literacy, music theory and solfeggio based on the material of folk-song melos, materials on teaching methods of singing in schools.

It was proven that the organization of music education in Ukraine, the collection, research, processing of musical folklore, raising it to a scientific level and creating on this basis new effective methods of teaching musical disciplines allowed the name of the teacher M. Lysenko to be written in letters of gold in the history of the formation of national music education as the founder and developer of the national concept of music education and upbringing.

Keywords: M. Lysenko, music education, pedagogical ideas, song folklore, Ukrainian Musical and Drama School, Ukraine-oriented direction, lesson, piano playing, repertoire.

Постановка та обгрунтування актуальності проблеми. Спрямування сучасної стратегії мистецької освіти на духовне відродження нації, радикальне оновлення змісту, форм і методів навчання та виховання підростаючого покоління базується на зверненні до національних традицій та прогресивних ідей видатних українських педагогів-музикантів сучасності та педагогічних надбаннях минулих поколінь. Новітні підходи до вирішення завдань у галузі мистецької освіти, окреслені у державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» сприятимуть відродженню національних цінностей, формуванню нової генерації освіченої, творчої, духовнобагатої молоді. З огляду на чималу кількість наукових праць музикознавчого та культурознавчого спрямування, в яких всебічно розглядається творча спадщина композитора М. Лисенка, для нас залишається актуальною проблема дослідження його музично-педагогічних ідей, етнопедагогічного спрямування діяльності, осмислення науково-методичних досягнень, які потребують подальшого глибокого вивчення та впровадження в практику сучасної вітчизняної музичної освіти, що і обумовило необхідність написання даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання аналізу музично-теоретичних напрацю- вань М. Лисенка, проблематики української народної пісенності в його творчості були досліджені вітчизняними та зарубіжними науковцями у галузі мистецтвознавства, історії музики, теорії музичної культури Л. Архімович, Т Булат, О. Горбатюк, М. Гордійчуком, С. Грицею, Л. Корній, С. Русовою, Т. Хоролець. Сутність музично-педагогічної концепції М. Лисенка розкрито у працях вчених О. Ко- ренюка, С. Людкевича, Т. Мартинюк, Р. Скоруль- ської та інш. Окремі аспекти цієї теми висвітлено у публікаціях О. Лисенка, джерельною базою є його епістолярна спадщина. У сучасному теоретичному музикознавстві деякі аспекти проблеми піанізму М. Лисенка та аналізу національного романтичного стилю композитора проаналізовано у працях Н. Кашкадамової, О. Козаренко, О. Фрайт та ін.

Мета статті полягає у дослідженні педагогічних надбань М. Лисенка як важливого методологічного підгрунтя становлення національної моделі музичної освіти, окреслення й теоретичне обґрунтування концептів музичної педагогіки митця, універсалізму його музично-педагогічної діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі національно-культурного відродження нації, розвитку вітчизняної музичної освіти, у кінці ХІХ - початку ХХ ст. визначну роль відіграла педагогічна, просвітницька, концертна, музично-громадська діяльність М. Лисенка (1842-1912). Засновник української композиторської школи, видатний композитор, фольклорист, педагог та музикознавець, етнограф та теоретик музики, піаніст та хоровий диригент, музично-громадський діяч та подвижник національно-патріотичних ідей нашого народу, пропагандист вітчизняних культурних традицій і народної музичної творчості, творець нової системи дитячого музичного навчання та виховання М. Лисенко став музичним символом українського духу, національної методики викладання музики.

Здобувши музичну освіту у Лейпцігській консерваторії та вдосконаливши майстерність у Петербурзі у М. Римського-Корсакова (18741875 рр.), М. Лисенко активно пропагував українство не тільки на батьківщині, але й в Європі. Художні принципи композитора формувалися під впливом творчості Т Шевченка, до поезії якого він першим звернувся в українській музиці, створивши понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів, був ініціатором спорудження пам'ятника великому Кобзарю. Однак справжньою зброєю М. Лисенка в боротьбі за національну самосвідомість українців була його творчість. Духовну велич нації він увіковічив в «Молитві за Україну» на вірші О. Кониського, яка в кінці ХХ ст. розглядалася як другий державний гімн незалежної України, у 1992 році офіційно отримала статус гімну української православної церкви Київського патріархату.

