Жінка-диригент в оперно-симфонічному мистецтві: шлях до професії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жінка-диригент в оперно-симфонічному мистецтві: шлях до професії

Берестовська Олександра Володимирівна,

аспірантка кафедри музикознавства, композиції та виконавської майстерності Дніпровської академії музики

Питання ґендерної нерівності у професійних музичних колективах ХХІ століття вже не постає так гостро, сьогодні співвідношення чоловіків та жінок серед музикантів різних спеціалізацій поступово вирівнюється. Водночас можемо констатувати значне відставання сфери оперно-симфонічного диригування від інших царин музично-виконавської діяльності у плані жіночого представництва. Мета статті полягає у спробі відновлення історичного шляху, який пройшла жінка - оперно-симфонічний диригент, та виявлення проблем, з якими продовжують стикатися представниці слабкої статі у цій «чоловічій» професії. Використано методи історичного моделювання для вибудовування шляху жінки в музичному мистецтві; культурологічний підхід для огляду середовища, яке сприяло чи заважало появі оперно-симфонічної диригентки; аналітичний - для вивчення проблематики та аналізу наукової літератури; діалектичний - для огляду складеної ситуації від абстрактного до конкретного; соціально-психологічний, який посприяв аналізу матеріалів інтерв'ю, в яких жінки-диригенти діляться досвідом роботи з у більшості «чоловічим» колективом. Новизна статті полягає у зверненні до ґендерної проблематики в музично-виконавській діяльності, актуалізації феномену жінки-диригента в оперно-симфонічному мистецтві. Висновки. Усе частіше жінки обирають професію диригента, здобувають якісну освіту, перемагають на престижних музичних конкурсах і стають високопрофесійними музикантами. Поступово, але впевнено жінки обіймають посади головних диригентів і успішно працюють із провідними оперними та симфонічними оркестрами. На чільне місце у диригентській професії виходять майстерність і професіоналізм, а не ґендерні відмінності. Пройшовши тернистий шлях до омріяної професії, талановиті диригентки ламають стереотипні ґендерні уявлення щодо ролі жінки в суспільстві, надихаючи і переконуючи великі музично -виконавські колективи у своїй майстерності й примножуючи здобутки диригентського мистецтва у світовому культурному просторі.

Ключові слова: жінка-диригент, оперно-симфонічне диригування, музичне мистецтво, ґендер, історичний шлях.

Berestovska Oleksandra, postgraduate of the department of Musicology, Composition and Performing Skills in Dnipro Academy of Music Woman conductor in opera and symphony art: the way to the profession

The issue of gender inequality in professional music ensembles of the twenty-first century is no longer so acute, and today the ratio of men and women among musicians of different specialisations is gradually levelling out. At the same time, we can state that the field of opera and symphony conducting lags far behind other areas of music performance in terms of female representation. The purpose of the article is to attempt to restore the historical path that women opera and symphony conductors have travelled and to identify the problems that the fairer sex continue to face in this «male» profession. In the article the methods of historical modelling to build the path of a woman in the musical arts; a cultural approach to review the environment that favoured or hindered the emergence of a female opera and symphony conductor; an analytical approach to study the issues and analyse scientific literature; a dialectical approach to review the situation from the abstract to the concrete; and a socio-psychological approach that contributed to the analysis of interview materials in which female conductors share their experience of working with a mostly «male» ensemble are used. The novelty of the article lies in the addressing of gender issues in music performance, actualisation of the phenomenon of a female conductor in opera and symphony art. Conclusions. Increasingly, women are choosing the profession of conductor, receive quality education, win prestigious music competitions and become highly professional musicians. Gradually, but confidently, women take up positions as chief conductors and successfully work with leading opera and symphony orchestras. Skills and professionalism, rather than gender differences, are taking centre stage in the conducting profession. Having gone through a thorny path to the coveted profession, talented female conductors break stereotypical gender ideas about the role of women in society, inspiring and convincing large music and performance groups of their skills and multiplying the achievements of conducting in the global cultural space.

The key words: female conductor, opera and symphony conducting, musical art, gender, historical pathway.

