Цілі соціально-педагогічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: "Цілі соціально-педагогічної діяльності"

Зміст

Вступ

1. Особливості соціально-педагогічної діяльності

2. Соціалізація, як головна мета соціально-педагогічної діяльності

3. Інші цілі та напрямки соціально-педагогічної діяльності

4. Засоби і методи соціально-педагогічної діяльності

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Кожна наука має свою систему цілей, свій понятійно-категоріальний апарат, свій предмет і об'єкт тощо. Кожній науці чи діяльності необхідно мати свою систему цілей, інакше вона буде неупорядкованою, несистемною і не зможе привести до кінцевого результату, бо його просто немає. Коли ми маємо ціль, ми прагнемо до неї, аналізуємо можливість досягнення тої чи іншої поставленої цілі при виконанні певної діяльності, при введені нових методів тощо.

Соціальна педагогіка, як наука, має своє визначення. Соціальна педагогіка - це галузь педагогічної науки, яка вивчає особливості соціального виховання особистості у процесі соціалізації. Педагогіка - наука про виховання, освіту, навчання і розвиток особистості. З визначення соціальної педагогіки можна зробити висновок, що соціалізація є ключовим поняттям соціально-педагогічної роботи, а педагогіка - первинною структурою, в якій зародилась соціально-педагогічна діяльність. Далі хотілося б визначити який шлях пройшла ця діяльність до сьогодні, щоб краще зрозуміти суть і мету цієї діяльності.

У колишньому Союзі Радянських Соціалістичних Республік, де педагогіка середовища як наука була започаткована на початку XX ст., соціально-педагогічна діяльність як професія офіційно зареєстрована у квітні 1991 р. До того часу функції соціального педагога виконували представники будь-яких професій - фахівці закладів освіти, соціального забезпечення, спорту, культури, працівники міліції тощо. Зараз можна помітити, що ці працівники, іноді, інде, досі займаються соціальною діяльністю, яка виходить за межі їх компетенції. Це перед усім пов'язано з тим, що не у всіх установах, які потребують спеціалістів у соціально-педагогічній сфері, присутні кваліфіковані кадри. Так їх функції, по інерції, перебирають "паралельні" спеціалісти.

Вихід соціальної роботи на професійний рівень - явище значне, хоча це скоріше можна назвати юридичним оформленням досвіду, накопиченого в СРСР за минулі роки. Сучасна модель соціальної роботи, яка увібрала в себе усе найкраще з набутків минулого, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався вітчизняний і зарубіжний досвід, виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії. Значущість вивчення світової теорії та практики соціальної роботи важко переоцінити. Рівень її розвитку дав змогу "укласти" в модель соціального педагога, соціального працівника багато того, що на етапі народження цієї професії (понад 100 років тому) було неможливо передбачити. У становленні цієї професії попереду завжди йшли педагоги. Для соціальної роботи з моменту її зародження і до нашого часу характерною була і є домінуюча роль соціальної педагогіки, що уможливило певною мірою скоротити наше відставання в цих питаннях від інших країн.

Як відомо, професія "соціальний працівник" є складовою поняття "соціальна робота", однак тут існує широкий спектр варіантів, підходів, характерних для тієї чи іншої країни, до визначення сутності, цілей, функцій, змісту і методів соціальної роботи. Цій багатоваріантності властива певна спільність. В усіх розвинених країнах світу на перше місце у функціональному призначенні соціального працівника висувається вміння створювати й розвивати взаємини, що сприяють успішній професійній діяльності людей, уміння активізувати зусилля (окремих осіб, груп, спільнот) на вирішення певних проблем, заслуговувати їхню довіру, вміння бути посередником і налагоджувати стосунки між конфліктуючими особами чи групами, забезпечувати міжінституційні зв'язки. Психолого-педагогічна компетентність, підготовленість становлять базову основу соціальної роботи.

На сьогодні В Україні існують дві основні соціальні професії - соціальний педагог і соціальний працівник - функції яких часто дублюються, тому поступове розширення спеціалізації даних фахівців дозволить звузити коло виконуваних ними функцій, зате підвищить рівень ефективності їх роботи. В Україні, яка належить до країн із централізованою системою управління, головним управлінським і контролюючим органом у системі соціальної освіти є Міністерство освіти та науки, а проблема розробки єдиних державних стандартів підготовки соціальних працівників досі залишається невирішеною.

Якщо ми подивимось на розвиток цієї системи соціальної педагогіки інших країн, ми зможемо використати певні набутки і досягнення з їх систем, вибираючи краще і утримуючись від допущених ними помилок. Так деякі сторони соціально-педагогічної діяльності Франції, США, Німеччини, Великобританії та інших були б дуже корисними для розвитку соціальної сфери виховання України.

