Сучасний стан розвитку новітніх інформаційних технологій навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан розвитку новітніх інформаційних технологій навчання



Зміст

1. Історія і сучасний стан розвитку дистанційної освіти в Україні

2. Характеристика середовища створення систем післядипломної дистанційної освіти

2.1 Основні поняття післядипломної дистанційної освіти

2.2 Організація навчального процесу в системі дистанційної освіти

3. Вимоги до типової системи післядипломної дистанційної освіти

3.1 Основний контингент системи післядипломної дистанційної освіти

3.2 Основні принципи проектування системи післядипломної дистанційної освіти

3.3 Вимоги до структури та функціонування системи

3.4 Вимоги до кількості та кваліфікації персоналу системи і режиму його роботи

4. Техніко-економічне обґрунтування створення СПДО

Висновки

Список літературних джерел



1. Історія і сучасний стан розвитку дистанційної освіти в Україні

Розвиток української держави відбувався таким чином, що у великих містах створювався потужний промисловий потенціал. Це у свою чергу зумовило необхідність відкриття саме в таких містах закладів вищої освіти. Для здобуття необхідної стаціонарної освіти багатьом громадянам країни необхідно було приїжджати на навчання у великі промислові міста. Нині висока вартість життя, високі тарифи на перевезення авіаційним, залізничним транспортом, а також скорочення кількості гуртожитків зробили таку форму освіти практично недоступною для більшості населення.

Не краща ситуація склалась у сфері заочної освіти. Їй притаманний досить жорсткий регламент навчання: установчі заняття, міжсесійна робота, екзаменаційні та залікові сесії; строго визначений перелік дисциплін і спеціальностей, обмежене використання засобів нових інформаційних технологій (ЗНІТ), особливо в міжсесійний період, недостатність часу для освоєння лекційного матеріалу та виконання лабораторних, практичних робіт тощо. освіта навчання дистанційний післядипломний

У зв'язку з цим велика частина працездатної молоді не має можливості навчатися в закладах професійної освіти, що веде до зниження її фахового рівня. За загальними показниками щодо доступу молоді до професійної освіти та можливості її здобуття Україна істотно відстає від багатьох країн світу. Ситуація, що склалася, призводить до посилення соціально-економічного напруження, зростання рівня злочинності серед молоді, поширення наркоманії та алкоголізму серед представників найбільш незахищених прошарків українського суспільства.

Проте науково-технічний прогрес, який став вирішальним чинником розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, обумовив необхідність постійно оволодівати вкрай потрібними знаннями, що в цілому і визначає необхідність освіти, постійний попит на неї.

Усе більш замкненого характеру набуває процес підготовки та перепідготовки кадрів, зайнятих у сфері виробництва, фахівців різних галузей і спеціальностей. Традиційна система навчання стає все більш непридатною, оскільки передбачає навчання з відривом від виробництва і таким чином спричиняє економічні втрати на підприємстві. Великі компанії та фірми здебільшого мають підрозділи, філії в різних регіонах країни та світу, тому, для підтримання своєї економічної діяльності на конкурентоспроможному рівні, повинні постійно навчати і підвищувати професійний рівень своїх працівників

[1-4]. Крім того, навчання повинно відбуватися швидкими темпами, щоб не стримувати процес впровадження й реалізації нових товарів на ринку. Послуги з навчання персоналу повинні надаватися одночасно з появою нових розробок підприємства або з модернізацією самого виробництва. Це вимагає децентралізації навчання та обумовлює потребу в появі якісно нової форми освіти, яка дасть змогу уникнути переміщення персоналу в центр навчання, дозволить заощадити час, зекономити витрати, пов'язані з транспортом та відволіканням персоналу від виробничого процесу.

Сучасна соціально-економічна ситуація в країні та в системі освіти така, що традиційні форми здобуття освіти (та й самі існуючі моделі навчання) не можуть задовольнити все більш зростаючі потреби в освітніх послугах.

На основі проведених досліджень можна виділити такі чинники і процеси, що обумовлюють необхідність і можливість використання СПДО:

Д нові вимоги до освіти, зокрема доступність, невисока вартість навчання, відсутність обмежень щодо терміну навчання тощо;

Д обмеженість пропускної спроможності вузів, факультетів підвищення кваліфікації та навчальних послуг закладів інших типів;

Д зростання кількості бажаючих здобути освіту шляхом підвищення престижу освіти;

Д необхідність перепідготовки військових кадрів, які звільняються у запас, спеціалістів військово-промислового комплексу й інших осіб;

Д поява й розвиток якісно нових інформаційних технологій і яскраво виражений процес інформатизації суспільства;

Д посилення міжнародної інтеграції.



2. Характеристика середовища створення систем післядипломної дистанційної освіти

2.1 Основні поняття післядипломної дистанційної освіти

У Концепції створення і розвитку дистанційної освіти в Україні наводиться наступне визначення післядипломної дистанційної освіти (ПДО) [12] - комплекс освітніх послуг, наданих широким прошаркам населення в країні і за її кордоном за допомогою спеціалізованого інформаційно-освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, телекомунікаційні мережі, комп'ютерні мережі, Інтернет тощо). Інформаційно-освітнє середовище ПДО є системно-організованою сукупністю засобів передавання даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного та організаційно-методичного забезпечення, яке орієнтоване на задоволення освітніх потреб у користувачів. ПДО є однією з форм безперервної освіти, яка покликана реалізувати права людини на освіту й одержання інформації.

Післядипломна дистанційна освіта [9, 17-19, 21, 62-64] - нова організація навчального процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що слухачі віддалені від викладача у просторі і часі, водночас вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

Післядипломне дистанційне навчання - це сукупність інформаційних технологій, що забезпечують:

Д надання особам, що навчаються, основного обсягу навчального матеріалу;

Д надання слухачам можливості самостійно засвоювати матеріал;

Д інтерактивну взаємодію студентів і викладачів, у процесі навчання, а також оцінку знань і навичок, отриманих у процесі навчання.

