Моральне виховання учнів у сучасній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології і педагогіки

Курсова робота на тему:

“Моральне виховання учнів у сучасній школі”

Київ - 2012

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади морального виховання учнів у сучасній школі

1.1 Сутність, мета, завдання та зміст морального виховання школярів

1.2 Методи, засоби та форми організації морального виховання учнів

2. Здійснення морального виховання учнів у навчально-виховному процесі сучасної школи

2.1 Діагностика моральної культури учнів

2.2 Здійснення морального виховання учнів в умовах позакласної та позашкільної виховної роботи

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбувалися в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє нашої країни, про її молодь. В даний час зім'яті моральні орієнтири, підростаюче покоління вважають бездуховним, агресивним, звинувачують у безвір'ї.

Це визначає необхідність корекції традиційних підходів до проблеми морального виховання, висуває завдання наукового дослідження процесу морального виховання підлітків. Проблема морального виховання може бути вирішена за умови формування у підростаючого покоління відповідної системи цінностей, заснованої на відновленні культури у молоді.

Сучасна школа з її колективом педагогів, учнів та батьків повинні забезпечити активне включення молоді в суспільно перетворюючу діяльність, формування інтелектуальних, емоційних, ділових, комунікативних здібностей учнів до активно-діяльнісного взаємодії з навколишнім світом.

Подолання негативних явищ у середовищі молоді обумовлює необхідність оновлення змісту діяльності сучасної школи, вдосконалення методики виховання учнів культури морального виховання. Успішне вирішення досліджуваної проблеми вимагає її всебічного вивчення і наукового обгрунтування з урахуванням перетворень, які відбуваються у суспільстві.

У зв'язку з цим, проблема формування високоморальних підлітків, виховання їх в дусі ненасильства, світу, поваги, доброзичливості, толерантності і пріоритетною ієрархії є однією з проблем сучасної освіти.

Величезний внесок у розробку методики морального виховання внесли Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, С.Т. Шацький, В.М. Сухомлинський, Н.І. Болдирєв, І.Ф. Харламов та ін.

Об'єктом дослідження - процес морального виховання.

Предмет дослідження - технологія морального виховання.

Мета дослідження - теоретично обгрунтувати технологію морального виховання учнів.

Завдання дослідження - розкрити сутність, мету, завдання та зміст морального виховання школярів; висвітлити методи, засоби та форми організації морального виховання учнів; здійснити діагностику моральної культури учнів; виявити як здійснюється моральне виховання учнів в умовах позакласної та позашкільної виховної роботи.

Методи дослідження:

Аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з даного теми;

Синтез, систематизація, зіставлення здобутих фактів;

Узагальнення результатів дослідження;

Спостереження;

Анкетування.

1. Теоретичні засади морального виховання учнів у сучасній школі

1.1 Сутність, мета, завдання та зміст морального виховання школярів

Завданням даного підрозділу є розкриття сутності, мети, завдання та змісту морального виховання школярів.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання -- виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральне виховання -- прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві; опанування духовної культури людства, нації, найближчого соціального оточення; наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноруч примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності -- загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності -- є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Розмаїття думок просто приголомшує, коли мова заходить про рівень сучасної етичної культури.

Деякі з існуючих переконань стверджують те, що найкраще залишилося в минулому, сучасне суспільство не відрізняється тими моральними якостями, які були характерні для попередніх поколінь.

Стверджується, що сучасні звичаї пройняті насильством, агресивністю, моральні цінності дискредитуються, піддаються ерозії. Патріархальне ж минуле наділяється найбільш позитивним змістом.

Потрібно відзначити, що такі уявлення не є специфічними тільки для сучасного суспільства. Жалю про втрату моральних цінностей були характерні і для нині сущих в минулі сторіччя, чому ми знаходимо підтвердження в багатьох відомих письменників, філософів різних періодів розвитку європейської культури.

Наприклад, за часів Стародавньої Греції відомий філософ Гесіод у своїй знаменитій поемі «Труди і дні» журився про втрату гармонії взаємин людини з природою і людьми. Французький письменник і вчений Бернар Фонтенель у своєму творі «Діалог мертвих і нових» розглядає різні думки про те, розвиваються людські відносини в бік їх поліпшення чи ні [14, 3,4].

