Козацька педагогіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-педагогічні засади вивчення козацької педагогіки як галузі педагогічної науки

1.1 Історія виникнення та розвитку українського козацтва як культурно-історичного і національно-духовного феномену

1.2 Сутність і особливості козацької педагогіки

Розділ 2. Концепція української козацької педагогіки

2.1 Система виховання лицаря-козака

2.2 Шляхи впровадження козацької педагогіки і формування козацької духовності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В умовах розбудови незалежної України виникає потреба пізнання вітчизняної спадщини, зокрема у сфері освіти, навчання й виховання підростаючого покоління.

Упродовж багатовікової історії українського народу значна увага приділялася вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності до захисту свого народу. Справжнім феноменом патріотизму в історії України стало запорізьке козацтво. Воно глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю українського народу, на формування національної самосвідомості. Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка - це складова народної педагогіки, це наука про виховання мужності, патріотизму, доброти, всесвітнього братерства, взаємодопомоги, фізичної досконалості, віри у свої сили, можливості. Сутність козацької педагогіки полягає у системі знань про закономірності формування світоглядних позицій українця, збагачення підростаючих поколінь інформацією про здоровий спосіб життя, норми взаємостосунків, а також процес самовдосконалення, самоосвіти.

Система козацького виховання для українського народу - історично важлива і незнищенна, адже вона становить одну з вагомих підвалин сучасної національної системи виховання і освіти.

Проблему козацької педагогіки вивчали Ю.Д.Руденка, М.Г.Стельмаховича, Г.В.Біленької, О.Т.Губка, П.Р.Ігнатенка, В.Г.Кузя, М.І.Кравчука, Є.І.Сявавко, Д.Т.Федоренка, педагогів-практиків, методистів Л.К.Білецької, О.В.Вронської, В.М.Гамажана, В.І.Каюкова, О.В.Ковальчука, Д.М.Погребенник,особливий внесок для козацької педагогіки зробив В.О. Сухомлинський.

Отже, актуальність теми полягає в необхідності козацького виховання на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку молоді що є визнані й апробовані у світі.

Правильно організоване виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи " Козацька педагогіка ".

Об'єктом дослідження курсової роботи є система виховання в Україні.

Предмет дослідження - використання козацької педагогіки у вихованні дітей та молоді.

Метою курсової роботи є дослідження шляхів впровадження традицій козацької педагогіки у вихованні дітей та молоді.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

дослідити основні засади становлення козацької педагогіки як складової системи національного виховання в Україні;

визначити головну мету та завдання козацької педагогіки ;

дослідити Українське козацтво як елемент національної освіти.



РОЗДІЛ 1 НОУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ

1.1 Історія виникнення та розвитку українського козацтва як культурно-історичного і національно-духовного феномену

козацька педагогіка освіта виховання

Осередком козаччини стало Запоріжжя. Численні острови Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перша Січ на острові Хортиця була побудована під керівництвом князя Дмитра Вишневського. До лав казаків втікали селяни і міська біднота з Галичини, Волині, Поділля, Полісся і інших регіонів. Під керівництвом талановитих полководців і мудрих державних діячів (Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Палія та ін.) був організований окремий військовий і соціальний устрій. У своїй своєрідності Запорізька Січ була першою у Європі республікою з послідовним демократичним ладом. Вищим законодавчим органом влади була загальна військова Рада. Вища виконавча влада - гетьман, кошовий атаман - обиралися на Раді прямими загальними виборами, діяло належне судочинство, запорізьке військо.

В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги. За словами Д.Яворницького :“ світлим боком характеру козаків була добродушність, щедрість, безкорисливість” .

