Використання казок у вихованні

Размещено на http://www.allbest.ru/

У сучасному казкознавстві існує загальноприйнята класифікація казок за їх видами, а саме: казки про тварин («звіриний епос»), чарівні (або героїко-фантастичні, фантастично-героїчні), соціально-побутові, комулятивні казки, небилиці, легенди, перекази.

Казки відбивають життя різних епох, вони сягають своїми витоками у життя наших далеких предків, коли ще казковість сприймалась як реальність.

Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично найдавнішими. У цих казках в алегоричній формі розкриваються суспільні явища, побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життя людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У казках діють свійські (корова, коза, вівця, баран) та дикі тварини (вовк, лисиця, ведмідь), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) та ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими.

Тварини в казках уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; овечка - беззахисна; осел - впертий; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак - неповороткі, повільні; кінь і віл - працьовиті, покірні.

Дії тваринних казкових образів олюднені: вони розмовляють, спілкуються, товаришують. Саме тому зміст цих казок близький і доступний дітям будь-якого віку. «Діти люблять звірів, - писав І. Франко, - чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють їх: от тим-то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особливо, коли ті звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди…».

У казках про тварин відсутні фантастичні істоти, вони - реалістичні. І. Франко так підмітив цю особливість казок: «Говорячи ніби про звірів, казка одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: - Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих, з вашою глупотою, з вашим лінивством… з усіма вашими звірячими примхами та забавами. Адже ж навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли - не їх, а себе самих!».

У казках про тварин переважають дія, рух, примовки, приспівки.

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран» «Пан Коцький», «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Чому гуси миються у воді, коти - на печі, а кури порпаються в поросі» та ін.

В українських казках зустрічаються звірі, які не водяться в наших лісах, не тримають їх і люди у своїх помешканнях. Ці образи запозичені з казкового епосу інших народів. Серед них лев («Цар Лев»), черепаха («Орел і Черепаха» Г. Сковороди), мавпа, слон та ін.

Чарівні казки характеризуються своєю композиційною особливістю, обов'язковою наявністю чарівних предметів, чаклунів, тобто у їх змісті переважає фантастичне начало. На цьому фантастичному тлі відбуваються різні героїчні та історичні події, тому такі казки ще одержали назву фантастично-героїчних.

Характери героїв виступають у двобої з темними силами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені надприродною силою, кмітливим розумом, доброю вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети (люстерко, клубочок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-віщун, гребінець). Позитивні герої чарівних казок змальовані сильними, мужніми, оригінальними, самобутніми. Так, Чабанець з дитинства грає каменем у вісім пудів, а коли кине серед степу сіряк, то й три чоловіки не піднімуть. Котигорошку тричі виковують таку булаву, що ледве виносять із кузні, а як він закине її на дванадцять діб у небо, то, падаючи, вона вдаряється об його мізинець і розбивається або залишається цілою. Добротворці завжди перемагають зло, їм допомагають й міфологічні істоти: Скороход, Слухало, Стріла, Морозко, Верни-дуб, Сучимотузок, Крутиус та ін.

Найчастіше героями чарівних казок виступають чоловічі образи: «Іван Голик та його брат», «Телесик», «Про двох братів і сорок розбійників», «Три брати», «Чабанець», «Кирило Кожум'яка», Іван Побиван, Козак Мамарига, Іван-мужичий син. Хоча є й жіночі образи: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба», «Дідова дочка» та ін.

До негативних образів належать Соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Ох, Гайгай, Ольдеквіт, сорок розбійників, відьми, змії, на яких неминуче чекає поразка, адже всі вони уособлюють зло, а казка на те й казка, щоб добро перемагало зло. Носій добра і справедливості виходить у казках переможцем над будь-якими негативними силами. У цій нелегкій, з різними захоплюючими пригодами боротьбі допомагають творити добро різні звірі, тварини, птахи і комахи, риби, оживлені сили природи. Саме у цьому М.К. Дмитренко вбачає природоохоронну функцію чарівних казок. У передмові до збірки українських народних казок він пише: «Уважне й доброзичливе ставлення людини до природи одплачується сторицею. Природа приходить людині на допомогу в найнебезпечнішу мить, довірливо відкриває свої сокровенні таємниці, навіть живу цілющу воду, молодильний напій, завдяки якому старий немічний бородань стає дужим і юним. Ця приваблива казкова екологічна етика сьогодні особливо актуальна і може з успіхом служити вихованню наймолодших громадян країни в дусі бережливого ставлення до всього живого».