Постановка проблеми

жінка диригент симфонічний

Тенденція обрання на посаду диригента оперно-симфонічного оркестру жінок поступово зростає: сучасні диригентки вже не мають такої боязні «неприйняття» колективом, як це було наприкінці минулого століття. Водночас, низка досліджень наводить жахливу статистику з повною ґендерною нерівністю. Дослідники проводять паралелі між співвідношенням інструментарію та ґендеру. Таким чином, велика імовірність того, що сучасні діти, які йдуть до музичних шкіл та обирають для вивчення музичний інструмент, слідують нав'язаним соціумом думкам щодо «жіночих» та «чоловічих» інструментів, а також піддаються батьківському впливу.

Така ж ситуація не оминула і диригентське мистецтво. Коли перед жінкою виникає питання обрання спеціалізації у диригентській професії, вона постає перед вибором - хорової, яке вважається більш «жіночим», чи симфонічної, представниками якого найчастіше є чоловіки. Через незначне представництво жінок у оркестрах світу студенти по закінченні музичних академій йдуть працювати викладачами, в той час, як юнаки ще у студентські роки проходять конкурси у філармонійні та музично-театральні оркестри. Звісно, професія диригента нині вже має імена відомих жінок, але їх кількість у порівнянні з чоловічими в рази менша. Часто жінки створюють власні колективи, щоб «утриматися» у цій професії, концертують з ними, а лиш потім, здобувши певну відомість, їх запрошують до інших провідних оркестрів.

Актуальність представленої статті зумовлена мало вивченим раніше питанням становлення жінки-диригента в оперно- симфонічному мистецтві.

Огляд літератури

Найбільш об'ємною працею, де вивчається шлях жінки у музичному мистецтві є книга Карін Анни Пендлпроте «Women & Music: A History» [10]. На жаль, ця робота включає лише невеликий розділ про жінок оркестрових диригентів. Питання ґендерної нерівності висвітлюється у статтях науковців різних країн: британці Дезмонд Саржент і Євангелос Гімонід [14], Ентоні Кемп [8], американці Мігай Чиксентмігаї і Якоб Гетцельс [6]. Описують складність професії оперно-симфонічного диригента ряд жінок, які безпосередньо зіштовхнулися із цією проблемою. Наприклад, Марін Алсоп [5] дає низку інтерв'ю, Брайді-Лі Бартліт [2] пише статті стосовно материнства та утиску диригенток чоловіками- оркестрантами, Марієтта Ніен-хва Ченг [3] не тільки описує проблему, а й дає поради щодо її вирішення тощо.

Метою статті є відтворення тернистого шляху, який подолали жінки для визнання їх професіоналами нарівні з чоловіками на посаді оперно-симфонічного диригента, а також окреслення кола проблем, з якими вони стикаються.

Об'єктом дослідження є шлях жінки у музичному мистецтві, а предметом - жінка оперно-симфонічний диригент.

Виклад основного матеріалу

Мисткині почали свій тернистий шлях у музичному мистецтві ще від Стародавньої Греції та Риму. Жінки-композиторки та виконавці займали ланки музичного мистецтва ще із Середніх віків. Більше того, в жіночих монастирях була одна представниця, яка брала на себе лідируючу роль - відповідала за репертуар та проводила репетиції, будучи в певній мірі керівником колективу. Варто звернути увагу, що всі співці володіли бодай одним інструментом - чи то струнним, чи, з появою фортепіано, останнім. Як стверджує Карін Анна Пендлпроте у своїй об'ємній праці «Women & Music: A History», у 1877 році Брюсельська консерваторія відкрила свої двері для представників обох статей, але заняття для кожної проходили в різні дні. Авторка зауважує, що хоч у статуті навчального закладу це і не зазначалося, але передбачалось, «що жінки навчалися, щоб стати виконавицями чи вчителями, а не композиторами чи диригентками, тому вони обмежувалися у своєму навчанні вокалом, фортепіано чи арфою» [10, 170].

У зв'язку із цим, представниці жіночої статі мало претендували як на створення симфонічної музики, так і на її виконання. ХІХ ст., яке по праву вважається часом становлення диригентського мистецтва як виконавської сфери, теж не допускало до диригентського пульта жінок. У цей час створюються хорові колективи та жіночі музичні клуби. Варто провести паралель із сьогоденням, коли посаду диригента-хормейстера доволі часто обіймає жінка.

ХХ століття дало поштовх до поширення професії музиканта серед жіночої статі. У цей час жінки посідають провідні пульти в оркестрах. Так, наприклад, у 1930 році перша жінка-арфістка Една Філліпс - посіла професійну посаду у Філадельфійському оркестрі. Еллен Богода також увійшла в історію, але дещо пізніше, у 1937 році, адже стала першою жінкою-виконавицею на духовому інструменті, що зайняла місце першої валторни Піттсбурзького оркестру [11, 36].