Діяльність М. Лисенка була спрямована на розбудову вітчизняної культури і мистецької освіти в той час, як глобальна русифікація торкнулася усіх сфер публічного буття суспільства (системи освіти, церковної ієрархії, преси, книгодрукування, заборони рідної мови в театральній та концертній діяльності). Микола Віталійович розпочав українознавчу просвітницьку місію у галузі музичного мистецтва та освіти, його ідею підхопили педагоги-митці нової генерації - М. Леонтович, Ф. Колесса, О. Кошиць, К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич та ін. Ідентифікуючи себе справжнім українцем, М. Лисенко свідомо відмовився від дворянських титулів та пільг, цілком присвятивши діяльність служінню нації. З ранніх років полонила М. Лисенка українська пісня, яка визначила стиль композитора, стала джерелом усвідомлення необхідності побудови національної системи мистецької освіти, в якій пануватиме українська мова і народність у широкому розумінні слова. В листі до учня Ф. Колесси він радить пильно вивчати народну творчість: «яка то є велика потреба музи- кові й разом народникові повештатися поміж селянським людом, зазнати його світогляд, записати його перекази, спомини, згадки, прислів'я, пісні й спів до їх! Вся ця сфера, як воздух чоловікові потрібна; без неї гріх починати свою працю і му- зикові, й філологові. Фольклор - це саме життя!» [1, с. 169]. М. Лисенко був автором першої національної опери-колядки «Різдвяна ніч» (1872), чисельних фольклористичних праць, які в українській музичній фольклористиці відкрили новий напрям органологічний, проводив активну роботу з популяризації виконавства народних музикантів і став засновником етномузикології.

Дбаючи про музичне виховання підростаючого покоління, педагог-практик М. Лисенко укладає посібники для шкіл, створює на фольклорному матеріалі перші у світі дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». Практичною реалізацією його естетико-педаго- гічних поглядів був збірник «Молодощі» (1875), в якому автор зібрав 13 веснянок з фортепіанним супроводом, 25 дитячих ігор та «Збірка пісень у хоровому розкладі, пристосованому для учнів молодшого і підстаршого віку в школах народних» (1908). Посібники застосовували у педагогічній діяльності К. Стеценко, Ф. Колесса, М. Леонто- вич. В рецензії до «Молодощів» педагог та музикант С. Миропольський відзначив відмінний підбір ігор та пісень для дітей, «від яких справді віє молодістю, весною, веселістю і свіжістю», акцентував увагу на народне походження пісень та забав [3, с. 162-163]. В сучасній музичній педагогіці збірка «Молодощі» не втрачає своєї значущості: пісенний матеріал добре запам'ятовується дітьми, включення різних рухів, танців, ігор сприяє долу- ченню учнів до національних фольклорних традицій. Дана концепція була продовжена і розроблена педагогом, композитором В. Верховинцем у його методичній праці «Весняночка», обгрунтована та реалізована у становленні теорії художнього та естетичного виховання дітей Н. Ветлугіною.=

Формування педагогічних поглядів та майстерності М. Лисенка були пов'язані із заснуванням недільної школи для хлопців, а також діяльністю у різних закладах освіти Києва: музичною школою при Київському відділенні Імператорського РМТ (1869-1870 рр.), Інститутом шляхетних дівчат (1881-1906 рр.), приватними музичними школами С. Блуменфельда (1893-1908 рр.) та Н. Тутковсько- го (1898-1904 рр.), Музично-драматичною школою; організацією хорових колективів, концертних програм, вистав музично-драматичних колективів, музичних урочистостей з нагоди ювілейних свят та роковин видатних діячів, національно-просвітницьких концертних мандрівок хорових колективів Україною (1893, 1897, 1899, 1902 рр.).

Ідея розбудови національної музичної та театральнї освіти в Україні отримала практичне втілення у відкритій М. Лисенком 1 вересня 1904 року власної Музично-драматичної школи, що засвідчено у матеріалах переписки Управління Київського учбового округу з Міністерством внутрішніх справ від 20 серпня 1904 р. [12]. На гроші від української громади Галичини з нагоди ювілею композитора, які пропонувалося витратити на придбання ним дачі, М. Лисенко придбав будинок у Києві по вулиці Підвальній, 15, в якому заснував школу. Новостворена школа стала грунтом для реалізації його педагогічних ідей, джерелом поповнення вітчизняної мистецької освіти та культури професійними кваліфікованими кадрами, втіленням мрії викладання україської музики та театру рідною мовою. Українознавча спрямованість школи була своєрідною альтернативою закладам освіти Імператорського РМТ. З 1913 р. (після смерті композитора) школу було переіменовано на Музично-драматичну школу імені Миколи Лисенка, а у 1918 р. в результаті реорганізації музичного закладу на його базі відкрито Державний музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка. Офіційного статусу української школи заклад не мав, проте дух українства, любові до національного мистецтва панував завдяки подвижницькій діяльності педагогів-патріотів. Саме тут у 1906 році вперше в Україні було відкрито відділ української драми, а у 1907 році - клас бандури, викладачем якого став досвідчений харківський сліпий кобзар Іван Кучугура-Кучеренко [5, с. 114].

