Творча постать Івана Карабиця як унікальне явище української музичної культури ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча постать Івана Карабиця як унікальне явище української музичної культури ХХ століття

Максим Прокоф'єв

студент ІІІ курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Шевченко І.Л.

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури висвітлено діяльність українського композитора Івана Карабиця, здійснено спробу схарактеризувати його творчий доробок та визначити внесок композитора в музичну культуру України.

Ключові слова: українська культура 60 - 90-х років ХХ ст., українська музика, творчий доробок, стильові особливості, митець-організатор, національні традиції, новаторство.

Постановка проблеми

Творча постать Івана Карабиця унікальна в українській музичній культурі ХХ ст. Його композиторська творчість, оригінальна і самобутня, багато в чому визначила обличчя української музики 60-90-х років ХХ ст.

Формування І. Карабиця як митця і громадянина відбувалося в 60-ті роки ХХ століття в атмосфері «хрущовської відлиги». В Україні це був час національно-культурного пробудження, зокрема рух шістдесятників, які не лише шукали нових форм художнього самовираження, а й спрямовували свою діяльність на відродження національної свідомості, першоджерел, вивчення своєї історії, від якої українців відлучали упродовж багатьох століть [1].

Карабиць заявив про себе крізь контури необарочного стилю, а його популярні пісні звучать і зараз в інтерпретації естрадних співаків. Майже всі сучасні концептуальні ідеї, якими насичена література, образотворче мистецтво, театр, можуть бути повністю співвіднесені з духом та змістом творчості Карабиця. У його музичній рифмі можна простежити і авангард 60-х, і необарокко 70-х, і неоромантизм 80-х.

Аналіз досліджень і публікацій

Творча діяльність майстра була багатогранною і різноманітною. За свій короткий земний шлях довжиною лише в 57 років Іван Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, чудовий педагог і видатний музично-громадський діяч. Значну увагу науковці приділяють інструментальним та вокальним композиціям І. Карабиця, які повною мірою репрезентують багатогранну творчість композитора. Різні аспекти творчості митця висвітлені у працях В. Драганчук, Л. Мельник, І. П'ятницької-Позднякової, І. Пясковського, Л. Рязанцевої, І. Таркової, А. Терещенко, С. Турнєєва, Б. Янюк. Особливості стилю композитора були предметом вивчення О. Берегової [1], В. Задерацького, Л. Кияновської, О. Копелюка, О. Маркової. Цілісно постаті митця присвячені брошура Г. Єрмакової [3], монографія Л. Кияновської (рукопис) [4], дисертаційне дослідження О. Гуркової [2].

Мета статті - проаналізувати стильові особливості творчості Івана Карабиця, дослідити його діяльність як організатора мистецьких проєктів.

Виклад основного матеріалу дослідження

карабиць українська музична культура

Постать Івана Карабиця - особлива в українській культурі. Його ім'я ще за життя було добре відоме не тільки на Батьківщині, а й на світових теренах. Іван Карабиць є одним із класиків української музики другої половини ХХ століття. Масштабні полотна митця, зокрема «Сад божественних пісень», «Заклинання вогню», «Київські фрески», «Молитва Катерини», увійшли в скарбницю сучасної української музики. Не меншою популярністю серед слухачів користуються інструментальні та камерно-вокальні твори композитора. Його вокальні твори виконували і продовжують виконувати Юрій Богатиков, Микола Гнатюк, Віктор Шпортько, Лідія Михайленко, Віталій Білоножко, Василь Бокоч, Назарій Яремчук, Володимир Засухін, Лілія Сандулеса, Віктор Тіткін, Наталія Рожкова і багато інших виконавців. Іван Карабиць вів активну громадську роботу. Він був секретарем правління Спілки композиторів України, головою правління фонду і Головного журі Міжнародних і національних музичних фестивалів в Україні «Голосієво». Глибоко творча особистість, Іван Карабиць став ініціатором та музичним директором фестивалю «Київ Музик Фест».

Особистість Івана Карабиця формувалася в яскравий період злету української нації, радикального жанрового і стильового оновлення, розриву набридливих пут соцреалізму, який сьогодні називають епохою шістдесятництва. Юнакові пощастило потрапити в клас до видатного українського композитора Бориса Лятошинського. З ним у Івана Карабиця склалися особливі взаємини. Борис Миколайович був для нього не просто вчителем з композиції, а другом, наставником, духовним батьком. Основні принципи педагогічної методики Бориса Лятошинського Іван Карабиць пізніше переніс у стосунки зі своїми учнями. Борис Лятошинський умів органічно й делікатно розкрити особливості обдарування кожного вихованця, ніколи не тиснув, не заважав вільному розвитку індивідуальності. Його енциклопедичні знання в галузі музичної і загальнолюдської культури, висока технічна озброєність сучасними художніми засобами були тим невичерпним джерелом, яке постійно живило творчу уяву молодих митців.