Варто зазначити, що є дослідження, які вивчають тенденцію вибору музичних інструментів серед чоловіків та жінок. Наприклад, однією з останніх статей є робота британських науковців Дезмонд Саржент та Євангелос Гімонід, які у дослідженні 2023 року визначили у відсотковому співвідношенні жінок та чоловіків у симфонічному, духовому (брас бенд) та поп-оркестрах [14]. Для дослідження було обрано 40 симфонічних та стільки ж духових оркестрів світового рівня, що базуються у Великій Британії, Європі та США. Зібрана інформація включала підрахунок виконавців жінок та чоловіків, вивчалися інструменти, на яких вони грають та їх соціальне місце в оркестрі (перший пульт / концертмейстер групи / просто виконавець). Ці матеріали науковці отримали на офіційних сайтах колективів та інших перевірених джерелах. У результаті, відсоткове співвідношення ґендерної приналежності у симфонічному оркестрі складає 60% чоловік та 40% жінок, першими пультами та / або концертмейстерами групи є чоловіки. Ситуація з брас-бендами критичніша, адже відсоток представниць жіночої статі ще менший - 24%, концертмейстерами практично завжди є чоловіки. Це дослідження представляє не лише домінування «чоловічих» та «жіночих» інструментів, а й співвідношення статей на вищих оркестрових посадах.

Повертаючись до історії, 20-40-ві роки ХХ століття ознаменувалися створенням у США симфонічних оркестрів, куди запрошувалися кваліфіковані жінки виконавиці та диригентки для отримання досвіду й можливості роботи в оркестрах, що вважалися на той час ще «повністю чоловічими» колективами (за рідкісним винятком). Схожі звершення виникають наприкінці століття - у 7080-х роках - жіночі філармонії. Окрім того, що виконавиці та керівники є представниками жіночої статі, репертуар теж складався виключно з творів композиторок різних епох.

Аналізуючи роботу К.А. Пендле [10], варто відмітити, що жінки, починаючи з початку ХХ століття, виборювали собі місце за диригентським пультом оперно-симфонічного оркестру. Ґрунтовна праця згадує імена диригенток, які тільки починали конкурувати з чоловіками. Так, Теа Масгрей (Thea Musgrave) була першою, хто диригував власним твором із Філадельфійським оркестром, Антоніа Бріко (Antonia Brico) була першою диригенткою Нью-Йоркського філармонічного оркестру, Елена Ромеро (Elena Romero) стала першою в Іспанії жінкою-диригентом симфонічного оркестру, Надя Буланже (Nadia Boulanger) до кінця 1930-х років керувала Королівською філармонією (Лондон), Бостонським симфонічним, Філадельфійським оркестрами та оркестром ВВС. Велика кількість оркестрових та театральних колективів ще довго протидіяли появі жінки за диригентським пультом. Наприклад, Метрополітен-опера лише у 1976 році дозволила виступити першій в її історії жінці - Сарі Колдуелл (Sarah Caldwell).

Однією з найвидатніших постатей у диригентському мистецтві нині є Марін Алсоп (Marin Alsop). Вона стала першою жінкою, яка отримала міжнародну премію імені видатного диригента Бостонського оркестру, який перетворив його з локального ансамблю на один з найпровідніших симфонічних оркестрів - імені Сергія Кусевицького. Також, вона стала першим диригентом, який виграв грант по стипендіальній програмі MacArthur Fellows. Підтримання та нагородження жінки-диригента є великим кроком для сприйняття соціумом представниць жіночої статі серед стереотипної думки щодо «чоловічої професії».

Бажання стати диригенткою з'явилося у юної Марін ще у дев'ять років, вже тоді вона зіткнулася зі своєю «невідповідністю» такій професії. У той час її підтримала родина-музикантів, а батько подарував коробку з диригентськими паличками [5]. М. Алсоп у численних інтерв'ю доводиться відповідати на питання щодо ґендерної різниці. Попри власний тернистий шлях, вона відповідає, що нема нічого неможливого: «Ми повинні мати постійне усвідомлення того, що ми робимо, щоб ми могли майже деґендеризувати - якщо так можна сказати - те, що ми робимо і створюємо це лише для музики.. .я просто намагаюся мати справу зі світом - реальним світом - і як виразити музику жестами, щоб не було ґендерних асоціацій з нею. Справа лише в музиці» [5].

