Навчання сліпоглухої дитини спілкуванню

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Реферат

Навчання сліпоглухої дитини спілкуванню

Виконав студент 4 курсу

групи 44 зт

заочної форми навчання

Давиденко Максим Володимирович

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Навчання жестовому спілкуванню сліпоглухих дітей

2. Навчання оволодінню словесної мови

3. Навчальні тексти

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сліпоглухота є одним з видів складного порушення розвитку. Таке відхилення, як порушення зору і слуху, значно ускладнює соціальний розвиток дітей, вони зіштовхуються з численними труднощами в їх соціальній реабілітації.

Дитина, що народилася сліпоглухою, - особлива дитина. Ці особливості - результат впливу певних факторів, що роблять сліпоглухоту специфічним типом інвалідності. Оскільки зір і слух є найважливішими засобами розвитку, також як і найважливішими каналами для спілкування, у сліпоглухої дитини виникають величезні проблеми в усвідомленні світу, як до самого себе, так і до інших людей.

Соціально-особистісний розвиток сліпоглухих дітей має деякі особливості, які залежать від ряду факторів: часу поразки і ступеня втрати зору і слуху, рівня інтелектуального розвитку, відносин у сім'ї, сформованості міжособистісних відносин. Відставання в оволодінні промовою призводить до обмеженості соціальних контактів сліпоглухих дітей. Труднощі в обговоренні життєвих планів, описі подій внутрішнього життя призводить до обмежень соціальних взаємодій.

Сліпоглухі діти менш соціально зрілі (адаптовані в суспільстві), ніж їх однолітки з нормальним розвитком. Через те, що оточуючі інакше ставляться до сліпоглухих, у них виникають і закріплюються специфічні риси особистості: з одного боку він відчуває по відношенню до себе любов, жалість, співчуття (у результаті нерідко виникають егоцентричні риси), з іншого - відчуває винятковість свого становища і в нього часом починає складатися думка, що він є тягарем для близьких.

Спеціальна організація навчання дітей, при якій відбувається пізнання навколишньо-соціальної дійсності, формування відносин між дітьми і дорослими, усвідомлення дитиною свого становища, сама по собі є чинником соціального впливу на дітей, прилучення їх до культурних і моральних цінностей, щодо розвитку особистості.

Соціально-особистісний розвиток сліпоглухих дітей в процесі виховання і навчання носить багатоаспектний характер, охоплює різні сфери життя дитини, систему взаємовідносин з дорослими і своїми однолітками, а також ставлення до самого себе.

1. Навчання жестовому спілкуванню сліпоглухих дітей

навчання сліпоглухий дитина пантоміміка жест

Формування взаємодії і спілкування дитини з дорослим є найважливішим джерелом його психічного розвитку. Взаємодія дорослих з дітьми, що мають порушення зору і слуху, має сприяти усвідомленню дитиною себе серед дітей і дорослих, формувати інтерес і збагачувати уявлення про соціальні і природні явища, сприяти формуванню таких властивостей особистості, як самостійність, ініціативність, відповідальність, виникненню «Я - свідомості».

Оскільки комунікативна діяльність у сліпоглухих дітей порушена в силу недорозвинення мови, дорослий залишається головним ініціатором спілкування значно довше, і його роль більш відповідальна, ніж у процесі спілкування зі здоровими дітьми. Характер взаємодії дорослого з дитиною визначається провідною діяльністю і потребами віку. Організоване дорослими взаємодія зі сліпоглухими дітьми повинно орієнтуватися на етапи розвитку спілкування в нормі, сприяти його збагаченню і переходу дитини до більш високої форми.

Дуже важливе значення для організації взаємодії зі сліпоглухими дітьми має використання різних засобів спілкування. Це застосування дорослими і дітьми міміки, пантоміміки та природних жестів.

У дитячому віці міміка сліпоглухої дитини нічим не відрізняється від міміки нормальної. Але з віком різниця в міміці починає позначатися все більше і більше, і, якщо сліпоглуха дитина перебуває в несприятливих умовах, міміка у неї починає «застигати», «консервуватися». У таких випадках вирази обличчя бувають часто збоченими, неадекватними душевному стану сліпоглухого: сліпоглухий знаходиться в хорошому настрої, а обличчя виражає смуток, і навпаки. Але за допомогою дорослого особливими методичними прийомами можна «оживити» обличчя, зробити міміку адекватною душевному стану.

