Природа – дієвий чинник фізичного виховання у В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Природа - дієвий чинник фізичного виховання у В.О. Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський (28.09.1918-2.09.1970) - видатний український педагог, публіцист, письменник, поет, автор 41 монографії і брошури, більше 600 статі, 1200 оповідань і казок. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним накладом майже 15 млн. примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.

Василь Олександрович Сухомлинський був одним з найосвіченіших педагогів свого часу. В його працях творчо переосмислено спадщину Арістотеля і Квінтіліана, Коменського та Григорія Сковороди, Ушинського і Дістервега, Песталоцці і Януша Корчака... Він чудово знав спадщину Яковлєва, чуваського педагога. Своїм вчителем Сухомлинський називав Макаренко. Він є гарячим прихильником ідей Ушинського про принцип народності як найбільш повному відображенні духовних скарбів народу, його багатовікової культури, творчих здібностей і діяльності. Сухомлинський практично довів, що здійснення геніальних ідей патріарха російської педагогіки стає можливим тільки в умовах справді народної системи освіти і виховання.[1;22]

В.О. Сухомлинський вважає природу дієвим чинником фізичного виховання: «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури. Світ, що оточує дитину, - це перш за все світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, в природі, вічне джерело дитячого розуму. Але разом з тим з кожним роком зростає роль тих елементів середовища, які пов'язані з суспільними відносинами людей, з працею. Процес пізнання навколишньої дійсності є нічим не замінимим емоційним стимулом думки. Для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дітей за умови, що вона одухотворяється яскравими образами, що надають вплив на почуття. Як важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки були краса і невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили у світ суспільних відносин праці».[3;6] В роботі «Серце віддаю дітям» В.О.Сухомлинський описує, як протягом багатьох років застосовував методи природного фізичного виховання і як це позитивно впливало на здоров`я і фізичний розвиток дітей: «Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% всіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні - поганий стан здоров'я, яке-небудь нездужання або захворювання, найчастіше зовсім непомітне і яке піддається лікуванню тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря та вчителя. Приховані, замасковані дитячої жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я. Багаторічні спостереження показали, що так зване уповільнене мислення - це в багатьох випадках наслідок загального нездужання, якого не відчуває й сама дитина, а не якихось фізіологічних змін або порушенні функції клітин кори півкуль. У окремих дітей можна помітити болісно бліді обличчя, відсутність апетиту. Найменші спроби поліпшити харчування викликає реакцію: на тілі виступають прищики. Найпопулярніші ретельні аналізи ні про що не говорять: все ніби гаразд. У більшості випадків виявляється, що ми маємо справу з тим порушенням обміну речовин, яке виникає в результаті тривалого перебування в приміщенні. При цьому порушенні дитина втрачає здатність до зосередженої розумової праці. Особливо зростає число нездужань в період бурхливого росту організму та статевої зрілості. Єдиним радикальним лікуванням у таких випадках є зміна режиму праці та відпочинку: тривале перебування на свіжому повітрі, сон при відкритій кватирці, ранній відхід до сну і ранній підйом, раціональне харчування. Окремі діти на вигляд здаються здоровими, а при уважному вивченні відкривається якийсь прихований недуг. І ось що цікаво: приховані недуги і нездужання виявляються особливо помітними тоді, коли вчитель прагне наповнити кожну хвилину уроку напруженою розумовою працею. Деяким дітям зовсім непосилен курс вчителя на те, щоб "не пропала жодна хвилина уроку". Я переконався в тому, що цей "прискорений" темп непосилен і шкідливий навіть для абсолютно здорових дітей. Надмірне розумове напруження призводить до того, що у дітей тьмяніють очі, затуманюється погляд, рухи стають млявими. І ось дитина вже ні на що не здатна, їй б тільки на свіже повітря, а вчитель тримає його "в упряжці" і ньокає: швидше, швидше ... У перші тижні роботи "Школи радості" я уважно вивчав здоров'я дітей. Незважаючи на те, що всі діти виросли в селі, на лоні природи, окремі з них були бліді, зі слабкими грудьми. А у Володі, Каті, Сані, як кажуть, були шкіра та кістки, до того вони були худенькі і слабосилі. Харчування майже у всіх вдома хороше, головною причиною слабкості і хворобливості окремих малюків було те, що вони жили ніби в тепличної обстановці; матері оберігали їх від найменшого подиху вітерця. Діти швидко втомлювались, в перші дні життя "Школи радості" вони насилу проходили який-небудь кілометр. Матері скаржилися на поганий апетит цих дітей. Я переконав батьків у тому, що чим більше вони будуть оберігати малюків від застуди, тим слабкіші будуть діти. Всі погодилися з моїм настійним проханням посилати дітей у спекотні дні в школу босоніж - для дітей це було великою радістю. Одного разу нас наздогнала у полі тепла злива. Додому дітям довелося йти по калюжах; всупереч побоювання батьків ніхто не захворів. З великими труднощами вдалося домогтися того, щоб батьки не кутали дітей в сто одежинок, не надягали на них фуфаєк і светрів "про запас", "про всяк випадок". У нас стало правилом: жодної хвилини в осінні, весняні й літні дні діти не повинні перебувати в приміщенні. У перші 3 - 4 тижні "Школи радості" діти проходили щодня 2 - 3 кілометри, у другій місяць - 4 - 5, в третій - 6. І все це серед полів і лугів, в садках та в лісі. Пройдена за день відстань непомітна для дітей, тому що не ставиться мета - пройти стільки-то кілометрів; рух, ходьба - засіб досягнення інших цілей. Дитині хочеться йти, тому що вона відчуває себе відкривачем світу. Діти приходили додому втомлені, але щасливі, життєрадісні».[3;16]

