Видатні педагоги минулого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видатні вчителі були у всіх народів і в усі часи. Так, великим учителем китайці називали Конфуція (VI - V ст. до н.е.). В одній з легенд про це мислителя наводиться його розмова з учнем: "ця країна велика і густо населена. Що ж їй бракує, вчитель?" - Звертається до нього учень. "Збагати її", - відповідає вчитель. "Але вона й так багата. Чим же її збагатити?" - Запитує учень. "Навчи її!" - Вигукує вчитель.

Чеський педагог-гуманіст Я.А. Коменський мріяв дати своєму народові зібрану воєдино мудрість світу. Він написав десятки підручників для школи, понад 260педагогічних творів. Він порівнював учителя із садівником, любовно вирощують рослина в саду, з архітектором, який дбайливо забудовує знаннями всі куточки людської істоти, зі скульптором, ретельно обтісували і шліфуючі уми й душі людей. Запропоновані ним методи, принципи, форми навчання, як, наприклад класно-урочна система, стали основою педагогічної теорії. Його головна праця "Велика дидактика", що вийшов в Амстердамі в 1654р. - Одна з перших науково-педагогічних книг.

На відміну від Я.А. Коменського англійський філософ і педагог Джон Локк зосередив головні зусилля на теорії виховання. У своїй основній праці "Думки про виховання" він викладає погляди на виховання джентльмена - людини упевненого в собі, що поєднує широку освіченість з діловими якостями, витонченість манер з твердістю моральних переконань.

Іншим відомим вчителем був швейцарський педагог І.Г. Песталоцці, який витратив всі свої заощадження на створення дитячих притулків. Він присвятив життя сиротам, намагаючись зробити дитинство школою радості та творчої праці. На його могилі стоїть пам'ятник з написом, яка закінчується словами: "Все - для інших, нічого - для себе".

І.Ф. Гербарт - велика суперечлива фігура в історії педагогіки. Крім значних теоретичних узагальнень у галузі психології навчання і дидактики відомий роботами, що стали теоретичною базою для дискримінаційних обмежень в утворенні широких мас трудящих.

Прагнення служити майбутньому характеризувало прогресивних педагогів усіх часів. Так, відомий педагог і діяч у галузі освіти середини XIX ст. А.В. Дистервег, якого називали учителем німецьких учителів, висував загальнолюдську мету виховання: служіння істині, добра, краси. "У кожному індивідуумі, в кожній нації повинен бути вихований образ думок, іменований гуманністю: це прагнення до благородних загальнолюдських цілей". У реалізації цієї мети, вважав він, особлива роль належить вчителю, який є живим прикладом для учня. Він займався дослідженням важливих проблем, але найбільше - вивченням протиріч, внутрішньо властивих всім педагогічним явищам. Його особистість завойовує йому повагу, духовну силу і духовний вплив.

Виховання в ім'я щастя дитини - такий гуманістичний сенс педагогічної діяльності В.А. Сухомлинського. Без віри в дитину, без довіри до нього вся педагогічна мудрість, усі методи і прийоми навчання й виховання, на його думку, неспроможні. Основою успіху вчителя, вважав він, є духовне багатство і щедрість його душі, вихованість почуттів і високий рівень загальної емоційної культури, вміння глибоко вникнути в суть педагогічного явища. Першочергове завдання вчителя, зазначав він, полягає в тому, щоб відкрити в кожній людині творця, поставити його на шлях самобутньо-творчої, інтелектуально-повнокровного праці.

Світову славу російської педагогіки приніс К.Д. Ушинський. Їм було запропоновано зробити працю повноцінним виховним засобом. Створені ним підручники витримали небувалий в історії тираж. Наприклад, "рідне слово" видавалося 187 раз. Його спадщина складає 11 томів, а педагогічні твори мають наукову цінність і сьогодні. У юнацькому щоденнику Ушинського сформульована мета його життя: "зробити якомога більше користі моєму отечеству". Він досяг мети.

Основні етапи розвитку педагогіки як науки.