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

У багатьох народів Запорізька Січ асоціювалася із школою лицарства. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

Багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй праці "Історія Польщі в особистих листах до знатних осіб" відзначає витривалість, хоробрість, військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими мігалетами або ж із шотландськими горцями. П.Меріме та Ш.Лезюр порівнюють запорожців з римлянами, посол Венеції Альберт Віміні (1650 р.) порівнює козаків із спартанцями: "...Вони можуть змагатися зі спартанцями суворістю свого виховання". Шефер у книзі "Анали Малоросії"(1788) порівнює козацьку республіку з республіками Спарти і Риму, він знаходить відмінність між козацькою республікою і республіками античності: виховані як спартанці й призначені для війни як римляни, вони однак ніколи не прагнули до завойовування чужих земель, а лише до захисту своїх вівтарів і домашніх вогнищ.

Завдяки головним засадам - свободи, рівноправності, братства, православної віри, захисту слабких від сильних, боротьби з невірними, склад запорізького війська складав єдину і нероздільну спільність, згуртовану і грізну силу для ворогів. Справжній цвіт козацтва складали дуже сильні і добре фізично складені люди, головним чином українці, які належали до "лицарства" чи "товариства".

Т.Боплан зазначає, що борючись за свою політичну свободу, за православну віру, славні українські козаки кожний клаптик землі поливали своєю кров'ю і щедро засівали своїми кістками, натомість виховували нових героїв-богатирів, які дуже часто викликали у сучасників справедливий подив.

Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Великий відсоток освічених і вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно - парафіяльні школи.

З ініціативи Петра Конашевича-Сагайдачного запорізькі козаки надавали матеріальну підтримку братському рухові. Разом зі своїм військом П.Сагайдачний вступає (1620) до Київського братства, що свідчить про велику участь Січі у суспільно-політичному і культурному житті України.

З 1632 р. першим учбовим закладом східних слов'ян стає Києво-Могилянська колегія, а з 1658 р. Києво-Могилянська академія, першим опікуном якої був видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила. У цьому унікальному освітньому закладі здобули блискучу освіту багато культурно-освітніх, державних діячів, значна частина козацьких воєначальників, зокрема гетьмани: Іван Виговський, Павло Тетеря, Хмельницький, Іван Самойлович. Засобом міжнародного спілкування стає латинська мова, тому козацька молодь доборе оволодівала нею. За програмою колегії діяли школи у Вінниці, Кременці та інших містах.

Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень освіти в Україні козацької Доби Павло Халебський пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти" .

Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі. Слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври, іконописну церквах, літературні твори М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Величковського та ін. Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область). Активізують творчі процеси соціальні потрясіння. В умовах зовнішніх впливів, зокрема стильових особливостей класицизму, у живописі розгорнули свою діяльність талановиті художники Д.Левицький та В. Боровиковський.

В умовах боротьби з національними та релігійними утисками справжньою перлиною поетичної творчості стали невільницькі думи і пісні, у яких звучить туга за батьківщиною, мрії про волю, жадоба до боротьби з поневолювачами .

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку, яка була тісно пов'язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

Аналіз наукових праць свідчить, що дослідження козацької епохи залежно від соціально-політичних обставин.

Перший етап пов'язується з історичними, етнографічними і фольклорними записами кінця XIX-початку XX ст., що знайшов своє відображення у творах відомих істориків: М.С.Грушевського, П.В.Іванова, П.П.Чубинського, Д.І.Яворницького. В умовах Української суверенності козацькій добі присв'ячені наукові праці істориків і педагогів: В.І.Сергійчука, П.І.Кононенка, А.В.Цьося, Б.М.Ступарика, Є.Н.Приступи, О.Т.Винничука. Традиції козацької педагогіки сьогодні стали предметом наукових досліджень істориків, філософів, правників, педагогів і психологів. Порівняльний аналіз опублікованих наукових праць свідчить про наявні відмінності в обґрунтуванні фактичних даних, що , очевидно, пов'язано з осмисленням з певних позицій різних аспектів окресленої проблематики. У них виявлено, описано і проаналізовано найбільш яскраві форми, засоби, методи виховання у Запорізькій Січі, наголошено на актуальності і необхідності їх використання у освітніх закладах різних типів. В міру нагромадження історичних відомостей, все більшого значення набуває цілісне осмислення і використання козацької педагогіки в сучасній теорії і практиці навчання і виховання підростаючого покоління .