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини. Саме в молодшому віці, коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі. Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити громадянською активністю і самодіяльністю. Не просто знати, що таке добре і що таке погано, а діяти добре в ім'я величі і могутності Батьківщини. моральний виховання школяр культура

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності. Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді готової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості.

Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємося того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства. У зв'язку з цим важливе значення має єдність роз'яснення, повчання, переконання, спонукання до діяльності. 3агально-людські норми моральності стають особистою совістю людини лише за тієї умови, якщо ця активна діяльність має яскраво виражений характер суспільних вчинків. Учити жити в суспільстві, серед людей -- це означає вчити здійснювати суспільні вчинки, тобто вчити передавати своєю поведінкою ставлення до людей.

Основною метою морального виховання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, а ніж культуру та духовність.

Метою виховання, вважав Ушинський, повинно бути виховання моральної людини, корисного члена суспільства. Моральне виховання посідає чільне місце в педагогіці Ушинського, воно, на його думку, повинно бути нерозривно пов'язано з розумовим і трудовим вихованням дітей.

Мета морального виховання, за Песталоцці, полягає в розвитку у дітей діяльної любові до людей. Найпростішим елементом морального виховання він вважав любов дитини до матері. Турботи матері породжують у нього вдячність і любов до неї, які, все більше і більше зміцнюючись, приводять до встановлення тісного духовного зв'язку між ними. Завданням виховання є перенесення цього природно виникаючого почуття на навколишніх дитини людей, спочатку членів сім'ї, а потім і на інших.

Надалі моральне виховання дитини, вважав Песталоцці, здійснюється в школі, де відносини вчителя та учнів повинні будуватися на основі батьківської любові дорослого до дітей. Розширення і розвиток соціальних зв'язків дитини в атмосфері загальної доброзичливості, яку намагається створити вчитель, має призвести до того, що він усвідомлює себе частиною великого людського цілого і поширить свою діяльну любов на всіх людей.

Моральне виховання -- виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм -- гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.

Мораль -- система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Моральний ідеал -- образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес.

Моральна норма -- вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.

Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совісті») постає як моральність.

Моральність -- втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання -- стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральні почуття -- стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості -- типові риси поведінки особистості.

Завданням морального виховання полягає у забезпеченні духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу; формуванні мовної культури, оволодіння і вживання української мови; вихованні духовної культури особистості та у створенні умов для вироблення нею власної світоглядної позиції; утвердженні принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей; культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі; формуванні почуття господаря й господарської відповідальності, підприємництва та ініціативи, підготовки дітей до життя в умовах ринкових відносин; забезпеченні високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів; спонуканні вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

В основу змісту морального виховання покладено загальнолюдські морально-духовні цінності. Загальнолюдські моральні цінності -- це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або певних спільнот. Національні моральні цінності -- це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняються національними проявами, своєрідностями у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи. Наприклад, у християнському світі загальнолюдські цінності виокремлені в Біблії як заповіді Божі: Шануй свого батька та матір свою... Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідчи неправдиво проти ближнього свого! І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля, ані раба його, ані невільника його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого! та ін. На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.

Отже, можна сказати, що моральне виховання посідає важливе місце не лише у вихованні дітей, а й взагалі у всьому суспільстві. Його мета, завдання та зміст охоплюють багато суттєвих питань, які є важливими у моєму дослідженні.

1.2 Методи, засоби та форми організації морального виховання учнів

Даний підрозділ охоплює такі питання як методи, засоби та форми організації морального виховання учнів.

Найважливішим засобом морального виховання Ушинський вважав навчання. Він стверджував необхідність найтісніших зв'язків між вихованням і навчанням, доводив найважливіше значення виховує навчання. Всі навчальні предмети мають, стверджував він, багатющі виховні можливості, і всі, хто причетний до справи виховання, повинні пам'ятати про це при всіх своїх діях, у всіх безпосередніх відносинах з учнями, вихованцями.

Одним із засобів морального виховання Ушинський вважав переконання, при цьому він застерігав від настирливих повчань і вмовлянь, які часто не доходять до свідомості дітей.

Важливе значення надається формуванню у дітей навичок. Створена важлива закономірність у справі виховання звичок: чим молодша людина, тим скоріше в ньому вкорінюється звичка і тим швидше викорінюється, і чим старіше звички, тим важче їх викорінити. Щоб викорінити будь-яку звичку, треба вживати одночасно два засоби: 1) по можливості видаляти всякий привід до дій, що походить від шкідливої звички, 2) в той же час направляти діяльність дітей в іншу сторону. При викоріненні поганої звички треба вникнути, чому вона з'явилася, і діяти проти причини, а не проти її наслідків.

