Робота класного керівника із сім’єю

Індивідуальна робота з батьками і іншими дорослими членами сім'ї учня складна і різноманітна. Індивідуальне спілкування, якщо воно продумано побудоване вчителем, як правило, результативне.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що, знаходячись віч-на-віч з вчителем, батьки відвертіше розказують йому про свої проблеми, ускладнення, іноді торкаючись тих внутрішньо-сімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. Це народжує неухильне правило: зміст індивідуальної бесіди повинен залишатися надбанням тільки розмовляючих. Батьки повинні бути упевнені, що все довірливо розказане вчителеві залишиться між ними, що будь-яка відвертість на адресу учня, будь-яка оцінка його поведінки і схильностей, висловлена вчителеві, не буде при нагоді використана йому у шкоду, розголошена.

Дуже уважно потрібно відноситися до прохань, з якими батьки часто звертаються до вчителя. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо його виконання може шкодити дитині. Якщо ж прохання продиктоване станом здоров'я дитини або іншими серйозними обставинами, його потрібно обов'язково врахувати в роботі.

Бувають прохання, що не відносяться до здоров'я учня, - пересадити на іншу парту, частіше питати на уроках, бути суворішим, вимогливіше або, навпаки, м'якше в поводженні з дітьми, простежити, щоб дитини не кривдив хтось з товаришів, і т.д. До цих прохань, якщо вони не продиктовані надмірною дбайливістю мами або тата, також потрібно прислухатися, оскільки батьки добре знають свою дитину.

Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителеві впливати на батьків, але і, в свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.

Враховуючи рівень фізичного, розумового, етичного і естетичного розвитку кожного учня свого класу, педагог диференційовано підходить до відбору методів і прийомів впливу на дитину.

Багато що у відносинах школи і сім'ї залежить від першої зустрічі, першої розмови батька майбутнього першокласника з вчителем, адміністрацією школи. Ця розмова звичайно буває при першому відвідуванні сім'ї, до початку учбового року, або ж, якщо вчитель не встиг відвідати цю сім'ю, при записі дитини в школу. Доброзичливий тон, готовність вислухати, терпляче відповісти на питання, розсіяти батьківські побоювання-обов'язкова умова цієї зустрічі.

В першій розмові з батьками не треба говорити про труднощі в організації роботи з учнями. І хоч часто ця розмова обмежується отриманням документів і формальних відомостей про дитину і її сім'ю, треба постаратися, щоб у батьків з'явилася упевненість, що вчити і виховувати їх сина або дочку будуть кваліфіковані педагоги і для цього підготовлені все необхідні умови.

Вже тут батько повинен відчути, що вчитель зацікавлений в бесіді з ним. Тому не треба відповідати батькам односкладово, кажучи, що на всі питання вони отримають вичерпні відповіді на перших батьківських зборах. Особливо це відноситься до батьків першокласників - адже деякі з них, якщо дитина не ходила в дитячий садок, уперше розлучаються з ним і дуже хвилюються. Для батьків цих дітей така зустріч часто стає першим зіткненням з педагогами, зв'язок і взаємодія з якими у вихованні дітей з цього дня повинні увійти в звичку, стати законом. Це потрібно враховувати при проведенні цієї зустрічі.

Увагу батьків потрібно зупинити на необхідності підготовки дітей до приходу в школу, і особливо тих. хто раніше не відвідував дитячий садок. Передусім, про свої тривоги і побоювання з приводу вступу в школу батьки не повинні говорити при дітях. Висловлювання типу «Не знаю, чи справиться він (вона)», «Ось підеш в школу дізнаєшся, як байдикувати» і т. п. насторожують, лякають дітей, формують у них неправильні уявлення про школу.

Дуже важлива форма проведення індивідуальної бесіди. Кожний співрозмовник повинен уміти не тільки говорити, але і слухати. При знайомстві з батьками це правило особливо необхідно дотримувати. Вчитель при першій зустрічі в основному вислухує маму, тата, дідуся, бабусю, відповідає на їх питання. Розказуючи про вимоги, що пред'являються до дитини в школі, про ті нові умови, в яких вона має знаходитися, треба обов'язково підкреслити, що все це буде входити в життя дітей поступово, а вчителі постараються врахувати індивідуальні особливості і схильності учнів.