У статуті школи, затвердженому російським міністерством внутрішніх справ зазначалося, що метою нового музичного закладу була підготовка освічених кадрів музикантів та акторів [6, с. 92]. Випускники школи отримували вищу освіту, оскільки навчальні програми з музичних дисциплін були аналогічними із консерваторськими, а драматичного відділу відповідали програмам Московського філармонійного музично-драматичного училища. Обов'язковою вимогою на вступних іспитах був відповідний вік вступника на певний музичний інструмент. У клас фортепіано і скрипки приймалися учні з 9 років, віолончелі - 11, арфи - 12, контрабаса - 14, духових інструментів - 16, до класів співу, декламації та драми - 16 років дівчата, 17 юнаки. Для зарахування у музичний підготовчий клас вимагалися лише наявність у вступника музичного слуху, пам'яті та міцного здоров'я; до драматичного відділу потрібно було мати ще й належну сценічну зовнішність. Повний курс навчання в музичних класах тривав 9 років, на драматичному відділенні - 4 роки. Навчальні предмети були поділені на спеціальні (інструментальна гра, сольний спів, хорове та оркестрове диригування, теорія музики та творчість, декламація та сценічна гра) та допоміжні (елементарна теорія музики, сольфеджіо, гармонія, енциклопедія (тобто аналіз музичних творів та основи поліфонії), камерний ансамбль, інструментовка, хоровий спів, оркестрова гра, оперні класи, міміка, фехтування, танці, грим, історія музики, історія драми, історія культури і літератури, естетика, італійська мова) [1, с. 182].

У різний час діяльності школи в ній працювали кращі викладачі того часу: у класі фортепіано М. Лисенко, Г Лисенко-Шило (дочки Миколи Віталійовича), О. Мандельштам; хорової справи - О. Кошиць, М. Леонтович; сольного співу - В. Астаф'єва, С. Брикін; композиції - Г Любомир- ський; класі флейти - Коппіні, скрипки - О. Вон- совська; віолончелі - Я. Шебелик, І. Петр; арфи А. Фаллада-Шквор; бандури - І. Кучугура-Куче- ренко; духових інструментів - Й. Коль; сценічної майстерності та декламації - М. Старицька, історії драми - В. Перетц, І. Стешенко; пластики і танців - А. Пашковська, Є. Лепковський; сценічного мистецтва - Г. Гаєвський.

Число учнів у 1908 році зросло до 230 осіб. Навчання у школі було платним, плата за рік навчання із спеціальних предметів (фортепіано, арфа, співи соло, диригування, композиція, драматичний клас) становила 100 крб., заняття у класі скрипки та віолончелі - 80 крб., навчання гри на інших музичних інструментах - 50 крб. Плата за допоміжні предмети становила 10 крб., за навчання оперного ансамблю - 50 крб., заняття з міміки, фехтування, гримування і танців - 30 крб. за рік [10, с. 9]. Право на безкоштовне навчання мали діти-сироти, тож на повному утриманні сім'ї М. Лисенка навчався майбутній співак М. Мики- ша та майбутній вокальний педагог В. Мерзляков.

З особливою турботою М. Лисенко ставився до організаціїї навчального процесу у класі бандури. Про це свідчить лист-відповідь до громадського діяча та педагога С. Дрімцова, який просив М. Лисенка командирувати І. Кучугуру-Кучерен- ка для участі у концерті на користь катеринославської «Просвіти». «Чи маю ж я право одпускати навчителя під час вчення у школі? ... чи маю я право сказати Кучеренкові: лиши на час свою науку і їдь туди, куди тебе посилаю. А докір і протест од учнів та ще в такій справі, яка особливо дорога й люба мені будуть дуже небажані» [7, с. 422].