Необхідною умовою морального виховання є формування у дітей правильних уявлень про роль і значення праці в історії суспільства, у розвитку людини. Ушинський висловив чудові думки про роль праці в житті людини у своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні»: «Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя ...».Виховання має розвивати в людині звичку і любов до праці; воно повинно дати йому можливість відшукати для себе працю в житті».

Методи морального виховання -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці -- й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони -- від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений.

Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди -- розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім'ї, суспільстві мають моральний смисл.

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Зміст, побудова, тривалість і методика бесіди залежать від її теми, віку дітей. Бесіди можуть бути колективними (з усією групою дітей), груповими (з кількома дітьми), індивідуальними.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини («Ти поганий», «Ти хороший»). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних вчинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки гідною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних вчинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки у дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних вчинків. Послуговування цим методом вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних вчинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд негідних вчинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний вчинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше («Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це»).

Метод педагогічних спостережень. Ґрунтується на безпосередньому сприйманні педагогічних явищ і процесів у цілісності та динаміці.

Педагогічне спостереження -- спеціально організоване, цілеспрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об'єкта в умовах повсякденного життя.

Головним завданням спостереження є збір фактів, детальна фіксація їх суттєвих ознак. Наукова його цінність полягає в тому, що воно є найбезпосереднішим способом одержання дослідних даних, оскільки дитина, не знаючи, що вона є об'єктом дослідження, поводить себе невимушено, природно, а дослідник може простежити явище, яке його цікавить, у всій повноті. Спостереження як метод наукового педагогічного дослідження використовують щодо дітей будь-якого віку.

Однак спостереження не дає змоги оперативно зібрати матеріал, оскільки дослідник не може спровокувати явище, яке його цікавить, а мусить вичікувати його. Крім того, факти, що є об'єктом спостереження, пов'язані з багатьма супутніми явищами: за дитиною необхідно спостерігати довго і неодноразово; при повторному спостереженні неможливо побачити точно ідентичне явище, що унеможливлює перевірку раніше отриманих даних.

Успіх дослідника залежатиме від того, наскільки чітко визначено мету, об'єкт, план і спосіб систематизації даних. Формулюючи мету, насамперед слід з'ясувати, яке педагогічне явище буде вивчатися (наприклад, педагогічні умови виховання самостійності у молодших дошкільників). Залежно від мети дослідження обирають його об'єкт (дитину відповідної статі та віку) і ситуації, в яких здійснюватиметься спостереження (наприклад, у режимних процесах -- під час вживання їжі, вдягання і роздягання). Важливим аспектом є складання плану дослідження (основних і проміжних етапів роботи), який має охоплювати весь перебіг спостереження, враховуючи можливі зміни спостережуваного явища (суб'єктивні -- стан здоров'я, настрій дитини; об'єктивні -- наявність у групі необхідного обладнання, санітарний стан ванної кімнати, порядок у спальні тощо). Результати будуть об'єктивнішими і достовірнішими за систематичних і багаторазових спостережень у різний час і за різних умов, використання різних засобів фіксації (відеозапис, фотографування, хронометраж, протокольні записи та ін.) мовлення, емоційних реакцій, поведінки і діяльності. Виявлені факти слід реєструвати не ізольовано, а разом з тими, що їх супроводжують і можуть мати значення для аналізу. При цьому недопустимими є оцінні судження.

Педагогічне спостереження може бути безпосереднім (здійснюване безпосередньо дослідником) і опосередкованим (здійснюване особами, які працюють за програмою дослідника); безперервним (педагогічне явище спостерігають у розвитку від його початку до кінця) і дискретним (лат. discretus -- поділений, перервний) -- якщо є неодноразове спостереження тривалого процесу.

Задля досягнення необхідного результату спостереження повинно бути систематичним, об'єктивним і тривалим. Ці вимоги зумовлені тим, що кожна педагогічна ситуація і кожен акт поведінки дитини є неповторними, а оскільки дослідник не втручається у перебіг спостережуваного явища, він повинен утриматися і від схильності до орієнтації на типові “ середньостатистичні” явища.