Беручи до уваги усе вищесказане, стає очевидним, що в умовах пошуку шляхів оптимізації освітянських процесів в галузі соціальної роботи та соціальної педагогіки для нашої країни важливо розумно, зважено та достатньо глибоко проаналізувати досвід країн, в яких інститут підготовки фахівців для соціальної сфери формувався протягом десятиліть. Запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн, із одночасною адаптацією його до соціальних реалій нашої країни, дає можливість підвищити ефективність вітчизняної системи підготовки фахівців соціальної сфери та уникнути багатьох помилок, характерних для періоду її становлення.

Отже, соціально-педагогічна діяльність є відносно не новою практикою, бо розвивалась, навіть до своєї юридичної появи. Вона розвивалась і розвивається в царині педагогіки, часто беручи з неї методи, засоби, деякі моделі тощо. Для покращення соціально-педагогічної системи в нашій країні слід користуватись здобутками країн, які мають більший досвід у практиці саме соціальної роботи.

1. Особливості соціально-педагогічної діяльності

Соціальна педагогіка є особливою галуззю наукового знання, бо є антропоцентричною, тобто спрямованою на людину, її проблеми, розвиток, корекцію її характеру та поведінки. З цього часто роблять висновок, що ця діяльність потрібна вже для вирішення проблем, які отримала людина внаслідок своєї дезадаптації, неправильного виховання, затримки розвитку, несоціалізованості тощо. Але не слід забувати що ця діяльність покликана також попереджувати вищеназвані явища спеціальними засобами і методами.

Соціальна педагогіка є комплексною науково-практичною дисципліною про соціальне виховання поколінь, яка виникає на перехресті педагогіки, соціології, культурології та психології. Власна, соціально-педагогічні дослідження починають проводитися в останній третині XIX сторіччя видатним філософом П. Наторпом.

Соціальна педагогіка, соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядаються як базова інтегративна основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, ставлення її до суспільних умов і до себе, свого фізичного і морального стану, до сутнісних чинників навколишнього середовища.

Розвиток - це реалізація внутрішніх, властивих задатків, властивостей людини(за Мудриком). Розвиток людини у взаємодії та під впливом оточуючого середовища, на думку Мудрика, можна визначити як процес соціалізації, тобто засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвиток і самореалізація у тому суспільстві, де індивід живе. Так, можна вважати, що розвиток - це загальний процес становлення людини. Соціалізація - розвиток, обумовлений певними соціальними умовами. Виховання ж визначається як відносно соціально контрольований процес розвитку людини у ході її соціалізації. Виховання здійснюється суспільством і державою у створених для цього організаціях. У цьому випадку ми визначаємо його як соціальне або громадське виховання. Воно і є одним з об'єктів соціальної педагогіки.

Об'єктом соціально-педагогічної науки є вивчення закономірностей взаємодії, взаємовпливу, взаємозмін, що відбуваються між учасниками досліджуваного суспільно значущого процесу і суспільними умовами життя; вивчення закономірностей взаємозміни, взаємовдосконалення якостей діючого суб'єкта й щодо суб'єкта чинників - суспільних умов.

На відміну від відносин у живій природі, соціальним відносинам завжди притаманне суб'єктивно-особистісне забарвлення. Це не заперечує їхнього суспільного, закономірного характеру, так само як суспільний, закономірний характер людських відносин не заперечує того, що ці відносини функціонують не самі по собі, не окремо від людини та її діяльності, а як необхідні засоби, об'єктивні умови її власної життєдіяльності. Саме суб'єктивно-особистісний спосіб діяльності надає людині життєвої самостійності. Доцільне інтегрування різновидів діяльності у певному соціальному середовищі служить засобом самореалізації, самоствердження особистості як родового суспільного суб'єкта. Цю роль означене інтегрування різновидів діяльності спроможне виконувати тільки тому, що воно уособлює в собі не лише єдність об'єктивного та суб'єктивного, а, головним чином - єдність об'єктивно-детермінованого із суб'єктивно-особистісним, тобто тих необхідних складових, взаємодія яких уможливлює людські відносини. Об'єктивно-детерміноване відрізняється від об'єктивного лише тим, що функціонує у віддзеркаленнях - ідеальних формах, стаючи необхідною умовою зміни і розвитку об'єктивного процесу людської життєдіяльності. Суб'єктивно-особистісне - це спроможність людини змінювати об'єктивно існуючий світ, пристосовувати його до своїх потреб, надавати йому людських форм існування. Отже, об'єктом соціально-педагогічної науки є вивчення закономірностей процесу взаємовдосконалення суб'єктивно-особистісних якостей діючого суб'єкта і об'єктивно-детермінованих чинників суспільних умов його життєдіяльності.

Навіщо ж вивчати предмет соціальної педагогіки? Взагалі, чи потрібна така діяльність сучасному суспільству? Мицик так окреслив процес виховання: "Виховання образно можна визначити як - мистецтво передбачати те, чого не запобігти та зменшити ефект того, що трапилось". Так соціальна педагогіка - це галузь знань, вивчивши яку можна дізнатись:

1) що точно відбудеться або може відбутися у житті людини певного віку за певних обставин;

2) як можна створити гарні умови для розвитку особистості людини, щоб попередити недоліки у процесі її соціалізації;

3) як можна знизити рівень впливу негативних обставин, в яких опиняється індивід, зменшити ефект небажаних сценаріїв у процесі соціалізації людини.