Післядипломне дистанційне навчання [1, 87, 89, 98, 99, 103, 139-141] - новий ступінь заочного навчання, на якому забезпечується застосування інформаційних технологій, заснованих на використанні персональних комп'ютерів, відео - та аудіотехніки, космічної й оптоволоконої техніки.

Тому, запропоноване нижче означення, на наш погляд, найбільш повно розкриває характерні риси і варіанти організації ПДО.

ПДО - це синтетична, інтегральна, гуманістична форма навчання, що базується на використанні широкого спектру традиційних і новітніх інформаційних технологій і технічних засобів, які використовуються для надання навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну інформацією між викладачем і студентом, а сам процес навчання некритичний до місця знаходження слухачів у просторі і часі, а також до конкретної освітньої установи.

2.2 Організація навчального процесу в системі дистанційної освіти

Під організацією навчального процесу розуміється сукупність технологічних засобів ПДО, методів дидактичного забезпечення педагогічного процесу та методики викладання предмета (курсу, спеціальності тощо).

Структура організації навчального процесу системи післядипломної дистанційної освіти наведена на рис. 1.1.



Рис. 1.1 Структура організації навчального процесу системи післядипломної дистанційної освіти

Під технологіями ПДО ми розуміємо сукупність методів, форм і засобів взаємодії зs студентами в процесі самостійного, але контрольованого, освоєння певного масиву знань.

Українські освітні заклади (ОЗ), що використовують технології ПДO - це державні, недержавні та корпоративні ОЗ. Вони просувають на український ринок вітчизняні й іноземні освітні послуги. Відповідно до рівня освіти, що надається ними, це ОЗ середньої, спеціальної і вищої професійної освіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, а також довузівської та післявузівської підготовки.

За кожним студентом закріплюється персональний викладач-консультант (тьютор), який реалізує науково-методичну допомогу на всіх етапах самостійної роботи. Основною рисою методики післядипломної дистанційної освіти є створення навчально-інформаційного середовища, що включає комп'ютерні інформаційні джерела, електронні бібліотеки, відео - і аудіотеки, книги і навчальні посібники. Складовою частиною такої системи є слухачі та викладачі, які взаємодіють один з одним за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів. Таке навчальне середовище надає унікальні можливості особам, що навчаються, отримати знання як самостійно, так і під керівництвом тьюторів.

Іншою перевагою ПДО [112, 113, 122, 123, 128, 131, 150] є те, що в цій системі можна розмістити будь-який курс, будь-яку навчальну програму і здійснювати дистанційне навчання через Інтернет/Інтранет практично у всіх сферах діяльності людини, починаючи від академічних наук і закінчуючи підготовчими курсами (наприклад, для вступу до ВЗО). Під час роботи над курсом студент має можливість обмінюватися електронною поштою як із тьютором, так і з колегами з навчання. І хоча групи слухачів є віртуальними, такими, що існують тільки в Інтернеті, вони зберігають всі ознаки реальних, надаючи студентам можливість консультуватися із тьютором, спілкуватися один з одним й обмінюватися досвідом. Тьютор пропонує конкретний навчальний план і має можливість спостерігати за процесом роботи студента з навчальним матеріалом, контролювати хід виконання лабораторних робіт, втручатися у процес навчання, а також призначати додаткові тести, змінюючи при необхідності умови складання іспитів.

Можливості СПДО дозволяють підключати до системи різні комп'ютерні тренажери і дистанційно використовувати їх для отримання споживачем освітніх послуг практичних навичок роботи. Склад навчальних матеріалів системи післядипломного дистанційного навчання наведено на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Склад навчальних матеріалів системи післядипломного дистанційного навчання

В основі такого навчання лежить принцип поділу навчального процесу за двома напрямами:

Д асинхронне навчання - віддалений студент, оснащений пакетом інформаційних засобів, накопичує знання, виробляє навички, уміння, а навчальний заклад періодично контролює кількість і якість засвоєного матеріалу. При асинхронному підході слухач сам визначає темп і час навчання. Він може вибирати носії інформації, виконувати завдання відповідно до аудиторної програми або за індивідуальним планом, а потім передавати виконану роботу викладачу для оцінювання;

Д синхронне навчання - віддалений клас, група в синхронній взаємодії з викладачем (тьютором) користується віддаленою інформаційною базою, пристроєм, що виконує тестування. При синхронній моделі слухачі та викладачі спілкуються в режимі реального часу через віртуальні аудиторії, використовуючи і поєднуючи різні методи передавання інформації.

Особливістю технології освітнього процесу є те, що всі навчальні дисципліни розбиваються на частини, що містять основні матеріали та поняття із підручників, статей, монографій. Навчальний матеріал побудований за гіпертекстовою схемою і підкріплюється відеолекціями. У процесі навчання також передбачено комп'ютерний контроль знань, набутих під час навчання. З окремих дисциплін навчальними планами передбачаються різні види проміжного контролю знань і звітності (контрольні роботи, тести, реферати, семестрові роботи тощо). Студенти, які виконали всі передбачені види проміжного контролю, допускаються до екзаменаційних сесій.

Організація навчального процесу [29, 35, 100, 102, 112, 128, 149] будується відповідно до концептуальної формули освітньої діяльності й містить наступні основні компоненти:

Д лекційний курс;

Д самостійну дослідно-пошукову роботу студента, організовану за допомогою спеціалізованих навчально-методичних матеріалів у вигляді проблемно-тематичних курсів (ПТК) і практичних завдань;

Д консультаційний курс, що пропонується для розкриття і пояснення найбільш складних проблем кожної навчальної дисципліни;

Д тьюторський практикум - практичний курс із дисциплін спеціалізації.