У чарівних казках передано споконвічні бажання народу глибше пізнати навколишнє, проникнути у глибини Землі та у неосяжний загадковий світ Космосу, у морські глибини, підводне життя річок, розкрити таємниці інформативного спілкування тварин і птахів, пізнати надприродні сили Всесвіту.

Специфікою цих казок є сильне моральне начало, повчальний зміст, який приховано у ненав'язливій моральній позиції, що спонукає слухача самостійно зробити для себе відповідні висновки щодо етики поведінки чи морально-етичних правил життя.

Чи не найбільшу групу серед українських народних казок становлять соціально-побутові. їх назва пояснюється змістовною особливістю цих казок. Вони розповідають про буденне життя людей, їхній побут або реалії людського життя за умов різних соціальних епох. Саме тому трапляється у літературі ще й друга назва цих казок - «народні оповідки», «народні оповідання» (Г. Успенський).

Соціально-побутові казки найновіші за походженням, вони виникли за часів феодалізму, зображують реальні події, казковість представлена у межах земної діяльності людини.

Тематика соціально-побутових казок досить різноманітна, їх можна класифікувати за такими групами:

1) дидактично-повчальні казки, в яких зображується людське життя з усіма його радощами і нещастями, залежність людини від її долі («Правда і Неправда», «Про Правду і Кривду», «Ківш лиха», «Біда», «Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо);

2) сімейно-антагоністичні казки, в яких розкриваються часом складні родинні стосунки («Стрижено, стрижено!», «Два брати», «Гостинець батькові», «Бідна вдова з сином удовиченком», «Названий батько» та ін.);

3) жартівливі казки («Москаль у пеклі», «Дурні чорти та хитрий наймит», «Докучливі казки», «Як Іван царя перебрехав», «Як баба чорта дурила» та ін.); сатиричні казки («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска», «Піп на казанні» та ін.).

Через усі казки цього типу проходить образ Правди як втілення споконвічного правдошукання народу. Позитивними героями цих казок виступають також звичайні прості люди - добротворці та знедолені, Мудра дівчина, дівчинка-семиліточка. козаки, солдати, син, батько або абстрактні герої - Щастя, Доля. Головним героям допомагають розум, мудрість, кмітливість, спостережливість, добропорядність, моральна стійкість, витривалість, віра у добро.

Негативні герої - носії зла - антиподи Правди, Щастя, Добра: Кривда, Горе, Біда. Злиденність, Смерть, пан, гультяй, ледар, ледащиця, нероба, зажерлива баба тощо.

Провідними мотивами соціально-побутових казок є: суд Правди над Кривдою; антипанські, антикріпацькі, антицарські мотиви; протиставлення бідних багатим; мотив праці; боротьба проти всіляких сил, які заважають щастю простої людини; антирелігійні мотиви. У казках про Правду і Кривду Правда завжди перемагає, вона - вічно жива як прагнення та сподівання самого народу; Кривда обов'язково карається, гине.

Антипанськї, антицарські мотиви соціально-побутових казок є продовженням попередніх. Пани та царі - то втілення неправди, зла, як мовиться у прислів'ї: «Царське та панське слово - непевне». Цей мотив яскраво виражено у казці «Панська політика»: «Цебто, пане як дасть кому-небудь нивку, то потім побачить, що на тій ниві бог уродив хліб добрий, та він візьме та той хороший хліб собі поперевозить, а тому переведе абиякого. То це б то політика? - Політика! - Бач!. Оце спасибі, що сказали! Тепер і я знаю, що то за панська політика!»

Майже в усіх казках протиставляються бідні багатим як зіткнення добра і зла, щедрості і скупості, скнарості, вдячності і невдячності («Названий батько», «Хліб і золото», «Дарунки з трьох зернин» та ін.). Так, у казці «Хліб ї золото» народ протиставляє бідність простих людей, які зраділи звичайній хлібній паляниці, зажерливості пана, який розуміється тільки на золоті. У діях бідняка уособлюється мудрість, яка завжди виручить його у скрутному становищі, про що йдеться у моральній сентенції кінцівки казки: «Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хлібини панові, половину залишив собі. З окрайця у пана хлібина не виросла…».