Соціальна педагогіка як предмет має на меті намалювати майбутнім спеціалістам(та всім, хто працюватиме у даній сфері) картину соціальної дійсності світу навколо нас, а також "дати фарби" для того, щоб покращити цю картину, зробити її більш радісною і сприяючою повноцінному і правильному розвиткові кожної особистості, що "намальовується", розширюючи картину.

2. Соціалізація, як головна мета соціально-педагогічної діяльності

Соціальна педагогіка як галузь знань вивчає соціальне виховання у контексті соціалізації. Соціалізація - процес і результат передачі узагальненого досвіду певної культури (ролей, цінностей, знань, норм) індивідуальним членам соціуму. Безпалько О.В. визначає соціалізацію як процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвіду, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створеними умовами життя на всіх її вікових етапах.

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того відбувається перетворення природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

Оволодіння соціальним досвідом і культурою відбувається як істотно історична необхідність: суспільство функціонує за допомогою передачі новим поколінням історичного досвіду, а індивід існує завдяки засвоєнню певних норм соціальності. Тому зміст процесу соціалізації зумовлений передусім соціально-економічним станом та соціокультурною ситуацією в суспільстві.

Змістовне завдання діяльності соціального педагога можна визначити як допомогу в інтеграції дитини чи молодої людини в суспільство, допомогу у їхньому розвитку, вихованні, освіті, професійному становленні. По суті справи - це діяльність, спрямована на зміну тих обставин у житті дитини, молодої людини, які характеризуються відсутністю чогось, залежно від чого-небудь чи потребою в чомусь.

У процесі вивчення соціальної педагогіки, для вирішення завдання соціально-педагогічної діяльності, майбутній фахівець має: - оволодіти теоретичними знаннями у обсязі, що є необхідним і достатнім для реалізації професійної діяльності;

- розвинути уміння бачити і вирішувати проблеми, що виникають у сфері соціального виховання;

- сформувати в собі систему гуманістичних установок по відношенню до суб'єктів, об'єктів та самого процесу соціального виховання тощо.

3. Інші цілі та напрямки соціально-педагогічної діяльності

Предметом соціально-педагогічної теорії і практики є педагогічні аспекти соціального становлення та розвитку особистості, набуття нею соціального статусу, соціального функціонування, а також підтримка досягнутих та відновлення втрачених соціальних характеристик.

Соціально-педагогічна діяльність переслідує наступні цілі:

1) забезпечення, збереження та зміцнення фізичного, психологічного, соціального, морального здоров'я особистості;

2) формування моральної свідомості, моральних якостей, соціально значущих орієнтацій і установок у життєвому самовизначенні, моральної поведінки;

3) створення сприятливих умов мікросоціуму для розвитку здібностей та реалізації можливостей людини, її позитивного потенціалу у соціально корисних сферах життєдіяльності, попередження тупикових ситуацій в особистісному розвитку;

4) формування потреби у саморозвитку, надання допомоги у самопізнанні, самоствердженні, само реабілітації, самореалізації;

5) надання комплексної соціально-педагогічної допомоги і підтримки клієнтам за термінової необхідності або тим, що добровільно звернулись;

6) створення комфортного гуманізованого виховного простору у мікросоціумі.

Перша ціль вказує на те, що покликання соціального педагога - забезпечити всебічне здоров'я особистості. В той час як, психолог, наприклад може потурбуватись про психічне здоров'я людини, а вчитель фізичної культури чи тренер окремого гуртка - про фізичне. Даний спеціаліст, працюючи у валеологічній сфері, турбується про фізичне здоров'я. Під час консультацій, розв'язання конфліктів, роботи з дітьми тощо, він переймається психологічними причинами і проблемами. Соціальним здоров'ям особистості він переймається завжди, консультуючи дезадаптованих індивідів, проводячи тренінги із людьми, що були довгий час за межами суспільства або переїхали у нове місто/країну. Соціальний педагог виховує і консультує у моральній царині своїх клієнтів залежно від місця роботи: садочок - дітей, школа - школярів, підприємство - працівників, центр зайнятості - безробітних, пенітенціарні установи - перебуваючи там тощо. Велика відповідальність лягає на плечі соціальних працівників. Як сказав один мій знайомий: "Соціальний педагог в Україні, за своїми функціями і завданнями має бути суперменом". Дійсно, щоб досягти такої цілі, слід бути неабияким компетентним і висококваліфікованим спеціалістом. Якщо знову ж таки звернутись до досвіду іноземних держав щодо виховання фізичного, духовного, соціального та психологічного здоров'я, ми побачимо, що неабияку роль тут грає дозвіллєва діяльність. Візьмемо США, наприклад. Один із напрямків соціалізації дітей у США реалізується через дозвіллєву діяльність. І досить часто цей напрямок реалізується завдяки функціонуванню таборів для дітей. Всі табори для літнього відпочинку дітей в США можна класифікувати таким чином:

· Табори, де діти перебувають протягом тривалого часу, розташовані у сільській місцевості, далеко від міст чи шляхів сполучення. Діти і вихователі, перебуваючи в таборі, мають розклад на цілий день, згідно з яким, особистого часу у них залишається дуже мало. Вночі діти перебувають разом із вихователями у спеціальних будиночках або наметах.