Під методом навчання автор розуміє дидактичну категорію, що дає теоретичне уявлення про систему норм взаємодії викладача і слухача, під час якої здійснюється організація і керування діяльністю студента, що забезпечує засвоєння ним змісту навчального курсу. І.Я. Лернер визначив п'ять дидактичних методів навчання: інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемне викладання, евристичний і дослідницький. Вони охоплюють усю сукупність педагогічних актів взаємодії викладача і слухача [8, 19, 20, 50, 109, 158].

При вивченні конкретного матеріалу дидактичні методи навчання в системі ПДО реалізуються через безліч прийомів навчання, кожний з яких являє собою конкретну дію, яка спрямована на досягнення мети і здійснюється за допомогою різних дидактичних засобів навчання. Аналіз показав, що в системі післядипломної дистанційної освіти найбільш широко використовуються інформаційно-рецептивний і репродуктивний методи навчання.

У засобах ПДО зосереджено педагогічно опрацьований зміст навчання, що дозволяє говорити про них, як про засоби викладання і навчання. Не слід забувати, що споживачі такого виду навчання - це широкий контингент людей, і кожна людина має свої дидактичні можливості й по-різному засвоює навчальний матеріал. Викладач повинен знати ці можливості, вміти розподіляти навчальний матеріал за ступенем складності, починаючи з легкого і закінчуючи складним, розрахованим на певний рівень підготовки слухача. Має бути передбачена також можливість розпочати вивчання дисципліни з будь-якого ступеня складності (за особистим вибором студента). Розвиток системи освіти приведе в майбутньому до створення такого типу дистанційної освіти, коли для кожного споживача буде розроблено індивідуальну програму і застосовані індивідуальні методи навчання.

Враховуючи вищеназвані критерії, викладач формує і розподіляє навчальний матеріал, тобто формує з них комплекс засобів навчання (кейс) - систему носіїв навчальної інформації, призначену для вирішення сукупності дидактичних задач. У традиційному навчальному процесі до них належать слайд, запис на дошці, плакат, кінофільм, відеофільм, підручник, інші засоби і, нарешті, слово викладача.

У системі ПДО засобами навчання можуть бути:

друковані видання (тверді копії на паперових носіях, підручники, навчально-методичні посібники, довідники тощо);

електронні видання;

комп'ютерні навчальні системи у звичних і мультимедійних варіантах виконання;

аудіо- та відеонавчальні матеріали;

комп'ютерні мережі.

Друковані видання (традиційні підручники, навчально-методичні посібники тощо) широко використовуються в системах ДО. Навіть у закордонних системах ДО, де рівень технічного оснащення навчального процесу високий, частка друкованих видань досить велика. Крім того, слід враховувати менталітет українських студентів, які при виборі навчального матеріалу між книгою, комп'ютерною дискетою та відеокасетою надають перевагу книзі, у той час як закордонні - відеокасеті.

Електронні видання - це електронний варіант друкованих навчальних матеріалів, що має певні позитивні властивості: компактність збереження в пам'яті комп'ютера або на зовнішньому магнітному носії, можливість оперативного внесення змін і передачі на великі відстані електронною поштою. Крім того, за наявності принтера, електронне видання можна легко перевести на паперовий носій.

Як свідчить досвід, при розробці дидактичних електронних матеріалів для ПДО необхідно керуватися такими принципами:

Д навчальні посібники за повнотою змісту повинні бути складені таким чином, щоб мінімізувати звернення студента до додаткової навчальної інформації;

Д при побудові структури навчального матеріалу в посібнику доцільно використовувати модульний принцип;

Д повинні бути наведені докладні інструкції щодо вивчення матеріалу й організації самостійної роботи;

Д обов'язковими елементами в навчальному посібнику повинні бути контрольні завдання, тлумачні словники, питання для самоперевірки з відповідями, тренувальні завдання [22,24].

Комп'ютерні навчальні системи як засіб навчання з'явилися на початку 70-х років у період появи перших персональних комп'ютерів, але й дотепер не мають загальновизнаної назви. Найбільше часто зустрічаються такі: програмно-методичний комплекс, програмні засоби навчального призначення, контролюючі навчальні програми тощо. Ми вважаємо, що доцільно дотримуватися назви ? програмний засіб навчального призначення (ПЗНП).

Програмним засобом навчального призначення називається засіб, у якому відбивається деяка предметна область, де реалізується технологія її вивчення, забезпечуються умови для здійснення різних видів навчальної діяльності [173, 174]. Такі програмні засоби звичайно призначаються для використання в традиційному навчально-виховному процесі, при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, для розвитку особистості, інтенсифікації процесу навчання тощо.

ПЗНП дозволяють:

Д індивідуалізувати і диференціювати процес навчання;

Д здійснювати контроль та діагностику помилок зі зворотним зв'язком;

Д здійснювати самоконтроль і самокорекцію навчальної діяльності;

Д вивільнити навчальний час за рахунок виконання комп'ютером трудомістких, рутинних обчислювальних робіт;

Д здійснювати візуалізацію навчального матеріалу;

Д моделювати й імітувати дослідження процесів або явищ;

Д проводити лабораторні роботи з імітацією на комп'ютері реального експерименту;

Д формувати вміння приймати оптимальне рішення в різних ситуаціях;

Д посилювати мотивацію навчання (наприклад, за рахунок образотворчих засобів програми або впровадження ігрових ситуацій);

Д формувати культуру пізнавальної діяльності.

ПЗНП на сучасному етапі включають: електронні (комп'ютеризовані) підручники; контролюючі комп'ютерні програми; довідники і бази даних навчального призначення; збірники задач і прикладів (ситуацій); предметно-орієнтовані середовища; комп'ютерні ілюстрації для підтримки різних видів занять.