Вчителі відвідують всіх своїх учнів і з так званих благополучних сімей, і з неблагополучних. Стараючись насамперед відвідати сім'ї дітей, відстаючих у навчанні, що порушують дисципліну, вчитель не повинен забувати і про відмінників. Йдучи в сім'ю, вчитель ставить перед собою задачу виявлення, узагальнення і поширення кращого досвіду сімейного виховання. Без таких відвідувань, без особистого знайомства з практикою виховання в кожній сім'ї цей досвід був би одностороннім, що базується тільки на поведінці дитини в класі і бесідах з батьками.

Досвід сімейного виховання вчитель збирає по крупицях. У одній сім'ї це може бути обладнання дитячого кутка, в іншій цікава організація дозвілля, культура спілкування, сімейні традиції. Особливо цікавий досвід організації в сім'ї спільної діяльності дорослих і дітей, їх спільної праці.

Помилки в етичному вихованні дітей нерідкі в сім'ях, де росте одна дитина. Єдині діти живуть серед дорослих, мало спілкуються з однолітками і поступово починають усвідомлювати винятковість свого становища, а іноді і користуватися цим. Часто батьки таких дітей самі займають неправильну позицію у відносинах з ними. У одних разах дітей понадміру балують, виконують всі їх примхи, постійними турботами обмежують самостійність, знижуючи тим самим можливість нормального розвитку. У інших, покладаючи на дитину всі свої надії і переоцінюючи її ще незміцнілі сили, батьки займають весь вільний від школи час сина або дочки заняттями музикою, іноземною мовою, фігурним катанням, художньою гімнастикою і т.д. В результаті з життя дитини йдуть дитяча гра, забави, дитяча безпосередність, спілкування з однолітками. Оскільки ці діти спілкуються майже виключно з дорослими, у них згодом намічається тенденція до передчасного дорослішання. Вони ростуть маленькими резонерами: завжди все знають, про все мають власну думку, безцеремонно втручаються в розмову, безапеляційно відстоюють свої думки, прагнуть уразити співрозмовника великою кількістю відомостей, часто поверхневих знань.

Спостереження багатьох вчителів показують, що в сім'ях, де діти повсякденно спілкуються з братами і сестрами, вони ростуть більш життєдіяльними, швидше налагоджують контакти, знаходять своє місце в колективі. Розмовляючи з батьками, що мають одну дитину, доцільно зупинити їх увагу на наступних питаннях.

1. Розвиваючи здібності дитини, не треба виховувати в ньому свідомість своєї винятковості. Це майже завжди приводить до розчарування, незадоволення, конфліктів з товаришами. А нездійснені підвищені домагання, поразки в спорах, іноді і в сварках з однолітками хворобливо позначаються на таких дітях.

2. Приділяючи увагу єдиній дитині, треба стежити, щоб у нього не вкоренилися егоїстичні схильності. Егоїзм народжує вимогливість, претензії до навколишніх. Деякі батьки, засліплені любов'ю до своєї єдиної дитини, іноді не помічають або не вважають потрібним помічати недозволенність його вчинків. У інших же це викликає протест, недоброзичливість. Діти не люблять тих, хто прагне виділитися. І дитина, не привчена до справедливої оцінки своїх вчинків, більшість з яких оцінювалася дорослими позитивно (навіть якщо вони і не були такими), попадаючи в новий колектив, довгий час не може знайти в ньому своє місце, фактично і в колективі залишається самотнім.

3. У сім'ях, де росте єдина дитина, доцільно заохочувати і навіть самим організовувати його спілкування з однолітками: запрошувати їх в гості, декількома сім'ями ходити в театр, на екскурсії і т.д. Зустрічей з дітьми тільки в класі для задоволення потреби дитини в спілкуванні недостатньо. Вдома, в сім'ї, в кругу близьких людей в ньому розкриваються нові риси і якості. Тут він господар, що приймає гостей. Закони гостинності примушують бути більш поступливим, доброзичливим, дбайливим.

Про виховання в сім'ї єдиної дитини вчитель говорить в індивідуальній бесіді. Можна організувати консультацію для окремої групи батьків. У цьому випадку батьки зможуть обмінятися думкою, порадитися один з одним, перейняти чийсь досвід.