1.2 Сутність і особливості козацької педагогіки

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.

Педагогічна наука і практика високорозвинених країн світу переконливо доводять, що найраціональнішою школою є власна, національна, побудована на традиціях і звичаях педагогіки, з урахуванням здобутків педагогічної думки в її історичному розвитку. Справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Нація - це насамперед система різноманітних природних, психічних, духовних, історично обумовлених ознак характеру, інтелекту, психології певної культурно-історичної спільності людей, яка формується протягом віків, і, які є складовою та невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної та духовної культури.

У складний і суперечливий період сучасного державотворення система освіти України покликана відродити гуманістичні і демократичні традиції українського народу у справі навчання і виховання підростаючого покоління, які складалися упродовж віків.

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.

Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Провідні завдання - виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Закономірно, що народ в історичних піснях і думах підніс козацтво на висоту ідеалу. Г. Сковорода не тільки розвинув філософсько-етичний принцип самопізнання, самотворення, самореалізації, а й уславив як образ-взірець „отця вольності Богдана”[Г.С.Сковороди],

Т. Шевченко, написавши не тільки „Кобзаря”, а й „Букваря”, еталонами людини оспівав носіїв козацької філософії, етики і моралі, гідності й честі, політичної активності та державницької мудрості. До речі, Великий Кобзар був курінним отаманом Петербурзького козацького Кошу.

Тож природно, що форми козацької етнопедагогіки жили в творах П. Куліша і М. Костомарова, П. Мирного, І. Франка і Л. Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогів Г. Ващенка і Яніва, Шлемкевича, В. Сухомлинського і М. Стельмаховича, а нині повертається до системи сучасної освіти як незнищений Дух нації.

Система виховання у козаків мала різнобічний характер. Козаки надавали важливого значення як психофізичному вихованню, так і моральному, релігійному, естетичному, що сприяло гармонійному розвитку кожної особистості. Висококультурна еліта нації, враховуючи здобутки народної педагогіки, по-філософськи підходила до їх застосування, створювала власні звичаєві правила, яких дотримувалися усі козаки.

Народна педагогіка високо підносить гідність дитини. Повага до дитини ставала основною передумовою у спілкуванні дорослих із вихованцями, що, безперечно, позначалось не лише на стосунках, а й способі життя, моральному становленню молоді.

За народними переконаннями, почуття власної гідності людина має пронести до останніх днів свого життя, - це своєрідний показник моральності та чесності з оточуючими та з самим собою.

Одним із найперших чинників впливу на особистість українська етнопедагогіка називає середовище - стосунки в сім'ї, режим дня, побут, звичаї, традиції, житлові умови тощо. Про позитивну роль родини можна говорити тоді, коли в ній панує здоровий дух єдності між усіма її членами, незалежно від їхнього віку, життєвого досвіду. Відчуваючи підтримку і турботу дорослих, діти підсвідомо скеровують свої дії та вчинки на те, щоб виправдати довір'я та сподівання батьків, дорослих. Почуття обов'язку перед старшими організовує дітей, і повага - обопільна.

Ідея домінуючої ролі родини у формуванні особистості знайшла своє вираження та підтримку і на інших рівнях виховання (братські, релігійні школи тощо), у тому числі й на Запорозькій Січі, де за основу виховання взяли народні принципи родинного впливу. Думка про залежність вдачі людини від оточення, стосунків, умов, способу життя трансформувалася у козаків в конкретну вимогу - підготувати міцного й витривалого воїна, захисника рідної землі.

Отже, виховання такої особистості становило суспільно-політичну необхідність, викликану обставинами життя і спрямовану в майбутнє. Це є одна з передумов суверенності країни, та врешті-решт, такий зміст навчання цілком відповідав волелюбній вдачі козака.



РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

2.1 Система виховання лицаря-козака

Багатовіковий визвольний козацький рух сприяв виникненню козацької педагогіки, частини народної педагогіки у вищому її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині -- незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отамани залишали свої сім'ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Траплялося, що, шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що хотіли бути паламарями і дияконами; тут було 30 учнів. Крім того, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші. Тут учили цих дітей, їх було близько 50, -- грамоті, співу та військовому ремеслу.