Мотив праці оспівується в багатьох соціально-побутових казках, ніби перегукуючись з народним прислів'ям «Хто не працює, той і не їсть» або «Ледачому все ніколи». Руки, які не цураються ніякої роботи, завжди винагороджуються. Дідова дочка все робить, що її просять: яблуньку чистить, піч маже, з собаки реп'яхи обирає, годує вужів - за це й отримує винагороду. А пихата ледащиця - бабина дочка - заслужено карається (казка «Дідова дочка й бабина дочка»).

Серед соціально-побутових казок чимало творів антирелігійного змісту. Народ висміював тих служителів культу, які, з одного боку, проголошували «святі істини», а з другого - вели розбещене життя.

Соціально-побутові казки спрямовані на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.

Роль казок і легенд у вихованні дітей

Казка - це чарівний світ, світ дивовижного, світ, у якому немає нічого неможливого, і, тим не менш, все відбувається у відповідності з певними правилами. Незважаючи на різноманіття героїв і подій, які зустрічаються у фольклорі різних народів, у казці є функціональні і символічні елементи, завдяки яким можна стверджувати, що казка - це не химерна вигадка, що вона має певні задачі, які виходять за рамки звичайної забавки для дітей.

Казка може перенести нас в інший світ - світ дитинства, вона здатна зняти з нас маску дорослої зверхності, яка не дозволяє нам відчути чарівність існування самого по собі, котре веде нас до іншого дива - чарівності пізнання світу зовнішнього і світу внутрішнього, Всесвіту і людини, яке вимагає від нас відваги.

Простір казки - це простір символів, знамень іншої реальності. Цим казка подібна до міфу. Казковий простір, як і простір міфічний, являє собою метапростір, внутрішній простір росту і становлення.

Символічно він не менш реальний, аніж інша, об'єктивна сторона життя. І хоча в реальному світі не існує Кощія Безсмертного, він реальний як символ перешкод, пов'язаних з ідеєю росту.

Щоразу, коли ми стикаємося з подібними перешкодами, ми зустрічаємося із Кощієм у одній з його іпостасей.

Через символи у казках, міфах нашому погляду відкривається трансцендентна реальність. Невидиме за допомогою посередників стає видимим, і у зв'язку з цим важливо згадати, що символи - лише знамення, провісники і носії досвіду справжньої духовної реальності, хоча самі вони не є цією реальністю.

Казкам, як одному з жанрів народної творчості, притаманні характерні особливості. Розглянемо їх.

Творцем казок і легенд є народ. Тому національні казки і легенди кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Народ відображує у казці і легенді свої бажання, сподівання. Як зазначав один із перших дослідників українських казок і легенд О. Потебня, потреба українського народу в щасті, достатку, благополуччі має задовольнятися хоча б у мріях. Тому українські казки відображують світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

Народність казки виявляється і в своєрідності художнього зображення героїв, доборі мовних засобів (порівнянь, метафор, епітетів).

Українській народній казці притаманне зображення краси героя не детальним описуванням зовнішності (це може бути зроблено кількома штрихами: дорогі - мідні, золоті, срібні - шати, відповідно такий самий кінь; змальовано кількома словами: «такий гарний, що й ну!», «такий, що на світі другого такого немає»), а відтворенням чуйності, неодмінно скромності і добрих справ. Не випадково герої казок довго приховують свою справжню подобу, постають спочатку навіть у потворному вигляді («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону»).

Українські народні казки варіативні за змістом (наприклад, казки «Колобок» і «Коржик»), у них багато спільного з казками інших народів. Схожі або майже однотипні герої: українські народні казкові герої-богатирі - Котигорошко, Іван-мужичий син, Іван Побиван, Козак Мамарига - дуже подібні до білоруського Удовенка, молдавського Фет-Фрумоса, грузинських Ростома та Зураба, узбецького Клич Батира, таджицького Ераджа Погливона та ін. Усі вони уособлюють чесність, доброту, хоробрість, справедливість.

Кожна казка обов'язково має певну дидактичну мету. Вони повчають дітей, як потрібно діяти в певній ситуації, застерігають від неправильних дій. Наприклад, казка «Ріпка» вчить дітей працьовитості, праці гуртом. А за змістом казки «Як квітень до березня в гості ходив» діти дізнаються про особливі прикмети й характерні погодні умови весняних місяців. Казка «Як мужик гуся ділив» дозволяє учням краще засвоїти ділення на уроках математики.

Народна казка розвиває творчу уяву дітей. Нерідко казковість, фантазія стають реальністю життя, як-от: килим-літак став справжнісіньким літаком, чоботи-бігунці перетворились на швидкісні поїзди.

Казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. Якщо хочете зацікавити дитину, запропонуйте їй послухати казку, і вона все зробить щоб потрапити у чудовий казковий світ.

Казка має своєрідні художні та композиційні засоби побудови. Вона містить багато діалогів.

Діалогізована оповідь казки «справляє враження короткої п'єски, котру хороший казкар може розіграти сам». Ця особливість народної казки дає змогу легко драматизувати, театралізувати, інсценувати її.

У казках олюднюються звірі, птахи, явища природи - всі вони розмовляють людським голосом.

Є в казці і легенді гіперболізація (перебільшення): у маленьку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур; Іван-мужичий син як замахнувся палицею, «то аж всі дерева нагнулись, а царський палац затремтів»; ретардація (уповільнення): лисичка тричі вмовляє півника відчинити віконце, баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову.

Казка і легенда мають традиційні зачини і кінцівки, які обрамляють оповідь, дають установку на вигадку.

Зачини: «Де-не-десь у якімсь царстві жив собі цар та цариця, а в них три сини, як соколи. От дійшли вже ті сини до зросту, - такі парубки стали, що ні задумати, ні загадати, хіба в казці сказати!»; «Це було за царя Панька, як була земля тонка»; «Колись-то давно, не нашої пам'яті, - мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі…»; «Це було давно-предавно, коли кури несли телят, а вівці - писанки, файніші, ніж у Косові»; «Десь на Десні у десятому царстві…» та ін.

Кінцівки: «От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам - грошей мішок»; «І я там був, мед-пиво пив, по бороді та вусам текло, а до рота не потрапило, тим-то вони мені й побіліли»; «І тепер вони собі живуть, і хліб жують, і постолом добро возять. Почали пити, почали гуляти. І я там був. Як почали гуляти, як почали з гармати стріляти, забили і мене в гармату, і як стрельнули, так аж тут»; «Поїхали в ліс, вирубали на ківш, одягли на корець, от і казці кінець. А якби вони зробили ківш, то ще б казки було більш».

Складовими чинниками казок є численні прислів'я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, повір'я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності.

Загадка завжди мала певне обрядове призначення: відгадування загадок віщувало успіх справи. А до тих, хто відгадував загадки, було особливе шанобливе ставлення, бо нібито вони й спонукали успіх. У змісті багатьох чарівних казок є загадки-завдання: за ніч наткати полотна, викорчувати ліс, зорати поле тощо.

У соціально-побутових казках загадка символізує розум, кмітливість простого народу.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка у доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. Це оспівані у казках українські богатирі Котигорошко, Іван-мужичіій син, Ілля Муромець та Соловей-розбійник, Іван Побиван, Козак Мамарига, Кирило Кожум'яка. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. За текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Протягом тисячоліття народ видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною.

У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.

Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідає дітям вчитель, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В.О. Сухомлинський: «Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку, пов'язуючи в своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, - значить можна сказати з впевненістю, що дитина навчилася мислити».

У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.

За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.

Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:

фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;

наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;

гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.

За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.

«Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», - писав В. Сухомлинський.

Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, «через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу».

Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього».

Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам'ятовування (пам'ять). Тому слід створювати умови для запам'ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.

Під час запам'ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий - мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз'яснення - це вже робота логічного мислення.

Народні казки - перші підручники життя в кожній сім'ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони «вкорінюють» у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. «Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу», - писав В. Сухомлинський.

Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам'ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.

Значення використання казок на уроках у «Я і Україна»: Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;

Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка «Справедливий вуж» починається словами: «Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого…».

Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: «Про дідову дочку та бабину дочку», «Про бідного парубка і царівну», «Чудо-груша» та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.

Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, «Рукавичка», «Солом'яний бичок», «Півник і котик», «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат».

Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку «Коли ще звірі говорили», він писав у передмові, що звідси малі читачі «винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи».

На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1-2 класах, а в 3-4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.

Легенди - це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов'язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.

У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з'явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір'ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного - інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.

Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров'я і т. ін. У народних прислів'ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.

Список літератури

1. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 класу. - К.: Форум, 2002. - 176 с.

2. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 4 класу. - К.: Форум, 2003. - 176 с.

3. Вострікова Л.Д. Роль фольклору в процесі національного виховання особистості // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Вип.34. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С. 136-141.

4. Гагарін М. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів // Початкова школа. - 2006. - №1. - С. 55-58.

казка тварина виховання педагогічний

Размещено на Allbest.ru