В.О. Сухомлинський приділяв багато уваги тривалому перебуванню дітей на свіжому повітрі, вважаючи це суттєвим заходом запобігання захворюванням: «Я не боюся ще і ще раз повторити: турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя. .. Дуже важливим джерелом здоров'я була для нас праця в зимовий час на свіжому повітрі. При помірному морозі (до - 10 °) 8-річні діти працювали раз на тиждень по 2 години, 9-10-річні - по 3 години, 11-річні - по 4 години На рубежі між літом і восени повітря в селі особливо насичене фітонцидами . Якщо хочете загартувати дитину, схильну до легеневих, простудних, ревматичних захворювань, нехай вона у ці дні перебуває цілу добу на повітрі ...».[3;35] «З перших днів існування "Школи радості" ми привчали малюків не боятися протягів; життя переконувало, що ніякі протяги не страшні, якщо людина звикла до них з дитинства. Виробити нетерпимість до спертого повітря непровітреного приміщення - так само важливо, як і прищепити санітарно - гігієнічні навички». [3;36]

В.О. Сухомлинський вважає, що фізичне виховання повинно проводитись як в теплу пору року, так і взимку: «Глибоко помиляються ті, хто вважає періодом оздоровлення дітей тільки літо. Якщо не використана для зміцнення здоров'я зима - з помірними морозами, м'якими, рясними снігами, то й літо не принесе користі. Я привчав малюків бути на морозі, дихати чистим морозним повітрям [3;24] … сільські діти здавна звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасний фізичний гарт, кращий спосіб попередження простудних захворювань ... треба виховати дітей так, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду [3;10]».

Називаючи природу джерелом здоров`я, «Поєднання здорового харчування, сонця, повітря, води, посильної праці та відпочинку - все це стало цілющим і нічим не замінимим джерелом здоров'я»[3;32] і спираючись саме на методи природного фізичного виховання, В.О. Сухомлинський досяг результату, що діти, які відвідували його «Школу радості», майже не хворіли і добре почували себе протягом всього року: «Те, що значну частину уроків проводили серед природи, на свіжому повітрі, під блакитним небом, мало виняткове значення для дітей. У продовження навчального часу діти відчували себе бадьорими і життєрадісними, ніколи не йшли додому з важкою головою». [3;38]

Життя та творчість видатного українського педагога, публіциста, письменника та поета В.О. Сухомлинського. Застосовування методів природного фізичного виховання і їх позитивний вплив на здоров`я і фізичний розвиток дітей. Функціонування "Школи радості".

сухомлинський фізичний виховання

Список використаної літератури

1. Волков Г.Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - 168 с.

2. Н.П.Волкова. Педагогіка. Посібник. - К.: Видавничий центр Академія»,2001

3. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. - Киев: Радянська школа, 1974 г. - 288 с.

4. Напрями виховання та їх загальна характеристика. http://www.refine.org.ua/pageid-3749-1.html

5. http://studentam.net.ua/content/view/2307/85/

Размещено на Allbest.ru