В січовій школі було реалізовано принцип гармонійного виховання людини, бо разом із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я, повноцінне довголіття. Як відомо, Г. Боплан писав: «Маючи міцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб».

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від «Букваря» до «Часослова», потім - до «Псалтиря» і т.д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С. Сірополко писав, що в цих школах хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін. Все це підносило дух учнів, виховувало в них оптимізм, віру в свої сили, можливості, бажання працювати над вдосконаленням.

Молодь на свята народного календаря змагалася на силу, спритність, прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, це виявлялось у теплих зверненнях до них, як до друзів («брате мій», «товаришу мій»), у прислів'ях («козак без коня -- не козак»).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які турбувалися про свій інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в них настрій внутрішнього задоволення, доброго самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей, так званих молодиків. Хто хотів стати козаком -- мусив служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу, ніс за козаком другу рушницю й потрібні клунки.Потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю і набирався вправності в битвах, ставав справжнім козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли. До школи приймали хлопчиків з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були «Часослов» і «Псалтир», які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна «Козацька читанка».

Перший розділ « Читанки» включав реєстр «Переяславських статей 1659 року», які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.

В учнівському колективі існувало самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого -- для молодших. Якщо ті не виправдовували довіри, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство. Хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки про козаків тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

Козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання -- глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім -- дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання вчені називають родинно-шкільним. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших, зокрема слов'янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також у вищих навчальних закладах юнацтво отримувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Козацтво позитивно вплинуло на подальший розвиток українського суспільства.

Внаслідок постійної боротьби українського народу проти татар і турків, польських та литовських загарбників, а також втечі селян і міської бідноти з Галичини, Волині, Поділля, Полісся, Побережжя від феодального, національного і релігійного гніту виникло вільне озброєне населення -- козацтво.

З перших років свого існування Запорізька Січ вела безперервну збройну боротьбу з загарбниками. Такі специфічні умови спричинились до того, що запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших на той час систему військово-фізичної підготовки воїнів, які, за свідченням очевидця того славного періоду української історії француза Боплана, «... в більшості своїй... міцної тілобудови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу, вільні, невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям».

Зрозуміло, що без цілеспрямованого фізичного виховання досягти такого високого рівня стану фізичної готовності та вершин військового мистецтва неможливо. Але відомо, що вже у першій половині XVII століття козацтво піднялось до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою переважало феодальні армії Європи. Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі, вона уславилась штурмами фортець та своєрідною тактикою оборонних дій у таборі. Кіннота була менш численною, але відзначалась військовою майстерністю.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни, що не мали військового досвіду. Для ефективного поповнення воїнства необхідний був процес постійного військово-фізичного виховання всього народу. Тому слід спочатку зупинитись на особливостях фізичної культури усіх верств українського населення. Адже складна військова ситуація вимагала поширення військово-фізичної підготовки народу України.

В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.

Специфічною була роль батька, він цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував в них лицарську честь і гідність, готував до подолання життєвих труднощів. В козацьких родинах існував культ Батька, Матері, Бабусі, Дідуся, Роду і народу.

Фізична культура, крім інших соціальних функцій, перш за все служила військово-фізичній підготовці населення. Домінуючу роль у ній відіграв національний ідеал духовної і тілесної досконалості особистості, уособленням якого став образ козака-звитяжця (лицаря), захисника рідної землі.

У втіленні фізичної культури в побут українського народу, збагаченні її форм і методів за рахунок власних вдосконалень і запозичень відіграли важливу роль такі елементи існуючої системи, як школи, парубоцькі громади, мандрівні борці, «вулиця», чумакування та інші.

