Американські педагоги вважають, що активність учнів при виконанні завдань значно підвищується в невеликій групі від 3 до 5 або від 2 до 6 учнів. Провідними критеріями включення учнів у ту або іншу групу є:

1) Психологічна сумісність учнів, що проявляється у взаєминах школярів і їхнім бажанням або небажанні працювати разом.

2) Однакова кількість хлопчиків і дівчат, а також представників етнічних меншостей і дітей з фізичними недоліками, щоб через спільну групову діяльність здійснювати вплив на психологічний клімат класу.

3) Приблизно однаковий темп роботи членів групи, (а саме швидкість читання).

Щоб групу пустити в хід, доцільно серед її членів призначити або вибрати лідера, до якого можна було б звернутися за роз'ясненням мети, ходу й очікуваного результату спільної діяльності, який би зумів першим виконати завдання й включити в активну роботу всіх. Лідером намагаються призначити учня, що має гарні організаційні здібності й володіє прийомами виконання конкретного навчального завдання, а іноді просто сильного учня.

Іноді замість лідера можна призначити кожного члена групи відповідальним за певну ділянку спільної діяльності, а саме:

за роздачу й повернення навчального матеріалу;

за обов'язкову участь усіх у виконанні завдання;

за письмову фіксацію відповідей членів групи;

за перевірку правильності розуміння;

за презентацію матеріалу класу.

Успіх колективної навчальної діяльності залежить і від того, наскільки структура навчальної взаємодії між учителем і створеними групами й між самими членами групи співвіднесена зі змістом навчальної діяльності Експерименти психологів показали, що найбільше утруднення викликають планування й контроль.

При роботі з текстами від членів групи потрібно або спільний виклад змісту загального тексту, або індивідуальний переказ різних текстів один одному з наступною перевіркою розуміння й навчанням членів групи викладу отриманої інформації. Успіх спільної діяльності тут залежить від ступеня розвиненості вмінь трансформувати й інтегрувати текст, а також працювати з функціональними опорами, допомагаючи один одному. Особливого значення набуває володіння учнями дією взаємоконтролю, щоб група могла самостійно здійснювати його по ходу роботи з виставлянням оцінок у листки контролю. Наприкінці уроку вчитель може вибірково послухати окремих її членів, щоб перевірити об'єктивність оцінок і результативність спільної роботи.

Варіант реалізації контролю залежить від того, у які види діяльності включаються члени групи. Якщо учні поєднуються для одержання й засвоєння нової інформації з їхньої теми, з іноземних джерел або для підготовки проекту, свята, буклету, то планування спільної роботи, розподіл обов'язків, обговорення передбачуваного результату здійснюється в класі. Вивчення ж джерел, підготовка матеріалів, виступів виконується школярами індивідуально або малими групами дома.

Після обговорення того, що підготовлено, внесення коректив, уточнення, оцінки роботи членів групи, вони виходять у клас із результатом своєї спільної діяльності.

Ще однією умовою успішного функціонування й розвитку КСН є цілеспрямоване керування її з боку вчителя. для цього йому необхідно мати спеціальну програму. Для оволодіння навичками й уміннями потрібне досить тривале тренування, рекомендації з виконання дій на рівні навичок і вмінь має сенс повідомляти учням у вигляді пам'яток. Крім пам'яток при виконанні завдання учні можуть одержати керівництва, у яких план спільних дій і дані опори для їхнього успішного виконання. Наявність таких керівництв після деякого тренування створює учням умови для самостійної роботи в групах, а вчителеві - для того, щоб стежити за ходом колективної діяльності, допомагати тій або іншій групі, "збирати" однакові й мовні помилки для усунення й, зрештою, брати участь у колективній роботі.

Таким чином, названі пам'ятки й керівництва можна назвати засобами керування освітнім процесом.

Як же забезпечити зворотний зв'язок? Н.Ф. Тализіна вважає, що контролю повинні піддаватися основні незалежні характеристики навчального процесу, сукупна зміна яких приводить до переходу з одного якісного стану в інший. Такими є рівень сформованості лексико-граматичних навичок. Він звичайно визначається за допомогою різних тестів, виконуваних членами групи індивідуально. Аналіз результатів тесту дає можливість відповісти на запитання: перейти до наступного етапу чи ні. У випадку негативної відповіді вчитель виявляє причини й проводить додаткову фронтально-індивідуальну роботу.

На етапі вдосконалювання навички, школярі піддаються контролю й оцінці за допомогою тестів і переказу тексту.

Для етапу розвитку вміння характерний взаємоконтроль між групами.