Серед таборів із подібною формою перебування виділяють:

· Скаутські табори. Це табори, що знаходяться в диких, незайманих місцевостях. Вихователі, що працюють тут, є професійними спортсменами і мають певну педагогічну кваліфікацію. Вони водять дітей у піші походи, експедиції на каное чи велосипедах;

· Табори, що належать до організації УМСА. УМСА - Асоціація молодих християн. Сьогодні вона відкрита для всіх людей із будь-яким віросповіданням. УМСА поступово втрачає релігійне забарвлення, і табори, які належать їй, не мають сьогодні чисто релігійного спрямування.

· Денні табори, що розташовані в межах міста. Діти приходять в табір вранці і повертаються ввечері.

· Релігійні табори. Вони належать релігійним організаціям і мають релігійний нахил.

· Непривілейовані табори. Такі табори відвідують діти із бідних сімей, які направлені соціальними службами або відповідними організаціями.

· Табори для дітей, що мають певні функціональні обмеження та фізичні вади.

· Табори для дітей, що мають розумові вади. Для роботи в таких таборах вихователі обов'язково повинні пройти спеціальну підготовку.

Перелічені типи таборів складають єдину систему літніх таборів для відпочинку в США. Ця система забезпечує безкоштовне оздоровлення не лише дітей, але і молоді, яка працює в таборах вихователями під час студентських канікул. Причому кількість такої молоді досить чисельна, і дуже часто вона з'їжджається з різних куточків світу. Таким чином, праця в літньому дитячому таборі - це ще і дуже цікава справа.

Вимоги, що висуваються до тих, хто бажає працювати в таборі, залежать від специфіки або типу того чи іншого табору. Проте, є і деякі загальні вимоги.

Вихователі повинні бути здатними до:

* роботи з дітьми (зацікавити і розважати дітей). Це визначається рівнем їх кваліфікації у певній галузі, посада вихователя займається за конкурсом;

* вміння налагоджувати дружні стосунки з іншими вихователями. Цю вимогу можна пояснити надзвичайною увагою, яка приділяється так званому "духу" табору, його іміджу. Цей "дух" створює імідж табору і робить його неповторним і конкурентоспроможним.

* керівництва і нагляду за дітьми.

Поряд із викладеними вище загальними вимогами до вихователів існують і певні специфічні. Перерахуємо лише деякі з них:

* спроможність вивчити: що подобається, а що не подобається кожній окремій дитині, з якою він працює;

* здатність до розкриття конфлікту в певній групі дітей і прийняття на себе відповідальності за його можливе вирішення;

* здатність до налагодження і розвитку взаємодії між колективом вихователів і колективом дітей;

* спроможність забезпечити роботу групи таким чином, аби вона сприяла індивідуальному розвитку кожної дитини;

* вихователь повинен бути спроможним забезпечити можливість обговорення і вирішення особистих (якщо це можливо) і групових проблем;

* здатність керувати групою дітей, що живе в одній кімнаті чи відвідує один гурток, та окремими дітьми у всіх випадках табірного життя. Як ми побачили, для турботи про всебічне здоров'я особистості слід багато чого вміти і знати.

Але це лише одна з 6 цілей. Ідемо далі.

Друга ціль спонукає нас формувати моральну свідомість у своїх клієнтів. Моральні засади і свідомість формуються у людини у дитячому віці на основі того, що вона бачить і того чому її навчають. Так дитина, що виросла в сім'ї, де члени мають алкогольну, тютюнову, або наркотичну залежність, у 80-90% випадків починають робити так само, страждати на такі ж залежності. Все це відбувається, бо з дитинства індивід сприймає такі норми правильними і мораль закінчується повчаннями батьків своїм негативним прикладом. Так як батьки - авторитет для дитини, вона переймає їх поведінку як ту, яка і має бути. Тому соціально-педагогічна діяльність націлена на прищеплення моральних норм дитині та нагляд за тим, щоб і батьки давали моральне виховання своїм дітям. Так соціальний педагог консультує молоді сім'ї, беручи над ними патронаж, читає моральні казки дітям у садочку, проводить повчальні бесіди із школярами, організовує заходи, що сприяють засвоєнню моральних норм дітьми тощо.