Другий ступінь козацького виховання був родинно-шкільним. Діти козаків навчались у козацьких, братських та інших типах шкіл. В період козаччини школи створюватись в кожному населеному пункті одночасно з його заснуванням. При кожній церкві існували козацькі школи. Всього у 740 - 746 pp. в межах вільностей Запорізької Січі було 866 шкіл, що свідчить про дуже високий освітній і культурний рівень козацтва. В школах учні у вільний від навчання час виконували різноманітні вправи та рухливі ігри. Дослідники, які вивчали дитячі та юнацькі ігри тих часів, ділять їх на весняні, літні, зимові, підкреслюючи цим сам факт цілорічного фізичного вдосконалення підростаючого покоління.

В козацький період у школах існувало безліч народних звичаїв, котрі формували побут школярів і обов'язковим елементом мали змагальні фізичні вправи та рухливі ігри, цікаво і насичено проходили гак звані свята переходу учня з одного класу до наступного.

Особливе місце в освітній діяльності періоду козаччини посідала січова школа, яка існувала при церкві святої Покрови (берегині козаків) на території

Запорізької Січі.

Складалась із двох відділів:

а) для юнаків, що готувались на паламарів і дияконів - завжди там було 30 учнів;

б) для дітей-сиріт або хрещеників козацької старшини тощо - 50 учнів. їх вчили грамоті, співу, військовому ремеслу. Молодики мали свою управу отамана, кухаря, користувались деякими привілеями. Як описує С. Сірополко, там вчили «...Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти і списом добре колоти».

Школа існувала під безпосереднім проводом козацької старшини, керівником був один з її ченців. В ній поруч з вправами по володінню вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для вдосконалення техніки верхової їзди, володіння холодною зброєю, правити човном (чайка, дуб...), швидко плавати тощо. Фізична підготовка стосувалась і молодиків церковного спрямування. Відомі випадки декілька разової зміни ряси на козацьку зброю, а іноді священики ставали на чолі козацьких загонів.

В січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту з військовим навчанням. Значна увага приділялась загальноосвітній стороні підготовки майбутніх лицарів, навчання тут було семирічним, безкоштовним. Час перебування молодиків у січовій школі залежав від їх здібностей до військової та духовної науки. Наприклад, Іван Васюта, кандидат у священики, перебував там 18 років.

Січові, старшинські і козацькі школи, стоячи на глибокій національній основі, були своєрідним військово-освітянським навчально-виховним закладом, де реалізувалась прогресивна ідея гармонійного розвитку особистості. У військово-фізичній підготовці козаки домагались гармонійного розвитку фізичних здібностей, вдосконалення життєво важливих навичок у плаванні, бігу, їзді верхи тощо, майстерного володіння видами зброї. Про високий рівень військово-фізичної підготовки на Січі свідчать факти, коли люди з Русі, Польщі, Поділля їздять туди, щоби навчитись лицарського діла, вдосконалити військову вправу. В.Антонович зазначив, що «Запорожжя було школою, де діставали виховання люди, які потім ставали в Україні полковниками та старшиною».

На Запоріжжі існував культ гармонійного фізичного і духовного розвитку особистості. Слабку тілом або духом людину ніколи не обирали старшиною. Суворе, аскетичне життя запоріжців викликало справедливий подив очевидців, а право називатись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато польських шляхтичів, а згодом і росіян прагнули здобути військову освіту на Запоріжжі. Так, М.І.Кутузов отримав атестат «знатного товариша Щербишівського куреня Запорізької Січі». Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим та політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову, графу Паніну, князю Проворовському, графу Остерману. Навіть фаворит Катерини II Потьомкін охоче отримав атестат коша Запорізької Січі, вступивши в один із його куренів.

В козацькому війську не було муштри, але обов'язковими були фізичні вправи, щоб утримувати свій фізичний стан, порядок в куренях та «вмножувати військові виступи».

Значно поважалась фізична досконалість козака. Часто за прояв фізичних якостей його називали почесним прізвищем, наприклад Іван Підкова, який міг підряд зігнути 5 підков. Аналіз історичних матеріалів дає підстави стверджувати, що в Запорізькій Січі функціонувала система фізичного виховання, основу якої складали віковічні звичаї українського народу. Вона носила виключно національний характер.