У вітчизняній дидактиці в наш час не виявлено великої розмаїтості форм групової роботи для етапу формування навичок. А в американській педагогічній літературі існує велика розмаїтість організаційних структур під загальною назвою " Mastery Learning” (навчання до рівня досконалості). Ці структури успішно застосовуються в навчанні мові й ціль їх довести всіх учнів до приблизно однакового рівня володіння навичками.

Технологія "Складіть розповідь разом" або Jigsaw дуже близька до КСН, розробленому В.К. Дьяченко. Цю технологію розробив професор Е. Аронсон в 1978 р. (у перекладі з англійського "ажурна пилка, машинна ножівка”). Учні організуються в групи по 4-6 чоловік. Навчальний матеріал розділений на блоки. Така робота на уроках іноземної мови організується на етапі творчого застосування мовного матеріалу. Наприклад, при роботі над темою "Подорож" можна виділити підтеми:

подорож морем

подорож літаком

подорож поїздом

подорож пішки

подорож на машині.

Можна виділити підтеми по інших ознаках:

вибір маршруту

замовлення квитків

збір багажу

замовлення готелю

1) Кожний член групи знаходить матеріал по своїй підтеми.

2) Школярі, що вивчають те саме питання, але працюючі в різних групах зустрічаються й обмінюються інформацією. Це називається "зустріч експертів”.

3) Учні повертаються у свої групи й навчають всьому новому, що довідалися, товаришів у своїй групі.

4) Ті, у свою чергу, розповідають про свою частину завдання.

Учні зацікавлені в тому, щоб їхні товариші сумлінно виконали своє завдання, тому що це може відбитися на загальній підсумковій оцінці. Звітує по всій темі кожний учень окремо й вся група в цілому. На заключному етапі, що проводиться фронтально, учитель може попросити будь-якого учня команди відповісти на будь-яке питання по темі. Питання задає не тільки вчитель - в основному це роблять члени інших груп. Учні однієї групи вправі доповнювати відповіді свого товариша.

В 1986 році Р. Славин розробив варіант технології Jisaw-2 (пила-2), що передбачає роботу групами по 4-5 чоловік. Вся команда працює над одним матеріалом, наприклад, з текстом по темі "Подорож". Але при цьому кожний член групи одержує свою підтему, що розробляв особливо ретельно й стає експертом по даному питанню. Експерти різних груп зустрічалися й обмінювалися інформацією. Наприкінці циклу всі учні проходили індивідуальний контроль. Результати підсумувалися, команда, що набрала найбільшу кількість балів, нагороджувалася.

Відповідно до теорії Гапьперіна недостатньо сформувати групи й дати їм відповідне завдання. Потрібно, щоб учні самі захотіли здобувати знання. Нагадаю відоме виречення мудреців: "Я можу підвести верблюда до водопою, але не можу змусити його напитися". Тому проблема мотивації самостійної навчальної діяльності учня не менш важлива, ніж спосіб організації умови й методики роботи над завданням. Але саме спільна робота й дає гарний стимул для пізнавальної діяльності, оскільки в цьому випадку завжди можна розраховувати на допомогу з боку товаришів. Учитель може приділити значно більше уваги окремим учням, оскільки всі зайняті справою.

Основні ідеї, властивим всім варіантам колективних форм роботи дають можливість учителеві бути орієнтованим на кожного учня. Це і є особистісно-орієнтований підхід в умовах класно-визначеної системи.

При організації колективних занять важливо враховувати ряд специфічних особливостей:

кожний учасник занять поперемінно виступає у своєрідній ролі то "учня", то "учителя";

найближча мета кожного учасника занять і "учня" і "учителя" - учити всьому тому, що він знає або вивчає сам;

діяльність кожного учасника занять має чітко суспільно корисну фарбу, тому що він не тільки вчиться, але й постійно навчає інших;

основний принцип - всі по черзі вчать кожного й кожний усіх;

кожний відповідає не тільки за свої знання, але також за знання й успіхи товаришів по навчальній роботі;

повний збіг і єдність колективних і особистих, індивідуальних інтересів: чим краще й більше я навчаю інших, тим більше й краще знаю сам.

Дотепер проблема колективного навчання залишається актуальною: існує безліч "за" і "проти". Однак варто визнати, що навчання в групах постійного складу й навчання в групах змінного складу, взаємозалежно один з одним, тому що в обох формах відбувається загальний розвиток особистості дитини, учні співпрацюють один з одним, самостійно ставлять завдання, планують дії, відшукують нові, об'єктивні способи в різних варіантах. Для організації роботи в парі змінного складу необхідно мати навички організації роботи в парі постійного складу.

Істотним фактором розвитку в навчальній діяльності молодших школярів є взаємодії самих дітей. Однак навчальне співробітництво в сучасній школі часто відсувається на другий план. У результаті реалізується лише частина можливостей розвитку дитини.