Моральна свідомість - це система принципів та переконань, яка регулює критичне сприйняття світу: розподіл на добро і зло всіх явищ, подій, ситуацій, нової інформації, що сформувались у світогляді людини під впливом виховання, самоусвідомлення та життєвого досвіду. Моральне і етичне навчання стало важливим компонентом підвищення загальної культури, що сприяє підготовці до зустрічі з соціальними і політичними проблемами. Не тільки спеціалісти соціальної педагогіки виховують морально суспільство. Це також і одна з функцій релігійних організацій та церков. Релігія володіє певним скарбом моральних принципів, що є частиною її релігійного відкриття. Через своїх послідовників, релігія розповсюджує свої моральні цінності в суспільстві, де вона присутня. Значення цієї функції дуже велике - практично всі моральні правила сучасності мають релігійні підвалини. Невиконання церквою цієї ролі або її ослаблення(самостійне чи державою) призводить до ерозії моральних принципів суспільства і його деградації (це явище спостерігається зараз як в Україні та Росії, так і в пост християнській Європі).

Звичайно, центром морального виховання мають бути сім'я, школа, але відомо, що саме для підліткового віку притаманне бажання вступати у взаємодію зі своїми ровесниками. А звідси можна вести мову про те, що саме неформальні об'єднання, клуби, товариства можуть стати своєрідним виховним середовищем, де діти в невимушеній атмосфері більш відкрито проявляють себе. Такими клубами було б дуже корисно керувати соціальними педагогами. Одним із важливих завдань соціального педагога є здатність ввійти у сферу спілкування вихованців, ведучи одночасно дуже серйозну попереджувальну роботу щодо виховання у них культури поведінки, моральних устоїв, доброзичливості у взаєминах з іншими людьми. Соціальний педагог у виховних інституціях за місцем проживання значну увагу мусить приділяти організації взаємодії школи, середовища, сім'ї, державних і громадських організацій, відомств, спроможних певною мірою допомогти у реалізації програм соціального становлення молодого покоління.

Третя ціль вказує на необхідність створити для індивіда такі умови, щоб його природні задатки та здібності переросли в таланти, вміння та навички. Надати такі умови, щоб відбувався повноцінний розвиток особистості дитини. Чому дитини? Тому, що 95% здібностей мають змогу відкритись лише в ранньому, середньому та дошкільному дитячому віці. В дорослому віці відкрити талант дуже важко, а в дитинстві, за правильної роботи спеціаліста, відбувається відкриття потенційних можливостей і здібностей людини. Також розвиток задатків і здібностей дитини є необхідною умовою правильного розвитку її особистості. Особливого значення набуває проблема виховання громадянина незалежної держави України - творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну, жити в ім'я її становлення і розвитку. Гідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні виховні інфраструктури, гнучкі та спроможні здійснювати перебудову діяльності в них вихованців завдяки своїй багатофункціональності. Базуючись на принципах добровільності, особистої зацікавленості дітей, позашкільні освітньо-виховні заклади мають невичерпні можливості щодо створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття її здібностей, задоволення багатогранних особистісних потреб у процесі реальної творчої діяльності.

Останнім часом помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів. їх робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів, а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Згідно четвертої цілі соціально-педагогічна діяльність має включати не лише виховання зовні - від педагога - а і в тому, щоб навчити особистість самостійно - з середини - виховувати себе, вчити себе, аналізувати свої дії, робити глибокі висновки із ситуацій життя тощо. Прикладом саморозвитку можуть слугувати школи Британії. Глибокі традиції і соціальна структура класів Великобританії створили своєрідні умови у школах, де є багато різних цілей і програм навчання. Елітні приватні школи намагаються прищепити позицію лідера, бажання саморозвитку особистості, успіху у кар'єрі. Так педагоги виховують успішних людей, які можуть досягти висот, переборюючи власні труднощі, внутрішні проблеми.

За останні роки у зв'язку з критичною ситуацією функціонування різнопланових дитячих та молодіжних клубів активізувались пошуки форм роботи з дітьми і молоддю, особливо у плані їх морального становлення. Загострилась проблема створення соціально-педагогічних умов для роботи з ними, а отже, постало ряд невідкладних питань: як залучити до спільних справ молодь, яка прагне відмежуватися від дорослих і нікого не допускати у свій світ інтересів? Як розбудити смак до різних форм творчої діяльності у тих, у кого ще спить потреба щодо саморозвитку? Як принести радість у сферу взаємодії підлітків? Як допомогти дитині з проблемної сім'ї? Що можна зробити для збагачення змісту зустрічей у сфері дозвілля? Таких питань постають десятки перед соціальними педагогами, які прагнуть створювати умови для спілкування дітей за місцем проживання як між близькими однолітками, так і більш широким колом нових знайомих.

Провідною ідеєю на сучасному етапі, яка постала перед педагогом, є спрямованість діяльності на конкретну дитину, створення підґрунтя для духовно розвиненої і морально стійкої особистості з високою культурою і орієнтацією на загальнолюдські цінності. При цьому важливо при формуванні культури поведінки, кращих рис характеру виховувати в дітях доброту, шанобливість, чуйність, милосердя, чесність, терпимість до інших, любов і повагу до своїх батьків та рідних.