Військово-фізична підготовка запоріжців виступала як системно завершена педагогічна структура, яку складали компоненти:

а) початковий відбір, де переважає рівень розвитку фізичних і моральних якостей;

б) традиційно народний здоровий спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями, використанням сил природи (водні процедури, загартування водою, сон на повітрі, поміркованість харчування, пости тощо);

в) національні за своїм змістом специфічні засоби та методи військово-фізичної підготовки (герці, народні види боротьби, двобої навкулачки тощо).

В системі фізичного вдосконалення козаків переважали ігрові та змагальні форми рухових дій, що часто поєднувались з піснями або музикою.

Пріоритетне місце в спеціальній підготовці козаків надавалось:

а) цілеспрямованому розвитку рухових якостей (піхотинець, на коні тощо);

б) вдосконаленню навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи;

в) володінню різними видами зброї, засобами пересування (віз, човен, галера тощо).

Вінцем розвитку системи фізичного виховання козаків слід вважати відродження національного бойового мистецтва - «Гопака».

Освітянським здобутком Запорізької Січі була реалізація принципу гармонійного виховання (формування) людини. Це особливо помітно в структурі січової школи, де поруч із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялось психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Як і в попередні епохи, хтось у суспільстві намагався науково обґрунтовувати доцільність фізичного виховання, в часи козаччини це зробив відомий вчений педагог першої половини XVII століття в Україні Єпіфаній Славинецький. Йому належить значне місце серед передових діячів тогочасної освіти. Він виступав прихильником реального навчання, відстоював ідеї педагогічного гуманізму і світського навчання дітей. В його книзі «Гражданство обычаев детских», що вміщала запитання і відповіді, поруч з порадами, як вести себе дитині в школі, вдома, у гостях, багато уваги приділено іграм та фізичним вправам. В одному із запитань йшлося «Що прикрашає грання?». У відповіді вказувалось: «... постійність, чесна веселість, рухливість», тобто грати правдиво, а не обманом чи з хитрощами, щоб у грі перемогти. В цій же книзі названі вправи (рухові дії), рекомендовані дітям. Це ігри з м'ячем, городки, біг, стрибки і підскоки на одній або двох ногах. Під час гри діти повинні бути стриманими, уважно ставитись до слабших. Славинецький розглядав фізичні вправи та ігри як засоби виховання і зміцнення здоров'я. Як педагог він ділив ігри і вправи на доцільні або недоцільні для виховання. До доцільних відніс ті, що розвивають силу, спритність, кмітливість та інші корисні якості і навички. Недоцільними він вважав ігри в карти, кості, також такі, що формують брехню, користь, порожній гонор, лукавство та інші вади.

2.2.Шляхи впровадження козацької педагогіки і формування козацької духовності

У наш час відбувається процес активного відродження козацької педагогіки і козацьких виховних традицій.

Ще в 1991 р. з'явилася ідея створення всеукраїнських дитячих і юнацьких організаційна основі традицій козацтва . На сьогодні гурти, загони та інші об'єднання юних козаків уже діють у ряді шкіл. Ці козацькі осередки у своїй діяльності керуються національною ідеологією, філософією, світоглядом та іншими складовими духовності.

Важливим кроком у справі реалізації ідей і засобів козацької педагогіки є поширення знань про козацький національно-визвольний рух. У цій справі допомагають фольклорні джерела, історичні документи, козацькі літописи, наукові праці про козаччину М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, М. Ар-каса, Д. Яворницького, Д. Дорошенка, І. Огієнка, художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, Олександра Олеся, Б. Леп-кого, поетів В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, Д. Павличка. Фундаментальним напрямом впровадження козацької педагогіки є дослідження юними козаками, гуртами, загонами історії українського козацтва, вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності гетьманів, отаманів.

