Вища освіта у Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вища освіта у Франції

1. Система вищої освіти Франції

Система вищої освіти Франції переживає сьогодні підйом: немає такої спеціальності, яку не можна було б одержати в одному з навчальних закладів Франції.

При цьому кожен десятий студент, який одержує вищу освіту на французькій землі, - іноземець. Французька система вищої освіти мобільна і гнучка. Університетська освіта ділиться на три цикли, по закінченні кожного з яких студент одержує відповідний диплом.

Перший цикл тривалістю два роки являє собою початковий етап вищої освіти, на якому здійснюється загальнонаукова підготовка. Після закінчення циклу видається диплом про загальну університетську освіту (Diplome d'Etudes Universitaires Generales, DEUG) із зазначенням відповідної галузі знань.

У деяких університетах, які здійснюють підготовку інженерів, після першого циклу видається диплом про природничо-наукову і технічну університетську освіту (Diplome d'Etudes Universitaires Scientifiques et Techniques, DEUST), який, незважаючи на назву, являє собою не дипломи в загальноприйнятому сенсі, а лише свідчення, що підтверджують проходження початкового 2-х річного етапу навчання, що є необхідною умовою для продовження освіти на більш високому рівні.

Багато хто зупиняються саме на цьому щаблі, оскільки такий документ дає можливість знайти непогану роботу.

Цілком інше призначення має університетський диплом в області технології (Diplоme Universitaire de Technology, DUT), що видається після закінчення 2-річної підготовки в університетських технологічних інститутах. У цих навчальних підрозділах, що функціонують в рамках університетів, навчальні програми орієнтовані не стільки на вивчення наукових основ майбутньої спеціальності, скільки на придбання професійних знань в галузі техніки та економіки. Переважна більшість випускників цих інститутів відразу ж включається в трудове життя в якості фахівців середньої ланки, і лише невелика їх частина йде до спеціалізованих вузів на більш високий рівень підготовки.

На другий цикл, що складається з двох послідовних однорічних ступенів, що завершуються отриманням дипломів ліценціата (Licence) і «метріз» (Maitrise), в яких вказується назва вивченої дисципліни приймаються студенти, які успішно закінчили перший етап університетської освіти.

Кожен з них розглядається в якості диплому про закінчену вищу освіту тривалістю 3 і 4 роки відповідно і при вступі на роботу дає право на зайняття службової посади відповідного рівня.

Залежно від обраної спеціальності та типу навчального закладу навчання на другому циклі має переважно фундаментальний характер або полягає в комбінації фундаментальної та професійної складових. Однак в останнє десятиріччя було відкрито безліч нових напрямів підготовки (особливо з сучасних прикладних розділів науки: інформатика, електроніка, прикладна економіка та менеджмент та ін.), в яких професійна складова займає все більш значуще місце. Тому було прийнято рішення про введення освітніх програм професійного ліценціата, орієнтованих на безпосереднє включення випускників в трудове життя.

Якщо при переході з першого на другий цикл вищої освіти вимога відповідності профілів попередньої і подальшої підготовки трактується дуже широко, то під час вступу з першого рівня другого циклу (ліценціат) на другий (метріз) ця вимога стає дуже жорсткою.

Третій цикл вищої університетської освіти призначається для спеціалізації та залучення до науково-дослідницької діяльності. Приймаються на цей цикл особи, які мають «метріз» з відповідної спеціальності. Навчання протягом одного року завершується отриманням «диплому про вищу спеціалізованому освіту» (Diplоme d'Etudes Superieures Specialisees, DESS), у разі вибору програми спеціалізації, або «диплому поглибленої підготовки» (Diplome d'Etudes Approfondies, DEA), якщо програма носить дослідний характер.

Обидві зазначені дипломи, для отримання яких потрібно в цілому 5 років навчання, є дипломами про вищу університетську освіту третього циклу. Для навчання на ступінь доктора (Doctoral) зазвичай приймаються особи з дипломами поглибленої підготовки. Вони зобов'язані протягом 2-4 років виконати кваліфікаційні вимоги, які полягають в здачі теоретичних іспитів за фахом, проведення наукового дослідження за обраною темою, написання і захист дисертації.

Підготовка фахівців в області медицини здійснюється в університетах без поділу на цикли. Для отримання диплома лікаря - доктора медицини (Docteur en Medecine) потрібно 6 років навчання та 1 рік практичного стажування (інтернатури), тобто всього 7 років.

Відповідно до 5 років (включаючи 1 рік стажування) потрібно для отримання дипломів фармацевта (Diplome de Pharmacien) і хірурга - стоматолога (Diplome de Chirurgien-Dentiste).