Нове педагогічне мислення, яке соціальний педагог має реалізувати у своїй роботі, передбачає принципово нове ставлення до особистості дитини, гуманізацію педагогічного процесу, демократизацію стосунків у мікроколективі, мікросоціумі. Воля, інтереси дітей і підлітків мають стати визначальними і при наданні допомоги у формуванні та організації діяльності різних учнівських об'єнань, організцій, через які в реальних умовах здійснюється як взаємодія з ними, так і їх соціальне виховання. При цьому позиція захисту дитини повинна стати одним із основних аспектів у її соціалізації, основою індивідуального підходу до вихованців. Проведення разом з однолітками і педагогом-другом, педагогом-порадником, педагогом-захисником свого вільного часу допомагає дітям і підліткам по-новому реалізувати свої інтереси, проявити моральні якості, розширювати світогляд.

Соціальний педагог має навчити дитину (чи дорослу дитину) вирішувати свої проблеми самостійно. Не вирішувати все за індивіда, а лише вказувати правильний шлях досягнення прориву. Індивід має навчитись і стати сам для себе соціальним педагогом.

П'ята ціль соціально-педагогічної діяльності вказує на необхідність саме комплексної допомоги особистості. Якщо у людини з'являється проблема, що потребує втручання спеціаліста, значить є і інші проблеми розвитку, соціалізації, які теж потребують вирішення. В іншому випадку, проблемі неможливо дати раду або вона повернеться знову. Іншими словами, різнопланові проблеми у людини, є наче симптоми більш серйозних речей. Таких як: девіантні відхилення, дезадаптація, недоліки виховання, неправильне виховання, хронічна кризовість, через недоліки під час криз у дитинстві та юнацтві, належність до груп ризику тощо. Комплексна допомога означає цілісне діагностування проблеми, аналізуючи причини і приводи, враховуючи мікро-, мезо-, та макрочинники, враховуючи умови середовища життя і, врешті решт, здійснення роботи у всіх, попередньо визначених напрямках. Тут доречно буде вжити слово "соціальна реабілітація", по відношенню до вищеназваних дій. Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин внаслідок стану здоров'я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно - корисної діяльності, формування позитивного відношення до життя, праці, навчання.

Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти - інваліди та їх батьки; діти - сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля; безробітні, особи похилого віку.

Основними правилами соціальної реабілітації можна назвати:

* здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми;

* перервність та постійність їх проведення;

* комплексний характер реабілітаційних програм;

* індивідуальний підхід до визначення об'єму, характеру та змісту реабілітаційних заходів. педагогічний соціалізація дезадаптованість

В практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітацію. Комплексну допомогу передбачає один з принципів соціально-педагогічної діяльності - інтегративний. Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально - педагогічних проблем. Він спрямований на їх комплексне розв'язання, передбачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнення позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей-інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для молоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординованості планів реабілітації дітей - інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдання, які потребують подальшого рішення.

Шоста ціль соціального педагога визначає родину як суб'єкт соціально-педагогічної діяльності. Вона виховує особистість і від якості, повноти цього виховного впливу залежить майбутнє життя індивіда. Дитина з народження перебуває у цьому визначеному мікросоціумі, який складається з батька, матері та братів і сестер(якщо є). У мікросоціумі особистість набуває і формує свій майбутній характер, самоусвідомлення, самоаналіз тощо. У такій роботі з гуманізації виховання у малій соціальній групі, спеціаліст спочатку має зібрати данні про всіх членів соціуму, про розстановку впливів: хто суб'єкт, хто об'єкт; Відносини суб'єкт-суб'єктні чи суб'єкт-об'єктні. На основі одержаних даних соціальний педагог проектує програму подальших дій, спрямованих на допомогу конкретній особі з урахуванням тих потреб, які випливають з аналізу її об'єктивної характеристики:

* організація соціалізуючого середовища: посилення факторів виховання, усунення і нейтралізація факторів антисоціального впливу (в сім'ї, найближчому мікросоціумі);

* включення об'єкта в різні види діяльності, характерні для певного віку;

* підвищення інтелектуального та культурного рівня об'єктів шляхом включення їх у ті види діяльності, які викликають їх інтерес, та у спеціально організовані педагогом;

* визначення разом з підлітком особистісно значущих для нього цілей і перспектив життєдіяльності;

* організація системи послідовних педагогічних вимог;

* формування позитивного ставлення до пропонованих ідей та несприйнятливості негативного впливу навколишньої дійсності;

* включення всіх дітей в активну діяльність, спрямовану на самовдосконалення, саморозвиток, самореалізацію.