Докладніше: Історія педагогіки

Перші спроби осмислення практики виховання з урахуванням потреб суспільства відносяться до епохи розквіту рабовласницьких держав у середземноморських країнах. Вислови про мету, завдання, зміст і засоби виховання (звичайно, тільки для вільнонароджених) займали видне місце у творах Демокрита, Платона, Арістотеля та ін. давньогрецьких філософів. Ці вислови не були самостійними педагогічними теоріями, а були компонентами філософських систем або проектів організації суспільства. Для подальшого розвитку педагогічної думки велике значення мали ідеї старогрецьких філософів про опору виховання на принципи етики й психології, про єдність розумового, етичного й фізичного виховання, про вікову періодизацію розвитку людини й ін. У Стародавньому Римі виник особливий інтерес до проблем організації, вмісту й методів навчання в риторських школах. Книга Квінтіліана «Про виховання оратора» з'явилася по суті першою спеціальною працею, де був узагальнений досвід навчання, сформульовані вимоги до вчителя й вихователя, містилися вказівки на необхідність урахування індивідуальних особливостей дітей.

Педагогічні переконання європейських народів в епоху Середньовіччя відчули сильний вплив християнства, що стало пануючою релігією феодального суспільства в Європі; всі погляди на виховання розвивалися виключно в рамках християнського богослов'я. Аналогічне положення було й в інших регіонах земної кулі, де панували інші релігійні ідеології (іслам, буддизм).

Прагнення до звільнення людської думки від релігійних догматів, відродження інтересу до самої людини в його повсякденній діяльності, характерне для епохи розкладання феодального суспільства й зародження капіталістичних суспільних відносин (14-16 століття), відбилися й на педагогічних переконаннях. У різних за жанром творах гуманістів епохи Відродження (Т. Мор, Т. Кампанелла, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень і інших) висувалися ідеї всебічного й гармонійного розвитку духовних і фізичних сил людини, світської освіти на базі засвоєння культурної спадщини античного світу й досягнень наукових знань, що бурхливо розвивалися в той період.Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов'язана з ім'ям чеського мислителя Я. А. Каменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Каменського розглянуто основні проблеми навчання й виховання. Каменській виявився основоположником класно-урочної системи навчання. Педагогічна теорія Каменського була органічною частиною його широкої соціально-політичної концепції, викладеної в капітальній праці «Загальна рада про виправлення справ людських», одна із частин якого («Пампедія») повністю присвячена педагогічним питанням. Зокрема, в ній вперше сформульована і розкрита ідея безперервної освіти і виховання людини впродовж всього життя, викладені вимоги до підготовки книг як головного інструменту освіти і т. д.

Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції 17 століття в розвитку педагогічної думки можна виділити дві основні течії: з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна для клерикалізму концепція виховання, з іншої -- починає складатися нове, буржуазне трактування виховання як засобу формування діяльної людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя. Яскравий вираз нові ідеали виховання отримали в працях англійського філософа-просвітителя Джона Локка, що висунув на перший план проблеми етичного й фізичного виховання й утилітаристського підходу, що з'явився родоначальником, до освіти й навчання. Важливе значення мала боротьба Локка проти теорії природжених ідей.

У 18 столітті теоретична розробка питань виховання здійснювалася, головним чином, у рамках Освіти. Спираючись на вчення Локка про природну рівність людей, передові французькі мислителі (К. А. Гельвецiй, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо та інші) розвивали положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особи. Дідро, зокрема, одним з основних завдань виховання вважав розвиток індивідуальності людини. Французькими матеріалістами обґрунтовувалася й популяризувалася ідея реальної освіти, яка повинна була витіснити так звану схоластичну утворену. Найбільший внесок у розвиток педагогічної думки в 18 столітті вніс Же. Ж. Руссо, що з'явився основоположником концепції природного, вільного виховання. Руссо зробив спробу намітити завдання, зміст і методи виховання й навчання дітей, виходячи з особливостей їх фізичного й духовного розвитку на різних вікових етапах, висунув вимогу активізувати методи навчання дітей. Вплив ідей Руссо простежується в демократичних проектах реформи народної освіти у Франції в період революції 1789--1793, у діяльності німецьких філантропістів (І. Б. Базедов, Х. Р. Зальцман, І. Г. Кампе і ін.), що створили оригінальні педагогічні установи інтернатного типу і що поклали по суті початок теоретичній розробці Педагогіці.

