Формування екологічної свідомості та культури особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи

1.1 Формування екологічної свідомості. Форми та методи

1.2 Поняття культури та її структура

1.3 Екологічна культура особистості. Форми та методи

Розділ 2. Практична частина

2.1 Виховна година на тему "Екологічні проблеми навколишнього середовища"

2.2 Тест на тему «Моє відношення до природи»

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Багатотисячний досвід людства безапеляційно доводить, що в авангарді будь-якого прогресу стоїть і, зрештою, виграє тільки той, хто робить ставку на освіту молодого покоління. Нині освіта, як частина державної політики, є одним з найважливіших стратегічних й пріоритетних напрямів переходу суспільства до сталого розвитку, що передбачає, в свою чергу, гармонійне поєднання економічних, політичних, екологічних та соціальних чинників розбудови суспільства.

В умовах глобальної екологічної кризи основними засобами впровадження сталого розвитку суспільства залишаються екологічна освіта і просвіта. Адже, саме вони і є надійним фундаментом формування культури поведінки людей в навколишньому середовищі.

Екологічна культура - культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні. Також, екологічна культура, як складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.

Ще в 2-й половині ХІХ століття в США з'являються перші дослідження щодо впливу людини на навколишній світ, через сто років, коли екологічна криза набула планетарних розмірів і стала справжньою загрозою для існування всього живого і людини, зокрема, учені різних країн і різних галузей науки зосередили свою увагу на захисті довкілля та різних реанімаційних заходах щодо відновлення природи, розробці очисних споруд тощо.

Відносини «людина-природа» зазнали змін і в західноєвропейській, і у вітчизняній культурі: від проблеми впливу природи на людину до дії людей на навколишній світ і початок пошуку рішень в запобіганні цілковитого винищення первісного середовища. Саме тепер, на початку ХХІ століття, людство прийшло до розуміння того, що необхідні докорінні зміни в світоглядних принципах, в самому сприйнятті, що треба раз і назавжди відмовитися від споживацького, хижацького та варварського ставлення до навколишнього світу, а прищеплювати дітям принципово нові норми поведінки, що базуються на любові до природи.

Відновити гармонію у відносинах суспільства і природного світу можна шляхом переходу до системи екологічних цінностей. В наші дні особливої значущості набуває виховання екологічно грамотної людини, яка вирізняється високим рівнем екологічної культури, яка здатна відчувати себе частиною природи. Йдеться про особливий спосіб життя, коли суспільство за допомогою системи екологічних цінностей, етичних імперативів, економічних механізмів, правових норм і соціальних інститутів формує у людини потреби, шляхи і способи їх реалізації, які не загрожують життю Землі.

Саме тому, мабуть, за останнє з'явилися чисельні розвідки в напрямку розвитку екологічної освіти та виховання. Науковці звертаються до історії, обмінюються міжнародним досвідом, створюють нові концепції та підходи, діляться власним баченням розв'язання цієї надзвичайно цікавої та разом з тим гостро поставленої проблеми. Захищено багато дисертаційних досліджень, що теж присвячені різним аспектам даного питання.

Спрямовуючи погляд в майбутнє, з огляду на сучасну глобальну екологічну кризу, держава зобов'язана забезпечити в першу чергу сталий розвиток молодіжного середовища як складової розвитку всього суспільства. В цьому контексті ключовими визначено два напрями: покращення екологічної ситуації для збереження здоров'я молодого покоління та створення сприятливого середовища для життя та підтримка формування екологічної культури молоді через екологічну освіту та розширення участі молоді у заходах по збереженню та покращенню довкілля.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці екологічної культури кожної людини.

Завданням курсової роботи являється покращення відношення студентів до соціальної екології та збагачення знань про екологічну культуру.



Розділ 1. Теоретичні основи

1.1 Формування екологічної свідомості. Форми та методи

Ні наявність матеріальних передумов, ні можливість змоделювати та спрогнозувати можливі варіанти майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи не можуть самі по собі, автоматично забезпечити вихід з сучасної екологічної кризи та запобігти глобальній екологічній кризі. її фундаментальні корені лежать в особливостях людського способу існування і готувались всією історією розвитку цивілізації.

Засоби вирішення кризової ситуації у відносинах суспільства і природи необхідно шукати в самих причинах її виникнення. Особливості людської діяльності породжують сучасну кризу у взаємовідносинах суспільства та природи і вони ж дають головні передумови для уникнення глобальної екологічної катастрофи. Людська діяльність має свідомий, доцільний характер і її особливості, в значній мірі, зумовлені специфічними рисами свідомості.

Свідомість прийнято визначати як найвищу форму найбільш загальної властивості матерії - відображення. Вона полягає в узагальненому, оціночному та ціленаправленому відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні, у випереджальному мисленому моделюванні дій, у передбаченні їх наслідків, у раціональному регулюванні та самоконтролі людської діяльності.