Іван Карабиць належав до тієї нечисленної когорти митців, які здатні поєднувати заняття композицією з активною музично-громадською роботою. Таких особистостей у світі небагато, тому що композиторська творчість - вельми специфічний вид діяльності, який передбачає особливе самозаглиблення, усамітнення, на відміну від, скажімо, літераторів, поетів або художників, чия праця є більш відкритою й публічною [1]. Сам Іван Карабиць, визначаючи стильові орієнтири власної композиторської діяльності, що формувалася у 60 - 70- і роки під враженнями від музики минулих часів та музики ХХ століття, пов'язував їхню появу з бажанням внести більше «свіжого повітря» у традиційні для того часу канони. У такому контексті він спирався не тільки на отриману фундаментальну освіту, а творив із огляду на новітні тенденції, характерні для тогочасного багатогранного музичного світу. Зрозуміло, що йому було що долати на цьому шляху, оскільки подальший творчий шлях композитора не відрізнявся прихильністю до застарілого, віджилого та ворожим ставленням до нового, прогресивного. Композитор писав: «...моїй музиці, я гадаю, притаманне прагнення до синтезу різних музичних джерел. Я переконаний, це може давати несподівані вирішення багатьох художніх завдань. І це не є еклектика, а спосіб мислення. Стоячи на порозі нового тисячоліття, дивимося уперед, прогнозуємо, а також оцінюємо та аналізуємо минуле. Ми усі стомлені «бігом» і тому не спішимо проститися з тим, що було . А було дуже багато такого, без чого нам не вижити у новому часі. Може тому усе більше хочеться писати щиріше, зрозуміло багатьом, водночас лишаючись собою. На мою думку, Малер, Лятошинський, Стравинський, Шостакович, «нововіденці»» та деякі сучасні композитори - це ті імена, що мають вплив на мою музику. Синтетичний вплив. Найважнішими своїми творами (а у цьому мене переконує їх активне життя) вважаю: Концерт для хора та оркестру «Сад Божественних пісень»; Симфонію «5 пісень про Україну», 2-й концерт для оркестру, 3-й концерт для оркестру; Симфонію для струнних [4].

Л. Кияновська зазначає, що усіх композиторів, що справили вплив на творчість Івана Карабиця, об'єднує пассіонарність та «позакон'юнктурна» позиція, готовість радше конфронтуватися з офіційно прийнятими канонами мистецтва, аніж зрадити свої переконання й ідеали. Ця позиція була близькою І. Карабицю. Разом з тим помітний вплив на його творчість справила також група його учнів-однодумців (В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Губа, Є. Станкович, О. Кива), які завдяки особистим контактам І. Блажкова з композиторами Західної Європи (зокрема, П. Булезом, Е. Варезом), отримали можливість вивчати новітні стилістичні течії, а також навчились нехтувати «кон'юнктурою, якою б привабливою вона не видавалась і які б райдужні перспективи не обіцяла» [4]. На думку О. Берегової, у жанрово-стильовому і стилістичному аспектах композитор завжди виявляв широту й універсальність творчого мислення, новаторський підхід до традиційних музичних жанрів і форм [1].

Іван Карабиць мав творчі здобутки в усіх музичних жанрах. Це симфонічні, кантатно-ораторіальні, інструментальні твори, концерти для оркестра, фортепіано з оркестром, вокальні цикли, понад 50 естрадних пісень, музика до художніх та анімаційних фільмів, театральних вистав. І все ж композитор тяжів до більш масштабних жанрів: великих оркестрових і хорових полотен. А відтак, найбільшими його мистецькими вдачами стали масштабні симфонічно-хорові твори, серед яких поема «Vivere memento» на вірші Івана Франка, ораторія «Заклинання вогню», опера-ораторія «Київські фрески» тощо, котрі були написані у співпраці зі славетним українським поетом Борисом Олійником [1]. Серед симфонічних творів найбільш вагомою працею І. Карабиця стала Перша симфонія «П'ять пісень про Україну». Ще одним цікавим жанром творчості композитора став вокально-симфонічний, в якому було написано три українські п'єси на народні слова: «Ой глянь, мати», «Понад тереном стежечка», «Ой жур та кисіль». Не менш вагомим внеском у пісенний жанр стали пісенні цикли Івана Карабиця на слова Бориса Олійника «На березі вічності» та «Мати». А також пісні на вірші класика Максима Рильського та сучасних поетів Івана Драча, Віктора Герасимова, Леоніда Татаренка, Андрія Демиденка, Іллі Бердника. На особливу увагу у творчому доробку Маестро заслуговують твори, написані разом з Юрієм Рибчинським, серед яких «Пісня на добро», «Моя любов, моя земля», «Дніпровська вода».

