Прийняття Болонської декларації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДЗ Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра педагогіки

Реферат із дисципліни "Пропедевтика: університетська освіта"

Мета, сутність, організаційно-освітні засади Болонського процесу в Європі

Виконала: студентка 1-го курсу, гр. СП-1

Єфіменко Оксана Володимирівна

Перевірив: ст. викладач М.М. Чумак

Старобільськ 2012

Зміст

Вступ

1. Передісторія та початок Болонського процесу

1.1 Лісабонська конвенція (1997 р.)

1.2 Сорбонська декларація (травень 1998 р.)

2. Сутність болонського процесу

2.1 Можливість реалізації інтересів держави в контексті Болонського процесу

Висновок

Вступ

З часу підписання Болонської декларації (1999) європейське освітнє співтовариство живе під знаком Болонського процесу. Мета моєї роботи розглянути сутність, організаційно-освітні засади Болонського процесу в Європі. наука освіта болонський конкурентоспроможність

Болонський процес - це процес розпізнання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонічному взаємозв'язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його працівника.

Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для історичного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі.

1. Передісторія та початок розвитку Болонського процесу

Європейська співдружність і європейська вища школа пройшли майже піввіковий шлях до прийняття Болонської декларації. Уже в сімдесятих роках минулого століття в Європі починає напрацьовуватися політичний консенсус щодо нової ролі вищої освіти, особливо в професійній її компетентності, на європейському ринку праці, який поступово об'єднується в один великий простір. Формування Європейського простору вищої освіти, зближення його цілей, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію у світі, особливо з північноамериканським регіоном (США, Канада). Одночасно з політичним об'єднанням країн Європи в ЄС напрацювалася концепція створення єдиного європейського освітнього і наукового простору.

В основі цього інтеграційного процесу, що став передісторією Болонського процесу, лежать три важливі документи:

1. Велика хартія університетів

2. Лісабонська конвенція (Лісабон, 1997 р.).

3. Сорбонська декларація (Париж, Сорбона, 1998 р.).

Зупинимося детальніше на другому і третьому документі.

1.1 Лісабонська конвенція (1997 р.)

Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти європейському регіоні (Лісабон, 1997 р.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:

· Визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; кваліфікація що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);

· Компетенцію державних органів;

· Основні принципи оцінки кваліфікації;

· Визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;

· Визнання періодів навчання;

· Визнання кваліфікацій вищої освіти;

· Визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що знаходяться в становищі біженців;

· Інформація про оцінку вищих навчальних закладів і програм;

· Інформацію з питань визнання;

· Механізми здійснення;

· Заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни які приєдналися Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.

1.2 Сорбонська декларація (травень 1998 р.)

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбона) спільну декларацію, спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти.

Це були:

- Клод Аллегре, міністр національної освіти, досліджень і технологій;

- Луїджі Берлінгер, міністр народної освіти університетів і досліджень (Італія);

- Тесса Блекстоун, міністр вищої освіти (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії ;

Головні положення цієї декларації такі:

- Формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;

- Міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;

- Використання системи кредитів (ECTS)

2. Сутність Болонського процесу

Болонська декларація заклала основу глобалізаційному процесу у європейській та й загалом світовій освіті (оскільки створення потужної системи освіти в певному об'єднанні держав через світову конкуренцію в цій галузі провокує створення подібних союзів серед ін. держав) та має кінцевою метою створення "європейського освітнього простору", відкритого для значної кількості держав світу за умови ратифікування ними Болонської угоди та підпорядкуванню виробленим заради узгодження стандартам.

Тут варто розкрити зміст словосполучення "європейський освітній простір" для розуміння суті процесу. Дане поняття нашими науковцями трактується як сукупність усіх засобів впливу на дітей, молодь, дорослих, які групуються на три категорії: формальні (школи та вузи), неформальні (позашкільні заклади) та інформальні (ЗМІ, Інтернет і інші).

Таким чином у даній роботі ми спочатку виявимо проблеми у національній системі освіти, спрогнозуємо можливі наслідки Болонського процесу для України і врешті решт спробуємо співставити наслідки Болонського процесу для української освіти із загальною метою функціонування освіти в державі. Чому загальною? Тому що із великим відсотком достовірності можна сказати, незважаючи на недавно прийнятий закон "Про вищу освіту" в Україні так і не сформовано цілі освіти, з чого випливає теза про значні проблеми у освітній системі України. Також у роботі ми спробуємо виявити можливість альтернативи Болонському процесу у разі неспівставності найбільш загальних цілей освіти в Україні з можливими наслідками інтеграції до "європейського освітнього простору".

Спочатку слід уточнити важливість освіти в суспільстві. Це виявляється із функцій, які вона виконує: освіта і наука виконують когнітивні (пізнавально-практичні) і соціальні функції, але якщо перші є універсальними, то соціальні функції є досить варіативними і залежать від особливостей суспільства. До перших можна віднести:

* розвиток, акумуляція та поширення знань;

* підготовка до професійної діяльності;

* регулювання соціальної поведінки.