Подальша професійна підготовка цих фахівців з метою отримання свідоцтва (Certificat) про спеціалізацію в певній галузі медицини здійснюється протягом 2 років.

У спеціалізованих вищих навчальних закладах на відміну від університетів поділ процесу навчання на цикли, як правило, відсутній.

У той же час зберігається різноманітність рівнів підготовки, при цьому рівень кожного професійного диплому може бути співвіднесений з рівнем відповідного диплому одного з трьох циклів університетської освіти.

Диплом інженера (Diplome d'Ingeneur) вимагає звичайно 5 років підготовки, яка може здійснюватися за двома схемами: безперервне 5-річне навчання на базі середньої школи або 3-річне (завершальне) навчання на базі попередньої підготовки протягом 2 років. Ця попередня (предінженерна) підготовка здійснюється в спеціально функціонуючих для цього вищих підготовчих класах, навчальні плани яких містять значні обсяги математики, інформатики, фізики та хімії в різних співвідношеннях, залежно від спеціалізації.

Випускники підготовчих класів вступають в інженерні школи та інститути за конкурсом, в якому також можуть брати участь і особи, що закінчили перший цикл природничо-наукового або науково-технічного підрозділу університету.

Шляхів вступу у французькі вузи декілька. Перший - найпростіший з формальної точки зору - полягає в тому, щоб одержати французький ВАС - атестат бакалавра. Цей документ - стовідсотковий пропуск в університет, але, на жаль, одержати його можна, тільки здавши іспит після закінчення французького ліцею та показавши при цьому гарний результат. Тому цей шлях при всій його простоті найлегшим не назвеш.

Є й інші варіанти. Людині, що твердо знає, у якому саме французькому ВНЗ вона хоче вчитися, найкраще спробувати направити лист у приймальну комісію цього ВНЗ, викласти причини, що спонукали його зупинити свій вибір саме на цьому навчальному закладі, і, зрозуміло, розповісти про себе. Шанси отримати позитивну відповідь набагато зростають у тих, хто провчився рік або два в українському вузі.

Якщо ваша кандидатура у Франції сподобається, вам надішлють запрошення на здачу тесту з французької мови DALF (Diplome approfondi de langue francaise). При цьому, щоб вас допустили до іспиту на отримання DALF, попередньо варто здати ще один, менш важкий, іспит та одержати Диплом про вивчення французької мови (DELF).

В останні кілька років у багатьох вищих навчальних закладах, особливо приватних, з'явилися платні магістерські програми англійською мовою. Вони орієнтовані на іноземців і припускають 1-2 роки навчання. На них приймаються випускники українських вузів, які володіють англійською мовою. Щоб вступити на них, потрібно надати диплом та академічну довідку при прослухані курси та отримані оцінки, а також результат тесту TOEFL (550-700 балів) або IELTS (6,0-7,0 балів). Іноді екзамен з англійської влаштовує сама школа. Навчання на таких програмах платне.

2. Формування системи вищої освіти

Отримати вищу освіту, маючи повну середню, можна у 78 університетах. 453 ВНЗ, переважно монодисциплінарних, мають невеликий (кілька сотень) контингент студентів. 25 відсотків студентів навчається у приватному секторі, який налічує 5 університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Близько 2/3 студентів країни навчаються у державних університетах, і майже кожен із них - великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну і наукову ради, раду викладачів і студентів, якими керує президент. Університети є об'єднанням «одиниць підготовки і пошуків» (UFR=Unites deformation el de recheche) з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального та економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що лише університети присвоюють понад десять різних кваліфікацій.

Доступ громадян до освіти. Частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ зводиться до простого запису на навчання та сплачування символічної суми на витрати канцелярії, Інша - «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо зарахування провадиться з жорстким відбором при кількох претендентах на одне місце. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутися до його ради з проханням на основі подання вирішити питання вступу до таких закладів із селективним зарахуванням:

- підготовчих класів, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у популярні у Франції Вищі (чи Великі) Школи;

- університетського технологічного інституту, для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною і вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;

- секції вищих техніків, з виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;

- спеціалізованої (вищої) профшколи.

Для запису в університети необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалавра» і отримується після складання комплексу випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні. Дані про ці екзамени (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання екзаменів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А - гуманітарну, В - природничі та інші спеціальності.

У Вищі Школи, які готують державних службовців І гарантують випускникам постійне місце роботи, надаючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми і вимоги яких вищі, ніж на двох курсах університетів. Вступ до цих класів теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл та ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу до Вищих Шкіл випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем).