У наш час у системі ПДО можуть застосовуватися електронні підручники як такі, що найбільш повно відповідають вимогам ефективного проведення навчальних занять. Електронний (комп'ютеризований) підручник є комп'ютерним додатком паперового підручника. Електронний підручник дозволяє вирішувати такі основні завдання:

1) отримувати відомості про навчальну програму і тематичний план дисципліни, що вивчається, про послідовність занять і логіку вивчення тем;

2) індивідуально переглядати, вивчати або повторювати навчальний, методичний та інформаційно-довідниковий матеріал;

3) наочно представляти на дисплеї комп'ютера весь дидактичний матеріал і наочні приладдя (схеми, малюнки, таблиці, графіки, текст тощо);

4) здійснювати самоконтроль (з автоматизованим виставленням оцінок) засвоєного змісту навчальних тем і всієї дисципліні в цілому, а також отримувати рекомендації щодо додаткового вивчення недостатньо засвоєного методичного матеріалу;

5) отримувати інформацію про рекомендовану навчальну, наукову і методичну літературу;

6) розмножувати та роздруковувати навчальні матеріали (плани, таблиці, завдання), необхідні для проведення занять.

Комп'ютерні мережі - це специфічний засіб навчання, який включає в себе сукупність комп'ютерів, з'єднаних каналами зв'язку. Апаратне і програмне забезпечення комп'ютерних мереж (КМ) є інструментом для використання інформації, що зберігається в ній. Слід відзначити, що КМ, зокрема Інтернет, є ідеальним інтегральним засобом, що містить всі попередні засоби навчання [101, 102, 103, 113, 181, 193]. Ця мережа може використовуватися як для традиційного навчального процесу, так і для ПДО (звичайно, за наявності доступу й умілого використання).

3. Вимоги до типової системи післядипломної дистанційної освіти

3.1 Основний контингент системи післядипломної дистанційної освіти

Існують певні категорії осіб, які мають потребу в освітніх дистанційних послугах, наприклад:

Д офіцери, що звільняються зі Збройних Сил і члени їхніх родин;

Д цивільні особи, звільнені за скороченням штатів та зареєстровані у Службі зайнятості;

Д особи будь-якого віку, що проживають у віддалених регіонах країни;

Д фахівці, які вже мають вищу освіту і бажають набути нових знань чи здобути другу вищу освіту;

Д особи, які мають медичні обмеження або специфіка роботи яких не дозволяє навчатися у стаціонарних освітніх закладах;

Д керівники регіональних органів управління;

Д менеджери різного рівня, що працюють на підприємствах різних форм власності.

З наведеного вище можна зробити висновок, що більшість із перерахованих громадян вже має вищу освіту, але через різні обставини не можуть скористатися нею для отримання роботи. Тому необхідно створити систему фахового удосконалення, яка зможе забезпечити розширення й оновлення професійних знань тих, хто має в цьому потребу, або надати їм можливість отримати другу вищу освіту. Саме задля таких верств населення нашої держави має бути створена розгалужена система післядипломної дистанційної освіти, оскільки жоден громадянин не може бути позбавленим можливості здобути освіту через бідність, географічну або тимчасову ізольованість, соціальну незахищеність, неможливість відвідувати освітні установи через фізичні вади або зайнятість у виробничій сфері.

3.2 Основні принципи проектування системи післядипломної дистанційної освіти

Розглянемо основні принципи проектування системи післядипломної дистанційної освіти. Під принципами ми розуміємо визначену систему вихідних основних дидактичних та інших вимог до процесу проектування і навчання в СПДО. Здебільшого вони відомі і присутні в традиційній системі навчання, що докладно викладено в працях А.В. Барабанщикова, С.І. Зинов'єва, Ю.К. Бабанского, С.П. Баранова та інших. Серед цих принципів можна виділити: принцип свідомості, активності, наочності навчання; послідовності навчання; принцип навчання на високому науковому рівні; колективізму й індивідуального підходу; принцип проблемності, єдності освітньої і виховної системи, що розвиває, стимулює і мотивує позитивне ставлення до навчання тощо [7, 53, 55].

Запропоновані нами формулювання не догма, навпаки, вони припускають подальший розвиток методології СПДО. Крім вищенаведених принципів, слід виділити найбільш влучні (на погляд автора) принципи проектування СПДО:

Д Гуманістичний принцип навчання. Він є вирішальним у системі безперервного, інтенсивного навчання, зокрема у СПДО. Його сутність полягає у спрямованості навчання й освітнього процесу в цілому до людини; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння змістом курсу навчання; в освоєнні обраної професії для розвитку і виявлення творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних і фізичних якостей, що забезпечують соціальну захищеність, безпечне і комфортне існування.

Д Принцип пріоритетності педагогічного підходу при проектуванні освітнього процесу в СПДО. Суть названого принципу полягає в тому, що проектування СПДО необхідно починати з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей тих явищ, які передбачається реалізувати. Досвід у галузі комп'ютеризації дозволяє стверджувати, що коли пріоритетною є педагогічна сторона, система буде більш ефективною [98].

Д Принцип педагогічної доцільності застосування нових інформаційних технологій. Цей принцип вимагає педагогічної оцінки ефективності кожного етапу проектування і створення СПДО. Тому на першому плані має бути не впровадження технічних засобів, а відповідне змістовне наповнення навчальних курсів і освітніх послуг.

Д Принцип вибору змісту освіти. Зміст навчання в СПДО повинен відповідати нормативним вимогам Державних стандартів України.

Д Принцип безпеки, збереження, передання та використання інформації в СПДО. Необхідно передбачати організаційні і технічні способи безпечного і конфіденційного збереження, передання і використання потрібної інформації.