Серед основних властивостей свідомості виділяють її предметність та універсальність. Предметність свідомості полягає в тому, що в ній відображається не світ взагалі у всій його багатоманітності, багатовимірності та нескінченному різноманітті, а лише певні предмети, їх властивості чи окремі сторони, що включаються в практичну діяльність людини. Це породжує «частковість» у пізнанні та освоєнні природного простору та кризовість відносин між суспільством та природою. В той же час універсальність свідомості, як здатність відобразити будь-який предмет чи його властивість, весь світ у його найбільш загальних взаємозв'язках, є головною передумовою розв'язання конфлікту між людиною та природою в їх спільних інтересах.

При розгляді структури суспільної свідомості поряд з її традиційними формами (релігійною, моральною, естетичною, філософською, правовою, політичною та науковою) виділяють також і таку її сучасну форму, як екологічна свідомість. Кожна з форм суспільної свідомості має специфічні способи та предмети відображення і особливий вид знань.

Феномен екологічного знання виникає як результат все наростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. Головною специфікою екологічних знань є їх нормативний характер, оскільки в рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та оточуючого природного середовища, але й формуються певні норми раціонального природокористування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери.

Екологічні знання формуються переважно в дослідницькому полі соціальної екології. Вони, за самою своєю суттю, істотно впливають на світогляд людей, оскільки передбачають пізнання процесів природи в їх цілісності, а соціальна екологія робить предметом свого вивчення взаємозв'язок суспільства та природи як частин єдиного цілого. Суттєвою рисою екологічних знань є те, що вони відображають не лише існуюче, а й показують необхідне, тобто спрямовані в майбутнє, даючи певну орієнтацію діям людей у використанні ресурсів природи для розвитку суспільства. Таким чином вони сприяють формуванню прогнозного аспекту екологічної свідомості, що є надзвичайно важливим в сучасних умовах.

Екологічне знання втілюється в особливий вид людської діяльності, що раніше проявлялась лише епізодично - екологічну діяльність, тобто в такий вид діяльності людини, коли в процесі формування її мети враховуються не лише безпосередні інтереси людини, а й відбувається їх узгодження з загальними вимогами підтримки основ стабільного біологічного існування виду homo sapiens. Екологічну діяльність можна охарактеризувати як інтегративне поняття для позначення різних видів діяльності які тим або іншим способом спрямовані на забезпечення оптимального стану системи «суспільство-природа».

Досить часто екологічну свідомість визначають як відображення соціальних, природних та специфічних соціально-екологічних законів функціонування системи «суспільство-природа», що виступають об'єктом відображення цієї форми суспільної свідомості.

Предметом відображення екологічної свідомості в сучасну епоху виступають відносини та зв'язки між природним середовищем та суспільством як підсистем єдиного цілісного об'єкту, що реалізуються в комплексі суспільних відносин, пов'язаних з виконанням діяльності по оптимізації системи «суспільство-природа».

Іноді, акцентуючи увагу на причині виникнення цього феномену, екологічну свідомість визначають як усвідомлення людиною, суспільством екологічної ситуації, що складається, свого нерозривного зв'язку з природою, вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати зв'язків та колообігів природного середовища, сприяти його покращанню для життя нинішнього та майбутнього поколінь.

Російський теоретик соціальної екології Е.В.Прусов зазначає, що екологічна свідомість - це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблеми співвідношення суспільства та природи в плані оптимального їх вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та природних можливостей. При цьому головним у даному визначенні є означення головного завдання екологічної свідомості.

У загальному вигляді екологічна свідомість є відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між людьми в процесі регулювання системи «суспільство-природа» у вигляді екологічних теорій, ідей, уявлень, спільних для певних груп, що відображають їх ставлення до природи в дану історичну епоху. Відтворення прямої дії суспільства на природу здійснюється в тій чи іншій мірі всіма формами, всією системою суспільної свідомості, тоді як предметом екологічної свідомості є комплекс прямих та зворотних зв'язків у системі «суспільство-природа».

Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникає лише в XX ст. нашої ери як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства та природи в цілому. Вона формується на основі пізнання як тих законів, що забезпечують цілісність природного середовища, так і тих, що повинні обумовлювати людську діяльність з метою збереження і покращання придатного для людського існування стану природи. В той же час можна говорити про існування елементів екологічної свідомості і на більш ранніх етапах існування людського суспільства. З одного боку, екологічна свідомість зароджується в результаті усвідомлення екологічно відшліфованих відносин рослин і тварин з абіотичним та біотичним середовищем, біотичних колообігів речовини та енергії, а з іншого боку, вона відображає гостру екологічну ситуацію, що виникла в результаті господарської діяльності людини.

Становлення екологічної свідомості в сучасну епоху, на думку багатьох учених, йде за чотирма основними напрямками:

* науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі у природному світі зв'язки, про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності людини;

* економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче людину природне середовище;

* культурним - проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного середовища;

* політичним - знаходить вияв у прагненні людей створювати умови існування, відповідні гідності людини.

Як наголошував український дослідник Б.В.Плясковський, в основі сучасної екологічної свідомості лежать дві діаметрально протилежні філософсько-методологічні концепції.