У сліпоглухої дитини при сприятливих умовах міміка збагачується більш складними засобами вираження - пантомімікою. У ранньому віці пантоміміка сліпоглухої дитини істотно нічим не відрізняється від пантоміміки нормального, у якого словесна мова ще не почала розвиватися.

На основі пантомімічних виразних засобів у сліпоглухої дитини формуються і все більше диференціюються жести.

Жести виникають, формуються і набувають адекватно виразну функцію тільки під спрямованим впливом дорослих.

Жест сліпоглухого - є явище умовне. Сама, своїми власними зусиллями («спонтанно») сліпоглуха дитина ніколи не «додумається» висловити свої потреби адекватними жестами.

Жестикуляція сліпоглухої дитини є аналог словесної мови, вона виникає і формується тільки в процесі постійного впливу на дитину при задоволенні її органічних потреб.

Якщо дорослі не будуть доповнювати свою промову природними жестами і підтримувати їх використання дітьми, жести можуть зникнути зі спілкування і тим самим обмежити його.

Навчання словесній мові є однією з центральних проблем на всіх роках навчання сліпоглухих. Засновник радянської тифлосурдопедагогіки професор І.А. Соколянський надавав велике значення жестам як першій та необхідній щаблині у навчанні сліпоглухонімих дітей словесній мові. Він вважав, що там, де при навчанні мови «ігнорується значення жестикуляційної промови, сліпоглухонімій дитині загрожує небезпека розумового отупіння, тобто абсолютна інвалідність».

Виходячи з основних положень теорії І.А. Соколянського, навчання словесній мови треба починали з формування у сліпоглухонімих дітей жестової форми мови, яка лише поступово надалі замінюється словесною промовою (у дактильній, письмовій та усній формі).

За допомогою жестів сліпоглухоніма дитина встановлює контакт з оточуючими і поступово вступає з ними в спілкування, починаючи пізнавати навколишній світ. Саме жестова форма мови робила можливим підведення сліпоглухої дитини до розуміння того, що всі предмети і явища навколишнього мають свої позначення.

Спочатку в спільні з дитиною предметні дії ми вводимо окремі жести. Перші жести, що включаються нами в предметно-ситуативне спілкування з дитиною, будуть дуже багатозначними і міститимуть в собі позначення як предметів, так і вчинених з ними дій. Наприклад, вода, пити, чашка позначатимуться одним жестом - «пити». На наступних етапах жести вводитимуться як позначення окремого конкретного предмета чи дії.

Методика навчання на першому етапі полягає в тому, що з численних дій, скоєних вчителем спільно з учнем, виділяється лише одна характерна предметна дія. Надалі вона і стане жестовим позначенням даної дії. З метою встановлення зв'язку між названою дією або предметом і його жестовим позначенням педагог, даючи учневі доручення в жестової формі, виконує його разом з дитиною. Після декількох повторень подібного роду вправ учень переходить до виконання тих же самих доручень, але вже без участі педагога. Якщо учень не розуміє завдання, показане жестом, вчитель проробляє його спільно з учнем. І так повторюється до тих пор, поки у дитини не утвориться потрібного зв'язку між жестом і позначеним цим жестом дією.

Період розвитку розуміння жестів оточуючих в різних дітей протікає по-різному. Встановленню співвідношення жестів з певними предметами і діями сприяє сама природа жестових позначень. На перших етапах навчання вони є, як правило, відображенням самих предметів або імітацією дій з ними.

У процесі навчання жестовому спілкуванню сліпоглухих дітей відбувається сприйняття ,поступове засвоєння та копіювання ними жестів оточуючих людей. Як тільки вони зрозуміли, що за допомогою жестових знаків можна виразити і задовольнити своє бажання, вони активно і абсолютно самостійно починають ними користуватися (восьмий-дев'ятий місяць навчання). Спочатку вони одним жестом висловлюють своє прохання. Наприклад, «конструювати» , «додому» . Пізніше починають з'єднувати два жести в пропозицію: «Дай мило, «Йдемо гойдатися!» …

Для подальшого розвитку у маленьких сліпоглухих дітей розуміння, а потім і активного використання жестів проводять з ними заняття за наступними видами спілкування:

1. Пропонувати виконувати різні завдання або доручення в жестової формі.