Д Принцип стартового рівня освіти. Ефективне навчання в СПДО вимагає певного початкового рівня знань, умінь, навичок. Наприклад, для продуктивного навчання майбутній споживач такої освіти має володіти навичками самостійної роботи та роботи з персональним комп'ютером.

Д Принцип відповідності технологій навчання. Технології навчання повинні бути адекватні моделям дистанційної освіти. Так, у традиційних дисциплінарних моделях навчання як організаційні форми навчання (види занять) використовуються лекції, семінарські та практичні заняття, імітаційні або ділові ігри, лабораторні заняття, самостійна робота, виробнича практика, курсові та дипломні роботи, контроль засвоєння знань.

У процесі становлення СПДО можуть з'явитися нові моделі, які у разі потреби можуть включатися до складу системи. Прикладом таких нових моделей є об'єктно-орієнтовані або проектно-інформаційні моделі [108, 127]. Як організаційні форми навчання в цих моделях будуть використовуватися комп'ютерні конференції, телеконференції, інформаційні сеанси, телеконсультації, проектні роботи тощо.

Д Принцип мобільності навчання. Цей принцип полягає у створенні інформаційних мереж, баз, банків знань і даних для дистанційної освіти. Це дозволяє особі, що навчається, корегувати свою освітню програму в необхідному напрямку у разі відсутності відповідних послуг у навчальному закладі, в якому вона вчиться. При цьому потрібно збереження інваріантного утворення, що забезпечує можливість переходу споживачів навчальних послуг до різних закладів за родинними ознаками чи за будь-якими іншими особливостями.

Д Принцип неантагоністичності дистанційного навчання існуючим формам освіти. Проектована СПДО зможе дати необхідний соціальний і економічний ефект за умови, якщо створені та впроваджені інформаційні технології стають не стороннім елементом у традиційній системі післядипломної освіти, а будуть природним чином інтегрованими до неї.

Характерними рисами системи післядипломної дистанційної освіти є:

1. Гнучкість. Слухачі системи дистанційного післядипломного навчання не відвідують лекції та семінари, а навчаються за зручним для себе графіком, у зручному місці і в зручному темпі, що є великою перевагою для тих, хто не може або не хоче змінювати свій звичний спосіб життя. Кожен може навчатися стільки, скільки йому особисто необхідно для засвоєння предмета та отримання необхідних заліків з обраних курсів.

2. Одночасність. Одночасне з професіональною діяльністю навчання, тобто без відриву від виробництва.

3. Модульність. В основу програм СПДО покладено модульний принцип. Кожний окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну галузь. Це дозволяє з набору окремих курсів-модулів формувати навчальну програму, яка відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам.

4. Економічна ефективність. Аналіз оцінки світових освітніх систем свідчить, що СПДО на 50% дешевша за традиційні форми освіти. Досвід вітчизняних недержавних центрів дистанційного навчання переконує, що витрати на підготовку спеціаліста складають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців денної форми навчання. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок орієнтованості технологій СПДО на велику кількість слухачів, а також за рахунок більш ефективного використання існуючих навчальних і технічних засобів.

Позитивний вплив СПДО здійснює на студента, підвищуючи його творчий та інтелектуальний потенціал за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, оволодіння навичками роботи з комп'ютерною технікою й уміння самостійно приймати відповідальні рішення.

Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в СПДО використовуються дистанційно організовані іспити, співбесіди, практичні, курсові і проектні роботи, екстернат, інтелектуальні комп'ютерні системи тестування. Слід особливо підкреслити, що вирішення проблеми контролю якості засвоєного матеріалу, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для всієї системи дистанційного післядипломного навчання. Від успішності її вирішення залежить академічне визнання курсів дистанційного навчання, можливість включення до традиційних навчальних закладів. Тому для здійснення контролю в СПДО повинна бути створена єдина система державного тестування.

Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Технологія дистанційного навчання це сукупність методів, форм і засобів взаємодії з людиною в процесі самостійного, але контрольованого освоєння нею певного масиву знань. Зміст навчання, запропонованого до освоєння, акумулюється в спеціальних курсах і модулях, призначених для СПДО і заснованих на освітніх стандартах.

Надання інформації тим, кого навчають, здійснюється у вигляді: друкованих матеріалів (навчально-методичні комплекти літератури і завдання); електронних матеріалів (комп'ютерні освітні середовища, бази даних, банки знань, електронні підручники); аудіо- і відеопродукції; телевізійних передач. При цьому носіями інформації є книга; гнучкі магнітні, лазерні або жорсткі диски; аудіо- або відеокасети.

Засобами навчання в СПДО є відповідно: навчально-методичні комплекти ("кейси"); комп'ютери; телевізори; телефони; магнітофони; відеомагнітофони; спеціальна техніка мультимедіа [147, 176, 177, 180].

Орієнтація на сучасні засоби передання освітньої інформації. Центральною ланкою СПДО є засоби телекомунікації та їх транспортна основа. Вони використовуються для забезпечення освітніх процесів:

1) необхідними навчальними й навчально-методичними матеріалами;

2) зворотним зв'язком між викладачем і слухачем;

3) обміном управлінською інформацією всередині системи СПДО;

4) виходом у міжнародні інформаційні мережі, а також для підключення до СПДО закордонних користувачів.

Соціальна рівноправність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я, елітарності і матеріального стану споживача освітніх послуг.

Інтернаціональність. Експорт і імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг.