Зустрічаються труднощі у вихованні дитини, де конфлікти між батьком і матір'ю переходять кордони всередині - сімейних розбіжностей. Задача, яку повинна вирішити школа в роботі з неблагополучними сім'ями, - спробувати всіма засобами забезпечити охорону інтересів дитини. А це означає так вплинути на батьків, щоб вони усвідомили відповідальність за зростаючу людину, відчули б свою провину, згубність свого способу життя і, головне, щоб вони захотіли перебудувати життя, змінити сімейний устрій, характер взаємовідносин. Це дуже складна, копітка робота, що не завжди приносить результат відразу. Тут потрібно використовувати всі можливі форми і методи роботи: переконання, роз'яснення, приклад інших батьків, посилений контроль.

Особливо великі труднощі представляють сім'ї, в яких батько або мати п'ють. І навіть якщо пияцтво не має злісної форми, а виражається в застіллях, періодичному вживанні спиртного, вчитель бере такі сім'ї під особливий контроль. Він регулярно відвідує цю сім'ю, цілеспрямовано проводить з батьками індивідуальні бесіди. Самим небезпечним для виховання дітей стає нерозуміння такими батьками тієї шкоди, яка може принести алкоголь зростаючому організму. У цих випадках батьки, вживаючи спиртне, поступово привчають до нього і дітей. Обстеження показало, що 51% що п'ють у дорослому стані виховувалися в сім'ях, де часто вживався алкоголь.

З іншого боку, страх перед сімейними бешкетами робить дітей боязкими, невпевненими в собі. Часто в таких сім'ях діти через несправедливе поводження з ними зростають злісними, мстивими, брехливими. З'являються нервові тики, страхи, заїкання, нічне нетримання сечі, нав'язливі рухи, поганий сон.

Поведінка п'яного батька відрізняється непослідовністю і непостійністю. Відношення до поведінки дитини залежить від настрою, кількості випитого. Пристосовуючись до такого роду виявів батька або матері, діти насилу орієнтуються у відносинах з людьми поза домом, не знають, як реагувати на поведінку, вчинки товаришів, вчителів. Внаслідок суперечності впливів розвиваються неврози, формуються психопатичні риси вдачі. Самі важкі наслідки мають випадки, коли п'є матір. Вона поступово втрачає материнські якості, перестає бути господинею дому, не користується повагою навколишніх.

Задача школи - розкрити перед батьками шкоду пияцтва в сім'ї, особливо залучення дітей до вживання алкоголю. Також необхідно емоційно настроювати дітей проти алкоголю. Діти повинні ясно уявляти собі всі аспекти проблеми: фізіологічний, соціальний, економічний. Знання, отримані дітьми, їх емоційне протистояння убережуть їх від специфічного способу самоствердження в підлітковому віці. При цьому необхідно підняти відповідальність сім'ї за антиалкогольне виховання дітей.

Вчитель веде щоденник записів зустрічей з батьками, бесід з ними. Записи про відвідування сім'ї допомагають контролювати виконання батьками рекомендацій школи, дозволяють давати їх в певній системі. Записи повинні бути змістовними, недовгими. На кожну сім'ю в щоденнику виділяється 2-3 сторінки.

У процесі подальшого спілкування у батьків завжди виникає безліч питань, самих різноманітних, які вони задають вчителеві. Індивідуальні бесіди, консультації, в процесі яких вони отримують відповіді на цікавлячі їх питання, сприяють встановленню тісного зв'язку, постійного контакту школи і сім'ї.

У індивідуальних бесідах батьки більш відверто і охоче розказують про ті засмучення, які часом можуть бути в сім'ї, про неспокій, який викликає поведінку дитини. Зміст індивідуальних бесід вчителя і батьків може бути самим різноманітним. Але головною їх метою завжди повинно залишатися педагогічна освіта батьків.

У бесіді з батьками вчитель не стільки стверджує, скільки радиться, домовляється про спільні дії, методи і прийоми впливу на дитину. Розмовляючи з батьками, треба не повчати, а підводити їх до розуміння необхідності надбання педагогічних знань. Виходити треба з того, що бесіда з батьками не монолог, а передусім діалог, в якому будуть визначатися конкретні шляхи і методи спільного впливу на дитину. Індивідуальні бесіди з батьками можуть відбуватися з їх ініціативи і з ініціативи педагога.