Перша - природа за своїм станом недосконала. Тому слід розробляти особливе екологічне виробництво, яке б поліпшувало й удосконалювало природу з точки зору створення відповідних умов для нормального проживання людини. Проте не варто забувати, що й саме середовище проживання теж має діалектичний характер, бо складається з природного і штучного, причому друге через прискорений розвиток НТР повинно з перспективою поглинути перше, незважаючи на його привабливість.

Ця концепція викликає серйозні заперечення, позаяк немає достатніх доказів того, що під час свого здійснення вона приведе до бажаного результату, а не навпаки. Існує реальна загроза: рівновага між природними і штучними умовами життя може перейти в нестабільність, а то й у незворотність процесів, що прискорить настання екологічної катастрофи.

Друга концепція - більш перспективна, більш гуманна - не перебудовувати, а зберігати, підтримувати середовище перебування, що існує. Для цього необхідно використовувати нові науково-технологічні досягнення НТР, але пріоритет повинен надаватися ресурсозаощаджувальним та безвідхідним технологіям.

Ця концепція привабливіша для сучасного стану екологічної свідомості, хоча теж має складні внутрішні проблеми. Вона, наприклад, не дає чіткої програми, якою мірою слід змінювати природне середовище, а якою - штучно створене, тобто техносферу.

На сучасному етапі розвитку соціоприродних відносин відбуваються функціональні та структурні зміни суспільної свідомості, в яких відбивається глобально-екологічна ситуація, що склалася. З одного боку, відбувається екологізація суспільної свідомості, виникає і розвивається її новий стан, який виражається в масовому розповсюдженні та зростанні суспільної значимості соціально-екологічної проблематики в свідомості суб'єктів екологічної діяльності. З іншого ж боку, формується екологічна свідомість як нова, відносно самостійна форма суспільної свідомості, для якої характерним є синтезований спосіб відображення та комплексний характер регулювання взаємовідносин у системі «суспільство-природа».

Теоретичним ядром екологічної свідомості виступає соціальна екологія як наука.

Формування екологічної свідомості - це процес пізнання законів системної цілісності природи і законів, що визначають взаємодію суспільства і природи, що повинні враховуватися на шляху суспільного розвитку і глобального управління природними компонентами.

Становлення екологічної свідомості виражає зацікавленість суспільства в збереженні та розгортанні природного світу у всій його різноманітності, в узгодженні соціальних потреб з можливостями природи. Вона сприяє подоланню утилітарно-прагматичного ставлення до оточуючого природного середовища, зняттю традиційних антропоцентристських світоглядних установок, подоланню, врешті-решт, глобальної екологічної кризи.

Існують природні фактори, які розглядаються суспільством лише як умова виробництва поряд з іншими, і в той же час відіграють у системі нормального функціонування біосфери досить значу, а часто незамінну роль, підтримуючи її цілісність та здатність до самовідтворення. У цьому полягає одна з найбільш гострих суперечностей взаємовідносин суспільства та природи. Далеко не завжди співпадає практично необхідне людині та екологічно необхідне біосфері, природі в цілому. Важливим фактором зняття цієї суперечності є формування в суспільстві екологічної свідомості.

Екологічна свідомість має ряд особливостей, які, в свою чергу, обумовлюють специфіку її функціонування в загальній структурі суспільної свідомості. До таких особливостей слід віднести:

1) комплексний характер, що враховує особливості об'єкта відображення, екологічно мисляча людина повинна демонструвати вміння не лише усвідомлювати взаємозв'язок окремих явищ природи та наслідків людської природоперетворюючої діяльності, а й прослідковувати, в якому взаємозв'язку вони знаходяться з іншими явищами більш широкої системи, ніж та, що безпосередньо розглядається;

2) вміння охоплювати об'єкт відображення та пізнання у всій його різноякісності, гетерогенності та побачити за цією багатоманітністю деяку сутнісну єдність, важливу в екологічному відношенні;

3) здатність бачити не тільки найближчі наслідки змін, що здійснюються в природі, але й наслідки більш віддаленого порядку, бачити не тільки прямі, а й зворотні зв'язки змін, що відбуваються в природі та суспільстві.

Якщо розглядати екологічну свідомість за способом відображення, то найбільш специфічною рисою можна визначити те, що вона не може обмежитись лише попередніми напрацюваннями, теоретичними конструкціями та понятійним апаратом окремих наук, оскільки їх направленість на вивчення окремих явищ природи та буття суспільства суперечить головному завданню - охопити єдиним апаратом пізнання якісно різнорідні явища.