Іноді в педагогічному дослідженні використовують метод самоспостереження -- цілеспрямованого фіксування об'єктом педагогічного дослідження себе самого: думок, почуттів, душевного стану. Мета його полягає у з'ясуванні глибини усвідомлення дитиною себе. При цьому слід враховувати, що дитині дошкільного віку легше намалювати свій стан, ніж розповісти про нього.

Педагогічний експеримент. Є найпоширенішим методом досліджень у сфері дошкільної педагогіки.

Педагогічний експеримент -- комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища у спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.

Надзвичайно важливо, щоб спеціально створені умови сприяли об'єктивному виявленню й аналізу досліджуваних явищ.

Педагогічний експеримент використовують з метою:

встановлення причинно-наслідкових зв'язків між певними педагогічними впливами і досягнутими результатами;

порівняння ефективності двох або кількох варіантів впливів, умов і вибору з них оптимального з огляду на певний критерій (ефективність, затрачений час, засоби та ін.);

виявлення необхідних умов для реалізації конкретних завдань відомими засобами;

дослідження особливостей перебігу певного процесу в нових умовах тощо.

На відміну від інших методів дослідження педагогічний експеримент дає змогу виокремити явище, що вивчається; цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на дітей; оперативно зібрати великий фактичний матеріал; повторювати окремі педагогічні явища приблизно в однакових умовах. За його допомогою отримують факти і водночас перетворюють педагогічні явища. Експеримент об'єктивніший метод дослідження, ніж спостереження, оскільки його методика містить чіткі критерії фіксації та обробки даних. Однак він потребує тривалішої й ретельнішої підготовки. Значно простіший аналіз протоколу експерименту, адже його вибудовують відповідно до заданої методикою послідовності. Аналіз педагогічних фактів і явищ може бути виражений у цифрових показниках.

Щоправда, іноді під час експерименту дитина може поводитися неприродно, що не дає змоги сформувати цілісне уявлення про її особистість.

Залежно від завдань і умов проведення розрізняють природний експеримент (здійснюється у межах педагогічного процесу і є поширеним) і лабораторний (відбувається у спеціально створених умовах). Залежно від часу проведення педагогічний експеримент може бути короткочасним і тривалим. За метою дослідження розрізняють констатуючий (виявлення стану досліджуваного явища), формуючий (перетворення досліджуваного явища) і контрольний (аналіз ефективності запропонованої системи педагогічних впливів) експерименти.

Ефективність використання експериментальних методів у педагогічному дослідженні залежить від якості теоретичного аналізу і вивчення масової практики, чіткого формулювання дослідницького апарату: мети, завдання, гіпотези та ін. Не менш важливо заздалегідь визначити конкретну кількість експериментальних об'єктів, тривалість експерименту та способи одержання необхідної інформації на кожному його етапі. Цінність даних залежить від ретельності виконання програми експериментальної роботи, від поєднання його з іншими методами. Дбаючи про достовірність експериментальних даних, дослідник повинен дотримуватися інструкції експерименту, послідовності виконання завдань, уважно фіксувати особливості реакцій дітей і вихователя, уміти налагодити з ними контакт, володіти способами статистичної обробки фактів тощо.

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

Перші моральні норми дитина, за традиціями народної педагогіки, повинна була впізнати в сім'ї. Саме тут дітей з найменшого віку навчали: поважай старшого, в усьому віддавай йому першість, шануй старість, не нехтуй порадами старших. Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну собординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член сім'ї, потім усі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось із дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові). Батьків, матір, старших членів родини і взагалі старших за віком людей в українців прийнято називати на «Ви». Діти повинні чемно вітатися зі старшими, вклонятися при зустрічі. Такий життєвий лад мав величезний позитивний вплив на формування моральності дітей. Як зазначає Є. Сявавко, в таких умовах «,дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільно корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід» [24,87].

Моральне виховання підростаючих поколінь педагогіка здійснює за допомогою певних засобів, під якими, за словами Стельмаховича, «,варто розуміти той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку» [22,50].

На думку В. Мосіяшенка, провідними серед засобів народної педагогіки є: «рідна мова, усна народна творчість, національна міфологія і символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї і обряди, народні ігри, іграшки, ритуали та урочистості, безпосередня особиста праця, природа, колискова пісня, скоромовки, оповідання, казки, частівки, утішки, забавлянки, закликанки, атмосфера рідної домівки, приклад старших, дитяча самодіяльність, народні афоризми, прислів'я, приказки» [19,15]. В цих засобах втілені народна мораль, норми співжиття, дотримуючись яких і передаючи які від покоління до покоління, українці виробляли в собі риси національного характеру, національну вдачу, що слугували основою їх життєдіяльності впродовж віків.