2. Повідомляти дітям про своє бажання або намір щось зробити.

3. Розповідати за допомогою жестів про події, що відбуваються в інших групах, в школі, на вулиці.

4. Організовувати спілкування між дітьми і дорослими, а також між дітьми у спільних діях в процесі гри, участі у прибиранні приміщення, на прогулянці.

5. Позначати жестами ряд послідовних дій, виконуваних дітьми, вчителькою, ряд послідовних ігрових дій з лялькою, ведмедиком і т. д.

6. Вводили в спілкування використання в жестової формі питань: «Що?», «Що робить?».

Жестова форма мови продовжує залишатися провідним засобом спілкування з оточуючими дітей і на 2-му і на 3-му роках початкового навчання. Від вживання в процесі спілкування окремих слів-жестів або окремих жестових фраз сліпоглухонімі діти переходять до жестових розповідей з включенням до них уже й дактильних слів.

2. Навчання оволодінню словесної мови

Паралельно з розвитком жестової форми мови в кінці 2-го року навчання починається підготовка сліпоглухої дитини до засвоєння словесної мови в дактильній, усній і письмовій формах.

Робота з підготовки сліпоглухих дітей до оволодіння словесною мовою включає в себе;

1. Дидактичні ігри та вправи, що формують і закріплюють навички орієнтування в просторі, розвиваючі вміння «огляду» предметів руками, впізнавання їх на дотик і за запахом.

2. Дидактичні ігри з різного роду класифікаціями та угрупованнями предметів, які підводять дітей до формування у них найпростіших уявлень про форму, величину, кількість. Класифікація предметів за різними ознаками готує дитину до засвоєння узагальнюючих понять у словесній формі.

3. Ознайомлення дітей з дидактичним матеріалом, що підготовлює до оволодіння грамотою (різні поєднання брайлівських точок і окремого брайлівського знаку).

4. Дидактичні ігри, спрямовані на розвиток м'язового почуття руки і тренувальні вправи на сприйняття і відтворення окремих дактильних знаків.

5. Навчання ліпленню, яке сприяє зміцненню м'язів руки і формуванню дрібних і точних рухів пальців. Ліплення допомагає також в якійсь мірі відобразити внутрішній світ дитини ще в той період, коли вона не володіла іншими засобами вираження.

6. Ручна праця (робота з папером, ножицями, клеєм) також сприяє розвитку дрібної моторики сліпоглухих дітей та диференційованому сприйняттю властивостей матеріалу.

7. Навчання проведенню сюжетно-рольових ігор, значення яких надзвичайно велике. У процесі гри сліпоглуха дитина не тільки пізнє предмети та дії з ними, а й навчається позначенню їх. Сюжетно-рольові ігри надзвичайно вигідна діяльністю для формування засобів спілкування ще й в тому відношенні, що під час гри легко створюється потреба в такому спілкуванні, яке не можна задовольнити простим обслуговуванням дитини. У грі беруть участь кілька дійових осіб, ролі кожного різні. У таких умовах є необхідність домовленості учасників.

8. Різноманітні ігри та вправи, спрямовані на розвиток у сліпоглухих дітей орієнтовної реакції на обличчя педагога і викликання окремих звуків або звукосполучень з наслідування.

Тільки проведення такої великої підготовчої роботи створює умови для початку переходу до дактильної форми мови.

Формування словесної мови починається з заміни окремих жестів дактильними словами. Спочатку ці позначення будуть для дитини тими ж жестами, тільки кілька зміненими. Під ситуацією, при якій необхідно в називати предмет або дію-зашифроване слово. Жестом показують, що знайомий жест і новий є рівнозначними і відображають один і той же предмет або дію.

Дитина, наслідуючи вчителя, відтворює дактильний знак разом з ним. Він правою рукою обмацуючи положення пальців педагога і надаючи своїм пальцям лівої руки таке ж положення. У випадку ускладнень вчитель допомагає дитині поставити пальці у відповідне положення. Слідом за словом відразу показують жестове позначення або безпосередньо сам предмет, дію. Розуміння значення дактильних слів сприяє також включенню в контекст жестової фрази (метод Р.А. Марєєва). Наприклад, звертаючись до дитини, педагог говорить: «Вова (вказівний жест), дай (дактильний) м'яч (жестом)».