Пізнання природи людиною завжди виступало одним з найважливіших засобів її активного перетворення відповідно до багатоманітних практичних потреб самої людини. Екологічний аспект свідомості повинен був якоюсь мірою відразу виконувати протилежну функцію - обмежити втручання людини в природні процеси рамками екологічно допустимих на даному етапі історичного розвитку умов. Це і система табу, і релігійні норми, і певні звичаї того чи іншого народу. Внаслідок цієї особливості екологічна свідомість у своїй завершеній формі не могла виникнути стихійно. Навпаки, вона покликана, за своєю суттю, протистояти стихійно належному людині прагненню до нічим не обмеженої експансії в природу і самоствердження себе таким чином саме як істоти соціальної і розумної. Вся попередня історія людства складалась як постійна і напружена боротьба за самоствердження людини в світі природи шляхом «перемог» над нею. Але за кожну таку «перемогу» природа досить жорстоко «мстилася», про що свідчать факти далекої і не зовсім історії взаємодії суспільства з оточуючим природним середовищем.

Для вияснення сутності екологічної свідомості необхідно також розглянути і її структуру, яка може бути представлена різними рівнями та формами.

За гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяються такі рівні:

1)буденна екологічна свідомість, в якій відображаються щоденне життя людини, її безпосередня взаємодія з оточуючим природним середовищем. Знання про особливості взаємовідносин суспільства з природою знаходяться в несистематизованій формі і вплетені в безпосередню практичну діяльність у їх переломленні через безпосереднє буття людей. Вони можуть бути логічно неузгодженими, суперечливими;

2) спеціалізована (теоретична) екологічна свідомість, що включається більшою частиною в наукове екологічне знання, в якому відбувається рефлексія масової свідомості. Знання про взаємозв'язок суспільства та природи на цьому рівні знаходяться в спеціалізованій, теоретичний формі. Вони завжди повинні бути систематизованими, несуперечливими, логічно узгодженими. Цей рівень свідомості базується на досягненнях соціальної екології як науки. На ньому відображення відбувається через пізнання сутності, закономірностей та тенденцій розвитку взаємовідносин в системі «суспільство-природа».

За критерієм носія в екологічній свідомості можна виділити такі форми:

1) індивідуальна екологічна свідомість, тобто сукупність уявлень, відчуттів, знань про особливості взаємодії суспільства та природи, що притаманні окремому індивіду, виражають його унікальність та неповторність. Індивідуальна екологічна свідомість може мати як побутовий, так і спеціалізований, теоретичний рівень;

2) масова екологічна свідомість - відображає притаманні певному суспільству чи великій соціальній групі (класу, нації, віковій групі і т.п.) уявлення про особливості взаємовідносин у системі «суспільство-природа». Масова екологічна свідомість не є середньою арифметичною індивідуальних екологічних свідомостей всіх членів суспільства чи соціальної групи, а виражає домінуючі, пануючі погляди. Як правило, теоретичний рівень їй не буває притаманним.

В індивідуальній екологічній свідомості відбувається переломлення пануючих в суспільстві уявлень про особливості взаємодії з оточуючим природним середовищем через особистий життєвий досвід та знання окремої людини.

Форми суспільної свідомості, зумовлюються також і тими функціями які вона відіграє в життєдіяльності суспільства:

1)регулятивна - забезпечення наявності певних мисленнях механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи;

2) пізнавальна - вияснення дійсного характеру соціоприродних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів для її вирішення в інтересах як самої людини, так і природи;

3) нормативна - розробка, на основі пізнаності закономірностей розвитку системи «суспільство-природа», норм раціональної природоперетворюючої діяльності;

4) прогностична - передбачення можливих негативних впливів наслідків господарської діяльності та пошук засобів їх мінімізації або й цілковитого уникнення;

5) виховна - створення ґрунту для формування екологічної культури, екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

6) світоглядна - узгодження цілей економічного та соціального розвитку суспільства з «вимогами» природи, засвоєння суспільством та індивідом екосумісного змісту сенсу життя.

Екологічна свідомість виконує також і важливу соціально-політичну функцію. Як наголошує відомий югославський соціолог Д.Маркович, вона є важливим елементом організації самоврядування суспільства, активізації позиції громадян у вирішенні питань оптимального природокористування та збереження придатного для життя і здоров'я середовища.

Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі «суспільство-природа», запобігання глобальній екологічній катастрофі, розв'язання глобальної екологічної кризи.

Таким чином, екологічна свідомість - це форма суспільної свідомості, яка знаходиться в стадії формування і включає сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного буття, як-от: реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство-природа».

Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для того, що матеріальні, створені науково-технічною революцією та третьою технологічною революцією передумови змогли перетворити свої потенційні можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку. Директор заводу чи власник підприємства, будучи прекрасно поінформованим про шкоду, яка завдається його виробництвом оточуючому природному середовищу, може продовжувати санкціонувати подальше скидання шкідливих відходів, керуючись економічною доцільністю. Робітник, щоб не втратити робоче місце, закриватиме очі на подібні факти і збільшувати кількість виробленої продукції, а разом з тим і відходів. Пересічний громадянин, протестуючи проти чужих дій, буде порушувати природний баланс, перебуваючи на відпочинку чи обробляючи свою заміську ділянку землі. Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності.

Конструктивне вирішення проблеми ліквідації глобальної екологічної кризи неможливе поза рамками екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації взаємовідносин суспільства та природи.