Попри значний розвиток людства в усіх сферах життя, незважаючи на те, що жінки почали займати керівні посади, для більшості досі ця частина населення асоціюється з покликанням у материнстві. Однією з причин, чому до представниць слабкої статі в музичному мистецтві донині відносяться з певною «недовірою» - це «покликання» стати матір'ю. Розглядаючи музикантів з цієї позиції, менеджери колективів розуміють, що чоловіки більш стабільні. Вони доволі рідко йдуть у відпустку по догляду за дитиною, не беруть лікарняні через хворобу останньої, більше того, справи по господарству теж частіше лягають на плечі дружин чи матерів. Говорячи про диригента, який присвячує себе роботі повністю, жінці - матері доволі складно поєднувати ці аспекти. Науковиця Брайді-Лі Бартліт [2] у своїй статті досліджує, який відсоток із провідних диригенток має дітей та як вони справляються. Як виявилося, жінки часто відмовляються від дітей, в деяких випадках і від створення сім'ї взагалі. В результаті дослідження, з 19 опитаних диригенток лише п'ятеро мали дітей. Часто, жінки свідомо відрікаються від материнства, присвячуючи себе кар'єрі. Так, наприклад, провідна українська диригентка Оксана Линів нещодавно створила сім'ю, але її активна міжнародна діяльність виключає материнство. Інша мисткиня Наталія Пономарчук в одному зі своїх інтерв'ю стверджує, що вона «самотня людина» [1]. Вона, як і багато інших диригенток, свідомо відмовилася від родинних зв'язків. Авторку статті дивує цей факт, коли жінки не приховуючи виражали здивування, як деякі можуть поєднувати роботу і материнство. Б. Бартліт висловлює думку, що інші диригентки уявляють «.. .поєднання двох суб'єктивностей Диригента і Матері складним рівнянням, яке вони вважають занадто важким для розв'язання, або не мають бажання його розгадати» [2, 8].

Вважаємо, що це не зовсім коректне зауваження, враховуючи сучасну тенденцію «childfree» . Попри те, що деякі жінки не бачать себе у ролі матері, більшість опитаних Б. Бартліт представниць говорять про відчуття провини. Мова йде про провину, яку б вони відчували, якби мали дітей, адже кожна з них усвідомлює відповідальність за виховання, освіту та найголовніше - материнську увагу.

Американсько-китайська диригентка Марієтта Ніен-хва Ченг (Marietta Nien-hwa Cheng) наприкінці ХХ століття публікує статтю-есе з неоднозначним заголовком «Women Conductors: Has the Train Left the Station?» [3], підкреслюючи, що жінки в деяких професіях є радше винятком, ніж правилом. Розкриваючи проблему домінування чоловіків у професії диригента, авторка звертає увагу на ряд факторів, які науковці інших спеціальностей, що вивчають тендерну рівність, часто випускають. Забувають про ці аспекти і феміністичні рухи, які зараз активно розвиваються. Серед них - репетиції, які відбуваються по буднях і вихідних, концерти - переважно завжди у вечірній час; відсутність прив'язки до місцевості - виїзні концерти, робота у різних закладах країни, гастролі. Звідси випливає, що створення сім'ї породжує нові проблеми - адже діти, побут та інші, здавалося б, звичні для жінки речі, повинні поєднатися з роботою. Звісно, сучасна молодь спокійно перерозподіляє колись сталі «тендерні ролі», але все ж треба зважувати, всі «за» і «проти». Можливо, саме тому гастролюючих світом чоловіків-диригентів більше, ніж жінок, які ведуть активну діяльність у межах країни. Авторка дає характеристику керівнику колективу та підкреслює складність професії: «Диригент повинен бути напористим, рішучим, без місця для сумніву. Тільки він знає дорогу. Рішення, які впливають на 150-200 осіб приймаються миттєво під час репетиції чи концерту» [3, 83]. Цей образ кожний під час своєї діяльності приміряє по-різному, залежно від колективу та ситуації. Авторка припускає, що жінки-музиканти «.. .усвідомлюючи труднощі, з якими стикаються представники своєї статі, як правило, підтримують жінок-диригентів . але потім вони вимагають такого ж рівня, якого очікують від будь-якого диригента» [3, 84].