Першими дактильними словами, які вводяться в спілкування з дітьми на перехідному етапі, є: ім'я дитини, імена оточуючих дітей і співробітників, назви предметів, що їх цікавлять, потім предметів найближчого оточення, елементарні прохання, пов'язані з діяльністю дітей (дай, на, іди, позбудься) і питання «Хто?», «Що?».

Орієнтуючись на ситуацію, на підкріплення жестом або на контекст комбінованої фрази, сліпоглухі вихованці поступово починають розуміти звернення до нової дактильної форми. Це виражається в тому, що вони вже не висловлюють незадоволення з приводу вживання вчителем нових пальцевих знаків, а починають оглядати їх і наслідувати педагогу.

Навчання дактильним словам тільки з руки вчителя викликає у дітей величезні труднощі. Слова, які запам'ятовуються ними ціною величезних зусиль (50-60 повторень протягом дня), через два дні, а часом і швидше вже забуваються. У дитини довгий час не створюється виразного образу дактильного слова. Поки педагог промовляє останні букви, дитина забуває перші. Сліпоглухим дітям важко запам'ятати послідовність дактильних знаків у слові, оскільки вони не є фіксованим способом позначення букв.

Тому при навчанні дітей 3-5 років сприйняттю дактильних слів відразу ж вводяться письмові позначення дактильних знаків у вигляді табличок з написаними на них словами за Брайлем (для незрячих) або великим плоским шрифтом (для дітей із залишковим зором). Це дозволяє повторно сприймати пред'явлене слово і тим самим створює умови для його кращого запам'ятовування.

Практичне знайомство з буквами ще на підготовчому етапі допомагає підвести сліпоглуху дитину до сприйняття дактильного знака через його письмове позначення. У наступних вправах на співвіднесення письмового знака з дактильним вчать дітей прочитувати те чи інше слово.

Формування дактиль ної мови з використанням табличок з плоскопечатним шрифтом або шрифтом Брайля значно прискорює процес засвоєння дітьми словеснї мови.

У міру накопичення словника та вдосконалення навичок у запам'ятовуванні дітьми дактильних слів необхідність у використанні табличок відпадає. На перехідному етапі таблички виступають як допоміжний засіб. І тут дуже важливим моментом є період, коли слід не затримувати дітей на використанні табличок, а відразу ж переводити їх в практику.

Опановуючи дактильні слова, сліпоглухі діти в той же час не відразу користуються ними в процесі спілкування. Деякий час вони продовжують замінювати наявні у них слова жестами. Але, як правило, це проходить, так як оточуючі показують, як те чи інше прохання треба висловити словами. Для закріплення навички використання словникового запасу, наявного у дитини, необхідно задовольняли її прохання тільки тоді, коли вона буде виражена словесно.

З початком використання дітьми окремих звернень змінюється і односторонній характер спілкування. Якщо раніше дитина тільки виконувала те чи інше завдання вчителя, то тепер вона починав звертатися до нього або до інших оточуючих з аналогічними проханнями. Починає розвиватися двостороннє спілкування. На початку воно обмежується лише окремими репліками, коли, наприклад, дитина, звертаючись до вихователя, говорить: «Люся, дай чай». Вихователь, виконуючи прохання, відповідає: «Візьми! На! »Потім у процесі розвитку спілкування збільшується кількість використовуваного дитиною в мові мовного матеріалу:« Дай, будь ласка! »,« Люся, дайте, будь ласка! »,« Людмила Василівна, дайте, будь ласка! »,« Візьміть! »( в момент частування), «Хочу!», «Не хочу!», «Спасибі» і т. д. Починається робота над питаннями: «Хто?», «Що?», «Що робить?», «Можна?».

3. Навчальні тексти

Паралельно з розвитком розмовної форми мови на перехідному етапі починає формуватися і інша сторона мови - описова.