1.2 Поняття культури та її структура

За підрахунками американських вчених, у п'ятдесятих роках існувало 170 визначень поняття «культура», до початку дев'яностих - близько 250, а зараз їх більше ніж п'ятсот. Сам термін походить від латинського agriculture, що означає обробку, плекання (сільськогосподарське виробництво). Давньоримським оратором Цицероном він був використаний для позначення того, що є відмінним від природного, піддане певній обробці, а щодо людини - освіті та вихованню.

Як зазначає В.Ю.Вілков наукове поняття «культура» поширилося у XVIII ст. як протилежне поняттю «натура», тобто природа. Розвиток цієї тенденції привів до того, що культуру почали розглядати як міру соціальності суспільного життя й буття людини, показник рівня розвитку суспільства і людини, ступінь перетвореності первісного, природнотваринного стану. Видатний німецький філософ І.Кант, говорячи про її сутність, відзначав, що культура виражає здатність людини ставити мету.

Цікавим є підхід визначного психолога З.Фрейда, який вважав, що культура - це зовнішнє насильство над внутрішньою природою людини. При цьому головний акцепт робився ним на регулятивну функцію культури. К.Маркс, проводячи фактично знак рівності між культурою та цивілізацією, зазначав, що культура - якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо, залишає після себе пустелю.

Розмежовуючи ці два поняття, О.Шпенглер писав, що кожна культура знаходиться в глибоко символічному зв'язку з матерією та простором, в якому і через який вона прагне реалізуватися. Коли мета досягнута і ідея, тобто весь достаток внутрішніх можливостей, завершена та реалізована у зовнішньому, тоді культура раптом застигає, відмирає, кров її згортається, сили її надломлюються, вона перетворюється в цивілізацію, наголошуючи на творчих та консервативних складових культури.

Говорячи про важливість проблеми адаптації людства до сучасних умов видатний мислитель сучасності, член Римського клубу А.Печчеї підкреслював, що суть проблеми, що постала перед людством на нинішній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру у відповідності з тими змінами, що самі вносять у цей світ, і джерела кризи лежать в середині, а не поза людською сутністю, гир розглядається і як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем повинно виходити, перш за все, із змін самої людини, її внутрішньої сутності.

Як зазначав М.Ф.Тарасенко, культура в загальному вигляді, тобто об'єктивно, є не що інше, як спосіб буття суспільної форми діяльності, механізм її здійснення як суспільного відношення в матеріальному світі, в соціальній дійсності і в соціальних зв'язках між людьми, в технології, в науці, в пізнанні, у відносинах моралі, в свідомості і в т.п. У суб'єктивному плані культура є суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з зовнішньою природою, іншими людьми, матеріальними, духовними та особистістно-індивідуальними формами її діяльності. Культура - це переплавлена працею натура.

Російський філософ Е.С.Маркарян вважає, що евристична цінність поняття "культура" полягає в тому, що вона дозволяє провести чітку грань між людською діяльністю та біологічною життєдіяльністю тварин. У понятті "культура" абстрагується саме той механізм діяльності, що не задається біологічною організацією і відрізняє прояви специфічно людської активності. Культура, з одного боку, являє собою результат розвитку взаємовідносин між людиною та природою, а з іншого - від рівня її розвитку залежить така важлива для людини обставина, як способи та форми взаємовідносин і взаємодії людства з оточуючим природним середовищем.

Культура включає в себе як ціннісний, так і технологічній аспекти. Вона показує не лише яким чином можна досягти поставленої мети, але й ті межі, які не можна переходити в процесі її досягнення. Культура по своїй суті має екологічний характер, оскільки головним її завданням є передати від покоління до покоління, від однієї людини до іншої ті цінності, пріоритети та способи їх досягнення, які дають можливість вижити як окремим індивідам, так і суспільству в цілому, узгодивши їх інтереси.

Розглядаючи структуру культури, Е.С.Маркарян виділяє в ній три основні підсистеми:

1) природно-екологічну - що відображає адаптацію суспільства до біофізичного оточення;

2) суспільно-екологічну - що відображає впорядкованість відносин суспільства з іншими суспільствами;

3) соціально-регулятивну - направлену на підтримання самої соціальної системи як єдиного цілого.

У структурі сучасної культури доцільно виділити її специфічну форму - екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детермінації, а з іншого - на гармонізацію відносин між суспільством та оточуючим природним середовищем. Як уже зазначалось, культура в цілому, за своєю суттю, має екологічний характер, екологічна ж культура може бути визначена як певна програма, опредмечена в діяльності, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій історично-конкретний процес взаємодії з природою. М.Ф.Тарасенко в роботі «Природа. Технологія. Культура» інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної індивідуальної самобутності.

1.3 Екологічна культура особистості. Форми та методи

екологічний свідомість культура

Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального та природного в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння суб'єктом природоперетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, «наївного», антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик, за, врешті-решт, збереження природи придатною для життя і здоров'я людини.

Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи можливе лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи «суспільство-природа». Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворюючої та духовно-перетворюючої.

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлюється тим, що вона пронизує всі компоненти культури і спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин. Екологічна культура є, за своєю суттю, своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людиною себе в природі, культурні традиції, життєвий досвід, моральні почуття та моральну оцінку ставлення людини до природи.

Екологічна культура, за своїм змістом, є сукупністю, знань, норм, стереотипів та «правил поведінки» людини в оточуючому її природному світі. І хоча феномен екологічної культури є надбанням XX ст., про екологічну компоненту культури можна твердити від самих початків появи людини. Ця компонента проявлялась як сукупність певних екокультурних норм, «заборон» та «дозволів».

Екокультурні норми не є чимось сталим та незмінним. Вони трансформуються, розвиваються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення природного простору. На кожному етапі свого розвитку вони включають найсуттєвіші надбання способів організації людської діяльності, накопичених суспільством протягом всієї історії його розвитку. Екокультурні стереотипи поведінки виступають як транслятор досвіду екологічної діяльності людей від покоління до покоління, збереження певної константної складової. В той же час екологічна культура виконує і функцію подолання віджилого, того, що гальмує подальший розвиток відносин між суспільством та природою і не відповідає новим умовам, сприяння створенню нового, адаптації до дійсного. На сучасному етапі ця функція виступає як основоположна і направлена на створення якісно нової системи засобів та механізмів, що сприяють розв'язанню проблеми глобальної екологічної кризи.

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1) виховну - формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

2) прогностичну - створення можливості передбачення наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3) регулятивну - управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Структура екологічної культури, крім аналізу консервативного та творчого компонентів, може бути розглянута за аналогією з структурою екологічної свідомості: індивідуальна та масова, побутова та теоретична. В екологічній культурі особистості відображається процес особистісного вияву екологічної свідомості епохи, тобто формується екологічний світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практичної діяльності щодо природи. Екологічна культура суб'єкта перетворення природи існує у вигляді культури соціальної групи та культури особистості. Злиття цих двох типів культур - групи та особистості - відбувається при утворенні цілісної екологічної культури історичної епохи.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.



Розділ 2. Практична частина

2.1 Виховна година на тему "Екологічні проблеми навколишнього середовища"

Тема: Екологічні проблеми навколишнього середовища.

Мета: ознайомити учнів з екологічними проблемами навколишнього середовища, дати поняття про різні види катастроф, їх наслідки та вплив на життя та діяльність людини. Сформувати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, сформувати вміння планувати, передбачати, прогнозувати. Виховати активну позицію в житті суспільства.

Метод викладення:розповідь, бесіда.

Обладнання: плакати (екологія планети, статистика забруднення) схеми, таблиці.

Тривалість: 45 хвилин.

Хід заходу:

1. Організаційна частина.

Заходжу до класу, вітаюсь з учнями, перевіряю готовність учнів до уроку, перевіряю присутніх і відсутніх у класі.

2. Головні частини виховного заходу.

Відкрийте, будь-ласка, зошити і запишіть: число і тему уроку: “Екологічні проблеми навколишнього середовища”.

Найголовнішою екологічною проблемою навколишнього середовища є катастрофа. Запишіть, будь-ласка, Катастрофа - це ситуація, яка представляє неочікувану, серйозну і не передбачувану загрозу для здоров'я людей.

Є й інше, більш коротке формулювання: Катастрофа - це непередбачувана і неочікувана ситуація, з якою потерпіле населення не здатне справитись самостійно.

Ви ознайомились з такими видами катастроф, як: метеорологічні, топологічні і тектонічні катастрофи.

Метеорологічні - це бурі, урагани, тайфуни, смерчі, морози, засухи.

Топологічні - повені, селі, снігові лавини.

Тектонічні катастрофи - землетруси, моретруси, виверження вулканів.

Сьогодні на уроці ми більш детально ознайомимось з антропогенними екологічними катастрофами. Антропогенні екологічні катастрофи (АЕК) - це катастрофи, які спричиненні людиною, її нерозумною діяльністю, яка закінчується не тільки аварією, але й значними змінами оточуючого середовища, які призводять одразу (або в недалекому чи віддаленому майбутньому) до патологічних змін в організмі людини. Запишіть, будь-ласка, це означення.

За швидкістю розвитку АЕК поділяють на:

· повільні, зумовлені накопиченням шкідливих речовин в організмі людини внаслідок поступового, іноді скритого їх надходження в оточуюче середовище. Наприклад, накопичення у повітрі пилових частинок звичайного і фотохімічного смогу з наступним загостренням хронічних захворювань і смертю багатьох людей;

· швидкі, які розвиваються протягом приблизно 6-ти годин;

· миттєві, при яких люди гинуть за короткий проміжок часу - до 1 години;

В залежності від числа людей, що загинули, розрізняють:

o дрібні, які викликають загибель не більше десяти людей;

o великі, крупні, які викликають загибель більше десяти людей.