До других - більш важливих:

* загальнолюдське та в першу чергу національне виховання;

* інтелектуальний розвиток і моральне вдосконалення особи

Другий блок функцій освіти є важливішим за попередній, оскільки саме він закладає в особу той духовно-культурний потенціал, який надбала за весь свій історичний розвиток та чи інша цивілізація, на які ділить американський науковець С. Хантингтон світове суспільство. Цей блок створює із "людини природньої" людину гуманну, високоморальну, релігійну, патріотичну, коли власне "я" у ієрархії найважливіших речей у житті особи не ставиться уже на першому місці. Перший же блок освітніх функцій не здатний так трансформувати людину; він має метою створення із особи "гвинтика" виробничого механізму держави або іншого економічно-виробничого утворення із наявною сукупністю знань та вмінь, що можуть забезпечити йому конкурентоспроможність серед інших.

Сьогодні деякі науковці говорять про високу якість колишньої україно-радянської і як наслідок сучасної української системи освіти. Я вважаю що такі слова є безпідставними.

Система освіти, яка розглядається як єдина по своїй суті та тривалості, запрограмована на створення у своїх "споживачів" деякого виховного ідеалу, який залежить від устрою держави, світогляду, релігії й моралі народу, від рівня розвитку його культури й національних особливостей. Виховний ідеал присутній будь-якій системі освіти. В свою чергу радянську систему освіти, де особа розглядалася "гвинтиком" виробничого механізму та була "просякнута" атеїстичною комуністично-інтернаціоналістичною ідеологією, у незалежній Україні було лише частково підлаштовано до нових умов, проте не змінено докорінно. Таким чином у нас і досі виховується молодь за умов відсутності нового національного виховного ідеалу і частково зламаного старого. Злам старого виховного ідеалу відбувся не до кінця через присутність в українській системі освіти педагогів, вихованих у радянській системі освіти. Виховний ідеал відповідав запитам того суспільства і не призводив до значної духовно-культурної деградації через тотальний контроль держави над усіма сферами життєдіяльності та всепроникну пропаганду, метою котрої було створити у людини фальшиві цінності.

В нових умовах, завдяки лібералізації, демократизації, суспільство, не створивши повністю нової системи освіти, почало значно деградувати в духовному плані. Як доказ даної тези слід хоча б поглянути збірку статистичних даних про рівень злочинності в державі за період незалежності (який напр. у 2003 році збільшився у 1,5 рази порівняно із 1990 р.), поширення наркоманії, венеричних захворювань, "законних" абортів, кількості безпритульних та ін. індикаторів духовного падіння суспільства.

Таким чином в Україні постала проблема докорінного реформування системи освіти і створення нового виховного ідеалу, виходячи із національних традицій, світогляду, духовності, культури. Дана проблема в свою чергу не була вчасно вирішена і критичність моменту полягає в тому, що нам уже немає коли це робити, зважаючи на сучасні світові освітні тенденції. Так, дійсно 13 років незалежності, постійне скрутне економічне становище, відсутність постійної законопроектної роботи в цій сфері не змогли стати сприяючими факторами становлення високоефективної української системи освіти.

2.1 Можливості реалізації інтересів держави в контексті Болонського процесу

Існує два можливих варіантів для реалізації національного інтересу держави в контексті приєднання до Болонського процесу:

· приєднання до болонського процесу держави становить перед соблю мету вирішення національних освітянських проблем, покращення якості освіти за допомогою можливостей, котрі надає Болонський процес (тобто реалізацію національного інтересу у сфері освіти) за умови збереження фундаментальних особливостей національної освіти та найбільш загальних принципів діяльності власної системи освіти без подальшої інтеграції до ЄС. Так вважають російські вчені та як приклад тут можна навести Росію, яка була прийнята у члени Болонського процесу на вересневій берлінській конференції у 2003 р.

· приєднання до Болонського процесу є проміжний крок держави перед інтеграцією до Євросоюзу, що має кінцеву мету реалізації національного інтересу, проте не лише в освіті, як в попередній тезі, а в значному спектрі сфер суспільного життя.

По-перше слід заперечити тим науковцям, які вважають що за умов ратифікації Болонського договору буде можливим збереження фундаментальності національної системи освіти та її успішне функціонування. Справа в тому, що йде процес формування європейського освітнього простору з єдиною поки що найбільш загальною та структуризованою системою освіти, яка з часом поглине зітре національні особливості освіти країн-членів. В Болонській декларації уже розроблені єдині освітні стандарти: термін навчання, єдині критерії оцінки сукупності знань - ECTS, незалежні від держав комісії по акредитації навчальних закладів. Також з часом будуть сформовані єдині навчальні профілі та спосіб їх викладання, що їх потребуватиме єдиний європейський ринок, а також єдина мова, для зняття комунікаційних бар'єрів. Дані стандарти поступово зближуватимуть національні системи освіти і врешті-решт зітруть їх особливості через прагнення останніх до постійного підвищення конкурентоспроможності через наближення до стандартів. А конкурентоспроможність сприятиме більшій популярності вузу для студентів-іноземців - а значить приплив капіталу до нього. Самоізоляція вузу в таких умовах та акцентування уваги ним на національних стандартах призведе до його непрозорості в світлі європейських стандартів, непопулярності для іноземних студентів, викладачів, що заперечує твердження першої тези.