Серед вищевказаних засобів саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзвичайно великим виховним та розвивальним потенціалом. «Традиційний дитячий фольклор, - зазначає Г. Довженко - як ніяка інша ділянка народної творчості, мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невід'ємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоров'я підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів, трудящих груп суспільства» [8,4].

Найважливішим засобом морального виховання Ушинський вважав навчання. Він стверджував необхідність найтісніших зв'язків між вихованням і навчанням, доводив найважливіше значення виховує навчання. Всі навчальні предмети мають, стверджував він, багатющими виховними можливостями, і всі, хто причетний до справи виховання, повинні пам'ятати про це при всіх своїх діях, у всіх безпосередніх відносинах з учнями, вихованцями. Серед навчальних предметів народної школи він особливо цінував у цьому відношенні рідну мову і дуже переконливо показав, що, опановуючи рідною мовою, діти не тільки отримують знання, а й долучаються до національної свідомості народу, до його духовного життя, моральним поняттям і уявленням.

Одним із засобів морального виховання Ушинський вважаючи переконання, при цьому він застерігав від настирливих повчань і вмовлянь, які часто не доходять до свідомості дітей.

К. Д. Ушинський надавав важливе значення формуванню у дітей навичок. Він встановив важливу закономірність у справі виховання звичок: чим молодша людина, тим скоріше в ньому вкорінюється звичка і тим швидше викорінюється, і чим старіше звички, тим важче їх викорінити. Ушинський висунув ряд цінних порад щодо виховання корисних звичок у дітей. Він говорив, що звички вкорінюються повторенням якого-небудь дії; що не можна поспішати при укоріненні звичок, бо закріплювати відразу багато звичок -- значить заглушати один навик іншим; що слід якомога частіше використовувати придбані цінні звички. Ушинський доводив, що при формуванні навичок ніщо так сильно не діє, як приклад дорослих, і що при цьому шкідлива часта зміна вихователів.

Щоб викорінити будь-яку звичку, треба вживати одночасно два засоби: 1) по можливості видаляти всякий привід до дій, що походить від шкідливої звички, 2) в той же час направляти діяльність дітей в іншу сторону. При викоріненні поганої звички треба вникнути, чому вона з'явилася, і діяти проти причини, а не проти її наслідків.

Необхідною умовою морального виховання є, вказував Ушинський, формування у дітей правильних уявлень про роль і значення праці в історії суспільства, у розвитку людини. Він висловив чудові думки про роль праці в житті людини у своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні»: «Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя ...».Виховання має розвивати в людині звичку і любов до праці; воно повинно дати йому можливість відшукати для себе працю в житті».

Ушинський рішуче засуджував систему дворянського виховання з його зневагою до праці і людей праці, виховання, формує звичку до неробства, порожня балаканина, нічогонероблення. У зв'язку з цим він виступив проти тих педагогів, які вважали завданням педагогіки всіляко полегшувати процес навчання не йдуть до справи оздобами, створювали уявлення про його легкості і цікавості. Таку практику шкільної роботи він уїдливо назвав «потішає педагогікою», що обумовлює «таке припровадження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думки в голові». При такій організації навчання учні поступово набувають «мерзенну звичку залишатися цілі години, нічого не роблячи і нічого не думаючи».

Прагненням педагогів всіляко полегшити процес навчання він протиставив тверде переконання в тому, що вчення є праця, і праця серйозний. «У школі має царювати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарт ... Навчання є праця і має залишатися працею, повним думки ... Ушинський хотів, щоб всі вчення та життя учнів було організовано розумно: «Викладання будь-якого предмета має неодмінно йти таким шляхом, щоб на частку вихованця залишалося рівно стільки праці, скільки можуть здолати його молоді сили». Не потрібно надривати сил учня у розумовій роботі, необхідно не давати йому засипати, необхідно поступово привчати його до розумової роботи. «Організм людини має привчатися до розумової праці потроху, обережно, але, діючи таким чином, можна дати йому звичку легко і без будь-якої шкоди для здоров'я виносити тривалий розумову працю ... Учитель, «привчаючи вихованця до розумової праці, привчає і долати тягар такої праці і відчувати ті насолоди, які їм доставляються». «Людина, що звикла працювати розумово, сумує без такої праці, шукає його і, звичайно, знаходить на кожному кроці».