Не завжди батьки, помітивши щось негативне в поведінці дитини, самі звертаються за допомогою до вчителя. Деякі умовчують, а іноді стараються виправдати будь-який вчинок сина або дочки. Небажання батьків «винести сміття з хати» - відкривати комусь інтимні сторони сімейних взаємовідносин часто завдає дитині шкоди. У такому разі вчителі повинні самі шукати шляхи зближення з батьками: викликати їх на відверту розмову, старатися допомогти у вирішенні сімейних конфліктів, підказати шляхи впливу на дитину.

Інтерес батьків до питань виховання, їх ініціативу в бесіді з вчителем на педагогічні теми треба всіляко заохочувати і стимулювати. Постійна привітна готовність вчителя вислухати розповідь батька, зацікавлено вдуматися в його проблеми привертає до цікавих бесід, розширює їх зміст, коло питань, що порушуються.

Приводом для бесіди може бути і необхідність в індивідуальній пораді: учень відстає від товаришів по хворобі, не засвоїв щось з програми, батькам радять, чим і як займатися з ним вдома, на що особливо звернути увагу. Добре, якщо вчителеві зайвий раз вдається побувати у такого учня вдома, поговорити з батьками і дати їм конкретну пораду, підбадьорити дитину, передати йому привіт від товаришів, а можливо, і невеликий подарунок, зроблений їх руками.

Вирішивши, що необхідно поговорити з кимсь з батьків, вчитель заздалегідь Домовляється про зручний для них час і місце. Коли батьки самі звертаються за порадою, вчитель, якщо не може відповісти на питання відразу, пропонує відкласти бесіду, щоб підготуватися і вже тоді дати кваліфіковану рекомендацію. До таких заздалегідь призначених бесід треба ретельно готуватися. Досвід шкіл показує, що добре визначити консультативний день і годину - раз в тиждень, в місяць. Це зручно батькам і поступово входить в звичку періодично спілкуватися з вчителем.

Розмовляючи з батьками про нестачі учня в поведінці, його вчинки, не треба обмежуватися констатацією фактичного становища справ і пропозицією «вжити заходів» або «суворі заходи». З одного боку, це замість користі може шкодити, штовхнувши розгнівану маму і обуреного тата до необдуманого застосування заходів покарання. В.А. Сухомлинський з цього приводу говорив, що саме в початкових класах треба гострозоро стежити, «щоб у матері не робилося жорстоким серце, а у дитини не потухло бажання бути хорошим» З іншої сторони, такі заяви кажуть про неспроможність вчителя, який як би признається у власній безпорадності. У таких випадках краще в спокійній обстановці разом з батьками обговорити ситуацію, що створилася і постаратися визначити спільну лінію впливу на учня. Не можна просто вказувати батькам на недоліки, проступки їх сина або дочки. Треба при цьому давати конкретні поради, за допомогою яких сім'я зможе вплинути на дитину. Відчуваючи увагу вчителя, його доброзичливість, значення, якого він надає питанням виховання, батьки поступово і самі починають більше приділяти уваги дітям, частіше заходити в школу, охоче розмовляти про навчання і поведінку своєї дитини.

Часто в школах спостерігається практика, коли для бесіди запрошуються тільки ті батьки, діти яких чимось провинилися. Це невірно. У цьому випадку кожна передбачувана зустріч з вчителем викликає неспокій, збентеження, а іноді і роздратовує. Плануючи бесіди, вчитель повинен вийти з того, що спілкування з батьками не повинне обмежуватися повчаннями, зауваженнями. Бесіди повинні бути взаємно цікавим, частіше приємним обміном інформацією, природним видом зв'язку батьків і школи.

Підвищену увагу в бесідах треба приділяти батькам тих учнів, у яких не виявляється великих здібностей до навчання, навіть при зразковій старанності і старанні. У таких учнів, часто, при вдумливому відношенні до них старших, виявляються здібності до різної позаучбової діяльності: музиці, танцям, різним видам ручної праці, моделюванню, спорту, малюванню, співу і т.д. Якщо вчитель помічає в учня які-небудь здібності, потрібно звернути на це увагу батьків, з тим щоб вони постаралися розвинути їх, створивши з сім'ї відповідні умови. Часто це не тільки не заважає навчанню, а, навпаки, стає основою, на якій розвивається і формується інтерес до занять в школі, до праці.

Не можна розмовляти з батьками в присутності дитини, якщо не упевнені, що ваша похвала або осуд сина або дочки сприйметься правильно.

Часто бесіди з батьками допомагають знайти правильний підхід до учня - адже близькі добре знають його і можуть багато що підказати, допомогти визначити причину того або іншого вчинку.