Однак абсолютна більшість абітурієнтів записується у відкриті Університети. З регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе і бажані заклади освіти у комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів надає свій висновок про місце навчання у ВНЗ.

Кваліфікації. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, пов'язані з коротко- і довготерміновим навчанням.

«Короткі» програми тривають переважно два, зрідка - три роки і закінчуються присвоєнням професійних кваліфікацій, які надають право праці у промисловості, торгівлі і в секторі послуг. Цей напрям вищої освіти обирають 30% усіх випускників шкільних бакалавратів. Є чотири головні види програм короткого навчання:

- програми університетських технологічних інститутів (IUТ) у 19 окремих профілях (дисциплінах) з тривалістю два роки І присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого І середнього рівня. DUT достатньо популярний, а тому кількість кандидатів часто у багато разів перевищує кількість місць, що призводить до конкурсного вступу;

- програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки й надаються у частині ліцеїв з післясередніми профпрограмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією і присудженням диплома вищого техніка (brevet de techni-cien superieur). Звуженість фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;

- третій вид короткої університетської програми - дворічна і високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову І технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці у сервіс чи індустрію;

- триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного та іншого медичного персоналу нижчої і середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи Міністерства охорони здоров'я. Вступ на ці програми - конкурсний.

«Довгі» програми пропонують університети та інші ВНЗ високого рівня. Контингент цих програм складають 68% власників бакалаврського рівня (з них 10% роблять це через посередництво підготовчих класів). Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) Вищі Школи кількох типів; г) Вищі нормальні школи; г) Школи мистецтва та архітектури.

Університети навчають за трьома циклами (2+2+1). Перший передбачає два роки викладання загальних основ І базових дисциплін обраного профілю й завершується отриманням диплома про загальну університетську освіту.

Другий цикл триває два чи три роки й сам поділяється на дві частини, перша з яких надає лісанс (lісеnс), друга - метріз (maitrise). Навчання на другому циклі поглиблене і спеціалізоване. Дипломи мають академічний і професійний компоненти. Така чіткість порушується нововведеними професіоналізованими університетськими інститутами (IUPs), які набирають студентів після першого курсу, досить інтенсивно вчать три роки і після кожного з них послідовно видають тим, хто успішно навчався, посвідчення: DEUG, лісанс, а в кінці - метріз. З власників останніх комісія уважно добирає кращих для присвоєння звання «головного інженера» (чи магістра-інженера = Ingeniuer-Maitre).

Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання надає диплом з вищої спеціалізованої освіти (DЕSS), у другому - за 1 -2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибленого навчання (DEA) і видає перепустку на докторські студії та захист дисертації.

Багатоваріантність притаманна і студіям після третього циклу. Після років аспірантури звичного університетського типу можна захистити дисертацію і стати доктором наук, потім попрацювати Ще й отримати габілітацію для керівництва науковими дослідженнями (HDR). Мета навчання - підвищення шансів на конкурсне заміщення посад університетських професорів.

Інженери з хорошими дипломами з 1993 p. отримали змогу навчатися на програмах, аналогічних до аспірантури з класичних спеціальностей, бо можуть за два роки навчання і досліджень У наукових центрах відповідного профілю отримати диплом з технологічних досліджень (DRT).

Медичні спеціальності мають цілком оригінальну систему Дипломів і звань, а навчання також поділяється на три цикли.

Інститути політичних студій кількісно малі і призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі у конкурсному заміщенні посад у державних структурах. Вступ до них конкурсний, основна програма триває три роки, можна також повчитися ще 1 -2 роки на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня.

Вищі Школи наукових і технічних профілів належать кільком міністерствам, мають трирічні програми і присуджують дипломи інженерів (Diplome d'Ingenieur). Вступ - конкурсний і лише після попереднього дворічного навчання у підготовчих класах з інтенсивним і глибоким вивченням математики і фізики.

Вищі Школи з комерції та управління - приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного навчання у спеціалізованих закладах вищої комерційної освіти (НЕС).

Вищі нормальні школи (їх усього чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і післясередніх закладів освіти. Навчання триває переважно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викладання (CAPES), що може доповнюватися додатковим профекзаменом (agregation), складання якого сприяє кар'єрному зростанню.

Організація навчання, академічний рік та екзамени. Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. Заняття проводяться у традиційний спосіб, але акцент робиться на самостійній роботі студентів. Фахові дисципліни завершуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 - дуже добре і відмінно, 14-15 - добре, 12-13 - достатньо добре, 10-11 - задовільно (прохідні бали), нижче 10 - незадовільно.