Протилежну думку має французька диригентка Лоренс Еквіблі (Laurence Equilbey): «Їм [жінкам-оркестрантам] не дуже подобається, коли ними диригує жінка. Деякі чоловіки також почуваються незручно» [12, 117]. У своїй роботі М.Н. Ченг розповідає також про роботу з оркестром із власного досвіду, про особливості її комунікації, пояснюючи, чому вона не вважає доцільним робити, як дехто з колег. Цікавим та вагомим є зауваженням авторки щодо звернення стосовно зовнішнього вигляду диригента. Вона стверджує, що відмовилася від

суконь та спідниць під час репетиційного процесу, адже «штани пропонують більше авторитету і привертають менше уваги до статі» [3, 89]. Це питання порушує також французька науковиця, яка досліджувала жінок у мистецькій сфері - Гіацинта Раве. У статті «Жінки-диригенти: вічні піонери» [12], вона запитує жінок-

диригенток, чи варто створювати візуальний образ чоловіка, робити його більш мужнім і строгим. Так, наприклад, Клер Гібо, французька диригентка, засновниця Паризького оркестру Моцарта та співзасновниця Міжнародного конкурсу та академії диригенток «La Maestra», «.. .давно обирає рішення, яке підкреслює її позицію - як диригента - і водночас визнає, що вона жінка . обираючи сукню- смокінг поверх штанів» [12, 119]. Інша французька диригентка, яка спершу вивчала та досягла значного успіху в хоровому диригуванні й лише з часом перейшла до симфонічного, Лоуренс Еквілбі, віддає перевагу модним убранням у темних кольорах, наприклад, чорні штани та довгий чорний піджак, «.єдиним видимим жіночим знаком є пасмо волосся, яке вона регулярно піднімає» [12, 119]. Авторка стверджує, що, однією з небагатьох диригенток Захія Зіуані (Zahia Ziouani) - француженка з алжирським корінням, яка своєю творчістю долає сексизм, класове презирство та расизм у мистецтві - може виступати із симфонічним оркестром у сукнях, але в більшості - все ж у стриманих брюках та піджаку. Деякі жінки, в тому числі українки, починають диригувати оркестрами в сукнях і на високих підборах, але на скільки такий «жіночий» образ доречний для диригента, вирішувати кожному окремо.

Вагомим внеском у подоланні сексизму стала Резолюція Європейського парламенту від 10 березня 2009 року про рівне ставлення та доступ чоловіків і жінок до сценічного мистецтва (2008/2182(INI)) [7].

Враховуючи ситуацію щодо «прийняття» суспільством жінок- диригентів, у 2019 році шляхом об'єднання зусиль Паризького оркестру Моцарта та оркестру Паризької філармонії, був створений Міжнародний конкурс та Академія диригенток «La Maestra». Співзасновниця Клер Гібо (Claire Gibault) так розповідає про створення цього заходу: «Проект спав мені на думку у вересні 2018 року, коли я була в журі конкурсу диригентів у Мексиці. Я стала свідком надзвичайно жіноненависницької поведінки щодо молодої кандидатки. Я була шокована цим» [4]. Її ідею підтримав та профінансував Олів'є Мантей - генеральний менеджер Паризької філармонії. Він вже давно був знайомий з Клер Гібо та знав, який тернистий шлях вона пройшла, щоб вийти на світову мистецьку арену та створити Паризький оркестр Моцарта. Її кар'єра почалася у 1969 році; цю подію ознаменував випуск щоденної газети Парижу «France Soir», де на першій сторінці, поруч із новиною про першу людину, що ступила на Місяць, була невеличка стаття під назвою «Une femme a dirige un orchestre» (з фр. - Жінка диригувала оркестром), що супруводжувалася фотографією К. Гібо [12, 119].

Загальна кількість жінок-диригентів, які взагалі мають можливість пройти відбіркові тури у професійних конкурсах, є значно меншою, ніж кількість чоловіків. Варто відмітити, що нині всі провідні конкурси мають перший відбірковий тур за відеозаписами, в результаті чого отримати зворотній зв'язок із зауваженнями щодо виконавської майстерності неможливо. Звідси, жінки-диригенти навіть не здогадуються про реальні причини їх недопуску до наступних конкурсних турів. Окрім порівняно низькою кількістю учасниць, практично нема членкинь відбіркових комісій та журі. Міжнародний конкурс «La Maestra» відбирає найкращих представниць диригентської професії з усього світу, які «...демонструють найвищі музичні та технічні здібності», організація допомагає у «.подальшому цілеспрямованому навчанні, наставництві та підтримці кар'єри для всіх обраних кандидатів через Академію „La Maestra”» [9] протягом наступних двох років.