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори, серед яких - твори неофольклорного спрямування: «Три пісні на народні тексти» для голосу і фортепіано (1969), вокальний цикл «Пісні Явдохи Зуїхи» для голосу, флейти та альта, п'єса «Музика» для скрипки соло (1974). У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри. Й саме останні тяжіють до понятійної конкретності, видовищності, на це спрямовані драматургічні функції оповідача, самостійна й досить активна роль поетичного компоненту, програмна точність музичного вираження, жанрова асоціативність, темброва драматургія [1].

Одним з яскравих зразків інструментального театру у камерно-інструментальній творчості І. Карабиця 1970-х років є його «Концертний дивертисмент» (1975). Вже сама назва твору свідчить про жанрову взаємодію концерту й дивертисменту, що в ХХ столітті є ознакою сучасного музичного мислення, втіленої в принципі синтезу жанрів (концерт-симфонія, балет-ораторія, вокально-хореографічна симфонія, концертна

симфонія) [2]. Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестра), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

У пізній творчості Іван Федорович, навпаки, надзвичайно спрощує фактуру, але за виробленням музичної тканини тут очевидна рука зрілого майстра. Поєднуючи красу естрадних мелодій і пряність гармоній, випробовуючи вплив французького шансону й американського джазу, український автор створює унікальний стильовий сплав, у якому виразно чуються національні мотиви. Складно пояснити, як йому це вдається, адже ні прямих цитат, ні навіть запозичення окремих фольклорних інтонацій тут немає. Симфонічний оркестр Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка записав ряд його творів у фонд українського радіо. Деякі твори І. Карабиця виконувалися оркестром у Франції та Іспанії [1].

У різноманітній за музичними жанрами, стильовими напрямками, тематикою творчій спадщині І. Карабиця можна прослідкувати поступове становлення рис театралізації. Особливе місце у творчості І. Карабиця посідають концертні жанри як найбільш театралізовані жанри «чистої музики». Риси театралізації помітні вже в одному з найбільш яскравих ранніх творів композитора «Концертино» для валторни та фортепіано (1967), яке було створено І.Карабицем на початку його композиторського шляху (ІІ курс композиторського факультету). Твір присвячений талановитому молодому валторністові Ю. Н. Зельдичу, який і став, напевно, першим виконавцем твору.

Композитор обирає жанр концертино, який є різновидом концерту і відрізняється меншим масштабом за рахунок компактності кожної з частин, камерним складом, групою солюючих (концертуючих) інструментів як у concerto grosso чи концертній симфонії. Згідно з покажчиком творів І. Карабиця 2003 року, концертино має начебто 3 частини, що мають наступні назви: І частина - Vivo, ІІ частина - Sostenuto е cantabile, ІІІ частина - Vivo (Tempo I). Однак детальний аналіз твору не підтверджує такої структури; твір, скоріше за все, задумувався як одночастинна композиція з різнохарактерними, контрастними епізодами.

Однією з найхарактерніших рис творчості І. Карабиця є її яскрава національна спрямованість, що виявляється в глибокому проникненні в інтонаційний світ української пісні, потужному ліричному струмені музики. Справжня перлина камерно-вокальної лірики композитора - вокальний цикл «Мати» на вірші Б. Олійника (1980) - наскрізь пронизана українським народним мелосом, особливо №1 «Мати наша - сивая горлиця». Ця пісня була надзвичайно популярною і в часи, коли була створена, і нині. Ліричне обдарування І. Карабиця виявилося і в потягу до екзотичних неєвропейських картин світу. Індійська міфологія у вокальному циклі І. Карабиця «П'ять пісень на вірші Р Тагора» (2000-2001) втілюється крізь призму образів поезії Рабіндраната Тагора - вічних людських почуттів: дружби, кохання, вірності, радості і печалі, оскільки твір є своєрідним музичним приношенням близькій людині, другові і соратнику, однодумцю і колезі по творчості Віктору Батюку. Цим циклом І. Карабиць продовжив традиції камерно-вокальної лірики Бориса Лятошинського, котрим у 20-ті роки ХХ століття було створено декілька романсів на вірші японських поетів, а також власної творчості 70-х років («Із пісень Хіросими» для голосу і флейти на вірші Ейсаку Йонеди, 1973) [2].