4. Класний керівник у конфлікті «школа - батьки»

По-різному складаються відносини з батьками школи в цілому і класного керівника зокрема. Від цього залежить ступінь взаєморозуміння і, в кінцевому рахунку - ефективність виховного процесу, як шкільного, так і домашнього. Від цього залежить позиція, стратегія і тактика в роботі класног керівника з батьками учнів. Існує три основних типи відносин, а значить, і три основні тактики взаємодії.

1. Ситуація, коли батьки повністю, цілком приймають і розуміють школу. Така сприятлива ситуація складається, якщо батьки прагнули визначити дитини саме в цю школу. У цій ситуації батьки, як правило, повністю приймають всі вимоги, сприяють їх виконанню дітьми, із задоволенням допомагають в організації навчально-виховного процесу.

2. Ситуація, коли батьки нейтрально, а часом і байдуже ставляться до школи, що пояснюється різними причинами, різною позицією батьків: «я займаюся своєю справою - школа своїм», «в справи школи втручатися не треба: якщо покличуть - тоді приходжу», «моя дитина добре вчитися, не порушує дисципліну - все йде нормально». До цієї групи сімей відносяться і батьки, які вихованням дітей не займаються (з різних причин). У цій ситуації найчастіше батьки приймають все, що виходить від школи, не втручаються в хід навчально-виховного процесу, не заважають школі, а й істотною допомоги не надають. Процес сімейного виховання будують (або пускають на самоплив) за власним розсудом, керуючись своєю життєвою і педагогічної позицією, своїми методами та прийомами. При відсутності взаєморозуміння і взаємодії школи та сім'ї дитина найчастіше потрапляє у своєрідні «педагогічні ножиці» зміст і методика виховання сім'ї та школи входять у протиріччя, яке посилюється в міру дорослішання дитини, становлення її життєвої позиції, розвитку її критеріїв оцінки життєвих явищ, а отже і критичного ставлення до вихователів (батькам і педагогам).

3. Ситуація неприязних, конфліктних, суперечливих відносин батьків і школи, якщо спочатку або в процесі подальшого спілкування виникають колізії типу: «педагоги не розуміють моєї дитини…», «школа з упередженням ставиться до мого сина (дочки),» в вчителі йдуть одні життєві невдахи і недоучки»,» в інших школах все набагато краще» і т. п. У цих та подібних ситуаціях можлива різна ступінь нерозуміння, протиріччя відносин, протистояння і навіть протидія, «боротьби» двох сторін: приховані і явні конфлікти, скарги у вищі інстанції, листи в газети. Зрозуміло, в цих умовах порушується нормальний хід навчально-виховного процесу в школі, не у виграші і домашнє виховання дітей.

Класному керівникові, в увазі і інтересах якого взаємини з батьками класу, небайдужа атмосфера в системі відносин «батьки - школа»: хочемо чи не хочемо, вона незмінно є тлом, на якому будуються власні відносини класного керівника з класом і колективом батьків. І тому на першій же зустрічі з батьками класний керівник відчуває або беззастережне і швидке прийняття всього, що він пропонує, або нейтрально-байдуже ставлення, або приховану або явну настороженість, опозиційність і навіть ворожість. Класному керівникові слід негайно, при першому ж спілкуванні з батьками та дітьми «зняти» перенесене з загальношкільних масштабів явне або намічене протистояння і запобігти можливій протидії. Як? По-перше, через формування ставлення дітей до своєї особистості: першими цікавими і корисними уроками і позакласними справами, проявом уваги до класних справ та особистості кожного учня, культурою спілкування, привабливими перспективами загальних справ, широкої ерудованістю та кругозором. По-друге, необхідно відразу встановити певні відносини з батьками: на перших же зборах знайомства з батьками розкрити свою життєву і педагогічну позицію, показати привабливість своєї особистості (тактовно, ненав'язливо, скромно), винести на обговорення найбільш гострі класні проблеми для вироблення спільної стратегії і тактики виховання (і шкільного, і сімейного). Обов'язково в кінці першого зібрання запропонувати кожному з батьків письмово або усно висловити свої думки з приводу почутого, зауваження, пропозиції, доповнення, прохання та рекомендації. При перших контактах дуже важлива тональність відносин: доброзичливість, культура мови, позитивна емоційність, оптимізм з приводу існуючих з класом і окремими учнями проблем. Такий початок дозволить класному керівнику вибудувати систему власних позитивних відносин з батьками. І це не означає, що ці відносини будуть рівними, виключно позитивними, безконфліктними. Такого бути не може, тому що в основі цих відносин - життя з усіма її радощами і печалями, злетами і падіннями, рівним перебігом і колізіями.