З метою вирішення поставлених завдань можна використовувати різні методики: анкетування, тестування, інтерв'ювання, бесіди, письмові роздуми, цільові ігри тощо. Наприклад, для виявлення розвиненості та інтересу дітей щодо характеру дозвілля можна використати тест "Чи вмієте ви проводити вільний час?". Відповіді мають бути "так" чи "ні", кожна з них оцінюється одним балом. Соціальний педагог має прагнути навчити членів сім'ї, як соціалізуючого мікросоціуму ставитись один до одного гуманно, надавати умови для комфортного розвитку підростаючих поколінь, робити цей соціум сприятливим ґрунтом, де народиться нова, прекрасна особистість.

Окрім цілей, а точніше до цілей, соціально-педагогічна діяльність може просуватись за кількома напрямками. Головними напрямками соціально-педагогічної діяльності є такі:

- створення соціальних умов, що компенсують несприятливий досвід соціалізації і несприятливі умови життя дітей;

- надання комплексної допомоги, спрямованої на створення сприятливих соціально-педагогічних умов в освітніх та інших закладах соціальної освіти й виховання;

- забезпечення соціально-педагогічної діагностики, корекції, консультування для дітей та сімей груп ризику;

- соціально-педагогічна превентизацію і реабілітація дезадаптованих та соціально депривованих дітей та підлітків;

- робота з дітьми з особливими потребами життєдіяльності;

- робота з обдарованими дітьми;

- організація спортивно-оздоровчої, дозвіллєвої та інших видів соціально активної діяльності дітей та підлітків;

- консультування та спеціалізована допомога;

- культурно-просвітницька діяльність щодо пропаганди та тлумачення здорового способу життя;

- здійснення системи превентивних заходів, попередження асоціальності;

- соціально-педагогічні дослідження з метою виявлення соціальних та особистісних проблем дітей різних вікових груп.

Адекватно організована соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність, розкриття сутнісних сил дитини, надання їй комплексної соціально-психологічно-педагогічної допомоги у розв'язанні особистісних проблем, в усвідомленні себе суб'єктом власного життя.

4. Засоби і методи соціально-педагогічної діяльності

Сучасна система соціального виховання досить різноманітна. Вона включає засоби і методи, що спрямовані на соціалізацію особистості; шляхи і способи, що допомагають індивіду нормалізувати відносини з оточуючими людьми.

При організації та виборі методів соціально-педагогічної роботи, слід пам'ятати, що окрім спеціаліста, на об'єкта ще впливають:

- природа;

- сім'я, школа/університет/місце роботи, середовище;

- власна діяльність;

- засоби масової інформації;

- література, мистецтво;

- стиль життя найближчого оточення, власні плани, становище у колективі тощо.

Методи у роботі соціального педагога поділяються на групові та індивідуальні, навіть працюючи з групою, соціальний педагог має пам'ятати, що він працює з кожною особистістю окремо. Методи соціального виховання - засоби цілеспрямованих дій у конкретній ситуації взаємодії з особистістю та її культурно-освітнім середовищем, що забезпечують формування соціально значущих відносин, ставлень та якостей особистості(за Масловою Н.Ф.). За змістом роботи, що буде проводитись методи ділять на такі групи: соціально-економічні, організаційні та психолого-педагогічні.

Соціально-економічні - робота соціального педагога тут дуже близька із роботою соціального працівника (робітника). Це робота соціального педагога, наприклад в школі із дітьми, що потребують, ця діяльність різнобічна, в тому числі матеріальна допомога та допомога сім'ї.

Організаційні методи спрямовані на організацію колективу, відносин особистості у колективі, організація допомоги особистості, сім'ї, неформальній групі тощо. Створення колективу починається з організації малого, первинного колективу, на який вихователь опирається під час організаційної роботи. До організаційних методів відноситься і покарання, яке застосовується коли особистість протистоїть суспільству або колективу.

До психолого-педагогічних методів відносяться такі: дослідження, спостереження, психологічний діагноз, бесіда та інтерв'ю.

Найпоширенішим методом в роботі соціального педагога є метод спостереження який дає матеріал для виховної роботи. Зупинимося докладніше на окремих методах соціальної роботи. Педагог спостерігає за спілкуванням дитини, його поведінкою в сім'ї, в школі, з однолітками, за його працею. Початківець соціальний педагог веде щоденник, що допомагає краще вивчити підопічного. До ведення щоденника педагог повинен готуватися, попередньо склавши план спостереження за дитиною в різноманітних ситуаціях. Він аналізує шкільні документи, характеристики, медичні виписки. Існує кілька видів спостереження:

- включене спостереження, коли вихованець і педагог в контакті;

- систематичне спостереження проводиться тривало, неперервно або за циклами (день в тиждень, тиждень у році);

- несистематичне спостереження проводиться в екстремальних ситуаціях;

- ситуативне спостереження проводиться залежно від ситуації: у звичній обстановці (в родині, з однолітками) і в екстремальній (при скасуванні уроків, хворобі вчителя). Педагог спостерігає за емоційної та моральної реакцією вихованця, за його звичками спілкування, ставленням до людям, яких він не приймає.