Клас фортепіано очолив сам М. Лисенко, крім того він викладав елементарну теорію музики, сольфеджіо, основи композиції та історію музики (з власними ілюстраціями). Вихованці школи найбільше любили уроки сольфеджіо завдяки тому, що Микола Віталійович умів процес написання диктантів перетворити на справжню гру, в результаті якої усі учні отримували словесну нагороду на кшталт «добре» або «не маю що казати».

Працюючи учителем фортепіанної гри, М. Лисенко розробив власну систему музичного виховання піаністів, основану на всебічному розвитку особистості з високим рівнем технічного зростання. За методикою М. Лисенка робота з початківцем розпочиналося не із традиційної постановки рук піаніста, а із співу улюблених пісень учня, підбору їх на роялі у різних регістрах. Далі педагог пропонував зіграти мелодію у різних тональностях, прокладаючи шлях до набуття навичок транспонування, пізнання тональностей, вироблення орієнтації на клавіатурі, навичок техніки гри (при застосуванні однієї і тієї ж аплікатури у різних тональностях). Дана методика не знайшла широкого застосування у сучасній музичній практиці, проте варта уваги, вивчення та впровадження.

Усі уроки фортепіанної гри М. Лисенко розпочинав з технічного матеріалу - гам, арпеджіо, акордів, етюдів з поступовим ускладненням завдань. Так, наприклад, робота над октавною технікою (гра гам, тризвуків подвійними октавами) вже розпочиналася наприкінці молодшого курсу. Розуміючи, що гра гам вважається нудною роботою і приносить учням мало задоволення, М. Лисенко запровадив власний метод навчання - систему змагань, в яких учні грали гами одночасно на двох або трьох роялях, що приводило їх у захват, додаючи енергії і бажання долати труднощі.

Після технічного матеріалу учень програвав музичний твір, демонструючи виконання домашнього завдання. Викладач у бесіді з'ясовував варіанти аплікатури, технічні труднощі, образний стрій, план інтерпретації твору, часто застосовував метод власного показу матеріалу, проте програвав лише його фрагменти, не бажаючи нав'язувати учневі своє бачення, а даючи йому можливість проявити самостійність мислення та фантазії в трактовці твору. На уроках завжди відводився час для ансамблевого музикування, оскільки М. Лисенко вважав, що гра в чотири або вісім рук вдосконалює навички читання з листа, синхронного або різноманітного прийомів звуковидобуття, штрихів, ритмів, динаміки, створює ефект повнозвучності барв, що справляє на виконавців відчуття радісного натхнення, задоволення, позитивної самооцінки. Весь учнівський репертуар занотовувався М. Лисенком у спеціальну записну книжку, в якій на кожного учня була відведена окрема сторінка з плануванням по семестрах: перелік технічного матеріалу, твори для іспиту, ансамблевого виконання. Дана схема проєктування навчального матеріалу була передвісником сучасних календарно-репертуарних планів. До репертуару включалися твори П. Чайковського, А. Рубінштейна, В. Моцарта, Й. Гайдна, Л. Бетховена, Р. Шумана, Ф. Шуберта і улюбленого композитора М. Лисенка - Ф. Шопена. Педагог відмовився від меншо- вартісного репертуару, до якого зараховував твори Ф. Кулау, К. Гурліта, А. Лешгорна. Виховуючи музикантів-професіоналів, Микола Віталійович максимум зусиль приклав для формування українського концертного та навчального репертуару, створивши понад 40 різнохарактерних п'єс та ряд масштабних композицій, побудованих на українському мелосі.

До ефективних методів музичного навчання М. Лисенка слід додати уміння педагога розповідати про видатних композиторів, виконавців, концертні програми, музичні твори, ілюструючи розповідь віртуозною фортепіанною грою. У разі недобросовісного ставлення учнів до виконання домашніх завдань, педагог проводив з ними бесіди, прагнув знайти вірні слова, аби не образити. З учнями, які «виявляли таланти, поривання, працю, благородне самолюбство» він працював по 5-6 годин, що приносило йому моральне задоволення, а години праці оновлювали його життя [8, с. 458]. Серед відомих учнів М. Лисенка слід відзначити композиторів А. Буцького, Л. Ревуць- кого і К. Стеценка, піаністів М. Комар-Гацької, О Мандельштама.

У перші десятиліття XX ст. у вітчизняній музичній педагогіці поширилася тенденція до навчання та виховання учнів засобами українського фольклору. Вплив педагогічних ідей М. Лисенка простежується в діяльності його послідовників - М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, В. Со- кальського, М. Вериківського, В. Верховинця, Ф. Колесси, С. Людкевича та ін. Один за одним з'являються україномовні підручники з теорії музики, сольфеджіо та навчання дітей співу, навчально-методичні посібники, нові методи викладання.