Виходячи з такого розуміння виховує характеру навчання, Ушинський звеличив вчителя, високо оцінив вплив його особистості на учнів. Цей вплив він поставив на перше місце серед інших засобів і стверджував, що воно не може бути замінено ніякими іншими дидактичними та методичними засобами.

В. Сухомлинський теоретично обґрунтував і підтвердив практикою, що «казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислима благородність душі, сердечна чуйність до людського нещастя, горя, страждання. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем» [23,43]. Виховний потенціал казки зумовлений і її багатою мовою: вона співуча, поетична, насичена метафорами і порівняннями, прислів'ями та приказками, дуже влучними й повчальними. Все це робить казку ефективним засобом морального виховання і навчання учнів різного віку.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

Таким чином, ми побачили, що існує достатьня кількість методів, засобів та форм морального виховання учнів, які допомагають вчителям організувати правильну роботу морального виховання своїх учнів.

2. Здійснення морального виховання учнів у навчально-виховному процесі сучасної школи

2.1 Діагностика моральної культури учнів

Для формування моральної культури підлітків, перш за все необхідно докладно вивчити і вміти використовувати в роботі діагностичні методи дослідження вихованості школяра.

При вирішенні різноманітних педагогічних завдань педагог спирається не тільки на теоретичні знання, але і реальні факти, які необхідно осмислити за допомогою науки, а також використовуючи педагогічну діагностику [25, 5]

«Таїна буття людського не в тому, щоб тільки жити» -- писав Ф.М. Достоєвський. Таємниця педагогічної професії не в тому, щоб тільки навчати, а в тому для чого і як вчити, педагог знаходить себе на животіння, а то й повільне згасання [23, 9].

Безперечно, що абсолютна більшість учителів зацікавлене в успішній педагогічній діяльності. Педагогічна діяльність характеризується прагненням до вершин професіоналізму. Але як опанувати педагогу якостями професіонала, як керуватися не лише змістом навчання, але і тим, для чого вчити?

Відповідей на це питання безліч, нерідко полярних і суперечливих.

Проаналізувавши становище, яке склалося сьогодні в освіті, очевидно, що педагогічна наука розвивалася як нормативна і далеко не завжди орієнтувала педагога на реальну педагогічну практику, на вирішення конкретних завдань у сформованих і непередбачених ситуаціях. Поза педагогічним процесом в більшості своїй залишався зворотній зв'язок, без чого не мислимо визначити продуктивність педагогічної праці. [13, 10].

У педагогічній діяльності багато взаємопов'язане і взаємообумовлене. При цьому головне в ній -- подолання дефіциту нормального людського спілкування, усунення величезної дистанції між словом і ділом. Важливо через потреби та інтереси учня наближатися до нього самого. Спілкування необхідно будувати від учня. Тільки в такому випадку можна говорити про професіоналізм педагога [16,13].У зв'язку з цим діагностика (з грец. Diagnostikos -- здатність розпізнавати) розглядається нами як один з визначальних факторів на шляху до формування цілісної, гармонійно-розвиненої особистості і, зокрема, при формуванні моральної культури особистості підлітка.

У сучасній науці діагностика виступає в трьох аспектах. По-перше -- це галузь знань про вивчення і встановлення стану фактів, явищ, процесів. По-друге, це загальний спосіб (підхід) отримання випереджаючої інформації про досліджуваному об'єкті. По-третє -- це оцінна процедура, процес, спрямований на виявлення відповідності досліджуваного об'єкта певним вимогам.

У новітній час у суспільстві в будь-якій діяльності підвищується роль діагностики (у виробництві, медицині, соціології, психології). У сфері освіти чітко окреслилися тенденції побудови педагогічного процесу на основі технологізації. Одне з вирішальних умов ефективної технологізації -- її конструювання, що включає в себе аналіз, діагностику, прогнозування і проектування. Таким чином, перш ніж приступити до реалізації тієї чи іншої технології чи виховної системи, необхідно продіагностувати, тобто отримати «прозоре знання» про об'єкт.

Діагностика в шкільній практиці рідко присутня як обов'язковий і невід'ємний компонент цілісного педагогічного процесу. Одночасно з цим, слід ще раз підкреслити, що діагностичне пізнання будучи метою, впливає на розвиток і формування різних компонентів особистості школяра.