3.3 Вимоги до структури та функціонування системи

Для того, щоб мати уявлення про те, яким чином можна створити економічно доцільну систему дистанційного навчання, необхідно розглянути всі складові цієї системи і визначитися у можливості організації її елементів. У загальних рисах система дистанційного навчання складається з низки складових елементів, а саме:

Д БД навчальних модулів, що дає можливість створити ефективний навчальний курс за конкурентноздатною спеціальністю чи професією;

Д БД викладачів-тьюторів дистанційної форми навчання;

Д БД слухачів, які бажають навчатися за відповідними спеціальностями;

Д ліній зв'язку, що забезпечують ефективний контакт студентів з викладачами і дистанційним закладом освіти;

Д дистанційного закладу післядипломної освіти як організаційної структури дистанційної форми навчання, який функціонує на засадах самоокупності.

Структурно-функціональна схема системи післядипломного дистанційного навчання наведена на рис. 1.3.

Рис. 1.3 Структурно-функціональна схема системи дистанційного навчання

Зі схеми видно, що система має дві основні складові, без яких принципово не може існувати дистанційне навчання. Перша складова (1) - це комплекс надання послуг дистанційного навчання; друга складова (2) - об'єкт чи споживач цієї форми освіти. У системі головне місце займає джерело фінансування, тобто споживач послуг дистанційної форми навчання.

Розглянемо економічні передумови дистанційної форми навчання. Вони визначаються наявністю фінансових можливостей споживача послуг післядипломної дистанційної форми навчання. Якщо розглядати весь потенційний ринок споживачів даної форми навчання, то він величезний і включає всі категорії громадян, які бажають отримати освіту чи професію у зручний для них час і у зручному місці. Однак фінансові можливості громадян різні. В результаті ринок можливих споживачів в основному визначається їх фінансовим потенціалом, тобто можливістю сплачувати за послуги постачальника дистанційного навчання і вартістю використання ліній приймання і передачі навчальної інформації, тобто

, (1.1)

де ВП - вартість послуг постачальника дистанційного навчання;

ВЛЗ - вартість використання ліній приймання і передачі навчальної

інформації;

П - фінансовий потенціал споживача дистанційної форми навчання.

Однак вираз (1.1) характеризує тільки необхідну умову створення ринку дистанційного навчання, оскільки споживач такого виду навчання вкладе свої кошти тільки у тому випадку, якщо отримає спеціальність чи професію, які компенсують його витрати і нададуть можливість фінансового зростання, тобто

(1.2)

де Д - доходи споживача дистанційної форми післядипломного навчання, які виникли в результаті отримання освіти за обраною спеціальністю чи професією.

Основними принципами забезпечення якісного післядипломного дистанційного навчання повинні стати:

1) заохочення контактів між слухачем та викладачем;

2) розвиток співробітництва студентів;

3) використання активних засобів навчання;

4) швидкий зворотний зв'язок;

5) ефективне використання часу;

6) висока мотивація;

7) врахування хисту студентів і точний вибір шляхів навчання.

Центральне місце у будь-якій технології навчання займає навчальний курс. Його зміст, окремі розділи й компоненти, функціональні можливості, а також технології його викладання і вивчення суттєво впливають на якість навчання. Сітьові технології дистанційної освіти висувають свої вимоги до складу (тобто набору компонентів) і функціональної повноти (тобто набору функцій компонентів) сітьового курсу.

Значну увагу необхідно приділити переліку загальнодоступних інформаційних джерел (зокрема у мережі Інтернет) з тих чи інших аспектів розробки і використання сітьового курсу, а не опису окремих відомих систем чи засобів, оскільки подібні описи швидко морально застарівають. Так, наприклад, досвід ринку програмних продуктів США свідчить, що нові версії відомих програмних систем або принципово нові засоби з'являються на ринку кожні 68 місяців. На Інтернет-сайтах завжди можна знайти опис останньої версії програмного продукту, скопіювати його демонстраційну або налагоджувальну "бета"-версію, а іноді й безкоштовну повну версію.

Функціональна повнота сітьових курсів. Аналіз численних інформаційних джерел, Інтернет-сайтів та досвід викладання сітьових курсів свідчить, що сучасний узагальнений (тобто не обмежений вимогами з боку якоїсь предметної галузі) сітьовий курс може складатися із багатьох компонентів, які, у свою чергу, можуть бути функціонально розподілені на кілька категорій:

1) засоби планування і адміністрування;

2) навчальні матеріали і навчальні завдання;

3) засоби комунікацій типу "викладачстудент(и)" і "студентстудент(и)";

4) засоби тестування і оцінки знань слухачів;

5) інші компоненти.

Необхідно окремо підкреслити, що інформація за всіма вищеназваними фрагментами сітьового курсу повинна обов'язково бути доступною для всіх студентів, викладачів, тьюторів, технічного обслуговуючого персоналу й адміністрації курсу у будь-який час доби через всі наявні сітьові комунікаційні засоби й технології.

3.4 Вимоги до кількості та кваліфікації персоналу системи і режиму його роботи

Дистанційні післядипломні навчальні заклади - це комерційні структури, що надають освітні послуги та працюють на принципах самоокупності. Тому кількість постійного складу працівників, які обслуговують викладачів та слухачів, повинна бути оптимальною і залежати від структури і кількості спеціальностей дистанційного навчального закладу.

Мінімальний перелік фахівців постійного складу може бути наступним:

Керівник дистанційного навчального закладу:

ь відповідає за набір споживачів навчальних послуг;

ь визначає номенклатуру спеціальностей;

ь відповідає за якісний підбір постійних працівників і викладачів, які працюють за договорами-підрядами;

ь забезпечує ліцензування навчального закладу і видачу дипломів відповідного зразка;

ь організовує інформаційні лінії зв'язку;

ь відповідає за фінансову політику навчального закладу.

Керівник з навчальної роботи:

ь організовує навчальний процес;

ь керує системою забезпечення навчального процесу за всією номенклатурою спеціальностей;

ь проводить профорієнтацією та забезпечує набір слухачів.