Логічно вибудовану систему навчання музичної грамоти та сольфеджіо на прикладах української народної пісні прослідковуємо у посібнику «Практичний курс навчання співу в середніх школах України» (1919) М. Леонтовича (1877-1921) та низці навчально-методичних розробок з методики навчання співу в хорах, початковій та народних школах, в яких автор розв'язує важливі проблеми методичного та методологічного характеру.

Великої популярності набули дитячі збірки «Луна» (1907), «Шкільний співаник» (1918, три випуски) К. Стеценка (1882-1922), основу яких складають найкращі зразки пісенного фольклору. Здобутки К. Стеценка з питань методики навчання музики зумовили появу таких посібників, як «Українська пісня в народній школі» (1917), «Початковий курс навчання дітей нотному співу» (1919), «Методика шкільного співу», «Програма навчання співу, складена для єдиної школи та пояснювальна записка до неї» та ін.

З друку виходять «Дитячі пісні» М. Вериків- ського, три збірки народних пісень «Проліски», збірки «Малым детям» (1911), «Кобзар» (1919), «П'ять шкільних хорів» (1920), «Шкільні хори» (1921) Я. Степового.

Ідея всебічного розвитку дітей знайшла втілення у діяльності учня та послідовника М. Лисенка, одного із основоположників створення дитячого музично-ігрового репертуару В. Верховинця (1880-1938), який успішно втілював у практику роботи із дітьми ігри з танцями, співом і рухами, вважаючи даний вид діяльності базою для успішного розумового та фізичного розвитку дитини, її фантазії.

Ідея збагачення теорії й практики музичного виховання дітей засобами народнопісенної творчості знайшла продовження у педагогічній спадщині Ф. Колесси (1871-1947), зокрема у «Шкільному співанику» (1925), до якого увійшло 226 пісень, які, на думку автора, покликані долучити молоде покоління до пізнання цінності народної творчості, здатності «перейматись її духом» [4, с. 3], посібнику «Співаймо» (1926) та «Збірці народних пісень» (1927) для шкільних хорів.

Під впливом ідей М. Лисенка та його послідовників упродовж 1910-1930 - х років ХХ ст. у педагогічній практиці Ф. Колесси остаточно сформувалася концепція «етнографічного сольфеджіо», спрямована на професійне зростання вітчизняних музикантів на основі надбань фольклорної музичної традиції. Сприйнявши педагогічний досвід М. Лисенка та концепцію «етнографічного сольфеджіо» Ф. Колесси, власну систему системи ритмічного виховання дітей на прикладах вітчизняного етномелосу та музичної класики розробив С. Людкевич (1879-1980) - автор педагогічних посібників «Загальні основи музики» (1921), «Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу» (1930).

У ході проведення дослідження педагогічного доробку М. Лисенка нами було визначено концептуальні засади його музично-педагогічної діяльності, які мали значний вплив на становлення музичної освіти в Україні в кінці ХІХ - початку ХХ століття:

організація професійних україномовних закладів музичної освіти (зокрема відкриття Музично-драматичної школи у Києві) із залученням потужного викладацького складу з метою забезпечення педагогічними кадрами музичних та загальноосвітніх шкіл України;

виховання вітчизняних професіона- лів-музикантів та театральних акторів - пропагандистів національного та світового мистецтва;

впровадження в практику професійної музичної освіти навчання гри на бандурі із залученням педагогів-кобзарів;

широке використання народної пісні - потужного джерела творчості та музично-естетичного виховання молодого покоління в дусі любові до рідної мови, краю, обрядів, традицій, моральних цінностей;

укладання україномовних підручників з елементарної теорії музики, музичної грамоти, сольфеджіо з дидактичним матеріалом, побудованим на прикладах музичного вітчизняного фольклору;

вдосконалення методів навчання дітей музиці шляхом впровадження ефективних методик викладання навчальних дисциплін;

відстоювання ідеї театралізації народних пісень; залучення учнівства до участі у концертних програмах, театральних постановках;

створення професійного музично-театрального дитячого репертуару (опери), концертного національного репертуару для учнів на основі народнопісенної спадщини та власних композицій;