Вихованість особистості, будучи сукупністю інтегративних якостей, виступає найбільш достовірним і значимим показником, за яким можна судити про учня [25, 6].

Таким чином, можна виокремити причини, що обумовлюють необхідність застосування педагогічної діагностики вихованості:

на підставі результатів можливо виділити, вивчити, передбачити нові проблеми і тенденції у формуванні особистості;

вивчення стану вихованості дозволяє контролювати ефективність застосовуваних засобів і умов педагогічної взаємодії в цілісному педагогічному процесі;

діагностичні дані виступають основою застосування нових педагогічних технологій і виховних систем, необхідних на даному етапі і рівні формування особистості;

вводячи школяра в активну діагностику, шляхом його самодіагностики можливе формування і розвиток у нього потреби у самовихованні.

Застосування діагностичного пізнання забезпечує науковий підхід до проектування, прогнозування, організації та здійснення навчально-виховної діяльності вчителів та практиканта, відповідно до тенденцій переходу школи на нові освітні технології [25, 23].

Новими технологіями оцінювання якості навчання та виховання займається порівняно нова педагогічна наука - кваліметрія - педагогічні вимірювання [10, 19].

На відміну від традиційних, сучасні технології базуються на кваліметричних або кількісному підході, метою якого є отримання чисельних еквівалентів, які ототожнюються з оцінками вимірюваної змінної, в якості якої розглядається латентний (прихований) параметр того, кого виховуємо -- його вихованість. В основі кваліметричної підходу лежать ідеї використання математичних моделей для конструювання технологій.

Основні тенденції сучасного тестування -- один з ефективних засобів контролю в системі багатоетапного тестування:

Дослідження характерних помилок у текстах з множинним вибором для того, щоб знати, що доведеться коригувати;

Розвиток стратегій тестування, що відповідають різним стилям навчання, викликаних до життя останніми досягненнями когнітивної психології;

Використання оцінки в якості формуючого інструменту з включенням методів оцінювання, нещодавно затвердилися в дидактичному тестуванні;

Розширення сфери тестування та включення до неї установок, почуттів, вражень, тому що вони мають відношення до складання навчальних планів;

Розширення форматів відповідей за межі закінчених, наприклад, включення незакінчених відповідей, коротких відповідей і (або) відповідей-проб;

Систематична запис і аналіз зразків учнівських робіт;

Зростання ролі комп'ютерів в діагностиці та корекції. Підготовка анкети - відповідальна, що вимагає професіоналізму справа. При складанні анкети враховуються: 1) зміст питань, 2) форма -- відкриті і закриті, на останні слід відповідь «так» чи «ні», 3) формулювання питань (ясність, без підказки відповіді і т. д.), 4) кількість і порядок проходження питань. Крім методики тестування в сучасній освіті все більше використовується методика проведення рейтингу. У педагогічних та психологічних вимірюваннях це слово розглядається як термін, що має точно певний сенс, місце випробуваного по вимірюваному ознакою (тесту, показнику), серед інших членів групи або вибіркової сукупності. Якщо місце випробуваного визначається по одному тесту, то місце випробуваного визначається на основі тестового бала; чим вище бал, тим вище і місце випробуваного.

В даний час використовується поточний рейтинг і підсумковий. У поточному рейтингу використовуються сотні різних варіантів обліку (накопичення) результатів, порівняно простих і складних [21, 43].

Портфоліо -- цілеспрямоване зібрання робіт, яке показує зусилля учня, його розвиток, досягнення в одній або більш областях навчального плану. Портфоліо може прискорити процес оцінки, показуючи діапазон навичок і вмінь учнів, підтримувати навчальні цілі, фіксувати зміни й зростання за певний період часу, заохочувати результати учнів, викладачів та батьків, забезпечувати безперервність процесів навчання і виховання від року до року. Портфоліо буває наступних типів: портфоліо документації, портфоліо процесу, портфоліо показовий, оцінний портфоліо.

Цінним у використанні портфоліо є те, що учні вчаться оцінювати свій власний прогрес як вихованці. Портфоліо може забезпечити наступність школи, ВНЗ та інших інститутів ринку.

Спостереження -- основний, найбільш розповсюджений у педагогічній психології (і в педагогічній практиці в цілому) емпіричний метод цілеспрямованого систематичного вивчення людини.

...