Така градація дуже умовна, але необхідна, оскільки втрати доводиться оцінювати не тільки цифрами, але й словами. Наприклад, в проблемі забруднення моря величезними катастрофами вважають такі, які призвели до викиду більше 76 тисяч літрів нафти.

АЕК можуть бути ненавмисні (випадкові, спонтанні, такими вони найчастіше всього і є) і навмисні (прикладом може бути екоцид, тобто знищення природи з метою позбавити супротивника свободи пересування, укриття, місцевих джерел їжі, води тощо).

За характером прояву АЕК можуть бути очевидними і прихованими. В останньому випадку вони розвиваються потай, призводячи до зростання захворювання людей і їх загибелі. АЕК можуть розвиватися слідом за природними стихійними лихами, цунамі, землетрусами, виверженнями вулканів тощо. Такі АЕК можна назвати комбінованими. До них відносяться, наприклад, землетрус, який веде до руйнування АЕС, або сельові потоки, які руйнують дамбу якого - несуть великого накопичувача відходів. Тому на стадії проектування потрібно бути дуже уважним, щоб запобігти виникненню комбінованих екологічних катастроф.

Існує ряд теорій катастроф. Це і теорія Ж. Кюв'є. Згідно його теорії, Земля перенесла декілька катастроф, під час яких загинула фауна і флора. Зербіно Д. Д. пропонує теорію недостатності робочої функції людини.

Ця теорія містить такі складові:

- недостатньо всебічно продумана технологія;

- недостатньо добросовісно виконаний проект приладу, транспортного засобу;

- недостатня експертиза проекту;

- порушення техніки експлуатації;

- недостатність повного включення в проект приладу, в технологічний процес протиаварійних систем, дублюючих протиаварійні прилади;

- недостатній професіоналізм;

- недостатні знання;

- недостатність психічних функцій, зумовлених шкідливими звичками (алкоголізм, токсикоманія), прихованим впливом токсичних речовин, які використовуються в побуті чи на виробництві, хворобою, порушенням звичайного життєвого ритму, дискомфортними умовами праці і відпочинку;

- вроджений синдром інтелектуальної недостатності, який проявляється у дітей, батьки яких зловживали алкоголем, лікарськими препаратами або уражувалися дією радіації;

- наперед свідомі злочинні дії у надії на недостатній контроль - екоцид, викиди шкідливих речовин в оточуюче середовище.

Отже, недостатність професіоналізму чи психічних функцій - головні причини, які запускають механізм аварій чи катастроф, звичайно, через ланцюг багатьох передавальних ланок, які можуть вважатися факторами ризику.

3. Бесіда:

Запитання 1. Що є найголовнішою екологічною проблемою навколишнього середовища?

Відповідь: катастрофа.

Запитання 2.Щотаке катастрофа?

Відповідь: катастрофа - це ситуація, яка представляє неочікувану, серйозну і не передбачувану загрозу для здоров'я людей.

Запитання 3.Яківиди катастроф вам відомі?

Відповідь:метеорологічні, топологічні і тектонічні катастрофи.

Запитання 4.Який вид катастроф ми вивчали на цьому уроці?

Відповідь: АЕК.

Запитання 5.Щотаке АЕК?

Відповідь: АЕК - це катастрофи, які спричиненні людиною, її нерозумною діяльністю, яка закінчується не тільки аварією, але й значними змінами оточуючого середовища, які призводять одразу (або в недалекому чи віддаленому майбутньому) до патологічних змін в організмі людини.

Запитання 6.Якірозрізняють АЕК за швидкістю розвитку ?

Відповідь:повільні, швидкі, миттєві.

Запитання 7. В залежності від числа людей, що загинули, які АЕК розрізняють?

Відповідь:дрібні і великі.

Запитання 8. АЕК за характером прояву які можуть бути?

Відповідь:очевидними, прихованими, комбінованими.

Запитання 9.Чиіснуютьтеорії катастроф?

Відповідь: так.

Запитання 10.Чиї вам теорії катастроф вам відомі?

Відповідь:Теорія Ж. Кюв'є і Зербіно Д. Д.

4.Підсумок виховного заходу.

Ми з вами розібрали які бувають екологічні катастрофи та що спричиняє їх появу.

2.2 Тест на тему «Моє відношення до природи»

Завдання:

· Виховання любові до природи;

· Розвиток здатності «мислити глобально, діяти локально»;

· Виявити витоки екологічних проблем, як наслідок неадекватних дій людей.

Порядок роботи:

· Прочитайте питання в таблиці та виберіть одну із трьох відповідей. Отримані бали в кінці роботи складіть.