Навчання у ВНЗ Франції організовується за трьома стадіями - циклами. Перший триває два роки, упродовж яких 54% всього контингенту студентів університетів здобуває загальну вищу освіту, уточнює фахову орієнтацію й отримує першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення і фахової підготовки (2-3 роки) й поділяється на дві стадії з наданням licenc i maitrise. Третій цикл спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього - за конкурсом, тривалість навчання - один рік. Конкурсним є також вступ на докторські студії, які завершуються захистом дисертації та отриманням кваліфікації «доктор».

3. Навчання студентів-іноземців

Франція для більшості студентів-іноземців була й залишається однією з найпривабливіших країн як для короткого чи довгого стажування, так і для отримання повної освіти, оскільки майже всі вони навчаються у державних університетах, де їхня частка сягає 8-9%.

Освіта представлена у довідниках міжнародних організацій (00Н, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу), у базі даних TRACE, ORTELIUS, в Internet тощо. Франція є учасником усіх значних проектів з розвитку мобільності в освіті (SOCRATES, LEONARDO тощо), ресурси яких можуть полегшити набування освіти в її ВНЗ.

Іноземець повинен відповідати трьом вимогам: засвідчити знання мови. мати грант чи оплатити навчання, добитися визнання свого документа про освіту від того закладу, де він збирається вчитися.

Визнання закордонних кваліфікацій. Франція підписала практично всі міжнародні конвенції про визнання і має двосторонні угоди з багатьма країнами. Процедура визнання визначається наказами Міністерства освіти, які враховують конвенції та угоди і повідомляють остаточне рішення про визнання університетом та іншим ВНЗ, тому кандидати повинні безпосередньо звертатися до керівництва обраного закладу. Через специфічність системи освіти Франції найчастіше вони отримують часткове визнання і для остаточного зарахування повинні виконати додаткові умови.

Відтак, іноземцям незрівнянно легше опинитися у «безконкурсних» і відкритих університетах, ніж конкурувати з французами, які багато років готувалися до вступу в ту чи іншу Велику Школу, тому понад 95% іноземців навчається у державних університетах.

Вступні екзамени. Вступний мовний екзамен (проводиться у лютому в рідній країні студента-іноземця) для тих, хто хоче навчатися у майже 80 університетах Франції (периферійні навчальні заклади за якістю й рівнем освіти майже нічим не поступаються 15 паризьким університетам).

Вивчення шляхів розвитку освітньої системи Франції свідчить про те, що перші навчальні заклади відносяться до римського періоду, деякі вищі освітні заклади існували ще в кінці першого тисячоліття, але лише Паризький університет надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання.

На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (ХVI ст.) королівська Франція мала 22 університети, надмірна традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними та науково-природничими напрямами (школи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети, тому майже століття Франція обходилась без цього виду вищих навчальних закладів, відновивши їх лише в 1896 р.

Довга низка бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого ґатунку з десятками тисяч студентів об'єднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні вищи школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. «Студентська революція» кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні призвела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти країни.

Система сучасної освіти Франції вважається однією з найбільш привабливих для багатьох країн у силу своєї ефективності, що доведена багатьма роками її існування. Ця система багатоступенева та складна.

Чверть студентів навчається у приватному секторі, де налічується п'ять університетів і більшість із 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Державні університети поглинають майже дві третини студентів країни, і майже кожний з них - великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну та наукову ради, раду з викладачів і студентів і управляється президентом, якого на п'ять років обирають ці три ради.

Університети є об'єднанням «одиниць (відділень) підготовки та пошуків» з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального й економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що одні лише університети присуджують понад десять різних кваліфікацій.

У Франції частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ майже зводиться до простого запису на навчання шляхом сплачування символічної суми на витрати канцелярії, інша - «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо прийом ведеться із суворою селекцією при кількох претендентах на одне місце. Селекційна частина натомість гарантує роботу після отримання диплома. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутись до його ради з проханням на основі досьє вирішити питання вступу в такі види закладів із селективним зарахуванням:

Підготовчі класи, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у вищі школи Франції;

Університетський технологічний інститут для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною та вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;

Секцію вищих техніків із виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;

Спеціалізовану (вищу) профшколу.