Метод бесіди дає можливість педагогу проникнути в духовне життя вихованця, з'ясувати всі труднощі його життя. Успіх бесіди залежить від професіоналізму соціального педагога, його вміння збудувати бесіду так, щоб схилити до себе дитину, а також від зацікавленості в бесіді вихованця.

Педагог повинен бути підготовлений до бесіди.

Зібрати матеріал, який характеризує вихованця, можна методом анкетування. З анкети соціальний педагог може дізнатися його інтереси та особливості, визначити психологічні проблеми. Все це допомагає скласти план педагогічної діяльності. Важливо щоб вихованець відповідав на питання в природних умовах. Складаючи анкету, необхідно проаналізувати її зміст і форму, головні питання розширити додатковими, які допоможуть вихованцю розкрити головне.

Зміст питань в анкетах можна класифікувати за наступними напрямками:

- плани на майбутнє;

- особливості поведінки;

- соціальний стан;

- рівень знань;

- рівень информованості.

Методика виявлення знань близька до методів іспиту. Анкетування може бути закритим, при якому передбачається кілька відповідей. Одна з відповідей є очікуваною.

Методи соцільно-педагогічної діяльності покликані допомогти спеціалісту досягти цілей, використовуючи ті чи інші напрямки.

Висновок

В цьому рефераті я освітлював одну із сутностей, складових соціально-педагогічної роботи - цілі соціально-педагогічної діяльності. Ми вияснили, що цього роду соціальна діяльність покликана не тільки вирішувати отримані проблеми індивіда та корегувати його виховання, але й попереджувати розвиток негативних сценаріїв дезадаптованості, недоліків соціалізації, вести превентивну діяльність щодо девіацій тощо.

Визначили що об'єктом соціально-педагогічної діяльності є вивчення закономірностей взаємодії, взаємовпливу, взаємозмін, що відбуваються між учасниками досліджуваного суспільно значущого процесу і суспільними умовами життя; вивчення закономірностей взаємовдосконалення якостей діючого суб'єкта й щодо суб'єкта чинників - суспільних умов.

Соціальна педагогіка як предмет має на меті намалювати майбутнім спеціалістам (та всім, хто працюватиме у даній сфері) картину соціальної дійсності світу навколо нас, а також "дати фарби" для того, щоб покращити цю картину, зробити її більш радісною і сприяючою повноцінному і правильному розвиткові кожної особистості, що "намальовується", розширюючи картину.

Ми визначили, що головною метою соціального педагога є соціалізація особистості, її повноцінна адаптація до середовища і суспільної ситуації, перетворень, тенденцій. У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того відбувається перетворення природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві. Оволодіння соціальним досвідом і культурою відбувається як істотно історична необхідність: суспільство функціонує за допомогою передачі новим поколінням історичного досвіду, а індивід існує завдяки засвоєнню певних норм соціальності.

Також ми вивели інші цілі нашої майбутньої професійної діяльності. Вони є наступними:

1) забезпечення, збереження та зміцнення всебічного і цілісного здоров'я особистості;

2) формування моральної свідомості виховання моральної поведінкин, формування значущих, етичних орієнтацій і установок у життєвому самовизначенні;

3) створення сприятливих умов мікросоціуму;

4) формування в індивіда навичок "само-", спонукання клієнта стати самому собі соціальним педагогом;

5) надання комплексної допомоги і підтримки клієнтам незалежно від терміновості та важкості ситуації;

6) гуманістична корекція виховного простору у мікросоціумі клієнта.

Ми зрозуміли, що для успішної та дієвої соціально-педагогічної допомоги слід враховувати і звертатись до зарубіжного досвіду соціальної роботи. Брати певні позитивні сторони і попереджати негативний розвиток подій.

Ми висвітили методи соціально-педагогічної діяльності. Визначили, що вони поділяються на групові та індивідуальні. За змістом роботи, що буде проводитись методи ділять на такі групи: соціально-економічні, організаційні та психолого-педагогічні.

Список використаних джерел

1. Євтух М.Б., Сердюк О. Соціальна педагогіка: Підручник. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2003.

2. Лещук Г., Підготовка соціальних працівників у Франції та Україні: порівняльний аналіз. - Т., 2006.

3. Мішик Л.І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997.

4. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учебн. для студ. пед. вузов. / Под ред. В.А. Сластенина. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Издательский дом "Академия", 2000.

5. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2009.

6. Сейко Н.А. Соціальна педагогіка: Курс лекцій. -

Житомир: Житомир.держ. пед. ун-тет, 2002.

7. Капська А.Й. Соціальна педагогіка. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. А.Й. Капської. - К.: ІЗМН, 1998.

8. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської - К., 2000.

9. Кваліфікаційна характеристика спеціаліста "Соціальний педагог".

10. Маслова Н.Ф. Рабочая книга социального педагога.-Орел, 1994.

11. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб. Пособие для студ…-2-е изд., испр.-М.:"Академия", 2004.

Размещено на Allbest.ru

...