Начальник навчально-методичного відділу:

ь розробляє навчально-методичні плани за спеціальностями;

ь організовує забезпечення навчального процесу модульними навчальними програмами;

ь організовує профорієнтаційну і рекламну діяльність закладу освіти;

ь забезпечує зв'язок студентів з викладачами.

Начальник підрозділу комп'ютерних засобів навчання і телекомунікаційної апаратури:

ь забезпечує технічну підтримку всіх основних засобів комп'ютерної техніки і телекомунікаційної апаратури;

ь проводить технічну політику щодо оснащення інформаційних технологій навчання технічними засобами.

Спеціаліст із комп'ютерних засобів навчання і телекомунікаційної апаратури:

ь забезпечує ефективне функціонування апаратури і комп'ютерних програм;

ь втілює в життя технічну політику розвитку базових комп'ютерних засобів навчання і телекомунікаційної апаратури;

ь забезпечує приймання та передачу навчальної інформації слухачами і викладачами.

На викладача покладаються такі функції: координування пізнавального процесу; корегування курсу, що викладається; консультації при складанні індивідуального навчального плану; керівництво навчальними проектами; постійне удосконалення курсів, що викладаються, підвищення творчої активності й кваліфікації відповідно до нововведень та інновацій тощо. Він керує навчальними групами взаємної підтримки, допомагає тим, кого навчає, у професійному самовизначенні. Асинхронна взаємодія студентів і викладача в СПДО припускає обмін повідомленнями шляхом взаємного листування. Це дозволяє аналізувати інформацію, що надходить, і давати відповіді в зручний для кожного час. Методами асинхронної взаємодії є електронна пошта або електронні комп'ютерні мережі.



4. Техніко-економічне обґрунтування створення СПДО

Мета створення кожної автоматизованої системи управління полягає у забезпеченні найбільш повного використання потенційних можливостей об'єкта управління для вирішення поставлених задач. Тільки автоматизована система управління здатна утримувати навчальний процес СПДО в оптимальному режимі, внаслідок чого підвищується ефективність навчання, використання викладацьких кадрів.

При формуванні стратегії управління повинні бути вивчені і враховані характеристики технологічного процесу дистанційного навчання, поведінка процесу в часі та його реакції на керуючі впливи.

Для проведення докладного економічного аналізу кожної конкретної системи післядипломного дистанційного навчання треба володіти результатами прогнозування можливої кількості слухачів за різними спеціальностями, які потребують таких послуг. Цей показник необхідний для оцінки:

1. вимог щодо структури і функціонування СПДО;

2. витрат, пов'язаних з технічним оснащенням центрів СПДО;

3. необхідних кількісних показників професорсько-викладацького, інженерно-технічного, адміністративного складу та інших робітників;

4. вимог щодо організації освітнього процесу, а саме підготовку необхідного:

« методичного забезпечення (тестів, методичних рекомендації до технологій навчання з врахуванням дидактичних та психологічних аспектів);

« технічного устаткування (комп'ютерне та сітьове обладнання, виділені канали зв'язку з провайдерами Інтернет послуг, мультімедійне устаткування та мультімедійні аудиторії, теле,-відео обладнання);

« програмного забезпечення (операційні системи, мережені системні програми, прикладні інструментальні середовища);

« інформаційного забезпечення (конспекти лекцій, навчальні посібники, методичні матеріали на паперових та електронних носіях, довідники, різні бази даних методичних матеріалів, оперативних даних, кадрів).

Сам навчальний процес СПДО відбувається за допомогою використання глобальних та локальних комп'ютерних комунікації типу Інтернет та Інтранет і базується на індивідуальній роботі студентів з добре структурованим навчальним матеріалом та активному спілкуванні з викладачами та іншими студентами. Тобто цей процес цілком базуються на активному використанні технічних, програмних і адміністративних засобів корпоративних мереж СПДО, сукупності інформаційних ресурсів, компонентів технічного забезпечення, засобів передачі даних і орієнтованого на задоволення освітніх потреб слухачів порядку обслуговування повідомлень, що надходять від користувачів під час навчального процесу.

При проектуванні СПДО для ефективного обслуговування заявок та оптимізації процесів інформаційного обміну в СПДО особливо важливий вибір основних техніко-економічних показників функціонування сучасних корпоративних мереж вищого навчального закладу.

Комплекс технічних засобів визначається кількістю слухачів, що планують звернутись до СПДО, та відповідно до цього потужністю апаратно-програмної платформи. Тобто спочатку визначаються чисельність груп користувачів, які будуть працювати в мережі, їх функції та права під час навчального процесу; а потім, відповідно до кількості користувачів, визначаються вимоги щодо конфігурації та технічних засобів мережі як в цілому, так і до окремих їх компонентів, принципів передачі інформаційних повідомлень між цими групами.

Цей показник також необхідний для моделювання та прогнозування поведінки мережі в різних проблемних ситуаціях, для здійснення ефективної обробки потоків інформації (які в свою чергу мають різну інтенсивність і різну ступінь впливу на ефективність функціонування системи в цілому).

Дані прогнозної чисельності майбутніх слухачів використовували у своїх дисертаційних дослідженнях:

1. Степанова Я.М. "Математичні моделі процесу інформаційного обміну в системах дистанційного навчання", при досліджені проблеми аналізу систем обміну даними, при проведені оцінки продуктивності цих систем на основі наявних даних про завантаження діючої мережі або за передбачуваним завантаженням мережі, що проектується.

2. Краснощок В.М. "Оптимізація пріоритетного доступу в корпоративних обчислювальних мережах при організації навчального процесу", для визначення потужності апаратно-програмної платформи та моделювання поведінки мережі в різних проблемних ситуаціях.