У разі відхилення прохання учень швидше за все опиниться в одному з десятків університетів. Для запису до університету необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалаврат» (усі називають його просто «бак») і отримується після складання комплексу випускних іспитів, що проводяться одночасно по всій країні так, що списування практично виключене. Незалежність цих іспитів від ліцеїв дає змогу досить об'єктивно порівнювати між собою заклади середньої освіти. Дані про ці іспити (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі. Оскільки останніми роками заклади середньої освіти досить спеціалізовані, то «баки» мають варіанти, які дають доступ лише на відділення за профілем.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання іспитів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А - гуманітарну, В - природничі й інші спеціальності.

У вищі школи, які готують держслужбовців і гарантують випускникам постійне місце праці, даючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми та вимоги яких вище, ніж на двох курсах університетів. Вступ у ці класи теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл і ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу у вищі школи випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає вищі школи з їх кореневою системою підготовчих класів кращим досягненням національної системи освіти.

Усе ж абсолютна більшість абітурієнтів із «баками» записується в широко відкриті університети. Із регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе та бажані заклади освіти в комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів видає свій присуд (оскаржень не буває) про місце навчання у вищих закладах освіти.

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні та закінчується червнем. До літніх канікул додаються двотижневі перерви на Різдво й Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від вищих закладів освіти та щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп'ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються іспитами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 - дуже добре й відмінно, 14-15 - добре, 12-13 - досить добре, 10-11 - задовільно (прохідні бали), нижче 10 - незадовільно.

Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд із вечірнім навчанням є й дистанційне (понад 30000 студентів у 23-х університетах і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може призвести аж до отримання диплома інженера.

Цікавою особливістю Франції є поширеність «вільних слухачів» - дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми університетів, але без права складати іспити й отримувати диплом про вищу освіту. Навчання у вищих закладах освіти Франції організовується за трьома стадіями - циклами. Перший триває два роки, упродовж яких аж 54% всього контингенту університетів набувають загальну вищу освіту, уточнюють фахову орієнтацію й отримують першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення та фахової підготовки (2-3 роки) й сам підрозділяється на дві стадії з видачею «лісанс» і «метріз». Третій цикл дуже спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього за конкурсом, тривалість навчання - рік. Конкурсний також вступ на докторські стадії, які завершуються захистом дисертації й отриманням кваліфікації «доктор».

Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентів), лектори й асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, цей вид праці є привабливим через помірні навчальні навантаження в поєднанні з високим рівнем академічної свободи та соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць. Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год. лекцій або 192 год. семінарських занять чи 228 год. керування лабораторними роботами.

Кваліфікаційна система вищих закладів освіти Франції досить складна. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, що пов'язані з коротко - та довгостроковим навчанням.

«Короткі» програми тривають переважно два, зрідка - три роки та приводять до професіональних кваліфікацій, які дають право праці у промисловості, торгівлі й у секторі послуг. Цей напрям вищої освіти вибирають 30% усів володарів шкільних бакалавратів. Є чотири головних види програм короткого навчання:

програми університетських технологічних інститутів (IUT) у 19-ти окремих профілях (дисциплінах) із тривалістю два роки та присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого й середнього рівня. DUT популярний, і кількість кандидатів до IUT часто в багато разів перевищує кількість місць, що приводить до селекційного вступу;

програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки та даються в частині ліцеїв з післясередніми професійними програмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією та присудженням диплома вищого техніка (brevet de technicien superieur). Звуженість його фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;

другим варіантом короткої університетської є дворічна й високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову та технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці й сервіс чи індустрію;

триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного й іншого медичного персоналу нижчої та середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи міністерства охорони здоров'я. Вони користуються успіхом і тому вступ на ці програми конкурсний.

«Довгі» програми пропонують університети чи інші вищі заклади освіти високого рівня. На них ідуть 68% володарів бакалавратів (із них 10% роблять це через посередництво підготовчих класів).

Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) вищі школи кількох типів; г) вищі нормальні школи; д) школи мистецтва й архітектури.

Таким чином, освітня система Франції довела свою ефективність. Так, представники багатьох країн їдуть учитися саме сюди. Багато урядів країн, що розвиваються, вибирають при створенні своїх національних освітніх систем як зразок французьку систему освіти та підготовки спеціалістів усіх секторів економіки.

Література

1. Антонечко Л. Освіта і управління. - К.: Вища школа, 2000.-160 с.

2. Буличева Н.А. Вища освіта Франції. К.:Вища школа, 2008 - №4-91 с.

3. Вєтрова І. Формування освіти у Франції. К.:Шлях освіти, 2006. - №2 - 334 с.

освіта вищий фахівець іноземець

Размещено на Allbest.ru