Конфлікт у педагогіці і психології трактується як розбіжність, неподібність у поглядах, точках зору, переконаннях, оцінки життєвих явищ, світогляді, відносинах до об'єктів навколишнього світу. Конфлікт - це суперечність в діалектичному підході до явищ - джерело будь-якого розвитку. Дозволений конфлікт сприяє позитивному розвитку, прогресу - учня, відносин у класі і з батьками, самого педагога. Невирішений конфлікт посилює неприязні взаємовідносини, порушує нормальний навчально-виховний процес, руйнує намічені контакти вчителя та учнів, батьків і дітей. Класний керівник повинен опанувати теорією діалектичного протиріччя і конфлікту (у цьому допоможе наявна філософська, педагогічна та психологічна література).

Типи можливих конфліктів у відносинах «класний керівник - батьки» по зростаючій ступеня глибини і складності:

Незгода, розбіжність думок і оцінок щодо життєвих явищ: книги, кінофільму, вистави. Походу, музичного твору (такого роду протиріччя не стосується ані одну із сторін);

Незгода, розбіжність думок і оцінок щодо дитини (вихованця), його окремих вчинків і поведінки (це протиріччя вже зачіпає емоційну сферу сторін);

Суперечка непродуктивна дискусія з приводу особистісних особливостей дитини, її життєвої позиції, ставлення до неї батьків, змісту і методики навчально-виховного процесу в школі (це протиріччя зачіпає життєву і педагогічну позицію тих і інших);

Сварка переривання відносин на короткий або більш тривалий термін - можуть призвести до більш стійких конфліктів, навіть протидії (невідвідування батьківських зборів, підкресленому ігнорування вимог, скаргами адміністрації школи та інших органів народної освіти);

Розрив - конфлікт, доведений до крайньої точки, коли у відносинах утворилося протистояння, що робить неможливим подальше співробітництво у вихованні дитини; найчастіше в такому випадку батьки або класний керівник ставлять питання про переведення дитини в інший клас або в іншу школу.

Перша група - причини об'єктивні: відмінності в рівні освіти і культури, світогляді, ціннісних орієнтаціях, в переконаннях; відмінності у рівні психолого-педагогічної, етичної, естетичної підготовленості до виховання дітей; вікові і статеві відмінності педагога і батьків; відмінності в типі відносин до дитини: в основі відношення батьків - почуття любові і родинні зв'язки. В основі відношення педагога - громадські та загальнолюдські вимоги; однобока, одностороння інформованість про дитину (у батьків із спостережень в домашніх умовах, у педагога - в системі суспільних відносин); пред'явлення завищених вимог батьків - до педагогів, педагогами - до батьків; різниця умов, матеріальних і духовних, для реалізації завдань виховання і розвитку дітей (інтелектуального, фізичного, естетичного, морального).

Друга група - причини суб'єктивного характеру, що криються в особистісних особливостях класного керівника і батьків: особистісні якості: особливості протікання психологічних процесів (відчуття, уваги, пам'яті, мислення, мови), спрямованості особистості (потреб, мотивів, схильностей, інтересів, переконань, світогляду), здібностей (загальних та спеціальних), темпераменту, рис характеру; історія життя і виховання, події родини і найближчого оточення, що вплинули на життєву і педагогічну позицію; склався стереотип у розумінні виховання; виховання як стимулювання розвитку дитини, як процес інтуїтивний, «як нас виховували», «як… покарати, пригрозити, залякати…», як нескінченне моралізування, як книжково-наукоподібне (що нерідко зустрічається в сім'ях з високим рівнем освіти, в педагогічних сім'ях); попередні дрібні і великі, короткі й затяжні конфлікти; ставлення дитини до навчально-виховного процесу в школі; недоліки і відхилення у психіці, наявність психічних захворювань (нервозність, істерія, неврастенія); шкідливі звички (алкоголізм, куріння, наркоманія); байдужість до дітей, невиконання прямих батьківських чи педагогічних обов'язків та інші.