Із засвоєнням і використанням у процесі спілкування елементарних прохань або доручень сліпоглуха дитина продовжує опановувати словесне позначення різних предметів побуту. Оволодіння словом-дієсловом починається на етапі засвоєння простої непоширеної пропозиції. На цілому ряді наочних і конкретних прикладів, добре знайомих дитині з особистого досвіду, показуємо розмежування значень слів,що позначають предмет. Наприклад: Лена сидить, Лена їсть, Лена п'є.

I предмет і дія виступають для дитини як єдине ціле.

Оволодіння дактильними словами, що позначають назви предметів і дій, робить можливим перехід до першим навчальних текстів, складених учителем шрифтом за Брайлем у відповідності з індивідуальними особливостями засвоєння учнем словесного матеріалу. Перші навчальні тексти складаються з декількох непоширених, конкретних пропозицій. Вони розташовуються одне за іншим у строгій логічній послідовності.

Таке стилістичне будування навчальних текстів «зосереджує увагу дитини не на словесному оформленні, а на конкретних образах конкретної матеріальної дійсності, що вивчається не у вигляді окремих розрізнених предметів і їх дій, а предметів і дій, логічно пов'язаних один з одним».

Особливості оволодіння мовою на початковому етапі зумовлюються конкретністю мислення сліпоглухої дитини. Тому зміст навчальних текстів відображає спочатку побут самої дитини, потім близьке оточення і, нарешті, колектив, в якому вона живе.

Діти із задоволенням читають такі навчальні тексти, оскільки вони є відображенням їх особистого досвіду, пояснюють жестами або шляхом прямого показу їх змісту, а потім шляхом перепису за Брайлем або друкованими літерами.

Принаймні засвоєння 10-15 таких навчальних текстів сліпоглухі діти переходять до текстів, складених з поширених пропозицій, які також логічно пов'язані між собою. Спочатку в просте речення вводиться тільки одна нова граматична категорія - доповнення. «На цьому етапі, - писав І.А. Соколянський, - вирішується доля оволодіння граматичною будовою словесної мови: секрет цього оволодіння полягає в тривалих вправах на спеціально складених вчителем навчальних текстах». На перших етапах у пропозиції включалися прямі доповнення без зміни закінчень.

Висновок

Сліпоглухота є одним з видів складного порушення. Сліпоглуха дитина позбавлена найважливіших засобів контакту з навколишнім середовищем - зору і слуху.

Процес навчання сліпоглухих дітей словесній мові розпочинається з користуватися в спілкуванні жестами, підводячи до розуміння того, що всі предмети і явища навколо нього мають свої позначення. На основі жестів формується словесна мова в дактильній формі за двома напрямками. Через спілкування за допомогою спонукальної мови розвивається розмовна сторона мови. Через засвоєння назв предметів і дій з ними, через навчальні тексти, оволодіння поступово ускладнюється мовний матеріал.

Після засвоєння дактильних слів, що позначають предмети та дії з ними, розвивається інша форма мови - описова. З її засвоєнням у навчальних текстах діти поступово опановували навички самостійного застосування словесного матеріалу. Спочатку це було словесне позначення окремих дій дитини, оточуючих людей, а надалі все більш і більш ускладнюється спільна діяльності дитини і дорослого.

По-різному розвиваються у цих дітей і засоби спілкування. Вони можуть залишитися на рівні невизначеної вимоги до дорослого, який ми визначали як «безпосередній показ», коли сліпоглуха дитина тягне за руку дорослого за напрямом до зацікавленого предмету або приміщення. Інші можуть спілкуватися за допомогою власне предметів, пов'язаних із створенням бажаної ситуації: показуючи таким чином дорослому, чого б вони хотіли. Ряд дітей можуть використовувати в спілкуванні тільки природні жести й окремі дактильні букви і слова. Багато з них потребують постійного контролю і супровід з боку дорослих до кінця свого життя.

Список використаної літератури

1. Соколянський І.А. «Обучение слепоглухонемых детей».- Известия АПН РСФСР, 1962.

2. Басилова Т.А. «Воспитание в семье ребенка раннего возраста со сложными сенсорными или множественным нарушением» Дефектология, 1996, № 3.

3. Апраушев А.В. «Тифлосурдопедагогика: Воспитание, обучение, трудовая и социальная реабилитация слепоглухонемых».

Размещено на Allbest.ru