програмування професійного та творчого зростання музикантів шляхом підбору високоякісного репертуару та технічних вправ.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Результати проведеного дослідження переконують у тому, що концептуальні засади вітчизняної мистецької освіти були сформовані М. Лисенком в результаті плідної педагогічної, композиторської, громадської діяльності на основі українознавчого аспекту виховання молодого покоління, залучення його до народнопісенної творчості, якісного підбору навчального репертуару, впровадження власної фортепіанної методики, умілого поєднання в єдиному педагогічному процесі музично-теоретичної та виконавської майстерності. Життєвість педагогічної спадщини М. Лисенка полягає в її глибокій національній та музично-просвітницькій ідеї, втіленій в діяльності талановитої плеяди його послідовників. Відкриття Музично-драматичної школи стало міцним підгрунтям для підготовки професійних кадрів для музичної освіти нової Україні. Перспективи подальших наукових досліджень можуть бути пов'язані з вивченням досвіду методики проведення М. Лисенком диктантів на уроках сольфеджіо, розв'язанням питання: за яких умов М. Лисенко спромігся відкрити у даній школі класи української декламації та сценічної гри в часи заборони урядом Російської імперії усіх проявів українства на теренах України.

Список джерел

Архімович Л., Гордійчук М. Микола Лисенко. Життя і творчість. К., 1992. 256 с.

Булат Т Микола Лисенко. Київ: Музична Україна, 1973. 106 с.

Верховинець В. Весняночка. Харків: ДВУ 1925. 187 с.

Колесса Ф. Шкільний співаник: у 2 ч. Львів : [б.в.]. 1925. 107 с.

Коренюк О. Педагогічні принципи М. В. Лисенка. Українське музикознавство. Вип. 4. Київ : Музична Україна. 1969. С. 111-122.

Літературно-науковий вісник. Річник УІІ: Т ХХУІІ. Кн. УІІІ. Львів. 1904. С. 92.

Лисенко М. В. Листи / Микола Лисенко /авт. упоряд. Р М. Скорульська. К. : Муз. Україна. 2004. 680 с.

Лисенко М. В. у спогадах сучасників / упоряд. О. Лисенко, ред. і комент. Р Пилипчука. К. : Муз. Україна. 1968. 821 с.

Людкевич С. Микола Віталійович Лисенко як творець української національної музики. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2 т / упор. З. Штун- дер. Т 1. Львів. 1999. С. 287-293.

Условия приёма в Музыкально-драматическую школу Н.В. Лысенка. Киевская старина. 1904. Июль-август. Приложение. С. 7-9.

Фрайт О. Фортепіанна спадщина як вияв психологічних рис особистості Миколи Лисенка. Часопис НМАУ ім. П. Чайковського. 2012. №2. С. 34-44.

ЦДІА України. Ф.442, оп. 622, спр. 486, С. 49-64.

References

Arkhimovych, L., Hordiichuk, M. (1992). Mykola Lysenko. Zhyttia i tvorchist. [Mykola Lysenko. Life and creativity]. Kyiv.

Bulat, T. (1973). Mykola Lysenko. [Mykola Lysenko]. Kyiv.

Verkhovynets, V. (1925). Vesnianochka. [Spring song]. Kharkiv.

Kolessa, F. (1925). Shkilnyi spivanyk: u 2 ch. [School songbook]. Lviv.

Koreniuk, O. (1969). Pedahohichni pryntsypy

M. V Lysenka. [Pedagogical principles of

M. V. Lysenko]. Kyiv.

Literaturno-naukovyi visnyk. Richnyk VII. (1904). [Literary and scientific bulletin. Annual]. Lviv.

Lysenko, M. V. Lysty. (2004). [Letters]. Kyiv.

Lysenko M. V. u spohadakh suchasnykiv (1968). [M. V. Lysenko in the memories of contemporaries]. Kyiv.

Liudkevych, S. (1999). Mykola Vitaliiovych Lysenko yak tvorets ukrainskoi natsionalnoi muzyky. [Mykola Vitaliyovych Lysenko as the creator of Ukrainian national music]. Lviv.

Usloviya priyoma v Muzikalno-dramaticheskuyu shkolu

N. V Lisenka. Kievskaya starina. (1904). [Conditions of admission to the M. V. Lysenko Music and Drama School. Kyiv antiquities]. Kyiv.

Frait, O. (2012). Fortepianna spadshchyna yak vyiav psykholohichnykh rys osobystosti Mykoly Lysenka. [Piano heritage as a manifestation of the psychological traits of Mykola Lysenko's personality]. Kyiv.

DIA Ukrainy. F. 442, op. 622, spr. 486, 49-64.

Размещено на Allbest.ru/