Необхідно зауважити, що до педагогічної системи післядипломної дистанційної освіти обов'язково має бути введена фінансово-економічна підсистема, яка здійснює фінансово-економічну діяльність СПДО, та маркетингова підсистема. Необхідність введення маркетингової підсистеми обумовлена тим, що освітні заклади підійшли до "точки маркетингу" ситуації, коли обсяг пропозицій освітніх послуг, який зростає, врівноважив попит і почав стійко перевищувати його.

Рентабельність СПДО досягається шляхом ефективного використання навчальних площ, технічних засобів, транспорту, концентрованого і уніфікованого надання навчальної інформації та мультидоступу до неї. Середня оцінка світових освітніх систем показує, що СПДО є на 50% дешевшою, ніж традиційні форми одержання освіти. Витрати російських недержавних центрів СПДО на підготовку фахівців складають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців денної форми навчання. У таблиці 1.1 надано інформацію про початкові інвестиції при створені різних типів СПДО.



Таблиця 1.1 Оцінка необхідних навчальних інвестицій

Тип СПДО	Кількість слухачів	Число курсів	Суб'єкти СПДО	Плата за навчання, у.о.	Початкові інвестиції при проектуванні та створенні, у.о.
"Середня" міжнародна СПДО	10000-150000	100-2000	50-150	70 (за один не кредитний курс з 12-20 лекцій)	10-50 млн.
"Середня" національна СПДО	500-5000	50-200	10-30	120-400 (за один кредитний одно-семестровий курс з 18 лекцій)	1-10 млн.
"Середня" локальна СПДО	30-200-400	20-80	до 20	120-250 (за один кредитний одно-семестровий курс з 18 лекцій)	до 1 млн.

Економічний виграш системи післядипломної дистанційної освіти багато в чому залежить від чисельності контингенту слухачів. Чим вона буде більшою, тим вищий економічний ефект. Тоді значні первинні витрати на оснащення, підготовку електронних видань, навчання викладачів (тьюторів) швидко виправдаються.



Висновки

Післядипломне дистанційне навчання як синтетична, інтегральна, гуманістична форма навчання впроваджується в системи освіти всіх країн світу практично на всіх рівнях.

Ключовим моментом визначення СПДО є запропоноване автором положення про незалежність суб'єктів і об'єктів навчання від відстані, часу і конкретної освітньої установи і збалансоване використання традиційних і нових інформаційних технологій.

Аналіз та узагальнення діяльності освітніх закладів, що використовують технології дистанційного навчання, показав, що освітній процес здійснюється на всіх рівнях. Для всіх освітніх установи даної форми навчання характерні таки принципи:

n відкритість та індивідуальний підхід в процесі організації і проведення освітнього процесу;

n гнучкість - можливість навчатися за зручним графіком, у зручному місці і в зручному темпі;

n модульність - кожний окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну галузь;

n доступність - можливість одержати якісну вищу освіту великій кількості молодих людей;

n соціальна рівноправність - рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я, елітарності і матеріального стану споживача освітніх послуг;

n Інтернаціональність - експорт і імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг.

Створення системи післядипломної дистанційної освіти надасть підвищити освітній рівень населення за допомогою широкомасштабної перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, які були б здатні працювати в нових умовах господарювання та розвитку високотехнологічного виробництва.

Використання типової СПДО дозволяє:

§ збільшити кількість студентів, приваблюючи до себе абітурієнтів із віддалених регіонів України та СНД;

§ розвинути різноманітні сучасні освітні послуги в Інтернет;

§ скоротити витрати на виготовлення навчальних матеріалів;

§ скоротити витрати на відрядження викладачів у регіони для роботи зі студентами.

§ заощаджувати кошти на перепідготовці своїх працівників, не скорочуючи при цьому кількість тих, хто навчається;

§ проводити регулярне навчання, тренаж і тестування персоналу на своїх робочих місцях;

§ запрошувати для проведення (без виїзду до слухачів) занять викладачів із різних міст та організацій, розташованих в інших регіонах.

Ефективність функціонування СПДО залежить від кількості слухачів, які планують звернутись до цих закладів освіти. Цей кількісний показник необхідний для оцінки вимог щодо організації як навчального процесу, так і визначити кількість професорсько-викладацького, адміністративного, інженерно-технічного складу. Вказаний показник використовували у своїх дисертаційних дослідженнях Степанова Я.М. "Математичні моделі процесу інформаційного обміну в системах дистанційного навчання" та Краснощок В.М. "Оптимізація пріоритетного доступу в корпоративних обчислювальних мережах при організації навчального процесу".



Список літературних джерел

1. Amadco A. Distance education without high costs // Learning find leading with technology, 1995, vol. 22, № 8, р. 12-13.

2. Holtbeng B. Growth and structure of distance education. - London: Groom Helm, 1986, - p. 163.

3. Holtbeng B. Status and trends of distance education. - London: Kogan Page, 1981 p. 200.

4. Keegan D. The foundation of distance education. - London: Groom Helm, 1986, p. 276.

5. Pressey S.L. A machine for automatic teaching of drill material. Teaching machines and programmed learning // Ed. by A.A. Lumsdaine and R. Glaser. - NEA. 1960.

6. Воронина Т.П. Відкриті університети у зарубіжних країнах // Освіта і Управління. - Т.5. - Ч.4. - 2002. - С. 197-200.

7. Глобализация и университет. Питер Скотт // Alma mater. - №3. - 2000. - С. 3-5.

8. Дмитрев В.А. Электронные учебники и электронные библиотеки // Тезисы докладов 3-й Всероссийской конференции. - М.: МЭСИ, 2002. - С. 145-151.

9. Моисеев М.В. Методичні засади організації дистанційної форми навчання // Менеджер. - №5(21). - 2002. - С.53-57.

Размещено на Allbest.ru

...