Аналізуючи причини та умови появи конфліктності у відносинах з батьками, класний керівник, як правило, виявляє декілька моментів, які утворюють так звану складну сукупну причину. Знання її дозволяє грамотно розпізнати, запобігти і подолати існуючі або ті, що виникають конфлікти.

Провівши аналіз ступеня конфліктності своїх відносин з батьками, класний керівник вибирає адекватні способи вирішення конфлікту: Зведення незначних, несуттєвих проблем взаємин до жарту; компроміс (дії на основі взаємних поступок); перенесення уваги на інші, більш приємні, значні, важливі об'єкти відносин (з тим, щоб повернутися до невирішених проблем на хвилі доброзичливості, спокою, педагогічного такту); спокійний і діловий аналіз ситуації, що склалася; вираз (підкреслений) довіри, дбайливості, схильності, любові до дитини і батьків; тимчасова відмова від своєї вимоги; залучити інших осіб (директора школи, завуча, вчителів-предметників, інших членів сімей) як «третейського судді»; з'ясування гострих проблем і питань за інших обставин (в інший час, на іншій території, у нових незвичайних формах): у бібліотеці, в сквері, вдома за чашкою чаю; прояв авансованого довіри, Поваги, Надії, віри (для батьків неблагополучних сімей); конструктивний діалог (схиляння батьків на свій бік, переконливими аргументами, доказовими фактами); вміння поставити себе на місце протилежного боку, оцінити всі «її очима і розумом» і обрати на підставі цього вірне рішення і вибудувати логіку дій; використання методу «паралельної дії» А.С. Макаренко вміле приведення приклади з літератури, історії, життя, щоб батьки за аналогією вибрали вірну позицію; особистий приклад педагога в умінні використовувати всі перераховані способи виходу з конфлікту з метою раціональної організації розвитку дитини і класного колективу.

Дуже важливо при організації класним керівником вирішення конфліктних ситуацій враховувати необхідні умови. А в разі їх відсутності слід подумати про можливість їх створення. Основні з них такі: переконання обох сторін у необхідності вирішення конфлікту; психолого-педагогічна грамотність, хоча б на рівні елементарному; етична освіченість, володіння, володіння нормами культури поведінки, дотримання правил етикету; психологічне здоров'я сторін (в іншому випадку доречно участь лікаря-психоневролога, психіатра); прихованість конфліктних відносин класного керівника і батьків від учнів.

Таким чином, аналіз причин виникнення конфліктних відносин, їх типів, способів виходу з конфліктів з урахуванням конкретних необхідних умов допомагає класному керівникові управляти ситуацією виникнення, розвитку, і вирішення конфлікту, зробивши його джерелом розвитку взаємин з батьками, а отже - засобом підвищення ефективності всього навчально - виховного процесу.

Висновок

У цій роботі я відобразив деякі особливості роботи класного керівника. Структура роботи грунтується на цілях і завданнях, поставлених у вступі. Таким чином, проаналізувавши літературу з даної теми, я зміг виявити сутність діяльності класного керівника, яка полягає у вивченні учнів, організації і вихованні класного учнівського колективу, підвищення якості знань і зміцнення дисципліни, організації та проведенні позаурочної та позакласної виховної роботи, координації виховної діяльності вчителів, роботи з батьками учнів. А також педагогічні вимоги, які пред'являються до класного керівника: високий моральний авторитет, педагогічну майстерність, широкий культурний кругозір, педагогічний такт, любов і повагу до дітей, наявність організаторських здібностей, творчий підхід до виховної роботи, підвищення кваліфікації.

Можна зробити наступні висновки: діяльність класного керівника плідна й ефективна, якщо учні з радістю йдуть на контакт, готові до спільної роботи, добре сприймають матеріал. Це говорить про те, що педагог регулярно проводить з дітьми виховні, розвиваючі, пізнавальні та розважальні заходи, діти вже звикли до активної діяльності класного керівника. Функція захисту учнів реалізується в роботі класного керівника з дітьми з неблагополучних сімей і постійним контролем над соціальним положенням кожного учня.

Варто зазначити, що теоретичні функції, обов'язки і права класного керівника не залишаються тільки на сторінках підручника, а діють в сучасних школах. Незважаючи на всю складність і відповідальність роботи, більшості педагогів вона доставляє дуже багато радості і приносить відчуття задоволення.