Доцільно скласти конкретні програми вивчення в школі козацького визвольного руху, козацького краєзнавства. Важливо, щоб учні успішно оволодівали історією української козацької державності. Одним із головних напрямів втілення в життя козацької педагогіки є відродження військово-спортивного мистецтва наших предків. Доцільно, щоб учні оволодівали такими видами спорту, як верхова їзда, стрільба, володіння списом, шаблею, плавання, подолання природних перешкод, кермування човном, боротьба.

На високий теоретичний і практичний рівень слід піднести пізнання і відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, орачів, оберігачів і примножувачів скарбів рідного краю, його природних багатств. Учні старших класів можуть прилучатися до організації і ведення фермерських господарств, оволодіння господарською винахідливістю, кмітливістю, творчою ініціативою, діловитістю козаків, до роботи у госпрозрахункових об'єднаннях, майстернях, кооперативах, асоціаціях, зразкових молодіжно-козацьких об'єднаннях і господарствах різного профілю. Не слід забувати, що козаки були чудовими городниками, садівниками, скотарями, пасічниками, займалися рибальством і мисливством, розводили породистих свійських тварин (овець, коней). Потребують практичного відродження і козацькі мистецькі традиції кобзарства, лірництва, гуртового танцю, співу, дотепного слова, різьбярства, іконопису, бондарства, гончарства, ковальства та ін. З цією метою доцільно організувати різноманітні мистецькі трудові об'єднання. Особливу увагу заслуговує вивчення і застосування на практиці козацьких знань з медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії, а також пізнання сутності й особливостей козацької ідеології, філософії, світогляду, моралі, етики, характеру, правосвідомості як вищих виявів українського національного духу.

Відроджуються дитячі та юнацькі об'єднання суто козацького характеру(«Джура», «Січ»).

Традиційними стають посвяти учнів у козачата, фестивалі козацької пісні і танцю, змагання з козацьких видів спорту, ігри і забави. У навчально-виховний процес школи і родини впроваджуються ідеї і засоби козацької педагогіки, оформлюються кабінети народної педагогіки, викладаються інтегровані курси «Запорізьке козацтво», оформляються музеї козацької слави, організовується робота «кобзарських шкіл», фольклорних ансамблів, музеїв і кімнат народознавства, кабінетів народної вишивки, майстерень народних ремесел і промислів. Традиційними стають вечори козацьких забав, веселі старти, зльоти пошукових загонів «Козацькими шляхами», організація шкільних конеферм,вирощування козацького коня, кінні бойові заняття, кінні походи шляхами лицарської слави України.

Частішають міжнародні зустрічі юних козаків і членів дорослих козацьких організацій. Так, у березні 1992 р. у Краснодарі відбувся міжнародний фестиваль козацької думи і пісні. У багатьох країнах світу існують козацькі організації, які прагнуть налагодити контакти з аналогічними об'єднаннями материкової України. На порядку денному стоїть потреба створення науково-методичного центру, який би розробляв навчальні плани, програми, методичні рекомендації з проблем реалізації козацької педагогіки на уроках і в позаурочний час.

З метою активного формування козацької духовності, національної свідомості і самосвідомості необхідно:

а) щоб учні зрозуміли зміст понять «козацький характер»,«козацький світогляд», «лицарська честь», брали участь у відродженні економічних, громадських, культурно-мистецьких та інших традицій козацтва;

б) привчати учнів до самостійності, самодіяльності, розраховувати на власні можливості, зосереджувати увагу на розвитку в них традиційних козацьких якостей - мудрості, кмітливості, ініціативності, підприємливості, гнучкості мислення;

в) створення бази для розвитку традицій козацтва (вечірньо-недільні козацькі школи, колегіуми, козацькі ліцеї, пансіонати); г) проводити ранки на козацьку тематику, організовувати виставки,

фестивалі, конкурси, вікторини, зміст яких відображає різноманітні грані українського козацтва;

д) організовувати українські великосвітські і козацько-старшинські бенкети.

Як нова форма виховної роботи бенкети покликані формувати в учнів норми і правила лицарської поведінки, залишати в їхніх серцях і думах торжество народної правди, національних ідеалів краси, добра, істини, надихати напатріотичні справи, пробуджувати національну свідомість і самосвідомість.