№	Питання	Так	Ні	Не визначився
1.	Чи замислюєтеся ви про своє ставлення до природи?	2	0	1
2.	Чи ділите ви природні об'єкти на «красиві» або «некрасиві»?	0	2	1
3.	Чи завжди ви дбайливо відноситеся до природи?	2	0	1
4.	Чи заслуговують на увагу, на ваш погляд, навколишня природа і які відбуваються в ній явища?	2	0	1
5.	Чи завжди ви звертаєте увагу на навколишню природу?	2	0	1
6.	Чи все в навколишній природі вас цікавить?	2	0	1
7.	Чи проявляється цей інтерес у ваших вчинках?	2	0	1
8.	Чи цінуєте ви різноманітність у природі?	1	2	0
9.	Чи впливає природа на ваш настрій?	2	0	1
10.	Чи можете ви пояснити, чим приваблюють вас ті чи інші об'єкти природи або природні явища?	1	0	2
11.	Чи втручаєтесь ви в ситуацію, коли бачите, що хтось завдає шкоди природі своїми діями?	2	0	1
12.	Чи любите ви читати описи природи в книгах?	2	0	1
13.	Чи впливає навколишня природа на ваші думки?	2	0	1
14.	Чи впливає природа на вашу поведінку?	2	0	1
15.	Чи часто ви відпочиваєте серед природи?	1	2	0
16.	Чи доводилось вам вільно чи мимоволі чимось шкодити природі?	0	2	1
17.	Чи є якісь заняття, які ви любите робити серед природи?	2	0	1
18.	Чи часто ви проявляєте байдужість до природи?	0	2	1
19.	Ви почали приймати участь в охороні природи у школі?	2	0	1
20.	Або у більш старшому віці?	0	2	1
21.	Чи любите ви розглядати пейзажі або зображення тварин і рослин на картинах (фото)?	2	0	1
22.	Чи знайомі вам музичні витвори, пов'язані з природою?	2	0	1
23.	Чи доводилося вам складати вірші про природу, малювати природу, працювати з природним матеріалом?	2	0	1
24.	Чи завжди ви сумлінно ставитеся до виконання якої-небудь роботи по догляду за навколишнім середовищем?	2	0	1
25.	Чи вплинули на ваше ставлення до природи уроки й інші навчальні заняття? Якщо так, то вкажіть, з яких саме предметів?	2	0	1

Підрахунок балів

Менше 20 балів. Дуже шкода, але, судячи з усього, ні враження від спілкування з природою, ні знайомство з природою через мистецтво (музику, літературу, живопис) не торкнулися вашого серця. Ви егоїстичні по відношенню до природи, не усвідомлюєте свого зв'язку з нею. Вам необхідно подолати почуття відірваності та відчуженості від навколишнього вас світу природи. Корисним для вас буде знайомство з історією людини в нерозривному зв'язку з історією природи, її вплив на життя суспільства.

Від 21-29 балів. Ваше ставлення до природи мало усвідомлено і не дуже активно. Приділяйте природі більше уваги. Намагайтеся знайти в ній цікаву для вас інформацію, замислюйтесь над явищами які відбуваються в природі, причинами та їх наслідками. Знайомтеся з творами мистецтва, що відображають природу. Звертайте увагу на те, як вона впливає на навколишніх вас людей. Якщо ви будете робити це регулярно, ваше ставлення до природи покращиться і тим самим для оточуючих вас людей стане більш осмисленим і активним.

Від 30-39 балів. Ставлення до природи усвідомлюється вами глибоко і правильно. Однак ви розумієте, що деякі вибрані вами відповіді говорять, що не все в цьому відношенні благополучно. Постарайтеся бути уважнішими до природи і поведінки оточуючих людей. Активно виступайте на захист навколишнього середовища. Частіше цікавтеся творами мистецтва, читайте, слухайте музику, знайомтеся з пейзажним живописом і графікою. Це допоможе зробити ваше ставлення до природи більш глибоким і дієвим.

Понад 40 балів. Ваше ставлення до природи недостатньо осмислено. Ваша емоційність нерідко заважає критично розглядати свої думки, почуття, вчинки. Частіше аналізуйте їх, будьте щирі і самокритичні по відношенню до себе і своїх дій.



Висновки

Отже, головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації. Подальший розвиток вивчення цих питань можливий тільки за підтримки людей які повинні приймати активну участь у боротьбі за краще екологічне майбутнє.



Список використаних джерел

1. Гігієна та екологія - Бардов В.Г. 2005.

2. Рибніков С. Р. Організація управління в екологічній діяльності // 2008. - 101 с.

3. Симонов В. Диагностика личности и профессионального мастерства преподавателя. - Москва, 1995.

4. Волинець А.Г. Сучасні педагогічні новації і школа майбутнього // Рідна школа.-1994.- №8.

5. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования.- К., 1997. - 153 с.

6. 13. Барбина Е.С. Педагогическое мастерство - искусство и наука быть человеком. - К., 1995. - 105 с.

7. Социология социальных изменений, Штомпка П., Москва, 1996 г.

8. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996.

9. Кисельов М.М., Деркач В Л., Толстоухов А.В. та ін. Концептуальні виміри екологічної свідомості. - К., 2003. - С.70-156.

10. Адаменко О.М. Соціальна екологія. - Івано-Франківськ, 1999. - С.156-158.

Размещено на Allbest.ru

...