Духовною основою творчості Івана Карабиця завжди були теми високого етико-філософського спрямування. Митця приваблювали вселенські ідеї осягнення історії і сучасності, потаємності світобудови й пошуку істини, діалогу епох, хвилювали одвічні філософські питання життя і смерті. Композиторові завжди була близькою філософія мандрівного українського поета, мислителя і музиканта XVIII століття Григорія Сковороди. Ця постать слугувала, до певної міри, ідеалом для митця: йому імпонували непереборний український дух та універсальність ідей українського філософа, цілісність його натури і навіть те, як він пішов із життя - нікого не обтяжуючи, у свіжій сорочці, з чистими думками. Поезія Григорія Сковороди надихнула Івана Карабиця на створення одного з найкращих опусів - концерту для хору, солістів та оркестру «Сад божественних пісней».

Ніби передчуваючи свій недовгий вік, композитор цінував кожну мить земного існування, що особливо в 1990-х роках викликало до життя твори напруженого емоційного тонусу, а часто й трагедійного звучання. Одним із них став монументальний Концерт-триптих для струнного оркестру (1996 р.), що на прем'єрі був сприйнятий, як одкровення автора, занепокоєного долею людства. А в авторській програмі однієї з композицій, створеної під час перебування в Америці («Music from Waterside», 1994 р.), Іван Карабиць власноруч написав, що твір народився завдяки думам «про людське, вічне й найвищу втіху в єднанні з природою». Митець був закоханий у рідну землю, любив свою малу батьківщину Доне ччину, де народився і виріс, зробив перші кроки на музичній ниві. Другою батьківщиною вважав Київ. Він часто говорив: «У мене таке відчуття, що у глибинах київської землі щось таке закопане... І воно притягує людей до цього міста». Любов до землі, біль за її рани і водночас гордість за неї проросли у «Київських фресках», «П'яти піснях про Україну», поеторії «Плач 70

Катерини», «Піснях Явдохи Зуїхи», ораторії «Земле моя на ймення Донбас», Концерті для оркестра №3 «Голосіння» та багатьох інших творах.

Висновки

У жанрово-стильовому і стилістичному аспектах І. Карабиць завжди виявляв широту й універсальність творчого мислення, новаторський підхід до традиційних музичних жанрів і форм. Він не обмежувався якимось одним стилем чи напрямом, кожним своїм твором відкривав нові стильові орієнтири, нові грані духовного світу митця і його епохи. Водночас, І. Карабиць глибоко проник у дух і стильові особливості музики попередніх епох, творчо переосмислив і втілив у своїй творчості необарокові, неокласичні, неоромантичні, неоімпресіоністичні, нефольклорні та інші стильові моделі, які в різних комбінаціях та у своїй сукупності стали ознакою постмодерного світогляду. І. Карабиць був діячем культури нового покоління - з сучасним, широким поглядом на світ, який відчув спрямовані у ХХІ століття тенденції його розвитку, а тому мислив та діяв стратегічно. Усі творчі проєкти, започатковані І. Карабицем, продовжують жити, що є свідченням того, що вони були не «одноденками», це було його життя, яскраве, напружене та драматичне.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Берегова О. М. Особливості композиторського стилю Івана Карабиця в контексті тенденцій розвитку української культури

останньої третини ХХ століття // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. № 2 (27) /

Мистецтвознавство. К., 2015. С. 46-61.

2. Гуркова О. М. Творчість І. Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ століття : автореф. дис. ... канд.. мистецтвознавства : 17.00.03 - музичне мистецтво. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. К., 2016. 18 с.

3. Єрмакова Г. Іван Карабиць. К. : Музична Україна, 1983. 48 с.

4. Кияновська Л. Іван Карабиць : Монографія (рукопис).

5. Копиця М. Аура пам'яті // Науковий вісник НМАУ. Вип. 31 : Vivere memento (“Пам'ятай про життя”) / Статті і спогади про Івана Карабиця. К., 2003. С. 10-20.

Размещено на Allbest.ru