Відродження і творчий розвиток у сучасних умовах козацької педагогіки є одним з ефективних шляхів становлення і вдосконалення національної школи, системи виховання, формування в підростаючих поколінь високої духовності, утвердження державної незалежності України. Для сучасної теорії і практики виховання є секретом формування вірності і відданості, самопожертви, самозабуття козаків, що браталися між собою. У відродженні козацької педагогіки важливим є пізнання психологічних, моральних світоглядних механізмів героїчних вчинків українського козацтва.



Висновки

Отже, ми дослідили основні засади становлення козацької педагогіки як складової системи національного виконання в Україні , дослідили Українське козацтво я елемент національної освіти та визначили мету та завдання .Як бачимо педагогічна думка в Україні розвивалась не на пустому місці, а на основі багатостолітнього виховного досвіду народу та шкіл Запорізької Січі, які значною мірою пожвавили розвиток шкільної освіти, провели глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні, сприяли глибокому національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано зміст процесу навчання, чітке методичне забезпечення цього процесу. Отже, учителі України достатньо чітко зрозуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчальному процесі. Щодо козацької педагогіки, то у цю добу було розроблено чітку систему української освіти та виховання, тісно пов'язану з свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства та української етнопедагогіки.

Такий послідовний і продуманий розвиток освіти був зумовлений тим, що український народ завжди прагнув до грамоти, освіти, обстоював збереження національного, народного духу, православної віри, любові до рідної землі, мови, традицій, звичаїв.

Найголовнішим аспектом тут є те, що освіта була доступна усім верствам населення, як бідним, так і багатим, і ставлення учителів до учнів від цього не змінювалось.



Список використаної літератури

1.Аркас М. Історія України-Руси. - К., 1990.

2. Боплан Г.Опис України. Меріме П. Українські козаки та їх останні гетьмани: Богдан Хмельницький. - Львів: Каменяр, 1990.-301 с

3. Ведмеденко Б.Ф. Виховання учнівської молоді на козацьких традиціях //Молодіжні проблеми в Україні: стан та шляхи вирішення. 36. наук статей. - Львів, 1997.-С.16-20.

4. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994.

5.Ващенко Г. Праці з педагогіки та психології: К. : Школяр, 2000.

6.Винниченко В. Відродження нації. - К., 1992. - Ч. І-ІІІ.

виховання молоді // Початкова школа. - 2003. - № 10. - С. 47-49.

7.Гурова О. Українська козацька педагогіка про духовний розвиток особистості особистості // Виховання і література. - 2001. - №1. - С. 51-58. 8.Гуслистий К., Апанович О. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу.-К.Д954.-88 с

9.Гутник І. Козацька педагогіка як складова системи національного

10.Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. - Т.І. - Київ, 1993.-392 с

11.Задунайський В. Козацько-лицарське мистецтво - сутність української козацької старшини //Вісник наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. -Донецьк, 2001.-Т.1.-С.78. сучасної педагогіки // Освіта. - 2005. - № 33 (10-17 серпня). -С. 2.

12.Каюков В.І. Виховуємо патріотів України. - Кіровоград, 2000.

13.Кирпач А. З історії народної освіти запорізьких козаків. - К., 1993.

14.Козацька духовність і виховання молоді: Посібник. - К., 1993.

15.Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

16.Основи національного виховання. - К., 1993.

17.Сергійчук В.І. Морські походи запорожців.-К.,1992.-62 с

18.Сірополко С Історія освіти на Україні.-Львів, 1937.-57 с

19.Сочинський В. Чужинці про Україну.-К. 1992.-256 с

20.Чубинський П.П. Мудрість віків(Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського); У 2 кн. -К.,1995.-Кн.2,-224 с

21.Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3-х т.- Т.І.- К., 1990.-580 с.

22.Федоренко Д. Мудрість козацької педагогіки: Учителеві сучасної школи про козацьку педагогіку /Юсвіта.-1999.-10-17 лист.

Размещено на Allbest.ru

...