Педагогічна думка 18-19 столітті випробувала дію ряду положень німецької класичної філософії (І. Кант, І. Р. Фіхте, Р. В. Ф. Гегель). У розробці ж власне педагогічної проблематики важливим етапом була діяльність швейцарського педагога-демократа І. Р. Песталоццi, який спробував побудувати теорію виховання й навчання на базі даних психології. Досвід і думки Песталоццi, що стосувалися розвитку дитини в процесі навчання і виховання, питань трудового навчання, методів первинного навчання читанню, листу, рахунку, географії і ін., з'явилися стимулом для розвитку науки про виховання в 1-ій половині 19 століття Песталоццi був першим теоретиком народної школи.

У 1-ій половині 19 століття німецький педагог, психолог і філософ І. Ф. Гербарт зробив спробу представити педагогіку у вигляді наукової обґрунтованої теорії, що спирається на філософію й психологію (перша обґрунтовує цілі виховання, друга дозволяє відшукати правильні шляхи досягнення цієї мети).

Ряд положень Гербарта (роль інтересу в навчанні, що виховує характер навчання, структура навчального процесу й ін.) були використані в подальшому розвитку педагогіки.

Проте разом із цим буржуазними педагогами були засвоєні й консервативні сторони вчення Гербарта, що знайшли вираз у його теорії управління дітьми, яка по суті приводила до придушення особи дитини за допомогою детальної розробленої системи обмежень і покарань.

Значний внесок у розробку педагогіки взагалі й дидактики особливо вніс німецький педагог-демократ 19 століття Ф. А.У. Дістервег, який як один із найважливіших принципів виховання висунув принцип культуровідповідності -- обліку в процесі виховання всієї сукупності даних культури, історії, економіки, характерних для країни й народу. Цей принцип разом з ідеєю природовідповідності виховання (яку обґрунтовували, трактуючи її, правда, по-різному, Каменський, Руссо, Песталоццi) значно збагатив педагогіку.

У кінці 19 століття виник рух так званої реформаторської педагогіки. Її прихильники виражали інтереси різних шарів буржуазії (що боролися між собою, але що одностайно виступали проти пролетаріату і його ідеології), але разом із тим вони критикували схоластичний вміст і догматичні методи навчання в школі, що пригнічувала особу учнів. Представники різного перебігу реформаторської педагогіки («нового виховання», «трудової школи», «руху за художнє виховання», «педагогіки особи» і інших) виступали за вільний розвиток індивідуальності кожної дитини, розробку нових організаційних форм і методів навчання, зміну змісту шкільної освіти, посилення виховного аспекту діяльності школи.

Ідеї й концепції таких діячів реформаторської педагогіки, як Дж. Дьюї, Р. Кершенштейнер, Л. Гурлітт, Р. Шаррельман, О. Декролі, М. Монтессорі, А. Ферьер і ін. панували в буржуазній П. до середини 20 століття, але зберегли в тій чи іншій мірі свій вплив і досі.На початку 21 століття з'явився ряд публікацій, що досліджують праслов'янські педагогічні уявлення. З огляду на закритість даної тематики в часи СРСР, ці праці поки що небагаточисленні й потребують подальших глибоких досліджень. О. Лук'яненко ввів поняття Родоцентричної педагогіки як педагогічної системи стародавньої (ведичної) Русі.

конфуцій коменський педагогіка сухомлинський

Література

1. Словник іншомовних слів / Під ред. О. С. Мельничука. -- К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974.

2. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін.; За ред. З. Н. Курлянд. -- 2-ге вид., перероб. і доп.. -- К.: Знання, 2005 -- 399 c.

3. Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва. Тернопіль, 1996

4. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка XX ст. Тернопіль, 1996

5. Левківський М. Історія педагогіки. Житомир, 2007;

6. Любар О. Стельмахович М., Федоренко Д. Історія української педагогіки. К. 1998;

7. Ступарик Б. Національна школа: витоки, становлення. К, 1996.

8. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. - М.: Просвещение, 1981.

9. Краевский В. В. Сколько у нас педагогик? // «Педагогика». -- 1997. -- № 4.

10. Хуторской А. В. Педагогическая инноватика: методология, теория, практика. Научное издание. -- М.: Изд-во УНЦ ДО, 2005. -- 222 c.

11. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. К., 1990.

12. Оконь В. Основы проблемного обучения. М., 1968.

13. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. 1999. № 12. 2000. № 2, 4.

14. Подласый И. П. Как подготовить эффективный урок. К., 1989.

15. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. К., 1995.

16. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді та батьків. Полтава, 1994.

Размещено на Allbest.ru