Тому рекомендується використати колективну форму організації навчально-виховного процесу, тому що вона будується на співробітництві й взаємодопомозі, забезпечує участь у навчальному процесі учнів, добре розкриває їхні індивідуальні особливості, забезпечує розвиток індивідуальних властивостей особистості.

Ще К.Д. Ушинський категорично відкидав уроки, побудовані на основі схематизму й трафарету, що не спонукують дитину до сприйняття й осмислення досліджуваного матеріалу, що не озброюють її навичками й уміннями самостійної роботи, не сприятливому розвитку.

Типова схема навчального заняття така: перевірка підсумків попередньої роботи - головне завдання - встановити зв'язок між навчанням учителя й навчанням школярів, забезпечити готовність школярів до чергового етапу роботи, включити їх у продуктивну навчальну діяльність.

Складність роботи вчителя полягає в тім, що процес обробки нової інформації вчителем визначається тим, що він пам'ятає й знає по даній проблемі.

1) Основні дії вчителя:

допомога учням, розбір декількох питань на повторення;

організація живого діалогу самих школярів з метою уточнення загального рівня засвоєних знань;

створення проблемних ситуацій перед вивченням нового матеріалу;

2) Презентація нового матеріалу.

3) Практика під керівництвом учителя.

Мета - установлення зворотного зв'язку й своєчасне виправлення помилок у розумінні нового матеріалу.

Дії вчителя:

поставити запитання й відреагувати на нього (підняти руки, відповісти)

коректне виправлення помилок.

4) Незалежна самостійна практика учнів - використання КСН.

5) Самоконтроль і самооцінка учнів

6) Підведення підсумків, рефлексія

7) Визначення домашнього завдання, докладне його роз'яснення

8) Контроль засвоєння знань (тести).

Вимога навчати учня на уроці висувалося вітчизняною педагогікою протягом всієї її історії. разом з тим традиційний урок припускав, у найкращому разі, кілька відповідей школярів на питання по тільки що почутому поясненню нового. Все інше передбачалося для домашньої роботи.

Нові підходи до навчання повинні забезпечити самостійну пізнавальну активність учнів на уроці.

І, нарешті, для того, щоб школяр навчився вчитися, техніка проведення заняття не менш важлива, чим його планування. Атмосфера заняття повинна забезпечувати свободу, при якій, з одного боку, усвідомлюється важливість дотримання всіх вказівок учителя, а з іншого боку, зникає острах і створюється готовність висловити свою точку зору.

Учні повинні розташовуватися в класі таким чином, щоб всі члени групи могли бачити один одного. учням можна дозволити не підхоплюватися при відповіді, не виходити до дошки, що принижує достоїнство школяра й заважає співробітництву.

Все це, від техніки жесту до виправлення помилок, від вступної бесіди до підведення підсумків уроку, покликано стимулювати учнів не просто до одержання інформації, але й до пізнання самих себе, своїх здібностей і можливостей. Отже, планування й проведення заняття - це два аспекти, у яких проявляється будь-яка концепція. І все-таки вона мертва, без основної ідеї. Для багатьох такою ідеєю є використання КСН, спрямоване на розвиток уміння самостійно вчитися.

Можливість впровадження даної технології.

У результаті систематичної й цілеспрямованої роботи вдається значно збільшити час усної й мовної практики кожного учня на уроці, дати шанс кожному сформувати у своїй свідомості систему досліджуваної мови.

Учитель здобуває нову роль - організатора самостійної учбово-пізнавальної, комунікативної, творчої діяльності учнів. У нього з'являється значно більше можливостей диференціювати процес навчання, використати можливості міжособистісної комунікації школярів у процесі їхньої спільної діяльності для вдосконалювання мовних умінь.

Таким чином, можна виділити 4 групи переваг даної технології:

I. Організаційні переваги:

1) говорять всі

2) спілкування в діалозі

3) зміна робочого місця

4) робочий шум

II. Дидактичні переваги:

1) навчає учень

2) повна самостійна активність

3) співробітництво - основа навчання

4) засвоєння й застосування максимально наближені

III. Розвиваючі переваги:

1) учень є й суб'єктом і об'єктом навчання

2) відповідність змісту з індивідуальними здібностями

3) спонтанний характер навчання

4) учні вчаться виступати, міркувати, доводити

IV. Виховні переваги:

1) кожний працює на себе й на іншого

2) виникають відносини відповідальної залежності

3) весь навчальний матеріал послідовно проробляється й з позиції учня й з позиції вчителя.

Розділ 2. Методика організації навчального процесу в рамках колективного способу навчання іноземній мові

2.1 Організація мовної взаємодії при колективному способі навчання