Говорячи про ґендерні відмінності, не можна забувати про факт, що об'єктом вивчення є музиканти. Але, на жаль, у світовому музичному мистецтві поширеним є твердження, що «жінки мають менші навички, ніж чоловіки», «більш темпераментні і частіше вимагають особливої уваги або ставлення», і що «.чим більше жінок [в оркестрі], тим гірше звучання» [13, 215]. Для того, щоб знайти аргументи проти цього, певно, несправедливого зауваження, ми звернемось до розвідки науковців-психологів, які досліджують ґендерні відмінності та особливості саме у професійних музикантів. Одним з них є Ентоні Кемп, науковець Університету Редінга (Англія), який ще у 1982 році провів дослідження та опублікував відповідну статтю, що називається «Значення статевих відмінностей» [8]. Результатом дослідження стало підтвердження амбівалентності

ґендерної ідентичності , як наслідок, «звичні» (нав'язані соціумом) особливості стираються і переплітаються між представниками різних ґендерів. Таким чином, жінки-музиканти проявляють тенденцію до інтроверсії - стають більш відчуженими та самодостатніми, а чоловіки, цієї ж професії, набувають «жіночих» рис - чутливість та певну стриманість (противага агресивності). Автор роботи стверджує, що вирівнювання ґендерних відмінностей є необхідним фактором для професійної музичної діяльності: «...психологічно андрогінні

особистості виявляються найкраще наділеними більш широким діапазоном темпераментів, необхідних для успіху в музиці» [8, 54]. До схожого висновку дійшли у 1973 році американські дослідники - психологи Мігай Чиксентмігаї та Якоб Гетцельс у своїй роботі з дослідження особистості митців: «...[творчі люди] демонструватимуть більше характерних рис протилежної статі, ніж це зазвичай вважається «нормальним» за визначенням конкретної культури. Це можна пояснити з точки зору вимоги до митців використовувати повний спектр когнітивних та емоційних реакцій, незалежно від соціокультурних очікувань, пов'язаних зі статтю» [6, 102].

Висновки

Підсумовуючи дослідження та інтерв'ю, ми дійшли висновку, що диригент як людина, що має бути не лише професійним музикантом, а й провідником між композитором і слухачем, є лише символом. Повернутий обличчям до музикантів та відвернутий від глядачів, диригент повинен сприйматися як образ, що не має ґендерних ознак. У зв'язку із цим, сучасний світ має зосередитися на таких якостях диригента, як майстерність та професіоналізм. Це дасть можливість представникам різних статей досягати значних успіхів та зламати «уявні» стереотипи щодо «жіночих» та «чоловічих» музичних професій / інструментів.

Пропонована тема є перспективним напрямом дослідження, адже феномен жінки-диригента оркестру є мало вивченим та розкритим у зв'язку із невеликою кількістю представниць у цій професії. Особливої уваги потребують видатні українки, які представляють світові українську оперно-симфонічну диригентську школу.

Список використаних джерел і літератури:

1. Наталія Пономарчук: «Я - одинока людина». URL:

https://www.youtube.com/watch?v=br_6GUzV3N8 (дата звернення: 12.01.2023).

2. Bartleet B. L. Conducting Motherhood: The Personal and Professional Experiences of Women Orchestral Conductors. Outskirts: feminisms along the edge. University of Western Australia, 2006. Vol. 15. 13 p.

3. Cheng M.N. Women Conductors: Has the Train Left the Station? Symphony Orchestra Institute. Evanston, 1998. № 6. Р. 81-90.

4. Conducting is not dominating, it's sharing and uniting. URL: https://www.bozar.be/en/watch-read-listen/conducting-not-dominating-its-sharing- and-uniting. (дата звернення: 28.06.2020).

5. Conductor Marin Alsop talks about the joys and challenges of leading an orchestra.

URL: https://www.npr.org/2022/04/04/1090802924/conductor-marin-alsop-talks-

about-the-joys-and-challenges-of-leading-an-orchestr (дата звернення: 28.06.2020).