Таким чином "вижити та ефективно функціонувати в таких умовах зможуть вузи, які перед приєднанням до Булонської системи мали значний кадровий та матеріально-технічний потенціал та відразу сприйняли розроблені стандарти. В результаті внаслідок міграційних процесів навколо них і надалі будуть концентруватися наукові кадри та матеріальні ресурси, а менш конкурентоспроможні освітні заклади відійдуть на периферію і будуть в скрутному становищі.

В такому контексті неважко спрогнозувати майбутнє України, включеної в єдиний європейський освітній простір.

В першу чергу на передові місця вийдуть вузи, які мають значний ресурсний та викладацький потенціал і зможуть досить швидко підлаштуватися під вимоги декларації та єдиного європейського ринку. Таких вузів буде невелика кількість, зважаючи на сучасний економічний стан держави, в переважній більшості національні університети, як найпопулярніші заклади найвищого рівня акредитації та з найбільшим ресурсним потенціалом. До них зможуть приїжджати іноземні студент, проте і серед них дані заклади не будуть користуватися значною популярністю, через більшу привабливість європейських. В свою чергу основним завданням даних вузів буде "експорт" найталановитіших випускників закордон на високорозвинений європейський ринок праці (як інтелектуальної так і фізичної).

Інші ж вузи в державі, менш конкурентоспроможні, зможуть надавати освіту решті середньостатистичних випускників школи. Дипломи таких студентів будуть користуватися невеликим попитом на європейському ринку праці, через жорсткіші вимоги і відповідатимуть запитам хіба що вітчизняної економіки. Хоча в принципі тут можливий варіант популярності нашої дешевої робочої сили на європейському ринку, котра займатиметься фізично важкою роботою. Тут же таки європейські країни не будуть зацікавлені в рості безробіття в своїх країнах, тому тут можливі деякі обмеження.

Болонська система буде вигідна в першу чергу для країн високорозвинених, у чиїх вузах є стартові умови для майбутнього змагання. У країнах же низько розвинених буде спостерігатися постійний "відтік мізків" за кордон. Невелика частина з них зможе повернутися назад, зважаючи на майбутні перспективи та цінності, прищеплені їм європейською системою освіти.

В результаті Болонського процесу освіта врешті-решт перетворюватиметься в світовий ринок, основним регулюючим важелем котрого буде принцип конкуренції.

Якщо ж освіта перетвориться в ринкову цінність, то в освіті наперед вийдуть по важливості ті освітні функції, на які є запит ринку в першу чергу, тобто перший блок функцій, описаних спочатку, а другий нівелюватиметься або буде формувати у випускників світогляд, неспівставний національному.

Таким чином приєднання України до Болонського процесу містить ряд проблем, що в кінці може мати наслідком нівелювання національної культури, спадом наукоємних розробок, деінтелектуалізацію освіти в державі.

Для України знайти в такому випадку знайти альтернативний підхід до вирішення національних освітянських проблем знайти досить важко. Можливий союз в освітній сфері з країнами СНД (або Православно-слов'янської цивілізації міг би бути для України менш руйнівним. Проте це вже є неможливо, оскільки Росія - один із головних наших можливих союзників інтегрувалася до Болонського процесу, як було уже зазначено. Відповідно можливу конкурентоспроможну систему освіти, яка могла б конкурувати з високорозвиненими державами світу формувати ні з ким.

Позитивний наслідок від приєднання до європейських цінностей полягає в запозиченні кращого, що там напрацьовано та гармонійно й ефективно може поєднатися із здобутками національної вищої освіти.

Висновок

Європейський процес останнім часом дуже швидко просунувся вперед. Болонський процес - це унікальний соціальний факт, під яким розуміють засоби дій або мислення, що здійснюються на кожну людину.

Отже, головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для історичного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Важливо, щоб люди не забували, що Європа - це не тільки євро, банки та економіка: вона також має бути "Європою знань". Ми маємо спиратися на інтелектуальну культуру, соціальну й технічну велич нашого континенту і зміцнювати її.

Ми маємо докласти зусиль для знищення кордонів і розвитку структури викладання та навчання, яка сприяла б збільшенню мобільності і тісній співпраці. Студенти повинні мати доступ до різних програм, зокрема й можливість багатопрофільного навчання, розвивати знання мов і використовувати нові інформаційні технології.

Підтримка ЄС, що швидко зростає, повністю сприятиме працевлаштуванню студентів і викладачів.

Размещено на Allbest.ru