6. Csikszentmihalyi M., Getzels J. W. The personality of young artists: An empirical and theoretical exploration. British Journal of Psychology.1973. Vol. 64(1). P. 91-104.

7. European Parliament resolution of 10 March 2009 on equality of treatment and access for men and women in the performing arts (2008/2182(INI))/ URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-6-2009-03-10_EN.html. (дата звернення: 28.06.2020).

8. Kemp A. The Personality Structure of the Musician: III. The Significance of Sex Differences. Psychology of Music. Society for Education, Music, and Psychology Research, 1982. Vol. 10 (1). P. 48-58.

9. La maestra Competition and Academy for Women Conductors. The Competition. URL: https://lamaestra-paris.com/la-maestra-competition/?lang=en. (дата звернення: 28.06.2020).

10. Pendle К. Women & music: a history (second edition). Indiana University Press, 2001. 528 р.

11. Phelps A.L. Beyond auditions: gender discrimination in America's top orchestras. University of Iowa, 2010. 101 р.

12. Ravet Н. Cheffes d'orchestre, le temps des pionnieres n'est pas revolu! Travail, genre et societes. 2016. Vol. 35, Iss. 1. Р. 107-125.

13. Seltzer G. Music matters: The performer and the American Federation of Musicians. Metuchen: Scarecrow Press, 1989. 343 р.

14. Sergeant D.C., Himonides E. Performing sex: The representation of male and female musicians in three genres of music performance. Psychology of Music. Society for Education, Music, and Psychology Research, 2023. Vol. 51 (1). Р. 188-225.

References:

1. Nataliia Ponomarchuk: «Ia - odynoka liudyna». Retrieved 12.01.2023 from URL: https://www.youtube.com/watch?v=br_6GUzV3N8 [in Ukrainian].

2. Bartleet, B. L. (2006). Conducting Motherhood: The Personal and Professional Experiences of Women Orchestral Conductors. Outskirts: feminisms along the edge. University of Western Australia. Vol. 15. 13 [in English].

3. Cheng, M. N. (1998). Women Conductors: Has the Train Left the Station? Symphony Orchestra Institute. Evanston. № 6. Р. 81-90 [in English].

4. Conducting is not dominating, it's sharing and uniting. Retrieved 28.06.2020 from URL: https://www.bozar.be/en/watch-read-listen/conducting-not-dominating-itssharing-and-uniting. [in English].

5. Conductor Marin Alsop talks about the joys and challenges of leading an orchestra.

Retrieved 28.06.2020 from URL:

https://www.npr.org/2022/04/04/1090802924/conductor-marin-alsop-talks-about-the- joys-and-challenges-of-leading-an-orchestr [in English].

6. Csikszentmihalyi, M., Getzels, J. W. (1973). The personality of young artists: An empirical and theoretical exploration. British Journal of Psychology. Vol. 64 (1). P. 91-104. [in English].

7. European Parliament resolution of 10 March 2009 on equality of treatment and access for men and women in the performing arts (2008/2182(INI)). Retrieved 28.06.2020 from URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-6-2009- 03-10_EN.html?redirect#sdocta10. [in English].

8. Kemp, A. (1982). The Personality Structure of the Musician: III. The Significance of Sex Differences. Psychology of Music. Society for Education, Music, and Psychology Research. Vol. 10 (1). P. 48-58 [in English].

9. La maestra Competition and Academy for Women Conductors. The Competition.

Retrieved 28.06.2020 from URL: https://lamaestra-paris.com/la-maestra-

competition/?lang=en. [in English].

10. Pendle, К. (2001). Women & music: a history (second edition). Indiana University Press, 528 [in English].

11. Phelps, A.L. (2010). Beyond auditions: gender discrimination in America's top orchestras. University of Iowa, 101 [in English].

12. Ravet, Н. (2016). Cheffes d'orchestre, le temps des pionnieres n'est pas revolu! Travail, genre et societes. Vol. 35, Is. 1. Р. 107-125 [in French].

13. Seltzer, G. (1989). Music matters: The performer and the American Federation of Musicians. Metuchen: Scarecrow Press. 343 [in English].

14. Sergeant, D.C., Himonides, E. (2023). Performing sex: The representation of male and female musicians in three genres of music performance. Psych ology of Music. Society for Education, Music, and Psychology Research. Vol. 51 (1). Р. 188 -225 [in English].

Размещено на Allbest.ru